|
|
Скачати 188.26 Kb.
|
|
Селіванова О.О. Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького МОВНІ ЗАСОБИ СУГЕСТИВНОГО ВПЛИВУ В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ ЯПОНСЬКИХ ХАЙКУ Останнім часом у сучасному мовознавстві відбувається становлення окремої галузі – сугестивної лінгвістики, об’єктом якої є вербальні й паравербальні засоби, заряджені потужним, спрямованим на підсвідоме (позасвідоме) впливовим потенціалом, що реалізується в різноманітних дискурсивних практиках. Виокремившись із прикладної психолінгвістики і застосувавши доробок нейролінгвістичного програмування, окреслена галузь здебільшого зорієнтована на вивчення сугестогенів політичного, рекламного, педагогічного, медичного дискурсів, а також на суміжні проблеми з іміджелогією, піар-технологіями, психотерапією. Однак практично поза увагою сугестивної лінгвістики поки що залишається сфера художньої комунікації, хоч художні тексти мають потужну сугестивну зарядженість, торкаються найпотаємніших сторін людської психіки, впливаючи не лише на свідомість, а й на позасвідоме. Мета нашого дослідження – з’ясування мовних ресурсів і стилістичних прийомів сугестивного впливу одного з найцікавіших жанрів японської поезії – хайку (хокку), представленого українською мовою в перекладах видатного вітчизняного сходознавця, талановитого перекладача, професора Київського національного університету І. Бондаренка. Завдяки його наполегливій і кропіткій творчій праці, захопленню поетичним словом й увазі до найменших смислових нюансів віршів, глибоким знанням не лише мовного, а й культурного коду японців, широкій обізнаності у світовому літературному процесі, український читач отримав змогу відчути тонкий аромат японської поезії, її всеосяжність у пізнанні світу й людської душі, незрівнянну оманливу простоту форми і глибину змісту, який здебільшого вимальовується у свідомості читача невиразно, нібито бічним зором, але збуджує уяву, ірраціональні глибини людського підсвідомого. Величезною заслугою І. Бондаренка є видання протягом семи років восьми антологій японської поезії в українському перекладі, створення у співавторстві з Хіно Такао перших вітчизняних двомовних українсько-японських і японсько-українських словників, а також аналіз японської класичної поезії в контексті світової та української літератури, представлений у солідній монографії «Розкоші і злидні японської поезії», виданої у 2010 році [4]. Складність нашого дослідження полягає в аналізі перекладних текстів, адже впливові ефекти установлюватимемо лише в українського читача перекладів без порівняння з читачем оригінальних текстів. Проте некоректність постановки проблеми може бути знята спрямуванням аналізу саме на засоби і прийоми передачі сугестивного впливу перекладу з урахуванням жанрових стереотипів хайку, особливостей поетики та стилістики японської класичної поезії, специфіки рис національного менталітету японців, базових культурних концептів й архетипів колективного позасвідомого цього етносу. Сугестивний вплив японських віршів на читача відмічали різні дослідники. І. Бондаренко, порівнюючи європейську та східну поезію, вирізняє ненав’язливість почуттів і думок японських віршів, їхню медитативність і сугестогенність, стислість форми та глибину й самодостатність змісту [4, с. 244-247]. Достатньо сказати, що в японській поетиці наявний навіть спеціальний термін «йодзьо» на позначення сугестивного асоціативного підтексту, латентного змісту вірша, прихованого під зовні невигадливою формою і дуже простим, на перший погляд, загальним змістом, котрі не сприймаються іноземцями, проте легко розпізнаються носіями японської мови та культури [4, с. 326]. Орієнтація перекладача на сугестивний вплив здійснюється підсвідомо шляхом збереження повноти й точності змісту, передачі стилістики і прагматики оригіналу, творчої проекції поетичного твору на етносвідомість і колективне позасвідоме українців, їхній концептуальний простір, культурні та психологічні стереотипи, а також семіотичний універсум культури, у якому відсутні подібні поетичні жанри. Безперечно, сугестивний вплив хайку на японців і українських читачів різниться, як різняться мови, що, за О. Потебнею, є «не лише найкращою, а й вірною, єдиною прикметою, за якою ми впізнаємо народ, і разом із тим єдиною, не замінимою нічим і неодмінною умовою існування народу» [14, с. 187], а також культури, їхні настанови, норми й цінності. Адже механіка сугестивного впливу, за словами Т. Ковалевської, триєдина, поєднуючи «власне лінгвістичні аспекти (мову, її сугестивні потенції), психолінгвістичні й нейрофізіологічні структури індивідуальної та масової свідомості (співвідносні з лого- та імагенною актуальністю складників, а також – з ірраціональними, сугестологічними ефектами) та екстралінгвальну специфіку, пояснену, зокрема, ситуативно-контекстуальними та структурно-інформаційними особливостями» [11, с. 194]. Різницю у сприйнятті японської поезії відмічає й сам перекладач, позаяк кожна нація – це індивідуальність, жива цілісність, головними ознаками якої є особливості психічного складу та типів мислення [10, с. 37]. Достатньо сказати, що життя японців просякнуте поезією. І це не просто слова, які можна застосувати до будь-якого народу. І. Бондаренко наголошує: «Поетичні шедеври, створені впродовж багатьох поколінь кращими японськими поетами, трапляються в Японії на кожному кроці. Вони викарбувані на гранітних брилах, установлених практично в усіх мальовничих куточках країни <�…>. Переважна більшість пейзажних малюнків на шовку чи папері, так званих «каке-моно» («каке-дзіку»), що прикрашають стіни японських будинків, теж, як правило, супроводжується текстом вірша відомого поета або самого художника <�…>. У країні існує безліч аматорських поетичних клубів, гуртків, шкіл, які власним коштом щороку друкують величезну кількість поетичних збірок та часописів з віршами своїх членів» [1, с. 5-6]. Українці не надають такого пріоритету у власному житті поетичній творчості, хоч етнопсихологи вважають емоційність, перевагу емоцій і почуттів над волею й інтелектом і кордоцентричність домінантними ознаками українців [3, с. 100-101] як почуттєвих інтровертів, за класифікацією А. Аугустінавичуте. До слова, японці, за цією ж класифікацією належать до інтуїтивних інтровертів [2, с. 225]. Емоційне відчуття світу серцем, а не розумом як філософія серця, проголошена ще Г. Сковородою і підтримана П. Кулішем, М. Костомаровим, П. Юркевичем й ін., наближає українців до японців (пор. висловлення видатного японського поета ІХ–Х ст. Кі-но Цураюкі: «Насінням, з якого проростають тисячі й тисячі пісень Ямато (давня назва Японії – О.С.), є людське серце. Люди, що живуть на цьому світі, неначе густими заростями, обплетені безліччю справ. І те, що в них на серці, те, що вони бачать і чують, вони висловлюють у своїх піснях» [1, с. 5]). Серце, на думку дослідників, є не тільки джерелом емоцій, а й «органом передбачення, підсвідомого відчуття» [6, с. 537]. Така подвійність усвідомлення серця і відрізняє українців і японців: перші вбачають у серці вмістилище емоцій, другі − інтуїтивного, підсвідомого проникнення у природу світу. Властиві українцям «інтровертність вищих психічних функцій у сприйнятті довкілля, виражена в концентрації на фактах, проблемах внутрішнього, особистісно-індивідуального світу; сентиментальність, чуттєвість, емпатія» [2, с. 66], а також, за словами Д. Чижевського, чутливість та ліризм [17] значно полегшують збереження перекладачем прагматичного впливу японської поезії на українських читачів. Однак індивідуалізм українців, виявлений у різних формах опосередкованого прагнення до особистої свободи при відсутності організації, стійкості й дисципліни [2, с. 66], стикається зі специфічними рисами національного менталітету японців, виокремлених сучасним китайським дослідником Ченом Чжо, зокрема, із загалом підпорядкованими миру, злагоді, гармонії (ва) почуттям обов’язку (ґірі), відчуттям єдності з іншими людьми, зокрема, членами певного колективу, групи (авасе/ме/), чітким усвідомленням й адекватним сприйняттям ієрархічних відносин у суспільстві (дзьоґе) [4, с. 240-241]. Така специфіка етнічних менталітетів не сприяє відповідності сприйняття прагматичної інформації для читачів оригіналу й перекладу. Тому перекладач здійснює введення українського читача до чужої культури за допомогою мегатексту (термін І. Колегаєвої), тобто додає до антології японської поезії передмову, коментарі, примітки, післямову тощо. Гармонізація сприйняття українським читачем змісту перекладного тексту досягається як залученням свідомих ресурсів особистості, так і засобами сугестивного впливу на її підсвідоме, у тому числі й завдяки активізації колективного позасвідомого. Швейцарський дослідник К. Юнг, спираючись на концепцію підсвідомого австрійця З. Фрейда, виокремив у позасвідомому два відділи: особисте та колективне. Зміст колективного позасвідомого не набувається протягом життя, воно є вродженим, первісною формою усвідомлення світу, ґрунтується на особливостях мозку, успадкованого від предків. К. Юнг писав: «Подібно до того, як людське тіло зберігає сліди свого філогенетичного розвитку, так зберігає їх і психіка» [18]. Колективне позасвідоме формується із залишків колективних переживань етнічної групи як певних неусвідомлених реакцій, що виявляються в характерних для цієї групи універсальних прообразах, праформах і підсвідомо детермінують поведінку й мислення кожної людини. Зважаючи на це дослідники припускають, що «психіка людини, насамперед її підсвідомі, глибинні масиви, підлягають впливові через наявність певних внутрішніх механізмів, настанов, метапрограм, які, орієнтуючись на певні універсальні поведінкові закони, вироблені людством упродовж століть, спрямовані на позараціональне (найчастіше) засвоєння зовнішніх сугестивно маркованих комплексів» [11, с. 189]. Отже, сугестивний вплив японських хайку на українського читача залежить від суміщення відповідних метапрограм колективного позасвідомого двох народів і загалом ґрунтується на процесі «зниження усвідомлюваності та критичності у сприйнятті змісту» вірша читачем, що «не потребує ані розгорнутого логічного аналізу, ані оцінки» [9], оскільки сугестія передбачає вивільнення підсвідомих ресурсів психіки за рахунок применшення ролі свідомості в пізнавальних процесах. Згідно з концепціями нейролінгвістичного програмування важливим механізмом проникнення в підсвідоме є персеверація (багатократне наполегливе повторення), яка використовується в ритуалах, обрядах, релігійних відправах і має властивість виключати людину зі сфери свідомості, переводячи її навіть до стану трансу. Персеверація закладена в головній жанровій ознаці хайку – ритмомелодійній структурі віршів. І. Бондаренко уподібнює найархаїчнішу строфічну форму японських віршів гомерівському гекзаметру, який, за легендою, був підказаний сліпому поетові шумом морських хвиль, що накочувалися й відкочувалися від узбережжя. А оскільки японські вірші не читалися, а співалися (саме тому вони й мають назву «ута» – дослівно пісня) [4, с. 15], то в самій строфічній формі закладено монотонне, заспокійливе повторення. Для японця інтонаційно-мелодійний малюнок японської поезії засвоювався ще в ранньому дитинстві і протягом багатьох століть здавався єдиним віршовим розміром для написання будь-яких поетичних творів [4, с. 32]. Перекладач зберігає ритмомелодійний малюнок хайку, але не копіює строфічну форму, вважаючи це недоцільним через загальну специфіку як фонологічної, так і акцентуаційної системи японської мови, а головне – специфічні правила версифікації, що ґрунтуються на цих мовних особливостях. На його думку, саме така стратегія наближає текст перекладу хайку до оригіналу [4, с. 365-366], що оптимізує сприйняття вірша українськими читачами. Сугестогеном у ритмомелодійній структурі хайку є також цезура, яка умовно поділяє вірш на дві частини і, на думку дослідників, «виступає як один із засобів реалізації доктрини мовчання» – «вона створює ефект недоговореності, обриває думку на півслові» [5, с. 135]. Цезура в сукупності з узагальненим змістом першої частини може розглядатися в термінах НЛП як упущення – один із трансформаційних процесів метамоделі мови, у якому відбувається видалення частин глибинної структури, відсутніх у репрезентації поверхневої структури [7, с. 276]. Редукованість певних фрагментів карти світу у текстах хайку, супроводжених цезурою, створюють у читача перекладу невиразні й неоднозначні асоціації на рівні підсвідомого: Повійки квітка! / Хвіртку в огорожі / навіть удень тримаю на замку (Мацуо Басьо, 110). Можливо, пояснення смислу криється в авторському інтертексті, але це вже логічний аналіз вірша, а не безпосереднє сприйняття (пор.: попередній хайку «Гей, дітлахи! / Повійка зацвіла! / Тепер і динями поласувати можна»). Розуміння подібних віршів ґрунтується на усвідомленні однієї з базових рис японського менталітету – кісецу, що передбачає чітку синхронізацію й залежність повсякденного життя від пір року. Відчуття зв’язку часового плину і змін у природі, зв’язку одного природного явища з іншим пронизують японську поезію, яка відтворює каузативні спостереження людини на сугестивному рівні. Українському ж читачеві здебільшого потрібен логічний аналіз такого зв’язку. Інколи сам автор хайку вербалізує власні асоціації у другій частині вірша, після цезури: Рум’янки квітка! / І в моїй уяві / Відразу щіточка для гриму постає (Мацуо Басьо, 77) – перекладач подає примітку: з пелюсток рум’янки, що червоного кольору, виготовляли жіночі рум’яна. Асоціації ж українського читача, які йдуть від внутрішньої форми назви квітки, також поєднують її із гримом. Сугестивно заряджений ритміко-мелодійний малюнок хайку формується і за рахунок асонансу, алітерації чи співзвуччя, в основі яких також лежить повторення. І тут не можна не згадати геніальний вірш-хайку Мацуо Басьо, складений ним навесні 1686 р. У блискучому перекладі І. Бондаренка цей вірш також несе потужний сугестивний заряд: Старий ставок. / Пірнуло жабеня – / Вода сплеснула. На тлі сугестогенів алітерації і співзвуччя формується втаємничений автором, асоціативно розмитий філософський смисл вірша. Японський фахівець Д.Т. Судзукі не випадково підкреслив саме цей аспект сугестії вірша: «Поет зазирає до власного позасвідомого не крізь спокій старого ставка, а крізь звук води, породжений стрибком жабеняти. Без сплеску води не відбулося б проникнення в позасвідоме, де міститься джерело творчої діяльності і з якого всі справжні митці черпають своє натхнення» [4, с. 332]. Інтонаційний малюнок хайку накладається на сугестивно заряджену семантику, лексичними репрезентантами якої є позначення пір року, притаманних їм явищ природи і пов’язаних із ними почуттів й емоцій автора: Осіння паморозь! / Рукою доторкнешся, / І на долоні сльози палахтять (Мацуо Басьо, 42); Зимова самота! / І знову я / Спиною хатній присох підпираю (Мацуо Басьо, 71); Туман і мряка / Застять Фудзіяму, / А все одно – не відвести очей (Мацуо Басьо, 41). Найчастіше в подібних віршах реалізується вабі – почуття, яке отримало назву поетичної категорії жанру хайку, запровадженої видатним японським поетом Мацуо Басьо. Це почуття поетично-піднесеного смутку, який породжується в душі розумінням недовговічності людського життя в цьому прекрасному одвічному світі [4, с. 470]. Підґрунтям вабі можна вважати естетику буддизму: людське життя недовговічне, тим ціннішою є краса кожної миті, і саме це викликає смуток, але не відчай і розпач, адже життя душі вічне. Тому для японців цей смуток піднесений, поєднаний з радістю від вічності краси світу. Відчуття краси вічного світу контрастує з красою скороминучою, пов’язаною з настанням весни, що викликає захоплення, тому вабі як категорія японської поезії співіснує з аваре – прекрасним, чарівним смутком, красою невибагливою, простою, натуральною. Сугестивний вплив здійснюється переважно на підставі вабі, а не аваре, активованої більше чуттєвою сферою людини, відчуттям моменту краси як фотознімка: Зачувши аромат, / Під стріху клуні / Сливовим цвітом милуватись поспішив (Мацуо Басьо, 55). Зазначмо, що аваре для японців «відповідно до нормативних правил і канонів японської естетики не завжди те, що є найкращим, що представлено в зеніті свого розквіту, тобто в мить тріумфу» [4, с. 254]. Захоплення викликає й буденне, прозаїчне, але природне (У ранішній росі, / Та ще й в грязюці, / Якою свіжою здається диня ця! (Мацуо Басьо, 115)), що є реалізацією гармонізації японців із природою, які згідно з синтоїстською філософією одухотворяють різні природні явища, розглядаючи стосунки людей з живою і неживою природою як стосунки між людьми і не намагаючись втрутитися у природу, змінити її. Краса природи швидкоплинна, як життя людини, тому природа не є чимось зовнішнім, а співвідносна із внутрішнім світом людини. Навіть коли у людини щезає все, вона залишається із природною красою світу: Украв усе / З моєї хатки злодій, / Але залишив місяць у вікні (Рьокан). Характеризуючи одну з визначальних рис менталітету японців бігаку – почуття краси, відчуття прекрасного, естетику, І. Бондаренко зазначає: «Японці ніколи не сприймали красу як незмінну перманентну сутність речей чи явищ, а лише як швидкоплинне, мінливе внутрішнє почуття, що народжується в душі людини і незабаром зникає. При цьому споглядання прекрасного, у свою чергу, не обов’язково породжує в їхньому серці емоційний сплеск захоплення або радості. Швидше навпаки, дзен-буддійське розуміння швидкоплинності буття викликає при цьому в душі відчуття незрозумілого смутку, таємничої печалі» [4, с. 249]. Краса аваре, що супроводжується чарівним смутком, також може реалізувати сугестивний потенціал з огляду на невиразність, нібито недоговореність, утаємниченість краси довкілля: Яка гармонія! / На білосніжній ширмі – / Нарциса квіт (Мацуо Басьо, 103); Серпанок весняний, / Сливовий цвіт і місяць – / Завершений пейзаж! (Мацуо Басьо, 108). У подібних випадках стрижнем сугестивного впливу здебільшого виступає іменник, семантика якого задає не лише зміст наступних складників хайку, а й вторгається до підсвідомих ресурсів психіки читача. У НЛП вважається, що впливовий ефект повідомлення залежить від милозвучності ключових слів. Це сповна реалізовано в хайку: Яке блаженство! / Снігу аромат / З південної долини долинає (Мацуо Басьо, 78); Яка краса! / У сонячному сяйві – / Ніжно-зелене листя молоде (Мацуо Басьо, 78); Краси й смаку одвічне джерело – / Пісні селян / Під час садіння рису! (Мацуо Басьо, 74). Ключовими словами у хайку є й позначення емоційних станів людини. Наприклад, у вірші, що є алегоричною епітафією на смерть поета Мацукури Ранрана, одного з учнів Мацуо Басьо, початкове позначення настрою автора в дальшому тексті проектується на буденне, але глибинний зміст активує у підсвідомому зміст вабі, пов’язаний зі скороминучістю людського життя, подібного до посоху, зламаного осіннім вітром: Яка печаль! / Шовковицевий посох / Осінній вітер нерозсудливо зламав (Мацуо Басьо, 111). Такі сугестивно марковані іменники формують номінативні односкладні окличні речення і відкривають вірш або завершують його, нерідко створюючи контрастне тло: Осіннє золото – / Міхурника кущі: / І листя, і плоди, і оболонка (Мацуо Басьо, 120); Стомлений, / Мрію лише про нічний притулок… / Боже! Гліцинії квіти! (Мацуо Басьо, 62); Ночую в храмі. / Місяць у вікні. / І щирий захват на моїм обличчі (Мацуо Басьо, 57). Подібні контрасти високого й буденного, прозаїчного посилюють сугестивну природу хайку, у яких нерідко наявне зіставлення, протиставлення, які, на думку японського вченого Дз. Такахасі, надають віршу надзвичайної динамічності й уможливлюють максимальне поглиблення й розширення змісту в межах малої форми. І. Бондаренко вказує на оказіональну, символічну, художньо-образну природу цього явища і виокремлює властиві хайку контрасти малого й великого, зовнішнього та внутрішнього, буденного й духовного, можливого та неможливого, звичного й несподіваного, вічного та тлінного [4, с. 41-46]. Таке зіткнення інколи зовні несумісного створює своєрідний парадокс, розв’язання якого потребує інтеграції свідомих і підсвідомих ресурсів читача. Наприклад, у вірші: Збирався на базар / Та передумав. / На ясний місяць краще подивлюсь! (Мацуо Басьо, 120) – буденні потреби витіснені приготуваннями до милування красою місяця уночі. Сугестивно маркована парадоксальність змісту деяких хайку породжена порушенням валентності лексичних одиниць (Три імені у чашечці з саке / Я цього вечора / Скорботно випиваю (Мацуо Басьо, 50); Весняний дощ! / Балакаючи йдуть / Солом’яна накидка й парасолька (Йоса Бусон, 175)) або втратою їхньої семантичної зв’язності, що перетворює поверхневу структуру на зовнішньо беззмістовний набір слів: Камелія цвіте? Чи соловейко свій капелюх сливовий загубив? (Мацуо Басьо, 89). Змістове багатство останнього вірша можна зрозуміти, лише знаючи японські реалії та залучивши інтертекст. Перекладач подає примітку: «Пелюстки японської камелії своєю формою та кольором нагадують пелюстки квітки сливи. Поет натякає на сюжет стародавньої японської пісні, у якій йдеться про те, як винахідливий соловейко змайстрував собі капелюха з пелюсток сливової квітки» [1, с. 89]. Подібна парадоксальність пов’язана із сугестивною стратегією перевантаження, яку М. Ериксон характеризував як техніку гіпнотичної індукції [8, с. 99]. Утрата адресатом логіки подій полегшує доступ до підсвідомого, адже людина не спроможна зрозуміти алогізм і тим самим відкриває власні підсвідомі пізнавальні ресурси: Намилуватись вишнями в цвіту / За матір’ю / Сліпий плететься хлопчик! (Еномото Кікаку). Перевантаження в текстах хайку створює також гра слів (каке-котоба), що ґрунтується на доволі поширеній у японській мові омонімії та полісемії: Кохання без взаємності! / А ти і день і ніч усе когось чекаєш. / О Мацусіма! (Мацуо Басьо, 72). Перекладач вказує на гру слів у цьому вірші: мацу, записане не ієрогліфами, а літерами кани, може означати «чекати» і «сосна». На жаль, український читач цієї гри слів не декодує, а сприймає зміст буквально. Сугестогенна стратегія перевантаження застосовується в японських хайку на тлі одного з ключових принципів японської культури – аймай як невизначеності, невиразності, нечіткості, неясності, незрозумілості й навіть неоднозначності. Як зауважує І. Бондаренко, цей принцип було сформовано під впливом дзен-буддизму і властивий він саме поезії хайку [4, с. 286-291] з її невизначеною асоціативністю: Хмаринки сакур і далекі дзвони! / З Асакуса, з Уено? / Звідкіля? (Мацуо Басьо, 54). Неоднозначність же взагалі зумовлює у читача легке збентеження й дезорієнтує його в декодуванні змісту, виключаючи свідомість і надаючи доступ до підсвідомого: Товариша, / Що рис мені приніс, Запрошую до місяця у гості (Мацуо Басьо, 100); Прокинься, друже! / Запали вогонь! / Я хочу диво показати – грудку снігу! (Мацуо Басьо, 52). Принцип аймай може визначати використання авторами хайку сугестогенного механізму викривлення, чи дисторції, як вербалізації гіпотетично змодельованого довкілля з неідентифікованими в попередньому досвіді складниками [11, с. 168]. Одним із засобів викривлення є каузативні комплекси, які у випадках нечіткості, невизначеності змісту репрезентують непослідовність логічного зв’язку причини й наслідку. Таке зовнішнє руйнування каузації, апелюючи до підсвідомого, спостерігається в хайку: У пляшці з-під саке про щось шепочуть / Засохлі криптомерії листки. / Осінній перший дощ (Кобаясі Ісса, 195). Принцип аймай інколи породжує нечіткість асоціацій у жанрі хайку, що виявляється в особливому механізмі метафоризації, який намагається зберегти перекладач, підсвідомо створюючи метафори-сугестогени для українського читача: Біжить по небу місяць стрімголов. / Очікують на дощ / Дерев верхівки (Мацуо Басьо, 57). Сугестивність метафор у хайку полягає в їхньому сенсорному підґрунті і персоніфікації природи, що стимулює уяву читача: Облиш, мій любий друже, / Свій баштан! / Вечірню свіжість разом посмакуймо! (Мацуо Басьо, 56); Згасає день / Поміж квітучих вишень. / І знову зажурився кипарис. (Мацуо Басьо, 66); В затоці Вака / Наздогнав-таки / Весну-втікачку! (Мацуо Басьо, 66); Обвивши линви, / Дикий виноград / Мосту висячому своє життя довірив (Мацуо Басьо, 69). У НЛП сугестивний механізм метафоризації розглядається як рефреймінг, тобто вміщення актуальної події в іншу, не властиву їй рамку: Весна відходить! / Запізніла вишня / Розгублено їй дивиться услід (Йоса Бусон). Фахівці з НЛП наголошують, що метафора як така є історією, яка містить множинність смислових рівнів, а вміло розказана історія відволікає свідомий розум й активізує підсвідомий пошук сенсу та ресурсів. На його думку, метафора лише підштовхує підсвідомість до виходу за звичні межі [13]. Сенсорний механізм метафоризації зумовлює випадки синестезії − психологічного явища виникнення одного відчуття під впливом неспецифічного для нього подразника іншого. С. Ульманн уважав синестезію «найдавнішою, доволі поширеною, можливо, навіть універсальною формою метафори» [16, с. 279]. Синестезія, репрезентована в метафорах і порівняннях, зумовлює невиразність, створює особливу образність і має певне сугестивне підґрунтя: Над морем сутінки, / І тільки голос качки / Як тьмяний проблиск (Мацуо Басьо, 41); Осінній вітер! / Редьки гіркота / аж до кісток все тіло пробирає (Мацуо Басьо, 70); Яким смачним здається цей сніжок, / Що ніжно-ніжно / Стелиться на землю! (Кобаясі Ісса, 193). На граматичному рівні сугестивний вплив зазвичай здійснюють дієслова наказового способу, які в жанрі хайку не є поодинокими. Такі дієслова за семантикою належать до лексичних груп сприйняття, насамперед зорового (дослідники не випадково наголошують на перевазі зорового сприйняття для японців [4, с. 318]), розумової діяльності, емоційних станів, можуть супроводжуватися запереченням, яке також у НЛП вважається сугестогеном: Не забувай, / Що саме серед хащі / Трапляється розкішний сливи цвіт (Мацуо Басьо, 53); «Заглянь в безодню чорну Хосідзакі!» / – Щебечуть серед поля / Кулики (Мацуо Басьо, 59); Милуйся місяцем! / В Тамає очерет / Селяни поки що, на щастя, не скосили (Мацуо Басьо, 83). В українському перекладі наказовий спосіб може бути репрезентованим поєднанням двох дієслів: Ходімо глянемо / Пірникози кубельце! / Що з ним накоїв цей травневий дощ? (Мацуо Басьо, 55); Ходімо милуватися сніжком! / Аж поки від утоми / Не впадемо! (Мацуо Басьо, 59). Сугестивно маркованими є також питальні речення, парцеляти, еліптичні речення, наявність яких у хайку зумовлена канонами жанру: Маленькі сосни – / Чарівне ім’я! / В кущах хаґі та в очереті – вітер! (Мацуо Басьо, 83); Джерел гарячих запах – / Яманака! / Не варто рвати й хризантеми цвіт! (примітка перекладача: Яманака – назва гірської місцевості, що славиться своїми цілющими гарячими джерелами, а за легендою роса з хризантем подовжує людське життя); А де був місяць, / Коли з храму дзвін / Занурювався у морську безодню? (Мацуо Басьо, 85) – примітка перекладача: Вірш написаний за мотивами стародавньої легенди про викрадення морським драконом дзвона з буддійського храму. Останні два вірша апелюють до міфологем – легенд, відомих японському читачеві. Примітка перекладача другого вірша хоч і переводить його зміст в раціональну площину, все ж не торкається сугестивної природи представленого сценарію персоніфікації небесного світила. Загалом міфологеми, стереотипи, прецедентні феномени в текстах хайку відіграють роль потужних сугестогенів, практично невідомих українському читачеві. Навіть примітки та коментарі перекладача здебільшого не можуть урівноважити відповідність сугестивного впливу текстів оригіналу й перекладу, хоч у ряді випадків пояснення може спрямувати уяву українського реципієнта в бік підсвідомого. Так, хайку: Зірок закоханих побачення / Лиш завтра / А незвичайною вже й ця здається ніч! (Мацуо Басьо, 81) – має коментар перекладача (Йдеться про свято Танабата, яке святкують у Японії сьомого дня сьомого місяця (фумідзукі) за місячним календарем, коли в нічному небі раз на рік зустрічаються зірки Вега та Волопас. За стародавньою легендою, вони були розлучені Богом і розміщені по різні боки Чумацького Шляху), що надає читачеві змогу отримати відповідний сугестивний заряд. Те саме спостерігаємо у сприйнятті хайку: Дитинства край! / Розчулився до сліз над пуповиною. / Ще рік один минає (Мацуо Басьо, 60) – примітка перекладача: У Японії висушений шматочок дитячої пуповини зберігається матір’ю як оберіг. Сугестію можуть здійснювати також позначення реалій, які представляють асоціативний спектр гетеростереотипності для українців Японії та японців. Наприклад, це священне дерево японців сакура, священна гора Фудзіяма, давня столиця Японії Кіото тощо: Про різне / Згадується – / Сакура цвіте! (Мацуо Басьо, 63); Нехай промокну під дощем до нитки, / Але квіт сакури / Я все-таки зірву! (Мацуо Басьо, 62); За пасмом гір, / Неначе з хмари дощ, – / Засніжена вершина Фудзіями! (Мацуо Басьо, 58); Кує зозуля! / Навіть у Кіото / Я марю про Кіото в давнину (Мацуо Басьо, 92). Підводячи підсумки, зазначмо, що окреслені нами мовні засоби сугестивного впливу перекладів японських хайку на українського читача, майстерно дібрані перекладачем, дають змогу глибше пізнати культуру цього народу, зрозуміти його самобутність, специфіку картини світу і внутрішнього рефлексивного досвіду, зрозуміти причини дбайливого ставлення японців до своєї поезії і культурної спадщини в цілому. Література
УДК 81’234 |
| Уроку РМ Повторення вивченого про текст, його структурні особливості, загальні мовні засоби міжфразового зв’язку в тексті |
«РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ОБРАЗУ МОРЯ У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ЯК ЗАСІБ... Ся малодосліджений образ моря у творчості українських письменників-мариністів. З'ясовується семантика символу, осмислюється образ... |
| План: Предмет і завдання курсу "Ділова українська мова". Українська... Функціональні стилі мовлення. Художній і розмовний стилі, жанри, мета і сфера спілкування, мовні засоби |
Урок №5 ПИСЬМОВИЙ СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ РОЗПОВІДНОГО ТЕКСТУ З ЕЛЕМЕНТАМИ... Овленнєво-комунікативні вміння здійснювати типологічний, композиційний і змістовий аналіз художнього тексту розповідного характеру... |
| Що ми їмо? «продукти харчування», пригадати назви українських народних страв, та технологію їх приготування; визначити залежність здоров'я людини... |
Що ми їмо? «продукти харчування», пригадати назви українських народних страв, та технологію їх приготування; визначити залежність здоров'я людини... |
| План Основи права мирного врегулювання спорів Засоби мирного врегулювання спорів МП); засоби мирного врегулювання спорів (викладені в ст. 33 Статуту ООН); і поза правові засоби примусового характеру, передбачені... |
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН проведення додаткових занять з водійським підрозділів... Сили і засоби служб, що експлуатують транспортні засоби в підрозділах МНС України |
| На які групи можуть бути розподілені педагогічні програмні засоби? Основи створення комп’ютерних публікацій та Програмні засоби навчального призначення |
Міністерство освіти і науки України Донецький національний університет... Розділ І. Історія розвитку українських народних дум Розділ II. Поетика повтору в українських народних думах |