Ображений Торквемада


Скачати 55.37 Kb.
Назва Ображений Торквемада
Дата 19.07.2013
Розмір 55.37 Kb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Військова справа > Документи
/ Ліна Костенко

Руан


...А світ чадить. А світ уже не білий.

А ти така, хоч прикладай до ран.

Голубко Жанно, дух неозлобілий, -

“Руан, Руан! Шкода тебе, Руан!”

Руан, Руан... Така висока вежа.

Красиве місто, що і говорить.

Руан. Руан, на площі ж не пожежа, -

Людину палять, бачиш, як горить?

Ти бачиш, ти! Ти ніздрі роздуваєш,

Ти товпишся. Ти в захваті закляк:

Як мучиться !.. і корчиться !..буває ж ...

І стогне, стогне! ...- а ти ж думав як?

Це боляче. Це тяжко. Це смертельно.

Для цеї муки тіло заслабе.

Ну, кат – це кат, вогонь розвів ретельно.

А хто, Руане, хто примушував тебе?!

А втім, чого ж. Все так, на кожнім кроці.

Останнє в світі враження Христа:

Як той жовнір змочив ту губку в оцті

І ткнув її розп’ятому в уста.

Вітаю вас. Оплакую вас, люди.

Горю вогнем у вашу темноту.

Спасибі вам за наклепи й огуди,

За галас ваш і вашу німоту.

Не вирвуся. Прикручена, прикута.

Обвуглююсь у пекло вогняне.

А все – таки горять зі мною пута,

Що до стовпа прив’язують мене.

Прощайте, люди. Кланяйтесь горилам.

Згорю, одмучусь і воскресну я.

Та тільки буде пахнути горілим.

Руан, Руан, твоє, Руан, ім’я!

Ліна Костенко

Ображений Торквемада



Я інквізитор. Ну, і що із того?

Чи то такі вже злочини страшні?

Я не хвалюся, віку золотого,

Звичайно ж, не було і при мені.

Ну, катував. Ну, навертав до лона.

Палив багаття вищі голови.

Я їх убив, ну, може півмільйона.

Ану згадайте – скільки вбили ви?

Володимир Дрозд

Жертва диявола.

(уривок з твору)
Верховний інквізитор:

-Я звинувачую тебе в тім, що ти продав свою душу дияволу і стоїш з на супроти царства Бога - отця і Бога - Духа святого...

Роберто Граціано:

- Отче! Я подав вашій милості положення, які є плодом тільки власного розуму та моєї совісті, і готовий присягати в тім на святому Євангелії...

Верховний інквізитор:

-Я, верховний інквізитор, попереджаю: тільки повне визнання своєї провини, щиросердна сповідь і щира готовність прийняти церковну покуту можуть урятувати твою душу і тіло.

Роберто Граціано:

- Отче! Мені немає в чім зізнаватися. Подаючи свої положення на ваш суд, я хотів лише добра людям та християнській вірі. Озирніться навколо, отче! Де терпимість і добрість, якими благословив землю Христос? Наша церква втратила найменшу повагу мирян. Люди бачать у ній церкву антихриста, не церкву Христову. Мені те болить, отче...

Верховний інквізитор:

- Я забороняю богохульствувати в цих освячених стінах! О, чому баряться громи небесні? Боже, доки триватиме твоє милостиве довготерпіння?!

Роберто Граціано:

- Отче, не накликайте громів небесних на безневинного! Моя єдина вина – моя совість. Я переконаний, що ніколи справедливість не захистилася злом, а добро - страшними муками. Мені відкрилися ріки крові! Наша церква захлинається кров’ю. У крові невинних – і мої руки, відколи я при святій службі. Візьміть мої руки і спаліть їх. Кров, кров, навколо – кров.
... Цієї ночі радник святої служби Юліус Мільк майже не спить. Виснажений, він нарешті пірнає в тривожне забуття і одразу ж чує під вікном знайомий шерхіт ніг та похоронну молитву. Нарешті почалося і ось-ось скінчиться...

Нарешті процесія минає келію Юліуса Мілька і за вікном стихає скорботна молитва. Роберто спалюватимуть не в місті. Його повели на монастирський майдан – отець Франціско остерігається розголосу.

... Роберто сам винен... Але слів уже не потрібно – в широко розплющених очах прикутого до стовпа Роберто Граціано виблискують смолоскипи. Ченці шпурляють під ноги Роберто його книги. Отець Франціско палаючим смолоскипом благословляє хмиз. Вогонь гуготить і палає в обличчя єритика полум’ям та димом...

... Вогнище набухає, хапаючи жертву багряною пащекою.

Г.Сенкевич.

Крестоносцы.

Он подъехал уже так близко, что мог бы достать незнакомца копьем; но

тот, увидев рыцаря в великолепных доспехах, благожелательно улыбнулся и

сказал:

- Слава Иисусу Христу!

- Во веки веков!

- А что там, под горой, не княгиня ли мазовецкая со свитой?

- Она самая.

- Так это вы едете из Тынца?

Однако ответа не последовало, потому что Збышко в это самое мгновение

был так ошеломлен, что даже не расслышал вопроса. С минуту времени он

стоял окаменелый, не веря собственным глазам, - в какой-нибудь сотне шагов

от незнакомца он увидел десятка полтора всадников с рыцарем во главе,

который ехал впереди их, закованный в блестящие латы, в белом суконном

плаще с черным крестом и в стальном шлеме с пышным павлиньим чубом на гребне.

- Крестоносец! - прошептал Збышко.

При виде крестоносца Збышко подумал, что это бог, услышав его

молитву, посылает ему в своем милосердии того самого немца, о котором он

просил в Тынце, что надо воспользоваться милостью божией; не колеблясь

поэтому ни единой минуты, не успев даже додумать до конца все эти мысли и

прийти в себя от изумления, он пригнулся в седле, вытянул на высоте в пол

конского уха копье и издав родовой клич: <�Грады! Грады!> - понесся во весь

опор на крестоносца.

Тот тоже изумился, придержал коня и, не хватаясь за копье, которое

торчало у его ноги, воззрился на всадника, как бы недоумевая, неужели тот

и в самом деле хочет напасть на него.

- Наставляй копье! - кричал Збышко, вонзая в бока коню железные концы

стремян. - Грады! Грады!

Расстояние между Збышком и крестоносцем стало уменьшаться. Видя, что

всадник и впрямь мчится на него, крестоносец вздыбил коня и схватился за

оружие; казалось, копье Збышка вот-вот разлетится от удара в грудь рыцаря;

но вдруг чья-то рука переломила его, как сухую тростинку, у самой руки

Збышка, затем та же рука с такой страшной силой натянула поводья его коня,

что тот всеми четырьмя копытами врылся в землю и стал как вкопанный.

- Что ты делаешь, безумец? - раздался густой грозный голос. - Ты

покушаешься на жизнь посла, ты оскорбляешь короля!

Збышко взглянул на незнакомца и узнал в нем того самого великана,

которого приняла за Вальгера свита княгини и испугались все ее придворные

дамы.

- Пусти меня на немца! Кто ты такой? - воскликнул Збышко, хватаясь за

рукоять секиры.

- Убери секиру! Ради всего святого! Убери секиру, говорю тебе, не то

я сброшу тебя с коня! - еще более грозно закричал незнакомец. - Ты

оскорбил его величество короля и будешь предан суду.

...И вот теперь Айвенго в одежде пилигрима тайком возвращается из крестового похода домой. Недалеко от отцовского поместья его догоняет отряд командора ордена храмовников Бриана де Буагильбера, который направляется на рыцарский турнир в Ашби де ля Зуш. Застигнутый в дороге непогодой, он решает просить у Седрика ночлега. Гостеприимный дом благородного тана открыт для всех, даже для еврея Исаака из Йорка, который присоединяется к гостям уже во время трапезы. Буагильбер, также побывавший в Палестине, хвастается за столом своими подвигами во имя гроба Господня. Пилигрим защищает честь Ричарда и его храбрых воинов и от имени Айвенго, уже однажды победившего храмовника на поединке, принимает вызов надменного командора на бой. Когда гости расходятся по своим комнатам, пилигрим советует Исааку незаметно покинуть дом Седрика — он слышал, как Буагильбер отдавал слугам приказ схватить еврея, лишь только он подальше отъедет от усадьбы. Проницательный Исаак, разглядевший под странническим одеянием юноши шпоры, в благодарность дает ему записку к родственнику-купцу, в которой просит одолжить пилигриму доспехи и боевого коня...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка