«ЗАТВЕРДЖУЮ»
в.о. Начальника ДПЧ-21
ВОНПР на з/о
капітан вн. служби
Ю.В.Черниш
“_____” _____________ 2006 р.
ПЛАН-КОНСПЕКТ
проведення заняття з психологічної підготовки
з працівниками 2-го караулу ДПЧ-21
Тема 3.4. Розвиток комунікативних якостей при взаємодії з різними верствами населення. Особливості спілкування з постраждалими внаслідок екстремальних ситуацій. Психологічні особливості поведінки населення у надзвичайних ситуаціях різного характеру
Навчальна мета: Вивчити з особовим складом розвиток комунікативних якостей при взаємодії з різними верствами населення.
Час: 1 год
Місце проведення: учбовий клас
Навчально-матеріальне забезпечення: плакати, стенди
Література:
1. Психологія / За ред. Ю.Л. Трофімова. - К., 2000.
2. Корнїв М.Н., Коваленко А.В. Соціальна психологія. - К., 1995.
3. Самонов А.П. Психология для пожернiх. - Пермь, 2000.
4. Пірне М.І. Конфліктологія. - К., 1997.
5. Козiрев А.Н. Основi конфликтологии. - М., 1988.
Порядок проведення заняття:
1. Організаційний момент - 5 хв.
перевірка присутніх;
оголошення теми і мети заняття, питань, які мають вивчатися.
2. Контроль знань - 5 хв.
перевірка засвоєння раніше пройденого матеріалу.
3. Викладення матеріалу теми - 25 хв.
Питання, які вивчатимуться:
3.1. Сутність спілкування
3.2. Типи спілкування
3.3. Типи реакцій на екстремальні ситуації
Питання та їх короткий зміст
|
Методичні вказівки
|
Важливим видом людської діяльності є спілкування. Сутність спілкування полягає у взаємодії суб’єктів діяльності. Поняття “спілкування” вживається у психологічній літературі в різних значеннях: як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн); як один із видів людської діяльності (Б.Г. Ананьєв, М.С. Каган, О.О. Леонтьєв); як специфічна форма інформаційного зв’язку (А.Д. Урсул, Е.О. Рєзников). У широкому розумінні спілкування – це та сторона людської діяльності, що вказує на зв’язок та взаємодію людей у процесі матеріального та духовного виробництва, спосіб реалізації соціальних відносин, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи в процесі їхньої життєдіяльності. Спілкування може бути матеріальним і духовним, прямим (безпосереднім) і масовим (опосередкованим). Спілкування – як соціальне, так і індивідуальне явище. Важливими функціями спілкування, які виділяє Б. Ломов, є: інформаційно-комунікативна (передача і прийом інформації); регуляційно-комунікативна (регуляція власної поведінки та поведінки інших людей); афективно-комунікативна (емоційна сфера людини).
Г. Андреєва виділяє три сторони спілкування: комунікативну (обмін інформацією між тими, хто спілкується); інтерактивну (взаємодія, що виявляється в організації людьми взаємних дій, спрямованих на організацію спільної діяльності); перцептивну (розуміння людини людиною). [5]
Процес спілкування реалізується за допомогою вербальних та невербальних засобів. Вербальні засоби спілкування – це мова (письмова та усна). Невербальні засоби – міміка, пантоміміка, жести, інтонація, дистанція тощо.
У процедурі спілкування виділяються такі етапи: потреба в спілкуванні; орієнтація в цілях спілкування; орієнтація в особистості співбесідника; планування змісту спілкування; вибір конкретних засобів спілкування та поведінки; сприйняття та оцінка реакції співбесідника; корекція напрямку, стиля, методу спілкування.
● Типи спілкування: функціонально-рольове (начальник та підлеглий, викладач і курсант); міжособистісне (участь двох і більше людей у спілкуванні); ділове спілкування (спілкування, спрямоване на вирішення проблем, на досягнення предметної домовленості); рапортне спілкування (спілкування з односторонньою довірою).
Одиницею виміру спілкування є контакт – зв’язок людини з людиною, зближення у спілкуванні, який виявляється в таких формах: присутність, обмін інформацією, сумісна діяльність, взаємна активність.
У процесі спілкування виявляється подібність і розбіжність соціальних установок, які породжують симпатії та антипатії між людьми і визначають рівень їхньої сумісності. Сумісність розкриває наявність внутрішньої єдності суб’єктів спілкування. Метод соціометрії дає змогу визначити реальну та бажану потребу людей бути разом. Сумісність – максимальне, суб’єктивне задоволення партнерів один одним.
Види сумісності: 1. фізична сумісність означає гармонійне поєднання людей, виконуючих сумісну діяльність (сумісність у силі та витривалості);
2. психофізіологічна – сумісність якостей темпераментів. У спілкуванні та взаємовідносинах краще порозуміння відбувається між людьми різних темпераментів; 3. соціально – психологічна сумісність передбачає схожість характерів та здібностей. Під час спілкування виникають непорозуміння між партнерами, які слугують причиною конфліктів, вони називаються бар’єрами спілкування.
Типи реакцій на екстремальні ситуації
Непатологічні (нормальні) реакції, що виявлялися в значному психічному І фізичному напруженні, а симптоматично у треморі, пітливості, нудоті, частом сечовиділенні, тахікардії, при збереженні здатності до критичної оцінки ситуації і доцільних дій;
Невротичні реакції, що, зазвичай, супроводжуються астенією, депресією, істеричними та панічними реакціями, зниженням критичності і здатності до цілеспрямованої діяльності;
Психопатичні реакції гіпер- або гіпоактивності, що виявляються у таких фізіологічних реакціях, як блювання, параліч, перверзії із втратою критичності і можливості до цілеспрямованої діяльності;
Гострі або хронічні реактивні психози, афективно-шокові стани, що супроводжуються розладами свідомості, внаслідок чого потерпілі становлять загрозу для себе і оточуючих;
Віддалені (посттравматичні) розлади, що супроводжуються зниженням загальної активності адаптивних можливостей людини, нав'язливими станами.
Віддалені психічні розлади
При психічних розладах, віддалених у часі від екстремальної ситуації, яка їх викликала, найчастіше спостерігаються:
- нав'язливі пригадування найбільш неприємних епізодів, які супроводжувались почуттями пригніченості, страху, соматичними розладами;
стан відчуження, почуття провини, втрата звичайних інтересів;
нічні кошмари, пов'язані з подією;
підвищена збудливість, дратівливість, яка могла призвести до емоційного вибуху.
Узагальнення даних багатьох досліджень дало підстави для висновку щодо наявності спільних симптомів при різних за походженням психічних травмах. Оскільки ці симптоми не відповідали жодній нозологічній формі, М. Горовіц запропонував згрупувати їх в синдром під назвою «посттравматичний стрес» (РТ80), який можна визначити як «нормальну реакцію на ненормальну ситуацію».
У випадках, коли в людини немає можливості розрядити внутрішнє напруження, її тіло і психіка знаходять спосіб якось пристосуватися до цієї напруги. Саме в цьому і полягає механізм посттравматичного стресу. Його симптоми - які в комплексі виглядають як психічне відхилення - насправді не що інше, як глибоко укорінені способи поведінки, пов'язані з екстремальними подіями в минулому. При РТ5П спостерігаються такі клінічні симптоми:
Тіевмотивована„ пильність. Людина пильно стежить за усім, що відбувається навколо, немов їй постійно загрожує небезпека.
Вибухова реакція. При найменшій несподіванці людина робить стрімкі рухи (кидається на землю, зачувши звук низько пролітаючого літака, різко обертається і приймає бойову позу, коли хтось наближається до неї з-за спини).
Притупленість емоцій. Часткова або повна втрата здатності до емоційних проявів.
Агресивність. Прагнення вирішувати проблеми за допомогою грубої сили.
Порушення пам'яті І концентрації уваги. Важко сконцентрувати свою увагу, коли потрібно зосередитися, щось згадати.
Депресія.
Підвищена тривожність. Виявляється на фізіологічному рівні (ломота в спині, спазми шлунку, головні болі), у психічній сфері (постійне занепокоєння і заклопотаність, «параноїдальні» явища - наприклад, необґрунтований страх переслідування), в емоційних переживаннях (постійне почуття страху, непевність у собі, комплекс провини).
Приступи люті.
Зловживання наркотичними і лікарськими речовинами.
10. Раптові спогади. У пам'яті людини раптово спливають моторошні, потворні сцени, пов'язані з подією, що травмує.
Галюциногенні переживання.
Розлади сну (труднощі із засинанням і перерив частий сон).
Схильність до суїцидальної поведінки.
14. Почуття провини того, хто вцілів. Епідеміологічна оцінка поширеності РТЗО. що ґрунтується на результатах численних масових психіатричних обстежень жертв екстремальних ситуацій (катастроф, війн тощо), свідчить, що ним може охоплюватись від 15 до 40% потерпілих залежно від рівня їхньої соціальної захищеності. Негативні зміни у етапі здоров'я після екстремальної події можуть спостерігатися протягом десятків років і виявлятися у зростанні смертності з різних причин, збільшенні кількості онкозахворювань, захворювань печінки, нирок. а також зростанні кількості психічних захворювань у два рази.
Діти та підлітки виявилися не такими вразливими, як очікувалося. За даними Е. Деблінгера, посттравматичні стресові розлади спостерігалися у 6-20% дітей, що потерпіли від сексуальної агресії, хоча тепер ці дані вважаються заниженими. Згідно даних К. Нідер, посттравматичні стресові розлади спостерігалися у 72-х із 100 школярів, які перебували під обстрілом і були обстежені через 14 місяців після інциденту.
Переконливо доведено, що більшість потерпілих страждає від непатологічних психічних розладів у широкому розумінні цього слова, які треба, адекватно кваліфікувати та надавати потерпілим відповідну психологічну та соціальну допомогу.
Таким чином, потерпілі внаслідок катастроф різноманітного походження, потребують комплексної медичної, психологічної та соціальної допомоги. Це вимагає, в свою чергу, специфічних, нетрадиційній підходів для реалізіції корекції непатологічних наслідків психічної травматизації особистості.
|
|
4. Закріплення вивченого матеріалу - 5 хв.
Питання для закріплення:
4.1. Сутність спілкування
3.2. Типи спілкування
3.3. Типи реакцій на екстремальні ситуації
Які види конфліктів Ви знаєте ?
4.2. Умови виникнення та способи попередження конфліктів?
5. Підведення підсумків - 5 хв.:
вказати на питання, які вимагають підвищеної уваги;
оголосити оцінки;
відповісти на запитання.
План-конспект склав:
Начальник 2-го караулу ДПЧ-21
ст. лейтенант вн. сл. І.В.Медведєв
|