Екологічне право – комплексна галузь права: загальна характеристика


Скачати 218.96 Kb.
НазваЕкологічне право – комплексна галузь права: загальна характеристика
Дата12.03.2013
Розмір218.96 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Туризм > Документи
Матеріали до теми

«Екологічне право – комплексна галузь права: загальна характеристика»1
(доц. Мірошниченко А.М.)


Зміст


Екологічне право – комплексна галузь права: загальна характеристика 1

1. Предмет екологічного права 1

2. Методи екологічного права 1

3. Поняття екологічного права 2

4. Об’єкти екологічного права 3

5. Система екологічного права 3

6. Принципи і функції екологічного права 4

7. Джерела екологічного права 6

Екологічне право – комплексна галузь права: загальна характеристика



1. Предмет екологічного права


На думку В.І. Андрейцева2, предметом екологічного права три групи суспільних відносин:

  • природоресурсні (земельні, лісові, з приводу об’єктів рослинного світу, з приводу об’єктів тваринного світу, водні, гірничі, з приводу атмосферного повітря);

  • природоохоронні (з проводу охорони навколишнього природного середовища);

  • антропоохоронні, або відносини із забезпечення екологічної безпеки.


На думку Ю.С. Шемшученка, під предметом українського екологічного права розуміють “специфічні для нього відносини в галузі взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем3.
Як вважають В.К. Попов та Г.В. Анісімова, предметом екологічного права є “відносини, які складаються між суб’єктами з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних об’єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших інтересів4.
У російській правовій доктрині існує вузьке розуміння предмету екологічного права – як “суспільн[их] відносин[], що виникають з приводу охорони навколишнього природного середовища від шкідливих хімічних, фізичних та біологічних впливів, забезпечення режиму особливо охоронюваних природних територій, а також охорони та використання тваринного світу5.


2. Методи екологічного права


Метод правового регулювання у правовій доктрині прийнято визначати як правові засоби, прийоми, способи впливу на суспільні відносини6, їх певну сферу7, соціальне середовище8. Підходи до проблеми методів екологічного права можна поділити на три групи:
1) Деякі вчені вважають, що кожній галузі права властивий лише один9 або кілька10 методів правового регулювання. Специфічний метод екологічного права у доктрині визначають як сукупність засобів і способів впливу на учасників суспільних відносин з метою забезпечення правових вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та екомережі, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки11.

Існують погляди, за якими для екологічного права характерна низка специфічних методів правового регулювання: метод екологізації, екологічне нормування, ліцензування, стандартизація, тощо.
2) Більш прийнятим є виділяти два основних методи правового регулювання: (1) цивільно-правовий (диспозитивний, автономний, метод координації), у якому переважають дозволи, та (2) адміністративно-правовий (гетерономний, авторитарний, імперативний, метод координації), де перевага надається приписам та заборонам12. Приєднуємося до висловленої у спеціальній літературі думки, за якою немає жодної галузі права, де б не поєднувалися ці два методи13.

Відповідно, вважається, що екологічне право як комплексна галузь права не має унікального методу правового регулювання, а “запозичує” методи інших галузей права, що правда, ці методи “стикуються” в екологічному праві на засадах їх екологічної модуляції”, “екологічний імператив об’єднує методи правового регулювання14.

В юридичній літературі переважають підходи, за якими для екологічного права характерне своєрідне поєднання традиційних методів правового регулювання – адміністративно-правового (імперативного) та цивільно-правового (диспозитивного)15, виділення окремого “еколого-правового методу” є недоцільним16.
3) Деякі дослідники вважають, що метод правового регулювання має універсальний, надгалузевий характер17. Для виділення галузі права (у т.ч. екологічного права) достатньо наявності відокремленого предмету правового регулювання, який регулюється правовими нормами, що складають завершену систему.

3. Поняття екологічного права


Екологічне право як галузь права в доктрині права визначається по-різному.

Так, В.І. Андрейцев визначає екологічне право як “інтегровану правову спільність (комплексну галузь права), яка об’єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють екологічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки, реалізації та захисту екологічних прав18.
Ю.С. Шемшученко визначає екологічне право як галузь права, “якою регулюються суспільні відносини щодо користування природними ресурсами, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки”19; як “комплексну галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки та охорони особливо охоронюваних природних об’єктів і територій (об’єктів і територій екомережі) в інтересах теперішніх і прийдешніх поколінь20.
В.К. Попов та Г.В. Анісімова наводять поняття екологічного права, за яким воно “являє собою систему правових норм, які регулюють екологічні відносини з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних ресурсів у їх нерозривному зв’язку з природним середовищем, охорони навколишнього природного середовища з метою реалізації інтересів відповідних суб’єктів та підтримання сталого екологічного розвитку, екологічної рівноваги в країні та окремих її регіонах21.
У російській правовій доктрині існує вузьке розуміння екологічного права як системи “правових норм, що регулюють відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища (екологічні відносини) з метою відвернення та усунення шкідливих хімічних, фізичних та біологічних впливів на нього, а також відносини з приводу забезпечення правового режиму особливо охоронюваних територій, використання і охорони тваринного світу22, тобто як природоохоронне право23.


4. Об’єкти екологічного права


Об’єкт екологічного права (екологічних відносин) визначаються як

сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів, ландшафтів, природних і природно-антропогенних комплексів, екосистем та життя і здоров’я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства” (В.І. Андрейцев)24;
природні і природно-антропогенні цінності, з природу яких складаються відповідні відносини” (Ю.С. Шемшученко)25;
суспільно-значимі природні цінності, з приводу яких складаються та регулюються правом суспільні відносини” (Бринчук М.М.)26;
майнові, природні і духовні блага, з проводу яких виникають правовідносини”(В.К. Попов та Г.В. Анісімова)27.
Приблизний перелік об’єктів екологічного права визначено у ст. 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища:

Стаття 5. Об'єкти правової охорони навколишнього природного середовища

Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров'я і життя людей.”
Ст. 4 Закону РФ «Про охорону навколишнього природного середовища передбачає, що «на территории РФ подлежат охране естественные экологические системы; озоновый слой атмосферы, земля и ее недра; поверхностные и подземные воды; атмосферный воздух; леса и иная растительность; животный мир; микроорганизмы; генетический фонд и природные ландшафты»28.
Класифікація об’єктів екологічного права за критеріями природного походження та соціально-економічною та культурною цінністю запропонована В.І. Андрейцевим. За цією класифікацією, об’єкти поділяються на

  • диференційні (земля, надра, ліси, води, рослинний та тваринний світ, атмосферне повітря);

  • інтеграційні (навколишнє природне середовища в цілому, життя і здоров’я громадян);

  • комплексні об’єкти:

  • природні комплекси і ландшафти – об’єкти і території природно-заповідного фонду,

  • природно-соціальні умови і процеси - курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони,

  • екосистеми – виключна (морська) економічна зона, континентальний шельф,

  • природно-антропогенні комплекси (зони) – території, що зазнали природно-антропогенного впливу і оголошені зонами надзвичайних екологічних ситуацій.

Значення класифікації полягає насамперед у тому, що відповідно до неї побудова система екологічного законодавства.


5. Система екологічного права



Система екологічного права як галузі права

Система (внутрішня структура, побудова) екологічного права як галузі права являє собою “його внутрішню структуру, основними складовими елементами якої є підгалузі, правові інститути і норми права”29.

На думку, що поширена у еколого-правовій доктрині30, загальна частина включає в себе такі інститути:

Права власності на природні ресурси;

Права природокористування;

Правового забезпечення екологічної безпеки (загальні положення);

Правового регулювання здійснення екологічної експертизи;

Правового забезпечення економічного механізму в сфері екології;

Правового забезпечення управління в сфері екології;

Юридичної відповідальності у сфері екології;

Особлива частина включає правові інститути, присвячені правовому режиму окремих природних ресурсів, природних комплексів та систем, правовим формам забезпечення екологічної безпеки.
Система екологічного права як науки та навчальної дисципліни

Потрібно пам’ятати, що система екологічного права як галузі права не співпадає із системою екологічного права як науки та навчальної дисципліни. До системи екологічного права як науки входять не правові інститути, а підсистеми наукових положень, інформації, знань. Тому у загальній частині екологічного права як науки та навчальної дисципліни виділяють, наприклад, такі розділи, не характерні для системи галузі права:

науково-методологічні засади екологічного права;

вчення про екологічні правовідносини;

вчення про об’єкти екологічного права;

вчення про екологічне право як галузь права;

вчення про джерела екологічного права;

розвиток еколого-правового регулювання, тощо.

У системі екологічного права як науки та навчальної дисципліни, на відміну від системи галузі права, виділяють також спеціальну частину, що включає, зокрема, положення про еколого-правове регулювання у зарубіжних країнах, міжнародне екологічне право.


6. Принципи і функції екологічного права


Принцип права – це основоположна норма, або норма найбільш загального, основоположного характеру. Принципи права є свого роду стрижнем, на якому будується система права і законодавства. Вони також відіграють важливу роль у тлумаченні правових норм.

На думку В.І. Андрейцева, принципи екологічного права – це вихідні засади та загальнообов’язкові правила, які зафіксовані в регулятивних та охоронних еколого-правових нормах, що спрямовані на досягнення мети екологічної політики України.
М.В. Краснова визначає принципи екологічного права як основні засади, вихідні ідеї, загальнообов’язкові правила, “що закріплені в регулятивних та охоронних еколого-правових нормах, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних екологічних відносин та спрямовані на досягнення мети екологічної політики держави, забезпечують виконання її завдань усіма суб’єктами таких відносин31.
Принципи екологічного права можуть формуватися із змісту правових норм, на основі судових рішень, досягнень правової доктрини32.

Законодавчо (ст. 3 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”) зроблена спроба закріпити такі принципи охорони навколишнього природного середовища:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

е) науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

є) обов'язковість екологічної експертизи;

ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

з) науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

и) безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

і) стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;

к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.”
Доктринально виділяють загальні (конституційні), міжгалузеві та галузеві принципи33.

За класифікацією В.І. Андрейцева, принципи поділяються на

загальноюридичні (гласність і демократизм прийняття екологічно значимих рішень, компенсаційність екологічної шкоди, поєднання засобів стимулювання та відповідальності, міждержавне співробітництво),

міжгалузеві (пріоритетність вимог екологічної безпеки, гарантування безпечного навколишнього природного середовища для життя і здоров’я людей, превентивність екологічних заходів, орієнтованість на формування екологічного світогляду, узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів, поєднання міждисциплінарних знань, прогнозування якості стану навколишнього природного середовища, обов’язковість екологічної експертизи, обов’язковість дотримання екологічних стандартів і нормативів, нормованість і оцінка впливу екологічно значимої діяльності, платність за забруднення навколишнього середовища і погіршення якості природних ресурсів),

галузеві (обов’язковість дотримання вимог лімітів використання природних ресурсів, збереження просторової і видової різноманітності природних об’єктів і комплексів, різноманітність форм права власності на природні ресурси, безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності, комплексність і ефективність використання природних ресурсів).
Натомість, Ю.С. Шемшученко виділяє такі “найважливіші для галузі принципи”:

системності та комплексності у регулюванні екологічних відносин;

пріоритетність права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. ст. 3, 50 Конституції України, ст. 9 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”);

сталого розвитку як основи гармонійного розв’язання соціальних, економічних і екологічних проблем (випливає з Порядку денного на ХХІ століття, прийнятого на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку у Ріо-де-Жанейро, 1992);

запобігання екологічній шкоді (ст. 3 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”;

раціонального використання природних ресурсів (ст. 40 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”);

особливої охорони природних територій та об’єктів, що мають підвищену екологічну цінність (ст. 60 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”);

доступу фізичних та юридичних осіб до екологічної інформації (ст. 50 Конституції України, ст. ст. 9, 25 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”);

платності спеціального природокористування (ст. 40 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”);

поєднання прав і обов’язків, стимулювання і відповідальності у сфері дії екологічного права (ст. ст. 55, 66 Конституції України, ст. 3 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”);

міжнародного екологічного співробітництва (ст. ст. 71, 72 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”).
В.К. Попов та Г.В. Анісімова наводять такий перелік принципів:

правове забезпечення досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи (вважається головним принципом);

правового забезпечення екологічної безпеки;

правового закріплення приналежності природних ресурсів конкретним суб’єктам права;

правового забезпечення раціонального та ефективного використання природних ресурсів;

правового забезпечення цільового використання природних об’єктів;

правового забезпечення стимулювання власників і користувачів природних об’єктів щодо належного використання природних ресурсів, їх відтворення та охорони;

правового забезпечення стабільного (тривалого) використання природних ресурсів;

правового забезпечення комплексного підходу до використання і відтворення природних ресурсів34.
Функції екологічного права основні напрямки впливу норм екологічного права на волю і поведінку суб’єктів екологічних правовідносин і забезпечення правопорядку в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки (В.І. Андрейцев)35.

Виділяють (В.І. Андрейцев) загальноправові (регулятивна, виховна, превентивна, охоронна) та спеціальноправові (екологічна, природоохоронна, антропозахисна) функції екологічного права36.


7. Джерела екологічного права


Див. Перелік нормативно-правових актів – джерел екологічного права, наведений в окремому файлі, де джерела екологічного права класифіковані за колом врегульованих відносин.
В екологічному законодавстві широко застосовується класифікація актів законодавства відповідно до об’єктів правового регулювання. Таким чином, виділяють диференційні, інтеграційні та комплексні джерела екологічного права. Наприклад, що диференційних джерел належить ЗК України, ВК України, ЛК України; до інтеграційних – Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про екологічну експертизу”, та ін.; до комплексних – Закон України “Про природно-заповідний фонд”, “Про виключну морські економічну зону”, тощо.
Методика пошуку текстів нормативно-правових актів

Сьогодні при пошуку правової інформації традиційним шляхом є звернення до комп’ютерних правових баз даних, деякі з яких доступні через мережу Інтернет. Як приклад, можна навести такі бази: Нормативні акти України (ВАТ “Інформтехнології” – www.nau.kiev.ua), ЛІГА:ЗАКОН (ІАЦ “ЛІГА” – www.liga.kiev.ua), “Право” (ІАЦ “Біт” – www.legal.com.ua), сторінка в Інтернет Верховної Ради України (www.rada.gov.ua) та ін. На жаль, цей зручний, ефективний та надійний спосіб пошуку правової інформації практично непридатний для пошуку текстів нормативних документів (стандартів, будівельних норм, санітарних норм тощо), більшість із яких видані або занадто давно, щоб бути включеними до баз даних, або не реєструються у Міністерстві юстиції і тому залишаються поза увагою операторів баз. Тим не менш, у більшості баз даних наявні санітарні норми та правила, що видані в Україні після 1991 року, а також правила пожежної безпеки загальнодержавного рівня.

Отже, першим кроком у пошуку тексту нормативного документу може бути звернення до правової бази (баз) даних.

Якщо перший крок не дав результатів, для подальших пошуків доцільно визначити точну назву та реквізити необхідного Вам нормативного акту, особливо, якщо Ви шукаєте т.зв. нормативні документи (стандарти, будівельні норми тощо). Цій меті можуть слугувати переліки окремих різновидів нормативних документів.

Так, відомості про чинні на сьогодні в Україні нормативні документи зі стандартизації систематизовані:

  • щодо державних стандартів України, чинних республіканських стандартів, настановчих документів та рекомендацій Держстандарту України, державних стандартів та галузевих класифікаторів у “Каталозі нормативних документів 2000” (Каталог нормативних документів. – Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації. – Київ. – 2000. – 513 с.);

  • щодо чинних міждержавних нормативних документів - у покажчику “Межгосударственные стандарты” (Межгосударственные стандарты: Указатель. – В 5 т. / Под общ. Ред. В. Л. Иванова. – Львов: Леонорм, 2001).

Якщо ж йдеться про нормативні документи у галузі будівництва, слід звернутися до “Переліку нормативних документів у галузі будівництва, що діють на території України”. В принципі, даний Перелік повинен переглядатися щорічно, але поки що цього не відбувається: чинний на сьогодні Перелік затверджений Наказом Держбуду України від 21.12.1998 і включає в себе кілька тисяч нормативних документів. При цьому нормативні документи у галузі будівництва утворюють систему, що має досить складний структурний поділ на класи, підкласи та комплекси в залежності від об’єкту регулювання відповідно до Схеми класифікації нормативних документів України у галузі будівництва, що є Додатком 1 до ДБН А.1.1-1-93. Схема може серйозно допомогти у пошуку необхідного документу.

Систему нормативних актів у сфері забезпечення пожежної безпеки відображає Державний реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки (Реєстр НАПБ)37, що ведеться відповідно Положення про порядок розроблення, затвердження, перегляду, скасування та реєстрації нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки, затвердженого Наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи 23.09.2003 № 355 38.

Інформацію про чинні нормативні документи у галузі забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення слід шукати у переліках “нормативних та інших офіційних документів з санітарно-епідемічних питань” (Перелік офіційних документів з питань організації та управління санепідслужбою, Перелік нормативних та інших офіційних документів з комунальної гігієни, Перелік нормативних та інших офіційних документів з гігієни праці, Перелік нормативних та інших офіційних документів з гігієни харчування, Перелік нормативних та інших офіційних документів з гігієни дітей та підлітків, Перелік нормативних та інших офіційних документів з радіаційної гігієни, Перелік нормативних та інших офіційних документів з гігієни транспорту, Перелік нормативних та інших офіційних документів з епідеміології) - займають більше ста сторінок друкованого тексту (Збірник важливих офіційних матеріалів з санітарних і протиепідемічних питань: У 6 т. / Міністерство охорони здоров’я України. Головне санітарно-епідемічне управління. – Під заг. ред. В. Ф. Марієвського. – К., 1995. – Т. 1. Ч. 1. – С. 37-138.).

При пошуку названих вище переліків найбільш ефективним шляхом є звернення до Державної науково-технічної бібліотеки України (м. Київ, вул. Антоновича, 180).

У цій бібліотеці наявні і більшість текстів нормативних документів. Також тексти нормативних документів можуть бути наявними у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського (м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3), Державній науковій медичній бібліотеці МОЗ України (м. Київ, вул. Толстого, 7) та інших бібліотеках (з меншою імовірністю).

Альтернативою зверненню до бібліотек (особливо у разі, якщо Вас цікавить не просто ознайомлення з нормативним документом, а його придбання) може бути звернення до профільних видавництв, що здійснюють публікацію відповідних нормативних документів. Такими видавництвами є насамперед ДП “Укрархбудінформ” (м. Київ, бульв. Лесі Українки, 26) відносно нормативних документів у галузі будівництва, ТК зі стандартизації “Будтехнормування” (м. Київ, Червонозоряний проспект, 51, лабораторний корпус, к. 324) щодо нормативних документів зі стандартизації, Український гігієнічний центр МОЗ України (м. Київ, вул. Попудренка, 50, 7 поверх, к. 13) щодо санітарних норм та правил, Видавництво “Основа” (м. Київ, вул. Комінтерну, 30) щодо нормативних документів із будівництва, нормативних актів з питань пожежної безпеки, нормативних актів з безпеки праці.

Все частіше тексти нормативних документів можна отримати через мережу Інтернет або по електронній пошті, щоправда, поки що виключно на платних засадах. Наприклад, доступ до нормативних документів у галузі будівництва надають НПП “Банатовик” (www.building.kharkov.ua), ІДС “Infobase” (www.infobase.kiev.ua), інтернет-сторінка http://document.org.ua, електронна нормативно-правова бібліотека "Строй-Информ" (розробник - фірма "Експерт-Софт", +38 (044) 233-0-133, бібліотека експлуатується в Управлінні науково-технічної політики та інформаційних технологій у будівництві Держбуду України); у галузі охорони праці – інтернет-сторінка www.dnop.com.ua. Хочеться сподіватися, що в подальшому коло і обсяг доступних через Інтернет документів значно розшириться і стане безоплатним.

У разі потреби відповідну інформацію, текст нормативного документу можна уточнити, звернувшись до відповідного органу, що здійснює видання відповідних нормативних документів. Особливо нагальною, на наш погляд, така потреба є у випадках, коли йдеться про санітарні норми та правила – адже існуючі переліки є застарілими, а інформація про зміни та доповнення до санітарних норм є практично недоступною для населення. Звернення за текстом документу або інформацією про його наявність та/або чинність доцільно оформлювати як інформаційний запит відповідно до Закону України “Про інформацію” (ст. ст. 32-37).


Наведені матеріали не є тотожними змісту відповідної лекції.

2 Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 15-16.

3 Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2005. – С. 13.

4 Екологічне право України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / А.П. Гетьман, М.В. Шульга, В.К. Попов та ін.; за ред. А.П. Гетьмана та М.В. Шульги. – Х.: Право, 2005. – С. 5.

5 Крассов О.И. Экологическое право России: Учебник. – М.: Дело, 2001. – С. 39.

6  Теория государства и права.: Учебник / Под ред. А.И. Денисова. – М.: Юрид. лит., 1980. – С. 295.

7  Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Издательство «Спарк», 1998. – С. 222.

8  Олійник А.Ю. та ін. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.Ю. Олійник, С.Д. Гусарєв, О.Л. Слюсаренко. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 71, 122; Сорокин В.Д. Метод правового регулирования. – М., 1976. – С. 19, 45, 84, 88-89; Пешков А.Б. Проблемы административно-правового метода регулирования советских общественных отношений. Уч. пособие. – Иркутск, 1974. – С. 33-34.

9  Чхиквадзе В.М., Ямпольская Ц.А. О системе советского права // Советское государство и право. - 1967. - № 9..

10  Павлов И.В. О системе советского социалистического права // Советское государство и право. - 1958. - № 11; Алексеев С.С. Структура советского права. - М.: 1975. - С. 178.

11  Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2005. – С. 16-17.

12 Лазарев В.В., Липень С. В. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Издательство «Спарк», 1998. – С. 222.

13 Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учеб. для юрид. вузов. – М., 1998. – С. 453; Лившиц Р.З. Отрасль права – отрасль законодательства // Советское государство и право. – 1984. - № 2. – С. 26; Чабаненко М. Імперативний та диспозитивний способи правового регулювання на сучасному етапі розвитку аграрного права // Право України. – 2004. - № 11. – С. 109.

14 Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2005. – С. 17-18.

15 Екологічне право України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / А.П. Гетьман, М.В. Шульга, В.К. Попов та ін.; за ред. А.П. Гетьмана та М.В. Шульги. – Х.: Право, 2005. – С. 13.

16 Иконицкая И.А. Земельное право Российской Федерации: Теория и тенденции развития. – М.: Изд-во ИГП РАН РФ, 1999. - С. 25.

17  Райхер В.К. Общественно-политические типы страхования. – М., 1947; Яковлев В.Н. Страховые правоотношения в сельском хозяйстве. – Кишинев, 1973. - С. 86-91.

18 Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 23.

19 Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2005. – С. 10.

20 Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2005. – С. 19.

21 Екологічне право України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / А.П. Гетьман, М.В. Шульга, В.К. Попов та ін.; за ред. А.П. Гетьмана та М.В. Шульги. – Х.: Право, 2005. – С. 11.

22 Крассов О.И. Экологическое право России: Учебник. – М.: Дело, 2001. – С. 39.

23 Голиченков А.К. Экологическое право: преподавание и научные исследования (в порядке постановки проблем) // Экологическое право. – 2003. - № 4. – С. 35.

24  Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 18.

25  Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2005. – С. 13.

26  Бринчук М.М. Комплексность в экологическом праве // Экологическое право. – 2004. - № 6. – С. 21.

27  Екологічне право України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / А.П. Гетьман, М.В. Шульга, В.К. Попов та ін.; за ред. А.П. Гетьмана та М.В. Шульги. – Х.: Право, 2005. – С. 13.

28  Закон "Об охране окружающей природной среды" от 19.04.1991 // Ведомости. - 1992. - № 10. - Ст. 457, 459; 1993. - № 28. - Ст. 1111.

29  Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2005. – С. 18.

30  Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 27-29.

31  Краснова М.В. Проблема компенсації шкоди, заподіяної порушенням екологічного законодавства, як загальноюридичний принцип охорони довкілля у контексті європейської інтеграції // Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів. Міжнародна науково-практична конференція (Київ, 28-29 квітня 2004 р.). Збірник наукових праць. В 2 ч. / Редкол.: С.А. Єрохін, В.Ф. Погорілко, Я.М. Шевченко та ін. – К.: Національна академія управління, 2004. Ч. 2. – С. 393.

32  Волков Г.А. Принципы земельного права России // Экологическое право. – 2005. - № 2. – С. 40.

33  Волков Г.А. Принципы земельного права России // Экологическое право. – 2005. - № 2. – С. 53.

34 Екологічне право України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / А. П. Гетьман, М. В. Шульга, В. К. Попов та ін.; за ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. – Х.: Право, 2005. – С. 21-24.

35 Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 26.

36 Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 26.

37 Правила пожежної безпеки в Україні. Державний реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки (Реєстр НАПБ). – Київ: Пожінформтехніка. – 1999. – С. 215-306.

38 Офіційний вісник України. – 2003. - № 40. – 17 жовтня. - Стор. 282. – Ст. 2142.

Схожі:

Як і галузь права, галузь екологічного законодавства є комплексною
Екологічне право — це комплексна галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища,...
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ”
Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового...
План: Загальна характеристика цивільного права. Право власності: поняття, зміст
Цивільне право — це сукупність норм права, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві між...
Урок правознавства на тему: «ПРАВО»
Основні поняття: право, норма права, галузь права, правовідносини, юридичний факт
1. Комун пр комплекс отрасль, наука и учеб дисципоина
Комунальне право – комплексна галузь права, що являє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини,...
Перелік питань з АГРАРНОГО ПРАВА
Загальна характеристика та особливості джерел аграрного права. Характеристика, види і юридична сила локальних актів
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне...
Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права
1. Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей
Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей
Лекція № Конституційне право як галузь права, наука і навчальна дисципліна

ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
Особливості правового регулювання охорони довкілля як об’єкта екологічного права
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка