|
|
Скачати 3.94 Mb.
|
Навчально-практичне виданняМіністерство освіти і науки України Головне управління змісту освіти Академія педагогічних наук України МАЛЯТКО програма виховання дітей дошкільного віку Затверджено Міністерством освіти і науки України(Лист Міністерства освіти і науки України №1/11-3580 від 22.08.2001 р.) ПРОГРАМУ ПІДГОТУВАЛИ: З.П. Плохій — Передмова; С.Е.Кулачківська, С.О.Ладивір, Т.О.ПЛироженко, Л.Г.Подоляк, І.І.Карабаєва, Л.І.Літвін,Т.В. Мдзелурі, Т.Л. Гурковська — Дошкільне дитинство: особливості розвитку; Психологічні вікові характеристики дітей; Діти, які потребують підвищеної уваги; Е.С. Вільчковський, О.Л. Стебельська — Виховуємо здорову дитину; Л.В. Артемова, М.І. Мельничук — Гра Т.І.Поніманська, Г.С. Марочко — Дитина і навколишній світ; З.П. Плохій — Рідна природа; А.М.Богуш, К.І.Стрюк — Мовленнєве спілкування; Художня література; К.Й.Щербакова, Н.І. Баглаєва — Цікава математика; В.П. Ждан, Н.Т.Кириченко, Г.О.Підкурганна, В.О.Інжестойкова, Л.І.Сірченко — Образотворче мистецтво; В.П.Ждан — Конструювання; Т.І.Науменко — У світі музики; В.О.Павленчик — Праця; Т.Ф.Алексєєнко — Взаємодія доцільного закладу і сім’ї; Виховання дитини у сім’ї. Літературний редактор К.М.Лашко © Міністерство освіти і науки України, 2001 © Академія педагогічних наук України, 2001 Електронна версія Інститут засобів навчання АПН України ПЕРЕДМОВА Першу програму виховання дітей дошкільного віку «Малятко» в незалежній Україні колегія Міністерства освіти України рекомендувала в 1991 р. Протягом восьми років її успішно втілювали в дошкільних закладах нашої держави. Йдучи назустріч побажанням працівників системи дошкільної освіти, авторський колектив уніс певні корективи та доповнення і пропонує друге видання програми «Малятко». Насамперед зазначимо, що програма визначає обсяг та зміст знань, умінь і навичок, засвоєння яких забезпечить основу розвитку та життєдіяльності особистості. Програмний зміст є узагальненим результатом багаторічних досліджень вітчизняної та світової психологічної і педагогічної науки. Програма — це орієнтир для батьків і вихователів того, що можуть і мають знати та вміти діти певного віку, про рівень їхньої вихованості та розвитку. Особливо наголошуємо на тому, що обов'язковим компонентом процесу формування особистості є знання та вміння, а кінцевим його продуктом — ставлення до себе та навколишнього світу, яке проявляється в емоційно-чуттєвій сфері, судженнях та поведінці дитини. Зміст програми орієнтує вихователів на те, чого має досягти дитина у відповідний сензитивний період розвитку, її всебічний гармонійний розвиток є завданням виховних технологій. Автори програми несуть відповідальність за наукову достовірність змісту розділів, доступність для сприймання дітей (перевірену психолого-педагогічними експериментами та апробовану практикою), послідовність викладу матеріалу, його систематичність, ускладнення відповідно до зростання вікових можливостей дітей. Головною метою виховання є виховання цінностей. Саме цінності здебільшого детермінують потреби, які впливають на рушійні механізми активної діяльності людини. Зміни в суспільстві зумовлюють зміни й у системі цінностей. І навпаки, з переоцінки цінностей розпочинаються зміни в соціально-політичних поглядах людей. Будь-яка система виховання має на меті зробити для кожної особистості ціннісно значущими норми й закони, якими керується суспільство. Тільки в такому разі воно матиме законослухняного громадянина й активного діяча суспільного процесу. Цінності визначають зміст виховання, а виховання прагне прищепити дітям віру у прийняті цінності. Яку систему цінностей вибирає суспільство, таким має бути і характер виховання в сім'ї, дошкільному закладі, школі, в суспільстві. Наше суспільство заявило про кардинальну перебудову на засадах свободи і демократії. Виховання дітей має спиратися на певну систему орієнтирів, духовних цінностей, до яких уходять моральні, громадянські, світоглядні, екологічні, естетичні, інтелектуальні та валеологічні цінності. Конституція України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю. Автори програми намагалися реалізувати ці ідеї в змісті кожного розділу, формі викладу, структурі. Зміст програми систематизовано за усталеними в практиці дошкільного виховання розділами. У структурі розділів чіткіше виділено завдання виховання та основні результати навчально-виховної роботи. Істотним доповненням є розробка програмного змісту для дітей першого року життя. Розділи «Дошкільне дитинство: особливості розвитку» та «Психологічні вікові характеристики» ґрунтуються на досягненнях вітчизняної і світової психології розвитку дитини. Основні ідеї цих розділів: єдність розвитку та саморозвитку дитини, що досягається співробітництвом її з дорослим і засвоєнням нею загальнолюдської культури; ампліфікація (збагачення) дитячого розвитку відповідно до генетичних завдань кожного періоду; формування передумов загальних, у тому числі творчих здібностей, що відповідають віковим можливостям дитини й вимогам сучасності. В основу покладено концепцію психологічного віку як періоду розвитку, що характеризується структурою (соціальна ситуація розвитку; певна ієрархія видів діяльності та провідний тип її; новоутворення, які мають самоцінне значення для психічного розвитку дітей певного періоду, і є умовою переходу до наступного періоду) та динамікою. У кожному віковому періоді в системі стосунків дорослий — дитина виникають суперечності, як рушійна сила розвитку, бо визначають нове генетичне завдання, розв'язання якого має життєве значення для повноцінного розвитку дитини. Програму доповнено розділом «Діти, які потребують підвищеної уваги». Зміст його допоможе вихователям і батькам зрозуміти причини виникнення тимчасових труднощів у поведінці дітей та знайти психологічні прийоми індивідуальної роботи. Розділ «Гра» доповнено підрозділом «Народні ігри». Це своєрідна «мала академія» народознавства, що старанно зберігала і передала дошкільнятам 3-го тисячоліття попередній багатовіковий досвід ігор, забав, розваг. Підрозділ «Народні ігри» можна творчо доповнювати репертуаром традиційних та регіональних ігор. Культивування народних ігор у практичній роботі дитячих садків буде сполучною ланкою між народною, сімейною та офіційною педагогікою на благо духовного, фізичного та емоційного зростання дитини. До народних ігор входять спонтанні ігри самих дітей та спеціально вигадані для розваги й навчання ігри. Дитячий фольклор містить найрізноманітніші твори, що мають виховну цінність: колискові, забавлянки, заклички, промовки, звуконаслідування, прозивалки, мовчанки, колядки, щедрівки, пісні, вірші, скоромовки, лічилки, ігри тощо. До народних ігор належать різноманітні рухливі, мовні, хороводні, сюжетно-рольові ігри та інші розваги і забави. Кожну гру можна збагатити відповідною лічилкою чи пісенькою, що робить забаву неповторною й оригінальною. І лише справжній фахівець щодня творитиме для дітей чудо гри. Головна мета розділу «Дитина і навколишній світ» — добитися, щоб діти засвоїли духовні цінності свого народу, виховати в них відчуття батьківської землі. Діти від народження мають «купатися» в ріднородинному середовищі. Мова, традиції, звичаї, народні символи, мораль тощо живлять «корінь духовності» і є основою психічного, фізичного, соціального та інтелектуального розвитку особистості. Невичерпне джерело духовного збагачення особистості — усвідомлення дитиною суспільної значущості праці. Творча, улюблена праця допомагає людині реалізуватися, відчути свої можливості, свою потрібність людям, здатність власною працею дарувати щастя рідним, близьким і незнайомим людям, Батьківщині. Ця ідея має стати провідною в ознайомленні дошкільнят з працею дорослих та організації власної трудової діяльності. Зміст розділу «Рідна природа» спрямовує вихователів на формування в дітей світоглядних уявлень. Картина світу має розгортатися перед дитиною поступово в певній системі: від найпростіших уявлень про окремі об'єкти і явища природи, їх суть до узагальнених понять. Саме узагальнення, даючи можливість абстрагуватися від великої кількості природних явищ, виробляє цілісний погляд на світ. У розділі простежується чітка екологічна та валеологічна спрямованість змісту, до якого увійшли такі основні ідеї та поняття: єдність та взаємозв'язок живого і неживого в природі (нежива природа — джерело задоволення потреб живих організмів; зв'язок рослин і тварин проявляється в різноманітній пристосованості до середовища існування); єдність живого та неживого в природі розкривається через поняття «живий організм»: живі істоти дихають, живляться, пересуваються, відчувають, розмножуються; живе може існувати тільки за умови цілісності його зв'язків з природним середовищем та відповідності умов середовища його потребам; єдність людини і природи (людина як біологічна жива істота є частиною природи, вона здатна діяти усвідомлено, передбачаючи наслідки своїх дій; взаємодія людини і природи розкривається через вплив природи на людину і людини на природу). Ціннісне ставлення до природи полягає в її універсальності, адже вона є колискою, оберегом життя, а також соціальною цінністю, яка визначається естетичною, пізнавальною, моральною значущістю для людини, суспільства. Саме на цих положеннях акцентуємо увагу вихователів і батьків, адже від рівня екологічної культури залежить збереження життя. Відчуття батьківської землі формується й через засвоєння рідної мови. До розділу «Мовленнєве спілкування» введено підрозділ з розвитку усного мовлення в дітей, які перебувають у різномовному, здебільшого російськомовному оточенні. Вартісну новизну підрозділу «Говоримо українською» становить комунікативно-діяльнісний підхід, тобто моделювання природних мовленнєвих ситуацій, що підвищує мовленнєву активність дитини. Важливість розвитку в дітей усного мовлення зумовлена його випереджальним характером, незважаючи на те, що в практиці навчання усне і писемне мовлення ідуть паралельно. Концептуально важливим є те, що в розвитку усного мовлення увага дитини спрямована не на мовні засоби (лексика, фонетика, граматика), а на зміст розмови. За такої умови відбуваються цілісність сприймання мови дошкільниками, мимовільне відтворення її в ситуаціях, максимально наближених до природних, що забезпечує оптимальний розвиток усного мовлення в дітей. Наукові дослідження та апробація їх на практиці засвідчують, що п'яти-шестирічний вік дитини є сензитивним щодо навчання її грамоти — читання та письма. Діти виявляють особливий інтерес до цієї діяльності: наслідують письмо дорослих, щось пишуть по-своєму, роблять спроби читати. Тому важливою є цілеспрямована робота із старшими дошкільниками щодо навчання їх грамоти. У програмі систематизовано завдання та зміст підготовчого періоду навчання грамоти і введено письмо в підготовчій групі. Розширення даного розділу зумовлене ще й потребою наступності в навчанні між дитячим садком і школою. До змісту розділу «Цікава математика» внесено доповнення, які стосуються навчання дітей користуватись найпростішими прийомами встановлення схожості і відмінності предметів за формою та величиною (другий рік життя); встановлення поелементної відповідності двох множин, порівняння об'єктів з урахуванням двох властивостей, орієнтування в напрямках під час руху (третій рік життя); розрізнення понять «порівну», «мало»: ознайомлення з масою як ознакою предметів (четвертий рік життя); порівняння предметів за їх масою (п'ятий рік життя). У старшій групі передбачаються засвоєння дітьми поняття про пару, оволодіння вмінням ділити предмети, геометричні фігури на дві, чотири рівні частини, порівнювати ціле і частини. Крім того, діти вчаться визначати напрям за допомогою плану-схеми, диференціювати поняття: зараз, згодом, раніше, пізніше. Діти сьомого року життя здатні засвоїти відношення між числами і цифрами до 20, використовувати знаки більше, менше (>, <). Пропонуємо ознайомлювати дітей цієї вікової групи із складом чисел з одиниць (у межах 10), лічити предмети парами, трійками, п'ятірками (у межах 20), ознайомити з поняттям «коло», вчити користуватися календарем. Розділ «Образотворче мистецтво» доповнено завданнями та змістом роботи з дітьми другого року життя. Передбачено ознайомлення дошкільників з творами художників-ілюстраторів видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га», висока художня та поліграфічна якість якого вирізняють книги для дітей, а також з творчістю українських народних художниць Є.Ф.Миронової та М.П.Буряк. Більше уваги приділено використанню різних зображальних матеріалів (фломастери, крейда, сангіна, пастелі, вугілля та ін.); розважальним технікам малювання пальцем, долонею, кулачком, паличкою, штампування будівельними деталями, рослинами, що сприятиме формуванню в дітей зображувальних, технічних і композиційних умінь та навичок. Розділ «У світі музики» ґрунтується на розвитку музичності й музичних здібностей у дітей. Підрозділ «Музичний розвиток» має більш узагальнений характер порівняно з першою редакцією програми «Малятко». Зокрема, всі завдання музичного розвитку не конкретизовано за видами музичної діяльності (слухання музики, співи, музичні ритмічні рухи). Такий підхід пояснюється необхідністю розвитку в дітей музичного слуху та пам'яті, пізнавальної та творчої активності в процесі різних видів музичної діяльності. Це стосується і навчально-виховних завдань. Музичний репертуар розподілено за видами дитячої музичної діяльності: слухання музики, співи, музично-ритмічні рухи, гра на музичних інструментах. Відповідно до потреби створення оптимальних умов для повноцінного фізичного і психічного розвитку дитини, гуманізації цілісного виховного процесу програму доповнено розділом «Взаємодія дошкільного закладу і сім’ї», де викладено зміст та форми спільної роботи, визначено умови їх ефективності. В ньому також подано принципи такого співробітництва, окреслено суть активної позиції вихователів і батьків як суб'єктів виховного процесу, наведено методи активізації взаємодії та її етапи в онтогенезі. Зважаючи на сучасні тенденції в суспільстві, пов'язані з підвищенням престижу сім'ї та ролі сімейного виховання, яке найбільше впливає на становлення особистості саме в дошкільному віці, на можливості й бажання окремих батьків виховувати дитину тільки в сім'ї, до програми введено новий розділ «Виховання дитини в сім’ї». Його зміст торкається всіх найважливіших аспектів сімейного виховання дітей дошкільного віку на гуманістичних засадах, пропонує модель взаємин батьків і дітей на принципах взаємоповаги і взаєморозуміння, співпраці й співпричетності. У розділі акцентується увага на найперших завданнях родинного виховання та його стратегії, методах сімейного впливу на дошкільників, батьківських помилках і їх причинах, на ролі матері й ролі батька в становленні особистості дитини, на суті й складових виховного потенціалу та виховного ідеалу сім'ї. Сподіваємося, що такий добір основних орієнтирів і знань для батьків допоможе їм виконувати виховну функцію сім'ї, сприятиме підвищенню рівня сформованості педагогічної культури батьків, забезпечить повноцінність виховання дитини та її первинну соціалізацію на засадах гуманізму. Усі доповнення до програми та корективи в її змісті апробовано в практиці навчально-виховної роботи з дітьми. Програмою можуть користуватися вихователі дошкільних закладів, батьки і всі. хто причетний до виховання дітей у першій ланці освіти — дошкільному дитинстві. ДОШКІЛЬНЕ ДИТИНСТВО: ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ Унікальність періоду дошкілля порівняно з подальшими віковими етапами становлення особистості полягає в тому, що він створює основи саме загального розвитку дитини. Формуються не лише ті якості психіки, що взагалі характеризують поведінку дитини, її ставлення до довкілля, а й такі, що проектуються на майбутнє і виявляються у важливих психологічних новоутвореннях. Розвиваючись як особистість, дитина формується і розкривається в стосунках з оточуючими її людьми. У цей віковий період дорослий є взірцем для наслідування. У дитини розвивається бажання робити так, як дорослий (мама, тато, дідусь, бабуся тощо), і вона намагається всього навчитися. Навчання дітей дошкільного віку справді є своєрідним, бо дитина навчається, а не вчиться: у неї немає діяльності «учіння». Результати навчання є побічними продуктами предметної, зображувальної та ігрової діяльності або інших специфічно дитячих видів діяльності. У загальній історії розвитку людини дошкільний період дитинства має самостійне значення. Це розвиток мовленнєвого спілкування дитини з оточуючими (мова виконує функцію спілкування і є засобом мислення); розквіт образних форм навчання (засвоєння сенсорних еталонів, розвиток перцептивних дій, створення наочних моделей, образів уяви), що і є основою для розвитку здатності дитини до творчості; розвиток здатності до співпереживання, співчуття, вихід за егоцентричну позицію і на основі цього засвоєння культурних моральних еталонів поведінки; — становлення первинного світогляду, формування внутрішніх етичних інстанцій, супідрядність мотивів, довільної поведінки, усвідомлення свого «Я», здатність оцінювати себе об'єктивно. Погляд на дитину як на цінність визначає загальний підхід до її виховання, навчання й розвитку з позицій ампліфікації і передбачає максимальну реалізацію можливостей дитини, що формуються й виявляються в специфічно дитячих видах діяльності. Ампліфікація полягає в розширенні розвитку на противагу акселерації — штучного прискорення його, що нині, на превеликий жаль, набирає сили у зв'язку з інтелектуальним розвитком і зменшенням уваги до інших, украй важливих аспектів виховання, наприклад, емоційного або вольового розвитку. Дошкільне дитинство — це унікальний період у психічному розвитку дитини. Психічний розвиток, як відомо, є процесом багатогранним, що охоплює в своїй динаміці всі потенційні можливості та реальні прояви духовного світу людини: її особливості, здібності, довільну та емоційну сферу, пізнавальні процеси тощо. Джерело психічного розвитку дитини — це навколишній світ і людський досвід у їх нерозривній єдності. У процесі засвоєння дитиною суспільно-історичного досвіду й відбувається цей розвиток. Психічний розвиток є загальною формою відтворення дитиною типів діяльності, що склалися історично, та відповідних їм здібностей, рівня розвитку яких суспільство досягає на момент народження дитини. Дитина пізнає світ через свої дійові зв'язки з ним. Водночас у процесі її пізнання створюються внутрішні передумови для подальшого розширення цих зв'язків. З розвитком пізнання змінюється сама діяльність, стаючи поступово свідомо скерованою на оволодіння знаннями про предмети та явища об'єктивного світу та їх відношення. Завдяки діяльності дитини відбуваються її саморух, саморозвиток. Зі зміною ставлення дитини до середовища змінюється й роль самого середовища в її психічному розвитку. Свідомість, що формується в дитини, на кожному етапі цього процесу є не лише результатом життя, а й необхідною умовою його подальшого розвитку. Кожне нове досягнення підростаючої особистості — це результат усвідомлення поставлених суспільним середовищем вимог, зміна її взаємозв'язків з цим середовищем, що в свою чергу, зумовлює подальший розвиток свідомості. Психічний розвиток являє собою розгорнуті в часі кількісні та якісні зміни, що приводять до перебудови структури свідомості (формування особистості). Таким чином, розвиток особистості дитини полягає не тільки в кількісному збільшенні в неї знань, умінь і навичок, а й у якісних змінах її психічної дійсності, у виникненні нових форм та засобів відображення об'єктивної дійсності, поступовому переході від нижчих до вищих ступенів розвитку свідомості та самосвідомості. Психічні процеси та особливості розвиваються в дитини нерівномірно: одні діти випереджають у розвитку інших, а потім буває навпаки. За деякими даними кількість дітей, що розвиваються швидко в дошкільному віці, становить 2-3%, а в шкільний період — 1%. Тому дуже важливо виявляти індивідуальні особливості розвитку та враховувати їх у навчально-виховній роботі. Одним з головних чинників розвитку є формування в дітей здатності свідомо керувати своєю поведінкою. Завдяки цій здатності дитина може піднятися вище від інтересів даного моменту життя, спрямовувати свою активність на пізнання навколишнього, виходячи за межі ситуації, що склалася, передбачати послідовність своїх дій. Це і дає їй змогу ступити на новий щабель розвитку і впевнено перейти до шкільного учіння. Навчання і виховання є внутрішньо необхідною і загальною формою психічного розвитку дитини. Навчання створює зону найближчого розвитку, тобто викликає до життя внутрішні процеси розвитку, спочатку можливі лише в сфері взаємовідносин дитини і дорослої людини. Зона найближчого розвитку дає змогу визначати його перспективу й тому має велике значення для діагностики психічного розвитку. Дитина розвивається в діяльності. У сучасній гуманістичній психології вважається, що основні особистісні досягнення дитини перших семи років життя, стосуються двох груп діяльності: моделююча (ігрова, образотворча, конструктивна) та реальна «справжня» типу самообслуговування, коли реалізуються життєво-важливі функції, що забезпечують життєдіяльність організму дитини. Ці два типи діяльності взаємопов'язані. Гра в дошкільному дитинстві є провідним типом діяльності. Провідною вважається та гра, що виникає як самодіяльність. Тому вважається, що генетичне завдання найповніше розв'язує сюжетно-рольова гра. Вона забезпечує розвиток основних психологічних новоутворень (це передусім уява, довільність, саморегуляція, мотиваційна основа комунікативності, соціальної активності, самопізнання, самооцінка). Практика показує, що питання організації гри та керівництва нею в дошкільних закладах розв'язується не найкраще, що з особистісним розвитком дитини в такій ситуації не все гаразд і панує когнітивний диктат. Ігрова діяльність у дошкільному віці є провідною, бо в ній реалізуються провідні потреби дитини, її інтереси й задуми. Гра розвивається в декількох напрямах:
та операційно-технічною дією. Наприклад, бере склянку, щоб забивати цвяхи, але поводиться з нею обережно, щоб не побити, бо розуміє, що вона із скла.
Від гри індивідуальної дитина переходить до гри колективної. Рольова гра є колективною, соціальною. Партнери повинні узгоджувати свої дії, тому поступово в дітей розвивається критичне ставлення спочатку до партнера, а потім — і до себе. У грі формується мотив «стати дорослим». Формується ієрархія мотивів, соціальні мотиви висуваються на перший план. У грі виникають і соціальні потреби. Дорослий — це той, хто виконує суспільне значущу діяльність, хто працює заради когось, турбується про когось. Норми стосунків розкриваються в грі через сюжет, вони стають зрозумілими та засвоюються завдяки ігровим взаєминам, а потім переносяться в реальне життя. Таким чином, дитина оволодіває сенсом людської діяльності. Усі ці мотиви мають значення з приходом дитини до школи. Значення гри в розвитку дошкільника полягає в тому, що закладається фундамент для формування образу соціального світу, для професійної діяльності (як можливість брати на себе різні професійні ролі). В грі дитина вчиться можливостей стати лікарем, пілотом, водієм, учителем тощо. Ігри, що відтворюють казки, дають змогу дітям обирати засоби своєї поведінки в найрізноманітніших ситуаціях. Гра сприяє розвитку уяви. Вона дає можливість придумати, а потім реалізувати колективні та індивідуальні ігрові дії (вміння «бачити» ціле раніше від частин). Під час переходу від раннього до дошкільного віку змінюється соціальна ситуація розвитку дитини. В дошкільному віці дитина вперше виходить за межі свого власного сімейного кола і встановлює в ідеальній формі стосунки із світом дорослих, активно засвоюючи норми людських взаємовідносин. Посилюється активність дитини щодо інших людей. Вона визначається такими потребами: бути на висоті вимог дорослих; досягти визнання дорослого; бути таким самим, як дорослий. На основі цих потреб визначається власна внутрішня позиція дитини. Спілкування з дорослим стає контекстним. Діти розуміють, приймають позицію дорослого (тут діє мораль слухняності). Дорослий — це модель для наслідування: іде процес ідентифікації з дорослим, у тому числі статтєворольової. З'являються нові форми спілкування з родичами, батьками: дитина починає усвідомлювати, що вона не є центром всесвіту, що в дорослих є свої життя, праця, відпочинок. І з цим слід рахуватися. Змінюються стосунки дитини з ровесниками. Вони стають тривалішими в часі: дитина спілкується з приводу гри, різних розваг, під час виконання трудових доручень. Коло спілкування стає більш стійким, виникають дитячі спільноти, стійкі переваги. Значення такого спілкування полягає в тому, що визначається соціальний статус дитини. Вона порівнює свої бажання й можливості з бажаннями інших. Спілкування стає «на рівних», вільним, що має велике значення для самопізнання. Розвивається контрольна функція свідомості. Дитина починає контролювати інших і себе (подвійна позиція). Стосунки з ровесниками диференціюються. Виділяються активні, лідери та пасивні — виконувачі. Але водночас дитина намагається утвердитись. Вона шукає в собі щось таке, що виділяє її поміж ровесників, якщо не в позитивному, то принаймні в негативному плані (вередування, пустощі). Однак орієнтація залишається на оцінку дорослого. Соціальна ситуація розвитку, що являє собою певну «систему стосунків» дитини із соціальним середовищем, — це головне джерело формування психологічних новоутворень. А з іншого боку, саме новоутворення визначають дитині соціальну ситуацію розвитку, саме вони є вихідним моментом всіх динамічних перетворень психіки дитини. Говорячи про новоутворення, маємо на увазі певні досягнення розвитку. Наприкінці дошкільного періоду (6-7 років життя) інтенсивно засвоюється мотиваційний бік людської діяльності через ігрову діяльність. Тому новоутворення в цей період характерні саме для особистості дитини. Це насамперед формування «внутрішніх етичних інстанцій» — засвоєні норми, еталони, взаємовідносини, що стають регуляторами поведінки. Виникає супідрядність мотивів. В ієрархії мотивів на перший план виступають мотиви морального змісту. Завдяки цьому й розвивається здатність до морального вибору, що й дає дитині змогу діяти свідомо, самостійно, з урахуванням суспільно значущих вимог. Внаслідок цього поведінка стає довільною. Виникає здатність контролювати, регулювати свої вчинки, передбачати їх наслідки для оточуючих і для себе. Дитина засвоює форми спілкування, які теж стають довільними, що є показником готовності дитини до учіння в школі. У структурі основних новоутворень психічного розвитку дитини перших семи років життя певне місце відводиться усвідомленню свого внутрішнього «Я», своєї автономності, бо саме вона дає дитині соціальну й фізичну самостійність, звільняє її від постійної залежності від дорослого в реалізації життєво важливих функцій не лише фізичного тіла, а й психічних можливостей. Дитина — суб'єкт власної діяльності. Вона не є пасивною істотою, і ніяка інша людина не може вплинути на дитину без її реальної діяльності. Тому ми віддаємо належне власній активності дитини, «саморуху», згідно з яким людина сама творить свою психологічну долю, починаючи з дитинства. Мовленнєвий розвиток дитини — один з основних чинників становлення особистості в дошкільному дитинстві. Ступінь розвитку цієї сфери психіки визначає рівень сформованості соціальних і пізнавальних досягнень дитини — потреб і інтересів, знань, умінь та навичок, а також інших психічних якостей, що є основою особистісної культури. Актуальність своєчасного мовленнєвого розвитку в дошкільному дитинстві визначається завданнями щодо створення оптимальних умов для якнайповнішого розкриття потенційних можливостей кожної дитини, які виявляються в специфічно дитячих видах діяльності й пов'язані із комунікацією. Становлення в людини всіх психічних функцій, психічних процесів, особистості в цілому неможливе без міжособистісного контакту. При цьому мовленнєвий розвиток та його вдосконалення необхідно розглядати як відображення становлення навичок комунікативно-мовленнєвої взаємодії. Здатність до спілкування розуміється як комплексна здатність користуватися засобами взаємодії (невербальні, предметно-практичні, мовні), що забезпечують успішність цілей комунікації. Комунікативно-мовленнєві здібності можна характеризувати як індивідуальні психологічні й психофізіологічні особливості, що сприяють швидкому і якісному засвоєнню умінь та навичок застосовувати засоби спілкування в конкретній ситуації взаємодії з оточуючим. Хочеться підкреслити, що спілкування є тією вирішальною умовою, яка визначає факт появи активного мовлення, строки його виникнення, темп розвитку й удосконалення в наступні періоди дошкільного дитинства. Цей висновок не зменшує важливості інших факторів, і передусім розвитку чуттєвого пізнання, а також фонематичного слуху й артикуляційних рухів, без яких неможливо побудувати звукоорганізоване членоване мовлення, що закріплює понятійний зміст свідомості. Заявлений у психологічній характеристиці акцент на взаємозв'язку становлення форм і засобів спілкування дитини показує, що мовлення виникло в спілкуванні і в своєму подальшому розвитку й становленні тісно пов'язане з комунікативною діяльністю дошкільника. Його рівень складності визначається широтою і дієвістю мотивів спілкування. Сама матерія мовлення (лексика, граматика) великою мірою залежить від потреби дитини в спілкуванні з дорослими й однолітками. Із розмаїття мовлення навколишніх, що чує дитина, вона вибирає, засвоює і створює необхідне їй для розв'язання комунікативних завдань, які постають перед нею у зв'язку з особливостями життєдіяльності на даному етапі розвитку. Саме розвиток комунікативної діяльності визначає розвиток мовлення, а не навпаки. Так, мовлення однакових за віком дітей, але різних за рівнями розвитку спілкування, істотно різняться. Мовлення дітей, які мають різний вік, але перебувають на одному рівні комунікативної діяльності, приблизно однакове за лексичним складом, складністю граматичного оформлення і розгорненістю речень. Це пояснюється тим, що типові для певного рівня розвитку спілкування комунікативні завдання (потреби) визначають вибіркове сприймання і привласнення дітьми різних особливостей мовлення, яке вони чують. Відповідно до типових комунікативних завдань діти з різними формами спілкування визначають і засвоюють в даному мовному матеріалі різні лексичні та граматичні особливості. Педагогічний висновок цієї закономірності полягає в тому, що для розвитку мовлення дитини недостатньо пропонувати їй лише різноманітний мовний матеріал. Необхідно ставити перед дитиною нові завдання спілкування, що вимагали б нових мовних засобів спілкування. На етапі свого виникнення і становлення мовлення дитини характеризується ситуативністю: дитина позначає словом елементи даної наочної ситуації. Лише поступово слово наповнюється понятійним змістом і дає дітям можливість вийти за межі однієї окремої ситуації у простір широкої пізнавальної діяльності. Поява в дітей запитань про приховані властивості речей, а також про відсутні в цей час і в цьому місці (не презентовані) чуттєво предмети чи явища, знаменує перехід дитини від ранніх ситуативних форм спілкування до більш розвинутих позаситуативних форм. При цьому роль і місце мовних засобів для цілей комунікації є різними. Якщо в ситуативних формах спілкування (емоційне, ситуативно-ділове) слово (мовлення) з'являється вслід за предметно-практичними діями, то в більш складних формах позаситуативного спілкування дитина демонструє інший шлях мовного пізнання (від слова до предмета). Всі аспекти комунікативної діяльності (сприймання мовлення дорослих, співробітництво, емоційні контакти) пов'язані між собою в єдиному процесі спілкування дитини з оточуючими й визначають строки появи активного мовлення і темп його розвитку. Емоційне спілкування водночас є не лише первинною, а й життєво важливою в усі періоди дошкільного дитинства формою спілкування, оскільки створює умови для реалізації загальної активності, що проявляється в усіх специфічно дитячих видах діяльності (предметно-практична, ігрова, пізнавальна). Основна роль емоційних контактів полягає в тому, що вони загострюють потребу в спілкуванні з дорослими та однолітками і стимулюють тим самим, оволодіння засобами спілкування — мовленням. Однак змістову, знакову функцію мовлення починає набувати у ході спільних із дорослими і однолітками предметних дій. Взаємодія, співробітництво вимагають установлення зв'язку між словом (назвою предметів і дій), що звучить. Такий взаємозв'язок виникає у процесі ситуативно-ділового спілкування, що зберігає минулі досягнення ранньої форми спілкування — адресованість, комунікативну спрямованість. Під час переходу до нових форм спілкування минулий зміст потреби в спілкуванні і її структурні характеристики постають як складові елементи нового, більш складного явища. Так, цілісну картину особливостей мовленнєвого розвитку дітей з різними формами спілкування можна характеризувати незалежно від їхнього віку. Перед дітьми, які перебувають на рівні ситуативно-ділової форми спілкування, комунікативні завдання визначаються діловими мотивами. При цьому в багатьох випадках діти можуть обмежитися немовними (невербальними) засобами. Мовлення вплетене у предметну діяльність і супроводжує її. Мовлення дітей ситуативно-діловою формою спілкування протягом усього дошкільного періоду має типові особливості. Воно складається з простих і коротких речень. Лексика пов'язана з конкретною наочною ситуацією. Це виявляється у великій кількості іменників. Прикметники або відсутні, або вказують на атрибутивні властивості предметів (колір, розмір). Дієслова фіксують лише конкретні предметні дії. Визначення інтелектуальних, вольових дій є обмеженим і часто дається лише в наказовому способі, виконуючи водночас функцію вказівного жесту (дивись!). У дітей із позаситуативною формою спілкування на перший план виступають комунікативні завдання щодо здобуття інформації про предмети та явища навколишнього світу, способи дій, про регуляцію взаємодії з партнером. Ці завдання спілкування вимагають нових засобів. Зростає вербальність спілкування. Лексика перестає бути залежною від конкретної ситуації. Зменшується кількість неадресованого мовлення. Урізноманітнюються невербальні засоби, які не замінюють, а доповнюють вербальну комунікацію. Збільшується кількість слів у реченні. Зростає кількість складних речень, урізноманітнюються їх конструкції. Збільшується кількість дієслів, що називають вольові, інтелектуальні та емоційні дії. Різними стають прикметники, які позначають естетичні, емоційні й етичні властивості діючих осіб. При цьому кількість прикметників, що називають атрибутивні властивості предметів, зменшується. З'являється багато особових займенників і прислівників. Позаситуативні форми спілкування показують, що мовні засоби стають провідними в комунікації. Мовлення дає змогу дітям розширити межі конкретної ситуації і вийти за рамки миттєвих характеристик часу й місця ситуації спілкування. Діти оволодівають понятійним наповненням слова і тому навчаються використовувати мовлення для передавання партнерові дедалі складнішої й абстрактнішої за змістом інформації. Мовлення стає конкретнішим, не прикутим до конкретної наочної ситуації спілкування. Одночасно діти навчаються довільно регулювати мовлення, свідомо застосовувати його для різних цілей спілкування. Внаслідок цього воно перетворюється в самостійний вид діяльності. Поряд із експресивною функцією (вираження ставлення), розвиваються й удосконалюються номінативна (позначення, назва) і регулятивна (регулювання, керування) функції мовлення. Розвиток функцій мовлення визначає її першочергове значення в розвитку й удосконаленні всіх видів діяльності, пов'язаних із комунікацією. Таким чином, становлення і збагачення мовлення істотно впливає на психічний розвиток дитини взагалі. Здатність до спілкування повинна розглядатися передусім як відкрита змінювана система. Діагностика рівня комунікативно-мовленнєвого розвитку дітей дає змогу зробити зріз поточного стану. Будь-які зміни в мотивації, потребах, умовах учіння, спрямовані на зміни характеру взаємин між учасниками комунікації, а також на процес удосконалення її ознак, спричинюють зміни комунікативно-мовленнєвих досягнень. Виявлення специфіки та особливостей комунікативно-мовленнєвої діяльності дошкільників у взаємодії з ровесниками дає змогу виділити в усіх вікових групах дитячого садка дітей з високим, середнім та низьким рівнями здатності до спілкування. Критеріями високого рівня є такі: сформованість стійких мотивів спілкування з дорослими і ровесниками, частота контактів, ініціативність, активність взаємодії з навколишніми людьми, виражена у формах емоційно-особистісного, ситуативно-ділового та позаситуативного спілкування; володіння багатством невербальних засобів, знання ввічливих форм контакту і вміння здійснювати дії мовленнєвого та невербального характеру для взаємодії; розвиненість і різноманітність побудови мовлення у діалозі й монолозі, його адекватність просторово-часовому і партнерському оточенню, зв'язність, логічність висловлювань, наявність творчих розповідей. Критерії середнього рівня; ситуативність проявів особистісних, ділових і пізнавальних мотивів спілкування з дорослими та однолітками, що не стало стійким, стабільним механізмом, який спонукає до особистої ініціативи при вступі в мовленнєву взаємодію; відсутність активності в комунікації, знання ввічливих форм контактів, але не як керівництво до дії; слабка сформованість навичок соціально-перцептивного аналізу ситуації спілкування, помилки в оцінці просторово-часових характеристик та діючих осіб у комунікації; бідність лексики, граматичних і звукових утворень (зменшувальні суфікси, звертання, відповідні інтонації, тон, темп, сила голосу), що використовуються для встановлення взаєморозуміння в мовному спілкуванні, одноманітність побудов і форм мовленнєвих висловлювань, розповідання (монолог) відповідно до наочно-образної ситуації спілкування, не сформованість елементів творчої уяви, фантазії, прогнозування, невміння виходити за межі наочної ситуації. До критеріїв низького рівня належать такі: несформованість мотивів спілкування з дорослими і ровесниками, труднощі вступу в контакт, комунікативно-мовленнєві дії без урахування (аналізу-синтезу) ситуації спілкування («не до ладу»), безініціативність у веденні діалогу, мимовільне використання експресивних, невербальних засобів комунікації при невмінні «читати» їх у партнерів; складнощі у формулюванні задуму дій партнерів щодо спілкування і розуміння ситуації в цілому; низькі мовні характеристики (бідність лексики, невиразність звучного мовлення, граматична неправильність); однотипність побудови фраз, відсутність творчої розповіді. Система критеріїв визначення високого, середнього і низького рівнів комунікативно-мовленнєвого розвитку дітей дає змогу розв'язувати в практиці дошкільного виховання такі завдання: 1) визначати рівень сформованості вказаної діяльності; 2) робити висновки про особливості розвивальних впливів у дитячому садку; 3) спостерігати за змінами в розвитку форм і засобів мовленнєвого спілкування в процесі спеціальних формуючих завдань; 4) проводити порівняльний аналіз індивідуальних відмінностей у розвитку комунікативно-мовленнєвої діяльності дитини. Важливість розв'язання поставлених питань підкреслюється тим, що засвоєння дитиною комунікативних і мовленнєвих дій у системі «дорослий-дитина», «дитина-дитина» розглядається у важливий для особистості віковий період, на стику вікових груп (молодший-старший дошкільний вік), на межі діяльностей (ігрової-навчальної), на переході до активного вживання мовних знаково-символічних засобів. Важливість вивчення комунікативно-мовленнєвого розвитку дошкільника в реальній життєдіяльності дитячого садка полягає в тому, що в цьому віці міжособистісні стосунки дітей набувають більшої сталості та диференційованості, що в свою чергу, впливає на закріплення індивідуального стилю мовленнєвої поведінки. |
|
Моральне виховання дітей дошкільного віку Моральне виховання дітей дошкільного віку 227226 Зміст і методи виховання дітей ДОШКІЛЬНОГО Віку |
Навчально-виховний комплекс №8 дошкільний підрозділ ІНТЕРАКТИВНІ... ... |
|
РЕКОМЕНДАЦІЇ круглого столу вихователів дошкільних навчальних закладів... «група ризику», обов’язковості дошкільної освіти для дітей старшого дошкільного віку, забезпечення необхідних умов функціонування... |
ПРОГРАМА З розвитку фізкультурно-валеологічних занять та розваг для дітей дошкільного віку Ми помітили, що проведення кожного фізкультурного заходу робить дітей активними та піднімає їм настрій. А, як відомо, — гарний настрій,... |
|
НАКА З Кінецьпіль Первомайського району загинуло 5 дітей. Недотримання правил поведінки на воді та льоду призвели до загибелі ще 5 дітей... |
Екологічне виховання Розділ ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ |
|
Параметри аналізу заняття з розвитку конструктивно-технічних здібностей дітей дошкільного віку |
ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ДІТЕЙ На сьогоднішній день всі учасники навчально виховного процесу розуміють необхідність визначення рівня шкільної зрілості дітей дошкільного... |
|
Огляд – виставка «Чарівний світ мистецтва» Мета: Обґрунтувати необхідність розвитку творчих здібностей у дітей дошкільного віку |
Розвивати здатність імпровізувати, виховувати дружні стосунки з однолітками,... Тема: розвивати здатність імпровізувати, виховувати дружні стосунки з однолітками, удосконалювати емоційну чутливість малят, учити... |