|
|
Скачати 3.31 Mb.
|
Колективізація сільського господарства Колективізація замислювалася для того, щоб забезпечити нееквівалентний обмін між містом і селом, полегшити викачування селянських ресурсів у державний бюджет. Крім того, більшовики колективізацію також розглядали як засіб боротьби з приватною власністю на шляху до комуністичного суспільства. Вступаючи в колгосп, селянин ніби передавав свої права на розпорядження виробленою продукцією керівнику колгоспу. Крім того, позбавлений власності, а іноді майна, селянин в своєму реальному стані фактично перевертався в кріпака. А через нього державні установи діставали можливість визначати, скільки виробленої продукції треба залишити на задоволення потреб колгоспу і колгоспників, а скільки — вилучити у централізований фонд. Уже в 1929 р. обмолочений хліб прямо з колгоспних ланів стали вивозити на зсипні пункти та елеватори. Лозунг суцільної колективізації офіційно проголосив листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП (б). На ньому було заслухано доповідь генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора «Просільське господарство України і про роботу на селі». У постанові пленуму зазначалося, що Україна має розвинуту матеріально-технічну базу для перетворень у сільському господарстві. ЦК КП(б)У пропонувалося посилити темпи колективізації. У січні 1930 р. вийшла постанова «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву». Україна відносилася до групи районів, де колективізацію планувалося закінчити восени 1931 р. або навесні 1932 p. Й. Сталін називав колективізацію «революцією зверху». Він мав рацію. Селяни-власники не виявляли готовності відмовитися від своїх господарств і робили це тільки під загрозою їх неминучої ліквідації. Темпи колективізації визначалися зверху у вигляді контрольних цифр. 24 лютого 1930 р. С Косіор підписав інструктивний лист ЦК КП(б)У до місцевих парторганізацій з настійною вимогою: «Степ слід повністю колективізувати за час весняної посівної кампанії, а всю Україну — до осені 1930 року!» Отже, встановлені постановою ЦК ВКП(б) строки скорочувалися на рік-півтора. Суцільна колективізація була задумана як комунізація. Офіційно в опублікованих документах йшлося про артільну форму, але в різних інструкціях, якими вони супроводжувалися, артіль мала вигляд комуни. З лютого 1930 p., коли було опубліковано новий Примірний статут сільгоспартілі «як перехідної до комуни форми колгоспу», почали усуспільнювати корів, дрібну худобу і птицю. Така практика зустріла відчайдушний опір селянських мас, зокрема збройний. Політична ситуація різко загострилася. Сталін визнав за доцільне відступити, публічно назвав факти, коли колгоспникам не залишали присадибної ділянки, «перегином» і поклав відповідальність за перегини на місцеві власті. 14 березня 1930 р. було опубліковано постанову ЦК ВКП(б) «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії в колгоспному русі». Місцевим партійним організаціям пропонувалося відмовитися від адміністративного тиску на селян під час утворення колгоспів. Тим часом поставки хліба державі проголошувалися «першою заповіддю» для колгоспу. Розподіл за трудоднями відбувався згідно із «залишковим принципом», тобто розподілялося лише те, що залишалося після здачі державі. Ціни на продукцію, яка продавалася колгоспами державі, були занижені. Незабаром унаслідок інфляції вони взагалі стали символічними. Розміри державних поставок заздалегідь не визначалися. Оскільки вільну торгівлю, починаючи з 1930 p., фактично заборонили (жителів робітничих селищ постачали за картками, а промтовари для села передавалися у фонд отоварення заготівель), уся товарна продукція колгоспів повинна була надходити у розпорядження держави. Однак за умов відсутності ринку саме поняття «товарна продукція» стало невизначеним. Дотримуючись принципу «краще переобкласти, ніж недообкласти», колгоспам встановлювали такий план здачі продовольства, що після його виконання для розподілу за трудоднями майже нічого не лишалося. Тому колгоспники, щоб вижити, змушені були розраховувати в основному на присадибні ділянки. Відсутність матеріальної заінтересованості у розвитку громадського господарства змушувала колгоспників вдавати, що вони працюють, а не працювати по-справжньому. Підірвані колективізацією, продуктивні сили сільського господарства деградували дедалі більше. Культура та дохристиянські вірування давніх слов'ян На межі III і II тис. до н.е. з індоєвропейської спільноти виділяється гсрмано-балто-слов´янська група, що дає підстави стверджувати про початок праслов´янської історії. Протягом тривалого часу на українських землях формувалася праслов´янська культура, і в цьому процесі значну роль відігравали, з одного боку, традиції автохтонного етносу, з іншого, - культурні зв´язки із сусідніми народами. Суттєві зміни в історії давніх слов´ян приходять в І тис. н.е. Це пов´язано з їхнім великими розселенням, що стало вагомим фактор у формуванні етнокультурної та політичної карти слов´янських народів на території Центральної та Східної Європи. Найяскравіше творчий геній давніх слов´ян на території України виявися в зарубинецькій (II ст.до н.е. - II ст. н.е.) та черняхюській (II—V ст. н.е.) культурах. Слов´яни традиційно розвивали землеробство - провідну галузь господарства протягом тривалого часу. Воно було орним, але екстенсивним. Ділянки експлуатувалися до повного виснаження. їхня родючість відновлювалася шляхом довготривалого або короткочасного перелогу - залежно від потреб господарства. Перехід до інтенсивного землекористування відбувся у VIII ст. у зв´язку з поліпшенням кліматичних умов і збільшенням народонаселення. Невід´ємною складовою обробітку грунтів, особливо в Поліссі, була підсічна система - засіб розчищення нових земель під посіви. Прогрес у землеробстві супроводився вдосконаленням сільськогосподарських знарядь праці. На межі нової ери носії зарубинецької культури користувалося дерев´яним ралом, а черняхівці - плужним ралом із залізним наральником і череслом. У VIII-X ст. збільшуються їхні розміри, вдосконалюється конструкція в напрямі до перевертання підрізаного пласта, збільшується глибина оранки до 10-15 см. Врожаї збирали невеликими серпами, відомі й залізні коси. На VIII-X ст. припадає масове використання жорен. Широке використання плуга із залізним лемешем підвищувало продуктивність хліборобської праці, значно збільшувало якість обробітку землі та спряло освоєнню цілини. Складовою землеробства було тваринництво й птахівництво Уже в перших століттях нової ери з´явилися пружинні ножиці для стрижки овець. Серед промислів, що також займали певне місце в господарстві землеробів, слід назвати мисливство. Від нього мали доповнення до продуктів харчування та отримували хутра і шкіру для шиття одягу чи взуття. Шкурки пухнастих звірів часто йшли на обмін. За свідченням східних авторів, у І тис. н.е. хутро було одним із ходових товарів, яким торгувало слов´янське населення на причорноморських і прикаспійських ринках. Хозари отримували данину від слов´янських племен також хутром. Одним з найдавніших занять слов´ян було бортництво - збирання меду диких бджіл. Розвиток землеробства визначив прогрес інших галузей господарства, в тому числі й ремесел: металургійна справа, ковальство, гончарство, оброблення дерева, шкіри, каменю, прядіння, ткацтво, виноробство, борошномельне виробництво. Провідним у господарському житті східних слов´ян було залізне ремесло (добування заліза та його оброблення), що одно з перших виділилося в окрему галузь. Вражає асортимент залізних виробів, їх досить високий технічний рівень. Давньослов´янським металургам була відома сталь та різні способи її виплавлення. У VII-IX ст. у слов´ян з´являються спеціальні поселення металургів. Значних успіхів досягло гончарство. Кераміку зарубинецької культури виробляли вручну з чорної глини, а черняхівської - із сірої глини за допомогою гончарного круга. Починаючи з II ст. н.е., гончарне виробництво стає масовим, орієнтуючись на ринок. Особливо високим технічним рівнем відзначалась черняхівська кераміка (кожна обпалювальна піч могла одноразово пропустити близько сотні виробів). їй була притаманна висока художня якість в оформленні керамічних виробів. Керамічні вироби прикрашалися вигадливим орнаментом та зображеннями, що мали не лише естетичний, а й магічний зміст. Окремі екземпляри є справжніми витворами декоративного мистецтва. Важливе місце у виробничій діяльності слов´ян займала деревообробна справа. Археологічні знахідки дають підставу вважати, що токарний верстат, з´явившись у III—IV ст., вже не зникає з виробництва. Деревооброблення досягло високого рівня спеціалізації в галузі будівельної та столярної справи. У середині І тис. н.е. значного розквіту набула ювелірна справа. Асортимент виробів сягав сотні найрізноманітніших предметів, що вписуються в коло євразійської групи ювелірного мистецтва. У VI-VII ст. з´являються виїмчасті емалі, пальчасті фібули, застосовуються складні технології: чернь, зернь, філігрань, інкрустація, різні види позолоти. Поряд із штампованими ювелірними виробами масового вжитку виготовлялися високохудожні речі із золота та срібла, виконані в складних технологіях. Територія між Дніпром, Карпатами і Дунаєм досить густо заселялася давньоукраїнськими племенами. Поселення розташовувались на відстані 3-5 км. Тут були прості будинки з дерева і глини, вкриті соломою та очеретом. Усі будівлі ховалися за земляним валом, огороженим великими гострими кілками; будували дерев´яні вежі та укріплення. Так виникали міста-городища (від слова "городити"). Звідси походить старослов´янська назва міста - град. Животворним джерелом і основою духовної культури слов´ян була усна народна творчість, що зародилась в давні часи. У чудових поетичних творах - історичних і обрядових піснях (весільних, поховальних тощо), в казках, заклинаннях, загадках, приказках, билинах - народ оспівував свою працю, любов до рідної землі, її захисників, непримиренність до несправедливості й неправди, виливав свою радість і тугу. Особлива сторінка духовної культури слов´ян - міфологія. Життя слов´ян великою мірою залежало від природних явищ. Вони обожнювали природу, наділяли її людськими властивостями. Особливий інтерес становить Збруцький ідол, що є своєрідним зображенням цілого пантеону язичницьких богів. Стовпоподібна триярусна конструкція Збруцького ідола та ієрархічність його окремих частин ілюструють космогонічні уявлення східних слов´ян. Всесвіт розподілявся ними на небо - світ богів, землю - світ людей та підземний світ. Головне місце серед зображень верхнього ярусу займає богиня родючості, бог Перун, зображений як воїн із шаблею, та ще дві фігури із суворими очима. Богів верхнього ярусу об´єднує шапка, що, можливо, відображує різні іпостасі єдиного слов´янського бога. У середньому ярусі зображена земля з хороводом жінок і чоловіків, у нижньому - підземні боги. Міфологічні персонажі за характером їхніх зв´язків з колективом, важливістю для людини поділяються на декілька рівнів. До найвищого рівня належали боги з найзагальнішими функціями (ритуально-юридична, військова, господарсько-природнича). До таких богів відноситься головний бог у слов´ян-язичників - Сонце, або Дажбог. Пізніше - це Хоре. На честь Сонця слов´яни влаштовували велике свято влітку, коли були найдовші дні. Богом грози вважався Перун, богом вітру - Стрибог, покровителем скотарства - Велес, богом вогню та ковальства - Сварог, богинею мудрості й краси - Лада. У дохристиянську пору для слов´ян було характерним об´єднання доброго й злого начала в образі одного й того самого бога. Наприклад, образ Велеса уособлював як добро (покровитель скотарства), так і зло (демон, який приносить смерть). До наступного рівня могли відноситись божества, пов´язані з господарськими циклами, сезонними обрядами та цілісністю замкнених колективів. Це - Рід, Ярило, Купала, більшість жіночих божеств, з-поміж яких виділяється Мокоша. Нижчий рівень за функціями, що їх виконували божества, був найабстрактнішим, оскільки характеризував загальні поняття: Доля, Лихо, Смерть, Правда, Кривда тощо. Більшість з цих міфологічних персонажів входило до казкових сюжетів. Казкові герої ймовірно, виступали як учасники ритуальних дійств у їх міфологічному образі: баба-яга, кощій, чудо-юдо тощо. Найнижчий міфологічний рівень представлений неіндивідуалізованими істотами: духами, нечистю, тваринами, рослинами, джерелами, горами, камінням. Вони просторово співіснували з людиною і уособлювалися домовиками, лісовиками, водяниками, русалками, мавками, кікіморами тощо. Людина вписувалася в міфологічний світ, була його складовою. Однак з оточуючого міфологічного середовища її виділяла наявність душі, духу. Універсальну, синтезовану функцію, що узгоджувала всі міжрівневі стосунки, виконувало райське дерево. Біля нього приносили жертви, воно поєднувало світ людей і світ богів, землю і небо. Це було світове дерево, світова вісь, центр світу і втілення світу в цілому. У фольклорних текстах, прислів´ях, загадках, обрядах, замовляннях у цьому образі виступає Вирій, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. Трьом головним частинам райського дерева відповідали різні тварини: гілкам та верховіттю - птахи, стовбуру - бджоли, корінню - плазуни тощо. У східних слов´ян-язичників не було храмів. Дерев´яні зображення богів стояли просто неба. Сюди люди приносили дарунки. Навколо них танцювали і співали, просили багатого врожаю, успіху на полюванні, гарної погоди. Головними святами у слов´ян були Новий рік, Масниця, Івана Купала. Ці та інші свята уособлювали різні важливі події в житті людей. Відображуючи певні пори року, вони стверджували глибоку віру в добро і щасливе життя, радість, перемогу над ворогом і нечистою силою. Після прийняття християнства у слов´ян новий рік збігся з Різдвом і Святками. Люди складали колядки - пісні-побажання, ворожили про майбутній врожай і долю, дівчата мріяли дізнатися ім´я свого судженого. Давні слов´янські свята дійшли й до наших днів - Коляда, Івана Купала, зустріч весни. У складних історичних умовах слов´янські народи створили самобутню культуру, що стала основою їх консолідації, виникнення державності, збереження і примноження духовних традицій. Стародавня слов´янська культура на українських землях формувалася протягом тривалого часу; у цьому процесі значну роль відігравали, з одного боку, традиції автохтонних народів, передусім антів, з іншого, - культурні зв´язки із сусідніми народами. Ця культура характеризується цілісністю і самобутністю. На її основі виникла культура Київської Русі. Україна Після смерті Б. Хмельницького. Руїна, її ознаки та наслідки Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. Перебуваючи при владі, гетьман піклувався про створення такої форми державності, яка б забезпечувала єдність еліти, консолідацію суспільства, стабільність держави. На думку Хмельницького, цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель під час молдавського походу його сина Тимоша, талановитого воєначальника, здібного політика, перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію не врятувало і рішення старшинської козацької ради (квітень 1657 р.) про встановлення спадковості гетьманства - передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію. Період після смерті Б. Хмельницького позначився різким загостренням соціально-політичної боротьби й посиленням втручання сусідніх держав у внутрішні справи України. Руїна - період історії України кінця XVII ст., що характеризується розпадом української державності і загальним занепадом. Щодо хронології цього періоду, то деякі історики (наприклад, М. Костомаров) пов'язують її з правлінням трьох гетьманів - ставлеників Москви (І. Брюховецького, Д. Многогрішного та І. Самойловича) й обмежують хронологічно 1663- 1687 та територіально-Лівобережною Україною. Інші історики (наприклад, Б. Крупницький) вважали, що Руїна відносилась як до Лівобережжя, так і до Правобережжя, і тривала від смерті Б. Хмельницького до початку правління І. Мазепи - 1658- 1687. Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави (Польща, Московія, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою. Українську Православну Церкву в 1686 було підпорядковано Московському Патріархатові. Українські лідери цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці (І. Брюховецький, М. Ханенко, Ю. Хмельницький, Д. Многогрішний, С. Опара, І. Сірко, Я. Сомко. П. Суховій, П. Тетеря). І. Виговський і П. Дорошенко були гетьманами, які зробили все, щоб вивести Україну із занепаду. Термін Руїна історики взяли із численних народних переказів та дум, у яких ідеться про те, що Україна доборолася до краю, "до Руїни". Ось що пише про ці роки історик Олександра Єфименко: "Через якісь чверть віку, які минули з дня смерті Богдана, "руїна" Правобережної України досягла свого апогею. Подільська, Брацлавська й більша частина Київського воєводства-ці перлини польської корони - перетворилися на пустелю... Далі в глибину краю пустеля робилась зовсім безлюдною. Розкішні ниви заростали бур'яном: ніде житла людського, ні ознаки стад, якими ще так недавно славилася Україна; здичавілі собаки вели жорстоку боротьбу за виживання з вовками... Припинився торговельний рух, заросли дороги..." В українській історії то був один із найчорніших і найстрашніших періодів. Головними причинами руїни були: відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті; глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики; егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузько кланових та особистих; перетворення української території на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Кримського ханства та Османської імперії внаслідок внутрішніх чвар. Рис. 4.7 Юрій Хмельницький ЮРІЙ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (бл. 1641 - після 1681) Гетьман України в 1657 р. та в 1659-1663 р. Син гетьмана Б. Хмельницького. Отримав добру домашню освіту, навчався в Києво-Могилянській колеги. На посаді гетьмана прагнув продовжити справу, започатковану батьком, шукаючи союзника, який гарантував би цілісність і незалежність України. 27 жовтня 1659 р. він пішов на укладення нового Переяславського договору з Росією, який істотно обмежував суверенітет Української держави. 17 жовтня 1660 р. підтиском старшини підписав з Польщею Чуднівський договір. Не маючи видатних здібностей і реальних можливостей реалізувати свою програму, в 1663 р. відмовився від гетьманства і на деякий час постригся в ченці. Під час боротьби за булаву на Правобережжі Юрій Хмельницький спочатку підтримував гетьмана П. Дорошенка, а влітку 1069 р. взяв бік його супротивників П. Суховій та М. Ханенка. У жовтні 1669 р. потрапив до рук татар і був відісланий до Стамбула. І на початку 1677 р. призначається Портою володарем "Руського князівства" зі столицею в Немирові. Робив невдалі спроби об'єднати Україну. Після укладення Бахчисарайського договору 1681 р. був відкликаний до Стамбула. 60-80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як "доба Руїни". На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком доби Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельницького від влади. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот. ІВАН ВИГОВСЬКИЙ (1657-1659) Характерною рисою Руїни стала боротьба між різними формами політичного управління: монархічною, започаткованою ще за життя Б. Хмельниць Рис. 4.8 Іван Виговський кого через введення інституту спадкового гетьманату, і республіканською, яка була відновлена генеральним писарем ІВАНОМ ВИГОВСЬКИМ (1657-1659). Виговський намагався зміцнити державу, обравши для цього модель республіканського розвитку. Прорахунки ї. Виговського в соціально-економічній сфері призвели до поновлення кріпацьких порядків в України, що викликало невдоволення в широких верствах населення. Внутрішньою нестабільністю скористались як окремі у групування української шляхти, так і сусідні держави, що прагнули поширити свій вплив в Україні. Так розпочалася довготривала громадянська війна, яка обернулася для України національною трагедією. Зазначимо, що московський уряд довго зволікав з визнанням гетьманства І. Виговського, вимагаючи від нього чималих поступок, спрямованих на ліквідацію української держави. Прагнучи послабити владу гетьмана і сильніше прив'язати Україну до Росії, царський уряд підтримав внутрішню опозицію проти І. Виговського, яку очолили кошовий отаман Яків Барабаш та полтавський полковник Мартин Пушкар. У червні 1658 р. І. Виговський придушив цей виступ, але тодішня братовбивча війна коштувала Україні 50 тис. життів. Саме ці обставини змусили Виговського, частину старшини і шляхти, навіть православного митрополита Діонісія Балабана, активізувати зусилля, щоб налагодити порозуміння з поляками. У вересні 1658р. в м. Гадячі було підписано трактат, який, по-суті, припиняв дію "Березневих статей Б. Хмельницького". За ним Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина утворювали Велике Князівство Руське, котре, поряд із Польщею та Литвою, ставало третім рівноправним членом Речі Посполитої з повним збереженням гетьманського правління, прав і звичаїв українського народу. Гадяцький договір Москва сприйняла як відверте оголошення війни. Саме тепер московський цар виявив себе противником самостійної України, пішовши на ліквідацію її автономії. Щоб домогтися цього, він спішно посилає в Україну 150-тисячну армію, яка в липні 1658 р. в битві під Конотопом зазнала однієї з найстрашніших у своїй історії поразок. Зрозумівши, що силою зброї подолати Виговського важко, Москва вирішила організувати проти нього заколоти промосковських старшин, котрі звинуватили гетьмана в тому, що він продає Україну полякам. Унаслідок шаленої агітації та підступних дій прихильників Москви І. Виговського було усунуто від гетьманства. Подавшись до Польщі, він дістав від неї Київське воєводство, а в 1664 р. за доносом полковника Тетері його стратили поляки. Після падіння ї. Виговського в Україні продовжували наростати внутрішні суперечності, анархія й руїна. У 1659 р., сподіваючись, що авторитет роду Хмельницьких допоможе подолати ці негативні явища, промосковська старшина обирає гетьманом Юрія Хмельницького (1659-1663 рр.). Слабкий і безвольний політик, він став пішаком у руках старшинських угруповань. Користуючись цим, російські та польські війська, турецько-татарські орди безперешкодно грабували Україну. Новий гетьман підтиском московського війська 27 жовтня 1659 р. підписав Переяславський договір, за яким Україна мала обмежену автономію. Розчарувавшись у промосковській орієнтації Ю. Хмельницький перейшов на польський бік, підписавши 18 жовтня 1660 р. Слободишенський трактат, який був погіршеним варіантом Гадяцького договору. Намагаючись об'єднати Україну, Ю. Хмельницький виступив проти Москви, завдавши поразки московському війську 1661 р. під Бужином на Дніпрі. Однак супротив лівобережної старшини призвів до нового спалаху громадянської війни внаслідок чого новим лівобережним гетьманом 1662 р. був обраний Я. Сомко. У 1663 р. Ю. Хмельницький зрікся булави. Отже, Переяславсько-Московський договір 1654 р. було фактично перекреслено. Почала знищуватися й українська козацька держава. Вже на початку 1663 р., відчуваючи свою неспроможність, Ю. Хмельницький удруге склав булаву і пішов у ченці. Гетьманом Правобережної України обрали П. ТЕТЕРЮ (1663- 1665 рр.), якого підтримували поляки. Лівобережжя під впливом Москви обрало гетьманом запорозького кошового І. БРЮХОВЕЦЬКОГО (1663-1668 рр.), який вороже ставився до Польщі й орієнтувався на союз із Росією. |
| Зерна, посіяні в душі дітей, проросли. Це і перемога учнів в районних... Оскільки вона веде, а не тягне за собою, вона перебуває у згоді з учнем. Оскільки вона спонукає, а не змушує, навчання учню дається... |
План. Історія рушнику; Етапи виготовлення рушників та семантика... Українці, котрі належать до слов\'ян, акумулювали у надрах традиційної матеріальної і духовної культури значний масив інформації... |
| 1 Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела... Сторія вивчає події,явища,які допускають науковіобгрунтовані уявлення про головні тенденції розвитку людини,суспільства |
Реферат на тему: “Вибори та їх роль в політичному житті” Питання про вибори є актуальними в наш час, оскільки відіграють неабияку роль в політичному житті. До цього питання звертаються багато... |
| Питання на залік з навчальної дисципліни «Історія України» Початки людського життя на території України. Основні етапи розвитку первісного суспільства |
НАЦІОНАЛЬНА ДОКТРИНА МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ Україні. Підтримка молодих людей, їхнє залучення до творчої, активної участі в житті суспільства це інвестиції в розвиток стратегічних... |
| 87. Укра їнська національна символіка: історія і сучасність Символіка-це своєрідна візитна картка країни, вона ніби представляє її,підтверджує її існування. Відповідно до статті 20 Конституції... |
ОСНОВНІ НАПРЯМИ соціальної політики на період до 2015 року Конституцією України економічних, соціальних і трудових прав громадян, всебічного розвитку людського та трудового потенціалу, високого... |
| 1. 1 Еволюція функцій Занадто очевидний розрив між традиційно сформованим змістом монографій, підручників і навчальних видань і тими державними і правовими... |
Астрономії. Її розвиток та значення в житті суспільства КОНСПЕКТ... КОНСПЕКТ УРОКУ Предмет астрономії. Ії розвиток та значення в житті суспільства. Методи та засоби астрономічних спостережень |