Петрик Валентин Михайлович


Скачати 177.03 Kb.
НазваПетрик Валентин Михайлович
Дата21.02.2016
Розмір177.03 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
СЬОМІН СЕРГІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ,

доктор політичних наук, професор, головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень.

Коло наукових інтересів: модернізація державного та регіонального управління, гуманітарна складова національної безпеки України.

Петрик Валентин Михайлович,

к.н. з держ.упр., доцент, провідний науковий співробітник Науково-дослідного відділу історико-археологічних досліджень Музею історії Десятинної церкви, вчений секретар Міжнародної академії богословських наук

Коло наукових інтересів: історія і сучасність інформаційно-психологічного протиборства, новітні та нетрадиційні релігії, містичні рухи України



«ЦЕРКВА БОЖОЇ МАТЕРИ, ЩО ПРЕОБРАЖАЄТЬСЯ» («БОГОРОДИЧНА ЦЕРКВА»)

У статті розглянуто культову практику та особливості діяльності нетрадиційної релігійної організації «Богородична церква».

Ключові слова: «Православна Церква Божої Матері Державна», нетрадиційна релігійна організація, Україна.

В статье рассмотрены культовая практика и особенности деятельности нетрадиционной религиозной организации «Богородичная церковь».


Ключевые слова: «Православная Церковь Божией Матери Державная», нетрадиционная религиозная организация, Украина.
This article deals with the cult practice and features activities of non-traditional religious organizations “Church of Our Lady”

Keywords: The Orthodox Church of Our Lady (Derjavnaj), non-traditional religious organization, Ukraine

Територія України продовжує залишатися об’єктом неорелігійної експансії новітніх нетрадиційних культів, зокрема, російського походження. Тук, ще у 1984 році на території Російської Федерації так званим «архієпископом Іоанном (Береславським)» було започатковано неохристиянську течію «богородичний рух», яка у 1992 році трансформувалася у «Церкву Божої Матері» («Богородична церква», «Богородичний центр»), а у 1994 році – у Російську Маріанську церкву. Офіційна назва організації починаючи з 1997 року – централізована релігійна організація «Православна Церква Божої Матері Державна». Крім того, у пресі та науковій літературі також зустрічаються такі її назви, як: «Богородична церква», «Церква Божої Матері», «Російська вселенська Маріанська церква», «Соловецька церква «Державна», «Російська Маріанська Церква», «Церква третього Заповіту», «Церква Духу Параклита», «Церква Непорочної Діви», «Вселенська Параклітська Богородична Церква», «Фонд Нової Святої Русі», «Фонд Марія XXI ст.», «Фонд Богородичний центр» тощо.

У нашій державі осередки цього нерелігійного руху представлені у вигляді десятка громад, що мають назву «Богородична церква», або «Церква Преображенної Божої Матері». Ореол їхнього поширення відзначається у Донецькій, Запорізькій та Миколаївській областях, а також у м. Києві.

Засновником і духовним лідером церкви виступив «архієпископ Іоанн Береславський» (громадянин РФ Веніамін Якович Янкельман), який видав більше 20 книг про «одкровення», нібито отриманих ним від ікони Богоматері «Одигитрія».

Громадянин Береславський був висвячений у сан Тихонівською катакомбною Істиною Православною Церквою (далі - ІПЦ), яка не визнана Російською православною церквою. Але у своєму Окружному посланні від 21 травня 1992 року за старим стилем (3 червня за новим) глава Тихонівської ІПЦ схимитрополит Феодосій і митрополит Епіфаній засудили вчення «Богородичної церкви» і відлучили «від Святої Православної Церкви ієромонахів Іоанна Береславського, Петра Большакова і Серафіма, які були ще раніше заборонені у служінні за відхід від своїх єпископів в самочинне збіговисько, що не підлегле ієрархії Тихонівської ІПЦ, а також за поширення псевдовчення про «Третій Завіт» [10].

Щодо самого Береславського В.Я., то про нього відомо, що він у лютому 1971 року був узятий на облік у психоневрологічному диспансері з приводу хронічного психічного захворювання у формі параноїдної шизофренії.1 Отримав 2 групу інвалідності з психічного захворювання, двічі знаходився на стаціонарному лікуванні в психіатричних лікарнях Москви, але починаючи з 1990 року психоневрологічний диспансер відвідувати припинив [8].

Українські послідовники громадянина В.Береславського вважають себе духовними нащадками Істинно-православної (катакомбної) церкви та світового Маріанського руху, проголошуючи віросповідну приналежність як «вселенську Богородичну віру». Основою віровчення «Богородичної церкви» є Біблія та Одкровення Божої Матері, яке нібито передано пастві через Береславського.

У догматиці «Богородичного центру» пропонується вчення про «Третій Заповіт», що фактично означає, що Новий Христовий Заповіт – невірний (інакше навіщо його змінювати новим?), звідси випливає висновок про необхідність добровільної згоди на зміну Заповіту, заміну його ще більш новим, більш «богородичним» Заповітом.

У «богородичному» викладі тринітарного догмату «Богородиця – подателька Духу Святого» і Сама – Дух Святий (Третя Іпостась)».2 При цьому, Богородиця причетна і до Першої Іпостасі, а з Другою прямо ототожнюється у цілій низці випадків.

Богородиця – пресвітна, надсвітна, предсвітна, а також бере участь у створенні світу. Вона має властивості Божі, тому що Вона - дух, усюдисуща, вічна, усіблага. Вона володіє власною божественною повнотою. Вона – подателька Святого Духа. Вона заміняє душу людини, подаючи замість неї особливий «дух Матері Божої».

Крім того, у Богородиці є власний план порятунку людства. У Неї ж – і свій, «Богородичний» хрест. Вона і Сама - Іпостась (мабуть, четверта?), і в той же час - полііпостасна (у Неї п'ятсот іпостасних імен).

Усупереч богодухновенному знанню, даному нам («єдиний Бог, єдиний і посередник між Богом і людьми, людина Ісус Христос» - 1 Тим. 2,5), у догматиці «батьків» «Богородичного центру» Богородиця, а не Христос, - посередниця між людством і Богом. Вона дає власні заповіді (зокрема і заповідь любові до Бога і до ближнього) і вимагає особливої «богородичної святості».

Визначальний догмат – «Церква Христова не відбулася», через що об’єктивно необхідна нова Церква – «Церква Богородиці». Причому ця «Церква» є Сама Богородиця, і в такому вигляді Вона присутня у відомих місцях Пісні Пісній.

У підсумку маємо дуже своєрідну теоретичну побудову - Отець, Син, Дух Святий, Мати (Христа), Дружина (Його ж - як Церква) і Дочка (Бога-Отця).

В есхатології1 пропонується засуджений Церквою хіліазм2, ідея про Богородицю як Рятівниці світу (пов'язана, мабуть, чи то з ототожненням Її з Христом, чи то з теоретичним витисненням Його якості як Рятівника світу) і своєрідна думка про скасування Страшного суду.

Знання своє (вірніше - псевдо-знання) «батьки-богородичники» черпають з низки джерел, особливо з таких, як:

1. Католицьке богослов'я і практика, де особливо варто виділити догмати про непорочне зачаття, воскресіння і вознесіння Богородиці, поклоніння серцю Ісусову і серцю Матері Божої, а також дисциплінарну практику єзуїтів.

2. Софіологія свящ. Павла Флоренського і маріологія прот. Сергія Булгакова. Причому з першого абсорбована ідея про тотожність Богородиці і Софії, що фактично вводить «чотирьохіпостасне» уявлення про Бога, а з іншого – його двозначності про Богородицю як «проявлення нібито двоіпостасності Христа», про Її «нібито ототожнення зі Св. Духом», а також ідею про ототожнення Діви Марії і Христової Церкви.

3. Гностичні та іудео-християнські погляди, які у кабалістичному дусі фемінізують Дух Святого (виходячи з жіночого роду - євр. «Руах» - дух) і ототожнюють Богородицю і Першу Іпостась в ідеї «андрогіна».

4. Езотерика3 Е.П.Блаватської – цієї майже «богородичної святої», що включає повний комплекс гностицизму та іудео-християнства у поєднанні з фемінізацією Св. Духа, деміургами і т.п. При цьому, вчення межує із сатанізмом: теза про те, що «Люципер– вище й старше Ієгови, Син Заповіту, і що він Світло і Благо»; уявлення про люципериство Ієгови (бо Він – за Блаватською – і був змієм-звабником книги Буття). Цілком природним результатом цих богохульств є представлення андрогінного козла Мендеса-Бафомета, що завжди вважався зображенням диявола, у вченні Блаватської «тілом Святого Духа».

Таким чином, «Богородичний центр» пропонує досить синкретичне вчення, що увібрало в себе цілий спектр езотеричних поглядів від астрології, індуїстської містики, усяких «астралів», шамбали, кабали і теософії.

Від традиційних християнських церков «Богородична церква» відрізняється культовими особливостями. Зокрема, символіка храму та одяг священика відображає особливе вшанування саме Діви Марії. Велика увага приділяється «пластичній молитві», медитації: обов’язково тричі на день твориться розарій - вінок молитов із роздумами про важливі події земного життя Господу і Богородиці. Священики сповідуються перед братами і сестрами.

Водночас культовій практиці цієї неорелігійної організації властиві негативні елементи, що свого часу були притаманні Великому Білому Братству «Юсмалос» та Церкві «Останнього Заповіту» (вісаріонівці). За вченням Іоанна Береславського, все зло світу сконцентровано у жінці. «Богородичный центр» вводить містичне поняття «блядь» - збірний образ жіночного початку у світі. Так, зокрема «архімандрит» П.Краснов у статті «Радянська мати – содомська священиця» пише, що сатана «прогриз у тонкому тілі Єви діру між ніг, осоромив її і вкоренився в її плоть, створивши там свій престол», що сатана зробив «гениталії центром особистості Єви». «От чому нечестива мати поширює навколо себе содомську вакханалію, будучи чи несвідомо чи усвідомлено повірником обличчям князя пітьми, його священицею. Вона перетворює чоловіка в сина і сина в чоловіка, постійно занурюючи їх у свою бездонну, ненаситну утробу, яка розжарена гієнською похіттю, тобто в утробу дияволки, священнодіючи на генитальному престолі, спорудженому сатаною. Вона засвоює за підказкою даймони (родового демона) нові астральні види темного блуду, мерзенного в очах Господніх, екстрасенсорику і східну окультну езотерику. Час прозріти на нечестиву, викривши приховувані за зовнішньою брехливою людською благопристойністю мерзенності сатани. Час покласти їм кінець. Жіноцентризм - хвороба хвороб, виплодок зла, передвістя розпаду. Над Росією нависає проклята родова безвихідність» [15].

Крім того, «ігумен» Микола (Румянцев) у своїй статті «Комуністичні бляді» стверджує, що у Москві «кругом шастають бляді і не перелічити їх», «бляді незаконно володіють престолом бо реалізують владу над чоловіками», «саме бляді стояли у витоків комуністичної революції – заряджали, інспірували, стравлювали чоловіків і зрештою встановили свій престол голої повії [18].

Послідовники «Богородичної церкви» закликають до повного самозречення, смиренності, беззаперечної слухняності «святим батькам». «Не май суджень і увесь світ стане твоїм» [3].

Новонавернений, що потрапив до «Богородичної церкви» повинен багаторазово повторювати: «У мене немає свого розуму, совісті, тіла й волі». У своїх одкровеннях Іоанн Береславський постійно наголошує: «Треба убити себе – це саме та жертва, до якої закликає Господь»; «Не май нічого свого, нічого не роби для себе» [17].

У працях та настановах «архієпископа», які є обов’язковими для виконання, заперечується значення для людства надбань світової культури та загальноприйнятих людських ідеалів, лунає заклик відмовитися від шлюбу, сім’ї, не виховувати дітей, покинути навчання, працю, соціальну роботу. Крім того, містяться положення, які можуть завдати шкоду здоров’ю адептів – стверджується шкідливість нічного відпочинку (сон - гріх, занурення у пекло), необхідність безумовного дотримання жорсткого посту (перший піст – суворе обмеження у харчуванні, а другий – відсторонення від усього земного, зокрема праці, читання книг і газет, виконання громадських обов’язків тощо) [4].

Адептам навіюються ідеї соціального песимізму й особистої нікчемності, упередженості у ставленні до батьків, які подаються у проповідях втіленням сатани [5].

Прикладом пропагування відверто асоціальної поведінки є тези з книг «богородичного архієпископа», а саме:

  • «земна мати – прообраз дияволиці. Земний батько – прообраз сатани. І кожний батько – синовбивця, і кожна мати, яка розіп’яла Господа, жінка диявола... Піклуватися про дітей своїх множити гріхи їхні»;

  • «риси дійсного занепалого порядку: прихильність до світу, шлюб, родина, пристрасті... Нове Лоно: ходіння перед пречистою, покаяння, мандрівництво, убогість»;

  • «нині тілесне поєднання (навіть узаконене) - гріх не менший, чим розтління малолітніх і прагнення до батька і матери, за що належить відповідна кара»;

  • «ніяких домашніх храмів. Мандруйте по землі»;

  • «але прийде час, коли за одну сторінку Слова будуть віддавати роками накопичене майно. Говорю Вам: час той прийде. Деякі покинуть будинки свої, почувши глас заклику»;

  • «розвиток інтелекту і розуму пішло в пагубу роду адамову»;

  • «не вступайте у шлюби земні без особливого благовоління параклитського ієрея. Прийде час, коли утроби материнські будуть народжувати лише подоби роду людського, так що не зможете назвати їх людьми, тому що це будуть духи злоби, що матеріалізувалися в людських тілах»;

  • «піклуванням про дітей своїх множите гріхи їх: тисячі бісів проникають у їхню психіку і, як зловредні хірурги, роблять поразки та рани»;

  • «ступінь прихильності до світу є ступінь нелюбові і зрадництва Христа» [1, 2].

Подібно висловлюється і «генерал-єпископ» «Богородичного центру» П.Большаков: «Усьому світу, усьому людству необхідно відректися від дияволізації, від проклятих родів, батьків і матерів ідолопоклонників» [16].

Провісником нової епохи, своєрідним богородичним пророком «Богородичний центр» вшановує Григорія Распутіна. Саме він для них «один із самих обмовлених людей на землі». «Людству представлений зовсім неправдивий образ старця Григорія Распутіна-Нового». «Распутін вів останню імператорську пару в Лоно Божої Матері...». «На Распутіна повставали вороги Божі: масони, фарисеї, політикани, журналісти, демократи»… «На старці була особлива мітка провісника нової епохи. Распутін - предтеча Нової Святої Русі, який благословляє Святу Русь перетворенням і образом державної» [9].

Ще донедавна в «одкровеннях» Іоанна Береславського домінували пророцтва щодо неминучості кінця світу та різних природних катаклізмів, у разі того якщо «народ не покається і не визнає його вчення». Водночас стверджувалося, що врятує свою душу лише невелика кількість праведників, які здолають мирські спокуси, зречуться рідних і близьких, відмовляться від власності й передадуть її до церкви [8].

У РФ наприкінці 1994 року комісією при Державному науковому центрі соціальної і судової психіатрії ім. В.П.Сербського було проведено перше спеціальне комплексне експертне психолого-психіатричне дослідження організації «Фонд Нової Святої Русі» ( «Богородичний центр»). У висновках комісії прямо зазначалося, що в літературі, яка видається «Богородичним центром», містяться заклики, спрямовані на заподіяння фізичної і психічної шкоди здоров’ю громадян, а також заклики до невиконання цивільних обов'язків, а саме: відмова від шлюбу, родини, виховання дітей, навчання, суспільного корисної праці тощо [18].

Крім того, у висновку експертів Російської академії державної служби при Президентові РФ і Комітету з питань зв'язків з релігійними організаціями Уряду Москви щодо характеру доктрини та діяльності «Богородичного центра» зазначалося:

«Богородичному неохристиянству властиві екстремістські установки: проклинається земне існування людини, офіційні церкви оголошуються позбавленими святості, а світські суспільні і державні установи – божественної благодаті. «Богородична церква» закликає до встановлення у Росії теократії: на чолі держави повинні стати «богородичні пророки», міністри і губернатори також повинні бути з богородичників. Внаслідок своєї релігійної екзальтації і надзвичайної активності «Богородичний центр» є войовничою сектою. Не випадково в її лексиконі часто-густо звучить військова термінологія: старших послушників називають «лицарями», а старців – «генералами». Богослужіння насичене військовими гімнами і маршовими ритмами. Ці «воїни і войовниці, що перебувають в завіті з Богом», утворюють особливий релігійний орден, який базується на беззастережній слухняності рядових ченців своїм наставникам. Від навернених вимагають відмови від шлюбу та родини. Новонавернених ізолюють від батьків, піддають ідеологічному пресингу, селять невеликими групами («агапи»), у яких піддають постійному контролю. У богородичників своя релігійна символіка й особлива блакитна уніформа» [14].

Після 1994 - 1995 років, коли російські богородичники об’єдналися з Вселенською Маріанською церквою, в організації почалися певні зміни. Так, зокрема і в українських громадах взято курс на поліпшення іміджу «Богородичної церкви» – вилучається віроповчальна література ранніх періодів, дещо змінилася тональність проповідницької діяльності. В «одкровеннях» Богородиця пророкує вже не швидкий кінець світу і страшні нещастя, а народження Нової Святої Русі. Поменшало категоричності щодо суспільно-політичного життя. Поступово міняється відношення до сім’ї [13].

На сьогоднішній день, за даними організації «Слов’янський правовий центр» Централізована релігійна організація, яка належить до православ’я «Богородичної гілки»: Найменування – «Православна Церква Божої Матері Державна». Керівні органи – Собор Єпископів, Духовне Управління. Керівники – Голова Собору Єпископів – Береславський Веніамін Яковлевич (архієпископ Іоанн), Голова Духовного Управління – єпископ Долаберідзе Олександр Зурабович. Юридична адреса, телефон, факс – 127287 м. Москва, вул. 1-а Хуторська, буд. 5-А. Тел. 8-499-760-84-18, Факс 8-499-760-97-67 [7].

В офіційному звіті Централізованої релігійної організації «Православна Церква Божої Матері Державна» за 2009 рік, який було спрямовано до Міністерства Юстиції РФ, вказано такі відомості: до Собору Єпископів входить 5 осіб; у Духовне Управління - 8 осіб. Голова Духовного Управління, член Собору Єпископів - Казарцев Вадим Евгеньевич [11].

За твердження Інтернет-проекту «Ієрархія церков» керівництво «Православної Церкви Божої Матері Державної» складається з п’яти осіб: Архієпископ (Патріарх, Матріарх) Іоанн (Береславський); Епископы: «Генерал-єпископ» Петро Большаков (в ієрархії займає друге місце), Афанасій Калінкін, єпископ із Липецька, Кирилл (Дешевцев), єпископ із Санкт-Петербургу, Феодосій (Феоктістов), єпископ із Саратова (з 2000 року у Москві) [12].

За інформацією релігієзнавця А. Лещинського, вищим адміністративним керівним органом церкви є Собор Єпископів Церкви. Єпископи, члени собору, обираються на невизначений термін. Керує Собором Єпископів Церкви його Голова, духовний керівник церкви. Постійно діючим адміністративним органом церкви є Духовне Управління Церкви. Його керівником призначається особа зі складу священнослужителів, його членами можуть бути особи зі складу прихожан церкви, які не мають священного сану. Духовне Управління формується на невизначений термін.

У «Богородичної церкві» залишається традиційним поділ її членів на духовенство та мирян, але при цьому, досить помітним є прагнення до встановлення братніх відносин між ними, тобто до єднання у Христі. Уже не використовуються такі форми звертання до духівництва, як: Ваше Преосвященство, Ваше Преподобіє, Владика. Єпископи під час хіротонії (їх біля 10) не отримують титулів, які б включали географічні назви. Єпископ виконує регулятивну та інтегруючу функцію там, де функціонують громади і престоли (групи).

На теперішній час, у церкві єпископів, священиків, дияконів близько сотні. Багато з них мають вищу світську освіту и досить рідко – богословську, яка продовжується безперервно. Деякі священнослужителі (таких небагато) перейшли до «Богородичної церкви» з інших релігійних формувань, переважно з православних, серед них є священнослужителі, що вийшли з катакомб і Руської православної зарубіжної Церкви.

До організаційних структур церкви належать окремі громади, престоли й обителі, а також своєрідні житлово-господарські комплекси, що мають назву «поселення».

Нині церква має громади у багатьох регіонах Росії та на просторах колишнього СРСР. Як правило, громади складаються з групи віруючих близько 10 осіб. На чолі громади стоїть священик, іноді єпископ. Інший вид організації віруючих - престол. Цим поняттям зазвичай користуються члени всередині самої церкви, воно має містичне значення. Престол може складатися навіть з двох чи трьох осіб і зазвичай не реєструється у державних органах. На чолі престолу також стоїть священик. Крім того, церква має декілька монастирів та обителей, в яких проживають віруючі, які є монахами [6].

За твердженням Д. Таєвского, на початок 90-х років минулого столітня «Богородична церква» складалася з 20 громад під керівництвом 2 єпископів, які діяли у Вороніжі, Єкатеринбурзі, Іркутську, Краснодарі, Москві, Люберцях, Нижньому Новгороді, Новосибірську, омську, Пермі, Санкт-Петербурзі, Саратові, Северодвінську, Серпухові, Твері, Улан-Уде, Чехові та Южно-Сахалинську. Загальна чисельність була близько 20 тис. осіб [19].

У 1995 році, за твердженням Інтернет-проекту «Ієрархія церков», кількість віруючих становить близько 3-5 тис. осіб. За різною інформацією, станом на початок 2010 року Церква мала біля 30 громад у Росії та Україні, а також осередки у Хорватії, Японії, Італії, Франції, є диякон у штаті Огайо (США) [12].

Для України унікальність «Богородичної церкви» полягає насамперед у тому, що її адепти щиро вважають себе православними. Крім того, вони намагаються доводити, що сповідують цілком ортодоксальне віровчення, яке засноване на Святому Письмі й Переказі, мають канонічно збудовану ієрархію на чолі з архієпископом, здійснюють традиційні для Православної церкви таїнства і відроджують православну духовність.

Аналіз показує, що дійсно, богородичні духовні лідери використовують православну лексику (правда, поряд із католицькою, окультно-теософською і власною), обряди й одяг парафіян також мають православний елемент, але все ж «Богородична церква» є самостійним релігійним об’єднанням, яке сформувалося на ґрунті православ’я.

Беручи до уваги складну суспільно-політичну ситуацію в Україні, жорстке протистояння на ниві відстоювання національної ідентичності та необхідності захисту українських духовних цінностей від зовнішньої імперської агресії, діяльність «Богородичної церкви» загалом не сприяє міжцерковному та міжконфесійному миру, а подекуди вступає у супереч із національними інтересами українського народу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. Береславский В.Я. Богородичное Лоно. – М., 1993.

  2. Береславский В.Я. На скрижалях сердца. – М., 1992.

  3. Береславский В.Я. Родовой поток. – М., 1993.

  4. Береславский В.Я. Три века Славы. – М., 1992.

  5. Кривельская Н.В. Секта: угроза и поиск защиты. – М.: Изд-во «Благовест», 1999. – С. 136.

  6. Лещинский А. Н. Особенности богородичного движения в России. (Из опыта социально-философского анализа). – М., РОИР, 2005. – 222 с.

  7. Минюст РФ: Централизованная религиозная организация, принадлежащая к православию. – М., 2004.

  8. Новые религиозные организации России деструктивного и оккультного характера: Справочник / Миссионерский отдел Московского Патриархата РПЦ.- Инф.-аналит. вестник № 1.- 2-е изд., перераб. и доп. – Белгород, 1996. – 459 с.

  9. Оазис мира. – М.: Издательство «Новая Святая Русь». - 1995. - №7. – 60 с.

  10. Окружное послание иерархии Тихоновской катакомбной Истинной Православной Церкви от 21/3 мая 1992 г. по стар.ст/н.ст (июнь).

  11. Отчет Централизованной религиозной организации Православная Церковь Божией Матери Державная по форме ОР0001 от 09.04.2010 г.

  12. Православная Церковь Божией Матери Державная//«Иерархия литургических церквей» — проект портала Щипкова А. В. «Религия и СМИ»

  13. Религиозные организации Российской Федерации: Справочник./ Под общ. ред. М.М. Прусака, В.В. Борщова / Сост. Иваненко С.И. и др. - Аналит. вестник № 24. Спец. выпуск. – М.: Республика, 1996. – 271 с.

  14. Религия, свобода совести, государственно-церковные отношения в России: Справочник / Под рук. Н.А. Трофимчука. - М.: Изд-во РАГС, 1996. – 286 с.

  15. Рыцарь Веры. – М., 1992. - №7.

  16. Рыцарь Веры. – М., 1992. - №8.

  17. Рыцарь Веры. – М., 1994. - №1/15.

  18. Сектантство, оккультизм и целительство в современной России: проблемы и опасности / Материалы к семинару II марта 1996 г. – Новосибирск: Центр по борьбе с сектантством при Соборе во имя благоверного и великого князя Александра Невского. - 1996. - Информационный бюллетень - №1.

  19. Таевский Дмитрий. История религии – Православная Церковь Божией Матери Державная (Богородичный центр, Российская Марианская Церковь, Церковь Божией Матери Преображающейся). – М., 1995.

1 Примітка: ПАРАНОЇД – психоз, який характеризується маренням та галюцинаціями.

2 Примітка: ІПОСТАСЬ (від грецьк. Hipostasis – сутність, основа) поняття в християнському Богослов’ї, що характеризує особливості кожної з трьох подоб єдиносущної божественної. Трійці.

1 Примітка: ЕСХАТОЛОГІЯ ( від грецьк. eschatos - останній, logos – вчення) – релігійне вчення про кінцеву долю людства і світу.

2 Примітка: ХІЛІАЗМ, МІЛЛЕНАРИЗМ (від грецьк. сhilioi, лат. millenium – досл. тисяча) – тисячолітнє Царство Боже на Землі та вчення про нього.

3 Примітка: ЕЗОТЕРИЗМ (від. грецьк. esoterikos - таємний, внутрішній) – феномен культури різних епох, що включає, з одного боку, віру в існування надприродного світу. Містичного уявлення про нього. З іншого – магічні засоби спілкування з ним, підкорення його своїм інтересам.

Схожі:

АНАЛІЗ ВІРОВЧЕННЯ РЕЛІГІЙНОГО РУХУ
Петрик Валентин Михайлович, кандидат наук з державного управління, доцент, провідний науковий співробітник Науково-дослідного відділу...
Шановна Пан Сердюк Валентин Михайлович!
Запрошуємо Вас на відкриту робочу зустріч керівників зелених партій та рухів Білорусії, Казахстану, Російської Федерації та України...
Кохання з першого погляду
За церковною легендою, християнський священик Валентин жив за часів імператора Клавдія II Готського (III ст від Р. Х.). Є відомості,...
Федір Михайлович Достоєвський
...
Т ютюнник Григір Михайлович
«апробація» їх в усних розповідях. Період його літературного учнівства лишився прихованим від сторонніх очей
ВИХОВНА ГОДИНА
Молодий єпископ Валентин, бачачи страждання закоханих, вінчав їх таємно. Про порушення імператорського наказу довідалися законники....
ВІННИЦЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ
Якби Петрик купив яблука за такою ж ціною, як і його сестра, то заплатив би за свої яблука гривні. Оскільки за кожне своє яблуко...
Глушков Віктор Михайлович
Видатний радянський вчений, віце-президент Академії наук УРСР (з 1962 року), академік АН СРСР (1964), один з піонерів вітчизняної...
Павло МУРАВСЬКИЙ
Президент України Віктор Ющенко вручив державні відзнаки п’ятдесяти працівникам української культури з нагоди їхнього професійного...
Амосов Микола Михайлович
Народився 6 грудня 1913 року в селі Вільхове, нині М’якінського району Вологодської області, в сім’ї службовця. Початкову школу закінчив...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка