|
|
Скачати 1.5 Mb.
|
|
Рух як спосіб існування матерії. Рух як спосіб існування матерії та його основні форми. Рух і розвиток. Специфіка соціального руху. Рух – найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух – будь-яка взаємодія матеріальних об’єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як немає і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій – відносним: спокій – лише один з моментів руху. Рух виявляється у багатьох формах. В процесі розвитку матерії з’являються якісно нові і більш складні форми руху. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю багатоманітністю як і матерія. Ф.Енгельс виділив 5 форм: Механічну, Фізичну, Хімічну, Біологічну, Соціальну Особливість механічної форми руху (переміщення матеріальних об’єктів у просторі) в тому, що включається як момент в усі інші форми руху, хоча чим складніша форма руху, тим менше вона може бути зведена до механічного переміщення. Фізична форма руху охоплює цілий комплекс різних видів руху. Це й процеси, які відбуваються всередині атома, його ядра, рух електричних частинок, полів тощо. Біологічна форма руху – процеси,які здійснюються в живому організмі; рух білкових тіл. Хімічна форма руху – рух, який здійснюється на молекулярному рівні. Сучанс наука виділяє геологічний, демографічний, лінгвістичний рух тощо. Соціальна форма руху – найвища форма руху; всі процеси, які виникають і відбуваються в суспільному житті, включаючи і духовну його сферу. Відмінність між формами руху, пов’язана з різними рівнями і типами організації матерії, лежить в основ класифікації фундаментальних наук. Форми руху, які розрізняються за ступенем складності, пов’язані між собою так, що форми нижчого порядку є підпорядкованими моментами, сторонами форм вищого порядку. Рух і розвиток Рух – будь-яка зміна матерії. Розвиток є тільки тим типом руху, який характеризує перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового, або є удосконаленням даного стану і даної якості, сходження на новий, вищий ступінь. В залежності від якісної специфіки і форми матерії відрізняють: розвиток неорганічної матерії, розвиток органічної матерії, розвиток суспільної форми матерії (суспільства), розвиток свідомості і її форм. Розвиток завжди зв’язаний із внутрішніми суперечностями і перетвореннями в структурі системи, речі, явища, характеризується поступальністю і ступінчатісю, етапністю. І в кінцевому вигляді має форму спіралі. Властивості розвитку: 1. Відтворення старого: незворотність, спрямованість, закономірність (необхідність) 2. Виникнення нового. Слід вважати розвиток вищою формою руху і зміни, точніше сутністю руху, а рух можна визначити як будь-яку зміну явища чи предмета. Рух – зміна взагалі. Специфіка соціального руху Соціальна форма руху – вся різноманітність практично-предметної діяльності людини, вся система суб’єктивно-об’єктивних відносин, тобто відносин людини. Соціальних груп, суспільства до навколишнього світу. Носій соціальної форми руху – людина – розумна суспільна істота, дії якої носять цілеспрямований, усвідомлений характер.
Подальший розвиток філософії Стародавнього Китаю пов'язаний із Конфуцієм, найбільш популярним мудрецем Піднебесної, вчення якого сьогодні налічує мільйони шанувальників як у Китаї, так і за кордоном. Погляди Конфуція викладено у книзі «Бесіди і судження» («Лунь Юй»), яку склали й опублікували його учні на основі систематизації його повчань і висловлювань. Конфуцій створив оригінальне етико-політичне вчення, яким керувалися імператори Китаю як офіційною доктриною практично протягом усієї подальшої історії Піднебесної, до завоювання влади комуністами. Моральні принципи, соціальні стосунки і проблеми управління державою — такими є основні теми філософії Конфуція. Всю свою увагу він зосередив на питаннях етики, бо цього вимагали історичні умови того часу, соціальний інтерес. Свою етику він побудував на грунті релігійно-філософських уявлень про навколишню дійсність. Етика Конфуція — це раціоналізована старокитайська релігійна мораль. В основу цієї моралі покладені принципи: 1) людяність (жень); 2) справедливість і обов'язок (і); 3) ритуальність (лі); 4) знання (чжи); 5) довіра (сінь). Основний принцип «жень» — не роби іншим те, чого не бажав би собі. «Лі» охоплює широке коло правил, які, по суті, регламентують усі сфери життя суспільства — від сім'ї до державних стосунків. Центральним принципом моралі Конфуція є гуманність, яка й становить основу доброчесності. Бути "гуманнним" — означає любити не стільки себе, скільки інших, на несправедливість відповідати справедливістю, за добро платити добром. Бути гуманним — означає вміти вчасно пожертвувати своїми інтересами. Моральні принципи, соціальні стосунки і проблеми управління державою — такими є основні теми філософії Конфуція. Щодо пізнання та усвідомлення навколишнього світу Конфуцій, головним чином, вторить ідеям його попередників, зокрема, Лао Цзи, в чомусь йому навіть поступаючись. Важлива складова природи у Конфуція — це доля. Конфуцій каже з приводу долі: «Все з самого початку зумовлено долею, і з долі нічого не забереш і нічого в неї не додаси. Багатство і бідність, винагорода і покарання, щастя і біди мають своє коріння, впливати на яке не може сила людської мудрості». Аналізуючи можливості пізнання і природу людського знання, Конфуцій говорить, що за своєю природою люди схожі один на одного. Тільки вища мудрість і крайня дурість непорушні. Люди починають відрізнятися один від одного завдяки вихованню і в міру набуття різних навичок. Що стосується рівнів знання, Конфуцій пропонує таку градацію: «Вище знання — це знання, яке людина має тільки народившись. Дещо нижчим є знання, яке отримується в процесі навчання. Ще нижче — знання, які отримані в результаті подолання труднощів. Найбільш же ниций той, хто не хоче винести урок із труднощів».
Категорія "матерія" у філософії. Сучасна наука про основні форми й структурність матерії. Матерія як філ. категорія – не закостеніла, незмінна форма або вмістилище всього існуючого у світі. Вона визначає найбільш суттєві властивості об’єктивно-реального буття світу – пізнаного і ще не пізнаного. До таких ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, сист. упорядкованість та ін. Системність в орг-ї категорії – не тільки її фундаментальна властивість, вона також визначає методологію сучасних наук пізнання структурних рівнів категорії: • Неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти) • Органічний (організмений, підорганізмений, понадорганізмений) • Соціальний (особистість, родина, плем’я, народність, клас, суспільство, людство, нація) Одже, поняття категорії проходить складний шлях, постійно уточнюється, поглиблюється, збагачується новими властивостями, відображає рівень розвитку пізнання людиною світу. Поширене визначення матерії як філософської категорії для означення об’єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, відображається нашими відчуттями та свідомістю й існує незалежно від них, певною мірою є обмеженим. Якщо не зосереджуватись тільки на гносеологічному визначенні, а розглядати матерію, враховуючи розвиток сучасної науки і філософії, то можна відокремити: • онтологічні складові: рух та його форми, простір, час, детермінація • гносеологічні принципи: пізнаваність, об’єктивність, реальність Одже, узагальнене визначення категорії “матерія” має базуватися на тому, що це - об’єктивно-реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і безпосередньо чи опосередковано пізнаване людиною. Сучасна наука виділяє 2 основні види матерії: 1. Речовина. Може бути в твердому, рідкому або газоподібному стані. Найбільш розповсюджений стан матерії у Всесвіті – плазма (газоподібний стан, створений електрично-зарядженими частинками). Вчені передбачають наявність ще одного стану – епіплазми (надплазми). 2. Поле. Виділяють гравітаційне, електро-магнітне, ядерне, мезонне, електронно-позітронне тощо. Є складними утворенями. Отже матерія невичерпна в своїх конкретних виявах і формах, все, що здатне викликати в людині певні психологічні реакції, є матерія. Як філософська категорія матерія є гранично широка і містка абстракція, яка охоплює всю різноманітність речей, явищ, процесів. Ці різновиди зводять до 3-х типів систем: • Системи неживої природи (електронні частинки і поля, атоми, молекули, макрокосмічні тіла, космічні системи, Земля, Галактика, Всесвіт). • Біологічні системи (вся біосфера від мікроорганізмів до людини). • Соціально організовані системи (людська особистість, сім’я, різні колективи, об’єднання, організації, партії, нації, класи, держава, людство взагалі). |
| 1. Історичні типи світогляду: міф, релігія, філософія. Предмет філософії Наївний матеріалізм у філософії стародавньої Греції і Риму. Персоналізм М. О. Бердяєва |