|
|
Скачати 169.29 Kb.
|
| СОРОЧКУ БІЛУ ШОВКОМ ВИШИВАЛА Родинне свято 7 клас м. Тернопіль, ЗОШ І-ІІІ ступенів №19, старший вчитель Дудар Г.М. Свято проходить у класній кімнаті, в якій відображено інтер’єр української хати. Оформлена виставка вишиваних сорочок, підбірка зразків вишивок, фотографій, літератури. Мета. Виховувати у школярів любов і повагу до традицій українського народу, розвивати естетичні почуття. Звучить запис пісні „ Два кольори ”. Вчитель. Напевне, нема в Україні дому, де б не було вишиваного рушника, чи серветки, чи сорочки. Ці дорогі серцю речі передаються дітям, онукам, правнукам із покоління в покоління і свято зберігаються. Сьогодні , дорогі діти у нас свято. Свято незвичайне. Це свято вишиваної сорочки. Читець 1. Зійшлася доля на білім полотні, Що інкрустоване і болем і нитками, З любов’ю і народними піснями… Признайтеся, майстрині, ви мені, Як-бо змогли усе це осягнуть В маленькім серці наче та пташина? Невже це руки раяли і шили, І осінь цю, і страчену весну, І батька Кобзаревого кирею, Сердак Федьковича, пас князя Василька… Якою все народжене зорею, В яких краях, в чиїх думках, в яких роках? І Довбуша Олекси гуня бита, І Дзвінки й Роксолани кептарі… Читець 2. В них за страждання і кохання битва, І чорні і червоні кольори, І барви ті – не просто для прикраси, І візерунки квітнуть не для скринь. У них відбилися прикмети часу, І глибочінь, і височінь, і просторінь. Ось краплі крові, мов дзвінкі корали, А ось крило пекучої сльози. Одежі так, як люди не вмирали, А в спадок переходили з грози У благодення молодого літа Чи до зимових трепетних задум. Висить в музеї Морозенка свита, Але не вчах в ній бунтівничий дух. Читець 3. Невже ми носим лиш для ретро-моди Крисані, жупани і кожушки? У них жива історія народу, Його талан, прекрасний і важкий. І це не просто вишиті одежі, В яких цвітуть і ружа, і ромен. В них дух свободи, вольності пожежі, Що повставали з-над крутих рамен. І їх ні час, ні простір не порушать, Нехай на порох зітруться роки, Бо в них живуть людські безсмертні душі І добрі чари з легкої руки. Вчитель. Ці слова належать нашому земляку Б. Демківу. Мабуть, ніколи ми не зможемо довідатись, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи свої переживання та відчуття, бо тканина і нитки недовговічні і наука не може точно визначити час виникнення цього прекрасного мистецтва. Адже зразки народної вишивки в музеях Європи відносять до п’ятого століття нашої ери, а пам’ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть (найбільше в музеях вишивок XIX ст..) Дані археологічних розкопок , свідчення літописців і мандрівників минулого століття дозволяють стверджувати, що початки мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини. Елементи символіки сучасних орнаментів української вишивки перегукуються з орнаментами, які прикрашають посуд давніх мешканців території України – трипільських племен. Вишивкою був прикрашений одяг у скіфів, про що свідчить давньогрецький історик Геродот. Ми з вами уже говорили про історію виникнення вишивки в Україні. Ви пам’ятаєте про те, що у Київській Русі сестра Володимира Мономаха Анна-Янка організувала в Києві у Андріївському монастирі школу, де молоді дівчата навчалися вишивати золотом і сріблом. А також про те, що ще у десятому столітті нашої ери арабський мандрівник Ібн - Фадлан у своїй оповіді про русів зазначив, що вони мали вишитий одяг. Тож саме про сорочку наша сьогодні з вами розмова. Адже саме сорочка належить до найстарішої одежі наших предків. Можна припускати, що за княжих часів на Україні – Русі в теплий період року довга сорочка, підперезана поясом, була єдиним одягом жінок і дівчат. На пам’ятнику в Адамкліссі жінки „ варварів ” зображені в довгій, підперезаній сорочці, що біля шиї має багато дрібних складок. Ті сорочки зі складками дуже подібні на лемківські та бойківські сорочки, що існують і понині. Готуючись до сьогоднішнього свята, ми з вами побували у музеї народознавства, перечитали чимало цікавих книг про історію українського одягу. То ж надамо слово нашим дослідникам. Учень 1.На рубежі XVI-XVII ст.. починається могутня хвиля відродження української культури, в тому числі і вишивання. Арабський мандрівник і письменник Павло Алеппський, який у 1654 році проїздив у Москву через Україну, описуючи побут українців, зазначив, що у дочок уманських міщан та київських вельмож головні убори гаптовані золотою ниткою. Сорочки малоросійських дворянок шились із шовкових тканин, вишивались золотою чи срібною ниткою. Бідні одягалися в сорочки з грубого полотна, але за оздобленням їх одяг не поступався одягу багатих. Учень2. За козацьких часів в Україні жіночі сорочки мали такий самий вигляд, як і сучасні жіночі сорочки Київщини та всього Лівобережжя. Про це ми знаємо не тільки з малюнків Рігельмана, а й з окремих експонатів сорочок, що збереглися до наших днів. Ті рідкісні екземпляри жіночих сорочок козацьких часів потрапили на еміграцію. Так у Німеччині на виставці народного мистецтва у Авгсрубгзі у 1945 році серед виставлених експонатів були дві жіночі сорочки, котрим було понад 150 років. Обидві сорочки були вишиті чорними і червоними нитками. На одній був рослинний орнамент, котрий нагадував квітку соняшника, а на іншій – стилізовані квіти, вишиті „ зірочками ”. У травні 1947 року, в таборі міста Ділінген була виставлена гаптована золотом сорочка, яка колись належала Мотрі Кочубеївні – це був експонат - унікат , що йому тепер вже не можна скласти ціни, а тим більше за межами України. Звучить пісня О. Санглера „ Вишиванка ”. Дівчата сидять за столом, вишивають. Дівчина 1. Довгими осінніми та зимовими вечорами збирались дівчата на вечорниці і вишивали. Скільки дум передумалось за ті вечори, скільки разів мріяли про того, хто носитиме ту сорочку. Дівчина 2. Це вишиття для мене, як бальзам, Гамує спрагу у спекотне літо. Щораз кладу, тулю його до ран, Хоч знаю,що буде іще боліти. То хрестиком, то гладдю постелю, Червоний колір, а тепер – зелене. А ти гадай, чи я тебе люблю, Чи твоє ймення близько коло мене. Куди, куди ця ниточка веде? За ким банує знову чорний хрестик? Я надто довго згадую тебе, І як це все у слово перевести? І як же поєднать на полотні Цих кольорів палахкотіння яре7 І блиск сльози, і сонце із-за хмари, І сміх безжурний цих зимових днів. Ганна Кості в- Гуска, с. Бабинці, Борщівський район Дівчина 2. Ти, журо, журо дівоцька! Нічка темна сльотна! Буде милому сорочка, ви, мої полотна, льоном синьо в полі цвіли, сонцем полотніли. Льоном цвіли – оком мили, як лице збіліли. Полоскала бистра річка. Коронкові грона весело вплела волічка синя і червона. Оксана Лятуринська, 1904-1970, нар. На Волині, з 1949 року жила у США, скульптор, живописець. Дівчина 3. Готуючись заміж, кожна дівчина, як правило повинна була мати багато різних сорочок-вишиванок. Більш заможні готували собі 50, 80, а іноді і понад 100 сорочок з тонкого вибіленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля, на смерть, тобто для потреб усього життя. Вчитель.Наші пращури вважали, що сорочка має чарівну силу, захищає від ворогів, тобто сорочка була оберегом. А тому з нею пов’язані повір’я, про неї народ складав приповідки. Які саме, ми зараз послухаємо. Учень 3. У народі існувало таке повір’я, що починати шити сорочку можна лише у чоловічий день, краще у четвер, бо, як почнеш у середу, вона негарна буде. Не можна вузол на вишиванці лишати, тоді сорочка довго носитиметься. Учень 4. А ще у народі кажуть: - У наших хазяйок та по сто сорочок, а у мене одна та й та біла щодня. - Рукава як писанка, а личко як маків цвіт. - К Великодню сорочка хоч лихенька, аби біленька. - Як неділя, то й сорочка біла. Учень 3. - Як мати рідненька, то й сорочка біленька. - Перша Пречиста любить паляницю, м’якеньку, а друга – сорочку біленьку. - Немає нічого милішого від сорочки у якій мати народила. - Сорочка на тіло, а лінь – у двері. - Щоб бути на виду чистому, повернись на захід сонця й утрись спиною сорочки. Вчитель. До речі, українська сорочка завжди біла. Ви, напевне, це помітили. Білий колір українських сорочок – це найстарша й найхарактерніша їх особливість. Другою особливістю української сорочки є вишивка. За вишиттям сорочки можна розділити на три типи, а саме: наддніпрянські, галицькі та поліські. Наддніпрянський тип сорочки вишивається червоними і синіми нитками, а також сірими або білими нитками по білому полотні рослинними орнаментами. Галицький тип поширений по всьому Поділлі та в мешканців Карпат. Характеристичним орнаментом є геометричний та багатокольоровий. На Поліссі жіночі сорочки вишиваються тільки червоною заполоччю та й то дуже простеньким орнаментом. Україна знає близько 100 способів вишивання і мережання. А у 20-му ст.. найпоширенішим стало вишивання хрестиком. Мало хто знає, звідки прийшла до людей ця краса. Лише дійшла до нас легенда… Звучить тиха мелодія. Дівчина 3. Був час на землі, як почав люд вимирати..Від якої хворі, того ніхто не знав. Не жалувала хвороба ні молодих, ні хворих… Надходив такий час, вже й хоронити вмерлих нема кому… Заходить мати Марія. Мати Марія. Боже милосердний! Змилуйся1 Дай сили! Чоловіка пошесть забрала… І діток…п’ятеро…Вони ж такі юні були, радувались сонцю, травам… Нема вже… Іванко! Дитино моя, кровиночко… Одна ти у мене зосталась…(обіймає Іванку) Іванка. Мамо, врятуй, я не хочу помирати…Чуєш, мамо?! Стук у двері. Марія стрепенулась. Заходить бабуся. Бабуся. Слава богові! Марія. Слава… Бабуся. Що, помирає остання? Марія. …(мовчить, схиливши голову) Бабця. А могла би жити… Марія. Як? Бабуню сердечна, як бога благаю, спаси, порятуй найменшу. Не лиши мене в самоті на старість! Бабуся. Повідаю тобі одну тайну страшної хорі. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягни! Марія. Присягаю…донечкою! (обіймає донечку) Бабуся. Знай, що послав чорну смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіх, на кому хреста нема. А Чорти втішилися і всіх, на кому не видно хреста, убивають, но… ти тяжко перенесла смерть родини. Дам тобі пораду… Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Та ший чорні і червоні, щоб чорти здалеку виділи… Але не мов нікому більше, бо смерть дочки вздриш на очах. Бабуся іде. Марія простягає руку, хоче щось сказати, але старої вже нема . Марія бере сорочку, вишиває. Іванка. Мамо, виший ще терен…і калину. Марія. Вишию, доню. Вишию. Тільки поправляйся. Іванка. Мамо, ще сонце виший і квіти. Марія. Вишию, Іванко.. Марія. Мамо, я хочу надвір. Там так хороше. Марія. Іди, доню… Іванка виходить. Марія встає, іде до вікна. Господи, знову небіжчика понесли на цвинтар. Іванка здорова. Он скаче, сміється і співає… А люди мруть… Іванка (забігає вся в сльозах). Мамо! Мамо! Їх вже нема! Вони померли!(плаче) Марія (обіймає, цілує). Боже милий, так то моя надія! Господи! (дивиться на дочку). Та я ж не переживу її смерті! ( відштовхує від себе дочку) Люди! Шийте, шийте хрести… Вишивайте! Будете жити! Рятуйтеся… Виходять жінки. Марія до них, вони мовчки лише дивляться на неї, не розуміючи, про що вона. Не вірять! Вони не вірять. Думаєте, здуріла? Та най буде, дітей мені ваших шкода! Іванко! Іванка. Мамо! Марія зриває з неї сорочку. Іванка падає. Марія. Убивці! Падає на коліна коло Іванки, простягає руки до людей. Шийте, вишивайте сорочки дітям і собі… Падає мертвою коло Іванки. Звучить мелодія „ Реквієму ” В.-А. Моцарта. Дівчина 3. З того часу відійшла хвороба за ліси, за моря. А люди ходять у вишиванках. Вчитель. Сумна історія, легенда. Але в ній глибокий зміст. Сорочка – оберіг, вона має чаклунську силу. Можливо, дехто посміхнеться, зачувши ці слова, але, все-таки, задумайтесь. І, збираючись у далеку дорогу, візьміть із собою сорочку, яка тримає тепло маминих чи бабусиних рук. Дівчата виконують пісню О. Білаша „ Два кольори ”. Учень 5. Цю сорочку мені вишивала Материнська ласкава рука, Щиро квіти на ній розсипала Мов по лузі весна гомінка. Від’їздив я. в останній хвилині Мати шепче крізь сльози :„ Прощай! Пам’ятай, ти родивсь на Вкраїні, Де б не був ти, про це пам’ятай. Не соромся хоч мови своєї, Ти повинен гордитися цим. А сорочки простої тієї Не заміниш і шовком тонким, Бо це мати тобі вишивала. ” І, здається, тепло її рук Все в дорозі мене зігріває І я чую коліс перестук. Де б не був я: на півночі дальній, І на землях цілинних орав, А в сорочці оцій полотняній Я тепло рідних рук відчував. Василь Ярмуш, с. Острів. Тернопільська обл.. Дівчата виконують пісню „ Мамина сорочка ”. Вчитель. Ми вже згадували про те, що кожному регіону України притаманна своя вишивка. І, звичайно, найрізноманітніші вишивки у Тернопільській області. Сьогодні ви можете побачити сорочки Тернопільщини. Ми запросили на наше свято ваших мам і бабусь, чиї умілі руки вишили ці сорочки. А також на нашому святі присутня директор музею народознавства Пістун Тамара Василівна. Вона принесла свою колекцію вишиваних сорочок. Тож надамо їй слово. Виступ Т.В.Пістун . Учень 6. На Тернопільщині розповідають легенду про те, що в битві з татарами між Серетом і Збручем було вирізано все чоловіче населення. Вийшли жінки надолину шукати їх, а там на чорнім полі білі тіла захисників. Приречені на довічне дівування дівчата, оплакуючи своїх женихів, вирішили протягом семи поколінь носити за ними жалобу. Тому навіть шлюб брали у вишитих чорним сорочках. За цією легендою наші прабабусі були останнім поколінням, що носило ці сорочки. А звуться ці сорочки „ борщівками ”. Вишивка, яка збереглася до цього часу, передана ще у 1976 році народною майстринею із с. Горошова Борщівського району Казимирук Пелагеєю Теодорівною. Цій вишивці вже понад 100 років. Вчитель. Напевне, не один з нас, приїжджаючи на село, любив потайки від усіх відкрити старезну ковану скриню і з трепетом перекладати старі пожовклі від часу світлини, товсті книги, обруси, рушники. Чого там тільки нема1 Серед різноманіття бабусиної скрині мені впала в око вишита сорочка. Здавалося б, ну і що? Вишиті сорочки я бачила і сама мала не одну. Але це була сорочка не звичайна. Незвичайним було вишиття. Ось вона. Комірець, перед, манжети вишиті у два кольори - жовтий і блакитний. Це ж кольори нашого прапора. Тоді, у 80-і, я побоялась спитати бабусю про цю сорочку. Такі були часи. Невдовзі бабуся померла. Про сорочку я забула. І лише через багато років моя тьотя передала мені згорток. Коли я розгорнула його, то побачила, що це була та сама сорочка. Сорочка, вишита тризубом. А належала вона рідному братові мого дідуся, котрий пропав безвісти на другій світовій війні. Сорочка його вийшла з підпілля через багато-багато років. На жаль, я вже ніколи не дізнаюсь, хто її вишивав-моя прабабуся чи, може, кохана дідуся. Але я знаю одне: той, хто вишивав, і той, хто носив її, мріяли про незалежну Україну і боровся за неї. І мрія їхня здійснилась. Колись я передам цю сорочку своєму онукові. Учень 7. Я хотів би ще розповісти про зворушливе походження чоловічої сорочки „ полуботківки ”. В книзі Івана Волошина „ Прекрасне живе вічно” розповідається, що під час розкопок могили українського гетьмана Павла Полуботка було виявлено вишивану сорочку, яка добре збереглася. Візерунок згодом виставили в музеї. Він так сподобався, що його стали вишивати повсюди. Здобув візерунок визнання і на міжнародних ярмарках. А вишиті тим візерунком сорочки почали називати „ полуботківками ”. Учень 8. Кольорова плахта, вишита старанно підібраними ніжними тонами, яскрава керсетка, яскрава шовкова попередниця, барвиста вишивана сорочка – в такому одязі дівчина виглядала мальовничо, нагадуючи букет живих квітів. Недарма українки приваблювали художників, і з-під їх пензля народжувались неповторні полотна. Хочеться згадати два імені, незаслужено забуті. Кріпосний художник з Вінничини Іван Засєдатель і мандрівний художник Ярема Опришко, що народився в с. Будки Хмеловської волості Роменського повіту. Про цих художників не згадується навіть в шеститомній „ Історії Українського мистецтва ” і в „ Словнику українських художників ”. Після кропіткої роботи вчених в архіві був знайдений документ „ Дело о выдаче паспорта крестьянину Ивану Заседателю на проезд в Италию для совершенствования в живописи” , 1856 рік. З якою майстерністю виписані портрети українських дівчат, кожну складочку на їхньому одязі, вишивку, що оздоблює сорочку, кісники. Демонструються слайди. Вчитель. Про вишиту сорочку можна говорити багато. Зараз у нас відроджується традиція одягати на свято вишивану сорочку, і не лише на свято. Що це – мода? Сподіваюсь, що це не мода , адже мода змінюється. А вишивана сорочка була, є і буде оберегом для кожного з вас, адже в ній – тепло рук рідної вам людини, в її орнаменті не просто хрестики, а символи, що оберігають вас, в ній – сила, тепло, життя. І їй присвячується ця пісня. Виконується пісня „ Вишиванка ” А наостанок ми пограємо гру „ Марафон ерудитів ”. Запитання 1.Як називають кольорові нитки для вишивання? (Заполоч) 2.Як називають долішній край жіночої сорочки?(„ Поділок ”) 3.Як називають горішні частини рукавів, що вишиваються? ( „ Полики ” або „ вуставки ”) 4.Стародавня загальнослов’янська назва вишиваної сорочки на Закарпатті, у поляків, сербів.(„ Кошуля ”) 5.Тонке, біле, прозоре полотно, яке ткалось у давнину зі спеціальних сортів льону, мало довгий, трудомісткий процес виготовлення ниток. (Серпанок) 6.Хто і коли організував в Києві, в Андріївському монастирі школу вишивальниць? (Сестра Володимира Мономаха Анна –Янка у Київській Русі) 7.Як називають ажурний узор, зроблений на місці висмикнутих з тканин ниток? (Мережка) 8.Що таке лелітки? (Блискучі металеві кружечки, пофарбовані в різний колір, з маленькою дірочкою посередині. Ними вишивають на Буковині і в Прикарпатті) ВИШИВАНКА Слова М. Сома, музика О. Сандлера З вечора пригожого аж до ранку Вишивала дівчина вишиванку. Вишивала дівчина вишивала, Чорну і червону нитку брала. А що чорна ниточка – розставання, А червона ниточка – то кохання. Щоб та чорна ниточка часто рвалась, А червона ниточка гладко слалась. Встану я в неділеньку спозаранку, Подарую милому вишиванку. Сердься, мій соколику, чи не сердься, Будеш ти носить її коло серця. ДВА КОЛЬОРИ Як я малим збирався навесні Іти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними, Червоними і чорними нитками. Приспів. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори. Червоне – то любов, а чорне – то журба. Мене водило в безвісти життя, Та я вертався на свої пороги. Переплелись як мамине шиття Мої сумні, мої сумні, мої сумні і радісні дороги. Приспів. Мені війнула в очі сивина, Та я нічого не везу додому, Лиш згорточок старого полотна, і вишите, і вишите, і вишите моє життя на ньому. Приспів. МАМИНА СОРОЧКА Мені сорочку мама вишивала Неначе долю хрестиком вела, Щоб я легких стежинок не шукала, Щоб я завжди привітною була. „ Виконуй, доню, - мама говорила, - Життя закони, істини прості, Не зраджуй землю, що тебе зростила, Не залишай нікого у біді. Приспів. А сорочка мамина біла-біла, А сорочка мамина серцю мила. А сорочка мамина зігріває, Я її до серденька пригортаю. Літа неначе птахи пролітають, Матусі коси димом зацвіли. І я сорочку білу вишиваю Як вишивала матінка мені. „ Виконуй, доню, - мат а говорила, Життя закони, істини прості, Не зраджуй землю, Що тебе зростила,не залишай нікого у біді. Приспів. ВИШИВАНКА Вишийте, матусю вишиванку. Де барвисті квіти розцвіли, Ті, що милували коло ганку. Ті, що найдорожчими були. Приспів. Вишита калина обігріє сина, Птиця на калині сум – журбу склює. Моя Україна, моя солов’їна. Хай не перев’яне вишиття твоє. Хай в годину ранньої розлуки вишиванка душу огорта. Бо її торкались ваші руки, Ваша зігрівала доброта. Приспів. Відшуміла віку половина. Вишиванка мамина ще є. Півникам червоним та калині Чорна нитка смутку додає. Приспів. |
| Які синтаксичні одиниці можуть бути синонімічними? А М’яко погойдуючись, як у мрійному вальсі, пишаючись шовком фіранок на вікнах, мерехтячи люстрами, котився він, ніби разок блискучих... |
Єр української оселі, піч, все приміщення прибране вишивками Дисципліну і порядок, діти Польщі здатність до торгівлі, італійські діти одержали хист до музики обрадувавши всіх, Бог раптом побачив... |
| Одразу після заселення, батько у 1954 році приніс додому маленьку... Гицелі ввечері приходили до нас додому, скаржились батькам. Вже дорослому, батько зізнався, що подарував Бєлочку товаришу, не хотів... |