|
|
Скачати 111.48 Kb.
|
ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ
У правовій теорії під правовим примусом розуміють конкретні засоби впливу, які пов'язані з обмеженнями в тій чи іншій формі свободи особи. Як і правовий примус, цивільний процесуальний примус теоретично має бути спрямований на обмеженням в тій чи іншій формі свободи осіб — учасників цивільного процесу. При цьому слід зазначити, що примус у цивільному судочинстві має місце не тільки в тих випадках, коли той чи інший засіб впливу спрямований на обмеження передбачених законом прав та свобод, а й і тоді, коли самим законом обмежується можливість вибору поведінки. Тобто примус у цивільному судочинстві може мати різний ступінь визначеності. Правовий примус як такий перш за все виявляється у різних формах юридичної відповідальності: кримінальної, адміністративної, дисциплінарної і майнової, а також у застосуванні уповноваженими державними органами та посадовими особами інших заходів примусового впливу щодо осіб, які не виконують вимоги правових норм. Цивільний процесуальний примус — це сукупність передбачених ЦПК заходів примусового впливу, які покликані забезпечити виконання обов'язків учасниками процесу та належне виконання завдань цивільного судочинства. Процесуальний примус включає різні за ступенем правові обмеження. Крім того, він повинен, по-перше, мати певні межі ефективності в механізмі правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин, тобто бути оптимальним за результатами свого правового впливу. По-друге, загальна спрямованість примусу повинна визначатися завданнями, які стоять перед судочинством як справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК). Відповідно до вищенаведеного, ознаками заходів процесуального примусу, які передбачені главою 9 ЦПК, є такі: 1) це різновид правового примусу; 2) їх застосування можливе тільки в рамках цивільного процесу; 3) суб'єктом застосування заходів процесуального примусу виступає суд; 4) види примусових процесуальних заходів визначені законом; 5) застосування заходів примусу допускається тільки до суб'єктів, вказаних у законі; 6) застосування заходів примусу здійснюється на підставі та в порядку, вказаному законом; 7) державно-владний характер відносин; 8) процесуальний примус може виявлятися у фізичному або психологічному впливі на певного учасника судочинства; 9) примус застосовується на підставі процесуального акта-ухвали; 10) сфера застосування процесуального примусу має обмежений характер і в цілому не характеризує специфіку правового регулювання у сфері цивільного судочинства. 2. Підстави застосування заходів процесуального примусу. Під підставами застосування заходів цивільного процесуального примусу слід розуміти сукупність передбачених ЦПК обставин, необхідних і достатніх для того, щоб їх застосування було визнане законним. Юридичною підставою застосування заходів процесуального примусу виступають норми цивільного процесуального права, які передбачають конкретний захід примусу за порушення відповідного правового обов'язку. Відповідно до ч. 1 ст. 90 ЦПК підставами застосування заходів процесуального примусу є порушення встановлених у суді правил або протиправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства. Зазначені обставини як підстави застосування заходів процесуального примусу мають загальний характер і конкретизуються в нормах ЦПК, які передбачають підстави застосування того чи іншого заходу процесуального примусу. Щодо осіб, до яких можуть бути застосовані заходи процесуального примусу, ЦПК не встановлює жодних загальних вимог. Аналіз норм ЦПК (статті 92-94), в яких містяться підстави застосування того чи іншого заходу процесуального примусу, дає підстави віднести до таких осіб: по-перше, учасників цивільного процесу; по-друге, осіб, присутніх у судовому засіданні; по-третє, фізичних та юридичних осіб, у яких знаходяться письмові та речові докази, що були витребувані судом. Застосування заходів процесуального примусу є правом суду. Це випливає з норм ЦПК, які передбачають заходи примусу за конкретні правопорушення, і надають суду право самому вирішувати питання про необхідність застосування чи незастосування заходів процесуального примусу до конкретної особи. Частина 2 ст. 90 ЦПК закріплює дві основні вимоги щодо порядку застосування заходів процесуального примусу. Так, заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно після вчинення порушення. Дана вимога свідчить про відсутність розриву в часі між вчиненням порушення та застосуванням судом того чи іншого заходу примусу. Наприклад, якщо вчинено порушення порядку під час судового засідання особою, присутньою в судовому засіданні, під час допиту свідка, суд, не припиняючи допит свідка, має право застосувати передбачений ЦПК захід процесуального примусу. Інша вимога стосується порядку застосування заходів процесуального примусу і передбачає необхідність оформлення застосування заходу процесуального примусу шляхом постановления ухвали. При цьому ухвали про застосування попередження та видалення із зали судового засідання постановляються судом, не виходячи до нарадчої кімнати, із занесенням до журналу судового засідання, а ухвали про тимчасове вилучення письмових чи речових доказів та про привід свідка оформляються окремим процесуальним документом, постановляють ся в нарадчій кімнаті. Ухвала суду про застосування заходу процесуального примусу не може бути оскаржена в загальному порядку. 3. Види заходів процесуального примусу. Передбачені ч. 1 ст. 91 ЦПК заходи процесуального примусу можна умовно розділити на дві групи залежно від їх функціональної спрямованості. До першої групи заходів процесуального примусу належать попередження та видалення із залу судового засідання. Вони спрямовані на забезпечення належної поведінки учасниками цивільного процесу. До другої групи заходів належать тимчасове вилучення доказів для дослідження судом та привід, які спрямовані на отримання доказів. Попередження — це роз'яснення порушнику про те, що його поведінка не відповідає встановленим у суді правилам і що йому слід припинити вчинення подібних дій, інакше до нього буде вжито більш суворий примусовий захід. Таким чином, змістом попередження є як інформування особи про здійснення нею протиправної поведінки, так і вимога до особи про те, від яких дій вона має утриматися, або які дії вона повинна виконати для припинення правопорушення. Попередження може бути застосовано судом до учасників цивільного процесу (осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників цивільного процесу) та осіб, які не є учасниками процесу, і присутні в судовому засіданні. Підставою застосування попередження є порушення порядку в судовому засіданні або невиконання розпоряджень головуючого. Порушення порядку в судовому засіданні або невиконання розпоряджень головуючого може виявлятися як у формі дій, так і бездіяльності. Порядок поведінки в судовому засіданні учасників процесу, а також осіб, які не є учасниками процесу, передбачає наявність писаних та неписаних (моральних, звичаєвих) правил поведінки, яких слід дотримуватися в судовому засіданні, а також результат дотримання цих правил. Вони зводяться до підкорення всіх своїх дій відповідним розпорядженням головуючого та неперешкоджання нормальному ходу судового засідання. Застосування до особи попередження оформляється ухвалою суду, яка заноситься до журналу судового засідання та не підлягає оскарженню. Видалення із залу судового засідання полягає у застосуванні судом офіційного припису до особи-порушника покинути зал судового засідання. Видалення із залу судового засідання може бути застосоване у разі повторного вчинення зазначених у статті дій та після того, як загроза примусу, яка містилася в ухвалі, не мала наслідків. Зміст даного заходу процесуального примусу полягає в позбавленні права учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх у судовому засіданні, знаходитись у залі судового засідання. Стаття 92 ЦПК пов'язує даний захід процесуального примусу тільки з видаленням із залу судового засідання, і тому можна стверджувати, що його дія обмежена часом проведення процесуальних дій у судовому засіданні в даний момент, тобто до закінчення розгляду справи, відкладення розглядусправи, зупинення провадження у справі. Видалення із залу судового засідання, як і попередження, застосовується до осіб, які беруть участь у справі, інших учасників цивільного процесу, а також осіб, які не є учасниками цивільного процесу, але присутні в судовому засіданні, у разі повторного невиконання розпоряджень головуючого чи повторного порушення порядку під час судового засідання. При цьому повторність має місце тільки в тому випадку, коли особа, до якої вже застосовувалось попередження за порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого, вчиняє аналогічне порушення вдруге в межах одного судового засідання. З точки зору забезпечення порядку під час судового засідання видалення із залу судового засідання є заходом припинення порушення, оскільки фактично унеможливлює подальше порушення встановленого порядку цією особою. Частина 2 ст. 92 ЦПК окремо передбачає наслідки видалення із залу судового засідання перекладача у разі повторного порушення ним порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого. При цьому у разі повторного порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого перекладачем суд оголошує перерву і надає час для його заміни. Видалення із залу судового засідання оформлюється ухвалою судді, яка заноситься до журналу судового засідання і не підлягає оскарженню. При виборі того чи іншого заходу процесуального примусу, в тому числі й при застосуванні видалення із залу судового засідання, суд має враховувати правові наслідки, що настають у зв'язку із застосуванням даного заходу процесуального примусу, щоб воно не стало апеляційним чи касаційним приводом для оскарження рішення. Так, застосування даного заходу процесуального примусу до осіб, які беруть участь у справі, позбавляє їх процесуальних прав у сфері доказування та впливу на розвиток процесу. Особливу увагу суд повинен звертати при застосуванні даного заходу до законних представників, оскільки наслідком їх видалення є позбавлення права на захист. Щодо інших учасників цивільного судочинства, то при видаленні із залу судового засідання їх процесуальні права обмежуються меншою мірою. Разом з тим суд повинен враховувати, що видалення свідка, експерта, спеціаліста може вплинути на можливість встановлення того чи іншого факту, що має значення для вирішення справи. Видалення із залу судового засідання інших осіб, присутніх у судовому засіданні, не позбавляє їх процесуальних прав, оскільки вони ними не наділялись, та не впливає на винесення рішення по справі. Підставою застосування такого заходу, як тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, є противоправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства у формі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом полягає у припиненні володіння, а як наслідок — користування й розпорядження особою, яка вчинила правопорушення, певною річчю або документом. Слід зазначити, що умовою застосування даного заходу процесуального примусу є наявність ухвали суду про витребування письмових чи речових доказів (ст. 137 ЦПК), яка має характер владного правозастосовного акта, на підставі якого виникає обов'язок у певної особи надати суду витребуваний доказ або повідомити про причини його неподання. При невиконанні цього обов'язку без поважних причин суд виносить ухвалу про тимчасове вилучення письмового чи речового доказу, яка є підставою примусового здійснення цього обов'язку. Підставою застосування приводу є протиправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства у формі неявки в судове засідання свідка без поважних причин або неповідомлення свідком причин неявки. У першому випадку протиправність дій свідка полягає в тому, що він порушує встановлений ч. 2 ст. 50 ЦПК обов'язок з'явитися до суду у визначений час, а повідомлені ним причини неявки визнані судом неповажними. В іншому випадку протиправність полягає в порушенні обов'язку, передбаченого ч. З ст. 50 ЦПК, — завчасно повідомити суд у разі неможливості прибуття за викликом. Основною умовою застосування даного заходу процесуального примусу є наявність доказів, які підтверджують належність виклику свідка до суду. В ухвалі суду про привід до суду повинно бути зазначено: повне ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа має бути доставлена, кому доручається здійснення приводу. За відсутності в ухвалі окремих даних, що не дозволяє встановити свідка, який підлягає приводу, або місце його перебування, і з'ясувати їх неможливо орган внутрішніх справ негайно повинен сповістити про це суд, що виніс ухвалу про привід. Суд має право визначати конкретний орган внутрішніх справ, який буде здійснювати привід свідка. Ухвала про привід у суд передається до виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження в справі або за місцем проживання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу. Але, як правило, ухвала про привід виконується органом внутрішніх справ за місцем фактичного проживання свідка. Не підлягають приводу в суд особи, зазначені у ст. 52 ЦПК, а також малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди першої і другої груп, жінки, які мають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів. Особа, яка виконує привід після встановлення свідка, який підлягає приводу, зобов'язана оголосити йому ухвалу про привід під розписку. Відмова від підпису із зазначенням мотивів зазначається в ухвалі і затверджується виконавцем приводу. Така вимога забезпечує виконання п. 2 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо негайного поінформування свідка, який доставляється приводом, зрозумілою для нього мовою про підстави його приводу, фактичне затримання. При посиланні особи, яка підлягає приводу, на хворобу або інші обставини, що фактично перешкоджають виконанню приводу, негайно оповіщається суд, що виніс ухвалу. До повідомлення додається: рапорт виконавця, копії листків непрацездатності та інші документи, що підтверджують зазначені обставини. Якщо в особи, яка підлягає приводу, відсутні поважні причини неявки, їй оголошується строк прибуття чи виїзду до місця виклику, роз'яснюються порядок і правила оплати витрат, наслідки ухилення від явки. Якщо особа, яка підлягає приводу, виявила бажання добровільно слідувати до місця виклику, від неї береться письмове зобов'язання про явку в зазначений строк, яке начальник органу внутрішніх справ негайно надсилає в суд, що виніс ухвалу. У разі відмови від добровільної явки особа, яка підлягає приводу, доставляється до місця виклику примусово у супроводі працівника міліції. Застосування зброї, наручників, зв'язування або інших спеціальних засобів при цьому забороняється. У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу суду, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її до суду з письмовим поясненням причин невиконання. 4. Відшкодування майнових збитків. Відповідальність у вигляді відшкодування судових витрат, а також майнових збитків, заподіяних у зв'язку із забезпеченням доказів, несе особа, яка подала заяву про забезпечення доказів до пред'явлення позову у разі неподання позовної заяви у встановлений законом строк (ч. 4 ст. 133 ЦПК), а перед особою, щодо якої вжито заходів забезпечення позову — позивач за збитки, завдані їй у разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду (ч. 1 ст. 155 ЦПК). Заявник зобов'язаний відшкодувати держателю цінного папера на пред'явника або векселя збитки, заподіяні йому забороною здійснювати будь-які операції з цінним папером на пред'явника або векселем, у разі ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні заявленої вимоги (ч. 1 ст. 268 ЦПК). Понесені стороною у справі витрати (ст. 79 ЦПК) мають розглядатися як збитки, а обов'язок з їх відшкодування — як майнова цивільна відповідальність. На підставі ст. 88 ЦПК стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Відповідач повинен нести судові витрати тому, що він не виконав цивільний обов'язок, порушив суб'єктивне матеріальне право позивача, який змушений був звернутися до суду за захистом і поніс судові витрати. У зв'язку з тим, що такі витрати позивач зазнав внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідач повинен відшкодувати їх позивачу. Такий підхід підтверджується й положенням ЦПК (ч. 1 ст. 89), відповідно до якого суд за заявою відповідача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову. Отже, відшкодування позивачу судових витрат відповідачем є за своєю природою цивільно-правовою відповідальністю і засобом, який забезпечує виконання суб'єктом цивільних правовідносин своїх обов'язків. Питання про компенсацію понесених стороною, на користь якої ухвалено рішення, документально підтверджених судових витрат суд вирішує під час ухвалення рішення (ст. 214 ЦПК). Позивач несе відповідальність з відшкодування відповідачу понесених останнім судових витрат у випадку відмови суду в задоволенні позову, за заявою відповідача у разі відмови позивача від позову, тобто у зв'язку з тим, що ним був пред'явлений безпідставний позов та за вимогою відповідача у випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача (статті 88, 89 ЦПК). Така відповідальність позивача є також цивільно-правовою, а не процесуальною. |
|
Конспект з курсу «Цивільне право України» Поняття, завдання цивільного процесу. Поняття цивільного процесуального права, його предмет, система |
Навчальна дисципліна “Цивільний процес” включає поняття про предмет... Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, оволодіння навичками правильного... |
|
План. I. Вступ. II. Поняття та сутність строків в цивільному процесі... Поняття та сутність строків в цивільному процесі як процесуального засобу для правильного та своєчасного розгляду та розв’язання... |
Поняття та значення цивільно-правової відповідальності Вона є однією з форм державного примусу, оскільки пов'язана з застосуванням санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення... |
|
МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування |
1. Поняття представництва в суді У цивільному судочинстві правова допомога при здійсненні захисту прав, свобод чи інтересів фізичних та юридичних осіб може бути надана,... |
|
1. ВСТУП Навчальний курс включає до себе поняття про предмет і систему... Курс цивільного процесу передбачає проведення різних форм навчальної діяльності: лекційні, практичні заняття, колоквіуми, експериментальні... |
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Теоретичні та практичні аспекти співвідношення понять психічного насильства, примусу і погрози |
|
Тема: Функції держави Держава – особлива політико-територіальна організація, що має суверенітет, спеціальний апарат управління і примусу і здатна надавати... |
План Вступ Поняття кримінально-процесуального доказування та його... Судочинства суд, суддя, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, зобов'язані встановити: чи був вчинений злочин, який саме,... |