ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ


Скачати 1.34 Mb.
Назва ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Сторінка 5/10
Дата 16.03.2013
Розмір 1.34 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Економіка > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Запаси та їх регулювання


Складовою частиною річного плану підприємства в матеріальних ресурсах є їх потреба на створення виробничих запасів. Резерв необ­хідних запасів повинен забезпечувати безперервну роботу підприємст­ва та прискорення обороту обігових засобів.

Залежно від призначення, виробничі запаси поділяються на поточні (перехідні), підготовчі, страхові і сезонні.

Поточний запас призначений для безперервного забезпечення ви­робництва в період між двома поставками матеріалів.

Підготовчий запас необхідний на час підготовки отриманих матері­алів для виробничого споживання.

Страховий запас гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів поставок.

Сезонний запас створюється, як правило, на зимовий період або у випадках, якщо поставки залежать від сезону року.

Для вирішення завдань щодо підтримки оптимальних запасів ма­теріалів на складах підприємства використовуються методи теорії управління запасами. Управління запасами - це встановлення момен­тів подачі замовлень на закупівлю чи виробництво товарів для попов­нення запасів і прийняття рішень про і'х кількість чи обсяг.

Вибір найбільш оптимальної стратегії щодо управління матеріаль­но-технічними запасами залежить від попиту на ту чи іншу статтю запасів. Попит на матеріали може бути залежним чи незалежним. Коли попит безпосередньо пов'язаний з випуском продукції, він називається залежним. Оскільки плани виробництва розробляють завчасно, то за­лежний попит можна прогнозувати з великою ймовірністю. Якщо по­пит не зумовлений планами випуску продукції, то він вважається неза­лежним.

Надзвичайно важливе джерело забезпечення підприємства матері­алами - мобілізація внутрішніх ресурсів, яка здійснюється за такими напрямами: економія матеріалів за рахунок впровадження організацій-но-технічних заходів, прогресивних технологій, використання вторин­них ресурсів, понаднормативних залишків тощо.


Література


  1. Економіка підприємства:Підручник.за ред.. акад.. С,Ф,По кропивного.- Вид.2-ге, перероб. Та доп. К:КНЕУ,2001.

  2. Ильин А.И., Синица Л.М. Планирование на предприятии: В 2-х /Под. Общ. Ред А.И.Ильина,- МН.:ООО»Новое знание»,2000.

  3. Осипова Л.В., Синява И.М. основы комерческой деятельности. Ученик.-М.:Банки и биржи., ЮНИТИ.-1997.

  4. Управління виробничою інфраструктурою.навч. посібник./За ред. Бєлова М.А.-К.:КНЕУ,1997.


Тема7. Забезпечення операційної діяльності виробничою потужністю

План

  1. Виробнича потужність підприємства і фактори, які її визначають.


  2. Методика обчислення виробничої потужності.

  3. Динаміка виробничої потужності та ліквідації диспропорцій Виробничим потужностей підрозділів підприємства.

Виробнича потужність підприємства і фактори, які її визначають.

План виробництва продукції не може бути затвердженим, якщо він не узгоджений з розрахунками виробничої потужності підприємства.річний випуск продукції в номенклатурі та кількісних співвідношенннях, встановлених планом, який досягається при повному використан­ні виробничого обладнання і площ на основі застосування прогресив­ної технології, раціональної організації праці та виробництва.

Виробнича потужність підприємства визначає рівень виробництва продукції, товарів та послуг, міру отримання обсягу випуску або верх­ню межу продаж продукції. В кінцевому рахунку, виробнича потуж­ність означає здатність підприємства виробляти власну продукцію протягом визначеного періоду робочого часу. Верхня її межа обумов­ити наявністю виробничих площ, технологічного обладнання, трудових ресурсів, матеріалу та капіталу.

Процес формування та використання виробничої потужності підприємства складний і залежить від багатьох взаємопов'язаних факто­рів, які можуть бути поділені на дві групи: фиктори, що впливають на розширення фронту роботи; фактори, які впливають на підвищення продуктивності устаткування та робочих місць.

Розширення фронту роботи залежить, насамперед, від кількості обладнання та виробничих площ. Устаткування й робочі місця необ­хідно планувати так, щоб їх структура відповідала структурі машино-місткості (трудомісткості) виробів і не погіршувала співвідношення між виробничими потужностями дільниць та цехів підприємства.

Фактори підвищення продуктивності устаткування пов'язані, головним чином, з поліпшенням якісного складу технологічного устаткування, удосконаленням технології, якістю предметів праці та квалі­фікацією працівників.

Вплив зазначених факторів знаходить своє відображення у вели­чині трудомісткості (машиномісткості) продукції.

До важливих економічних ресурсів, які широко використовуються вї процесі виробництва продукції, виконанні робіт та наданні послуг, відносять, в першу чергу, засоби виробництва та предмети праці. Як відомо, на підприємстві величина цих виробничих ресурсів обмежується багатьма факторами та показниками. Відповідно, планування виробничої програми повинно базуватись на повному використанні всіх видів ресурсів підприємства, головними з яких є технологічне обладнання та матеріали, що застосовуються. Повне їх використання означає відповідність запланованої виробничої програми підприємства або підрозділу його виробничій потужності.

Правильне планування виробничої потужності має важливе зна­чення не тільки в раціональному використанні ресурсів, айв стабілі­зації виробництва та насиченні ринку необхідними товарами. В рин­кових умовах виробнича потужність за своєю суттю визначає річний обсяг пропозицій підприємства, що враховує наявність та використан­ня ресурсів, рівень та зміну діючих цін та інші фактори.

Виробнича потужність та пропозиція характеризують існуючу на підприємстві технологію та організацію виробництва, склад та квалі­фікацію персоналу, а також динаміку їх зростання та перспективи роз­витку. Являючись величиною динамічного, виробнича потужність по­винна бути збалансована з виробничою програмою, або, інакше кажу­чи, необхідно досягти рівноваги між попитом та пропозицією на про­дукцію та послуги. Цієї вимоги слід дотримуватись при плануванні виробничої потужності підприємства або його підрозділів. При пере­вищенні попиту над пропозицією необхідно в проектах планувати від­повідний приріст виробничої потужності.

Виробнича потужність - динамічний показник, що змінюється під впливом науково-технічного прогресу, росту кваліфікації кадрів, удо­сконалення організації виробництва та інших факторів. На його вели­чину безпосередньо впливає надходження і вибуття виробничого об­ладнання протягом року. Тому, щорічно доцільно складати "баланс виробничих потужностей та їх використання". Для цього визначається вхідна виробнича потужність на початок планового періоду (Пвх), далі підраховується її збільшення за рахунок введення додаткових потуж­ностей (Пвв) чи вибуття (Мвб). В результаті підраховується вихідна потужність (Мвих) на кінець року і середньорічна (Мср):
Пвихвхвв- Пвиб (7.1)
Пср= Пвх+(7.2)
де t1 , t2 - число місяців від моменту зміни потужності до кінця року.

У промисловості розрахунок потужності проводиться по випуску конкретних видів продукції, а узагальнюючий показник визначається по загальному випуску продукції в порівняльних цінах:

(7.3)

де М- виробнича потужність, тис. грн,;

Ц„і - порівняльна оптова ціна, приймається, як правило, за станом на 1.01. планового року;

Хітах - максимально можливий випуск /-го виду продукції;

п - кількість номенклатурних позицій у плані виробництва.

Виробнича потужність у натуральних або умовно-натуральних ви­мірниках визначається, у загальному вигляді, як співвідношення наяв­ного фонду робочого часу (Ф) до трудомісткості одиниці продукції (t):

(7.4)

Первинними ланками для розрахунку виробничої потужності слу­жать, частіше всього, групи взаємозамінного обладнання, а в масовому виробництві - поточні лінії або спеціалізовані робочі місця.

При цьому, виробнича потужність групи обладнання визначається за формулою:

, (7.5)

де Фефі- ефективний річний фонд часу одиниці і-го виду облад­нання, який розраховується, виходячи із затвердженого режиму робо­ти й норм часу на ремонт і технологічні зупинки;

Сі - кількість одиниць обладнання;

Іпрі - прогресивна трудомісткість обробки виробів на і-му облад­нанні, яка визначається шляхом коригування діючих норм на прогре­сивний коефіцієнт їх виконання, який, в свою чергу, статистично роз­раховується як середньозважена величина виконання норм базового року.

Якщо на дільниці проходять обробку однотипні вироби, то розра­хунок виконується по типовому виробу-представнику і потужність буде виражена обсягом випуску виробу-представника.

У багатономенклатурному, одиничному або дрібносерійному ви­робництві при розрахунку потужності наявний фонд часу групи обла­днання співвідноситься з прогресивною трудомісткістю виконання виробничої програми по цій групі обладнання і виробничу потужність, у цьому випадку, вимірюють в одиницях програми (або у %):

У слабомеханізованих та більшості складальних цехів і дільниць виробнича потужність визначається за виробничою площею:

Виробнича потужність виробничих підрозділів (наступних ланок) визначається за потужністю провідної ланки (підрозділу) попередньо­го ступеня: дільниці - за потужністю провідної групи обладнання; це­ху - за потужністю провідної дільниці; підприємства - за потужністю провідного цеху.

Під провідною розуміють ланку, на якій виконуються основні тех­нологічні процеси й операції по виготовленню продукції та чоссреджс-на значна частина основних фондів і трудовитрат.

Розрахунок виробничої потужності служить для обгрунтування виробничої програми, виявлення та мобілізації резервів і вузьких місць виробництва.

Ті підрозділи, потужність яких менша потужності пронідпого під­розділу, називають „вузькими місцями”. При їх наявності необхідно розробляти комплекс організаційно-технічних заходів по їх розшивці: модернізація і заміна обладнання; удосконалення технології іі інтен­сифікація режимів роботи; наукова організація праці з одночасним зазначенням заходів по використанню резервів пропускної здатності обладнання.

Для визначення міри відхилень потужностей виробничих підрозді­лів підприємства та ліквідації диспропорцій між ними, перед усім, не­обхідно здійснити оцінку рівня використання виробничих потужнос­тей, яка відіграє провідну роль в системі управління виробничою дія­льністю підприємства, на основі таких показників:

- коефіцієнт використання проектної потужності:

, (7.6)

де Qф - фактичний випуск продукції;

Ппр - проектна потужність.

- коефіцієнт використання виробничої потужності, яка може значно відрізнятись від проектної:

, (7.7)

де Qпл, Qф - плановий і фактичний відповідно випуски продукції.

- група показників, які характеризують рівень використання обладнан­ня, зокрема:
а) показник фондовіддачі:
, (7.8)
де Фср- середньорічна вартість основних фондів,грн.

б) коефіцієнт екстенсивного завантаження обладнання:

, (7.9)
де Fфв -фактично відпрацьований обладнанням час, год.;

Fд - час можливого використання обладнання (режимний, плано­вий чи дійсний фонд часу), год.

в) коефіцієнт інтенсивного використання обладнання:

, (7.10)

де tтехн - технічно обгрунтована норма часу на одиницю продукції;

tфакт - фактично витрачений час на виготовлення одиниці продук­ції.

Різниця між виробничою потужністю підприємстві і обсягами ви­пуску продукції складає резерви подальшого зростання виробництва. Цей показник, а також диспропорції між окремими ланками виробництва, які потребують усунення, покладаються в основу планування тех­нічного розвитку й удосконалення організації виробництва.
Література:

22. Покропивний Б. Ф. Економіка підприємства. – К.: КНЕУ,2000.- 526 с.

1. Ильин А. И. Планирование на предприятии: Учеб. посоие. В 2 ч. – Мн.: ООО “Новое знание”, 2000. – 312 с. - Ч. I гл.2,3,5,7; Ч. II гл.1 – 8.

2. Самочкин В.Н., Пронин Ю.Б., Логачева Е.М. и др. Гибкое развитие предприятия: эффективность и бюджетирование. – М.: Дело, 2000. – 352с.

3. Планування і контроль на підприємстві: Навч. посіб./ за ред.. М.О. Данилюка – Львів: „Магнолія” 2006”, 2009.-531с.

4. Д.Хан планирование и контроль: концепция контролинга /Под ред. А.А. Турчака.- М.: «Финансы и статистика», 1997.
Тема8. Персонал і оплата праці

План

1. Потреба підприємства у трудових ресурсах та його планування.

2. Планування продуктивності праці. Обчислення показників продунтивності.

3. Оплата праці. Показники плану оплати праці.

4. Матеріальне стимулювання праиівників підприємства.

Потреба підприємства у трудових ресурсах знаходить своє відо­браження у плані по праці і кадрах, який складається з трьох розділів:

- визначення чисельності працюючих;

  • продуктивність праці;

  • розрахунок фонду оплати праці.

У цьому плані використовуються вихідні дані з розділів "Плану виробництва та реалізації продукції", "Плану науково-технічного роз­витку, удосконалення виробництва й управління".

В умовах ринкової економіки інтенсифікація виробництва вимагає, щоб збільшення обсягів випуску продукції здійснювалось при незмін­ній або зменшуваній чисельності працюючих.

Загальна чисельність працівників підприємства планується і роз­раховується окремо по промислово-виробничому персоналу (ПВП) і непромисловому персоналу.

При розробці довгострокових планів чисельність ПВП визначаєть­ся укрупненим методом, виходячи із запланованих обсягів виробницт­ва і темпів зростання продуктивності праці, за формулою:

, (8.1)

де Чпп, Чб - планова та базова чисельність промислово-виробничого персоналу;

Іq - індекс зростання обсягів виробництва;

Іпп - індекс запланованого зростання продуктивності праці.

При розробці річних планів здійснюється диференційований роз­рахунок чисельності працюючих за категоріями в розрізі структурних підрозділів:

  • основні робітники;

  • допоміжні робітники;

  • спеціалісти;

  • керівники;

  • молодший обслуговуючий персонал (МОП);

  • учні;

  • працівники охорони.

При плануванні чисельності працюючих передбачається їх списковий і явочний склад. До спискового складу включаються всі постійні, тимчасові і сезонні робітники, які мають трудові договірні відносини з підприємством.

Явочною – є чисельність працюючих, які фактично вийшли на роботу. Співвідношення між списковою та явочною чисе­льністю визначається коефіцієнтом спискового складу (Ксс):
(8.2) Планова чисельність основних робітників (Чосн) визначається двома методами:

1. За трудомісткістю виробничої програми
(8.3)

де Т - трудомісткість виробничої програми, н-год;

Квн - середній коефіцієнт виконання норм виробітку по підприєм­ству;

Фд - дійсний фонд робочого часу одного середньоспискового ро­бітника (год.), який визначається на основі балансу робочого часу за формулою:


де Фк - календарний фонд часу, дн.;

ВС - вихідні та святкові дні;

ПН- планові невиходи на роботу (відпустки, по хворобі, виконан­ня державних громадських обов'язків тощо), дн.;

h - середня тривалість робочої зміни, год.

2. За нормами обслуговування:

, (8.4)
де Ппл загальна кількість одиниць устаткування, що обслугову­ється, од.;

n — кількість змін роботи устаткування;

Н0 - норма обслуговування на одного робітника, од.;

Ксс - коефіцієнт спискового складу.

Планова чисельність допоміжних робітників (Чдоп) визначається аналогічно чисельності основних робітників, якщо для них встановлені норми виробітку чи норми обслуговування. Якщо ж такі норми не встановлені, то чисельність допоміжних робітників обчислюється за кількістю робочих місць та режиму роботи підприємства (крановщики, електрокарники).

Планова чисельність молодшого обслуговуючого персоналу (МОП) встановлюється за нормами обслуговування (прибиральники) або кількості робочих місць (ліфтери, гардеробники).

Чисельність працівників охорони планується за кількістю постів охорони та режиму роботи об'єкту.

Розрахунок чисельності керівників і спеціалістів залежить від ма­сштабів і типу виробництва, характеристики продукції, застосовуваної техніки і технологій, рівня наукової організації праці та багатьох ін­ших факторів.

У загальному вигляді, промислові підприємства при розрахунку чисельності керівників і спеціалістів керуються нормативами чисель­ності по відповідних категоріях, що розраховуються науково-­дослідними інститутами (НДІ), та нормативами праці по галузевій приналежності.

Планування чисельності учнів проводиться з урахуванням кількос­ті вибуваючих робітників; потреби у професіях, яка виникає; кількості кваліфікованих робітників, що надійде із закладів професійно-технічної освіти та інших джерел. Та частина додаткової потреби у кадрах, що не може бути забезпечена за рахунок прийому робітників, і складатиме потребу підприємства в учнях.

Завершується планування чисельності працюючих розробкою за­ходів по підготовці кадрів і підвищенню їх кваліфікації, як на підпри­ємстві, так і поза ним.

Планування продуктивності праці. Обчислення показників продуктивності

Продуктивність праці - це показник, що характеризує ефективність праці і показує здатність працівників випускати певну кількість продук­ції за одиницю часу.

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого розрахунку та пофакторним методом.

Метод прямого розрахунку передбачає визначення планового рів­ня продуктивності праці шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції (послуг) у вартісному виразі на планову чисе­льність промислово-виробничого персоналу.

Пофакторний метод передбачає розрахунок зростання продуктив­ності праці за рахунок економії чисельності працівників під впливом різних факторів і здійснюється таким чином.

1. Визначасться вихідна чисельність працюючих (Чвих) на плано­вий період при збереженні базового виробітку:
, (8.5)
де Чб - фактична чисельність працюючих в базовому періоді, чол.;

Кq - коефіцієнт зростання обсягів виробництва у плановому пері­оді.

2. Розраховується зміна вихідної чисельності () в результаті дії кожного фактора. Відповідно загальна величина її зменшення () дорівнює зміні вихідної чисельності () Тоді, зростання продуктивності праці в плановому періоді під дією окремих факторів
визначиться за формулами:


Недоліком першого методу є те, що загальне зростання продуктив­ності праці розглядається у відриві від зумовлюючих його причин. Недоліком другого - штучне відокремлення факторів один від одного, які в реальних умовах знаходяться у тісному взаємозв'язку. Тому, обид­ва методи доповнюють один одного та існують в раціональному спів­відношенні. При розробці перспективних планів провідна роль нале­жить пофакторному методу розрахунку продуктивності праці, річних планів - методу прямого рахунку.

Оплата праці. Показники плану оплати праці

У процесі складання плану по праці необхідно узгодити розмір за­собів на оплату праці у плановому періоді з запланованими результа­тами діяльності підприємства, виходячи з трудомісткості виробничої програми і запланованої чисельності працюючих.

Плановим фондом оплати праці називають суму коштів, яка необ­хідна підприємству для оплати праці працівників у плановому періоді (ФОП). На підприємствах фонд оплати праці розраховуються по всіх категоріях працівників для всіх підрозділів і зводиться у річний (міся­чний) фонд оплати праці підприємства.

Розрахунки фонду оплати праці ґрунтуються на підставі законодав­чих та інших нормативних актів, що регулюють питання оплати праці в Україні. Серед них найголовнішими є:

  • Закон України "Про оплату праці";

  • Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств";

  • Кодекс законів про працю України;

  • Генеральна угода на державному рівні, галузеві та регіональні угоди;

  • колективні та трудові договори підприємств і трудових колективів.

Основою розрахунків служить передбачена законодавством тари­фна система, яка включає: тарифні сітки і ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики.

Для розрахунків фонду оплати праці застосовують, в основному, два методи:

укрупнений (по нормативах) і прямого розрахунку (дифе­ренційований),

Суть нормативного методу полягає в тому, що фонд оплати праці на плановий період (ФОПпл) утворюється з двох частин: базового фон­ду оплати праці (ФОПб) і суми його збільшення або зменшення (ФОП), який визначається за нормативом збільшення за кожен відсо­ток зростання (зменшення) обсягів виробництва продукції, за форму­лою:

, (8.6)

де, НФОП- норматив зростання ФОП при збільшенні обсягів вироб­ництва на 1 %;

ТП - абсолютне зростання обсягів виробництва;

ТПб - фактичний обсяг виробництва у базовому році.

Крім цього, планова потреба підприємства в коштах на оплату праці може визначатись і за середнім рівнем заробітної плати (ЗПсер) за різні періоди часу (середньогодинний, середньоденний, середньомі­сячний) виходячи із відповідного фонду оплати праці (ФОПі-ФОПгод, ФОПдн, ФОПм), який визначається за формулою:

, (8.7)

де Чсп - спискова чисельність працюючих;

Фд - дійсний фонд робочого часу одного робітника.

Диференційоване планування ФОП проводиться по списковому і несписковому, промислово-виробничому і не промисловому персоналу всіх структурних підрозділів, а також по категоріях, професіях, поса­дах і кваліфікаціях.

Заробітна плата, що виплачується робітникам по розцінках за ви­конані роботи і відпрацьований час, складає фонд оплати праці по та­рифу. Доплати, безпосередньо пов'язані з виконанням виробничих завдань, наприклад, премії за перевиконання виробничих завдань, над­бавки за керівництво бригадою, за навчання учнів разом з тарифним фондом складають фонд годинної оплати праці.

Денний фонд оплати праці включає годинний фонд і доплати за невикористаний час в межах робочого дня (доплати за роботу в позаурочний час, підліткам та учням за скорочений робочий день тощо).

Місячний або річний, складається з денного фонду і доплат, встановлених законодавством за невідпрацьовані дні або зміни (оплата чергових і додаткових відпусток, невиходів, пов'язаних з ви­конанням державних обов'язків, по навчанню тощо).

Фонд відрядної оплати праці основних і допоміжних робітників може бути розрахований за відрядними розцінками та за кількістю чи трудомісткістю виробів.

Планування фонду оплати праці керівників і спеціалістів здійс­нюється виходячи з їх планової чисельності, посадових окладів і до­плат відповідно до планового фонду робочого часу.

Фонд оплати непромислового персоналу визначається аналогічно розрахунку фонду для керівників і спеціалістів по кожному виду дія­льності та умов оплати праці.

Фонд заробітної плати неспискового складу призначений для оплати роботи, яка не може бути виконана штатними працівниками і розраховується виходячи із особливостей характеру виконуваної роботи та умов її оплати.

Сума фондів оплати праці по всіх категоріях працівників, розрахована прямим методом, не повин­на перебільшувати планового фонду оплати праці, розрахованого ви­ходячи із планових обсягів виробництва продукції і затвердженого нормативу утворення ФОП.

У розрахунках собівартості продукції та в деяких інших випадках широко застосовується поділ заробітної плати основних робітників на пряму (по тарифу з премією) та на доплати і надбавки. Після розрахун­ку річного фонду оплати праці доцільним є розрахунок планового від­сотку цих доплат і надбавок відповідно до прямої заробітної плати, що є джерелом інформації для поглибленого аналізу використання коштів на оплату праці.

Матеріальне стимулювання працівників підприємства

Матеріальне стимулювання працівників підприємства здійснюєть­ся додатково до діючих систем погодинної та відрядної оплати праці з метою стимулювання працівників до високопродуктивної праці, досяг­нення високих кінцевих результатів виробництва та прискорення нау­ково-технічного прогресу тощо.

Преміювання працівників на підприємстві повинно бути організо­вано так, щоб розмір премій безпосередньо залежав від величини тру­дового внеску премійованого працівника чи колективу у результати виробництва для заохочення високоякісної праці, ініціативи і творчого ставлення до справи.

Система преміювання працівників на підприємствах промислово­сті в сучасних умовах складається з преміювання колективу за досяг­нення основних результатів діяльності (цеху, дільниці, підрозділу) та окремо за досягнення певних специфічних для підприємства показни­ків. Згідно з цим, на підприємстві розробляються і діють "Положення про преміювання за досягнення основних результатів", що поширю­ються на всіх працівників відповідно до їх внеску у результати роботи, і ряд "Спеціальних положень за досягнення визначених конкретних результатів". Спеціальні положення про преміювання застосовуються лише для тих груп працівників, які безпосередньо забезпечують дося­гнення конкретних результатів.

У преміюванні застосовується система основних і додаткових по­казників та умов виплати премії, які фіксуються в преміальних поло­женнях.

Основні - це такі показники, досягання яких має вирішальне значення для ефективності та якості роботи, покращення кінцевих ре­зультатів. При їх невиконанні премія не виплачується.

Додаткові- це такі показники, які стимулюють різні строки трудової діяльності окремих працівників (колективів). Невиконання цих показників слу­жить підставою для зменшення розміру премії (до 50 %).

Умови премі­ювання - це вимоги до працівників, при недотриманні яких премія не може бути виплачена чи виплачена частково.

Преміювання робітників за основні результати роботи здійсню­ється за рахунок фонду оплати праці і тієї частини фонду матеріально­го заохочення, що визначається розподілом прибутку від господарсь­кої діяльності.

Розміри премій встановлюються диференційовано по професіях і групах робітників залежно від вагомості та складності виконуваних ними робіт. Розмір виплачуваних працівникам премій за економію матеріально-технічних ресурсів (матеріалів, інструменту, палива то­що), як правило, не повинен перевищувати 50 % суми отриманої еко­номії.

Максимальні розміри премій, що виплачуються робітникам за ра­хунок фонду оплати праці в промисловості, зазвичай, не перевищують 40 % тарифної заробітної плати. Преміювання робітників із фонду матеріального заохочення здійснюється без обмежень. Показники, умови та розміри преміювання встановлюються керівником підприєм­ства за погодженням відповідного представника трудового колективу (профспілковим комітетом, радою трудового колективу).

За спеціальними системами передбачається преміювання: за осво­єння нової техніки і технологій; за економію матеріальних ресурсів та енергоресурсів; за виконання особливо важливих виробничих завдань тощо.

Преміювання керівних, інженерно-технічних працівників, спеціа­лістів і службовців за основні результати господарської діяльності здійснюється з відповідної частини фонду матеріального заохочення. Працівники апарату управління підприємства преміюються за резуль­тати роботи в цілому з урахуванням підсумків діяльності відповідного відділу й особистих показників праці. Додатковими показниками й умовами преміювання керівних працівників можуть бути: ритмічність випуску продукції, зменшення трудомісткості виробництва, збільшен­ня випуску нової високоефективної продукції, впровадження сучасно­го провідного досвіду, дотримання стандартів і технічних вимог на продукцію, яка виготовляється та інше.

Порядок преміювання інженерно-технічних працівників, спеціалі­стів і службовців визначається чинними положеннями про матеріальне заохочення, які затверджуються керівником підприємства за пого­дженням уповноваженого органу трудового колективу.

Премії, як правило, нараховуються за фактично відпрацьований час: робітникам - відповідно до заробітної плати, розрахованої за від­рядними розцінками, чи тарифної ставки, окладу; керівникам, спеціа­лістам - до посадового окладу.

Література:

1.Закон України про оплату праці” від 01.03.1991.

2. Горемыкин В. А., Богулов Э. Р., Богомолов А. Ю. Планирование на предприятии: Учебник. 2-е изд., стереотипное. - М.: Информационно-издательский дом “Филинъ”, Рилант, 2000.- 328с.

3. Грещак М. Г. та ін. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник / М.Г. Грещак, О. М. Гребешкова, О. С. Коцюба; за ред. М. Г. Грещака. – К.: КНЕУ, 2001. – 228 с. - Ч. 2. Планування діяльності підрозділів підприємства

4. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000. - 200 с.

5. Ильин А. И. Планирование на предприятии: Учеб. посоие. В 2 ч. – Мн.: ООО “Новое знание”, 2000. – 312 с. - Ч. I гл.2,3,5,7; Ч. II гл.1 – 8.

6. Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства:Підручник.-К.:Скарби,2002.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Тема Управління доходами та фінансовими результатами – 2 год. / 4 год
При цьому, враховуючи різні аспекти та горизонти планування діяльності підприємства, найважливішим є процес управління прибутком,...
МЕНЕДЖМЕНТ
Авичок по аналізу зовнішнього середовища організації та прийняттю управлінських рішень; формування практичних навичок по ефективному...
Ю. Ю. Криворог, магістрант гр. ФК-06-1, В. П. Кравченко, доц., канд екон наук
У статті висвітлено результати аналізу та оцінка фінансової діяльності підприємства «Креатив». Досліджено систему стратегічного управління...
Суть планування і його місце в освітньому менеджменті
Планування – це заздалегідь намічений порядок дій, необхідних для досягнення поставленої цілі. Планування оптимальний розподіл ресурсів...
2 «Фінансовий контроль» закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»
Відповідно до статті 12 «Фінансовий контроль» (стаття 12 набирає чинності з 1 січня 2012 року)
2 «Фінансовий контроль» закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»
Відповідно до статті 12 «Фінансовий контроль» (стаття 12 набирає чинності з 1 січня 2012 року)
4. 1 Вибір форми організації праці та методу виробничого процесу у майстерні
Правильна організація ремонту в майстернях забезпечує швидке проведення робіт, створює умови для підвищення продуктивності праці...
Система планування діяльності промислового підприємства
Змістом (сутністю) планування є постановка конкретних завдань на визначений період, а також встановлення порядку та умов їх виконання...
УРОК 46. КОНТРОЛЬ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ. КОНТРОЛЬНА РОБОТА №4
Мета. Здійснити контроль навчальних досягнень учнів з метою перевірки засвоєння учнями теми
Планування виробничої програми в натуральному виразі. Планування...
Номенклатура продукції, [ 51,-c. 259 ], це склад продукції, що виготовляється по її видам (найменуванням)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка