Художник Зевксіс жив за часів Сократа. За свої картини він отримував такі великі гроші, що вже скоро перестав їх продавати. Він дарував свої витвори містам і

Що таке живопис Художник Зевксіс жив за часів Сократа. За свої картини він отримував такі великі гроші, що вже скоро перестав їх продавати. Він дарував свої витвори містам і правителям, а коли мова заходила про оплату, казав, що картини безцінні і заплатити за них все одно ні в кого не вистачить грошей. Зевксіс ходив в золотому і пурпуровому одязі, немов цар. Він дуже пишався своїм мистецтвом і під однією з своїх картин підписав, що йому легше заздрити, аніж наслідувати. Цей вираз став крилатим. Прославився він картиною «Єлена Прекрасна», дивитися на неї приходили люди з усієї Греції. Вважалось, що інший художник, Перрасій, не поступався йому у мистецтві. Паррасій створив картину «Афінський народ», яка принесла йому заслужену славу. Всі говорили, що Паррасій зміг на одній картини зобразити всі характерні риси афінян. Зевксіс викликав Паррасія на змагання. Художники повинні були виставити свої роботи на афінській площі, щоб містяни могли вирішити, кому присудити перемогу. Зевксіс намалював гроно винограду. Ягоди настільки здавалися справжніми, що птахи намагалися їх клювати. Паррасій не поспішав виставляти свою картину. Коли настав останній день відведеного строку, Зевксіс не стерпів і прийшов до нього у майстерню. – Де ж твоя картина? – спитав він. Он там за завісою, – відповів Паррасій. Зевксіс хотів зняти завісу, але рука ковзнула по полотну. Завіса була намальованою. Зевксіс чесно признав свою поразку. – Мені вдалося обдурити нерозумних птахів, а тобі вдалося обдурити живописця. Римський поет і вчений Плиній Старший розповідав, як одного разу знаменитий грецький художник ІV століття до н. е., Апеллес виграв змагання в живописному мистецтві зображення коней. Судді спочатку надали перевагу іншому художнику. Тоді Апеллес велів підвести до картин коней. Ті почали іржати тільки біля його картини, чим вказували на дійсно кращий малюнок. Можливо, це лише легенди і ніколи такого не було… Але часто художник за допомогою пензля і фарб дуже живо передає світ, що його оточує. Саме слово «живопис» означає живописати, тобто писати життя. Світ живопису являє собою один із найдавніших і один із основних видів образотворчого мистецтва. Його сила в тому, що протягом століть воно сміливо входило до палаців королів і хижі простих людей. Воно змушує плакати жорстоких правителів і радіти бідних. Воно відкривало і продовжує відкривати перед нами різні епохи, незчисленні сторони життя. Художники надають нам можливість разом з ними зрозуміти і усвідомити красу і зміст життя. Пророчі слова великого художника Мікеланджело, які дійшли до наших часів, підтверджують це: Творенье может пережить творца: Творец уйдет природой побежденный, Однако образ им запечатленный, Веками будет согревать сердца. Творіння всесвітньо відомих художників захоплюють нас сьогодні не менше, а часом більше, ніж їх сучасників. Чим же створює художник свої твори? Головний інструмент живописця – пензлики і фарби. Коли художник бере в руки пензлик, розмішує фарбу і з їх допомогою зображує на аркуші квітку – це і є живопис. «Тобто, будь яке кольорове зображення – це живопис?» – напрошується питання. Але квіти на шпалерах не пишуться фарбами. За зразком, створеним художником, вони друкуються на спеціальних машинах, так само, як книги і рекламні плакати. А все те, що надруковане за допомогою технічних пристроїв, до живопису не належить. У різні часи художники-живописці писали по-різному. Дуже давно, в епоху Відродження, картини писали на дерев'яних дощечках. Їх довго висушували, іноді декілька років. Пізніше просочували маслом і покривали спеціальною сумішшю. Фарби наносили тонким прозорим шаром так, щоб було важко розгледіти окремі мазки. З 17 століття картини почали писати на полотнах – грубій льняній тканині. Її міцно натягували на підрамник – прямокутник, збитий з дерев’яних планок – і ретельно ґрунтували особливою сумішшю. Якщо писати на незаґрунтованому полотні, то олійні фарби потемніють і втратять свій блиск. Манеру написання картин кожен художник обирав до душі. Одні пишуть картини на полотнах крупно, розмашисто, а інші дуже дрібними мазками, ледве торкаючись пензлем. Живопис поділяється на станковий і монументальний. Художник пише картину на полотні, натягнутому на підрамник, який стоїть на мольберті або станку. Звідси й назва «станковий живопис». Таку картину можна переносити в різні приміщення. Монументальний живопис – це великі картини, які пишуться на стінах будинків. Художник створює їх для певної будівлі, тому все повинно підходити до архітектури, що створюють одне ціле. В наш час з’явився спосіб створення або копіювання картин за допомогою друку, але найякісніший друк на полотні, зрозуміло, не зрівняється з роботами справжніх митців. Як з’явився пейзаж Художник за допомогою пензля і фарб намагався зобразити те, що його захоплювало. З давніх-давен людина почала зображувати природу. Тільки тоді ці зображення були фоном для портрету або якоїсь сцени. Про пейзаж тоді ніхто не знав. І лише в 12 столітті з’явився пейзаж – картини, в яких природа стала основним об’єктом. Створили цей жанр голландські живописці. В Голландії говорять: «Бог створив море, голландці-берега». Сама назва Голландії – Нідерланди – в перекладі означає «низькі землі». Людина відвоювала цю землю у моря і річок, тому береги тут болотисті. Голландські художники-пейзажисти зуміли розгледіти красу звичайної неяскравої природи свого краю. Сувора боротьба зі стихіями Північного моря навчила їх цінувати і любити свою маленьку, але чудову країну. Саме голландці першими стали писати пейзажі. На їх картинах можна побачити сіре похмуре небо, піщані морські дюни, зеленіючі луки, вітряки у ріках. Ці пейзажі передавали неповторну красу природи. Голландські художники писали пейзажі на невеликих полотнах, пізніше їх почнуть називати «маленькі голландці». Пейзажів створювалось дуже багато. Їх продавали, вимінювали на базарах за цінами, доступними будь-кому. А невеликі розміри були розраховані для звичайних кімнат міських і сільських будинків. Митці Голландії придумали новий спосіб живопису, який називається «повітряна перспектива». Все, що намальовано: дерева, пагорби, по мірі віддалення втрачало чіткі обриси. Якщо дерево стоїть поблизу, видно всі його деталі, можна роздивитися навіть окремі гілки і листя. А якщо дивитися на відстані, все перетворюється на розмиту масу. Вдалечині все начебто згладжується повітрям. Так в пейзажі з’явилась перспектива. Повітряна перспектива була дуже важливим відкриттям голландських художників. Де були знайдені перші малюнки Перші малюнки були знайдені в Іспанії у 1879 році. Одного разу мисливець побачив в горах печеру, вхід до якої був закиданий грудою каміння. Про свою знахідку він розповів археологу Марселіно Санс де Саутола. Звичайно, археолог вирішив пробратися в печеру і вивчити її. В чоловіка була дуже допитлива дев’ятирічна донька, яка вмовила батька взяти її з собою. Таємничий підземний хід вів їх кам’яними коридорами і залами. Було доволі моторошно і темно. Дівчинка тримала в руці свічку і оглядала велику залу. Піднявши вгору очі, вона відчайдушно закричала і впустила свічку. Переляканий батько кинувся їй на допомогу. Дівчинка вказувала на стелю. Там було зображено велику тварину з довгим хутром, яке звисало з грудей. Це був зубр, а навколо нього було намальовано багато биків, кабанів, козлів, які лежали в різних позах. Так вперше було знайдено живопис давньокам’яного віку. Сам того не підозрюючи, археолог Марселіно Санс де Саутола разом зі своєю донькою виявив печеру Альтамира з поліхроматичним живописом . Спочатку експерти навідріз відмовились йому повірити і звинуватили Саутолу в тому, що він сам підробив творіння первісних художників. В якості аргументів наводилося і те, що наші предки не могли створити настільки досконале мистецтво з такою складною композицією. Пізніше вченим довелося змінити свою точку зору і визнати, що печера Альтамира насправді є історичною цінністю. Однак, бідолашний Саутола до того часу вже помер і не зміг насолодитися радістю від свого відкриття. Ці малюнки зробили первісні люди, які жили в печерах і полювали на диких тварин. Первісні люди були надзвичайно спостережливими і гарно знали звички тварин. Дивовижно, як правдиво і природно вони зображували тварин. Малювали ж в ті часи земляними фарбами: жовтою і червоною охрою, вугіллям, білилом. Древні художники писали своїх бізонів на склепіннях печер (ні паперу, ні картону, ні полотен, ні дерев’яних дощечок тоді не існувало, а якби вони були, то, напевно, не збереглися б до нашого часу). Первісний живопис зберегли стіни печер – вони майже не зруйновані тисячоліттями. В подальшому живописом стали прикрашати стіни і склепіння храмів, палаців і інших архітектурних споруд. До наших часів зберігся живопис Стародавньої Греції, який вражає яскравими образами. Фарби, якими покриті стіни палаців, не втратили свого кольору і сьогодні. Зображення, пов’язані з архітектурою, - найдовговічніші. Недарма вони отримали назву «монументальний живопис». Мініатюра – дійсно невелика картина? А чи знаєте ви, що термін «мініатюра» не має нічого спільного зі словом «міні»? Насправді, «мініатюра» походить від латинського «minium» - назви свинцевого сурику, фарби, кольору червоної кіноварі. Саме цією фарбою писали початкові літери текстів, а також зображували візерунки в книгах. Крім того, за назвою фарби позначалися й дрібні ілюстрації в античних і середньовічних ілюмінованих рукописах. В зв’язку з тим, що ілюстрації ці були, як правило, невеликого розміру, в результаті сталася «етимологічна помилка» і походження слова «мініатюра» стали пов’язувати з розміром зображення. Чорні дошки Чи відомо вам, що люди ХІХ століття по-справжньому не бачили давньоруського живопису? Ікони були «чорними дошками», котрі представляють тільки історичний і культовий інтерес. Причина такої «невидимості» ікон лежить в техніці їх виконання. Темперні фарби, нанесені на ґрунтовану дошку ікон, зверху покривали оліфою. Оліфа добре проявляє колір і зберігає поверхню від пошкодження, але має вона і один недолік: з часом вона тьмяніє. За 70 років оліфа темніла настільки, що зовсім приховувала те зображення, яке знаходилося під нею. Тоді ікони «поновлювалися», найчастіше невміло. Поступово живопис закривали декількома шарами написів і оліфи. На стародавніх дошках проглядалися лише силуети. Не дивно, що до середини ХІХ століття вважали, що живопису на Русі до Петра Першого не було. Звичайно, були люди, які мали художній хист, які розуміли таємницю в іконах, художню силу. На хвилі інтересу до допетровської культури, створювалися великі колекції Морозова, Остроухова, де ікони були вже не просто пам’ятками історії, а творами мистецтва. Перше наукове розчищення ікон було зроблено в 1904 році. Ікони засяяли так яскраво, барвисто і по-новому, що здивували навіть фахівців. Перша велика виставка «розкритих» ікон, яка викликала небувалий інтерес, пройшла в лютому 1913 року і була приурочена до 300-річчя Будинку Романових. Історія портрета в живопису В одній античній легенді говориться, що хтось обвів контур тіні коханої, щоб зберегти спогади про неї, і так з’явився портрет. Зрозуміло, що цей портрет не зберігся. Але існують чудові роботи, зроблені в різні часи різними майстрами, які розповідають нам про людей, що жили раніше. Художній твір, на якому зображено людину, називають портретом. Мистецтво портрету виникло декілька століть тому. Перші зображення людини були виконані не фарбами. Це були велетенські кам’яні статуї єгипетських фараонів. Над цими гігантами працювали тисячі людей, щоб прославити на всі століття грізного володаря. Статуї фараонів повинні були стати двійниками тих, кого зображували. Древні єгиптяни вірили, що після смерті душа потрапляє на суд до богів. Потім вона повертається до свого володаря назавжди. В великих кам’яних статуях душа почувала себе в безпеці. А щоб вона з легкістю відшукала господаря, потрібно було, щоб вона була схожа на самого хазяїна. Розквіт портретного живопису приходиться на 17 століття. Всьому світові відомі імена великих майстрів цього жанру: голландця Рембрандта, Франса Гальса, фламандця Ван Дейка, іспанця Веласкеса. В Росії відомими портретистами 18 – 19 століть стають Рокотов, Левицький, Боровиковський та інші. БІБЛІОГРАФІЯ Журнал “Веселий художник”. - № 1, №2, №3, №4,№5, 2011. Каммінг Роберт. Видатні художники. Розшифровані послання й символи в роботах майстрів живопису. Книжковий клуб “Клуб сімейного дозвілля”, Харків, 2000. Картинна галерея. Матеріал Вікіпедії – вільної енциклопедії http://uk.wikipedia.org/wiki/ Чи знаєте ви, що? – цікаві факти для вас http://znaeteli.ru/tag/zhivopis/

Схожі: