Як показують результати 20 річного поступу української незалежності, українці остаточно перестали довіряти правлячій Системі і вони більше не вважають породжену

Україна на переломі Як показують результати 20 річного поступу української незалежності, українці остаточно перестали довіряти правлячій Системі і вони більше не вважають породжену нею державу ні своєю, ні демократичною, ні українською. Адже, що отримав “маленький українець” через 20 років “радикальних економічних реформ”? Замість соціальних захисту – підвищення пенсійного віку, підвищення цін на енергоносії і тарифи ЖКХ, загрозу втратити за борги майно і житло, зменшення можливостей знайти роботу і достойну зарплату. Замість економічного зростання — заморожування заробітних плат, згортання виробництва і ріст безробіття. Медицина, освіта, армія — усе здеградоване і корумповане. Економіка — суцільна руїна. І ніякої перспективи. По всіх соціоекономічних, соціопсихологічних і соціополітичних параметрах ми спостерігаємо повний крах того, що для одних було —національною ідеєю, а для інших — “ українським проектом”. Суспільство опинилося в епіцентрі серйозних соціально-економічних потрясінь, а виходу з ситуації, яка складається в рамках правлячої на сьогодні Системи, як не було так і нема. Тим часом загострення економічної кризи, розкол еліт і початок відкритої політичної війни однозначно призводять до посилення економічної нестабільності і росту соціальної напруги серед усіх верств населення. Український державний корабель на всіх парах наближається до своєї останньої гавані — коли “верхи не можуть” а “низи не хочуть”. Відповідно у передчутті майбутніх подій мобілізація почалась по обидві сторони барикад. З одного боку: Система продукує антисоціальні закони, остаточно руйнує конституційне поле формування владних інститутів, фінансово укріплює каральні органи, а з іншого — народ, в якості усіх соціальних прошарків різночинства та підприємництва все більше вдається до, поки що, стихійних актів непокори. На тлі декларативно-крикливих осередкових протестів різношерстих партійно-профспілкових функціонерів ми можемо спостерігати ріст реальних яскраво виражених “економічних” мітингів у містах України. А “базарний майдан”, при всій його незрілості, став першим знаковим симптомом готовності широких народних мас до масштабних рішучих кроків у напрямку “перезавантаження держави”. І в той час, коли оця страшна, політично-колапсуюча потвора, яку правлячі олігархічні клани примушують нас визнавати за “свою державу”, шантажує українське суспільство узаконеним “безпредєлом”, так зване націонал-демократичне крило олігархічно-кланової “опозиції” не іде далі пустих і абстрактно-фальшивих завірянь у любові до народу, принагідно розколюючи його на кшталт мітингового клікушества під час роковин Дня національної Злуки. Це також є свідченням політичної агонії правлячої Системи, яка знаходиться в повному політичному цейтноті, в тому числі, і з боку фрондуючої бізнес-камарильї, яка натягує на себе жупан “демократичної опозиції”. На сьогодні така “опозиція” —- це кілька розрізнених бізнес-політичних угрупувань, відсторонених від влади, біля яких вовтузиться увесь спектр платних лакеїв з так званого “демократичного табору”, які вже давно “інтегрували” свої “демократичні ідеали” у фарватер бізнес-інтересів “ідейно близьких” олігархічних кланів. Звідси і “ідейні розбіжності” “друзів народу”, які дають себе знати під час будь-яких суспільно-значущих масових заходів, як це було, наприклад, під час дня Акту Злуки. Не дивно, що перед розтоптаним, зневаженим, приниженим, розгубленим і політично-дезорієнтованим українським суспільством давно вже постало питання: „Що робити?!” і „Куди іти?!”. А головне — „З ким іти?!”. Питання, яке при ближчому погляді на структуру і параметри суспільно-економічної кризи, має не стільки організаційно-формальний характер, скільки морально-етичний і належить не стільки до сфери політології скільки до сфери етики, моралі і політичної культури суспільства. Як виявляється, нині — проблема ідейно-змістових орієнтацій і політичного вибору українського “виборця” опинилась в пасці насаджених правлячою бидло-елітою фальшивих кримінально-мафіозних цінностей. Вражене ідеалами “блатної романтики” українське суспільство зазнало глибинних психо-інформаційних трансформацій і стало нездатним до правильної оцінки ситуації і відповідно до адекватної реакції на виниклі перед ним соціально-політичні виклики. Воно стало не тільки суспільством споживачів зі специфічними утилітарно-паразитарними соціальними орієнтаціями “освиненого міщанства”. Позбавлене моральних точок опору, воно розкололося на соціальні зграї і клани, які прагнуть вижити за рахунок один одного, хаотично борсаючись у багні мафіозних розборок, возведених у ранг державної політики. Українське суспільство стало суспільством суцільної “недовіри”: до політиків, до партій, до чиновників, до банківських установ, до соціальних інститутів і, як наслідок, — до держави в цілому. НЕдовіри специфічної, НЕ щирої, лукавої — НЕдовіри пристосуванців! Ось що заважає українцям стати “Європою”. Ось що заважає українцям стати Францією, Німеччиною, Грецією чи Італією з точки зору організованої боротьби за свої соціальні права і свободи. Ось що заважає українцям стати УКРАЇНЦЯМИ! Без традиції, без віри, піддавшись міщанським фетишам споживацтва і кар’єризму вони втратили внутрішню енергію державотворчості і стали - депресивними, інертними і нерішучими. Поняття держава у такого пересічного “споживача” уже стійко асоціюється зі словом мафія. Про який вже тут патріотизм може йти мова. А це вже загрожує крахом державної ідеї, як такої. Тому, коли правляча Система агонізує, коли внутрішні соціальні біди і негаразди підштовхують усіх від бізнесмена і до шахтаря до конкретних дій і протестів, наш політичний вибір повинен іти не по лінії чиїхось “електоральних перемог”. Сьогодні усі ми повинні визначитись - або я не довіряю і не хочу жити саме в такій державі, а чи мені потрібна держава взагалі. І від цього вибору буде залежати який ми народ і чи ми є народом взагалі! Таким чином нам потрібно подолати головного ворога, який живе всередині нас. Ім’я цьому ворогу - наша власна байдужість! Нікому немає діла ні до чого! Кожен сам за себе! Нікого не турбують “чужі проблеми”! У кожного - його хата з краю! І виявляється що головна причина усіх наших соціальних-економічних проблем знаходиться всередині нас самих! Це втрата стійких морально-етичних орієнтирів, без яких не буває ні єдності, ні громадянської солідарності, ні чесних і не корумпованих політиків, ні справедливої держави. А значить, не може бути ні високої якості життя, ні безпеки, ні добробуту. І те, що ми опинились в залізних обіймах “бандитизму з людським обличчям” винні також ми самі і ніхто крім нас! Адже це ми допустили шахраїв і пройдисвітів у владу. Це ми, тримавши 20 років назад економічно потужну державу дозволили їм її пограбувати і зробити з неї політичну Руїну. І це ми їх там терпимо і постійно знову і знову обираємо! І ми самі винні в тому, що сьогоднішні політичні упирі з олігархічно-кланових інкубаторів приймають драконівські закони і перетворюють “маленьких українців” у безправних наймитів і злидарів, не здатних до будь-якого організованого супротиву. Ми всі є відповідальними за цю владу і за своє безнадійне соціально-економічне становище. Бо кожен народ завжди має таку владу на яку він заслуговує. Таким є промисел божий і історичного провидіння. І якщо ми і далі будемо перебувати у безпробудній політичний летаргії, якщо і далі будемо іти на поводу у своїх кольорових політичних кумирів, якщо і далі будемо не здатні іти далі “безсилої насолоди плебейського плачу” — ми і далі будемо плодити політичних потвор на владному Олімпі! Потвор, яким самі ж своєю бездіяльністю і “зневірою” потураємо. У цьому потворстві, ситуація дійшла до того, що виборча процедура у цій державі сама по собі стає великою проблемою. Які закони не пиши — все одно обдурять і сфальшують. Тотальна недовіра до результатів голосування при повній суспільній апатії. Але хто фальшує вибори? Політики, яких ми не любимо і ненавидимо? Чи ми ж самі, ідучи на поводу різношерсних соціолухів і політолухів, які вигадують для нас різноманітні передвиборчі лохотрони, завбачливо пропонуючи по 30 срібняків за кожен проданий чи підтасований голос. А потім кричимо погана влада! Не за горами той час, коли ми, здеградовані, люмпенізовані, голодні і обкрадені власноручно-обраною владою поставимо собі закономірне запитання: „А чи потрібна нам демократія взагалі?” Так кримінально-мафіозні клани, брехнею і обманом підштовхують нас до “закону” і “порядку” - до визнання їхньої довгоочікуваної диктатури. А для того щоб все пройшло пристойно і “по-справжньому”, наші доморощені провладні політичні покручі підкидають нам трошки керованої “революції”. Усілякі голодно-стихійні безлідерсько-ковбасні бунти — сліпі і безжалісні. А щоб лоханутий “піпл” “повівся” остаточно — професійні політичні “кидали” дістають зі своїх рукавів давно мічені карти “демократичної опозиції” з її прикупленими “вождями”. Запускають на проплачені мітингові карнавали своїх фінансово пригрітих політичних клоунів і борців за “демократичні цінності”. Тих самих, які так віртуозно вміють розлучити український народ не будь коли, а саме в день Національної Злуки! Немає кращої агітації проти “демократичного безладу”, як “ідейні” розборки всередині самого “демократичного табору”. І саме руками отаких політичних нікчем і провокаторів, за спиною яких завжди стирчить хитра пика олігарха, створюється благодатний “демократичний фон” для утвердження мафіозної диктатури, яка тихцем накидає соціальну удавку на шию українського трудового народу! Звичайно цей глобальний політичний “лохотрон” не може тривати вічно. Система, сконструйована на брехні і тотальному обмані приречена на смерть і загибель. І тому справжня народно-демократична революція уже не за горами. Всі ритуальні політичні танці влади навколо соціально-економічних псевдореформ в угоду МВФ лише прискорюють її. Кістлява рука безробіття, злиднів і безправ’я впевнено гримає в двері кожної української родини. Україна вагітна революцією. Тому усім небайдужим сьогодні потрібно усвідомити одне — правлячі олігархічні угрупування зроблять все, щоб утриматись біля влади і паразитувати до останнього. Вони будуть використовувати армію і силові відомства. Вони не будуть здаватись до останнього, тому, що не знають ніякої іншої Системи при якій вони зможуть зберегти свої мільярди і владу. Тому, тільки організованість, масовість і системна послідовна боротьба — зможе зробити перемогу української демократії невідворотною. Прийшла пора пробуджуватись. А для цього, перш за все потрібно остаточно порвати свої ідейні помисли з продажними партійними вождями і приступити до самоорганізації! Тільки через відновлення єдності усієї трудової України, через власну трудову солідарність широкі народні маси зможуть зробити перший крок до свідомої політичної боротьби за свої громадянські права. Далі, почавши від мобілізуючої трудові прошарки соціальної оборони — від економічних страйків, пікетів і мітингів, ми зможемо перейти до загальнонаціонального політичного наступу на Систему аж до повного її “перезавантаження» . Також нам потрібна нова організаційно-кадрова стратегія. У побудові нового соціально-трудового руху ми повинні відмовитись від політичної недолугості псевдопатріотів, які діяли за принципом — зібрати більший натовп, а там видно буде. Натовп в будь-якому своєму прояві ніколи не був і не буде конструктивною, послідовною силою. Натовп — це сліпе знаряддя політичних перевертнів і об’єкт маніпуляцій з боку прихованих “пастухів” і їх агентів впливу. (згадаймо останній “безлідерський” і “позапартійний” майдан підприємців). Активне ядро патріотів може з’явитись тільки під час скоординованої системної соціальної оборони, яка з необхідністю має перерости в політичну боротьбу українського народу за відновлення порядку, закону і демократії. І тільки у такий спосіб з’являться, спираючись на волю і довіру українського народу, нові обличчя української політики. Тільки тоді коли українське суспільство усвідомить, що без боротьби не буває перемоги — воно знову стане великим і могутнім українським народом -господарем власної держави. Іншого шляху не було і не буде. А для цього потрібно скинути з себе облуду примітивного споживацтва і перестати бути “приниженими і ображеними”. Перестати тільки пристосовуватись, “іти в тінь”, бути пасивними спостерігачами і сподіватися, що якось буде. Як показують останні події — не буде. ”Бандитизм з людським обличчям” не пропустить нікого. Доберуться до кожного. Логіка його поведінки проста — якщо ти болван, якого можна постійно “розводити”, раз ти ганчірка об яку можна витерти ноги і ти будеш терпіти, раз ти бидло, яке гарантовано продасть свій голос за тридцять срібняків під час “всенародного волевиявлення”, раз ти політичний лакей, який буде підтасовувати бюлетені в розрахунку на посаду чи якийсь привілей то чому ми, олігархи, повинні вас безчесних, продажних, підлих, безхребетних, боягузливих, корумпованих боятись і з вами рахуватись. Тому важливим етапом нашої боротьби має стати перемога кожного українця над самим собою. Над своєю байдужістю і зневірою — головними причинами усіх наших політичних поразок. І тоді світ навколо нас зміниться. Ми набудемо силу і єдність так необхідну нам для перемоги над цією страшною антинародною Системою, яка стає загрозою життю і безпеці кожній українській родині. Таким чином наявність політичної і економічної кризи, згортання демократії і свободи слова, наступ на соціальні права і свободи українських громадян на тлі тотальної недовіри населення до усіх без винятку владних інститутів і політичних партій, починаючи від “демократичної опозиції” і завершуючи правлячою верхівкою — є свідченням що революція почалась. Сигнали радикалізації настроїв українського суспільства уже давно перейшли у стабільний передгрозовий соціальний фон. Тому вихід у нас єдиний —організація власного народного-трудового соціального руху — Солідарність і початок організованої боротьби за соціальну, національну і економічну справедливість аж до “перезавантаження держави”. Бо немає життя без справедливості. І не буде справедливості без влади. А влада — всередині українського народу. Віктор Горобчук Лідер ВГО “Загальноукраїнський трудовий рух -Солідарність”.

Схожі: