1. Основи побудови фінансового обліку Формування облікової політики підприємства

Скачати 1.64 Mb.

Назва	1. Основи побудови фінансового обліку Формування облікової політики підприємства
Сторінка	7/13
Дата	15.03.2013
Розмір	1.64 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Бухгалтерія > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 13

Тема 9. Облік виробничих запасів

Визначення, визнання, класифікація та первісна оцінка запасів. Методи оцінки руху запасів.
Документальне оформлення та синтетичний облік начвності та руху (надходження, вибуття) виробничих запасів.
Оцінка виробничих запасів на дату балансу. Розкриття інформації про виробничі запаси у фінансовій звітності.
Поняття та класифікація МШП.
Характеристика рахунків для обліку МШП.
Документування операцій з обліку МШП.
Аналітичний та синтетичний облік МШП.

Основні терміни теми: виробничі запаси, первісна оцінка запасів, оцінка запасів на дату вабуття, МШП.

1. Основні завдання обліку виробничих запасів на підприємствах обумовлені специфікою їх діяльності. Бухгалтерський облік виробничих запасів повинен забезпечити:

перевірку правильності документального оформлення операцій поставки, відпуску, повернення та інші;
документальне оформлення і своєчасне відображення в облікових регістрах надходження, вибуття та переміщення в підприємстві виробничих запасів;
контроль за збереженням матеріальних цінностей;
контроль за витрачанням виробничих запасів;
контроль за виконанням встановлених норм запасів, виявлення надлишків матеріалів;
контроль за виконанням договорів.

Організаційні та методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про виробничі запаси і розкриття її в фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. № 246. Його норми застосовують підприємства, організації та інші юридичні особи незалежно від форм власності (крім бюджетних установ).

Для цілей бухгалтерського обліку запаси включають:

сировину, основні і допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності;

незавершене виробництво;
готову продукцію;
товари;
малоцінні та швидкозношувані предмети;

молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарства, якщо вони оцінюються за ПСБО 9.

Для відображення запасів як об'єктів бухгалтерського обліку Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 р. за № 892/4185. передбачено клас 2 "Запаси". Рахунки цього класу є активними балансовими.

Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їхнє найменування або однорідна група (вид).

Відповідно до норм ПСБО 9 запаси визнаються активом у разі, якщо вони відповідають таким критеріям:

є ймовірність надходження економічних вигод на підприємство, пов'язаних з використанням запасів;
вартість запасів може бути достовірно визначена.

Достовірне визначення вартості запасів робиться за допомогою їх оцінки. Виробничі запаси необхідно оцінювати на протязі всього терміну їх використання (з моменту надходження і до моменту їх списання з балансу підприємства) для реального відображення в обліку інформації про них. На основі цієї інформації керівник має можливість приймати різноманітні управлінські рішення.

Відповідно до цього застосовуються:

первісна оцінка - оцінка запасів при їх надходженні на підприємство;
оцінка запасів при їх вибутті - у разі реалізації чи витрачанні у виробництво;
оцінка запасів на дату балансу - в кінці звітного періоду для визначення їх реальної вартості.

За допомогою такого підходу до визначення вартості виробничих запасів на кожному з етапів їх руху, на підприємстві, є можливість достовірної оцінки для відображення запасів у фінансових звітах.

Враховуючи, що запаси з однойменною назвою можуть надходити на підприємство за різною вартістю, необхідно дотримуватися одного методу для визначення собівартості запасів, які списують. При відпуску запасів у виробництво, продаж і інше вибуття оцінка їх провадиться відповідно до пунктів 16-20 ПСБО 9 і параграфам 17-22 МСБО 2, по одному ч таких методів:

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

- собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

- нормативних затрат;

- ціни продажу.

Опишемо кожен із можливих методів оцінки запасів, його переваги та недоліки.

Метод ідентифікованої собівартості (конкретної ідентифікації) може застосовуватися для запасів, які не є взаємозамінними, та товарів, продукції та послуг, які призначені для конкретних проектів. Цей метод передбачає облік фактичної собівартості за кожною конкретною одиницею товарів. Цей метод зручно застосовувати до дорогих товарів, наприклад автомобілів. Згідно із цим методом кожна одиниця товару повинна бути забезпечена табличкою із серійним номером.

При використанні цього методу вартість проданих товарів і кінцеві запаси обліковуються за їх фактичною вартістю. Але в результаті використання даного методу однакові товари обліковуються у запасах за різною вартістю. Це не завжди зручно. Так. залежно від того, котрий з однакових товарів купить покупець, прибуток буде змінюватися відповідно до початкової покупної вартості кожного такого товару Можливість застосування цього методу на практиці обмежена з причини різноманітної номенклатури і великої кількості однакових товарів. Тому в більшості випадків підприємства застосовують відповідні формули для визначення собівартості запасів. Згідно з МСБО 2 базовий підхід до визначення собівартості запасів передбачає застосування формули "перше надходження – перший видаток" (від англійського "First-in, First-out" або скорочено FIFO) або середньозваженої собівартості.

Оцінка запасів за методом ФІФО означає списання запасів в тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство. Таким чином, при вибутті запасів будуть спочатку списуватися запаси, що надійшли раніше (за тією вартістю за якою вони надійшли і відображені в обліку).

Інакше кажучи, цей метод передбачає, що товари, які надійшли першими, реалізуються у першу чергу. Метод ФІФО найчастіше застосовується для таких товарів, як фрукти, овочі та інші продукти харчування, коли перші товари, що надійшли, повинні реалізовуватися у першу чергу, щоб уникнути збитків від псування.

При застосуванні методу ФІФО в умовах інфляції запаси, які знаходяться у залишку і відображені у балансі, будуть обліковуватися за вартістю запасів, що надійшли останніми. Таким чином, оцінка запасів у балансі буде наближена до їх реальної вартості. У свою чергу, при розрахунку прибутку будуть обліковуватися запаси, що надійшли раніше, вартість яких, як правило, нижча. У результаті цього прибуток буде завищеним.

Цей метод простий, запобігає можливості маніпулювання прибутком, забезпечує відображення у балансі суми запасів, яка приблизно збігається з поточною ринковою вартістю.

Недоліком методу є відображення нереальних доходів, що призводить до невиправданого завищення прибутку.

На жаль, метод оцінки запасів буде впливати на оподатковуваний прибуток Незважаючи на те що Закон "Про оприбуткування прибутку підприємств" не визначає методів розрахунку собівартості ТМЦ, що відносяться на витрати за пунктом 5.9. даного закону враховуються облікові дані про залишки запасів на початок і кінець звітного періоду.

У зв'язку з цим застосування методу ФІФО в умовах зростання цін буде сприяти збільшенню податку на прибуток. Але при цьому, сам прибуток, відображений у звітності, буде вищим, що є позитивним моментом при необхідності залучення інвестора, намірі отримати кредит або інших ситуаціях.

Так як ДП "ШМД" перейшло на спрощену систему оподаткування (10%), то у відповідності до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" друкарня не є платником податку на прибуток. Тобто використання методу ФІФО на підприємстві буде сприяти зростанню прибутку без збільшення податків.

Метод середньозваженої собівартості передбачає розрахунок вартості одиниці товару виходячи з середніх цін. Такий розрахунок проводиться за кожною одиницею запасів.

Середньозважена ціна одиниці запасів може бути визначена на дату здійснення продажу запасів.

Таким чином, підприємство може вести облік собівартості за методом середньозваженої собівартості з визначенням ціни одиниці запасів після кожної операції купівлі і продажу.

У цьому випадку собівартість проданих товарів буде знаходитися між вартістю, обчисленою за методом ФІФО і за методом ЛІФО. Проте такий підхід трудомісткий і не зовсім зручний.

У зв'язку з цим Стандарт 9 вказує на те, що оцінка за середньозваженою собівартістю може проводитися за кожною одиницею запасів за такою формулою:

,

де С_с - середньозважена собівартість;

С_п і К_п - відповідно собівартість і кількість запасів на початок періоду;

С_н і К_н - відповідно собівартість і кількість запасів, які надійшли протягом періоду.

Таким чином, застосування методу середньозваженої собівартості полегшує роботу і не вимагає детального обліку руху за кожною одиницею товарів. Собівартість реалізації може бути визначена за сумарними даними за місяць.

Поряд з тим, МСБО 2 дозволяє застосовувати альтернативну формулу “останнє надходження - перший видаток” (від англ. "Last-in, First-out" або LIFO).

Оцінка запасів за методом ЛІФО передбачає, що першими будуть списуватися запаси, що надійшли останніми, тобто проводиться списання запасів у послідовності, зворотній їх надходженню.

Цей метод передбачає, що у першу чергу продаються товари, що надійшли в останню чергу.

При цьому залишок запасів, відображений у балансі, буде обліковуватися за вартістю запасів, що надійшли раніше (а ця вартість відрізняється від реальної). Але прибуток буде визначено найбільш достовірно.

Переваги даного методу безпосередньо пов'язані з тим, що ціни постійно зростають. У періоди інфляції метод ЛІФО показує найбільшу собівартість проданих товарів, оскільки відображає останні ціни, що постійно зростають. Чим більша вартість проданих товарів, тим менший прибуток. Відповідно знижуються податки. При цьому запаси оцінюються за заниженою вартістю.

Якщо враховувати, що запаси повинні відображатись у балансі за найменшою вартістю, за початковою або чистою вартістю реалізації, що потребує постійних переоцінок, то застосування методу ЛІФО дозволило б уникнути таких переоцінок. Адже запаси на кінець періоду при використанні цього методу обліковуються за вартістю запасів, що надійшли першими, а значить, початкова вартість не буде перевищувати чистої вартості реалізації. Інші позитивні моменти при застосуванні зазначеного методу також говорять про перевагу його використання.

В багатьох країнах формулу ЛІФО не дозволяється застосовувати з метою оподаткування. Тому компанії цих країн звичайно обирають формулу ФІФО або середньозважену собівартість, щоб уникнути розбіжності в оцінці запасів у фінансовому обліку та при оподаткуванні. Саме тому формула Л1ФО зберігається в МСБО 2 як дозволений альтернативний підхід до визначення собівартості запасів в Україні застосування методу ЛІФО не заборонено.

Але Стандарт 9 містить таку фразу: "якщо для оцінки запасів використовується метод ЛІФО, то у примітках наводиться різниця між вартістю запасів, яка відображена на дату балансу в обліку і звітності, і найменшою з вартості, обчисленою із застосуванням методу середньозваженої собівартості, ФІФО, чистої вартості реалізації". .Але такі розрахунки є трудомісткими, необхідне застосування обчислювальної техніки щоб розрахувати залишок запасів за методом ФІФО, середньозваженої собівартості і визначити чисту вартість реалізації, вибрати із трьох розрахованих величин найменшу і обчислити різницю між залишком запасів і цією найменшою величиною. При цьому розрахунки повинні проводитися за кожним найменуванням товарів.

Оцінка запасів за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), що встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей та діючих цін. Норми затрат і ціни повинні регулярно перевірятися і переглядатися для максимального наближення до фактичних.

Зазначений метод на практиці застосовується досить рідко.

Оцінка за цінами реалізації застосовується, як і раніше, підприємствами роздрібної торгівлі з використанням середнього відсотка торговельної націнки товарів. Сума торгівельної націнки на реалізовані товари дорівнює роздрібній вартості реалізованих товарів, помноженої на середній відсоток торгівельної націнки, котрий обраховується діленням суми залишку торгових націнок на початок місяця та торгових націнок за місяць на суму продажної вартості залишку товарів на кінець місяця і продажної вартості отриманих у звітному періоді товарів.

Цей метод застосовують підприємства, які мають значну номенклатуру товарів, яка змінюється, з приблизно однаковим рівнем торгівельної націнки.

Усі вище перелічені методи мають свої переваги і недоліки. Тому підприємства використовують той чи інший метод залежно від мети, яку вони ставлять собі у першу чергу.

У Стандарті 9 сказано, що для одиниць запасів, які мають однакове призначення і однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів. Таким чином, підприємство може обрати, наприклад, для дорогих товарів метод ідентифікованої собівартості, а для решти товарів - метод середньозваженої собівартості або будь-який інший. Інакше кажучи, на підприємстві можуть одночасно застосовуватися для різних товарів різні методи.

Так як кожен із даних методів неоднаково впливає на прибуток, то доцільно провести їх взаемопорівняння щоб вибрати найоптимальніший для підприємства.

Таким чином вартість витрачених за місяць запасів, обчислена різними методами не збігається.

Метод ЛІФО найбільшою мірою підходить для упорядкування звіту про фінансові результати, оскільки щонайкраще дозволяє зіставити прибутки від реалізації продукції із їхньою собівартістю. Але він не є кращим для оцінки поточної балансової вартості виробничих запасів при існуючій тенденції підвищення цін. Метод ФІФО доцільно застосовувати при упорядкуванні балансу, оскільки вартість запасів на кінець звітного періоду найбільше близька до поточних цін і реальніше подає активи організації.

Але, обираючи методи обліку запасів, слід пам'ятати, що зміна облікової політики повинна бути обґрунтованою і можлива лише у тому випадку, коли така зміна буде найбільш повно і достовірно відображати специфіку діяльності підприємства. В друкарні застосовується метод середньозваженої собівартості, тому можна рекомендувати почати застосовувати метод ФІФО, оскільки його застосування призводить до зменшення собівартості продукції, а значить - до збільшення прибутку.

2. Всі операції по надходженню, переміщенню і відпустці матеріальних цінностей відбиваються на бланках типових форм первинних документів по обліку сировини і матеріалів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 21 червня 1996 р. №193. Завідуючий складом (комірник) веде на складі тільки кількісний облік матеріальних цінностей. З матеріально відповідальними особами для забезпечення цілості цінностей складаються договори про матеріальну відповідальність.

Надходження матеріальних цінностей від постачальників здійснюється на підставі рахунків-фактур, накладних. При одержанні матеріальних цінностей за дорученням типової форми М-2 уповноважена особа здає доставлені вантажі на склад під розписку завідуючого складом на квитанції транспортного документа і на товарно-транспортній накладній.

Матеріальні цінності відпускаються зі складів для виготовлення продукції, на ремонтні роботи, господарські потреби. Відпуск матеріалів на виробництво продукції (робіт, послуг) здійснюється відповідно до обсягів виробничої програми і встановлених норм.

При багатократному протягом місяця одержанні матеріалів цехами зі складів виписуються лімітні-забірні карти у двох примірниках - перший для цеху, другий - для складу. По закінченні місяця визначається кількість відпущених матеріалів (з урахуванням повернення) і звіряються дані лімітної-забірної карти комірника з лімітною-забірною картою одержувача.

Аналітичний облік руху матеріальних цінностей на складах здійснюється в сортовому розрізі. Кількісний облік ведеться матеріально-відповідальними особами на картках складського обліку матеріалів (типова форма № М-17).

Картки відкриваються бухгалтерією на кожен номенклатурний номер матеріалу і видаються матеріально відповідальним особам під розписку в книзі "Реєстр карток складського обліку", який веде бухгалтерія по кожному складу. Ця книга повинна бути прошнурована, пронумерована, опечатана, кількість листів завіряються підписами керівництва і головного бухгалтера підприємства. Кожній картці складського обліку присвоюється порядковий номер.

Завідуючий складом (комірник) на основі прибуткових ордерів, вимог, товарно-транспортних накладних, лімітно-забірних карток та інших документів виконує записи у картці складського обліку по надходженню, витрачанню і виводить залишки матеріалів після кожної операції. В картках порядкові номера ставляться в початок року. Лімітно-забірні карти до вичерпання ліміту впродовж місяця зберігаються разом з картками складського обліку. Після закриття лімітно-забірних карт робляться записи з них в картки складського обліку. Виправлення в картках завіряються підписом завідуючого складом (комірника). Робітники бухгалтерії не менше одного разу в декаду виконують перевірку записів в картках складського обліку та проставляють свій підпис. По закінченню року записи в яких вони обліковуються переносяться на нові картки, що відкриваються, а старі здаються до бухгалтерії потім до архіву.

Періодично, але не менше одного разу у декаду комірник здає до бухгалтерії первинні документи.

Прийняті від матеріально відповідальних осіб документи бухгалтерія після перевірки таксує за встановленими цінами. Всі первинні документи таксуються за кожним рядком документа, а в лімітно-забірних картках - загальна кількість по кожному номенклатурному номеру. Далі документи групуються за видами операцій, джерелами надходження або напрямками відпуску матеріалів та за кореспондуючими рахунками. За кожною групою матеріалів підраховуються підсумки по надходженню та вибуттю, які заносяться до оборотної відомості.

В бухгалтерії облік руху матеріальних цінностей здійснюється у грошовому та кількісному виразі.

Придбанні матеріальні цінності зараховуються на баланс підприємства за первинною вартістю, яка включає всі витрати, пов'язані з їх придбанням та доставкою. Підприємство само не виготовляє матеріали для виробництва продукції. Первісною вартістю запасів отриманих безкоштовно, визнається їх справедлива вартість, яка відповідає сучасній ринковій ціні. Але, якщо, чиста вартість реалізації запасів (очікувана ціна реалізації за вирахуванням витрат на збут) нижче первісної їх вартості, то запаси відображаються в бухгалтерському обліку та у балансі за найменшою з двох цих оцінок. Таким чином, оцінка матеріальних цінностей буде реальною, такою, що відповідає їх справедливій ціні. В той же час, якщо ринкові ціни зростають в умовах інфляції та опинились вище первинної вартості запасів, то діє принцип обережності - не переоціни активи, тобто вони продовжують обліковуватися за їх первинною вартістю.

Якщо фактично собівартість одиниці матеріалів на початок місяця та матеріалів, що надійшли за місяць - різні, то фактична собівартість використаних на виробництво матеріалів може визначатися за одним із методів, встановлених п.16 ПСБО 9 "Запаси". Тому може виникнути питання, який із методів раціональніше застосувати відповідно до облікової політики підприємства.

Бухгалтерія веде облік матеріалів в кількісно-сумовому виразі, і звірка даних складського обліку з даними бухгалтерії здійснюється за кількістю матеріальних цінностей. Кількісні залишки матеріалів за кількісно-сумовою відомістю звіряються з кількісними залишками в картках складського обліку по формі № М-17.

Комірник щомісячно передає в бухгалтерію матеріальні звіти, в яких вказуються прихід та витрачання матеріалів в кількісному та сумовому виразі. Бухгалтерія перевіряє матеріальні звіти і здійснює їх таксування в грошовому виразі. Потім залишки за матеріальними звітами звіряються з залишками за відомостями складеними бухгалтерією.

Оцінка запасів у поточному обліку ґрунтується на первісній вартості (собівартості) запасів. Вона змінюється залежно від джерел надходження. Відповідно до параграфу 7 МСБО 2 "Запаси" собівартість запасів повинна включати усі витрати на придбання, переробку і інші витрати, понесені для того, аби доставити запаси до теперішнього їх місцезнаходження та стану.

Запаси можуть надходити в результаті: придбання за плату, безоплатного одержання; як внесок в статутний капітал, обмін на подібні і неподібні.

Придбані запаси, що перебувають у дорозі, входять до складу товарно-матеріальних запасів підприємства, якщо ризики і вигоди, пов'язані з власністю на ці запаси, були передані підприємству.

Виключаються з собівартості запасів та визнаються як витрати періоду, в якому вони були здійснені:

понаднормовані втрати і нестачі запасів,
відсотки за користування позиками;
загальногосподарські та інші подібні витрати, що не пов'язані з придбанням і доставкою запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведенням у теперішній стан, у якому вони придатні для використання у запланованих цілях,
витрати на збут.

Первісна вартість запасів у бухгалтерському обліку не змінюється, крім випадків здійснення оцінки запасів на дату балансу, коли запаси відображаються за правилом нижчої оцінки.

Придбання запасів за плату. Запаси, придбані за плату, оцінюють за первісною вартістю, що може складатися з таких фактичних витрат:

суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю);
суми ввізного мита;
суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, що відшкодовуються підприємству;
транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Транспортно-заготівельні витрати включаються до собівартості придбаних запасів або загальною сумою відображаються на окремому субрахунку рахунків обліку запасів. Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишків запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням їх на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається за формулою:

,

де ТЗВ_п, ТЗВ_з – сума транспортно-заготівельних витрат відповідно на початок періоду та за звітний період в цілому;

ЗЗ_п – залишок запасів на початок періоду за обліковими цінами;

ПЗ_з – придбані запаси протягом звітного періоду за обліковими цінами.

інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях, як наприклад, прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

На суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) впливають базові умови поставки запасів.

При надходженні і оприбуткуванні виробничих запасів від постачальника на підприємстві складаються наступні проводки:

Дт 201 "Сировина і матеріали"

Кт 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками"

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 13

Схожі:

1. Суть, необхідність та завдання оцінки фінансового стану підприємства Предметом фінансового аналізу підприємства є фінансові ресурси підприємства, їх формування та використання	ЗАТВЕРДЖУЮ Фінансова звітність як інформаційна база для прийняття управлінських рішень. Економічна суть облікової політики підприємства. Економічна...
Тема: Короткостроковий прогноз фінансового стану підприємства Мета: з’ясувати прийоми короткострокового прогнозу фінансового стану та визначення стійкого фінансового становища чи банкрутства...	ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА НА ІНВЕСТИЦІЙНУ ПРИВАБЛИВІСТЬ ЙОГО АКЦІЙ Ня дивідендної політики підприємства, визначено дивідендну премію фондового ринку України, розроблено методику формування ефективної...
1 Значення і теоретичні основи фінансового аналізу Дана спеціальність передбачає вивчення процесів формування і виконання бюджетів різного рівня, механізму управління державним боргом,...	«Зміст кадрової політики на різних етапах життєвого циклу підприємства» МЕТА: розкрити зміст кадрової політики на різних етапах життєвого циклу підприємства: стадія формування підприємства, інтенсивного...
Тема Сутність і основи організації фінансів підприємств Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства,...	ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ Ключові слова: ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ, МЕТОДИ І ВИДИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ, ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ, КОЕФІЦІЄНТИ ЛІКВІДНОСТІ, ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ,...
ПОЛОЖЕНН Я про відділ обліку та фінансового забезпечення Тернопільської міської ради Відділ підпорядковується виконавчому комітету та міському голові, є правонаступником всіх прав та обов’язків відділу фінансового...	Аналіз фінансового стану підприємства Тема 12. Аналіз ресурсозабезпечення підприємства та оцінка ефективності використання його ресурсів

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання