Знайомство з персонажами підручників природознавства для 1 і 2 класів
Перед національною системою початкової освіти, у зв'язку з переходом на роботу за новими програмами, постала проблема створення сучасних підручників з природознавства, які могли б підвищити компетентність, ефективність виховання та загального розвитку молодших учнів, розширити природничу ерудицію, творчий потенціал, мотивацію до вивчення природи, викликати інтерес до навчання. Тобто, комплексно й гармонійно поєднати інформаційну, виховну, розвивальну та мотиваційну функції підручника. Це спонукало нас шукати практичні шляхи втілення цих завдань. Один із підходів полягає у включенні до тексту підручників віртуальних героїв — тварин. Щоб дітям, які у 6 років прийшли до школи, навчатися було цікаво і корисно, ми надали їм змогу спілкуватися з персонажами підручника і ніби граючись, розглядати з їхньою допомогою вірогідні й невірогідні життєві ситуації, обирати правильну відповідь серед цілого ряду можливих варіантів, включатися у рольове моделювання з метою набуття власного досвіду в спілкуванні з природою. Між дитиною й "казковими" — придуманими нами героями, на сторінках підручника розгортається діалог, що сприяє успішному засвоєнню вивченого на уроках природознавства матеріалу. Оскільки маленьким учням дуже непросто осягнути зміст навчального предмета, віртуальні герої приходять їм на допомогу. Але, перш ніж роз
почати спілкування з учнями від імені друзів- тварин, учитель має сам добре ознайомитися зі способом життя й повадками їжака, сойки, сонечка й карася — прототипами наших героїв: їжачка Хитрячка, Синьокрилої Сойки, Сонечка Семикра- почки та Карасика Золотенка.
Шановні вчителі, пропонуємо вам інформацію про цих тварин у вигляді бесід і розповідей, щоб ви могли скористатися нею на уроках природознавства. Методична порада: не намагайтеся відразу подати весь матеріал, розподіліть його на невеличкі "порції", щоб повідомляти його там, де це буде доречно. Тоді у кінці навчального року в учнів створиться цілісне уявлення про їжака, сойку, сонечко й карася.
Вступна бесіда
Дорогі діти, послухайте розповіді про наших друзів — головних героїв підручників природознавства - їжачка Хитрячка, Синьокрилу Сойку, Сонечка Семикрапочку та Карасика Золотенка. Вони супроводжуватимуть вас під час мандрівок світом природи у 1 й 2 класах на уроках природознавства. Кожний із них добре знає ту місцевість і те оточення, де вони живуть: їжачок - на поверхні землі, Сойка - в повітрі і на деревах, Сонечко - на кущах і травах у садах і полях, а Карасик — у водоймах: річках, озерах і ставках. Герої підручника хочуть поділитися з вами секретними відомостями про загадкові таємниці природи. Але для цього і ви повинні дізнатися якомога більше про життя справжніх їжаків, сойок, жучків-сонечок та карасів.
Розповідь перша їжак та його життя-буття
Скажіть, якого звіра можуть у природі найчастіше побачити діти? Звісно, їжачка.
Живуть їжаки на узліссях і галявинах листяних лісів, у чагарникових заростях, полезахисних смугах і дуже часто у садах, неподалік від людських осель. Не люблять вони соснових лісів, не живуть на кам'янистих схилах, у горах, на вершинах і полонинах.
Чому їжачка хитрячком називають? Бо він усіх ворогів може перехитрити і без особливих зусиль врятуватися. Для цього йому варто тільки згорнутися клубочком, настовбурчити гострі голки й ніхто із хижаків для нього не страшний. Тому він і не боязкий - від ворогів його надійно захищає панцир із 6—8 тисяч голок. Вважають, що тільки лисиця може перехитрити колючого їжачка. Робить лисиця це так: скидає колючу "кулю" у воду, а коли їжак розпрямиться, щоб випливти, хапає його під черевце. От і має ласу здобич! Хоча, правда це чи вигадка — сказати важко. Нападати зненацька на їжака можуть сови та деякі денні хижі птахи.
На свої мисливські стежки їжачок виходить у сутінках. Живиться він переважно різноманітними комахами та їхніми личинками, черв'яками, слимаками, дрібними звірками, зрідка їсть ягоди, фрукти, гриби і жолуді. Полює на гадюк, причому досить спритно. Гадюку з'їдає цілу, разом з отрутою. Але якщо вона вкусить — хворіє, може навіть загинути, промучившись кілька днів. Однак, їжак легше переносить дію всіх відомих отруйних речовин, ніж людина. Щодо мишей, точніше полівок, яких начебто у великій кількості ловить їжак, то їх йому спіймати важко. Аж занадто вони прудкі для нього. Найбільша швидкість бігу їжака становить лише 10 км/год. Зазвичай їжаки ласують яйцями дрібних птахів, які гніздяться на землі. Якось був випадок у заповіднику Асканія-Нова, що у Херсонській області, коли їжаки повністю знищили відкладені красенями- фазанами яйця.
Улітку їжаки не будують собі ніякого "житла". Вдень, під час відпочинку, вони ховаються у спокійних недоступних місцинах серед колючих чагарників, під корінням та у пустотах колод або в неглибоких норах. Надвечір, у сутінках виходять на полювання. Тому їжаки належать до сутінково- нічних тварин.
Узимку їжаки сплять під купами хмизу, бур'яну або листя, під корінням старих пеньків, у норах, які вони роблять самі у пухкому грунті чи використовують чужі або ж в ямках, але завжди на горбочках,
щоб укриття не заливалося водою. Своє затишне кубельце вони вистилають восени сухим опалим листям, мохом, травою, корою і засинають, скрутившись калачиком, попередньо закривши вхід до нори. Буває, що їжаки особливо не облаштовують своє зимове "житло", тому сплять прямо на голій землі в норі. Перед заляганням у сплячку вони накопичують значні жирові запаси. За час глибокої і тривалої сплячки худнуть на третину, а то й наполовину. Температура їхнього тіла падає до +2° С, серце замість 128 ударів на хвилину робить лише два, дихання скорочується з 50 до 5 дихальних рухів на хвилину.
Прокидаються їжаки від зимової сплячки рано навесні, коли в лісах ще не повністю зійшов сніг. Худі й голодні вони завзято приступають до пошуків поживи. Головна у них турбота, де знайти достатньо корму. Часом їм не вистачає темної пори доби, щоб втамувати голод. Тому вони продовжують активність і вдень. Рухаючись у різних напрямках, їжак шарудить минулорічним листям, чим видає свою присутність.
Невдовзі після виходу зі сплячки у їжаків починаються "весілля" — шлюбний період. На весільних турнірах "лицарі"- самці ніби фехтують - наносять супротивнику удари натягнутими на лоба голками. (Потрібно зауважити, що дуже кумедно виглядають і маленькі їжаченята, коли вони у такий саме спосіб б'ються за мамине молочко). їжак-тато не залишає їжачиху-маму доти, доки не народяться їжаченята. Але відразу після їхньої появи на світ втрачає інтерес до свого потомства й родинного способу життя і йде світ за очі назавжди.
їжаченят буває 3—6, іноді 7—8. Народжуються вони яскраво-рожевими, сліпими й голими. Уже в першу добу із горбочків на шкірі з'являються м'які білі голочки завдовжки до 5 міліметрів. їжачиха закутує новонароджених у траву й опале листя, ніби в пелюшки. Як тільки звірята підростуть, мама-їжачиха береться навчати своїх маленьких діточок "лісової грамоти": як корм здобувати, від ворогів рятуватися, де безпечні схованки знаходити та що в житті їжака становить небезпеку, чого можна не остерігатися. їжаченята вчаться старанно й на крок не відступаючи від своєї мами-вчительки.
Ніяких запасів на зиму їжаки не роблять. А головне, грибочків, грушок та яблучок спеціально для цього на голках не переносять. Усі ці "харчові продукти" опиняються у їжаків на голках випадково. Відбувається усе так: серед голок, як в інших звірів у шерсті, заводяться блохи, які страшенно їм докучають. Щоб позбутися набридливих паразитів, їжаки застосовують такий ефективний спосіб. Вони качаються по опалим фруктам, кислий сік яблук і груш стікає по голках до шкіри й виганяє паразитів. Буває вони використовують й інший спосіб позбавлення від бліх. У садках, парках і навіть на городах вони підбирають недопалки, пережовують їх і цією огидною смердючою "жуйкою" змащують свої голки, щоб вигнати зі шкіри непрошених "гостей". У неволі з цією метою вони часом використовують мило. От які винахідливі!
Оголошуємо конкурс
Дуже симпатичний звір - їжак. Про нього складено багато казок, оповідань і віршів. Влаштуйте конкурс, хто пригадає більше українських народних казок і казок інших народів світу про їжаків. А хто виразніше продекламує вірша про їжачка? Може, хтось із дітей напише власний літературний твір про їжачка Хитрячка? Декому, можливо, захочеться намалювати або виліпити нашого героя із пластиліну чи виготовити із якогось природного матеріалу?
А чи знаєте ви, що в центрі Києва, поблизу Золотих воріт і Софії Київської, є пам'ятник їжачку? Вирізьблений він із дерева, а замість голок - шурупи. Відвідайте й сфотографуйте його на згадку про знаменитий мультфільм "їжачок в тумані".
На прощання їжачок залишив нам свою візитівку. Ось вона.
Наукова назва: їжак білочеревий.
Родинні зв'язки: належать до родини їжакових ряду Комахоїдних із класу Звірів (Ссавців).
До ряду Комахоїдних також належать видра, землерийки, кріт і хохуля.
Зовнішні ознаки. Довжина тіла становить близько 20—30 см, хвоста — близько 3 см. Середня маса всього 700—800 грамів. Вушниці — вушні раковини, невеликі — менше 3 см. Голки короткі, їх довжина також дещо менша за 3 см.
Поширення в світі. Європа і Азія.
Поширення в Україні. Повсюди.
Близькі родичі. їжак європейський, їжак південний, їжак амурський.
Додаткова інформація про вухатого їжака з родини їжакових
На сході степової частини України (в Луганській та Донецькій областях) дуже рідко трапляється вухатий їжак, якого довелося занести до Червоної книги України як зникаючий вид. Причини зникнення вухатого їжака полягають у розорюванні та господарському освоєнні диких степових ділянок та надмірна чисельність бродячих собак. (До речі, бездомні собаки шкодять не тільки їжакам, вони знищують і багато інших диких звірів та птахів, які роблять гнізда на землі). їжак вухатий відрізняється від поширеного в Україні білочеревого їжака значно меншими розмірами. Довжина його тіла становить 13—23 см позаяк вушниці відносно великі (близько 3 см). Голки на шкірі коротші (до 22 мм), хутро м'яке, світле, знизу біляве, з боків і на голові сіро-рудувате.
Історична довідка від їжачка Хитрячка
В язичницькі часи поява їжаків була ознакою настання весни. Початок весни наші предки відзначали як велике
свято. Коли європейці, які звикли святкувати настання весни, потрапили до Північної Америки, то з'ясувалося, що їжаки там не живуть. Тому вирішили передати роль віщуна весни іншому звіру — байбаку. Свято початку весни відтоді отримало назву "День байбака". Хоча було б справедливо, якби воно мало назву "День їжака".
Розповідь друга Про пташку сойку та про те, як вона ліси висаджує Вступна бесіда про Синьокрилу Сойку
Дорогі діти! Запрошуємо вас позмагатися, хто знає більше назв птахів, які живуть у нашому краї. Розпочинаємо перераховувати: горобець, сорока, голуб, сіра ворона — ґава, синичка, соловейко, грак, шпак, лелека... А про таку пташку сойку чули? Що ви про неї знаєте? Адже про кожного птаха можна розповісти дуже багато цікавого та повчального.
Давайте познайомимося ближче з першою красунею наших лісів синьокрилою сойкою. До речі, кому довелося її бачити? Де вона тоді була: у лісі, на узліссі, в садку, чи в парку? Може, вона перелітала з дерева на дерево, а може, походжала по землі, встромлюючи міцного дзьоба в пожухлу траву, ніби ховаючи щось. А може, сидячи на старому крислатому дубі, пильно стежила за всім, що відбувається в лісі? Бо дійсно, сойка не лише красива, а й допитлива та дуже спостережлива. Вона скрізь свого дзьоба встромить, про все довідається. Он хтось чужий у ліс забрів, вона першою про це сповістить. Її попередження може звучати по-різному: то вона застрекоче, ніби сорока, то заскрипить, як старий віз, то загавкає, як мисливський собака. Коли сойка, ненароком, у сонний зимовий садок залетить, то все навколо ніби враз оживе. Така вона жвава та завзята.
Є у сойки ще одна особлива й незвична, як для птаха, прикмета: вона вміє піклуватися про природу рідного краю! Щоосені висаджує в землю горіхи та жолуді, щоб з них виросли молоденькі деревця. Так вона ніби приклад людям подає, як потрібно відновлювати ліси. їй небайдуже, що відбувається у довкіллі. Сойка - справжній захисник природи. Вона - супергерой наших лісів.
Отож, недарма ми вирішили взяти інтерв'ю саме у сойки, щоб ви довідалися більше про неї саму та про її життя-буття. Ми задаватимемо сойці різні запитання. Цікаво, що вона нам розповість?
Інтерв'ю дає Синьокрила Сойка
Насамперед виникає запитання про походження вашого імені, шановна пані Сойко, чому вас так назвали?
На перший погляд може видатися, що моє ім'я - сойка - зменшувальне від назви рослини, близької родички квасолі та гороху, — сої. Хоча я нічогісінько спільного з соєю не маю. Зате набагато вірогіднішим є походження моєї назви від слова «сіяти» чи «сійка», адже я щоосені засіваю ліс жолудями, щоб виросли нові дубки. Сподіваюся, ви знаєте, що немає у наших лісах ціннішого дерева, ніж дуб.
В усіх країнах світу орнітологи, знавці птахів, називають мене однаково - Gаrrиlиs glandarius. Так звучить моя наукова латинська назва — мої прізвище та ім'я, що перекладаються на нашу мову приблизно так: балакучий, жолудевий (птах). Ще у давні часи вчені дали мені таку назву, враховуючи мою схильність до балакучості та любов до жолудів. І дійсно, латинське слово garrulus походить від garrio — балакати, розповідати, балакучий, шумний, крикливий, говіркий, щебетливий, скрекотливий. Аglandarius - від glans, glandis — жолудь, або жолудевий — той, що дає жолуді. (До речі, кожен, мабуть, чув споріднене слово гланди, поширену в побуті назву піднебінних мигдаликів, які дійсно мають жолудеподібну форму). От і означає, що сойка - сійка - балакуча пташка, яка сіє жолуді. Я своїм іменем цілком задоволена, бо воно милозвучне й дуже влучне!
А своїм зовнішнім виглядом ви також задоволені? Що б ви розповіли про те. як ви виглядаєте тим, хто вас ніколи в житті не бачив?
Лише погляньте на мене, хіба ж бо я не гарна? Чи є в лісі красивіша за мене пташка? Крила, хвіст та вуса в мене чорні. На голові видовжені пера поцяцьковані чорними рисочками й викладені в доладну зачіску. Буває, що я свою зачіску настовбурчу так, щоб утворився справжній чуб. Зазвичай це трапляється, коли я чимось збентежусь. Важко не помітити чудесний малюнок на моїх крилах: білі смужки з чорними рисочками та блакитні верхні покривні пера. Жоден птах у лісі такого небесно- блакитного пір'я не має. Мене безпомилково можна впізнати лише по одній моїй блакитній пір'їні. Що й казати — маю розкішне, м'якеньке, шовковисте коричневе оперення з чудовим рожевим відтінком. Дзьоб у мене короткий, з гачком на кінці, а ноги досить великі і міцні, з довгими кігтями. Чим не модель серед інших птахів!
Може, хтось хоче дізнатися, які в мене розміри? Запам'ятовуйте! Я - розміром з усім відому галку. Довжина мого тіла становить 34 см, розмах крил — 55 см, довжина крила - 17 см, хвоста - 15 см. Я гадаю, це - найкращі пропорції у світі!
Шановна пані Сойко, розкажіть нам докладніше про свій характер та повадки.
Що розповісти про мій характер? Я — не лише красива, а й рухлива, шумна, жвава, лукава. Кажуть, що я хитра, не вірте, я - просто розумна і ду-у-у-у-же скромна. Я - жартівниця, винахідниця, веселунка і штукарка. Для власної втіхи можу такі акробатичні
етюди виробляти, що їх у цирку за гроші інші показують. Я така проворна не тільки на деревах, а й на землі.
Тільки не подумайте про мене, що я егоїстка й лише про себе дбаю. Немає за мене більш товариського птаха! (Хіба, що моя родичка сорока). Бувало, як тільки побачу, що хтось чужий у лісі з'явиться, то я мерщій всіх про це сповіщаю. Все лісове населення мене добре розуміє. Якщо я шум та гам здійму, то треба остерігатися небезпеки. Наприклад, трапиться, що мовчазні, озброєні до зубів, мисливці зі своїми страшними собаками, лісом бредуть, то я і гавкаю, і ричу, щоб привернути до них увагу. Умію я наслідувати не тільки собачу "мову", а й інші звуки: стрекіт сороки, звук мотора, скрип підводи... За ці видатні здібності мене птахом-пересмішником називають.
А співати я не люблю, не те що соловейко. Мені більше до вподоби покаркати, як сіра ворона-ґава "кра-кра". По-моєму, гарна пісня - це голосний тріск і наслідування голосів інших птахів. Дивно, що багато хто зі мною не погоджується! Якщо утримувати мене в неволі, то я ще й людські голоси навчуся відтворювати не гірше за папугу.
Я завжди вчиняю виважено й зайве легковажити чи ризикувати не буду. Тобто уникаю перелітати на великих відкритих просторах, а обережно тримаюся поміж деревами, ховаюся в лісі. А коли трапиться, що потрібно зробити переліт на відкритій місцині, то роблю зупинки на кожному дереві, яке трапляється на шляху. Зарахувати мене до першокласних літунів не можна. Перелітати на значні відстані я не наважуюся.
Цікаво знати, маючи таку чудову форму, чи дотримуєтеся ви якоїсь певної дієти? Якій їжі надаєте перевагу?
Моя улюблена їжа - горіхи, жолуді, ягоди і комахи. Роблю запаси, закопую жолуді, сприяю лісовідтворенню. Але часом можу напасти на дрібних співочих птахів, поцупити яйця та пташенят із їхніх гнізд. Ловлю лісових мишей та полівок. Не дивуйтеся, в цьому немає нічого незвичного, бо я — всеїдний птах. Часто мене та інших сойок даремно звинувачують, що ми завдаємо шкоду, розорюючи гнізда лісових птахів. Не вірте — це перебільшення. Основу мого живлення складають комахи та їхні личинки, нерідко такі шкідливі, як травневі хрущі, довгоносики і гусінь непарного й соснового шовкопрядів. То ж користь від нас, сойок, лісу неабияка! Хоча восени та взимку віддаю перевагу жолудям і буковим горішкам. Завбачливо роблю з них запаси на зиму, ховаючи в потаємні місця, Часом буває, що люди вирощують городину поблизу лісу, то я можу цілими днями підбирати на городах полишену ними дрібну картоплю, відносити її до лісу, щоб надійно заховати на зиму. Полюбляю залітати в садки майже біля хат під самі вікна, щоб підживитися волоськими горіхами.
Зізнайтеся нам по секрету, чи маєте ви ворогів?
Так, як кожна тварина, що себе поважає, я маю ворогів. Боюся хижих птахів, таких, як сокіл-сапсан та яструб великий. Тому тримаюся біля дерев, де легше заховатися від них серед гілок. Іншими моїми ворогами є сови — нічні хижі птахи, які нападають у темряві. На моє гніздо може натрапити й розорити куниця. Маю також підстави остерігатися бродячих бездомних котів.
Не зайве ще раз наголосити, що я розумна, кмітлива, нерозбірлива в їжі, захищена міцними кігтями та дзьобом, загартована від негоди, тому вмію уникати небезпеки.
Як ви ставитеся до нас, людей?
У ставленні до людей завжди виявляю величезну обережність і пересторогу. Особливо непередбачуваною буває поведінка хлопчаків, надто тоді, коли в руках у них бридка рогатка! Хоча я встигаю помітити будь-яку загрозу, або ворога перше ніж він мене. Своїм "мелодійним" криком часто заважаю мисливцям, відверто насміхаюся над ними, попереджаючи всю їхню дичину.
Де ви будуєте свої гнізда?
Надаю перевагу мішаним лісам. Не люблю чистих соснових та інших хвойних лісів. Добре мені ведеться у затемнених ділянках лісу з густим підліском як углибині, так і ближче до галявин. Часом оселяюся у старих занедбаних садках і парках. Погано мені там, де немає дубів. Залишаюся упродовж років бути вірною раз і назавжди обраному місцю гніздування.
Своє гніздо будую на гілках молодих та середньовікових хвойних і листяних дерев або близько до стовбура, або неподалік від нього на висоті 1,5—5 м від землі. Добре, що будівельний матеріал для гнізда дістати не важко. Зовнішні стінки складаю з тоненьких гілочок, а внутрішні — зі стебел сухої трави. Лоток викладаю із корінців, травинок та хутра. За формою моє гніздо нагадує чашу. Будь-хто скаже, що зроблене воно досить уміло.
Розкажіть про свою родину. Хто ваші найближчі родичі?
Я належу до славнозвісної родини Воронових птахів. Хто їх не знає! Це — сорока, галка, грак, ворона сіра, крук. Але жодний із цих птахів не доводиться мені близькою ріднею. Бо немає серед птахів
України жодного, хто б так, як і я, належав до роду сойок. На жаль, я — єдина представляю рід сойок.
Де живуть сойки?
Сойки гніздяться майже на всій території України, крім півдня степової смуги. Зимують вони в Україні. Крім того, розповсюджені в Європі, Північній Африці, Малій Азії, на Кавказі, в Ірані, на півдні Сибіру, Японії, Кореї, Китаї, де є мішані ліси.
До якої групи птахів ви належите: перелітних, чи осілих?
Сойки ведуть осілий спосіб життя. Хоча я схильна до недалеких мандрівок рідним краєм. Полюбляю кочувати різними місцинами, де зростають могутні дуби. Відлітати у вирій у мене потреби немає, бо впродовж усього року і в рідному краї знаходжу собі поживу. До того, я чула від перелітних птахів, якими небезпечними бувають дальні перельоти.
Як складається ваше особисте життя впродовж року?
Будувати гніздо, так само, як й інші мої родичі — сойки, розпочинаю у березні. В кінці квітня у мене з'являється повна кладка з 5-7 блідо-зелених або жовтих яєць з бурими цяточками. Тривалість насиджування становить 17 діб. У другій половині травня вилуплюються голі й безпомічні пташенята. А через 19—20 діб вони вже покидають гніздо. Зазвичай, це буває у другій половині червня. На щастя, мої діточки не відразу полишають нас, батьків. Із своїм виводком ми тримаємося разом до осені. Й недарма, бо хто краще подбає про діточок, як не рідня. Поки триває насиджування та вигодовування пташенят ми, батьки, дуже заклопотані й мовчазні. Зате, коли молодняк здійметься на крило, дорослі й молоді радіють, стають безтурботними й гомінкими. Так ми шумними компаніями — родинами кочуємо лісом і восени, і взимку. Ми, сойки, ніколи не забуваємо про своє призначення — поширення в рідному краї дубів, буків та інших дерев, коли закопуємо в землю жолуді та горіхи. Частина їх проросте, щоб зазеленіли довкола нові пишні листяні ліси!
Шановна пані Сойко, ми дуже вдячні вам за інтерв'ю, яке ви нам люб'язно надали.
Отож, тепер, коли ми отримали стільки інформації про життя та повадки нашої героїні, кожен переконався, що сойка належить до найобдарованіших та найрозумніших птахів нашої фауни. Дуже товариська, кмітлива й потішна, вона може подарувати величезне задоволення будь-кому, хто спостерігає за її поведінкою. Недарма ми обрали її для проведення цієї розмови! Дорога Сойко, до побачення!
|