РОЗДІЛ 3 СИСТЕМАТИЧНИЙ ОГЛЯД ЖИВОГО СВІТУ
|
|
Скачати 2.14 Mb.
|
|
Запилення. Мікроспорогенез та мегаспорогенез квіткових рослин. Для того, щоб відбулося запліднення квітки, необхідно, щоб відбулося запилення; тобто щоб пилок з тичинок був перенесений до маточки квітки. Існує декілька способів запилення. Самозапилення – пилок квітки потрапляє на приймочку її ж маточки. Перехресне – пилок одної квітки потрапляє на приймочку іншої квітки. Перехресне запилення може відбуватися завдяки різним агентам: за допомогою комах (ентомофілія), вітру (анемофілія), води (гідрофілія), птахів (орнітофілія). Для того, щоб відбулося запилення необхідно, щоб у тичинках утворилися та дозріли мікроспори, а у середині жіночого гаметофіту утворилася мегаспора (яйцеклітина). Мікроспорогенез, т.б. процес утворення мікроспор, відбувається усередині пилкових гнізд тичинок, що розвиваються. На апексі квітконосного пагону утворюється чотири пилкових гнізда (мікроспорангії). Усередині гнізд відокремлюються по декілька великих клітин – археспоріальних. Кожна клітина археоспорія поділяється на дві: усередину відкладаються спорогенні клітини, а к периферії – паріетальні клітини. Спорогенні клітини багато разів поділяються і утворюють материнські клітини мікроспор. Кожна з материнських клітин потім двічі поділяється і утворюється тетрада мікроспор. Один з поділів клітин редукційний, тому мікроспори гаплоїдні. На момент відкриття тичинкових гнізд тетроди розпадаються на окремі мікроспори. Спочатку мікроспора являє собою одноядерну клітину, яка вкрита двома оболонками. Зовнішня оболонка – товста, щільна, з щипами та борознами – екзина. Внутрішня – тонка та тендітна – інтина. Розвиток чоловічого гаметофіту починається ще у пильнику. Ядро мікроспори поділяється двічі. Навколо кожного з ядер відокремлюється протоплазма і у середині мікроспори утворюється дві клітини. Велика – вегетативна, менша – генеративна. Вегетативну клітину можна розглядати як гомолог чоловічого заростку, генеративну – як гомолог антеридія. Подальший розвиток чоловічого гаметофіту звичайно відбувається після перенесення мікроспори на приймочку маточки. Мікроспора проростає, утворюючи трубочку, яка досягає зав’язі, а потім і насінного зачатку. Протопласт вегетативної та генеративної клітин опускається у пилкову трубку. Ядро генеративної клітини двічі поділяється, утворюючи два спермія. Мегеспорангій, або насінний зачаток, також починає свій розвиток з утворення пагорбка на внутрішньому боці плодолистика. Пагорбок оточений валиком, який згодом розвивається у покров насінного зачатка або інтегумент. Сам пагорбок перетворюється у нуцелус. Інтегумент не повністю оточує нуцелус, а залишає вільний прохід до нього – пилковхід або мікропіле. Одна з клітин нуцелусу збільшується у розмірі та стає археспоріальною, або материнською, клітиною мегаспори. Археспоріальна клітина поділяється двічі, утворюючи тетроду мегаспор. Перший поділ редукційний. Одна з клітин тетради починає збільшуватися у розмірі і стає єдиною мегаспорою. Інші клітини дегенерують. Потім починається розвиток жіночого гаметофіту із мегаспори. Розвиток цей супроводжується збільшенням в розмірі всього мегаспорангія. Це відбувається так. Ядро мегаспори поділяється тричі без цитокінезу. Утворюється вісім ядер, чотири з них відходять ближче до мікропіле , чотири – у протилежний бік. Потім від кожного полюсу до центру клітини переміщується по одному з гаплоїдних ядер і тут зливаються. Утворюється вторинне диплоїдне ядро. Це ядро одягається своїм шаром цитоплазми. Інші шість також. Таким чином, із протопласту мегаспори утворюється сім клітин: по три на полюсах і одна у центрі. Це утворення, гомологічне жіночому гаметофіту, має назву зародковий мішок. Три клітини, які розташовані ближче до мікропіле, складають яйцевий апарат: одна з них, більш велика – яйцеклітина, дві останні – синергіди (клітини–супутниці). Клітини на протилежному полюсі називають антиподами. Запліднення та розвиток насіння. Два спермія, яки утворилися у результаті поділу генеративної клітини за допомогою пилкової трубочки досягають зародкового мішка. Оболонка пилкової трубочки розривається, один зі сперміїв запліднює яйцеклітину, а другий – вторинне диплоїдне ядро. Відбувається подвійне запліднення. В результаті із яйцеклітини розвивається зародок насіння, а з вторинного ядра – ендосперм – поживна тканина насіння. Він використовується у процесі утворення зародку та його подальшого розвитку у нову рослину і має набір хромосом 3n. У деяких рослин зародок насіння може розвиватися з яйцеклітини без запліднення. Таке явище має назву партеногенез. В інших випадках зародок насіння може розвиватися не з яйцеклітини, а з незапліднених клітин – синергід або антипод. Таке відхилення від норми називається апогамією. Плоди можуть утворюватися без запліднення та подальшого розвитку насіння. Таке явище має назву партенокарпія. Властивість рослин давати плоди без насіння людина широко використовує у селекції. Зараз існує багато сортів плодових рослин, які дають плоди без насіння (апельсини, мандарини, лимони, виноград, банани і т. ін.). Класифікація Покритонасінних рослин. Велике різноманіття Покритонасінних рослин ділиться на 2 класи – дводольні та однодольні. Перш за все вони відрізняються за кількістю сім’ядолей у зародку насіння. Еволюція обох класів, пов’язаних спільністю походження від якихось дводольних предків, проходила самостійно, і вони мають ряд характерних відзнак. Тому поділ Покритонасінних на два класи ґрунтується не тільки на кількості сім’ядолей у зародку насіння, але й на сукупності інших ознак які наведені у таблиці 3.1. Клас дводольні об'єднує понад 175 тис. видів, близько 350 родин. В основу поділу Покритонасінних на родини покладена будова квіток, враховуються також особливості суцвіть і плодів і в меншій мірі – вегетативних органів. Слід помітити, що немає ні одної ознаки абсолютного значення, яка б розділила ці 2 класи, а лише сукупність ознак дає цьому підставу. Загальний напрямок еволюції Покритонасінних найбільш вдало відбито у системі вітчизняного систематика, академіка Гроссгейма. Однодольні, як гілка еволюції Покритонасінних, беруть початок від примітивних дводольних і тому розглядаються вслід за ними. Клас дводольні за кількістю видів займає перше місце у світовій флорі. До цього класу відносяться більше 175тисяч видів (більше 2/3 усіх видів Покритонасінних), які розподіляються між майже 350 родинам. Родини, в свою чергу об’єднуються у більш великі систематичні одиниці – порядки. Багато із них мають першорядне практичне значення або являють величезний теоретичний інтерес. До цього класу відносяться такі відомі родини: Льонові Мальвові, Бобові, Розові, Капустяні, Макові, Гречані, Пасльонові, Гарбузові, Складноцвіті та ін. Рослини, які відносяться до цих родин, мають важливе практичне значення, бо це більшість культурних рослин, які вирощують у сільському господарстві. Клас однодольні вміщує близько 58 тисячі видів (приблизно 25% усіх Покритонасінних) розповсюджених по всій земній кулі. За різноманітністю представників цей клас значно поступається класу дводольних. Про походження однодольних від дводольних вказує наявність у однодольних на ранній стадії розвитку ознак дводольних рослин. Крім того, деяким дводольним притаманні риси однодольних рослин і навпаки. Серед однодольних немає паразитуючих рослин. Як правило, представники цього класу – трав’янисті рослини, деревовидні – виключення (драцени, юки). Серед них багато рослин, пристосованих до визначних умов мешкання: водяно-болотних, ефемерів, епіфітів. однодольні можна характеризувати, як геофіти, тобто рослини, які пристосовані до перенесення несприятливих умов життя у ґрунті, куди Таблиця 3.1 – Найголовніші ознаки дводольних та однодольних рослин
занурені органи вегетативного розмноження – кореневища, бульби, цибулини та ін. Багато однодольних пристосовано до життя на болотах та на дуже вологих ґрунтах. З іншого боку у таких однодольних, як у злаків добре подана група видів пустельного клімату – ксерофіти та ефемери. Найбільш розвинуті однодольні стоять на вищому ступеню розвитку Покритонасінних. Однодольні являють собою цілком природний ряд розвитку, де окремі ряди та родини демонструють схожу спеціалізацію та взаємозв’язки перехідними формами. Серед них багато цінних для людини рослин (хлібні злаки, кормові злаки, пальми, лілейні та ін.)Найбільш поширені родини цього класу: Лілійні, Злакові (Тонконогі), Цибулеві, Зозулинцеві. 3.4.3 РОЗВИТОК РОСЛИННОГО СВІТУ НА ЗЕМЛІ Рослинний світ нашої планети надзвичайно різноманітний. У ньому налічується близько 500 тис. видів рослин. Зараз вони заселяють усе різноманіття природних умов, яке створилося на планеті. Вивченням викопних решток давніх рослин займається наука палеоботаніка. Перші рослинні організми виникли у воді в дуже далекі часи. Був час, коли рослинний світ на Землі не існував. Потім з’явились організми, які поступово змінювались, зникали, поступаючись місцем новим. Перші живі істоти були мікроскопічними дрібними грудочками слизу. Значно пізніше в деяких із них з'явилось зелене забарвлення, і ці живі організми стали схожі на одноклітинні водорості. Організми, в клітинах яких виник хлорофіл, пристосувалися до використання енергії сонячного світла для перетворення води і вуглекислого газу в їжу. З появою фотосинтезу в атмосфері почав нагромаджуватися кисень. Склад повітря став поступово наближатись до сучасного. Така атмосфера сприяла розвитку більш досконалих форм життя. Одноклітинні істоти дали початок багатоклітинним організмам, котрі, як і одноклітинні, виникли у воді. З одноклітинних водоростей розвивались різноманітні багатоклітинні водорості. Перехід рослин до наземного способу життя, на думку вчених, був пов'язаний з існуванням ділянок суші, які періодично заливалися водою. Вода, що відступала, затримувалася в западинах. Вони то пересихали, то знову заповнювалися водою. Осушування цих ділянок відбувалося поступово. У деяких водоростей з'явилися пристосування до проживання без води (рис. 3.12). Клімат на той час на земній кулі був вологим і теплим. Почався перехід деяких рослин від водного до наземного способу життя. Будова цих рослин поступово ускладнювалася. Вони дали початок першим наземним рослинам. Найдавніша група серед відомих наземних рослин – псилофіти. Вони існували вже 420 – 400 млн років тому, а пізніше вимерли. Псилофіти росли по берегах водоймищ і були невеликими багатоклітинними зеленими рослинами. Вони не мали коренів, стебел, листя. Роль коренів у них виконували ризоїди. Псилофіти мали більш складну зовнішню та внутрішню будову. У них була розвинута первинна покривна тканина а також провідна – деревина й луб. Розмножувалися спорами.  Рис. 3.12. Перехід рослин до наземного способу життя. Від псилофітів виникли мохоподібні і папоротеподібні, в яких уже були стебла, листя і корені. Розквіт папоротеподібних був близько 300млн років тому в кам'яновугільний період. Клімат на цей час був теплим і вологим. У кінці кам'яновугільного періоду клімат Землі став помітно сухішим і холоднішим. Деревоподібні папороті, хвощі і плауни почали вимирати, але до цього часу з'явилися примітивні голонасінні рослини – нащадки деяких папоротеподібних. Першими голонасінними рослинами були насінні папороті, які згодом повністю вимерли. Насіння в них розвивалося на листі: шишок у цих рослин не було. Насінні папороті були деревоподібними, ліановидними і трав'янистими рослинами. Від них виникли інші голонасінні. Умови життя продовжували змінюватися. Там, де клімат був більш суворий, давні голонасінні рослини поступово вимирали і на зміну їм з'явилися більш досконалі рослини – давні хвойні, потім їх змінили сучасні хвойні: сосна, ялина, модрина та ін. Перехід рослин на сушу тісно пов'язаний не тільки з появою таких органів, як стебло, лист, корінь, але, головним чином, з появою насіння, особливим способом розмноження цих рослин. Рослини, що розмножувалися насінням, краще пристосувалися до життя на суші, ніж рослини, які розмножувалися спорами. Особливо чітко це проявилося, коли клімат став менш вологим. У папоротеподібних на заростках, що розвиваються із спор, утворюються жіночі і чоловічі гамети (статеві клітини) – яйцеклітини і сперматозоїди. Для того щоб відбулося запліднення (після злиття гамет), необхідна атмосферна або ґрунтова вода, в якій сперматозоїди пересуваються до яйцеклітин. Голонасінним вільна вода для запліднення не потрібна, оскільки воно відбувається всередині насінних зачатків. У них чоловічі гамети (сперматозоїди) підходять до жіночих (яйцеклітин) по пилкових трубах, що ростуть усередині насінних зачатків. Таким чином, запліднення в спорових рослин знаходиться в повній залежності від наявності води, у рослин, що розмножуються насінням, цієї залежності немає. Покритонасінні рослини – з'явилися на Землі понад 120–130 млн років тому. Вони є нащадками давніх голонасінних Покритонасінні виявилися найбільш пристосованими до життя на суші, оскільки тільки в них є спеціальні органи розмноження – квітки, а їхнє насіння розвивається всередині плода і добре захищене оплоднем. Завдяки цьому покритонасінні швидко розселилися по всій Землі і зайняли найрізноманітніші місця проживання. Уже більше 60 млн років покритонасінні рослини панують на Землі. 3.4.4 РОСЛИНИ І НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ На Землі різні рослини живуть не ізольовано одна від одної, а спільно, утворюючи угруповання – фітоценози (від грецьк. "фітон" – рослина і "коїнос" – спільний). Разом можуть рости не будь-які рослини, а тільки певні види в певних сполученнях. Наука, що вивчає зв'язки організмів між собою і навколишнім середовищем, називається екологією (від грецьк. "ойко" – житло, середовище і "логос" – вчення). Усе, що оточує рослину і впливає на неї, складає середовище її існування. Усі явища, що впливають на рослину, її ріст і розвиток, називають екологічними факторами. Екологічні фактори неживої природи, якими є вода, повітря, температура, світло, ґрунт та інші, називають абіотичними. Одним із найнеобхідніших екологічних факторів є світло. Без нього не може відбуватися фотосинтез. Від сонця залежить не тільки інтенсивність світла, що використовується при фотосинтезі, але й температура середовища. За відношенням до світла рослини поділяють на три основні групи: світлолюбні (сосна, дуб, пролісок), тіньолюбні (копитняк, вороняче око) і тіньовитривалі (ялина, граб, липа, черемха та ін.). Для нормального росту і розвитку багатьох рослин неабияке значення має співвідношення тривалості дня й ночі. У зв'язку з цим розрізняють рослини короткого дня, довгого дня й нейтральні. Рослини північних широт є звичайно рослинами довгого дня, а тропіків і субтропіків – короткого дня або нейтрального. Тропічні райони планети цілий рік отримують майже вертикальні сонячні промені, завдяки чому для них характерна досить висока постійна температура. Тут ростуть теплолюбні рослини. У інших областях земної кулі температура повітря коливається в залежності від кількості сонячного світла і його інтенсивності в різні пори року. Тут ростуть холодостійкі рослини. Так, наприклад, водорості в товщі льоду Антарктиди живуть при температурі –80°С, модрина в Якутії витримує мороз –70°С, у той же час рослини тропіків можуть переносити нагрівання до +60...+65°С на протязі тривалого часу. Важливим абіотичним фактором є вологість, яка частково залежить від кількості сонячного світла і температури. Вода регулює розподіл рослин не тільки по всій земній кулі, але й у межах територій з однаковим кліматом, але з різним рельєфом. Різні рослини потребують неоднакової кількості води. Є вологолюбні рослини і посухостійкі. Вологолюбні ростуть у тропіках, де більш за все випадає опадів (від 2 000 до 12 000 мм). Мешканці степів і пустель мають сильно розвинену кореневу систему, видозмінене листя–колючки та інші морфологічні та фізіологічні пристосування до перенесення жаркого та посушливого клімату. Ще один фактор, що впливає на розподіл організмів – це ґрунт. Він утворюється внаслідок руйнування підстельної материнської породи з додаванням зруйнованих відмерлих частин організмів: рослин і тварин. Завдяки наявності різних типів рослинності на планеті сформувалися різноманітні типи ґрунтів. Біотичні фактори – друга група екологічних факторів, які впливають на ріст і розвиток рослин. Біотичні фактори пов'язані із сумісним проживанням і взаємним впливом рослин і тварин одне на одного. Зокрема, впливу грибів, бактерій, вірусів і тварин. Цей вплив може бути позитивним і негативним. До позитивних впливів належить співжиття коренів рослин з бульбочковими бактеріями і грибами. Внаслідок співжиття водоростей і грибів виникли нові організми – лишайники. Таке співжиття називають симбіозом. Тваринам належить важлива роль у запиленні і розповсюдженні рослин. Рослини є першою ланкою в ланцюгу живлення, основою спільного життя всіх живих істот на певній території, тобто ценозів. У ценозах нерідко виникає боротьба за світло, вологу і будь–який інший фактор. Такі відношення між організмами називають конкуренцією (від лат. "конкуренція" – зіткнення). До негативних біотичних факторів належить вплив на рослини бактерій, вірусів, грибів, які викликають ті чи інші захворювання рослин. Випас худоби на степових ділянках, у саванах призводить до необоротних негативних змін і навіть до знищення певних ділянок. Антропогенний фактор – це вплив діяльності людини на рослини. Він може бути негативним: випас домашніх тварин, вирубка лісів, забруднення води, повітря і ґрунту відходами підприємств, внесення в надмірних кількостях гербіцидів, випробування ядерної зброї та ін. Позитивний вплив людини – це інтродукція, тобто переселення окремих видів рослин за межі звичного існування. Кожний з екологічних факторів незамінний. Нестачу тепла не можна замінити великою кількістю світла, мінеральні речовини, необхідні для живлення рослин, – водою. Дія будь-якого фактору визначається точками мінімуму (від лат. "мінімус" – дуже мало) і максимуму (від лат. "максимус" – більше, занадто), за межами яких життя організму стає неможливим. Кордони, за якими існування організмів неможливе, називають нижньою і верхньою межею витривалості. Умови, найкращі для життя рослин, називають оптимальними. Рослинні угруповання, або фітоценози,–— закономірне об’єднання рослин, що ростуть спільно на однорідній ділянці земної поверхні. Кожне рослинне угруповання характеризується певною структурою і певними взаємовідносинами рослин як між собою, так і з зовнішнім середовищем. Характерні властивості рослинного угруповання визначаються за його ознаками, такими як видовий склад, набір життєвих форм, кількісне співвідношення між видами, горизонтальний і вертикальний розподіл, характер і об'єм біомаси, взаємозв'язки між рослинами, особливості місця проживання, ритміка розвитку і т. ін. У рослинному угрупованні розрізняють види, що кількісно переважають (домінанти), і рослини, які сильніше за інших впливають на середовище (едифікатори), а також супровідні види. За переважанням тих чи інших видів і життєвих форм усі рослинні угруповання об'єднуються у великі групи – типи рослинності – лісова, лучна, степова, болотна, пустельна і т. ін. У відповідності з переважанням у рослинному покриві угруповань якогось типу рослинності, кожну територію відносять до певної рослинної зони. У залежності від кліматичних умов розрізняють зони тундри, хвойних лісів, широколистих лісів, степів, пустель, тропіків і т. ін. Виділяються й перехідні, проміжні зони (лісотундра, лісостеп, напівпустеля, субтропіки і т. ін.), а також підзони і вертикальні пояси в горах. Зональна рослинність має свої характерні риси, якими рослинні угруповання цієї зони відрізняються від фітоценозів інших зон. Тундра – зона, в якій переважають угруповання низькорослих чагарників, чагарничків і трав, а головним чином – мохів і лишайників. Різноманітні пристосування тундрових рослин дозволяють їм переносити сильні морози. Проте при недовгому й холодному літі рослини тундри ростуть дуже повільно, корені неглибоко проникають у грунт, скований мерзлотою, довжина рослин дуже мала. Тому рослинність тундри, яка легко руйнується, потребує особливо дбайливого ставлення. Ліси об'єднують угруповання з переважанням деревних рослин. Північну частину лісової зони утворюють хвойні ліси (тайга), де домінує ялина, сосна, ялиця, кедр, модрина. Ближче до півдня тайга поступово переходить у змішані, а потім у листяні ліси, де переважають листяні деревні породи (береза, дуб, липа, клен, ясен, осина та ін.). Лісові фітоценози мають велику біомасу, складну структуру, сильний вплив на середовище. Добре відома водоохоронна роль лісових фітоценозів. Ліси – найважливіше джерело деревини та іншої сировини для народного господарства, а також цінних продуктів харчування (грибів, ягід та ін.). У той же час ліс – це середовище проживання багатьох звірів, птахів і комах. Охорона лісів має величезне значення в житті людини. Степи – великі безлісі простори, покриті багатолітніми травами, що ростуть на чорноземних ґрунтах. Степи розрізняють: ковильні (південні) і різнотравні (північні). У степових фітоценозах домінують дернині злаки, цибулинні рослини, ефемери (рослини, що розвиваються тільки в дуже короткий період, частіше за усе весною). Характерна особливість степових угруповань – пристосування до літнього посушливого періоду: розвиток рослин, як правило, відбувається весною. У наш час степові фітоценози збереглися лише в заповідниках, інша територія залучена до сільськогосподарського виробництва – агроценози (штучно створені людиною фітоценози). Пустелі мають рослинність з дуже бідним рослинним покривом, який складається з полину, кураю, саксаулу та інших посухостійких рослин. Розрізнюють глинисті, солончакові, кам'янисті і піщані пустелі. Для рослин пустель характерні пристосування, що дозволяють їм економно витрачати вологу (колючки, дерев’янисті стебла), які розвиваються тільки в короткий період весни. Зрошення пустель дозволяє вирощувати багато цінних культур (бавовник, виноград, пшеницю). Луки зустрічаються в будь-якій зоні. Лучні угруповання складаються з багатолітніх кореневих злаків, бобових, численних видів різнотрав'я, пристосованих до помірного зволоження. Розрізняють луки заплавні (по долинах рік), суходільні (материкові), високогірні (альпійські). Луки використовують для косовиці і для випасу худоби. Болота також не зональні. Вони розвиваються при надмірному зволожуванні. Розрізняють болота верхові, в яких ростуть переважно сфагнові мохи, і низинні, в яких домінують осоки. Болотні рослини мають специфічні особливості, що дозволяють їм жити на бідних, холодних і перезволожених ґрунтах. Водні угруповання прісних внутрішніх водоймищ і морських шельфів включають рослини, які мають численні пристосування для життя у воді. На різних глибинах розвиваються різні угруповання, наприклад, прибережні зарості очерету, потім – латаття, рдесник, кушир, ще глибше – угруповання водоростей і т. ін. Штучні угруповання, або агрофітоценози, – нестійкі, частіше за все маловидові рослинні угруповання, що створюються людиною, головним чином, сільськогосподарські угіддя (поля, сади, городи і т. ін.). Вони можуть існувати тільки при постійній турботі про них, у противному разі їх поступово замінюють природні угруповання. По вертикалі рослинне угруповання розчленовується на яруси, котрі особливо чітко виявляються у лісових фітоценозах. Тут верхній ярус (полог) утворює крони найвищих дерев; другий ярус (памолодь) – більш низькі дерева; третій ярус (підлісок) – чагарники; четвертий ярус складають трави й чагарники; у п'ятому, надґрунтовому, розташовуються - мохи, лишайники, гриби. Ярусами розташовані й підземні органи рослин. Крім рослин, у будь-якому рослинному угрупованні живуть різні тварини: комахи, птахи, звірі. Якщо це ліс, то в ньому можуть жити лосі, косулі, вовки, ведмеді, лисиці, зайці, різні гризуни, птахи й комахи. Така сукупність рослин і тварин називається біоценозом. Ліс росте на ґрунті, в якому знаходяться корені рослин, живуть бактерії, черв'яки, гриби та ін. Сукупність живої й неживої природи утворює біогеоценоз (від грецьк. "біос" – життя, "гео" – земля і "коїнос" – спільний). Біогеоценози називають ще екосистемами. Системи завжди характеризуються певною постійністю або рівновагою. Порушення рівноваги призводить до руйнування екосистеми. Екосистеми поєднуються в біоми, а біоми утворюють біосферу Землі. Таким чином, біосфера – це жива оболонка планети, простір, в якому можливе життя. Нерозумне втручання людини в життя екосистем порушує в них рівновагу, що негативно відображається на житті. Це дуже небезпечно для біосфери, а відповідно, і для життя на Землі. Людині потрібно бути обачливою і жити так, щоб не порушувати рівноваги біосфери. Використання рослин у житті людини закономірне й необхідне, але це природокористування повинно бути раціональним. |
||||||||||||||||||||||
Схожі:
|
Лекція №5 Систематичний огляд рослин класу Дводольні. Видова діагностика... Близько 3000 видів одно- і багаторічних трав, напівкущів, кущів і дерев. Поширені повсюдно, найбільше у помірній і субтропічній зонах... |
Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів (зі змінами,... Хімічні знання створюють підґрунтя реалістичного ставлення до навколишнього світу, в якому значне місце посідає взаємодія людини... |
|
УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ... |
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних і правових вчень Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу |
|
ОГЛЯД Огляд у Розділі 1 містить коротке обговорення цілей і аудиторії, цілей Проекту, і того, як цей Проект повинен застосовуватися. Також... |
Рішення журі по проведенню районного огляду-конкурсу ОД в бібліотеках РЦБС з лютого 2009 р по січень 2010 р проходив районний огляд-конкурс «Мудрості та долі берегиня – бабусина скриня».... |
|
Реферативний огляд Освоєння нових технологій транспортування енергії, впровадження енергоефективних, ресурсозберігаючих технологій, освоєння альтернативних... |
Реферат Наукова картина світу, поняття, структура, функції Картини світу окремих наук, своєю чергою, містять у собі відповідні численні концепції — певні способи розуміння і трактування будь-яких... |
|
ПЛАН ВСТУП РОЗДІЛ І. Сутність і основні поняття валютного законодавства... Валютне законодавство України базується на принципах, які є вихідними нормативно-керівними положеннями основи механізму державного... |
«Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для... В. К. Поповим)), розділ VI (§ 8), розділ XI канд юрид наук, доцент — розділ II (§ 1, 2) канд юрид наук, доцент — розділ XVI канд... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua