Anonymous male narrator, b. 1910, on the outskirts of the town of Myrhorod, now a district seat, Poltava region, one of 8 children of a well-to-do peasant who


НазваAnonymous male narrator, b. 1910, on the outskirts of the town of Myrhorod, now a district seat, Poltava region, one of 8 children of a well-to-do peasant who
Сторінка2/6
Дата14.03.2013
Розмір0.62 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Військова справа > Документи
1   2   3   4   5   6

Пит.: На фінляндській війні?

Від.: Ні, ні, вже советсько-німецька війна. Загинув. Два брати. І влада переслідувала. Ні права на працю, ні на освіту. Взагалі жодних, так би мовити, поза законом. Ну, очевидно, мусили якось пристосовуватися, не признаватися, приховувати своє справжнє походження, чи що там.

Пит.: Чи це було часте явище, що колишні сусіди доносили, що ось куркуля бачили на заводі?

Від.: Не так часто, але в окремих випадках. Наприклад, я жив у Харкові, це 33-ий рік, паспортизація. Я в той час, як тільки приїхав до Харкова, працював на будові – воєнбудові –воєнне будівництво. Дуже тяжко мені було, але я відразу пішов у школу. Вечірня школа для дорослих. За два роки я вже мав посвідку за семирічку, тобто неповну середню школу. Пішов, закінчив з великим успіхом, був нагородженими грамотою харківського відділу наросвіти, як відмінник, розумієте? Потім директор школи був Коган; ну, там казали, офиційно тільки називали – єврей. Один хтось скаже жид, значить антисеміт зараз. Але був чомусь дуже добрий до мене, розумієте? З цієї школи я попав у четвертий курс робітфаку, траснпортно-економічний. А це те, що мене дуже приваблювало. Я все мріяв бути інженером. Ну, й я свідомо пішов, бо в мене такі перериви. В мене не було систематичної освіти з математики. Я пішов з четвертого курсу на третій.

Тридцять третій рік: голод. Запроваджують паспортизацію. Сусід, з яким ми разом корови пасли, доніс на мене. Мені не дали пашпорта й я дістаю, розумієте, з міліції повідомлення – за 10 днів виїхати. Після 10-ти днів підлягаєш адміністративному виселенню. Ну, я розумів, що мене куди, я не можу посилати. Але знову дехто так навіть не вірить, що така історія могла бути. Але я це називав, просто, щастя чи що. Так як цей єврей Коган, директор тієї школи. Випадкове знайомство теж з однією єврейкою, їй біля 50 років. На превеликий жаль, забув прізвище її і не можу пригадати. І вона адвокат, офіційно, не що за професією, від старого режиму, як казали, а вона називала себе член колегії. По-російському – "член коллегии защитников города Харькова". Помогла мені порадою. І я дістав пашпорт. А з пашпортом тоді вже мені було легко. Пашпорт на три роки. Це тоді найбільше, як би сказати, термін, на який видавали, більше як на три роки нікому не давали. То вже куди я йшов, я тільки показував пашпорт. Мені вже не питали посвідку про соціяльне походження, звідки ти є. Пашпорт був вистарчальний. І так, розумієте, я з пашпортом, я кінчив вищі курси при обласному відділі наросвіти, вчительські, в 33-му, в 34-му році я вчителював уже в околицях Харкова, в середній школі, викладав мову і літературу російську й українську В 36-му році я вступив до університету, Харківський державний університет імені Горького. У 41-му році вже, розумієте, німці переходили Дніпро. Я таки докінчив, встиг всі екзамени.

Пит.: Ще при большевиках, при совєтах?

Від.: Так. Як багато як все докладно говорити, то, кажуть, на воловій шкірі не спишеш всього. Але, кажу, що пішов з дому від 16 років. Мені 16 років. Аж як я пішов тут в Америці вже на retired, аж зітхнув, кажу: – Ну, тепер, мабуть, мені вже нічо не буде загрожувати!

Тяжко було весь час, дуже тяжко працювати. І взагалі, матеріяльна скрута і правна скрута. В час війни я попав у Gestapo, розумієте? Мусив утікати. А за статтю. Хто ж то знав, що німці – тіж самі більшовики. Я написав статтю в місцевій газеті під назвою "Мазепа чи Хмельницький?" Коротко – більшовики втекли, отже тепер Україна буде держава незалежна, то якого державного мужу потрібно їй – такий як Хмельницький був, чи як Мазепа? Мій висновок – як Хмельницький, бо зумів увесь нарід за собою повести. А на другий день мене кличуть до Gestapo.

Пит.: Це їм не сподобалося.

Від.: Питають, каже: – Ти комуніст? Був у комсомолі?

Кажу: – ні.

Ну, кінчилося те, а тоді питають: – А чи ти бандерівець, чи мельниківець?

Я кажу: – Перший раз чую.

Справді, я там у Gestapo вперше почув про бандерівців і мельниківців. Ну, але ж знову в цій, в редакції, був знайомий німець. Німець прийшов і мені каже, і сьогодні, бачите, я пам'ятаю – Карп Джок, Карл Джок, доктор філософії. Німці люблять це титулювання. Каже мені: – Зникай, Павло!

– Куди?

Ну, а тут беруть до Німеччини. Каже: —Я Вам скажу, що питають.

Бо ж він був при німецькому якомусь уряді в тих околицях. Каже: – Я скажу, щоб тобі теж написали повідомлення на працю до Німеччини.

Каже: – Не тікай, там в Німеччині тебе шукати не будуть.

Але в Німеччині трохим не пропав. Страшно погано годували. Голодний був, ледве на ногах тримався.

Пит.: Чи Ви рахувалися Ostarbeiter-oм?

Від.: Ostarbeiter, так. Ну, вже пізніше, як ото німці вже втікали з України, знаєте, прийшло велике полегшення. Але на початок, перші особливо два роки. Найбільше, що голодний, дуже зле харчували.

Пит.: Це Ваш брат, куркульський син, то герой оборони Севастополя.

Від.: Так.

Пит.: Так його ніхто не доносив на нього.

Від.: Ну, бачите, йому так вийшло. Це старший брат, бо він рано знову пішов з дому. В який спосіб він пішов з дому? Він мав закінчену середню освіту. Тепер. Його взяли до війська, покликали, я не можу точно сказати, чи 25-ий чи що, але знаю, що в 26-му він вже був у війську, розумієте? Отже, він кінчив військову службу й демобілізований був рангою лейтенанта зенітної артилерії. Розумієте? І як вийшов з війська, він не йшов додому, а він поїхав на Донбас, і там жив і працював. Так, що по суті, можна сказати, про нього забули. А ось цей найменший, то так, бачите, 14-літній вивезений. Батька похоронив, утік, тут голод, ото все. Потім, але ж знову ж кінчив полкову школу, в цій танковій дивізії імені Чапаєва. Бо він трошки був навчений як механік на Харківському тракторному заводі. Але на війну першого дня першого року війни загинув. Бо німці дуже нищили совєтські танки, а він танкіст, командир танка. І то в першому бою десь, мабуть, і загинув. Не знаю, жодної відомості нема, де, в яких обставинах загинув. Цей старший, то відомо – в Севастополі. В береговій обороні. Там були тяжкі бої за Севастопіль. Ну, а я був інвалід. Я в жодній армії жодного дня не служив. У мене зір зовсім слабий. А поза тим, ще в час і перед війною, я був як вчитель. А вчителів, по суті, не брали, тому що їх так мало, не вистачало, то вони були, як вони називали це – "бронёвание". Мали броню, що до війська їх не брали. Так я не мав військової підготовки завдяки цієї броні, то так і лишився.

Пит.: А так, вертаючися до громадянської війни й до 20-их років, чи в Вашій околиці ходили отамани?

Від.: Yеаh, були. Коротенько. Пам'ятаю, я тоді корови пас на полі, як Махно мав. Оце, по суті, останній рейд Махна на Полтавщину. Це вже пізніше, очевидно, як я дорослий був, в еміграції читаючи про ті часи, то можу на тій підставі говорити. Останній рейд Махна на Полтавщину з метою поповнити свою армію. І він перейшов і через наші околиці. Ну, й все знаю, тільки що дуже, дуже динамічно, дуже блискавично діяв. Він за один день появився, ж буря, спалив в'язницю, розумієте, випустив там тих в'язнів, постріляв там тих, кого захопив із влади. Ну ж звичайно в ті часи, то просто серед населення казали так: – Більшовиків постріляв. Усіх.

Кажуть: – Добре зробив, що в'язницю спалив і більшовиків прогнав. Але, кажуть, що за один день.

Пит.: А чи Ви його самі бачили?

Від.: Ні, Махна сам не бачив. В мене там цей епізод описаний в моєму романі.

Пит.: Що можете сказати про рівень національної свідомості в Вашій околиці?

Від.: Well! Я б сказав так: рівень національної свідомості – це питання дуже і дуже релятивне, відносне, бо які критерії самої свідомості, коли ми, наприклад, під час Другої світової війни – кажу, ми, тобто, наддніпрянці, зустрілися з українцями з західніх земель, то вони нас вважали, що ми зовсім національно несвідомі. Які ж критерії цієї нашої несвідомості? Ми не знали, молодь зокрема, більше молодші там, чи що, або не всі могли пояснити, а що це воно таке тризуб? Він показує, а він каже: – Не знаю.

Але це неправда, очевидно, бо, наприклад, я добре пам'ятаю добу УНРську в нас на Україні. Пам'ятаю, що був Петлюра, Винниченко, Грушевський, бо ще в період перших років колективізації при Сталінові така кампанія велася – винищення заради страху, щоб інші боялися і йшли в колгосп працювати. Кампанія проти петлюрівців, що діють "тихою сапою" в колгоспах. Розумієте? Отже, може хто й не знав, скажем, десь там чи малописьменний, чи що, й не знав би, що був Петлюра, була петлюрівщина, чи що, то нагадували їм. Але то такі критерії. Вищі критерії, каже, не знав декалогу ОУНівського. Отже, знову, з другої сторони, коли до цього зайти, то ми страшно дивувалися їхньому примітивізмові щодо свідомості. Ну, що ж, чоловіче, що ти знаєш Декалог? Дай мені, то я почитаю, та й я знатиму.

Але принаймні історія України викладалася в школах. В кожному, і в радянській дійсности в ті часи в пашпорті записано "українець". Розумієте? Очевидно, що це й українство, й історія вся була спрепарована на радянський лад. Але все рівно ж такі вже, як, скажем, діди на нашій вулиці, як я був малий і ходив до школи, то вони казали так, як то Довженко пише: – Хто ви такі?

– Та ми православні!

А вже батьки наші казали, що ми українці. Ну, а про нас, то нема чого й говорити. Отже, такої ідеологічно звуженої, спрецизованої в якомусь конкретному напрямку, в цьому випадку, в ОУНівському чи що, то певно, що в нас не було такої свідомості, але більш тверезіша, простіша, реальніша.

Пит.: А так, чи селяни мали що до діла з росіянами?

Від.: Щоби такої, як кажуть, конфронтації – не було. Була конфронтація може по суті. Так треба її тлумачити – російсько-українська, але вона скорше виглядали так, каже: – Старий режим. Це вам не старий режим, що тут будете нами командувати.

Що то значило? Старий режим – режим царської Росії – коли школа й церква все російські. А от собі якась тітка там, селянка чи що, на базарі. Були й такі випадки:

– "Почем яичка?" – А вона дивиться та я каже: —Тю на тебе, так це не старий режим, що ти мені будеш "яичка" говорити. Кажи яйця.

Отако було. Очевидно, як кажуть, а загально були й такі: - О, ато мне все равно!

Пит.: А Ваше село козаче, рахувалося, чи селянське?

Від.: Отже, так. Полтавщина туди, як би то сказати, орієнтації не можу дати. На північний схід, це в бік Зінькова, від Миргорода. Псьол, Ворскла й туди вище до Десни, то була кріпацька, так би мовити, region, район. Сама ж Миргородщина не була кріпацькою, бо це була резиденція Миргородського полку. І, наприклад, у нас у Миргороді, то вже й я пам'ятаю, тут я був свідомий українець, ходив до школи. Ось у метриках свідоцтво про народження, метрика, так? При церкві книги велися, записували, й ось коли діти йшли до школи, аж до часу, як радянська система запроваджена була й перебрано від церков усі книги метричних записів, то до того часу при церквах велися й писано про соціяльний стан. Наприклад, в мене там чи в когось іншого, я мав цю метрику, то скажем, написано "син козака". В мене таке, й то ціла ця наша околиця – це було переважно козацьке за станом. Була невелика частина міщан і ще менша частина дворян і майже не було кріпаків. Може пізніше, після знесення кріпацтва, бувші нащадки уже тих кріпаків вселилися вільно, так то інша справа. Але, скажем, якщо говорити про дворян, то були такі, я пригадю, проти нас на вигоно побудувався один. То заледве зліпив хатуку таку, як казали, на курячих ніжках, розумієте. І городець мав він, бездітні, обоє середнього віку люди, але на них казали: дворянка на неї, а він дворянин. Такі були вже дворяни. Отже знову в мене був колега, разом ходили до школи, то він на всіх лавках, як сидів у школі, то виписував, або ще й вирізував часом, чотири літери "К" – КККК. На зошиті, на книжці, Що це значило? Кузьменко Кирило Карпович, козак. Отакі пастухи, а ми казали, що ми таки свідомо розуміли, що ми козацького роду. Без тієї романтики в стилі Чайковського, чи що.

Пит.: А так, як жили козаки з нащадками кріпаків?

Від.: Отже, цього не можна сказати, бо кріпаччина сама давно, тобто раніше, а відношення вже серед населення. Так, були залишки ще, так би мовити, усвідомлення, чи спогадів про той привілей козацького стану, що він не був кріпаком і так далі. Я вже не знаю, як бувало така, що ось козацька, ну, дільниця, куди не хотіли, щоб хтось там навіть побудував хату чи що, якщо він не козацького стану. Отаке, але то виняткові випадки і які не мали такого, як то кажуть, значення великого.

А туди, якщо ідеться, скажем, у Миргороді, я пригадую, я ходив до школи, пам'ятаю – живий спогад про Шевченка. Вулиця Сорочинська іде. Чого зветься Сорочинська? Вона веде на Сорочинці. На ті самі Сорочинці, про який Гоголь ото описував, де він родився. І тут тільки виходите з міста, трохи так горбом поверхник. За тим горбом річка Хорол, на самому горбі вибудовано гарний будинок поміщицький. Хто тоді, як я ото вже пам'ятаю його, був власником, не знаю, але взагалі при радянських часах, то отакі заможні там, як казали, з панів і з тих капіталістів і так далі, експлуататорів – вони всі були винищенні або повтікали там чи за кордон або десь виїхали, позникали. Хто був власником – не знаю. Казали, Харечка жив, такий був поміщик. І розповідають, що в цього Хіречки часом спинявся Шевченко, ж був у Миргороді. І ото на цьому горбі садок такий, сливи ростуть. І Шевченко любив там у садку собі відпочивати, як неділя чи що, бо йому з горба видно й вулицю. Неділя, ідуть селяни, отам з поближних сіл тих кріпацьких. На базар, до церкви. І каже таке. А Шевченко, собі сидить у холодочку, свою шапку на гілочку повісив, та й каже. Селяни гукають: – Добрий день, Тарасе Григорович! А нащо Ви ото шапку свою так високо повісили?

А він каже їм, відповідає: – Щоб панські свині не занесли.

Такі живі традиції були. Відомо було.

Такий господар Коробка на прізвище. Будинок, у якому завше спинявся Шевченко. Ще тоді, перші його відвідини 45-го року, коли він мав зустрічі з кобзарем Остапом Вересаєм. Це відомо в літературі. Є епізоди в деяких письменників про цю його зустріч. Отже, іще з тих часів було ото, не в того Коробки. І на початку після революції за короткі ті два-три роки української держави, той будинок був взятий на облік як меморіял, пам'ятка про Шевченка. А при більшовиках, холера, знищили десь, від нього й сліду не осталося. Отакі були живі традиції пам'яті про Шевченка.

Пит.: А так як вже встановилася совєтська влада у Вас, то які люди брали участь в адміністрації, в державному апараті, в партійному?

Від.: Так, це переважно люди, які за соціяльним станом були, як казали, бідняки, або сільський пролетаріят. Так загально. Хоч були серед них і поміщицькі синки. І такі були. Я пригадую там щось. Знаєте, мерещиться в мене, але пригадую. Такий Чайка був. Щось таке – на район чи що він був, керівником Чека, чи щось. Кажуть, що він. Страшно кривава постать. А він із поміщиків. Із дворян. А так загально місцеві, то це переважно, очевидно. І не тому, що вони дуже були свідомі свойого соціяльного стану, а тому, що таких людей такого стану втягала влада. Втягала система. Вони їм вияснювали, що ти, мов, там, з бідняків і так далі. Так ось тобі влада і все. Аби, очевидно, значить, мати опору серед якоїсь верстви соціяльної в своїм, як кажуть, державному управлінні й так далі.

Був так званий той комітет незаможних селян – КНС. То вони в якісь мірі навіть, тяжко то зараз окреслити. Скажем, я, наприклад, чи хтось там інший, хотів іти до школи – так? – то дай характеристику, принеси. Звідки? На селі – це опора совєтьскої влади – комітет незаможних селян. Іди до КНС і хай тобі напишуть рекомендацію. Наприклад, я теж ходив, але мені не дали. Каже, ти куркульський син. Адже, в якійсь мірі, це була опора. Але, знову ж, може аналогічно до того, що я сказав про кооперативу. Комітети незаможних селян, КНС, перед роками колективізації суцільної, або може в цей час, а зокрема перед 33-ім роком, були ліквідовані. Так само, ж були ліквідовані, розумієте, оці організації чи ж то назвати, бувших партизан червоних. І навіть цих орденоносців. Це все було нейтралізоване, взято під контролю або розв'язано і, мабуть, отут треба підозрівати, що голод був заплянований, як ото гітлерівська ґазова камера. Розумієте? Простір окреслений і має вигинути. А на тому ж просторі є і червоні партизани і КНС, і може й орденосці. То ж вони будуть бунтуватися противитися. Як то було дуже поширено серед того елементу, що б'є себе в груди і каже:– „За что боролись?"

А тепер, мов, за радянську владу, а тепер радянська влада мене, каже, орденами по морді б'є. Такі психологічні колізії були. Абсолютно реальні й дуже часто траплялися. Отже, ліквідація КНС, ліквідація отих організацій червоних партизан і так далі – це все було перед голодом, мабуть в тій інтенції, щоби забезпечити себе від всякого спротиву. Так само, як кажуть, момент самого голоду, попереднього голоду.
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Anonymous female narrator, b. July 10, 1910, in Sakhnovshchyna, a...
Питання: Цей свідок зізнає анонімно. Будь ласка, скажіть, в якому році Ви народилися
Anonymous female narrator, b. January 2, 1907, in Lokhvytsia, a district...
Пит.: Цей свідок зізнає анонімно. Будь ласка, скажіть в якому році Ви народилися
Anonymous male narrator, b. 1922 in Stavyshche, a district seat with...
Від.: Мій батько в банку працював, а мати працювала так як продавчиця в магазані
Paraskevia Wolynsky, b. October 9, 1923, second of 3 children of...
Від.: Я народилася 9-го жовтня 1923-го року в містечку Нові Санжари Полтавської області
Anonymous male narrator, b. 1909 in Illintsi, a district seat in...
Від.: Про революцію я не пам'ятаю, бо ще тоді був молодий. Про револіюцію, але тільки я пам'ятаю за голод на Україні, який був
Anonymous male narrator, b. Feb. 2, 1914, in Mykolaiv region, now...
Схоже тут помилка, скоріше, має бути "бити білих, поки не почервоніють, а червоних, поки вони не побіліють" прим перекладача. Він...
Anonymous female narrator, b. 1916, Korchivka, Cherniakhiv district,...
Від.: Мав 13 дітей, вісім десятин. Це такий був фармер. Але мій тато наймав в других
Anonymous female narrator, b. May 7, 1904, one of five children,...

Anonymous female narrator, b. 1908 in Chorbivka, a village of 300...
Від.: Я не скажу вам; я знаю, що 300 дворів було. А ось людей, я не скажу Вам, не знаю
Anonymous female narrator, b. December 19, 1917, in Velyka Bahachka...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка