Anonymous male narrator, b. 1910, on the outskirts of the town of Myrhorod, now a district seat, Poltava region, one of 8 children of a well-to-do peasant who


НазваAnonymous male narrator, b. 1910, on the outskirts of the town of Myrhorod, now a district seat, Poltava region, one of 8 children of a well-to-do peasant who
Сторінка3/6
Дата14.03.2013
Розмір0.62 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Військова справа > Документи
1   2   3   4   5   6

Пит.: А чи було багато приїжджих, в партії?

Від.: Тепер щодо оцих приїжджих. Це так званих яких насилали з Москви, з Росії. Так говорили: для виконання чи переведення в життя постанов партії і уряду, отих кампаній. Так? Присилали їх переважно з Росії або з міст великих, ну, адміністративних, промислових центрів. З таким означенням, значить, рабочій, пролетаріят. Там не було ніколи наголосу на тому, що росіянин. Але певно, що дуже й дуже, як би сказати, авторитет чи довір'я влади до елементу російського було в першу чергу, хоч дуже багато їх було й тих із України, з українського походження, на цих, так би мовити, в цих бригадах і так далі. Це було відомо в загальному, я не буду багато на цьому спинятися, бо це загально відомо: "10.000-ники", "25.000-ники". Про це писала преса, є задокументовано, роки, періоди і так далі.

Ось, наприклад, у час голоду при МТС – машино-тракторні станції – було за постановою ЦК партії, всесоюзного, в Москві, впроваджено так звані політвідділи: на транспорті залізничному, в МТС – машино-тракторних станціях – і так само на річковому або на водному транспорті. Морському і річковому. Так? Політвідділи. Політвідділи – це були, адміністративні органи, абсолютно необмеженої влади. Ними керували з центру, і так далі, але місцева влада жодного значення перед ними не мала. Директор політвідділу сказав – і все! Чи то там голова райвиконкому, чи голова сільради, чи міськради – то все дурниці. Для нього нічого не існувало. Він був цар і Бог на своїй території. А при школах приблизно в цей час були запровадженні інститути комсоргів – комсомольських організаторів. Це значить, знову, політичний нагляд за школою, за вихованням молоді. То я пам'ятаю і в школі, де я вчителював, то все були комсорги. Але й комсорги – комсоргами. Під Харковом в одній школі я учителював і комсорг – він бідолаха, очевидно не живе вже, бо він хворий був на туберкульоз. Ім'я його не пригадую, а прізвище Стогній. Він мені каже: – Слухай, ти, каже, обережно зі своїми приятелями розмовляй!

– А що таке?

– Де ти говорив приклад чи прислів'я, що, каже, нема таких грабель, що від себе гребуть, а до себе? Це ти, каже, колгоспу, колгоспникам, чи кому ти таку характеристику давав?

– А, я кажу, звідки ти знаєш?

Каже: – В райкомі комсомолу донос на тебе розглядали. Я, каже, тебе оборонив.

Директор школи, в якій я працював, 37-ий рік. Розпал єжовщини, знову. Він уже не живе той чоловік, очевидно. Набагато старший від мене. Іван Олексійович Рудь. Ідем додому, а він мені каже: – Спухай, твої особисті справи забрали в Харків.

Ну, справа ж ясна. Він бачить, як я виглядав. Не знає, тільки каже мені: – Ну, але нічого, я, каже, тобі скажу, що воно буде з того.

Ну, що ж може бути, заберуть. Каже: – Я буду знати і повідомлю тебе. Я тобі, каже, напишу посвідку, що ти звільнився зі школи за власним бажанням.

– Ну, та й що?

– Та й поїдеш, каже, десь на Кавказ чи в Середню Азію та й загубишся там. Правда, до цього не дійшло, бо в короткому часі було оголошено, що Єжов був знятий. То я, пригадую, то я перехрестився. Кінчилася Єжовщина. Бачите, які бувають. Знову тут, ж кажу все, знову те саме щастя. Але так, були мої документи вже взяті до райкому партії.

І, наприклад, в університеті, мене двічі ж, хоч була в 36-му році, вийшов закон чи постанова. Ну добре. Як би тут сказали, regulation так? – щось таке, комітет по ділах або в справах вищої школи. Дозволили приймати до вищих навчальних закладів – інститутів і університетів не за соціяльним підбором, а за знаннями. Завдяки цій постанові я почав учитися в університеті. Мене прийняли, але мене двічі викидали з університету. І за дурниці. Кажуть, що ти там таке й таке. Один раз, хоч трошки таке мудре, відносно мудре, кажуть, ти в писемній роботі допустився ідеологічних помилок. А другий раз каже, що ти, що я не відвідував. Ну, я дуже легко з цього вив'язався, бо я пішов, дістав той, знаєте, класний цей денник, і поніс у деканат, кажу: – Ану подивітися, іде там записано, що мене не було на навчанні.

А за цею ідеологічною помилкою, так я пішов знову ж. Чоловік, старший чоловік, сидить у цьому, в офісі, а я з ним почав говорити. Він мені найшов мою писемну роботу, показав, а там нічого не написано. Розумієте? А той професор, що приймав цей екзамен підписався. Отже, якби було щось там зле, то він би відмітив, бо його то зобов'язує. А я йду в деканат, кажу: – Ану показуйте.

Я вже бачив писемну роботу, але тут не говорю цього. Кажу: – Покажіть мені писемну роботу, як вона виглядав. І де там помилка була.

– О, то нічого.

Як кажуть, світ не без добрих людей. Не все так було аж дуже, але може мені так не зле виходило. Але було декому дуже зле. Факт той, що багато людей вигинуло.

Пит.: Так як жили в Харкові, на курси ходили, в кінці 20-их років?

Від.: Ні, ні – це в 30-ті роки.

Пит.: Але я кажу, з самого початку, так Ви цікавилися політикою?

Від.: Я особливо.

Пит.: Цікавилися?

Від.: Jа, але в пляні академічному, політграмотою. Я не ангажувався ні в які політичні справі. Але мусив читати газети й оце все. Бо куди не повернися, то все твоє, перша проба відносно тебе – в справі політики. Тобі питання: – А оте як, а оте як? Безперечно, я відповідаю з газет там. Як пише Сталін. Так і я: – „Жить стало лучше, жить стало веселей. Хорошо!"

Пит.: А в Вас які погляди були, на те, що діється?

Від.: Я Вам скажу, дуже й дуже мої погляди були приховані. І дуже глибоко, очевидно. Безперечно, що критичні, а тільки що виявляти я не, той, просто як було товариство. Пригадую, в Харківському університеті сьогодні пригадую всіх. Такий був, пригадую, Дісядович, Гончаренко, Кльований. А ось цього не пригадую, єврей. Це було їх чотири, компанія. Все сидять, сміються там у кутку, і розказують всякі анекдоти І ось за короткий час цей Кльований, а його Яків Кльований (його називали Яша,) зник. Цілий рік не було в університеті. Повертається. А це якраз Єжовщина кінчилася. —Яша, де ти був?

А він веселий хлопець, каже (не при всіх очевидно,) каже: – Та, каже, там, де Макар телята пасе. Каже, ну що сталося, за що? Каже, клявзи на радянську владу розповідав.

За анекдоти. Тільки його щастя було те, що Єжовщина вже кінчилася. А він тепер у Клівленді, у будинку nursing home. Вже старий, немічним доживає.

Пит.: А так, чи Ви відчували якісь симпатії, скажім, до Скрипника, чи до чогось українського.

Від.: Так. Скрипник дуже й дуже великий авторитет мав серед молоді, зокрема серед студентської. І дійсно, як український, якби його сказати, як український нарком освіти. Розумієте? То там не було, що він там отаке щось, мов націоналіст, чи що. Про то поняття не мав. А ось – цей чоловік наш, українець і тримається твердо українських настанов, у світі, у всьому. Він дуже був отакий як Хвильовий, Скрипник, розумієте. Уже Затонський – ні. Уже Любченко – ні, хоч трошки так, бо це ж, по суті, Затонський і Любченко прийшли після Хвильового й Скрипника, розумієте? Буквально по їхніх трупах. Але потім і вони жахливо загинули. Затонського мені доводилося слухати, і його промови, бо як я вчителював, а він після Скрипника став комісаром, ну як тепер – міністром освіти. Отже, коли були ці конференції вчительські, перед початком шкільного року, або ще часом. Це в Кіркові, бо Харків була столиця, бо в 34-му році тілько перенесли до Києва. І то, між іншим, в той час появився академік Білецький в Харківському університеті, а то він був весь час у київському. А я, очевидно, став у 36-му році вчитися, так?

Перший рік, коли я мав вакації шкільні, відпочивав біля Канева, на Чернечій горі. Там невеличкий готельчик був, біля могили Шевченка. Мені ж додому не можна було: у дворі –колгосп, у хаті поставили величезний казан – свиням їсти варили колгоспним. І ось випадково там. Ну, буду говорити, бо теж йому нічого не пошкодить, Симон Шахівський, викладач університету, літератури. Я йому, здасться, один чи два екзамени здавав. І зговорилися якось. А я вчителював і вчився в університеті. Та якось не говорю, що я в Львові вчителюю, а студент Харківського університету. А він тоді зі мною знайомиться, каже: – А я викладач, Симон Шахівський.

А я його бачив сім раз у університеті. А так розмова й розмова про літературу. А я дуже таким цікавився, а що ж з тим Коряком сталося, а що з тим. Він же професор, харків'янин, то все знає. Він дещо мені розповів, але деталь – за академіка Білецького, бо появився в Харківському університеті. А я кажу: – В чому справа, що його, як перенесли туди столицю, до Києва, то його сюди перенесли?

А він каже: – Сам перенісся.

– Чого?

– Бо, каже, з Харкова приїхали деякі типи, яких він не міг зносити. У Києві він попросив, щоб до Харкова його перенесли. Ну так трошки до нього. Каже: – Знаєте що?

– Ну, кажу, та це дивно, що, значить, влада могла аж так його толерувати, аж в такім відношенні.

А він каже: – Так він, каже, сотням людей врятував життя.

– Як.

– Донос там за якусь писемну працю, чи навіть видану працю, чи що. До нього посилають, як до експерта, на рецензію. І він спростовує ті закиди, доноси, і людина врятована. І, каже, його дуже толерували як знавця, ж авторитета наукового чи що, каже. У Києві була церква якась там існувала. То він каже, аж до кінця, доки був у Києві, був головою церковної ради. Я не знаю, чи це правда.

Неймовірне, але я не думаю, щоб цей Шаховський говорив мені дурниці. Він тільки пояснив, каже, що він дуже великий авторитет був у партії.

Булаховський. Слухайте, та Ви ж студіюєте у Гарварді. Розшукайте Бупаховського брошуркове видання "До історії української мови" чи щось таке. Чи "До генези історії української мови". Це третій. Він спростовує третій рецидив Погодінщини. Відомий той історик російсьий Погодін, який висунув таку концепцію, посилаючися на билину. Бо билина за сюжетом – київська – терен українського, так би мовити, регіону України. Аж там десь біля Онеги, розумієте, біля Білого моря вони затрималися. То він каже, що то все було, як Шевченко, мабуть, знав, що буде такий Погодін, казав, що то це все, каже, було наше, тобто російське, тільки ми наймали татарам на пашу, той південь. Отже, що то Росія була все. І ось, мов татари, ото напад татар, так ці з Київської Русі, з території Київської Русі, населення емігрувало на північ і занесло зі собою оті думи. Не будем говорити, бо то, очевидно, то balопеу, вигадка шовіністична. Але його спростував академік Агатангель Кримський.

Другий рецидив Погодінщини –це вже Соболевський. Знову те саме. Концепція, що ввесь Київ, Київщина, Київська Русь чи то Київська держава, була Росія. А тільки він уже спирався не на історію, а на славістику, мов, досліджуючи писані пам'ятки, він находив оті елементи. Його спростував, Погодіна спростував Максимович, професор Київського університету. Соболевського спростував Агатангель Кримський. Третій рецидив після Другої світової війни теж відомий (не знаю, чи він ще живе) археолог і історик Рибаков.

Пит.: Ще живий.

Від.: Отож, цей уже по археології хотів доводити, що, каже, на території України, той, Росії, є пам'ятки будування укріплень, структурою і технікою аналогічні або тотожні до цих споруд там на Київській території, тобто на території Київської держави. Ну, бачите, кажуть у нас, хитрий кацап, та не та тілько дурний виявився. І каже, мов, побачите, то це з Росії занесли туди й в Київ таке будування. Та, дурню, та то ж воно з Києва туди до вас пішло, а не навпаки. Так, отже, слухайте: Рибакова спростував Булаховський. Мені відомо (я вже зараз не пригадую, історію цю розповів хтось), що після Другої світової війни це була, оця брошура чи наукова праця, вона досить солідна, тільки що брошуркового розміру такого. Булаховського за своїм характером і за долею – це щось аналогічне Дзюбиній праці "Інтернаціоналізм чи русифікація". Булаховському дав ЦК партії України доручення зреферувати це питання. Він зреферував його. Після цього його викликали в Москву і на засіданні ЦК партії в Кремлі, російської, всесоюзної партії, він теж це повторив. І вона вийшла брошуркою. Тут була в університеті Сиракюзькому, а потім я не міг знайти, чи хтось украв чи що. Це дуже цікава праця. Я думаю, що вона повинна бути в Гарварді, а як її нема, то її треба знайти, бо то унікальна річ. А я її читав, я її добре перечитав. То цікаві речі.

Пит.: Це цікаво, що були чутки, що Білецький був у церковній раді.

Від.: Це, очевидно, не підлягав там десь друкові чи що, так кажуть, такого порядку, дуже побутового, але цікаво знати нашим науковцям і так далі. Часом деякі персоналії, бо коли б він там почав писати десь чи що, ну, й що він напише? Він же від Шаховського не чув, а я чув. А хто мене знав, скаже, збрехав. А як дійшло б до Шаховського, Шаховський скаже: – Я знати не знаю.

Пит.: Так як довго існувала церква в Вашому селі?

Від.: В нашому селі в 29-му році з усіх церков знято дзвони. Це не село, а Миргород. Я кажу наше, бо то близько до місцевості, де я родився, і я почуваю себе, просто, як питають: – Звідки?

– З Миргороду.

Отже, там було чотири приходи, як казали. Приходи, це значить, парафії. І оцей приход, найбільший, мав дві церкви. Полкова церква на розі випадав Полтавської вулиці й Сорочинської. Можливо їй біля 250, а може й 300 років як вона побудована, дерев'яна така, frame як тут скажем, framehouse. Чим вона цікава? Біля тієї церкви колись ховали, хоронили козацьку старшину, очевидно полкового рівня, полкової ранги. Ну, й відомий славний грузинський поет Давид Гурамішвілі, що був засланий з Кавказу сюди на Україну. Це в той час, коли Росія боролася за завоювання Кавказу, вела війну. То біля цієї церкви був похований Гурамішвілі. Я очевидно, тоді як вдома був, я цього не знав. Я тоді на дзвіниці горобців бив. А коли появилося це видання "Історія міст і сіл", то я собі купив цю Полтавську область, так я знайшов і побачив знимку і тієї церкви. Зараз там єсть біля тієї церкви, аж біля Другої світової війни, коли його розшукали, то поставили на могилі Гурамішвілі пам'ятник. Невеличкий, так погруддя. Так як тут знимка показує. Отже, ото така справа із цим, із нашим, цим Миргородом.

А друга церква надзвичайно знаменита – гарна будова, мурована, розписана першорядними митцями. Коли її закрили, то там довгий час був склад, склеп, storage пляшок. Там же є в Миргороді курорт, лікувальна вода, оця мінеральна, що називається "Мірад". Я не знаю, чи вона й досі функціонує, чи може вже це джерело вичерпалося, але там було воно. Отже, й ту церкву обернули в склад пляшок, склеп, там складали тару на ці пляшки. Тобто пляшки на ту воду. Ця церква була характерна тим ще, що був унікальний іконостас. Майоліка або кераміка виробу Гоголівської художньої школи керамічної. Я був під час німців вдома, так я бачив там тілько куски від того іконостасу. Але говорять, що ніби копія цього іконостасу в Аргентині в, якийсь там православний собор в Буенос-Айресі. В чому справа? Кажуть, колись зробили іконостас для цього собору в Миргороді, то він виявився замалий. Трошки зле прорахували, вирахували. То продали, там купила та церква і він повинен бути. Не доводилося мені сліду найти, людей чи що, щоб той, щоб вони про це могли посвідчити. Хтось там був в тій, в Аргентині, в Буенос-Айресі.

Отже, церкви були ліквідовані. О, бачите, Сорочинці, Давид Гурамішвілі. Він був у Зубівці похований. Це Гоголь, Гоголь, то Сорочинці, о, це Сорочинці, річка Псьол, зараз. Похований був біля цієї церкви. А церкви замкнені були в 29-му році, зняли... О, маєте, Гурамішвілі. А це та церква.

Пит.: Оце недавно переклали його епос на українську мову.

Від.: Так. Такщо, бачите, я в якійсь мірі можу рахувати себе історичною особою, бо на дзвіниці отієї церкви колись лазив.

Пит.: Так, чи рух за автокефалію був сильним у Вас?

Від.: Дуже сильним. У Миргороді поділено було на дві частини. Одна частина автокефальна, Липківського. Так? Це, як говорили в нас там, що місто ділиться на кутки, на такі дільниці чи, як би сказати, райони. Так? Отже, куток, що мав назву Лісок – мабуть ліс там колись був. До нього прилягав менший куток Пожежа. По-же-жа. Чому пожежа? Колись ту частину міста спалили татари під час нападу. І, так би мовити, через річку Хорол на другий бік – куток Медведівка, і Приліпка до нього прилягає, менший, приліплений –Приліпка. То ці два кутки були Липківського, автокефальні. А знову Личанка і Портянки. Портянка – не російське слово онучі, а українське порт причал, пришеб, пристань, бо Хороп колись був водоплавною річкою, упадав у Псьол, Псьол у Дніпро й в час Хмельниччини там на острівку біля річки Хорол у Миргороді були виробні салітри на порох. Ще в час Хмельниччини люди пам'ятають. Так отже, оце Портянки – це були іншої діецезії. Була в Україні ще така церква автономна, очолена єпископом Теофілом Булдовським. їх називали автономісти або булдовці.

Я пам'ятаю таке: в церквах, очевидно, вели проповіді. Шалена дискусія, тільки поза спиною, як кажуть. Кожний священик, це особливо в Ліску був такий, ім'я мав Симон. Надзвичайно гарний промовець і проповідник дуже авторитетний. Знову ж у соборі на Портянках був Микола Базилевський. Надзвичайний талант, молодий. Кінчив недавно і той і той Полтавську духовну семінарію. В 24-му році в одну ніч застрілюють, убито, у піст, Страшний тиждень, у четвер, коли повертаються з церкви, ото з відправи Страстей Господніх, убито Миколу Базилевського в Миргороді, в Полтаві, прізвища не знаю, але його, так би мовити, митрофорний, теж священик. У Лубнах убито протодіякона. Всі три були, священики дієцезії Булдовського. І зразу ж пустили провокацію – убили липківці. І почався страшенний терор на автокефальну церкву. Виарештовано буквально підряд усіх священиків. Отже, і в Ліску, і на Медведівці були священики того ж тижня вже арештовані і вивезені. Отже, була провокація проти автокефальної церкви Литовського. Ось в такий спосіб: спровоковано вбивства, а тоді арешти пройшли. А щодо характеру полеміки чи що, то я в цьому тоді, я ж кажу, ще такий, що ото більше цікавило мені полізти на дзвіницю, подивитися, як далеко виглядає, як високо буде.

Правда, що цей Миколай Базилевський надзвичайно талановитий проповідник. Як він вмів пожвавити, оживити релігійне життя. В його церкві було завше повно людей. Повно людей. Уже й я тоді часом цікавився постояти в церкві. А ото пам'ятаю, в 24-му році – то страшне було. І тоді фактично після того і викорінили вони церкву, Литовського в першу чергу. Але пізніше і ту, певно, Булдовського. Хоча Булдовський живий. У час війни був у Харкові, я чув. Я не бачив, я чув, живий в Харкові. І ось питання: – А чого ж ти тепер не стаєш до церкви, не очолиш церкву?

Він каже: – Я вже старий.

Може й дійсно, що він старий вже був. Але я чув від харків'ян, що він був живий. Певне не те, що Липківський чи ці автокефальні священики й єпископи. Вони всі були вислані й ліквідовані.
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Anonymous female narrator, b. July 10, 1910, in Sakhnovshchyna, a...
Питання: Цей свідок зізнає анонімно. Будь ласка, скажіть, в якому році Ви народилися
Anonymous female narrator, b. January 2, 1907, in Lokhvytsia, a district...
Пит.: Цей свідок зізнає анонімно. Будь ласка, скажіть в якому році Ви народилися
Anonymous male narrator, b. 1922 in Stavyshche, a district seat with...
Від.: Мій батько в банку працював, а мати працювала так як продавчиця в магазані
Paraskevia Wolynsky, b. October 9, 1923, second of 3 children of...
Від.: Я народилася 9-го жовтня 1923-го року в містечку Нові Санжари Полтавської області
Anonymous male narrator, b. 1909 in Illintsi, a district seat in...
Від.: Про революцію я не пам'ятаю, бо ще тоді був молодий. Про револіюцію, але тільки я пам'ятаю за голод на Україні, який був
Anonymous male narrator, b. Feb. 2, 1914, in Mykolaiv region, now...
Схоже тут помилка, скоріше, має бути "бити білих, поки не почервоніють, а червоних, поки вони не побіліють" прим перекладача. Він...
Anonymous female narrator, b. 1916, Korchivka, Cherniakhiv district,...
Від.: Мав 13 дітей, вісім десятин. Це такий був фармер. Але мій тато наймав в других
Anonymous female narrator, b. May 7, 1904, one of five children,...

Anonymous female narrator, b. 1908 in Chorbivka, a village of 300...
Від.: Я не скажу вам; я знаю, що 300 дворів було. А ось людей, я не скажу Вам, не знаю
Anonymous female narrator, b. December 19, 1917, in Velyka Bahachka...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка