|
|
Скачати 265.5 Kb.
|
| Віросповідання запорозьких козаків неподільно пов'язане з віросповіданням українського народу. Християнська релігія входила в Запорозьку Січ у той же спосіб, що й на Україну-Русь – з тією ж метою та за допомогою тих же методів. Для з'ясування мети християнства скористаємося висновком українського письменника-етнографа Михайла Іванченка: "Сусіди Київської Русі, намагаючись накинути їй нову релігію, аж ніяк не піклувалися про поліпшення її життя й піднесення культури. Кінцевою метою в них було духовне поневолення і військове підкорення русичів. А звідси – данина, зиск, додаткова робоча сила та дармові вої" (МІ с.54). Сповідуючи рідну предківську релігію, українці-русичі увійшли у всесвітню історію як непереможні воїни. "Візантійський хроніст Прокопій Кесарійський (VІст.) описав щорічні зрушення східнослов'янських племен склавинів та антів на володіння Візантії. За його словами, в них тоді єдиним володарем був усесильний бог блискавки (Перун). З ним вони почувалися рішучими й відважними. Кінні ополчення слов'ян переправлялись через Дунай, спустошували Іллірику. Під час війни 550-551 років склавини та анти підступили до стін візантійської столиці – Царгорода. В кінці VІ століття вони ще кілька раз намагались оволодіти цим містом. Візантія часто підносила воєводам дорогоцінні миротворчі дарунки… Неспроможна протистояти русичам військовою силою, Візантія замислила умиротворити їх новою вірою" (МІ с.50-52). Сучасна історія датує запровадження християнства на Русі наприкінці Х століття. Показово, саме з цього часу починається відтік невдоволених русичів з центральної Руси на околиці, зокрема й у степи. "Процес відтоку народної сили в степ розпочався у Х ст. і особливо посилився у ХVІ ст." (УФ с.31). Кінцева дата пояснюється утисками католицької церкви, коли Річ Посполиту очолив фанатичний католик Сигізмунд-ІІІ (1587-1632), після чого православні українці-русичі відчули непомірний релігійний гніт, що набув жахливих наслідків з офіційним запровадженням Брестської унії 1596 року. Фактична християнізації Руси була запроваджена у 1037 році Ярославом-Георгієм «Немудрим» і мала фатальні наслідки: перша вікопомна поразка християнізованого війська українців-русичів сталася під час монголо-татарської навали Чингіз-хана 1223 року. Власне це був початок занепаду непереможного Царства Русь, що остаточно занепало під час Батиєвого нашестя 1238-1240 років. Показово, що "саме тоді давньослав'янські вірування спалахнули з новою силою. Адже коли горіли Києв, Чернігів та Володимир-Волинський, християнські священики проповідували "смирення й покірність перед волею божою". Після таких злочинних слів проповідники самі розбіглися хто куди. Наприклад: митрополит Русі Іосиф утік до рідної Візантії, а рязанський єпископ Кирило – в лісові пущі. Християнський бог не порятував русичів. Люд гинув навіть у церквах. Отоді в людських душах і прокинулась давня народна віра, яка вчила захищати рідну землю й боротися з будь-якими нападниками" (МІ с.158). На жаль, правителі тодішньої Русі були неспроможні усвідомити згубні наслідки насильницького запровадження християнства, бо тлінна дія цієї жидівської релігії проявляється не одразу, а лише через декілька поколінь. Під впливом нової релігії безстрашні воїни змінювали своє ставлення до власного життя. Якщо за Предківською Вірою вважалося почесним померти на ратнім полі (бо воїн отримував від рідного бога друге життя і ставав більш вправним у наступних битвах), то за християнською релігією, не маючи другого життя після загибелі, воїн страхався смерті, що виразно проявлялося в битві і впливало на її результат. Інакше кажучи, християнство підточило незламний дух непереможного руського воїнства, що й привело руську державу до повного краху. Адже люди, які піклуються тільки про себе, гублять не лише себе, але й свою державу. Найбільше зло християнства у тому, що воно упокорює свідомість людини, примушує терпіти безчестя, знущання, наругу, ганьбу, здирництво, грабіж, потурання людської гідності. Замість свідомої боротьби за свої права, християнська релігія примушує коритися знедоленню і мовчки миритися з кривдою, покладаючись на розраду від жидівського бога. Але жидівський бог піклується виключно про жидів, тож українцям-русичам і загалом усім слав'янам нема на що сподіватись взагалі. Немає іншого пояснення занепаду непереможної України-Руси, як внаслідок насильницького запровадження християнства «мечем і вогнем». Примусова християнізація широких верст населення Середньовічної Руси підточила моральний дух українців-русичів і усього непереможного руського воїнства. А усілякі балачки про якісь "духовні надбання", що буцімто принесло християнство, ні що інше як вигадки церковників. На це зауважували відомі політичні й громадські діячі, зокрема Михайло Драгоманов: "Найміцнішою з назад тягнувших ниток була "христова віра" й "святе письмо", шкодливу силу якого ми показали в "Громаді" (часописі). Найголовніше всього – це те, що "святе письмо" не підтримує думки, що щастя людське – перед ними, а не позаду, через те всякі слова про братство між людьми й проти насильників зводяться на те, щоб терпіти, поки сам бог жидівський не схоче визволити рабів" (МД с.32). Козаки, як військові люди, не переймались питанням християнської релігії. По великому рахунку, козаки ніколи не були християнами, а лише вважалися такими про людське око наприкінці свого історичного існування. Військова справа взагалі несумісна з християнською релігією, бо військові свідомо порушують біблійну заповідь "не убий". Козаки порушували цю "заповідь" настілки часто, що за християнськими канонами усі без винятку мались бути відлучені від Церкви І.Христа. Тож ні про яке християнське вірування козаків не може бути мови. Єдина релігія, яка відповідала їх діяльності і яка, власне, й зумовлювала захист Батьківщини шляхом збройної боротьби на ратнім полі, – це Віра Предків наших – дохристиянське Православ'я, яке сповідували українці-русичі задовго до вторгнення християнства на Україну-Русь. Не підлягає сумніву, що лише предківські святині українців-русичів здатні згуртувати українську націю та надихнути до національно-визвольної боротьби проти поневолення. Заповідь І.Христа "не убий" неспроможна закликати до боротьби. Відтак щось інше надихало українських козаків до звитяжних подвигів в ім'я Батьківщини. Це була Предківська Віра, що закликала боронити рідну землю не шкодуючи життя. Маємо докази духовного впливу предківської релігії на українців-русичів з "Велесової Книги", яка закликала боронитись від ворогів та триматися рідних звичаїв: "Старі часи – то наше благо. Доберемо від них твердості і кріпості, аби ворогам відповідати, як належить. Такими були наші отці, і нам не бути іншими. А греки-християни хотіли нас христити, щоб ми забули богів наших і так обернулися в їх віру і стали їм служити. І те бачимо, і руку тримаємо на вас, аби знали, що лютий день іде. І се маємо йти і дивитись у вічі смерті. А ті, хто не домислює до того, суть їхні майбутні раби і піддані. Рушайте, браття наші, племено за племеном, рід за родом і бийтеся за себе на землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим" (ДБЛ с.5-9). Красномовним доказом нехристиянського світогляду запорозьких козаків є розповідь очевидця 1845 року: "Чимало всілякого доводилось бачити на місці колишньої Січі; так наштовхнулися ми на цілих 15 гробів, і ті гроби зовсім не схожі на наші (християнські), – вони були схожі на човни з урізаними носами" (ІЗК с.134). Додамо пояснення, що подібність гробів до човнів, власне до "дубів" (звідки й вислів "дати дуба"), походить з дохристиянських часів, бо маємо тодішні згадки про тесані гроби з суцільного дерева на зразок човнів. Принагідно згадати про розкопки козацьких курганів 1936р. поряд з відомою могилою козака Савура (Савур-Могилою): "Коли відкрили труну, побачили останки козака в червоних шароварах і синьому жупані, підперезаному зеленим поясом. Лежав лицем донизу, а за поясом мав горобчик горілки, запечатаний сургучем" (ІУЛ с.57). Вагомим, а головне більш офіційним доповненням до висновку про нехристиянське вірування запорозьких козаків можуть служити численні визначення дослідників українського козацтва, зокрема Д.Яворницького: "Вірність у дружбі вельми високо цінувалася на Запорожжі, де, за козацькими правилами, гріхом вважалося ошукати чорта, коли він потрапляв січовикам у товариші" (ІЗК с.90). Польсько-шляхетський історик Семеон Окольський у своїх мемуарах ХVІІст. писав: "Козаки не допускають до війська своїх священиків і тому недостатньо думають про бога" (ІЗК с.513). "Пантелеймон Куліш докоряв запорозьким козакам, що були вони байдужими у справах релігії. Деякі історики не помічали релігійності запорожців або вважали її нещирою" (УФ с.136). "Відомий києвський митрополит ХVІІст., Петро Могила, називав запорозьких козаків відступниками; православний пан Адам Кисіль у тому ж столітті відгукувався про козаків, як про людей "ніякої віри – religionis nulius"; уніатський митрополит Рутський іменував їх (козаків) "людьми без релігії – sine religionis", а думні д'яки московські називали козаків – людьми, не мавшими страху божого. Деякі дослідники, як П.А.Куліш, наводять приклади ворожого ставлення козаків до православних церков та вищого духовенства, недовіри до монахів, висвітлюють побутуючі між козаків марновірство та забобонність щодо шкідливого впливу для військової справи присутність священика у війську" (ІЗК с.262). Як бачимо, сучасники козацької доби повністю заперечують християнське віросповідання козаків у ХІV-ХVІІ століттях. Однак більш пізні історичні виклади вже накидають українському козацтву християнське вірування, напевне під тиском пануючої ідеології та впливової політики сусідніх держав, а деякі історики з власного розсуду навіть намагалися проголосити українських козаків ревними поборниками християнства. Однак на сьогодні усім відомо, що козаки звалися «характерниками», тобто чаклунами, здатними до спілкування з вищою «потойбічною» силою. Мабуть не варто пояснювати, що характерництво не сумісне з християнством, мало того, воно засуджувалось Церквою І.Христа як «зносини з Дияволом». Але про це чомусь щоразу забувають нещирі прихильники козацтва, називаючи Запорозьку Січ «християнською республікою». Досі знаходяться шарлатани, що переповідають брехню про християнське вірування запорожців, і знаходяться дурні, котрі в це вірять. Тож варто наголосити: Запорозька Січ була не християнською республікою – а козацькою республікою. Це треба твердо усвідомити сучасному українцю для вірного розуміння нашої істинної історії. Накинута козакам ідеологема християнства паплюжить історичну пам'ять про наших непереможних запорожців, зводячи нанівець правдиве відображення козацької доби. Адже не дарма мовиться в пісні про запорожців: «Славні хлопці-запорожці вік звікували, церкви не видали» (ІЗЗ с.109). Надумана «християнізація» запорожців зумовлена бажанням Церкви І.Христа прославитися чужими заслугами і звеличитися в ореолі козацької слави, як свого часу це намагалися зробити литовсько-польські ідеологи, накидаючи заслуги в утворенні Запорозької Січі представникам своїх націй (Лянскоронському, Дашкевичу, Вишневецькому). Аналогічно їм сучасна Церква І.Христа своєю вигаданою «історичною» участю в козацькій добі намагається підвернути собі під спід усі здобутки запорожців, а головне – тримати під своїм ідеологічним контролем сучасне відродження українського козацтва, щоби, не дай-бо, не відродився істинний козацьких дух, котрий несумісний з рабською психологією християнина. Видатний дослідник українського козацтва Д.Яворницький зазначає спорудження першої церкви на козацьких землях лише у ХVІІ столітті: "У 1602р. щойно збудовану церкву перетворили на Самаро-Пустинний (Миколаївський) монастир" (ІЗК с.264). Щоби не склалося враження, буцім-то християнський монастир зводився на "пустинній" – неродючій землі, зауважимо, що Церква І.Христа завжди захоплювала найкращі землі. Тож Самаро-Пустинний монастир не був виключенням з цього правила: Самарські землі знаходились у найбезпечнішому місці (найвіддаленішому від татарських орд) і вважалися найкращими з усіх земель, що перебували під юрисдикцією Запорозької Січі. Згідно "Опису України" французького інженера Боплана, Самарські землі під час його перебування на Україні у 1631-1648 роках уявляли собою «земний рай». "Самара вирізнялась невичерпними запасами риби, меду, воску, дичини та добірного лісу і за свої багатства прозвана козаками святою рікою; місцевість зокола Самари запорозькі козаки називали обітованою землею, раєм божим на землі" (ОУ с.15). До того ж, як зазначав Д.Яворницький, "Самарський монастир мав у своїй власності 18,648 тисяч десятин та 2,3 тисячі квадратних сажнів" (ІЗК с.307). Тож не дивно, що бажаючих потрапити в ту "божу обитель" було достатньо, зокрема серед "абшитованих" козаків, тобто відставних, що закінчили військову справу за віком і не надбали за свою службу ніякої маєтності. А відносно того, що за перебування у тій обителі треба було раз на день співати молитву жидівському богу, козаки не переймались, бо, певна річ, зі своїм уставом у чужий монастир не втрапиш. Про надзвичайно благодатну, невичерпно багату та неймовірно родючу Самарську землю свідчить той факт, що після знищення Запорозької Січі тут розпочинається справжня монастирська колонізація. Саме сюди хлинула церковна братія, ласа на дармову поживу. "В Самарській губернії у ХІХст. нараховується 18 (вісімнадцять!) монастирів" (ГП с.119). Причому кожен з них мав величезні земельні наділи, бо "першою господарською турботою монастиря було привласнення навколишньої землі", на якій працювали закріпачені селяни, бо "жодного прикладу особистої праці монахів немає" (ГП с.110). Як бачимо, Самаро-Пустинний монастир отримав назву не від "пустинної" місцевості; ця назва засвідчувала відсутність будь-яких християнських споруд на запорозьких землях. Тобто Самаро-Пустинний монастир був першим християнським форпостом, зведеним у ХVІІст. в найвіддаленішій від Запорозької Січі північній околиці козацької землі, а це у свою чергу засвідчує, що запорозькі козаки до ХVІІст. не були християнами. До того ж, відсутність бодай одної християнської церкви на запорозьких теренах служить переконливим доказом, що запорожці до ХVІІст. не тільки нехтували християнською релігією, але навіть не визнавали за потрібне вважатися християнами про людське око. Активний наступ християнської релігії на українське козацтво розпочався в часи гетьманства польського шляхтича П.Сагайдачного. Його стараннями було відроджена Київська митрополія і засновано у 1615 р. Богоявленське Братство (Братський монастир) у Києві, до якого у 1620 році вступив сам гетьман «з усім козацьким військом», як помпезно свідчить християнська церква. Пишномовність цього вислову ніяким чином не охоплює усе українське козацтво, хіба що незначну частину прихильників колишнього гетьмана з числа старшин. Лукава церковна офіціозність може ввести в оману лише неосвічену людину, адже історично засвідчено, що на час вступу Сагайдачного до Київського (Богоявленського) Братства у 1620 році, він вже не був гетьманом; замість нього у 1619 році козаки загальною радою обрали на гетьманство Якова Бородавку-Неродича. Запорожці продовжували триматися осторонь від Церкви І. Христа не лише при Сагайдачному, але й у більш пізні часи. Нехристиянське вірування запорожців засвідчене навіть у «Хроніці Польській» Мартина Бельського: описуючи бій козаків під Яссами 1577 р., він зазначав, що «серед запорожців був козак, котрий змовляв кулі й робив їх безпечними як для себе, так і для інших». Про схожий випадок писав також польський історик ХVІ ст. Бартош Папроцький, коли розповідав про похід польського війська на Молдавію у 1583 році. Вагомий доказ Народовір'я українського козацтва надає очевидець і безпосередній учасник подій – польський ксьондз Семеон Окольський, описуючи воєнні дії польського коронного війська проти Війська Запорозького під проводом отамана-гетьмана Якова Остряниці, який завдав поразки ляхам в битві під Голтвою 1638 року. "Голтву з двох сторін омиває Псла й Хорол.., і ця Псла оточує місто півколом, а в цьому півколі місто, обнесене міцним частоколом, і замок, таким же чином укріплений. Крім того козаки насипали вали… На валах розставили тисячі людей, передовий окоп упорядили артилерією; крім того на височинах розмістили чаклунів і чародіїв, щоби вони мали змогу провадили заклинання над порохом, гарматами, повітрям і вогнем" (ЩВ с.414). Ці свідчення Семеона Окольського, за виданням у Києві 1896 року окремою книгою «Мемуари, относящиеся к истории Южной Руси», переконливіші за будь-які вислови сучасних шарлатанів, що усіма правдами й неправдами намагаються накинути запорожця християнське вірування. |
| „Козацькому роду – нема переводу” Дати елементарні поняття про умови життя козаків, розкрити значення оборонно-визвольної боротьби для українського народу. Виховувати... |
Тема: «Голодомор. Де той рік, де той місяць, де той проклятий день» Мета: навчити сприймати різні життєві ситуації; розвивати цікавість до минулого свого народу; виховувати правильне ставлення до історії... |
| З овсім мало збереглося відомостей про той період життя Богуна, який... Національно – визвольна війна українського народу проти польського панування ( 1648- 1654 рр.) завжди була в центрі уваги істориків,... |
Урок №3 Тема: Бойове товариство, побут Запорозьку Січ, показати майстерність письменника в зображенні Січі, розкрити авторське ставлення до української вольниці; розвивати... |
| Історичні пісні про боротьбу українського народу проти соціального... Тема: Історичні пісні про боротьбу українського народу проти соціального та національного гніту «Ой Морозе, Морозенку…», «Чи не той... |
Верховна Рада України Президенту України Богородиці була одним із найголовніших свят запорозьких козаків. У двадцятому столітті козацькі традиції наслідували борці за незалежність... |
| Сценарій до дня української писемності та мови "свято української мови" Мета: Виховання любові до рідної землі, до рідної мови, до її носія – українського народу, до держави Україна, до народних традицій;... |
Гімназія «Ерудит» Солом’янського району м. Києва Української держави; поглиблення знань про iсторичний факт злуки українського народу, його значення; пробудження iнтересу до поглибленого... |
| 1. Участь козаків у війнах за межами України в першій половині XVII ст Війна Речі Посполитої з Швецією на початку XVII ст. і запрошення козаків до участі в ній. Часткове скасування сеймом у січні 1601р."баніції"... |
Слово “тригонометрія” (від грецьких слів “тригонон” трикутник і “метріо”... Слово “тригонометрія” (від грецьких слів “тригонон” – трикутник і “метріо” вимірюю) означає “вимірювання трикутників”. Виникнення... |