|
|
Скачати 0.55 Mb.
|
|
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Він є представницьким органом, тому обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування.3 Законодавча влада – одна з гілок єдиної, але поділеної функціонально державної влади. Суть її полягає у здатності держави здійснювати свою волю, впливати на діяльність і поведінку людей за допомогою законів. Ідея панування закону в житті народу, суспільства, держави має давні джерела: вона народилася як противага самовладдя і сваволі правителя. Ще Платон (427-347 р. до н.е.) говорив, що бачить близьку загибель тієї держави, в котрій закони не мають сили й перебувають під будь-якою і будь-чиєю владою. “Правитель – раб, закон – володар” – писав Платон. Розвиваючи цю думку, учень Платона Аристотель дійшов висновку, що там де відсутня влада закону немає місця будь-якій формі державного ладу. Український гетьман Пилип Орлик ще за декілька років до Монтеск’є у проекті Конституції України обґрунтував необхідність поділу єдиної державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, чітко визначив роль і завдання законодавчої влади, як вищої політичної влади в суспільстві. Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної влади. Відмовившись від ієрархічної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла – принцип поділу її на законодавчу, виконавчу і судову. Органи державної влади України стали рівноправними і незалежними один від одного. Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України – єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного постійно діючого органу законодавчої влади України. Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдинність, виключність, універсальність в системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою структурою. Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади – загальнонаціональних або місцевих – крім її Верховної Ради. До 1992 р. в період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів. Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє увесь Український народ – громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту – “Верховна Рада України”. Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається із 450 депутатів (ст.76 Конституції) і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст.82 Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст.84 Конституції) закон та інші акти Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91). Виборчий характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Характерною ознакою парламенту, відображеною у багатьох його конституційних дефініціях і наукових визначеннях, є представницький характер цього органу. Мандат депутата ґрунтується на певному взаємозв’язку волі депутата і виборців. Зміст мандата визначається не волею виборців, а юридичним режимом, встановленим конституцією і законами щодо статусу депутата. Верховна Рада України конституційно не визначена як представницький орган державної влади, хоча її представницький характер випливає з відповідно визначених представницьких мандатів народних депутатів. Відомий вчений-юрист М.Цвік зауважує, що Верховна Рада України і Президент України “обираються народним голосуванням, і в цьому розумінні в рівній мірі є представниками народу”. Проте зазначене трактування представництва не відповідає практиці сучасного державотворення в Україні, яка в цілому ґрунтується на засадах ідеї народного представництва як виборного. За будь-яких умов лише парламент може бути названий органом народного представництва. Це підтверджується не тільки відповідним способом його формування, а й колегіальним началом в організації та діяльності. Принципово важливим є те, що саме реальний парламентаризм може забезпечити функціонування суспільства і держави в режимі справжньої, а не вдаваної демократії. Постійно діючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на 4 роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада за Конституцією (ст.82) працює сесійно. Постійно діючий характер Верховної Ради є одним з найпростіших результатів реформування держави, державної влади і в тому числі законодавчої, яке здійснюється від часу проголошення незалежності України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган законодавчої влади остаточно перетворилась на парламент, який став реальним органом законодавчої влади. Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі. Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з суб’єктами політичної системи: політичними партіями тощо. Сучасний склад і структура Верховної Ради України є неабиякими надбаннями держави і суспільства протягом останніх років відображають рівень та напрями їх розвитку. Загальний кількісний склад Верховної Ради і її структура визначаються Конституцією, Регламентом Верховної Ради та законами про окремі її структури й інститути. Конституція України 1996 р. в цілому залишила загальну структуру Верховної Ради без змін у вигляді однопалатного парламенту, проте значно оновила окремі її інститути. Істотними новелами української парламентської реформи є: припинення існування Президії Верховної Ради як постійно діючого органу загальної компетенції, перетворення постійних комісій Верховної Ради у комітети, формування Рахункової палати Верховної Ради з прав людини та інших інститутів, зокрема інститутів найстарішого за віком народного депутата для відкриття першого засідання першої сесії Верховної Ради та для здійснення процедури складання присяги народними депутатами, представника Президента у Верховній Раді та ін. Верховна Рада здійснює чимало функцій і має для їх реалізації відповідні повноваження, передбачені Конституцією. Визначення парламенту як органу законодавчої влади зумовлене насамперед назвою однієї з його функцій (законодавчої функції), яка є пріоритетом, провідною, але далеко не єдиною. Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу законодавчої влади. Вона зумовлена тим, що парламент, як і інші органи державної влади, у властивих їй формах, бере участь у здійсненні багатьох функцій держави, як об’єктивних, зумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної), так і інших функцій, зокрема “Технологічних”, владних функцій (законодавчої, установчої тощо). Головними функціями Верховної Ради є:
Пріоритетною функцією Верховної Ради є, природно, законодавча. У загальних рисах вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасовані, або у призупиненні їх дії. Пріоритетними напрямами діяльності парламенту по здійсненню державно-творчої, організаційної функції є, звичайно, формування, або участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, а також формування власних парламентських структур і призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади та державних організацій, сприяння формуванню органів місцевого самоврядування; вирішення питань, що стосуються інших елементів (атрибутів) механізму держави: територіального устрою Збройних сил та інших складових механізму держави. Найширші й найвагоміші державотворчі функції і повноваження має Верховна Рада у формуванні органів судової влади та прокуратури. Відповідно до ст.85 Конституції, вона обирає суддів безстроково, призначає третину складу Конституційного Суду; вирішує питання щодо надання згоди на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідок його відставку з посади. Верховна Рада здійснює чимало установчих функцій по формуванню власних парламентських органів та інших структур, які здійснюють лише внутрішньо парламентські, а й загальнодержавні функції. Основними напрямами контрольної діяльності Верховної Ради є:
Про зовнішні функції Верховної Ради свідчать такі її повноваження, як надання Верховній Раді у встановлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів України; затвердження протягом 2 днів з моменту звернення Президента України указів про запровадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні, або в окремих її місцевостях про загальну, або часткову мобілізацію; оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів ЗСУ до іншої держави чи про допуск підрозділів Збройних Сил інших держав на територію України. Підтвердженням наявності у Верховній Раді відповідних зовнішніх функцій є її законодавчі повноваження щодо засад зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; щодо основ національної безпеки, організації Збройних Сил України; щодо правового режиму воєнного і надзвичайного стану, які визначаються виключно Законами України. У становленні парламентаризму майже кожної країни одним із найскладніших, найтриваліших і найважчих є встановлення певної системи, порядку в роботі її парламенту. Це зумовлено багатьма факторами: змістом і формами його роботи, складом та структурою, статусом й навіть особистими рисами парламентарів тощо. Першочергове значення у встановленні порядку роботи парламенту має його нормативно-правове визначення. Порядок роботи Верховної Ради, а також її органів та посадових осіб визначається Конституцією, Регламентом Верховної Ради, про статус народного депутата, іншими законодавчими актами. Відповідно до цих правових актів основними організаційними (організаційно-правовими) формами роботи Верховної Ради є її сесія і засідання. Найважливішим принципом законодавчої влади є обов’язкова відповідальність будь-якого закону чи рішення, які вона приймає, конституції даної держави, в якій закріплені і гарантовані основні права і свободи громадян та їх об’єднань. Тому законодавча влада зобов’язана керуватися при виробленні й прийнятті законів щонайменше трьома основними принципами. Перший принцип – відповідальність закону праву. Другий принцип – пріоритетність і верховенство права, тобто право є невід’ємною властивістю людини, нації, народу, воно ніким не надається й ніким не може бути відчуженим. Третій принцип – формальна рівність. Цей принцип вимагає визначення права, як рівного для всіх виміру свободи. Принцип формальної рівності припускає для законодавчої влади лише одне – закріплення в законів однакових стартових можливостей для кожного громадянина.1 Особливе місце в системі органів державної влади займає такий державний орган як Президент України. Він не виходить безпосередньо до жодної з гілок влади. Статус президента як глави наділяє його повноваженнями, згідно з якими він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержанням Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Оскільки ці повноваження більш чи менш властиві всім органам державної влади, Президент безумовно, впливає на діяльність всієї системи державних органів в Україні. Та особливий вплив він має на організацію та діяльність органів виконавчої влади, оскільки він особисто їх формує. За Конституцією Президент України має необхідні важелі забезпечення оптимального функціонування всіх гілок державної влади, оскільки він як глава держави виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, конституційного ладу, додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина. Кожне з цих повноважень окремо і всі разом визначають провідне місце Президента в державному механізмі України, в тому числі і в аспекті забезпечення взаємодії різних владних структур. У нашій державі посаду Президента було запроваджено Законом від 5 липня 1991 р. “Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР”. У Конституції України Президенту присвячено розділ V, який складається з 11 статей, що встановлюють порядок обрання Президента та основи його взаємовідносин з державними органами. Конституція визначає Президента як главу держави. Це дає підставу говорити про нього як про уособлення держави і державної влади в цілому, а не якоїсь її гілки, і обумовлює його повноваження і статус у політичному житті суспільства. Як глава держави Президент виступає як у вирішенні внутрішніх проблем країни, так від її імені і у міжнародних зносинах. На практиці це означає, що Президент не потребує якогось додаткового засвідчення своїх повноважень. Вони випливають з його статусу. Як глава держави Президент України виступає в ролі арбітра у раді виникнення непорозумінь між законодавчою і виконавчою гілками влади, забезпечує єдність держави. До основних напрямків діяльності Президента України як глави держави належить забезпечення:
Конституція України встановлює недоторканість Президента, якою він користується під час виконання своїх положень. Її треба розглядати як особливу гарантію створення безперешкодних умов для здійснення ним повноважень глави держави. Честь і гідність Президента України як глави держави підлягають особливому захисту. |
|
Організація державної влади в Україні «Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» (ст. 5) та поділу влади: «Державна влада в... |
План. Визначення податкового контролю та повноваження органів державної... Тема Особливості організації податкового контролю над платниками податків – підприємствами в Україні |
|
Класифікація держав за їхньою формою Кожна держава характеризується певною формою, тобто зовнішнім виразом процесу організації і здійснення державної влади |
Визначення податкового контролю та компетенція органів державної влади щодо його здійснення Організація та методи податкового контролю в системі справляння податків. Організаційно-правові засади податкового контролю в Україні.... |
|
ТЕМА №11 “ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС” Особливості організації виконавчої влади в Україні. Система органів виконавчої влади |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні |
|
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні |
|
РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ Питання Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні стало головним на засіданні... |
Основними ознаками президентської республіки є Однак при цьому обидві гілки влади залишаються незалежними одна від одної, що в разі досконалої системи стримувань і противаг забезпечує... |