1. ПРЕДМЕТ І ЗНАЧЕННЯ ЛОтКИ


Назва1. ПРЕДМЕТ І ЗНАЧЕННЯ ЛОтКИ
Сторінка7/15
Дата15.03.2013
Розмір1.48 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Фізика > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   15

Розглянемо, як здійснюється протиставлення предикатові в судженнях типу А, Е, І, О.

1. Загальностверджувальне судження (А) перебудовується за схемою «Всі S є Р. Отже, жодне не-Р не є S».

Наприклад:

Всі квадрати — паралелограми (А).

Отже, жоден непаралелограм не є квадратом (Е).

Здійснимо цю логічну операцію шляхом послідовного застосування перетворення і обернення:

Всі квадрати — паралелограми (А).

Отже, жоден квадрат не є непаралелограмом (Е).

Отже, жоден непаралелограм не є квадратом ().

Схема 20 показує, що обсяг поняття «квадрат» несумісний з обсягом поняття «непаралелограм».

2. Загальнозаперечне судження (Е) перебудовується за схемою «Жодне S не є Р. Отже, деякі не-Р є S». Наприклад: Жодне просте число не ділиться на чотири (Е).

Отже, принаймні деякі числа, що не діляться на чотири, є простими (/).

Послідовно застосувавши перетворення і обернення, одержимо:

Жодне просте число не ділиться на чотири (Е).

Отже, кожне просте число є тим, що не ділиться на чотири (А).

Отже, принаймні деякі числа, які не діляться на чотири, є простими (/).

3. Перебудова частковостверджувального судження (І) у формі протиставлення предикатові дає бідне, невизначене знання, тому до неї практично не вдаються.

4. Частковозаперечне судження перебудовується у формі протиставлення предикатові за схемою «Деякі S не є Р. Отже, деякі не-Р є S».

Наприклад:

Деякі ссавці не є хижаками (О).

Отже, деякі нехижаки є ссавцями (/).

Як видно із відповідних схем і прикладів, при протиставленні предикатові якість усіх суджень змінюється.

При протиставленні суб'єктові предикат вихідного судження стає суб'єктом висновку, а предикатом висновку береться поняття, суперечне суб'єктові засновку. При цьому якість судження завжди змінюється.

Розглянемо, як здійснюється протиставлення суб'єктові в судженнях, різних за кількістю і якістю (А, Е, І, О).

Протиставлення суб'єктові відбувається за різними схемами в судженнях різного типу (А, Е, І, О):

1. Загальностверджувальне — «Всі S є Р. Отже, деякі (жоден) Р не є не-S»: «Всі квадрати є ромбами. Отже, деякі ромби не є неквадратами».

2. Загальнозаперечне — «Жоден S не є Р. Отже, всі Р є не-S»: «Жоден ромб не є трикутником. Отже, всі трикутники є неромбами».

3. Частковостверджувальне — «Деякі S є Р. Отже, деякі (жоден) Р не є не-S»: «Деякі студенти — спортсмени. Отже, деякі спортсмени не є нестудентами».

4. Частковозаперечне судження, як правило, не піддається перебудові за схемою протиставлення суб'єктові, оскільки така операція малоефективна.

До безпосередніх часто відносять і деякі інші різновиди умовиводів, зокрема контрапозицію просту (її формулаА-В-ґ-В-Аті умовиводи, в основі яких лежить характер відношень між судженнями за «логічним квадратом» тощо.

Безпосередні умовиводи мають певне пізнавальне значення, а їх осмислення підвищує логічну культуру людини. Назвемо кілька аргументів для підтвердження цієї тези (і водночас спрямованих проти тих, хто скептично ставиться до цієї гранично простої, але «філігранної» форми міркування).

Безпосередні умовиводи (йдеться про різні види перебудови судження) дають можливість:

— одержати нову інформацію (вивідне знання) на основі мінімальної кількості вихідних знань — одного простого судження;

— виявити ті знання, які містяться в судженні неявно;

— уточнити співвідношення обсягів суб'єкта і предиката;

— чітко усвідомити, яка інформація є в судженні, а якої немає;

— тонко схопити майже невловимі нюанси думок.

Знання секретів перебудови суджень ефективно

«спрацьовує», зокрема в умовах особистісного спілкування, що вимагає особливої делікатності. Навіть уміння здійснювати обернення частковозаперечних суджень, перебудовувати частковостверджувальні судження за схемою протиставлення предикатові і частковозаперечні за схемою протиставлення суб'єктові (за всієї мізерності одержуваної завдяки їм інформації) не залишається безслідним для того, хто збагнув тонкощі цих логічних процедур.

Кожен вид безпосередніх умовиводів має і своє специфічне значення. Так, до операції перетворення вдаються, зокрема, в ситуації, коли у стверджувальному судженні важливо підкреслити відношення відмінності, а в заперечному — відношення тотожності для того, щоб надати думкам відповідного відтінку, уточнити їх.

Опанування операцією обернення дає можливість чіткіше збагнути обсяги суб'єкта і предиката судження, відношення обсягів цих термінів, усвідомити, яка інформація справді має місце в судженні-засновку, а якої немає, але вона невиправдано домислюється нами.

Щоб збагнути новизну знань, одержуваних за допомогою безпосередніх умовиводів, варто звернутися До відповідних прикладів. Так, ніхто не буде заперечувати, що між судженням-засновком «Я можу бути лікарем» і судженням-висновком (за схемою перетворення) «Я не можу не бути лікарем» існує істотна відмінність.

Логіка - Тофтул:6.3. ІндукціяІндукція — 1) метод наукового пізнання, який полягає в дослідженні руху знань від одиничного до часткового або й загального; 2) вид опосередкованого умовиводу, в якому з одиничних суджень-засновків виводять часткове або й загальне судження-висновок.

Види індуктивних умовиводів

Розрізняють повну індукцію, засновки якої вичерпують увесь клас предметів, що підлягає індуктивному узагальненню, і неповну індукцію, засновки якої не вичерпують усього класу предметів, що підлягають такому узагальненню.

Повна індукція

Повна індукція — індуктивний умовивід, у якому на підставі знання про належність певної ознаки кожному предметові класу робиться висновок про належність цієї ознаки всім предметам цього класу.

Оскільки повна індукція передбачає виявлення певної ознаки в кожному предметі відповідної множини, то висновок її (повної індукції) має достовірний характер. Схема міркування за повною індукцією така:

S. є Р S2eP S3eP

S'e'p'

n

Відомо, що Sr S2, S„ ..., Sn вичерпують усю множину предметів класу S.

Отже, всі S є Р.

Наприклад:

Меркурій обертається навколо Сонця. Венера обертається навколо Сонця. Земля обертається навколо Сонця. Марс обертається навколо Сонця. Юпітер обертається навколо Сонця. Сатурн обертається навколо Сонця. Уран обертається навколо Сонця.

Нептун обертається навколо Сонця. Плутон обертається навколо Сонця. Відомо, що Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон вичерпують усю множину планет Сонячної системи.

Отже, всі планети Сонячної системи обертаються навколо Сонця.

Повна індукція відрізняється від дедукції вже тим, що вона не дає знання про інші предмети, крім тих, які мисляться в одиничних судженнях-засновках. Разом з тим вона подібна до дедукції принаймні достовірністю своїх висновків. Абсолютизуючи подібність повної індукції та дедукції, деякі логіки відмовляють їй у статусі індукції. Інколи вважають, ніби повна індукція неспроможна дати нові знання. Проте вона відповідає загальному визначенню індуктивного умовиводу. Стосовно новизни висновків за повною індукцією слід розрізняти знання про належність тієї чи іншої ознаки кожному предметові відповідного класу і знання про належність цієї ж ознаки всім предметам цього класу. Адже загальний висновок повної індукції хоч і характеризує ті самі предмети, але дещо з іншого боку — з боку їх родової належності.

Гідно оцінюючи роль повної індукції, разом з тим треба визнати, що в реальному людському пізнанні вона займає незначне місце, оскільки до неї вдаються тільки при пізнанні скінченних і осяжних класів предметів (йдеться насамперед про ті класи предметів, які відображаються в реєструючих поняттях).

В особливий різновид індуктивних умовиводів виділяють так звану математичну індукцію, яка ґрунтується на специфіці будови і властивостях натурального ряду чисел. У натуральному ряді чисел кожне число більше від попереднього на одиницю. Хід міркування за формою математичної індукції такий: якщо якась ознака характерна для числа 1 і якщо ця ж ознака, будучи характерною для довільного числа натурального ряду п, належить і наступному числу п+1, то ця ознака характерна для всіх чисел натурального ряду.

Схема математичної індукції:

Якщо Р(1);

Якщо Р(п), то Р(п+1);

Отже, V х Р(х).

Неповна індукція

Неповна індукція — індуктивний умовивід, у якому висновок про весь клас предметів робиться на підставі знання тільки деяких предметів цього класу.

Наведемо два приклади таких умовиводів:

1. Залізо — електропровідне.

Мідь — електропровідна.

Свинець — електропровідний.

Срібло — електропровідне.

Золото — електропровідне.

Залізо, мідь, свинець, срібло, золото — метали.

Отже, всі метали — електропровідні.

2. Залізо тоне у воді.

Мідь тоне у воді.

Свинець тоне у воді.

Срібло тоне у воді.

Золото тоне у воді.

Залізо, мідь, свинець, срібло, золото — метали.

Отже, всі метали тонуть у воді.

Обидва умовиводи побудовані за схемою неповної індукції й ґрунтуються на істинних засновках. Проте висновок першого умовиводу є істинним, а другого — хибним. Оскільки засновки в другому умовиводі є істинними, то причиною хибності його висновку може бути лише недосконалість міркування, побудованого за схемою неповної індукції. Річ у тім, що в підґрунті індуктивного методу немає логічного закону, який би гарантував одержання істинного висновку з істинних засновків [25]. Тому неповна індукція дає ймовірний висновок. Пам'ятаючи про це, висновок із неповною індукцією треба розпочинати словами «мабуть», «напевно» тощо.

Імовірний умовивід — умовивід, в якому з істинних засновків певної структури одержують висновок, що може бути як істинним, так і хибним.

Крім неповної індукції, до ймовірних умовиводів належить також аналогія. Для визначення того, яким є висновок імовірного умовиводу — істинним чи хибним, — доводиться вдаватися до додаткової інформації. Для ймовірних умовиводів, на відміну від достовірних, не можна сформулювати таких правил, при дотриманні яких висновок неодмінно буде істинним, якщо вони застосовуватимуться до будь-яких істинних конкретних за змістом засновків певної структури.

Імовірність — величина, яка характеризує «ступінь можливості» якоїсь події, що може як відбутися, так і не відбутися.

Вивчаючи ймовірні умовиводи, увагу акцентують на ймовірнісній оцінці ступеня обґрунтованості (під-тверджуваності) суджень-висновків. У логічній науці розробляють спеціальні методи оцінки ймовірності висновків, одержаних за схемою неповної індукції.

Неповну індукцію поділяють на популярну (народну) і наукову.

Популярна індукція — неповна індукція через простий перелік за відсутності суперечного випадку.

У цій індукції узагальнення ґрунтується на фактах повторюваності однієї й тієї самої ознаки в кількох чи й багатьох предметах певного класу і відсутності суперечного цій повторюваності випадку. Так, численні факти ефективності ліків, виготовлених деякими майстрами народної медицини, дають можливість зробити загальний висновок про її ефективний вплив на організм людей. Це міркування є прикладом популярної індукції за умови, що представник народної медицини не знає причинного зв'язку, який діє між його ліками і людським організмом, а знає лише те, що в усіх випадках застосування даних ліків не було жодного негативного наслідку. Простий перелік — це лише один перелік без будь-якої іншої додаткової інформації, крім, звичайно ж, знання про відсутність суперечного випадку.

Був час, коли популярну індукцію переважно критикували, проте вона є тією «матір'ю», яка народжує то недолугих дітей (різного роду забобони), то геніїв (народну мудрість). Внутрішні, необхідні зв'язки речей, закономірності являються буденній свідомості у формі повторюваності. Ця повторюваність (разом з іншими чинниками) відіграла не останню роль у виникненні людського мислення. Проте не кожна повторюваність має своїм підґрунтям необхідні зв'язки між речами. Ототожнювання випадкової повторюваності з необхідною, часової та просторової послідовності подій — з причинною їх пов'язаністю призводить до логічних та фактичних помилок. Типовими помилками, які трапляються при некритичному ставленні до популярної індукції, є «поспішне узагальнення», «після цього — внаслідок цього» тощо. Виявами таких помилок є різноманітні забобони та марновірства. До речі, і перлини народної мудрості, зокрема народної медицини, потребують обґрунтування, виявлення відповідних причинних зв'язків, у результаті чого вони набудуть статусу наукових істин.

Наукова індукція — неповна індукція, в якій на підставі пізнання необхідних ознак деяких предметів певного класу робиться загальний висновок про всі предмети цього класу.

За схемою міркування (від знання окремих предметів певного класу до знання всього класу) наукова індукція не відрізняється від популярної. Відмінність її полягає в характері та природі засновків і способі їх підбору.

Якщо в популярній індукції засновки для узагальнення беруть переважно випадково, то в науковій їх підбирають свідомо, з урахуванням того, наскільки істотними є зв'язки, які в них відображаються. При цьому великого значення надають причинно-наслідко-вим зв'язкам речей. Автори, що вдаються до наукової індукції, не задовольняються відомими фактами. Вони одержують факти, використовуючи такі методи, як порівняння, вимірювання, спостереження, експеримент.

Сила наукової індукції полягає в тому, що кожний її крок пов'язаний з фактами, досвідом, вона часто піддається перевірці. А слабкість — у тім, що всеза-гальні висновки не піддаються перевірці емпіричними засобами, тобто з допомогою верифікації.

Оцінюючи пізнавальні можливості наукової індукції, треба пам'ятати і про історичну обмеженість людського досвіду.

Методи встановлення причинних зв'язків

Добираючи засновки для наукової індукції, часто вдаються до методів виявлення причинних зв'язків між явищами.

Причинні зв'язки між предметами і явищами не існують у чистому вигляді. Вони завжди супроводжуються безліччю інших зв'язків, зокрема тими обставинами, які забезпечують їх реалізацію. Все це ускладнює процес встановлення причинних зв'язків між явищами.

Існує п'ять методів виявлення причинних зв'язків між явищами: метод єдиної подібності; метод єдиної відмінності; поєднаний метод подібності та відмінності; метод супутніх змін; метод залишків.

Усі перелічені методи ґрунтуються на таких рисах причинного зв'язку:

— кожне явище має причину, тому пошуки її виправдані;

— причина завжди передує наслідку, тобто тому явищу, причину якого ми прагнемо встановити;

— після причини неодмінно настає явище-наслідок;

— за відсутності причини наслідок не настає;

— зміни в причині призводять до відповідних змін у наслідку.

Метод єдиної подібності. Сутність цього методу полягає у виявленні серед численних умов, що передують досліджуваному явищу, такої умови, яка постійно йому передує.

Метод єдиної подібності: якщо певна обставина постійно передує досліджуваному явищу при несталості всіх інших обставин, то, ймовірно, саме вона є причиною явища.

Наприклад: в одній із їдалень міста сталися три випадки отруєння людей, які там обідали. При цьому стало відомо, що відвідувач їдальні А. споживав першу, другу і третю страви; відвідувач Б. — другу і третю; а відвідувач В. — лише другу:

1. За умов 1, 2, 3 мало місце отруєння.

2. За умов 2, 3 мало місце отруєння.

3. За умови 2 мало місце отруєння.

Отже, найбільш імовірно, що саме умова 2 (друга страва) була причиною отруєння.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   15

Схожі:

ПЕРЕЛІК ОРІЄНТОВНИХ ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО СЕМЕСТРОВОГО ЕКЗАМЕНУ З ПСИХОЛОГІЇ
Загальне поняття про психологію, її предмет та завдання психологія як наука і навчальний предмет, її значення
Астрономії. Її розвиток та значення в житті суспільства КОНСПЕКТ...
КОНСПЕКТ УРОКУ Предмет астрономії. Ії розвиток та значення в житті суспільства. Методи та засоби астрономічних спостережень
Календарне планування
...
ПЕРЕЛІК КОНТРОЛЬНИХ ТЕМ І ПИТАНЬ
Предмет, принципи, джерела й значення вивчення курсу «Історія України в контексті всесвітньої історії»
Предмет, завдання і методи патологічної фізіології. Значення експериментального...
Дати студентам уявлення про патофізіологічний експеримент, ознайомити їх з основними видами експерименту і технікою фік­сації лабораторних...
ТЕМА ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
ПРЕДМЕТ АСТРО­НОМІЇ, її РОЗВИТОК І ЗНАЧЕННЯ В ЖИТТІ СУ­СПІЛЬСТВА. КОРОТКИЙ ОГЛЯД ОБ'ЄКТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ В АСТРОНОМІЇ
МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування
План Вступ Поняття кримінально-процесуального доказування та його...
Судочинства суд, суддя, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, зобов'язані встановити: чи був вчинений злочин, який саме,...
ЗАТВЕРДЖУЮ
Предмет і задачі курсу «Бюджетна система». Місце дисципліні в підготовці бакалаврів-фінансистів. Історія виникнення, значення бюджетної...
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка