Barbara Dohan, b. December 25, 1915, Protasivka (?), Smile district, Sumy region. Narrator’s father died when she was 5 month’s old, and narrator’s mother had


Скачати 256.82 Kb.
НазваBarbara Dohan, b. December 25, 1915, Protasivka (?), Smile district, Sumy region. Narrator’s father died when she was 5 month’s old, and narrator’s mother had
Сторінка1/3
Дата02.04.2013
Розмір256.82 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Військова справа > Документи
  1   2   3
Case History SW85
Barbara Dohan, b. December 25, 1915, Protasivka (?), Smile district, Sumy region. Narrator’s father died when she was 5 month’s old, and narrator’s mother had 7-8 desiatynas of land in the village of Khustianka 6km away. Collectivization began at the end of 1929 or beginning of 1930, and almost everyone was collectivized by the late 1931. Some people were arrested for slaughtering livestock, and some fled to the Donbas. Narrator’s brother was arrested ,signed up for the collectivization farm while incarcerated, and was let go. People started to go hungry in the fall of 1930, in 1931 it got a little worse, in 1932 it got really terrible, and the first half of 1933 was the worst. People started to die already in 1932, and in the spring of 1933 whole street died out. Both 1932 and 1933 witnessed good harvests, but they were seized. People ate ground corncobs, leaves and bark from trees. Narrator survived because she attended pedagogical courses in Romny and had a daily ration of 200g of bread. There was a torgsin in Romny ,and narrator describes human meat being sold in the town marketplace. In the fall of 1933 narrator became a teacher in Chernecha Sloboda, where there was an orphanage, and many of her pupils were orphans. Narrator states that she knows there was no famine because people went there for food. In 1934, food was a little more available, but not much. In 1941 there was no first grade class in narrator’s school because there were no surviving children who had been born in 1932-1933 and very few who had been born in 1934. Narrator’s husband worked on the 1937 census. Narrator also gives considerable detail on the anti-religious campaign.
Пит: Будь ласка, скажіть Ваше ім'я і прізвище.

Від: Моє ім'я в Варвара Доган.

ІЬгг.: А в якому році Ви народилися?

Від.: Я народилася 25-го грудня, в 1915-му році.

Пит.: А де саме?

Від.: То в село Протасівка, Смілянського Району, Сумської Області.

Пит.: Чим займалися Ваші батьки?

Від.: Я свого тата не знаю, бо я мала шість місяців як тато помер, але він займався столярством, а мама звичайна селянка і так працювала в господарстві.

Пит.: Чи Ви мали землю?

Від.: Мали землю, але в той час, як уже підросла, то нам землю обрабляли люди які мешкали в селі Кустянка, то шість кілометрів від нас і вони обробляли землю, привозили нам половину й половина була їм - це їхній був заробіток.

Пит.: А скільки десятин землі було?

Від.: Було сім чи вісім, бо я в той час, уже як я підросла й стала розуміти це все, то вже землі не було.

Пит.: Коли вони забрали землю?

Від.: Землю то 29-ий рік, 30-ий рік, але то вже для мене не було, значить, ніде.

Пит.: Чи Ви можете описати Ваше село, наприклад, скільки дворів було, чи була церква, чи була школа?

Від.: село, я не можу сказати яке, але село було велике, біля нас, рядом з нашим селом було містечко Сміле, й в нас було сім церков, так, що дуже велике село було. У нашому селі була семилітка, у містечку Смілому була також семилітка, пізніше ті школи були десятилітки. Ці околишні також села так як Кустянка, Томашівка, вони мали також церкви й мали також школи, але там були чотирьохрічні або початкові називалися.

Пит.: Чи була церква?

Від.: Так, церкви були майже в кожному, у кожному цьому селі, бо Томашівка була вісім кілометрів від нас; ця Кустянка була шість кілометрів від нас, у Смілому то було три церкви на одній місцевості, що разом Успеньска, Преображенська й Покрова; але з них, одна згоріла в 32-му році, ніби запалила якась жінка яка збожеволіла від того переживання, що діти померли з голоду, й вона з розуму зійшла, й вона зайшла до церкви, розпалила, розклала вогонь, ніхто не бачив як церква почала горіти. Друга церква була вже збудована майже, але вже той час підійшов, що церкви закривали, то з тієї церкви збудували десятилітку, будинок розібрали й побудували десятилітку.

Пит.: Чи церква була автокефальна?

Від.: У той час привилися в нас в старословянській мові, відбувалися служби, але одна з церков яка називалася Цвинтарська, маленька церква яка стояла на цвинтарі, то там - точно не можу сказати - але мені здається, що то був 28-ий рік, де приїхав новий священник і відправляв на українській мові.

Пит.: Коли вони закрили церкву?

Від.: Церкви почали закривати в нас у 30-их роках, а 29-ті вони не закривали їх, а накладали податки, й цих податків церква не могла виплатити, перше як я знаю за свою церкву, яка в нас вона була, це, храмове свято, значить, престіл то Друга Пречиста була, ну то вдовиці ходили й збирали по дворах хто, що дав і тоді вони цим заплатили податок. Як вони заплатили цей податок, присланий був податок удвоє більший, знову ці жінки зібралися й знову почали ходити, а священик їм сказав: - Ви цього не зробите, бо невсилі будете. Як ви це виплатите - пришлють знову й не трудіться. Але все ж таки вони ще другий раз заплатили, неповністю зібрали, заплатили, але церкву було закрито було, бо не через податок ніби, що податку не виплатили й почали священика виряжати, де священник мешкав вони його вирядили з того помешкання, бо перше він мешкав при церкві, був будинок, сторожка й для нього було дві кімнати, сказали, що тут потрібний цей будинок для школи, хоч будинок шкільний був зовсім окремо й не один, а два було кінцем, але його звідси вирядили тоді. Він приватне перейшов на помешкання до Марійченко називався; він був учитель і його мама була окремо, в одному будинку тільки так якби тут було два аратітепі-л й та мама його старенька відпустила одну кімнату для священика. Він пожив там три місяці й йому сказали, щоб він звідтам вибрався. Він звідціля переїхав, отець Петро, переїхав у Ромни за 25 кілометрів і там улаштувався в відділі Райземвідділ, там він працював якимсь, я не знаю, яку він функцію виконував, але його дружина переїхала до Києва, там була їхня донька в Києві яка була віддана - прізвище було чоловіка Писаренко, і вона забрала маму. У 33-му році весною я зустрілася з тим священиком у Ромнах і він казав, що його звільнили з праці тому, що він ходив у тій одежі в підряснику, звільнили його з праці, він зустрів мене, розпитував за життя, що робиться в селі й казав, що він до своєї доньки Галі написав листа, щоб туди переїхати до Києва й тепер дістав відповідь, що вона сказала: -Тату, ти ще не приїжджай, бо ти нам перешкодиш. А другого дня ідучи до школи мене зустріла така його якась далека рідня Анна Устивна Ганевич і сказала мені, що вчора отець Петро кинувся під потяг і його перейшов.

Пит.: Чи люди спротивлялися як закрили церкву?

Від.: Та не було так, що люди спротивлялися, люди пробували всякими способами, щоб були відправи в церкві, але це все найбільше робили жінки старшого віку. Яка причина, ніби чому? Бо жінок менше арештовували й менше їх допитували, бо жінка скоріше могла вийти з того положення як воно є, а чоловіки, може чоловіки, я молода була тоді, то я не могла, не можу сказать як бо якби теперішній час, то я б сказала, а тоді я не знаю, може якраз чоловіки радили, що робити, а жінки тільки виконували ту роботу, але я не знаю за це, що так було. Один із священників, він не був у нашій, не правив, а він правив у Покровській церкві, в Смілому, то його арештували й посадили в в'язницю, він посидів там, а потім випустили й казали, щоб він не виконував цих своїх релігійних обов'язків. Одна старенька жінка, не пам'ятаю прізвища, взяла його на помешкання, але люди як люди із хуторів із сіл приїжджали туди й привозили дітей хрестити, замовляли панахиди й то його вдругий раз забрали і тримали й давали різні йому праці. Він навіть тачкою чистив виходки й возив це в тачці через містечко, а пізніше вже 30-ий, 31-ий, 32-ий рік, то він жив у тієї самої бабусі, але він уже працював у колгоспі не фізично, а як садівник, бо перед колективізацією як називали СОЗ - Суспільна Обробка Землі - звернулися до бідних, щоб всуспілили свою землю, і що вони оброблятимуть разом. А потім будуть ділитися, а до других звернулися частиною за селом Царина - яке так називалася, бо ніби там був глинястий такий грунт - і дозволено було, ще як хто хоче можна було взяти гектар, або два гектари тієї землі й посадити садок і це в той час, як я ходила до школи, то ми під час нашої лекції сільськогосподарства нас учитель брав, і ми йшли туди, садили ці садки, копали ямки й садили овочеві деревка, але дуже дивно було мені як я приїхала в 34-му, а особливо в

37-му, 38-му роках, які ті були садки гарні і того священика з Покровської церкви зробили там садівником, щоб він ходив і пильнував. Йому давали робітників із колгоспу скільки там треба було, обрізували те дерево весною, підчищали його, й він там жив, але він все таки виконував ту працю, хрестив дітей, відправляв панахиди й особливо в Провідну неділю люди зверталися, і він виходив на цвинтар і вже його тоді не чіпали, але він був дуже старенький і як німці відступали в 43-му році, то йому пропонували, щоб він виїхав, він не схотів, він сказав: - Я вже на дуже схилому віці, й як я вже до цього часу нікуди не втікав, то я вже тут свої кістки складу.

Пит.: А як Вам жилося при НЕПові?

Від.: Е, в той час я мала була, але, що люди в той час були дуже задоволені, але були організовані кооперації, де люди становилися членами тієї кооперації, вкладали вкладки, це було для того, щоб більше закрити, або припинити, або позбутися приватної власності, хотіли якось підійти до того тим способом, щоб людей чимсь зацікавить й було так: Були крамниці які мали приватні люди, в тих крамницях крам був дорожчий, а в цих коопераціях був крам багато дешевший й люди платили ту членську вкладку, то що член у першу чергу мав право взяти матеріал якийсь чи будь-що, значить, йому в першу чергу давали, це було зацікавлено й більше й більше було волі, але я кажу що, це я ходила до п'ятої кляси чи до четвертої, я не пам'ятаю.

Пит.: Що Ви можете сказати про владу в Вашому селі, наприклад, чи голова сільради був місцевий чи приїжджий, чи українець чи чужинець?

Від.: Я б сказала одно тільки те, що голови сільрад то в більшості там де я знаю то були місцеві, а уже в районах то голова райвиконкому. Голови райвикомкому всі були немісцеві, приїжджі, такий як в останній час був Букриньський, який дуже хотів загладити все, особливо в той час під час війни як евакуювали людей, він хотів, щоб люди виїжджали, а дехто не виїжджав. Він дуже противився тому хоч люди не мали куди виїхати вже то.

Пит.: Чи був комнезам у Вашому селі?

Від.: Був.

Пит.: А хто належав до нього?

Від.: Перше вписувалися туди люди які - одні вписувались такі - що передбачали, що воно буде, а другі вписувалися такі, що були бідні й були такі, що любили робити всякі різні доноси от так, що не були з тих, щоб до незаможного селянства, щоб де вписувалися ті які трудівники які чесно працювали.

Пит.: А, коли почали організувати колгоспи в Вашому селі?

Від.: То 29-ий, початок 30-ий, в 31-му році вже колгоспи йшли на повну пару, працювали.

Пит.: Чи люди добровільно пішли до колгоспу?

Від.: Одні приходили добровільно, а другі були змушені йти, тут також я можу пару слів сказати. Наприклад, мій брат був арештований, й він підписав заяву до колгоспу в камері. Він підписався, його випустили на другий день звідти, він працював трактористом, а пізнійше він добув собі освіти самотужки, виписував журнал, бо він дуже робив, любив механізацію різну, й він став механіком. Пізніше він працював уже в МТС - Машино-Тракторна Станція -старшим механіком.

Пит.: Коли почалася колективізація в Вашому селі?

Від.: Я здається сказала, що то початки були десь 29-ий, 30-ий.

Пит.: Як відбувалася?

Від.: Відбувалася колективізація в такий спосіб: перше скликали збори й приїхав з району чи з області представник і представляв їм, як це буде виглядати, це господарство, перш за все, що знищать ті межі на які багато відходило землі, яка не вживається, не використовується, друге, що на малому клаптику землі не можна запровадити машинізації і це дасть велику кількість прибутку, що збільшиться урожай. І одні люди думали так, а другі думали інакше, одні хитріші, заможніші вони просто всуспіли своє майно, реманент цей сільськогосподарський і вписалися, а пізніше вони виїхали зі села, лишили все й виїхали десь улаштувалися. Найбільше людей виїжджало на Донбас, або в інші промислові центри, де улаштовувалися, пізніше забирали свої родини.

Пит.: Чи люди спротивлялися колективізації?

Від.: Так, щоби більшість людей як вони поділили їх на групи: куркулі й середняки й бідняки. То більше з усих то середняки ніби стояли з опором тим, що не

хотіли йти, а бідняки казали, та їм ніби однаково, вони так не мають, може їм буде ліпше, але до цього поки підходили, тож вони зробили, що вони цих заможних селян зліквідували, частину їх вивезли на Сибір, частина з них, господарі повтікали, виїхали, а родини лишилися і знищилися ті родини.

Пит.: Чи Ви самі знаєте людей, які були розкуркулені?

Від.: знаю прізвище такий Новак був, він мав молотарку, був заможний господар, його донька - вже позабувала, позабувала навіть імена їх, то вона дуже заможна, заможні були, й найбільше те, що вони, також так само, зразу накладали великі податки, й якщо податку не виконав один, вони давали той зустрічний плян і знову і ті господарі старалися виконати, але бачили, що не можуть виконать, то тоді оставалися, а як оставалися, що він е, підривав владу й їх арештовували. Але ще раз повторюю, що були такі, що вони знали, що вони просто лишали родину, брали торбину зі собою і їхали собі десь у міста. Але виїхати пізніше, зразу можна було втекти, а пізніше не можна було, бо треба звернутися було в сільраду, щоб мати посвідку, а як посвідки немає, то не маєш права виїхати, а спочатку можна було виїхати без цих посвідок.

Пит.: Чи люди різали худобу під час колективізації?

Від.: Так, бо знали, що забирають те.

Пит.: І що сталося з ними? Чи їх карали?

Від.: Як хто зловився, то покарали, а хто не зловився, то попробував, що зарізав, вивіз на базар. У нас у Смільному були базари, кожного дня базар був так, що пробували продати. А чому це? Тому, щоб продати, щоб зібрать якусь частинку грошей і, щоб можна було кудись рушитися в дорогу. Я забула прізвище - то цікаво була моя приятелька Галя, і я не можу пригадати прізвище як їх було прізвище, то їх вивезли на Сибір. Я вже тоді працвала в колгоспі. То був час, що якраз обробка була городини, ми картоплю саповували, сапали там на полі й мені сказали, що їх вивозять й я під час обідньої перерви побігла туди, щоб побачити Галю, але як я прибігла до їхнього двору, то була міліція і в міліції були другі, які сказали, що в двір не можна заходити, не пустили мене. Я питала, чого? Вони сказали. Я вже прийшла з колгоспу додому, то вже мені брат сказав, що їх вивезли. То було троє дітей, батько й мати, діти й бабуся, то батько не доїхав до Сибіру, їх як то завантажали в потяг, то він покінчив своє життя, що взяв ізняв зі себе пас і задушився там у кутку, а тих не знаю, де вони. А одні ці, ах, як його, що вони виїхали, також їх вивезли на Сибір, і я в 37-му році зустріла Ніну - вона працювала, ми приїхали на конференцію, я зайшла в книгарню і побачила й не знала як до неї звернутися, тільки зайшла, то кажу - Ніна, де ти взялася? А вона поклала на вуста палець, щоб я мовчала, а тоді я перепросила, кажу: - Може я помилилася. Вибачте.

Вона моргнула до мене і після того як люди розійшлися, вона підійшла до мене, обняла мене, ми поцілувалися, каже: -Так, я та сама Ніна, але моє прізвище тепер не так як ти знала мене, не Нечитайло, а інше. Кажу. -А де Грицько? - Це брат її, з яким я ходила до школи разом. Вона сказала, що він у Харкові, то вони вернулися з Сибіру, батько й мати там згинули, померли, а їм удалося втекти. Як вона втекла я й посьогодні не знаю, але вона під чужим прізвищем приїхала й працювала, але то пройшли довші роки.

Пит.: А який вплив мала колективізація на Вас?

Від.: На мою родину? Моя мама цілий час казала, що люди віками надбали, то все пропало, хоч я казала до мами: -А, мамо, ви неграмотні, ви не знаєте, ви не читаєте й то вам так здається що, тепер є добре. Тепер можна все говорити, то того не можна було говорити.То одного разу так було, що я дістала за ті свої слова, й вона мені сказала таке: - Як були пани то й ми коло панів жили, а як вийду в містечко на базар, то як ідеш там попід магазинами, то один виходе крамар, то ходи до мене, що ти хочеш і другий і третій бо в нашому містечку Смілому багато було євреїв і там цілий ряд було цих магазинів і вони давали ніби на виплату, в борг давали, можна було набрати, то мама було каже: -Я піду, куплю собі, що я хочу, а він іще й в хустину зав'яже, ту хустину задармо дасть, а я виплачую так як я можу, поскільки можу, а тепер піду, в черзі стою, стою, підійду, мені, що треба, його вже немає а й того, що хочби щось узяла та й немає. То тепер скажи мені, каже, коли ліпше було чи тепер чи тоді? А я кажу. -Ні, все одно. Тепер все можна, а тоді ні, ну то і дістала за те одного разу й більш не говорила мамі ніколи з" те що як було.
  1   2   3

Схожі:

Anonymous female narrator, b. January 2, 1907, in Lokhvytsia, a district...
Пит.: Цей свідок зізнає анонімно. Будь ласка, скажіть в якому році Ви народилися
Anonymous male narrator, b. 1922 in Stavyshche, a district seat with...
Від.: Мій батько в банку працював, а мати працювала так як продавчиця в магазані
Anonymous male narrator, b. 1915, in a village of 1000 households...
Від.: До революції батько мав вісім десятин і після революції мав неповних п'ять
Anonymous female narrator, b. December 19, 1917, in Velyka Bahachka...

Natalia Sadovs’ka, b. August 18, 1916, in Penizhkove,a village of...
Від.: Село Піньожкове, Христинівського району, область була тоді Київська, а зараз е вона Черкаська, то я не знаю, чи по тому як...
Anonymous female narrator, b. 1925 in Kharkiv region. Narrator's...
Може й забрали все, але корову, й в хаті то ми б сиділи, а батьки винні, бо не пішли до колгоспу. Бо тоді боялися йти до колгоспу....
Anonymous female narrator, b. 1923 in Lokhvytsia district, Poltava...
Були фабрики, де виробляли цукор, і той жом, називався, що відпадки були від того цукру, від тих буряків видавлених, що вони зсипали...
Anonymous female narrator, b. 1914 in the village of Pachapyntsi,...
Я народилася 1914-го року. А мій тато й одна сестра — в нас тоді був великий тиф — знаєте, що таке тиф? То, тато мав 45 років тільки....
Anonymous female narrator, b. 1926 in the village of Novi Stupky,...
Уже від їжі померли, бо то вже було запізно давати. Я пам'ятаю, що після голоду багато людей потім довго лежало, бо не було кому...
Anonymous female narrator, b. July 10, 1910, in Sakhnovshchyna, a...
Питання: Цей свідок зізнає анонімно. Будь ласка, скажіть, в якому році Ви народилися
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка