2.2. Принципи та функції фінансового права
Особливості предмета і методу фінансово-правового регулювання конкретизуються у принципах фінансового права.
Термін "принцип" походить від лат. рrincipium, яке означає основні найзагальніші, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу та соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості.
Вчені виділяють щонайменше три різних підходи до проблем принципів права: традиційний (зокрема, ісламський), романо-германський та англосаксонський.
Традиційно під принципами права розуміють вихідні положення, керівні ідеї, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин.
Відповідно, принципи фінансового права - це вихідні, відправні теоретичні положення, керівні ідеї, які визначають зміст, властивості, ознаки і спрямованість правового регулювання фінансових правовідносин та за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин, що складають предмет фінансового права.
Принципи фінансового права мають важливе значення для ефективного функціонування всієї системи фінансово-правових норм, оскільки вони:
- є основою об'єднання окремих фінансово-правових норм у єдину логічну систему, дають змогу визначити специфічні риси фінансового права України порівняно з іншими галузями;
- дають можливість глибше уяснити зміст конкретних фінансово-правових норм і визначити загальну спрямованість й основні тенденції розвитку фінансового права України;
- саме у них відображені характерні риси методу фінансово-правового регулювання;
- за допомогою принципів фінансового права не тільки формулюється сучасний підхід до правового регулювання фінансових правовідносин, але й визначається сутність майбутніх фінансово-правових норм;
- дають можливість правильно розуміти зміст фінансового законодавства та його взаємозв'язок з економікою, політикою, мораллю, правосвідомістю;
- допомагають правильно використовувати чинні фінансово-правові норми, а також здійснювати правозастосовну діяльність;
- є основою для здійснення тлумачення фінансово-правових норм.
У загальній теорії пава традиційно принципи права за сферою дії поділяють на:
а) загальноправові, які поширюють свою дію (вплив) на правову систему в цілому: принцип верховенства права, справедливості, рівності, гуманізму, відповідальності, демократизму, законності та ін.;
б) міжгалузеві, які поширюють свою дію (вплив) на декілька галузей права. Так, публічні галузі права побудовані на принципах: влади і підкорення, субординації (правової підпорядкованості один одному); ієрархії; нерівного правового становища; імперативності; загальної заборонності ("Заборонено все, що прямо не дозволено законом"); правового захисту загальносуспільного інтересу та інших. Відносини влади підкорення, субординації установнюються між підпорядкованими сторонами і потребують правового регулювання, головним чином, на підставі принципу імперативності. Деякі вчені називають цей принцип найпростішим прийомом регулювання, за допомогою якого держава може регламентувати поведінку учасників суспільних відносин безпосередньо зверху (імперативне регулювання). Вказані принципи визначають як характер юридичного становища учасників (суб'єктів) правових відносин, їх правовий статус, характер їх суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, так і метод галузі, яка саме завдяки цьому належить до публічного права;
в) галузеві, які поширюють свою дію (вплив) на окрему конкретну галузь права.
До галузевих принципів фінансового права належить: пріоритетність публічних інтересів у правовому регулюванні фінансових відносин; соціальна спрямованість фінансово-правового регулювання; самостійність фінансової діяльності органів місцевого самоврядування; принцип розподілу функцій у сфері фінансової діяльності між представницькими і виконавчими органами влади; гласність фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування; плановість та ін. Зміст наведених принципів визначається Конституцією України та конкретизується в нормах фінансового права.
Принцип пріоритетності публічних інтересів у правовому регулюванні фінансових відносин зумовлений публічною суттю як державних і місцевих фінансів, так і фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування. Фінансово-правові норми закріплюють механізм державного впливу на фінансові відносини, що виникають у процесі здійснення такої діяльності в цілому і окремих галузях.
Змістом статей 1 та 3 Конституції України, у яких Україна характеризується як соціальна держава, а до найвищих соціальних цінностей віднесено людину, її життя і здоров'я, визначається принцип соціальної спрямованості фінансово-правового регулювання. Фінансово-правове регулювання має бути спрямоване на підвищення добробуту населення, на забезпечення необхідними фінансовими ресурсами найбільш важливих соціальних програм і розв'язання соціальних проблем.
Принцип самостійності фінансової діяльності органів місцевого самоврядування гарантується Конституцією України (розділ IX) і конкретизується в інших нормативно-правових актах, відповідно до яких територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження. Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень та в інших випадках, передбачених Законом. Державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм повноважень.
Фінансово-правовому регулюванню властивий принцип розподілу функцій у сфері фінансової діяльності між представницькими і виконавчими органами влади, повноваження яких визначені у Конституції України (розділи IV-VI, X, XI). Так, до повноважень представницьких органів віднесено затвердження бюджетів (п. 4 ст. 85; п. 4 ст. 138, ст.143), встановлення податків і зборів (п. 1 ч. 2 ст. 92; ст. 143). Виконавчі ж органи розробляють проекти бюджетів, забезпечують їх виконання (п. 6 ст. 116; п.п. 4, 5 ст. 119; п. 4 ст. 138; ст. 143) та забезпечують проведення єдиної фінансової і податкової політики (п. 3 ст. 116; п. 4 ст. 138).
Принцип гласності фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування випливає з конституційних вимог доведення до відома населення змісту законів та інших нормативно-правових актів (ст. 57), їх офіційного оприлюднення (ст. 94), офіційного оприлюднення звіту про виконання Державного бюджету України (ст. 97), регулярних звітів про доходи і видатки Державного бюджету України (ст. 95) та ін.
Принципом фінансового права є також принцип плановості, який обумовлюється: плановим характером фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування з формування, розподілу і використання фінансових ресурсів; існуванням фінансових планів держави, її територіальних утворень, підприємств, установ, організацій.
Отже, фінансове право характеризується як загальноправовими та міжгалузевими, так і галузевими принципами, які виражають його сутність та особливості фінансово-правового регулювання.
Принципи фінансового права можна також класифікувати залежно від форми нормативного вираження на такі, що:
а) закріплені в кодексах;
б) закріплені в інших законах України;
в) закріплені у підзаконних нормативно-правових актах.
Окремо можна виділити за змістом фінансово-правових інститутів:
а) принципи бюджетного права;
б) принципи податкового права
в) принципи валютного права та ін.
Так, бюджетне право базується на таких принципах: єдності бюджетної системи України, збалансованості, повноти, справедливості і неупередженості, цільового використання бюджетних коштів, самостійності, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності, публічності та прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу.
Таким чином, у принципах фінансового права в цілому знаходить своє вираження суспільна природа публічних фінансів, вони є своєрідними межами форм фінансової нормотворчості держави, основоположними напрямами цієї нормотворчості у сфері розподільних та перерозподільних фінансових відносин.
Активна роль фінансового права виражається в його функціях, тобто основних напрямах правового впливу на суспільні відносини, які регулюються фінансовим правом.
Серед основних функцій фінансового права можна виділити загальноправові функції, властиві багатьом галузям права - регулятивну, охоронну.
Регулятивна функція фінансового права полягає в тому, що переважна більшість суспільних відносин, які виникають у сфері фінансової діяльності, підлягають регулюванню з боку норм фінансового права.
Сутністю охоронної функції є охорона правовідносин, які складають предмет фінансово-правового регулювання, прав та інтересів їх учасників.
Фінансове право виконує також соціальну, виховну та захисну функції.
Соціальна функція фінансового права реалізується через соціальне спрямування фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування.
Сутністю виховної функції фінансового права є здійснення правового виховання за допомогою норм фінансового права шляхом переконання, стимулювання, контролю за додержанням фінансового законодавства і державного примусу.
Захисна функція фінансового права полягає в тому, що нормами фінансового права передбачена система заходів, спрямованих на захист прав і законних інтересів суб'єктів фінансового права. Фінансове право не лише регламентує поведінку у процесі фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування, а й закріплює права їх учасників, установлює гарантії їх реалізації, передбачає механізм захисту цих прав.
|