2.2. Прономіналізація як різновид конверсії
Прономіналізація (від лат. pronomen – займенник) – вид конверсії, що полягає в переході слів з інших іменних частин мови до класу займенників. Відбувається внаслідок ослаблення, десемантизації (втрата словом власного лексичного значення) того чи іншого їхнього лексичного, конкретно – номінативного значення в напрямі розвитку вказівної функції. Повна прономіналізація для української мови порівняно з мало характерна. Крім кількох слів, тепер уже ненормативних (другий – «інший» - від іменника друг; любий, любісінький «будь-який» - від значення «любий, який до вподоби»), вона представлена переважно випадками лексикалізації синтаксичних конструкцій, що мають займенниковий компонент, з набуттям неозначено-узагальненого значення: дехто, дещо, деякий (з вивідним значенням «десь», «хтось»), хтось, щось ( щось недописане, хтось незнайомий, хтось з учителів) з давнього значення «хтось собі», хто-небудь, будь-хто, хтозна-хто. В інших випадках прономіналізація виявляється лише як тенденція – переважно до розвитку: а) неозначеного або неозначено-узагальненого значення «якийсь», «хтось» або «будь-який», «будь-хто»: один (одного разу) – від числівникового значення певний (певною мірою), перший-ліпший, при фразеологізації синтаксичних конструкцій типу який (хто, що) завгодно (хочеш, попало); б) неозначено-особового чи узагальнено-особового значення – «хто-небудь», «хтось» або «хтось інший» («всі інші»): людина (люди), чоловік («Якщо людина чесна, це відразу видно», «прислати людину замість себе», «ні собі, ні людям»); в) ослаблено-особового або ослаблено-предметного значення: людина (люди), чоловік, річ, справа, діло, штука («він людина добра», «освіта – важлива річ», «з якої речі?», «не в цьому справа», «моє діло маленьке»); г) вказівно-анафоричного значення: даний «цей» (у даному разі), перший, останній, вищезазначений («Прийшли Іван і Петро. Останній запізнився»); д) узагальнено-особового значення: наш (ваш) брат «я/ми(ти/ви)» або «такі, як я/ми(ти/ви)»; е) конкретно-особового значення, але з конотацією поваги: «Дай же сказати чоловікові (замість йому), не перебивай», «Нагодуй ось людей» (замість їх).
Типи прономінальних словосполучень:
1. Прономінально-адвербіальне словосполучення. Цей тип займенникових словосполучень має залежне слово прислівник. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (явно наш).
2. Прономінально-ад’єктивне словосполучення. Цей тип займенникових словосполучень має залежне слово прикметник, іменник, дієприкметник, порядковий числівник. Назва словосполучення зроблена за морфологічним вираженням його компонентів (щось недописане, хтось незнайомий, хто-небудь третій).
3. Прномінально-вербальне словосполучення. Такий тип займенникових словосполучень має залежне слово дієслово. Назва словосполучення зроблена за морфологічним вираженням його компонентів (я знаю, який розуміє).
4. Прономінально-нумеральне словосполучення. Цей тип займенникових словосполучень має залежне слово числівник. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (вони обидва, нас трьох).
5. Прономінально-прономінальне словосполучення. Цей тип займенникових словосполучень має залежне слово займенник. Назва словосполучення зроблена за морфологічним вираженням його компонентів (дехто із нас, ми всі).
6. Прономінально-субстантивне словосполучення. Цей тип займенникових словосполучень із залежним словом іменником. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (хтось із лікарів, усе для людини).
2.3 Перехід інших частин мови у прикметник
Ад’єктивація (від лат. adjectivum – прикметник) – вид конверсії, що полягає у переході слів з інших частин мови в прикметник. Найбільше охоплює дієприкметники, значно менше – займенники й числівники (підкреслена увага; дивись – який!; такий собі; співати другі партії).
Як і прикметники, ад’єктивовані одиниці виступають у ролі означення або частини складеного присудка. Функціональна тотожність ад’єктивованих і неад’єктивованих значень дієприкметників ускладнює їх розмежування.
В українській мові найчастіше ад’єктивуються пасивні дієприкметники на -ний (-ений), -тий. Ад’єктивовані активні дієприкметники на -чий і -лий виступають здебільшого в термінах: спляче очко, задерніла площа). Не ад’єктивуються, як правило, дієприкметники з суфіксами -ува- (-юва-), -овува- (Тріщали розгризувані кістки) та одиничні дієприкметники при сильно вираженій процесуальності або результативності (Дивіться на осідаючий пил; Покинув опустілий перон; Виє підстрелена вовчиця; Лежать парик і одклеєні вуса).
В основі ад’єктивації дієприкметників – втрата процесуального або результативного і набуття якісного характеру ознаки, яку він виражає. Дехто з учених вважає, що ад’єктивовані дієприкметники можуть мати ще й відносні значення (гартований меч). До ад’єктивованих відносять також дієприкметники з лексикалізованими значеннями, тобто такими, яких немає у співвідносному дієслові, але які з’явилися за асоціативно образними поняттями (натягнуті стосунки, зім’яте обличчя). Значення ад’єктивованих дієприкметників по-різному співвідносяться з семантикою вихідних дієслів: одні утворюються на основі оякіснення ознаки і повторюють пряме значення дієслова (валяне сукно, мурований дім, квашена капуста); інші утворюються через розвиток переносних значень, а також поза значеннями дієслів за асоціацією (розгнуздана сваволя, рафінований фальсифікатор, підсинені білки очей). У кожному конкретному випадку ад’єктивація відбувається по-різному, захоплюючи то прямі (озброєний загін), то переносні (підтоптаний парубок) значення дієслова. Ад’єктивація дієприкметників певною мірою залежить від їхнього стану, виду, часу та синтаксичних зв’язків. Найбільше стримує ад’єктивацію здатність дієприкметників до дієслівного керування – наявність залежних слів (пропахлий воском, вирізьблений майстром, виставлений напоказ, прочитаний уголос, правильно розв’язаний), хоч відсутність залежних слів ще не означає ад’єктивацію дієприкметників (наприклад, відбита атака – неад’єктивоване значення).
Найзагальніші критерії виявлення ад’єктивованих значень у дієприкметниках такі:1) неможливість трансформації дієприкметників з іменником у конструкцію з особовим дієсловом, співвідносним з дієприкметником (награна увага, латані ниви); 2) неможливість сполучення дієприкметників із залежними словами (з іменниками в орудному відмінку на означення суб’єкта, знаряддя, матеріалу, дії та придієслівними прислівниками – вигнутий ніс, розгойдана хода).
Ці два чинники стосуються всіх ад’єктивованих значень дієприкметників.
Різновиди ад’єктивних словосполучень:
1. Ад’єктивно-адвербіальне словосполучення. Цей тип прикметникових словосполучень має залежне слово прислівник (дієприслівник). Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (занадто великий, вище наведений, другий).
2. Ад’єктивно-ад’єктивне словосполучення. Це словосполучення є типом прикметникових словосполучень із залежним словом прикметником, дієприкметником, порядковим числівником. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (аж темний, білим білий).
3. Ад’єктивно-вербальне словосполучення. Даний тип прикметникових словосполучень має залежне слово дієслово. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (радий повідомити, покликаний виконати).
4. Ад’єктивно-нумеральне словосполучення. Це словосполучення є типом прикметникових словосполучень із залежним словом числівником. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (більший за двох, менший за трьох).
5. Ад’єктивно-прономінальне словосполучення. Цей тип прикметникових словосполучень має залежне слово займенник. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (такий гарний, весь порізаний, добрий до всіх).
6. Ад’єктивно-субстантивне словосполучення. Цей тип прикметникових словосполучень має залежне слово іменник. Назва словосполучення дана за морфологічним вираженням його компонентів (позбавлений ґрунту, червоний від сорому, другий на парті).
|