Kyrylo Shtan’ko, b. March 29, 1913, Shtan’kiv khutir, Romny district, Sumy region, into wealthy peasant family with 180 desiatynas of land before revolution, 20


Скачати 321.25 Kb.
НазваKyrylo Shtan’ko, b. March 29, 1913, Shtan’kiv khutir, Romny district, Sumy region, into wealthy peasant family with 180 desiatynas of land before revolution, 20
Сторінка2/3
Дата02.04.2013
Розмір321.25 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3

Пит.: Що Ви можете сказати про тодішніх політиків, тих, що були при владі?

Від.: ТІ, що були в владі? Що ж я можу сказати?

Пит.: Чи звичайний селянин знав про тих людей, чи він дбав про тих людей, чи він знав хто є головою?

Від.: Е, абсолютно це не було на засадах демократії, це була диктатура пролетаріату —на цьому все було збудовано, ніякого ні почуття, чи симпатії, чи коли б то хотів нарід кого головою, то —ні. Лише той може бути головою —криміналіст, садист, п'яниця, от подібне.

Пит.: А чи звичайний селянин знав, наприклад, хто с Скрипник, чи хто е Хвильовий?

Від.: Знали, ясно, знали, що це були УКГВсти, це були члени Української комуністичної партії, які пішли на співпрацю з Пекіном у той час, Ленін пообіцяв їм Україну „вплоть до отделения," так, значить, їхнім жаргоном як сказати. І прийшов 33-ий рік, і вони побачили, що вони не там, де вони думали, що вони запродали український нарід, знищили голодом, аж тоді вони побачили, що їм не даюти влади й стали себе стріляти. Але ж, якби він сказав: —Геть від комунізму й від Москви. Ну оце було в по-моєму й це було б справедливо, але він не сказав, що, «геть від комунізму," лише від Москви. Це так, як Китай сьогодні сказав, що «геть від Москви," так же, чи ні?

Пит.: А що Ви пам'ятаєте про комнезам, коли організували комнезам?

Від.: Я не знаю точно навіть коли він організувався. Він організувався десь у 20-их роках і зразу, це ж по декреті, правда? Це ж видавав декрети всякі Ленін і десь у 20-их роках, або ще у 18-му році.

Пит.: І тоді ж комнезам був уже активний в Вашій місцевості?

Від.: Абсолютно, абсолютно! Аякже! Бо це ж до влади прийшла та, ну, диктатура пролетаріяту —цього ж не забули, тут нема вже як вийти з цього становища, одне з другим зв'язане.

Пит.: Коли почався антагонізм між людьми, коли стали переслідувати багатших?

Від.: Коли це мене викинули з школи? В якому році? От бачите, я вже забув. Там є в книжці —коли мене викинули з школи, в якому році. От не пригадую, бачите, вже вилітає. То це вже був антагонізм, це вже була ненавість, але як диктатура пролетаріяту, вона прийшла вже з 18-го року. Отже, опираючися на цьому елементові, на цій касті — так, як казали колись, як царська Росія вимагала цього, за класифікацією, вже від 18-го до 20-го років, це вже панувало. Але з кожним роком воно все сильнішало — мене викинули з школи, й коли вже я виходив у двері зі школи, то за мною свистіли, що ячужоклясовий елемент, жовто-блакитний гад," значить, що він не може бути в школі — і мене викинули.

Пит.: Скільки приблизно дворів було в Вашому селі?

Від.: Це був хутір, це була куплена земля від Гудовича колись і розділена. Це — там було кілька тисяч десятин і розділено на рідні. Там було двоє родин Рябків, двоє родин Іваненків, Сидоренки, Шевченків два брати, Рябків два брати. Це, значить, все чи свати були, оце все рідня була, чи по мамі, і все було куплено цими рідними, й яких 13 дворів було разом.

Пит.: А з них скільки було виселено, а скільки залишилося?

Від.: Усіх знищили, все, нікого не осталося там. І загладили землю, щоб ніхто не знав, що там хтось жив. А ця земля, ще від пана Гудовича куплена ще до революції, не в НЕП, ні, ні.

Пит.: Ви сказали, що спротивлялися проти колективізації. Чи в цей спровтив дійшло до повстання?

Від.: Повстання було, кроваве повстання було.

Пит.: Коли?

Від.: Було в 28-му, 29-му, 30-му, аж до 33-го року.

Пит.: Так часто?

Від.: Кожний рік це бувало, яких 50 миль в одну сторону, 50 миль в другу сторону, 20 миль в одну — це було так майже що два — три місяці, але, щоб так разом

узяти, то денно, це денно було в тих околицях, як узять промір 100 кілометрів на 100, то це кождий день бували ці пориви, повстання, але вони душилися. Бо, перш за все, наказ був знести зброєю, яка б то не була зброя, яка б не була, мисливська зброя, що на полювання ходив —все це було знесено —хто не зніс, того карали розстрілом в кого находили. То ніхто не міг утримати зброї. То виходили на це повстання з кочергами — жіноцтво, діти, всі. І вся оця чекістська бригада Фітільова топтала, нищила.

Пит.: А хто керував цим про повстання?

Від.: Фітіпьов, оцей же Фітільов із Харкова. А пізніше вже другі там були. То ж ішло після 30-х років —я вже не знаю, а до 30-х років це те, що я знаю, аж до 31-го.

Пит.: А коли почалося розкуркулення в Вашому селі?

Від.: Бачите, не в всіх разом. В нас сталося в 29-му році, вже конфісовували худобу, конфіскували речі, обшуки робили, ну все, що б то не було — матеріяли, убрання, всякі такі речі забиралося.

Пит.: Де Ви були як то робили?

Від.: Цілий 28-ий рік, в 29-му вже вони закінчили й викинули з хати, в 29-му. На Святий вечір, у 29-му.

Пит.: А кого перше забирали в Вас, до кого вони раніше йшли?

Від.: Ну, бувало так, дивичи до кого ще —хто був заможнійшлий, ото хто був у повстанні проти їх, то вони того ненавидили і за тим все більше й більше слідкували. Ну, хто пасивний уже був, то той викручувався, казав, що: —Треба було уміти. От той трошки, може, хто пішов до них на службу, от той, хто видавав брехнею, як ми то говорили про це, от піде, наклепав, для того, щоб йому дали пайок, або привілей якийсь, то також здібний був на це наш нарід. Це, значить, небагато було, але були.

Пит.: І вони всі ці 13 родин були розкуркупені?

Від.: Всі, всі, не осталося нікого. І та місцевість вся заглажена була —нікого немає. Тільки там де голінний двір наш був, пасіка трималася покійного дідуся, голубник там був, то голубник розібрали й церкву —то зробили школи там, семилітку, з цього всього. І там був колектив, організували. А ті всі двори, ті 13, зметено було. Бо цей будинок, де ми жили в Станьківі, то був добрий, удобний для колгоспу й там вони утворили колгосп. І зараз оце, коли окупація була німецька, то й там колгосп був який я провідав, тобто проходив на своє власне господарство й подивився на те все і тільки подивився, що ж нічого.

Пит.: А коли вони почали організувати колгоспи в Вашій околиці?

Від.: Десь у 28-му. Здасться і вже в 27-му. Бачите, я точно не пам'ятаю — здається в 28-му й 29-му, здається ці два роки самі такі були активні для цієї колективізації, колективізували свіх.

Пит.: А хто перший вступив до колгоспу?

Від.: Там, бачите, так: вступали ті, що, як нас “брат” казав „старший”, кому .все ревно," той пішов перший, бо він не втрачав нічого, бо він хотів поспати, робити він не хотів, то йому було скрізь добре, скрізь добре —для його це було добре. Але йому було б ліпше, якби пішов я туди, але ж мене не взяли до колгоспу. Якби це мене взяли до колгспу, може Бог би мені поміг мати на світі братів, маму, а то я живу на світі без нікого, сам —на якесь Боже — я не знаю як вам сказати, значить, на якесь Провидіння, що я живий —більше ніяк не можу сказати. Після того, як ви прочитаєте, або хтось, кому належатиме ця брошура, якщо він її правдиво проаналізує, я радий би був і просив би Бога йому також добра й здоров'я, якби він зрозумів цю брошуру. Оце я хотів би так.

Пит.: А як провадили посівкампанії?

Від.: Це коли? Я не був уже тоді на Україні, я вже не був. Я з 30-го, як викинули в 29-му, я вже там нічого не знаю. І взагалі я не був сотреіепі, тоді був я малий, молодим вірніше, і про це так добре я вам не можу з'ясувати. Коли б я був там аж до 40-их років у тих поселищах там, а коли я не був 10 років. Я прийшов аж у 39-му році на Новий Рік, на новорічний вечір —завтра 40-ий —перед війною якраз.

Пит.: А де Ви були тоді в той час з 30-го до 39-го року?

Від.: З 30-то року я був у Маріюполі. З Маріюполя —я там учився в технічній школі, Силово-монтажний технікум, завод Ілліча, станція Сартана. Оце я там у Сартані жив, і в заводі я працював, і був у технічній школі. І в 31-му році приїхали до моєї квартири, посадили в авто і привезли на двірець Сартани, і вкинули мене в вагони, й привезли аж у Надеждинськ, північний Урал.

Пит.: А хто залишився з родини в Вашому селі?

Від.: Маму викинули й мама ходила, знайшла в Засуллі, село Засупля біля Ромен, квартирку якусь і там вона переживала. Це вже я не знаю, але як мені вже розказували, й випікала хліб, продавала й той припік, що оставалося, годувала тих п'ятеро дітей. Я — шостий —то вже з нею не був, а цих п'ятеро дітей. І то циркулоювало, бо це передмістя Ромен і там то в такий спосіб вона годувала цих діток. І, до 32-го року, а в 32-му році Йосиф Юхва, зі своєю бригадою зайшли на ту кватирку, ограбували муку то, що вона мала, заліз до пазухи, вибачте, вийняв у неї гроші, які в неї були й то її паралізувало в той час —не було в неї грошей, не було за що оборотів робити, щоб догодувати дітей. І одна старенька, ось тут « така Коваль, що її забрала і хотіла переховати, щоб вона пережила в цьому хуторі Ковалівщині. І оце вам можна тепер зачитати —і оце я зачитаю. Тепер я зачитаю як вона загинула й де. Добре? Приречений комунізмом український нарід у Україні на знищення, як „чужоклясовий елемент” Від семи до восьми мільйонів українського народу було знищено штучно-зробленим голодом, яким замордована й моя дорога, мила родина. Блаженна пам'ять моїй родині, що замордована комуністичними кримінальними злочинцями в Україні, їхнє прізвище —-Штанько. Мати —Оксеня та мої брати — Іван, Микола, Володимир і Андрій. Знищені вони головодою смертю в році 1933-му, місяці травні, в хуторі Ковалівщина, в одній стодолі-клуні скінчилося їхнє життя. ТІ п'ятеро трупів вивезено возом до рогу, де кладовище було обкопане, але не поховали, а викинули з воза п'ятеро трупів у рів і загребли землею не товще 15 сантиметрів, щоб лише позбутися. Лише в жовтні в 1941-му році настала мені можливість, з братом Василем, відшукати тлінні рештки членів нашої родини і то завдяки допомозі хуторян, і з нами — хуторянка Уляна Коваль — спасибі їй. Удвох із братом ми відкопали ту яму, зібрали рештки в один гріб і поховали, як і належить християнам, на тому ж цвинтарі. Над їхньою могилою поставили хрест, як свідок невимовно-великого горя і символ терпіння замученої нашої родини. Питаю вас, вороги мого народу, за що, за яку провину ви знищили малих дітей, моїх братів і мою беззахисну маму? За що вони терпіли на рідній, рукопайній (?) українській землі голодні муки, простягали в небесний простір руки за шматочок хліба; За що ви, кати, так тяжко їх покарали? Помста, помста ворогові! Слава Україні! Кирило Штанько. Адреса поляглих моєї родини, п'ять осіб: хутір Ковалівщина, Роменська округа, Роменський район, Україна.

Пит.: А як Ваш брат Василь пережив голод?

Від.: Василь пережив голод, бо коли забрала пані Уляна там їх, та її товаришка така забрала їх у Ковалівщину до своєї хати. І цей хлопчик відлучився від родини і пішов шукати колосочків, чи що, що знайшов — бував собі і прийшов на хутір Перехрестівка, де був горілчаний завод і там де вигодовували свинарі —такі свинарні ферми були. І він крадькома, біля тих свиней, що виносилося їм їсти, із поля підходив до свинарні бур'янами й живився отією картопелькою, що виносилося для свиней. І це було довго там. Він лежав попід кущами там, поки його замітила пані —вона була жінка, дружина такого механіка заводу цього, бо там горільчаний завод і ці свинячі фарми були. То вона замітала, що щось за хлопчик туда навідує, там до тих свиней і вона сказала там другій жінці й вони його зловили. Але зловили з тим, щоб дати йому допомогу. Коли його зловили, то в нього було вошей стільки —більше, як тієї сорочки. Вони його зняли й прийняли в камірці —там така камірка була в свинарнях, де було лікарство для свиней, де були всякі такі, то що було потрібно там. І там його приютили, і міняли йому білизну, і так він почав там жити, почав школу там, незнаний хто він е, почав і в школі вчиться — досить добре вчився він і учили його механіки. І вже — ще малим був, молодим, то він уже трактором по річках розвозив —трактор був на колесах, на рейках, розвозив всякі продукти по всьому заводу. І отак він остався живий від голоду.

Пит.: А скільки йому було років?

Від.: Йому було тоді в 33-му році десь, приблизно 11 років, 12-ий. Я не можу вам сказати точно якого року він народжений, а приблизно, бо ж я не маю фота нікого з рідні, все в мене конфісковано. Я не маю ні з батька, ні з мами, ні з діда, ні з братів — ні з кого, ну нікого нема, бо все конфісковане. Я не міг мати, не міг мати.

Пит.: Як минулося то зрештою, коли Ви повернулися?

Від.: Коли я повернувся, значить — утій книжці це дуже багато, значить. Та книжка —Полювання за людиною —то більше скаже, детально, точно, бо ця книжка написана ще в 45-му році для того, як нас хотіли репатріювати. То я для репатріяційної комісії оту брошуру писав, то оце було на долі нашої в Нюренберзі. То та книжечка розкаже більше детально про все, значить —Полювання за людиною —ота книжечка, брошура ця.

Пит.: А чи Ви можете описати перед і потім як Вас забрали до Уралу?

Від.: До Уралу? До Уралу я працював — завод Ілліча, вивантажував руду, вугілля. Це мені давалося за ту працю, крім платні, такі талони на обіди. То я був довільний тому, що я мав два обіди, два обіди за те як я виладую там пульман, такі вагони. То я мав, не пригадую скільки, як я виладую, там платилося, але важливим було те, як я виладую, що мені давали талон на хліб —кілограм і давали на обід той талон. Оце, що було мені. Але я вчився там, завод Ілліча, там азото-туковий комбінат, то ш заводи мали цих, технічних таких —студенти були, що для їхньої потреби, цих заводі —Силово-монтажний технікум. Це, значить, такі скоробіжні турбіни, електро-мотори високого напругу, де встановлювалися на великих заводах, скажем, коксохімзавод, де возили вакуум отсаси заводів і під тисненням викидали доз на апаратуру. Оце та машинерія, яку я вивчав. Значить, мав би бути колись інженер якийсь, але я цього не достиг. Але досить я набрався того атлетому, а диплому не маю. От так. І жив я — село Сартана. Одного дня, восени 31-го року — там у тій книжці буде докладно — стукнули в двері й тільки стукнув —і турнув двері —й заходить НКВД: —Вставай! А я якраз щось робив, до школи. Я піднявся: —Що таке? — „Идём с нами, ти арештований." Забрали й привезли в станцію Сартану, загнали в вагони й ноччю нас вивезли. І то ночами нас везли, днями нас у туггік заставляли, щоб нікому не показували що куди везеться —отже, ми були ховані так —ночами нас везли аж до Надеждинської сімні на п'ять, 75 кілометрів на північ від Надеждинського. Нас вивезли у ліс, скинули нам пилки, сокири, брезентів кілька й оце сказали: — «Ваша Украйна вот здесь!" Оце все. Оце тільки, що помістили в „Білій книжці," оцей термін, бо це їм добре, а те, що вони робили самі комуністи, то це вони не хочуть сказати. Чому? Чому ж не скажуть: —Ми винні, ми опам'яталися, ми прощення просим у народу. Прошу, сьогодні мав би я його прекрасним президентом, коли б він всю правду сказав. А коли він продовжує ярмо комуністичне для моєї вітчизни, він в ворог перший для мене, а потім —росіянин, а потім...

Пит.: А чи Ви можете описати обставини, вагон і який режим був?

Від.: П'ятий, чи шостий день —це був режимний день, от не пригадую, п'ять чи шість днів режимний день був. Видавалася хлібина на шість чи сім осіб, хлібина, кілограм, на шість осіб —кілограм, здається кілограмова була. Ото скільки людей в вагоні —60,10 хлібин укинули і п'ять чи шість ґапонів, або тих —відер води. Це на 60 людей, це ж і діти там — і на п'ять чи шість днів, так званий «режимний день," я призабув чи п'ять чи шість днів —це там у книжці точно написано, я ж не сподівався, що це, то я міг би найти точно, але це ж час би пройшов. Здається шість днів був цей режимний день, чи п'ять, от не пригадую. Одинадцять днів, значить, оце давалося і то більше нічого, більше нічого. Знаєте, хворі, як я вам сказав, що діти кричали: —Пити! Знаєте, висихали — матері, батьки після себе сечу охолодужвали й напоювали своїх дітей — оце так, оце до чого мій нарід український дожився. А вони вмивають руки, а вони не бачили тоді того? Значить, призвали Москву з Пекіном на оцю батьківщину й разом знищили власний народ, і сьогодні не хочуть сказати, що ми винуваті, вибачайте, сказали б, ми не думали цього, ми не уважали цього. Скажіть же! Чого ж ви не хочете правди сказати? Чого ви приховуєте ту правду й досі? Чому? Ну, й 1933-ий...
1   2   3

Схожі:

Odarka Okopna, b. February 2, 1919 in Vovkivtsi, a khutir in Romny...
А прийшов голод, їсти не було що позабирали все, то вже в 1932-му році, я не пам'ятаю якого дня, але в грудні місяці, то за той місяць...
Anonymous female narrator, b. 1916, Korchivka, Cherniakhiv district,...
Від.: Мав 13 дітей, вісім десятин. Це такий був фармер. Але мій тато наймав в других
Anonymous female narrator, b. 1908 in Chorbivka, a village of 300...
Від.: Я не скажу вам; я знаю, що 300 дворів було. А ось людей, я не скажу Вам, не знаю
Halyna Bilovus (nee Sivak), b. 1927, Brahynivka, Petropavlivka district,...
Від.: Село моє є Брагинівка, район Петропавловський, Дніпропетровської області
Hryhorii Moroz, b. February 18, 1920, in the village of Mykolaivka,...
...
Evdokiia Shkvarchenko (Skvar), b. 1908, Budenivka, a village of about...
Від.: От район —Бурочанський. Значить, село Будень, Вільшанськой області, Харківської губернії, Вільшанськрї області, район Дергачі....
Village council), Amvrosiivka district, Donets'k region, into a relatively...
Він був і також Кривдишевського район і Чистяківський був район і Голодаївського був район, а потім вже по кінці вже став там російського...
Anonymous male narrator b. 1918 in a village of 529 families and...
Бід.: На Україні, Київщина, Корсун'щина. Славне місто Корсунь, де Богдан Хмельницький зробив велику поразку князеві Потоцькому
Oleksander Honcharenko, b. 1913 in Smila, now a district center in...

Anonymous female narrator, b. 1926 in the village of Novi Stupky,...
Уже від їжі померли, бо то вже було запізно давати. Я пам'ятаю, що після голоду багато людей потім довго лежало, бо не було кому...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка