Як і галузь права, галузь екологічного законодавства є комплексною


Скачати 3.07 Mb.
Назва Як і галузь права, галузь екологічного законодавства є комплексною
Сторінка 9/21
Дата 12.03.2013
Розмір 3.07 Mb.
Тип Закон
bibl.com.ua > Туризм > Закон
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21

Закон виділяє 2 форми екологічної експертизи: державну, громадську . При цьому обов'язковими для виконання є лише висновки державної екологічної


Громадська екологічна експертиза здійснюється незалежними групами спеціалістів з ініціативи громадських об'єднань, а також місцевих органів влади за рахунок їх власних коштів або на громадських засадах.

Громадська екологічна експертиза проводиться незалежно від державної екологічної експертизи.

Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватися органами, які здійснюють державну екологічну експертизу, а також органами, що заінтересовані у реалізації проектних рішень або експлуатують відповідний об'єкт.

Усі зазначені типи об'єктів підлягають екологічній експертизі вибірково, як правило, на розсуд органів чи інших суб'єктів, які ініціюють проведення такої експертизи. Але є певна категорія об'єктів, що підлягають екологічній експертизі в обов'язковому порядку, тобто без такої експертизи є неможливим прийняття управлінських рішень щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи. До об'єктів обов'язкової державної екологічної експертизи ст. 13 Закону України «Про екологічну експертизу» відносить види діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку.
44. природні ресурси
До природних ресурсів у широкому значенні належать усі природні блага, які слугують задоволенню потреб людини, а у вузькому — природні джерела для задоволення потреб матеріального виробництва. При цьому за законом державній охороні й регулюванню використання підлягають природні ресурси, як залучені в господарський оборот, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (ст. 5).

Природні ресурси — це певна сукупність запасів природних речовин, природної енергії чи певна корисна властивість природного об'єкта, які використовуються суспільством для задоволення своїх потреб (це джерело споживання людиною природи). Так, запаси деревини — природний ресурс, а ділянка лісу — природний об'єкт; природні енергетичні запаси води — природний ресурс, а річка — природний об'єкт, корисні копалини — природний ресурс, а надра — природний об'єкт.

45. самоврядне управління в галузі екології

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад відповідно до Конституції України та Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами. Виконавчі органи місцевих рад поєднують самоврядне управління із державним управлінням (у межах делегованих повноважень органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища) охороною довкілля, забезпеченням екологічної безпеки та природокористуванням. На виконавчі органи місцевих рад покладається:

а) вирішення відповідно до власних (самоврядних) повноважень (ст. 33 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні») таких питань: підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом; справляння плати за землю;

б) здійснення делегованих повноважень органів державного управління: здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, відтворенням лісів; реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею; організація і ведення земельно-кадастрової документації; погодження питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення; вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом; здійснення необхідних заходів щодо ліквідації наслідків екологічних катастроф, стихійного лиха, епідемій, епізоотій, інших надзвичайних ситуацій, інформування про них населення; визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства; підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

Окрім зазначених делегованих повноважень до відання виконавчих органів міських (за винятком міст районного значення) рад належить також координація на відповідній території діяльності місцевих землевпорядних органів, а також спеціально уповноважених державних органів управління з питань охорони навколишнього природного середовища.

46. поняття, склад, юрид. Природа рекреаційних зон

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до рекреаційних зон належать ділянки суші та водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.

Отже, рекреаційні зони - це території (акваторії), призначені для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

До рекреаційних зон, як правило, відносять ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури та спорту, кемпінгів, яхт-клубів, туристичних баз, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, парків, зелених зон навколо міст та інших населених пунктів і зелених насаджень міст, навчально-туристичних та екологічних стежок, маркованих трас, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Єдиного для території України режиму використання рекреаційних зон не встановлено. За цих умов їх режим визначається Верховною Радою АРК або місцевими радами відповідно до законодавства України та АРК. Загальними ознаками цього режиму є: заборона в межах зон господарської та іншої діяльності, що негативно впливає на навколишнє природне середовище; заборона зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за призначенням.

Земельний кодекс України виділяє окрему категорію земель рекреаційного призначення (глава 9).

Рекреаційні зони можуть мати свого відокремленого землекористувача чи входити до складу інших категорій землекористувань: земель міст (парки), приміських земель (зелені зони навколо міст), земель лісового фонду (ліси населених пунктів) та природно-заповідного фонду. Землі окремих категорій природно-заповідного фонду мають «подвійну прописку»: вони є одночасно землями природоохоронного та рекреаційного призначення. Це стосується:

  • -біосферних заповідників, до зон антропогенних ландшафтів яких поряд з територіями традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення включаються і рекреаційні зони;

  • -національних природних парків, у межах яких виділяються зона регульованої рекреації, де організується короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, дозволяється влаштування туристських маршрутів і екологічних стежок; однак забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони), і зона стаціонарної рекреації (призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку);

  • -регіональних ландшафтних парків, що поєднують статус природоохоронних і рекреаційних установ, і одним з основних завдань яких є створення умов для туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної

діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;

  • -дендрологічних парків, що створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для їх використання, у тому числі в рекреаційних цілях;

  • -зоологічних парків, у межах яких виділяється рекреаційна зона, призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;

  • -парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, які є і природоохоронними, і рекреаційними установами.

Ділянки земель рекреаційного призначення можуть виділятись у складі земель лісового фонду. Користування такими ділянками регулюється Лісовим кодексом України. Воно може здійснюватись на засадах як загального, так і спеціального природокористування. Згідно зі ст. 75 Кодексу користування земельними ділянками лісового фонду в рекреаційних і туристичних цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафтів та з додержанням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог.

У лісах, що використовуються в рекреаційних цілях, лісокористувачі повинні здійснювати роботи щодо їх благоустрою. Порядок користування земельними ділянками лісового фонду в рекреаційних і туристичних цілях встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Переважно рекреаційне призначення мають ліси населених пунктів. Правовим режимом останніх забороняються рубки головного користування, заготівля живиці, деревних соків, лісової підстилки, а також випасання худоби. Законодавством може бути передбачена заборона й інших видів використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, якщо вони несумісні 3 організацією відпочинку населення.

За межами міст та інших населених пунктів землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення, включаються до зелених зон, тобто до складу земель рекреаційного призначення.

Для проектування, будівництва та реконструкції рекреаційно-оздоровчих закладів (будинків відпочинку, пансіонатів, комплексів цих закладів, туристичних баз, туристичних притулків, баз відпочинку та ін.) незалежно від форм власності та відомчої належності Міністерством охорони здоров'я України затверджені Державні санітарні правила розміщення, улаштування та експлуатації оздоровчих закладів (1996). Межі зон відпочинку (рекреаційних зон), функціональне зонування та планувальна організація їх територій мають відповідати чинним містобудівним і гігієнічним нормативам та вимогам до планування та забудови зон відпочинку ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (розділ 5), а також Санітарних правил і норм «Планування та забудова населених місць» (розділ 6).

На території зон відпочинку забороняється будівництво нових, розширення та реконструкція діючих виробничих та інших об'єктів, не пов'язаних з безпосереднім обслуговуванням відпочиваючих та населення, яке постійно проживає в цій місцевості. Наявні в межах зон рекреації промислові об'єкти, які є джерелами шкідливого впливу на навколишнє природне середовище і перешкоджають розвитку цих зон, підлягають виносу за межі зон відпочинку або зміні їх виробничого профілю.

У рекреаційних зонах мають створюватися комплекси курортно-рекреаційних закладів, які формуються близькими за профілем установами, об'єднаними на основі спільного архітектурно-просторового рішення та централізації медичного, культурно-побутового, господарського, інженерного та енергетичного обслуговування.

Вибір земельної ділянки для розташування закладів рекреації підлягає обов'язковому погодженню з органами, установами та закладами санепідемслужби.

Методи очистки, умови та місця скидання стічних вод встановлюються відповідно до вимог генеральних планів зон відпочинку з урахуванням вимог Санітарних правил і норм охорони поверхневих вод від забруднення (СанПіН № 4630-88), а також Санітарних правил охорони прибережних вод морів від забруднення в місцях водокористування населення (СанПіН № 4631-88), планування та забудови населених місць.

Погодження вибору земельної ділянки під будівництво закладів відпочинку і туризму та відповідної проектної документації покладається на органи санепідслужби Міністерства охорони здоров'я. У разі виникнення спору між органами санепідслужби та підприємствами чи організаціями, зацікавленими у виділенні земельної ділянки, питання розглядається вищими органами санепідслужби або може бути предметом розгляду в суді.
47. розподіл та перерозподіл природних ресусів як функція управління в галузі екології
Під функціями управління в галузі охорони навколишнього природного середовища (екологічного управління) слід розуміти основні напрями організаційно-правового впливу на суспільні відносини в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

розподіл та перерозподіл природних ресурсів – діяльність уповноважених орг. д, що спрямив на цільове, ефективне використання природних ресурсів на базі розширення форм права власності і пр. природокористування. Участь у цій ф-ії беруть: ОМС та та ОДВВ, які уповноважені надавати природні ресурси.

Розподіл і перерозподіл водних ресурсів, який здійснюється у таких формах: надання водних об'єктів у відособлене користування; видача дозволів на спеціальне водокористування; вилучення водних об'єктів; анулювання дозволів.
48. ЗУ про охорону НПС як правове регуювання мисливського господарства і полювання
49. екологічне ліцензування

Екологічне ліцензування — це відносини між державою в особі її спеціально уповноважених органів та суб'єктами господарювання (фізичними та юридичними особами), змістом яких є санкціонування здійснення цими суб'єктами певної діяльності в галузі охорони навколишнього природного середовища на основі оцінки їх відповідності комплексу вимог, що висуваються з боку держави.

екологічною ліцензією нами розуміється узагальнена назва групи дозвільних документів державного зразка, якими засвідчується право суб'єкта господарювання (ліцензіата) на провадження зазначеного в ній виду господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів чи потенційним шкідливим впливом на довкілля, протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Відповідно до основних принципів державної політики у сфері ліцензування, закріплених ст. 3 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню. Екологічне законодавство передбачає і деякі інші види дозволів (ліцензій) на спеціальне використання природних ресурсів і здійснення діяльності, що може справити негативний вплив на довкілля. Усі види дозволів мають, по-перше, персоніфікований характер (видаються конкретному суб'єкту — фізичній чи юридичній особі та не підлягають передачі іншому суб'єкту), по-друге, видаються на певний строк чи на період виконання певної роботи, по-третє, мають територіальний масштаб поширення. На підставі ліцензії, виданої в порядку Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» центральним органом виконавчої влади, господарська діяльність може проводитись на всій території України, а на підставі ліцензії, виданої місцевим органом виконавчої влади, — на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Що стосується екологічних дозволів, не передбачених цим Законом, територіальні межі їх чинності за загальним правилом визначені.

Законодавство не встановлює чіткого переліку ліцензій власне екологічного характеру. Водночас ліцензовані види діяльності в цій сфері можна виокремити з-поміж інших видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, перелік яких наведено у ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. Орган, уповноважений на ліцензування відповідного виду діяльності, визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку органів ліцензування» від 14 листопада 2000 р. № 1698 (з наступними змінами).

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви.

Ліцензування видів господарської діяльності, провадження яких пов'язане з використанням обмежених ресурсів, у разі надходження кількох заяв про видачу ліцензій здійснюється тільки за результатами відкритих конкурсів. Порядок проведення таких конкурсів встановлюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачене законами України.

Оголошення про проведення конкурсів на отримання ліцензій дається органом ліцензування не пізніше ніж за шістдесят календарних днів до дня проведення конкурсу на отримання ліцензії і підлягає обов'язковій публікації в офіційних друкованих виданнях. Суб'єкт господарювання зобов'язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов.

Крім ліцензій, що видаються центральними органами виконавчої влади, деякі екологічні ліцензії уповноважені видавати місцеві державні адміністрації. В основному такі ліцензії стосуються використання природних ресурсів місцевого значення.

50. джерела еколог. Права

Право як регулятор суспільних відносин має об'єктивне, зовнішнє вираження в різних джерелах, таких як правовий звичай, судовий прецедент, нормативно-правовий акт. В Україні провідну роль відіграє нормативно-правовий акт. 3 урахуванням цього під джерелами екологічного права розуміють нормативно-правові акти, якими регулюються відносини у сфері взаємодії навколишнього природного середовища і суспільства.

Ці акти мають передбачену законом форму, вони становлять відповідну розгалужену систему, об'єднану загальною метою еколого-правового регулювання. Вони не є однорідними, виконують різні функції та посідають відповідне місце у структурі екологічного права. Ці фактори є основою для наукової класифікації джерел екологічного права. Можна виділити такі групи джерел екологічного права:

за юридичною силою — закони і підзаконні акти. Закони посідають провідне місце в ієрархічній структурі законодавства; всі інші нормативно-правові акти видаються на основі, на розвиток і на виконання законів. До цих актів, зокрема, належать укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;

за характером правового регулювання — загальні та спеціальні. До загальних відносять нормативно-правові акти, предметом регулювання яких є як екологічні, так і інші суспільні відносини (Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України»). Спеціальні акти стосуються виключно екологічних питань (наприклад, Закон «Про охорону навколишнього природного середовища»);

за предметом правового регулювання — комплексні (Закон «Про охорону навколишнього природного середовища») і природоресурсні (Земельний, Водний та Лісовий кодекси, Закон України «Про тваринний світ» тощо) або ті, якими регулюються окремі питания екологічної діяльності (закони України «Про екологічну експертизу» (1995), «Про екологічний аудит» (2004) та ін.);

за способом правового регулювання — матеріальні та процесуальні. Нормами матеріальних актів визначаються права й обов'язки, а також юридична відповідальність учасників еколого-правових відносин. Процесуальні акти регулюють процедуру реалізації норм матеріального права. До них, зокрема, належать затверджений Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

за ступенем систематизації — кодифіковані й усі інші. До кодифікованих належить насамперед Закон «Про охорону навколишнього природного середовища», який є стрижнем комплексної галузі екологічного права і законодавства. До категорії кодифікованих належать також Земельний, Водний і Лісовий кодекси, Кодекс України про надра, закони України «Про тваринний світ» та «Про охорону атмосферного повітря».

51. система юрид. Гарантій ефективності екологічної експертизи

Екологічна експертиза є самостійною управлінською функцією, що «відбрунькувалась» від функції екологічного контролю. За своєю правовою природою вона є екологічним контролем, який має попереджувальний характер.

Правовими підставами організації та здійснення екологічної експертизи в Україні є закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (розділ VI, статті 26-30) та «Про екологічну експертизу» (1995, з наступними змінами).

Екологічна експертиза в Україні базується на таких принципах:

—попередній характер (за загальним правилом вона проводиться на найбільш ранніх стадіях, коли діяльність ще не почала здійснюватись і можна найбільш раціонально, найбільш економічно вплинути на прийняття господарських чи управлінських екологічно важливих рішень);

—обов'язковість щодо видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку;

— комплексність в оцінці матеріалів, поданих на експертизу
(оцінці піддається діяльність на відповідність вимогам всього екологічного законодавства, а не окремо земельного, водного чи гірничого; при цьому слід підраховувати і не лише найближчі, а й віддалені екологічні наслідки господарської діяльності; ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні);

—свобода вибору експертами форм і методів еколого-експертного аналізу;

—наукова обґрунтованість (об'єктивність висновків екологічної експертизи забезпечується науковою методологією, що застосовується в процесі дослідження, кваліфікаційними вимогами до експертів екологічної експертизи, що є єдиними для учасників усіх видів екологічної експертизи);

—прозорість процедури та висновків екологічної експертизи, гарантії участі громадськості в її здійсненні;

— відповідальність суб'єктів екологічної експертизи за організацію, проведення, її висновки та дотримання умов, що в них містяться.
52. території та обєкти природно-заповідного фонду

Згідно зі ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ст. 7 Закону «Про природно-заповідний фонд України» природно-заповідний фонд України - це ділянки суші та водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і у встановленому законодавством порядку оголошуються територією чи об'єктом ПЗФ України.

Класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До складу ПЗФ України входять території та об'єкти одинадцяти категорій:

1) природні заповідники;

2) біосферні заповідники;

3) національні природні парки;

4) регіональні ландшафтні парки;

5) заказники;

6) пам'ятки природи;

7) заповідні урочища;

8) ботанічні сади;

9) дендрологічні парки,

10)зоологічні парки;

11)парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Категорії територій та об'єктів ПЗФ розрізняються за природним походженням, порядком створення, юридичним статусом, правовим режимом охорони та використання, функціональним зонуванням те риторії та іншими ознаками. Крім того, Автономній Республіці Крим надано право встановлювати додаткові категорії територій та об'єктів ПЗФ.

Існує кілька класифікацій територій та об'єктів ПЗФ, що залежать від класифікаційних ознак, що виділяються.

Залежно від походження розрізняються природні території та об'єкти (перші сім з наведених вище категорій) і штучно створені об'єкти (останні чотири категорії).

Категорії ПЗФ можна також класифікувати за юридичним статусом. Ряд з них завжди є юридичними особами, інші створюються (оголошуються) без такого статусу. Так, статус юридичної особи завжди мають природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки загальнодержавного значення. Заказниками, пам'ятками природи чи заповідними урочищами оголошуються об'єкти без надання їм статусу юридичної особи. Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть бути визнані юридичними особами або оголошуватися територією ПЗФ без такого статусу.

Законодавство регламентує і вид юридичної особи, який закріплюється при реєстрації території та об'єктів ПЗФ. Для територій, що мають найвищий ступінь охоронного режиму (природні заповідники, біосферні заповідники, ботанічні сади та дендрологічні парки загальнодержавного значення), передбачений статус науково-дослідної установи. Такий самий статус, але в альтернативному порядку, може надавались ботанічним садам і дендропаркам місцевого значення.

Національні природні парки поєднують статус рекреаційної, культурно-освітньої та науково-дослідної установи. Слід при цьому зазначити, що такий «комбінований» статус передбачає як збалансованість у здійсненні відповідними установами наукових досліджень, так і забезпечення на території парку рекреаційної, туристичної, культур-но-освітньої та деякої іншої діяльності, що не спричиняє негативного впливу на стан природних об'єктів, забезпечуючи одночасно можливість підтримувати за рахунок надходжень від цієї діяльності природного стану парків.

Близький правовий статус мають зоологічні парки загальнодержавного значення (вони є природоохоронними культурно-освітніми та науково-дослідними установами) та регіональні ландшафтні парки (природоохоронні рекреаційні установи).

Можна провести й інші класифікації територій та об'єктів ПЗФ. Крім того, окремі з категорій ПЗФ мають ще другий рівень класифікації (внутрішній поділ). Це стосується насамперед заказників та пам'яток природи. Так, заказники залежно від елементів природних комплексів, які підлягають в них особливій охороні, поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні. А пам'ятки природи залежно від особливостей їх природних комплексів поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21

Схожі:

Кіровоград 2012
Ця галузь тісно пов’язана з цивільним правом, особливо зі спадковим та житловим. Однак, ряд особливостей предмета сімейного права...
Екологічне право – комплексна галузь права: загальна характеристика
На думку В.І. Андрейцева2, предметом екологічного права три групи суспільних відносин
Законодавства
У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права
Адміністрати́вне пра́во - галузь права, яка об'єднує 
Адміністрати́вне пра́во — галузь права, яка об'єднує юридичні норми, що регламентує як взаємини державних органів між собою, так...
1. Комун пр комплекс отрасль, наука и учеб дисципоина
Комунальне право – комплексна галузь права, що являє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини,...
1. Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей
Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне...
Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ”
Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового...
Контрольні питання для підготовки до заліку із Загальної частини кримінального права
Поняття, завдання та система кримінального права. Наука кримінального права як галузь правознавства
Лекція № Конституційне право як галузь права, наука і навчальна дисципліна

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка