Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. М., 1995. Богословский В. В. Общая психология


Скачати 218.83 Kb.
НазваАбрамова Г. С. Введение в практическую психологию. М., 1995. Богословский В. В. Общая психология
Дата21.04.2013
Розмір218.83 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Психологія > Документи
ПСИХОЛОГІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТА МОТИВАЦІЇ

ДІЯЛЬНІСТЬ.

1.Поняття і будова людської діяльності.

2.Види і розвиток діяльності.

3.Діяльність і психічні процеси.

4.Уміння, навички і звички.

Література:

1. Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. М., 1995.

2. Богословский В.В. Общая психология. – М.: «Просвещение», 1980.

3. Гамезо М.В. Атлас по психологии. М., 1986.

4. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2 т. М.,1992.

5. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1967.

6. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш.пед.учеб.заведений. – М.: Гуманит. изд. центр «ВЛАДОС», 2003.

7. Основи психології. / За ред. О.В.Киричука та ін. – К.: „Либідь”, 2002

8. Психологія. / За ред. Ю.Л.Трофімова та ін. - К.: „Либідь”, 2003.
1.Поняття і будова людської діяльності.

Головне, що зовнішньо відрізняє живу матерію від неживої, вищі форми життя від нижчих, більш розвинені живі істоти від менш розвинених полягає в тому, що названі першими більш рухливі і активні, ніж другі. Життя в усіх своїх формах пов’язане з рухом і, в міру його розвитку, рухова активність набуває все більш досконалі форми.

Активність рослин практично обмежена обміном речовин з оточуючим середовищем. Активність тварин включає елементарні форми дослідження цього середовища і научування. Активність людини найрізноманітніша. Крім всіх названих видів і форм, вона включає особливу форму, яка називається діяльністю.

Діяльність - специфічний вид активності людини, який спрямований на пізнання і творче перетворення оточуючого світу, включаючи саму людину і умови її існування.

В діяльності людина створює предмети матеріальної і духовної культури, перетворює свої здібності, зберігає і вдосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності не існує в природі. Творчий характер людської діяльності виявляється в тому, що завдяки їй людина виходить за межі своєї природної обмеженості, тобто підвищує генетичні можливості. Результатом продуктивного, творчого характеру людської діяльності стали знакові системи, знаряддя впливу на себе та природу. Користуючись цими знаряддями людина збудувала сучасне суспільство, міста, машини, а з їх допомогою створила нові предмети, матеріальну та духовну культуру і, в кінці - кінців перетворила саму себе.

Історичний прогрес, який має місце останні декілька тисяч років, зобов’язаний своїм походженням діяльності, а не вдосконаленню біологічної природи людини!

Головні відмінності діяльності людини від активності тварини.

  1. Діяльність людини виявляється і продовжується у творіннях, вона носить продуктивний характер, а не лише споживацький.

  2. Діяльність людини пов’язана з предметами матеріальної та духовної культури, які використовуються нею або в якості інструментів, або в якості предметів задоволення потреб, або в якості засобів особистого розвитку.(На відміну від тварин, для яких людські знаряддя і засоби як такі не існують).

  3. Діяльність людини перетворює її саму, її здібності, потреби, умови життя. (Активність тварин нічого не змінює не в їх самих не в їх умовах життя).

  4. Людська діяльність в її різноманітних формах і засобах реалізації є продукт історії.(Активність тварин є результатом їх біологічної еволюції)

  5. Предметна діяльність людей з народження їм не дається. Вона „задається” в культурному призначенні і способі використання оточуючих предметів. Таку діяльність необхідно формувати і розвивати у навчанні та вихованні. Те ж стосується і внутрішніх, нейрофізіологічних і психічних структур, які керують зовнішньою стороною практичною діяльністю.(Активність тварин початково задана, генетично обумовлена і розвертається в міру природного анатомо –фізіологічного дозрівання організму).

Діяльність відрізняється не лише від активності але й від поведінки. Поведінка не завжди цілеспрямована, не передбачає створення певного продукту, носить часто пасивний характер, є спонтанною та хаотичною. Діяльність завжди цілеспрямована, активна, націлена на створення певного продукту, є організованою та систематичною.

Діяльність має свої характеристики: мотив, мету, засоби, структуру і предмет.

Мотивом діяльності називають те, що спонукає, заради чого вона здійснюється. Мотиви людської діяльності можуть бути найрізноманітнішими; органічними, функціональними, матеріальними, соціальними, духовними.

В якості мети діяльності виступає її продукт. Він може являти собою реальний фізичний предмет, який створюється людиною, певні знання, уміння і навички, які набуваються в ході діяльності, творчій результат (думка, ідея, теорія, витвір мистецтва).Мета діяльності не ідентична її мотиву, хоча іноді мотив і мета можуть співпадати.

Предметом діяльності називається те, з чим вона безпосередньо має справу. Так, наприклад, предметом пізнавальної діяльності є різна інформація, предметом учбової діяльності – знання, уміння та навички.

Будь – яка діяльність має певну структуру: дії та операції. Дією називають частину діяльності, яка має самостійну, усвідомлену людиною мету.(Наприклад, дією, яка включена в структуру пізнавальної діяльності, можна назвати отримання та читання книги)

Операцією називається спосіб здійснення дії. Скільки є різних способів виконання дії, стільки можна виокремити різних операцій. Характер операції залежить від умов виконання дії, від умінь та навичок, від наявності знарядь і засобів здійснення дії..(Наприклад, різні люди по-різному запам’ятовують і пишуть. Це означає, що дію по написанню тексту чи запам’ятовуванню матеріалу вони здійснюють за допомогою різних операцій. Операції, які переважають у людини, характеризують її індивідуальний стиль діяльності.)

В якості засобів здійснення діяльності для людини є ті знаряддя, якими вона користується при виконанні дії чи операції. Розвиток засобів діяльності веде до їх вдосконалення і в результаті чого діяльність стає більш продуктивнішою і якіснішою.

Будь –яка людська діяльність має зовнішні та внутрішні компоненти. До внутрішніх відносяться анатомо – фізіологічні структури і процеси, які беруть участь у керуванні діяльністю з боку центральної нервової системи, а також, психологічні процеси і стани, які включені в регуляцію діяльності. До зовнішніх компонентів можна віднести різноманітні рухи, пов’язані з практичним виконанням діяльності.

Співвідношення зовнішніх і внутрішніх компонентів не постійне. В міру розвитку та перетворення діяльності здійснюється систематичний перехід зовнішніх компонентів у внутрішні. Він супроводжується їх інтеріоризацією і автоматизацією. При виникненні якихось труднощів в діяльності відбувається зворотній перехід – екстеріоризація : скорочені та автоматизовані компоненти проявляються назовні, внутрішнє стає зовнішнім, свідомо контрольованим.

2. Види і розвиток діяльності.

У сучасної людини є досить багато різних видів діяльності, кількість яких приблизно відповідає кількості потреб. Всі види діяльності описати неможливо але можливо визначити основні параметри, у відповідності з якими можна описати систему людських потреб. Таких параметрів 3 : сила, кількість і якість (своєрідність) потреб.

Сила потреби – це значення відповідної потреби для людини, її актуальність, частота виникнення і спонукальний потенціал. Сильніша потреба є значимішою, виникає частіше, домінує над іншими потребами і змушує людину вести себе таким чином, щоб в першу чергу була задоволена саме дана потреба.

Кількість – це число різноманітних потреб, які є у людини і час від часу стають для неї актуальними.

Під своєрідністю потреб слід розуміти предмети і об’єкти, за допомогою яких потреба може достатньо задовольнятися у даної людини, а також спосіб задоволення потреби, якому надають перевагу. (Наприклад, пізнавальна потреба однієї людини може задовольнятися переглядом розважальних передач ; іншій людині для повного задоволення аналогічної потреби мало і читання книг. )

У відповідності з визначеними параметрами, можна узагальнити і виокремити основні види діяльності, що властиві всім людям. Вони відповідають загальним потребам, які можна виявити у всіх без винятку людей, а точніше – видам соціальної людської активності, в яку обов’язково включається кожна людина в процесі свого індивідуального розвитку. Це – спілкування, гра, навчання і праця. Їх слід розглядати в якості основних видів діяльності людей.

Спілкування – перший вид діяльності, який виникає у процесі індивідуального розвитку людини, за ним іде гра, навчання і праця. Всі ці види діяльності носять розвиваючий характер, тобто при активному включенні в них дитини, виникає її інтелектуальний і особистісний розвиток. Спілкування - вид діяльності, що спрямований на обмін інформацією. Має на меті встановлення взаєморозуміння і гарних стосунків.

Гра – такий вид діяльності, результатом якого є не виробництво якогось матеріального чи ідеального продукту (за винятком ділових та конструктивних дорослих ігор.) Ігри часто мають характер розваги , мають за мету отримання відпочинку. Існують кілька типів ігор:

  • індивідуальні (коли грою зайнята одна особа);

  • групові (в гру включені кілька осіб);

  • предметні (в гру включений якийсь предмет);

  • сюжетні (гра розгортається згідно сценарію, відповідаючи йому в основних деталях);

  • рольові (допускають поведінку людини відповідно певній ролі, яку в грі людина бере собі );

  • ігри з правилами (регулюються системою правил поведінки їх учасників).

Часто в житті зустрічаються змішані типи ігор: предметно – рольові, сюжетно – рольові, сюжетні ігри з правилами і т. д. Ігри мають велике значення в житті людей, особливо в дитинстві.

Навчання - вид діяльності, метою якої є набування людиною знань, умінь і навичок. Навчання може бути організованим і неорганізованим і відбуватися в інших видах діяльності. У дорослих навчання набуває характер самоосвіти. Особливістю навчання є те, що воно прямо є засобом психологічного розвитку індивіда.

Особливе місце в системі людської діяльності посідає праця. Завдяки праці людина збудувала сучасне суспільство, створила предмети матеріальної та духовної культури, перетворила умови свого життя таким чином, що відкрила для себе перспективи необмеженого розвитку. З працею перш за все пов’язане створення та удосконалення знарядь праці.

Розвиток людської діяльності передбачає такі аспекти прогресивного перетворення діяльності:

1.Філогенетичний розвиток системи діяльності людини.

2.Включення людини в різноманітні види діяльності в процесі його індивідуального розвитку(онтогенез)

3.Зміни,які відбуваються в середині окремих видів діяльності в міру їх розвитку.

4.Диференціацію діяльності, в процесі якої з одних діяльностей народжуються інші.

В процесі розвитку діяльності відбувається її внутрішні перетворення. По-перше; діяльність збагачується новим предметним змістом. Її об’єктом стають нові предмети матеріальної та духовної культури. По-друге: у діяльності з’являються нові засоби реалізації, які прискорюють її плин і удосконалюють результати. По-третє: в процесі розвитку діяльності відбувається автоматизація окремих операцій та інших компонентів діяльності, вони перетворюються в уміння та навички. По-четверте: в результаті розвитку діяльності із неї можуть виокремитися, обособитися і далі самостійно розвиватися нові види діяльності.

3.Діяльність і психічні процеси.

Психічні процеси: сприймання, увага, уява, пам’ять, мислення та мовлення – є найважливішими компонентами будь-якої людської діяльності. Без участі психічних процесів людська діяльність не можлива, вони виступають як її невід’ємні моменти.

Але, виявляється, психічні процеси не лише беруть участь в діяльності, вони в ній розвиваються і самі є особливими видами діяльності.

Сприймання в процесі практичної діяльності набуває свої найважливіші людські якості. В діяльності формуються його основні види: сприймання глибини, напрямку, швидкості руху, часу і простору.

Уява також пов’язана з діяльністю. Людина не в змозі уявити таке, що колись не було в досвіді, не було елементом, предметом, умовою чи моментом якоїсь діяльності. Фактура уяви є відображення, хоча і не буквальне, досвіду практичної діяльності.

Ще в більшій мірі це стосується пам’яті, основних її двох процесів: запам’ятовування і відтворення. Запам’ятовування здійснюється в діяльності і саме є особливого роду мнемічною діяльністю. Це – структурування, осмислення, асоціювання матеріалу з відомими фактами, включення різноманітних предметів у процес запам’ятовування. Пригадування також передбачає виконання певних дій, які спрямовані на те, щоб вчасно і точно пригадати матеріал.

Мислення в ряді своїх форм ідентичне практичній діяльності (так зване „ручне” або практичне мислення). В більш розвинених формах – образній і логічній – діяльний момент є в них у вигляді внутрішніх мисленнєвих дій та операцій. Мовлення є також особливого роду діяльністю – „мовленнєва діяльність”

Було експериментально доведено, що внутрішні, т. б. психічні процеси, які називаються вищими психічними функціями, походять з діяльності.

Зовнішня діяльність в результаті її спеціальних перетворень, які спрямовані на скорочення і автоматизацію окремих ланок, їх перетворення у навички, поступово переходить у внутрішню, власне психічну (інтеріоризація). Такими інтеріоризованими психічними процесами є довільні та опосередковані мовленням пізнавальні процеси: сприймання, увага, уява, пам’ять та мислення.

З іншого боку, ні один з названих психічних процесів не протікає як лише внутрішній і обов’язково включає якісь зовнішні, зазвичай рухові, ланки.

Отже, будь-яка діяльність – це поєднання зовнішніх та внутрішніх, психічних та поведінкових дій та операцій.

4.Уміння, навички та звички. Уміння, навички та звички – автоматизовані свідомо, напівсвідомо, несвідомо контрольовані компоненти діяльності.

Уміння – елементи діяльності, які дозволяють щось робити з високою якістю (наприклад, точно і якісно). Уміння включає в себе автоматично виконувані частини, які називаються навиками, а в загалом, являють собою свідомо контрольовані частини діяльності, в основних проміжних пунктах та кінцевому етапі.

Навички – це повністю автоматизовані, інстинктоподібні компоненти умінь, які реалізуються на рівні несвідомого контролю.

Розвиток і вдосконалення діяльності можна розуміти як перехід компонентів окремих умінь, дій та операцій на рівень навичок. Діяльність людини завдяки автоматизації її окремих компонентів, може направлятися на рішення складніших задач. Оскільки навички входять в структуру дій і різноманітних видів діяльності у великій кількості, вони, зазвичай, взаємодіють один з одним і утворюють складну систему навичок. Характер взаємодії може бути різноманітним: від злагодженості до протиріччя, від повного злиття до взаємного гальмівного впливу – інтерференції. При повній автоматизації навичок явище інтерференції зводиться до мінімуму або ж зовсім зникає.

Важливе значення для розуміння процесу формування навичок має перенос – розповсюдження і використання навичок, які сформувалися в результаті виконання одних дій і видів діяльності, на інші.

Уміння утворюються в результаті координації навичок, їх поєднання в системи за допомогою дій, які знаходяться під свідомим контролем. Через регуляцію цих дій відбувається оптимальне керування уміннями. Воно полягає в тому, щоб забезпечити безпомилковість і гнучкість виконання дії, тобто отримання гарного результату. Сама дія в структурі уміння контролюється за її метою.

Найголовніша якість уміння полягає в тому, що людина спроможна змінити структуру умінь – навичок, операцій і дій, які входять в склад умінь, послідовність їх виконання, зберігаючи незмінним кінцевий результат. (Наприклад, уміла людина може замінити матеріал іншим при виготовленні якогось виробу )

Уміння на відміну від навичок завжди опираються на активну інтелектуальну діяльність і обов’язково включають в себе процеси мислення. Свідомий інтелектуальний контроль – це головне, що відрізняє уміння від навичок.

Уміння і навички поділяються на кілька типів.
Рухові уміння та навички включають різноманітні рухи, складні й прості, які складають зовнішні, моторні аспекти діяльності. (Є спеціальні види діяльності, наприклад спортивна, яка цілком побудована на основі рухових умінь і навичок).

Пізнавальні уміння включають здібності, пов’язані з пошуком, сприйманням, запам’ятовуванням і перетворенням інформації. Вони співвідносяться з основними психічними процесами і передбачають формування знань.

Теоретичні уміння та навички пов’язані з абстрактним інтелектом. Вони виражаються в здатності людини аналізувати, узагальнювати матеріал, будувати гіпотези, теорії, переводити інформацію з однієї знакової системи в іншу. Такі уміння та навички найбільш проявляються в творчій роботі, пов’язаній з отриманням думки.

Велике значення у формуванні всіх типів умінь та навичок мають вправи. Завдяки їм відбувається автоматизація навичок, удосконалення умінь, діяльності в цілому. Без постійних систематичних вправ уміння та навички, зазвичай, втрачають свої якості.

Ще один елемент діяльності – це звичка. Від уміння та навичок вона відрізняється тим, що являє собою непродуктивний елемент діяльності. Якщо уміння та навички пов’язані з рішенням якоїсь задачі, передбачають отримання якогось продукту і достатньо гнучкі, то звички є негнучкою (часто і нерозумною) частиною діяльності, яка виконується людиною механічно і не має свідомої мети чи явно вираженого продуктивного закінчення. На відміну від навички, звичка, до певної міри, свідомо контролюється але від уміння відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (дурні звички).Звички як елементи діяльності являють собою найменш гнучкі її частини.

МОТИВАЦІЯ

  1. Мотив і мотивація.

  2. Мотивація і діяльність.

  3. Мотивація і особистість.

1. В поведінці людини є 2 функціонально взаємопов’язані сторони: спонукальна і регуляторна. Спонукання забезпечує активізацію і направленість поведінки, а регуляція відповідає за те, як вона складається від початку і до кінця. Розглянуті нами психологічні процеси, явища і стани: відчуття, сприймання, пам’ять, уява, увага, мислення, здібності – все це забезпечує регуляцію поведінки. Що стосується її стимуляції чи спонукання, то воно пов’язане з поняттям мотиву і мотивації. Це поняття включає в себе уявлення про потреби, інтереси, цілі, наміри, прагнення, спонукання, які є у людини, про зовнішні фактори, які заставляють її вести себе певним чином, про керування діяльністю в процесі її здійснення і про інш. Серед всіх понять, які використовуються в психології для опису і пояснення спонукальних моментів в поведінці людини, найзагальнішими і основними є поняття мотивації і мотиву.

Термін „мотивація” є більш ширшим поняттям, ніж „мотив”. Слово „мотивація” використовується з двояким змістом:

- визначає систему факторів, детермінуючих поведінку (сюди входять потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення та ін.)

- характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні.

Ми будемо використовувати цей термін переважно в першому значенні.

Мотиваціясукупність причин психологічного х-ра, які пояснюють поведінку людини, її початок, направленість і активність.

Мотиваційного пояснення потребують такі сторони поведінки і її виникнення, протяжність і стійкість, направленість і зупинка після досягнення поставленої мети, настроєння на майбутні події, підвищення ефективності, розумність чи змістова цілісність окремого поведінкового акту. Крім цього на рівні пізнавальних процесів мотиваційного пояснення потребують їх вибірковість, емоційно специфічне забарвлення.

Уявлення про мотивації виникають при намаганні пояснити, а не описати поведінку.

Будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами


Внутрішні, диспозиційні (мотиви, потреби, цілі(мета), наміри, бажання, інтереси, задачі)

У випадку пояснення внутрішніми причинами в якості вихідного і кінцевого пункту пояснення виступають психологічні якості суб’єкта поведінки, а в другому випадку (тобто зовнішні причини) – зовнішні умови і обставини його діяльності. В першому випадку слід вести розмову про мотиви, потреби, цілі, наміри, бажання, інтереси, а в другому – про стимули, які виходять з ситуації, що склалася.

Іноді всі психологічні фактори, які визначають поведінку людини зсередини називають особистісними диспозиціями. Тоді, відповідно, говорять про диспозиційну та ситуативну мотивації, як аналоги внутрішньої та зовнішньої детермінації поведінки.

Диспозиційна та ситуативна мотивації тісно взаємопов’язані між собою. Диспозиції можуть активізуватися під впливом певної ситуації і навпаки, активізація певних диспозицій веде до зміни ситуації, точніше її сприймання суб’єктом. Практично будь-яку дію людини слід розглядати як двояко детерміновану: диспозиційно та ситуативно.

Мотивація пояснює цілеспрямованість дій, організованість і стійкість цілісної діяльності, яка спрямована на досягнення певної мети.

Мотив, на відміну від мотивації, - те, що належить самому суб’єкту поведінки, є його стійкими і особистісними якостями, які з середини спонукають до здійснення певних дій. Мотив – поняття, яке в узагальненому вигляді являє багато диспозицій.

Потреба стан необхідності людини і тварини в певних умовах, яких їм не вистачає для нормального життя та розвитку. Потреба завжди пов’язана з наявністю у людини відчуття незадоволення, пов’язаного з дефіцитом того, що потрібно організму (звідси назва „потреба”).

У сучасної людини є досить багато різних видів діяльності, кількість яких приблизно відповідає кількості потреб. Всі види діяльності описати неможливо але можливо визначити основні параметри, у відповідності з якими можна описати систему людських потреб. Таких параметрів 3 : сила, кількість і якість (своєрідність) потреб.

Сила потреби – це значення відповідної потреби для людини, її актуальність, частота виникнення і спонукальний потенціал. Сильніша потреба є значимішою, виникає частіше, домінує над іншими потребами і змушує людину вести себе таким чином, щоб в першу чергу була задоволена саме дана потреба.

Кількість – це число різноманітних потреб, які є у людини і час від часу стають для неї актуальними.

Під своєрідністю потреб слід розуміти предмети і об’єкти, за допомогою яких потреба може достатньо задовольнятися у даної людини, а також спосіб задоволення потреби, якому надають перевагу. (Наприклад, пізнавальна потреба однієї людини може задовольнятися переглядом розважальних передач ; іншій людині для повного задоволення аналогічної потреби мало і читання книг. )

У відповідності з визначеними параметрами, можна узагальнити і виокремити основні види діяльності, що властиві всім людям.

Потреби є в усіх живих істот, цим жива природа відрізняється від неживої. Іншою її відмінністю, пов’язаною з потребою є вибірковість реагування на те, що складає потребу, тобто на те, чого організму в даний момент не вистачає. Потреба активізує організм, стимулює його поведінку, яка спрямована на пошук того, що потрібно. Потреба неначе веде за собою організм, підтримує активність організму до того часу, поки стан потреби не буде повністю задоволеним.

Кількість і якість потреб, які мають живі істоти, залежить від рівня їх організації, від умов їх життя, від місця, яке займає організм на еволюційній драбині. Найменше потреб у рослин, найбільше – у людини, у якої, окрім фізичних та органічних потреб, є ще й матеріальні, духовні, соціальні. Як особистості, люди відрізняються один від одного різномаїттям їх потреб та особливим їх поєднанням.

Основні хар-ки потреб: сила, періодичність виникнення та спосіб задоволення.

Друге, після потреби, по своєму мотиваційному значенню є поняття – мета.

Мета – безпосередньо усвідомлений результат, на який спрямована діяльність. Психологічно метою є той мотиваційно-спонукальний зміст свідомості, який сприймається людиною як безпосередній і найближчий результат її діяльності. Мета є головним об’єктом уваги, займає об’єм короткочасної і оперативної пам’яті, з нею пов’язаний мисленнєвих процес і більша частина всіляких емоційних переживань. Потреби зберігаються в довгочасній пам’яті. Потреби та цілі – є основними складовими мотиваційної сфери людини. Співвідношення між ними можна представити у схемі.
Кожна із диспозицій може реалізовуватися в багатьох потребах. В свою чергу поведінка, яка направлена на задоволення потреб, поділяється на види діяльності, які відповідають окремим цілям.

Мотиваційну сферу людини з точки зору її розвиненості можна оцінювати по наступним параметрам: широта, гнучкість чи їєрархізованість.

Широта – якісна різноманітність мотиваційних факторів – диспозицій (мотивів), потреб, цілей, що представлені на кожному рівні. Чим більше в людини різноманітних мотивів, потреб та цілей, тим більш розвиненою є її мотиваційна сфера.


Гнучкішою є та мотиваційна сфера, в якій для задоволення мотиваційного спілкування більш загального хар-ру (більш високого рівня), використовується більше різних мотиваційних спонукань нижчого рівня.


.

Н-д, більш гнучка мотиваційна сфера людини, яка в залежності від обставин задоволення одного і того ж мотиву може використовувати більш різноманітні засоби, ніж інша людина. Для одного потреба в знаннях може задовольнятися тільки телебаченням, радіо чи кіно, а для іншого – ще можуть бути книги, періодичні видання, спілкування. У останнього мотиваційна сфера по визначенню буде більш гнучкою.

Слід зазначити, що широта та гнучкість х-ють мотиваційну сферу людини по-різному. Широта – різномаїття потенційного кругу предметів, здатних для людини слугувати засобом задоволення актуальних потреб, а гнучкість – рухливість зв’язків, які існують між різними рівнями мотиваційної сфери : між мотивами та потребами, мотивами та цілями, потребами і цілями.

Ієрхізованість – хар-ка будови кожного з рівнів організації мотиваційної сфери, яка береться окремо. Потреби мотиви і цілі не існують як окремі набори мотиваційних диспозицій. Одні диспозиції сильніші від інших і виникають частіше, інші слабші і актуалізуються рідше. Чим більше різниці в силі та частоті актуалізації мотиваційних утворень певного рівня, тим вище ієрархізованість мотиваційної сфери.

Окрім мотивів, потреб і цілей якостями спонукань людської поведінки є також інтереси, задачі, бажання і наміри.

Інтереси – особливий мотиваційний стан пізнавального х-ра, який, як правило, не пов’язаний напряму з якоюсь однією потребою. Інтерес до себе може викликати будь-яке нове явище, яке мимовільно привертає увагу.

Інтересу відповідає особливий вид діяльності, яка називається орієнтовно-дослідницькою. Чим вище на еволюційній драбині стоїть організм, тим більше часу займає у нього цей вид діяльності і тим досконаліші її методи і засоби. Вищий рівень розвитку такої діяльності, який є лише людини – це наукові та художньо-творчі пошуки.

Задача – окремий ситуаційно-мотиваційний фактор, він виникає тоді, коли в ході виконання дії, направленої на досягнення певної мети, організм наштовхується на перепони, які необхідно перебороти. Одна і та сама задача може виникати в процесі виконання найрізноманітніших дій і тому також неспецифічна для потреб, як і інтерес. Бажання та наміри – це миттєво виникаючі і часто змінюючи одна одну мотиваційні суб’єктивні стани, які відповідають змінам умов виконання дій.
2. Мотивація і діяльність.

Одне з найважливіших питань мотивації діяльності людини – причинне пояснення її вчинків. Таке пояснення називають казуальною атрибуцією. КА являє собою мотивований процес когнітивного плану, який націлений на осмислення отриманої інформації про поведінку людини, вияснення причин її вчинків, а головне – на розвиток у людини здібностей передбачати їх. Якщо одна людина знає причину вчинку іншої людини, то вона не лише може його пояснити, але й передбачити, а це дуже важливо у спілкуванні і взаємодії людей.

КА одночасно виступає як потреба людини в розумінні причин, явищ, які нею спостерігаються. КА безпосередньо пов’язана з регуляцією людських стосунків і включає пояснення, виправдання чи осуд вчинків людей.

Виявилося, що люди з більшою готовністю приписують причини вчинків, що спостерігають, особистості тієї людини, яка їх здійснила, чим незалежним від людини зовнішнім обставинам. Ця закономірність отримала назву “фундаментальної помилки атрибуції”.

Когнітивне уявлення про КА грунтується на не завжди виправданому припущенні про те, що людина в усіх без винятку випадках життя діє тільки розумно і, приймаючи рішення, обов’язково ґрунтує його на інформації, яка є в наявності. Чи так це насправді?

Виявилось що ні. Люди не завжди відчувають необхідність і потребу розібратися в причинах своїх дій, пояснити їх. Частіше вони здійснюють вчинки, раніше їх не обдумуючи, або обдумуючи не до кінця і в подальшому не оцінюючи. Атрибуція в свідомо-когнітивному її розумінні виникає в основному лише тоді, коли людині потрібно щось пояснити і усвідомити в своїй поведінці чи у вчинках, які здійснюють інші. Подібні ситуації в житті трапляються не часто. В більшості інших життєвих ситуацій мотивація дій індивіда майже не пов’язана з атрибутивними процесами, тим більше, що мотивація здійснюється частіше на підсвідомому рівні.

Розглянемо ще один напрямок у вивченні мотивації. Він пов’язаний з намаганням зрозуміти, яким чином людина мотивується в діяльності, направленій на досягнення успіху і як вона реагує на неприємності. Факти, які отримали говорять про те, що мотивації досягнення успіхів і уникнення невдач є важливими і відносно незалежними видами людської мотивації. Від них багато в чому залежить доля і статус людини в суспільстві. Підмічено, що люди з ярко вираженим потягом до досягнення успіхів досягають в житті більшого, ніж ті, у кого така мотивація слабка або відсутня.

В психології створена і детально розроблена теорія мотивації досягнення успіхів у різних видах діяльності. Важливу роль в розумінні того, як людина буде використовувати ту чи іншу діяльність, особливо тоді, коли поряд ще хтось нею займається, окрім мотивації досягнення відіграє тривожність. Прояви тривожності в різних ситуаціях неоднакові. В одних випадках люди схильні вести себе тривожно завжди, всюди, в інших – вони виявляють тривожність час від часу, в залежності від обставин. Ситуаційно стійкі прояви тривожності називають особистісними і пов’язують з наявністю у людини відповідної особистісної риси “особистісної тривожності”. Ситуативно мінливі прояви тривожності називають ситуативними, а особливості особистості, яка виявляє такого роду тривожність – “ситуативною тривожністю”.

3. Мотивація і особистість. Багато з розглянутих нами мотиваційних факторів з часом стають досить характерними для людини і перетворюються в риси її особистості. Це – мотив досягнення успіхів, мотив уникнення невдач, тривожність, певний локус контролю (поняття, що характеризує локалізацію причин, виходячи з яких, людина пояснює свою поведінку та ін. людей), самооцінка, рівень домагань. Крім них характеризує людину як особистість потреба в спілкуванні (афіліація), мотив влади, мотив надання допомоги іншим людям (альтруїзм) і агресивність. Це найбільш значимі соціальні мотиви людини, які визначають її ставлення до людей. Розглянемо ці мотиви детальніше. Установлено, що у людей, орієнтованих на успіх, частіше переважають реалістичні, а у індивідів, орієнтованих на невдачу – нереалістичні, завищені, або занижені самооцінки.

З величиною самооцінки пов’язані задоволеність і незадоволеність людини, яка виникає як результат досягнення успіху чи появи невдачі. В практичній діяльності людина зазвичай прагне результатів, які співпадають з її самооцінкою, сприяють її укріпленню, нормалізації. Самооцінка залежить від результату діяльності.

З самооцінкою співвідноситься рівень домагань – це той практичний результат, якого намагається досягнути суб’єкт у роботі. Як фактор, який визначає задоволеність чи незадоволеність діяльністю, рівень домагань має велике значення для осіб, орієнтованих на уникнення невдач, а не на досягнення успіхів. Відчутні зміни в самооцінці з’являються в тому випадку, коли успіхи чи невдачі пов’язуються суб’єктом діяльності з наявністю чи відсутністю у нього необхідних здібностей.

Мотиви афіліації і влади актуалізуються і задовольняються лише у спілкуванні. Мотив афіліації виявляється як намагання людини налагодити добрі, емоційно позитивні взаємини з людьми. Внутрішньо він виявляється у вигляді вірності, а зовнішньо – в товариськості, в намаганні співпрацювати з іншими людьми, постійно знаходитись разом з ними. Любов до людини – найвищий духовний прояв цього мотиву.

В якості мотиву протилежного афіліації виступає мотив відмови, який виявляється в боязні бути не прийнятим, відкинутим людьми, які для суб’єкта мають значення. Домінування у людини мотиву афіліації породжує стиль спілкування з людьми, який хар-ся упевненістю, невимушеністю, відкритістю і сміливістю. І навпаки, домінування мотиву відкидання веде до невпевненості, скутості, напруженості.

Мотив влади можна визначити як стійке і чітко виражене устремління мати владу над іншими людьми. Ознаками наявності у людини мотиву чи мотивації влади є такі: постійні і чітко виражені емоційні переживання, які пов’язані з утриманням чи втратою психологічного або поведінкового контролю над іншими людьми; задоволення від перемоги над іншою людиною в якійсь діяльності або засмучення від невдач; небажання підкорятися іншим людям, активне прагнення до незалежності; схильність керувати, домінувати над людьми в ситуаціях спілкування і взаємодії.

До явищ, які вивчає психологія, пов’язаних з мотивацією влади відносяться лідерство, вплив людей один на одного, керування і підпорядкування, а також феномени, які пов’язані з дією індивіда на групу і групи на індивіда.

Особливий інтерес в психології мотивації викликає просоціальна поведінка і її мотиви. Під такою поведінкою слід розуміти всі альтруїстичні дії людини, які спрямовані на благополуччя інших людей, надання їм допомоги. Ці форми поведінки за своїми особливостями досить різноманітні і розміщені в широкому діапазоні від простої люб’язності до серйозної благодійності, яка надається іноді з великою шкодою для себе, ціною самопожертви.

Альтруїстична чи просоціальна поведінка – поведінка, яка здійснюється заради блага іншої людини і без надії на винагороду. По змісту вона протилежна агресії.

Агресивна дія – це та дія, яка наносить людині шкоду: моральну, матеріальну чи фізичну. Агресивність пов’язана з наміром спричинення шкоди іншому. У людини є дві різні мотиваційні тенденції щодо агресії: тенденція до агресії та до її гальмування.




Схожі:

Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. М., 1995. Богословский В. В. Общая психология
Немов Р. С. Психология: Учеб для студ высш пед учеб заведений. – М.: Гуманит изд центр «ВЛАДОС», 2003
Богословский В. В. Общая психология
Немов Р. С. Психология: Учеб для студ высш пед учеб заведений. – М.: Гуманит изд центр «ВЛАДОС», 2003
Богословский В. В. Общая психология
Немов Р. С. Психология: Учеб для студ высш пед учеб заведений. – М.: Гуманит изд центр «ВЛАДОС», 2003
Калина Н. Ф. Глянец и гламур (конференция по новым социальным феноменам)...
Журжу Т. С. Социальная психология. Структурно-динамические особенности образа Я у подростков с девиантным поведением. – Социальная...
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Бурбаки Н. Общая топология. Числа и связанные...
Бурбаки Н. Общая топология. Числа и связанные с ними групы и пространства. – М.: ГИз ФМЛ, 1959. 247с
Абрамова Г. С. Психологическое консультирование: Теория и опыт
Семінарське заняття до теми 1: “Загальна проблематика психологічного консультування як рівня психологічної допомоги”
Смирнов А. Ф. Прокуратура и проблема управления: Моногр
Про прокуратуру: Закон України // Там же. – 1991. – №53. – Ст. 793 (зміни та доп див.: Там же. – 1993. – №22. – Ст. 229; №50. – Ст....
Проблеми адаптації і дезадаптації студентів до навчального процесу...

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування»
Кодекс торговельного мореплавства України вiд 23. 05. 1995  №176/95-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, №№47, 48,...
Основні типи навчання і їх психологічні моделі
Задания для самостоятельности работы по дисциплине «Возрастная и педагогическая психология»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка