Курс лекцій Львів 2013 ISBN 978-611-511-068-1


НазваКурс лекцій Львів 2013 ISBN 978-611-511-068-1
Сторінка1/10
Дата14.03.2013
Розмір1.56 Mb.
ТипКурс лекцій
bibl.com.ua > Психологія > Курс лекцій
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


Львівський державний університет внутрішніх справ

Факультет психології

Олег Лозинський

ПСИХОЛОГІЯ тероризму та переговорів

Курс лекцій

Львів – 2013
ISBN 978-611-511-068-1

УДК 316.35: 316.66

ББК 88.5

Л 72

Рекомендовано до друку

Вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ.

Протокол № 8 від 30 квітня 2010 р.
Рецензенти:

Карпенко З.С., завідувач кафедри педагогічної та вікової психології Прикар-патського національного університету імені В. Стефаника, д-р психол. наук, проф.

Денисенко В.М., завідувач кафедри теорії та історії політичної науки Львівського національного університету імені І. Франка, д-р. політ. наук, проф.

Гетьманчук М.П., завідувач кафедри філософії і політології Львівського держав-ного університету внутрішніх справ, д-р істор. наук, проф.




Лозинський О.М.

Л 72 Психологія тероризму та переговорів: Курс лекцій / О.М.Лозинський. – Львів: ЛьвДУВС, 2011. – 106 с.
У виданні розкрито головні питання психології тероризму, громадянської непокори, переговорних форм врегулювання протиріч.

Для студентів психологічних та політологічних спеціальностей.

Передрук тексту книги без посилання на її автора заборонене.
УДК 316.35: 316.66
ББК 88.5

ISBN 978-611-511-068-1
© Лозинський О.М., 2011

© Львівський державний університет внутрішніх справ, 2011

Зміст

ПСИХОЛОГІЧНІ ВИМІРИ ПОЛІТИЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ 4

Тема 1.
Нестабільність та конфлікти у світлі психологічних підходів 5


Динаміка розвитку соціальних конфліктів 8

Провокація та дискредитація у конфліктах 11

Тема 2.
Мирні та силові форми суспільно-політичного протистояння 15


Соціально-психологічні аспекти громадянської непокори 15

Соціальні наслідки державних видів силової конкуренції 17

Тема 3.
Тероризм та його психологічні передумови 20


Об’єкти, суб’єкти та види тероризму 22

Теоретичні тлумачення терористичної діяльності 26

Тема 4.
Психологічні особливості учасників терористичних груп 30


Рольові позиції осіб-терористів 30

Організаційна структура терористичних груп та методи їх нейтралізації 34

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕГОВОРІВ ЩОДО СОЦІАЛЬНОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ 40

Тема 5.
Переговори як засіб подолання
соціальних протиріч 40


Поняття переговорної взаємодії 40

Перцептивна, комунікативна, інтерактивна сторони переговорів 42

Види переговорних рішень 47

Тема 6.
Динаміка та стилі ведення переговорів 50


Етапи переговорів 51

Стилі й стратегії ведення переговорів 55

Тема 7.
Посередництво в переговорному процесі 59


Ролі «третьої сторони» у розв’язанні соціальних протиріч 62

Функції та етапи посередництва 63

Посередницька діяльність керівника та психолога 65

Вимоги до ведучого як посередника у ділових дискусіях 67

Тема 8.
Суперечки в переговорному процесі 68


Форми та прийоми суперечок під час переговорів 69

Ультиматум та шантаж під час переговорів 78

Тема 9.
Пóступки в переговорному процесі 79


Принципи пошуку компромісу під час переговорів 81

Перелік рекомендованої літератури 90

ПСИХОЛОГІЧНІ ВИМІРИ ПОЛІТИЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ

Тема 1.
Нестабільність та конфлікти у світлі психологічних підходів


Всі перебувають в стані війни з усіма як в суспільному, так і в особистому житті і кожний – самий із собою.

Платон (427–347 рр. до н.е.). «Закони».

Нестабільність в суспільстві та політиці – є звичним явищем, спокій в людських та суспільних стосунках поступається періодам, коли відбуваються усякі «трансформації», «реформування», «перебудови», «кризи», «тертя інтересів», «врегулювання», «відновлення добросусідства» тощо. Політичні вибори є найменшим за руйнівними наслідками засобом подолання накопиченого невдоволення в суспільстві, перегрупування політичних сил, проведення необхідних змін.

У рамках функціоналізму та консервативної ідеології суспільні зміни розглядаються як небажаний стан справ. Натомість «ідеалом», «нормою» визнаються «стабільність», «незмінність».

Реалістичний погляд на суспільне життя переконує, що «спокій» не притаманний для світу, суспільства та людини. Людина як жадаюча істота, є одним з джерел нестабільності, оскільки постійно чогось бажає, прагне, домагається, на чомусь наполягає, з чимось не погоджується, чогось уникає. У суспільстві кожна людина, кожна частина суспільства – соціальні групи, верстви, інституції – мають власні інтереси, які вступають в протиріччя між собою та інтересами спільноти. А зіткнення несумісних домагань породжує нестабільність.

Науковий аналіз соціальних протиріч досліджує конфліктологія як окремий науковий напрям.

Конфліктологія – галузь знань, що займається вивченням конфліктів, причин та наслідків суперечностей у різних сферах суспільного життя та свідомості людини.

Конфлікт (conflictus з лат.) – сутичка суперечливих тенденцій – ідей, мотивів, прагнень, цілей, що проявляється під час взаємодії:

  • різних соціальних груп (міжгрупові конфлікти);

  • людини з колективом, групою;

  • двох окремих осіб (міжособистісний конфлікт);

  • на рівні свідомості окремої особи (внутрішньоособистісний конфлікт).

Конфлікт у психологічному плані – це зіткнення характерів, волі та фізичних можливостей людей. Виграє переважно той, хто краще володіє собою, керує своїм психофізіологічним станом, хто більш адекватно оцінює ситуацію, щоб оволодіти нею.

Як окрема галузь знань конфліктологія з’явилася у 60-х роках ХХ століття, хоча її проблематику досліджували в рамках багатьох інших дисциплін – соціології, психології, філософії, економіки, політології, теорії міжнародних відносин. Виникнення конфліктології пов’язують з іменами низки дослідників, зокрема Т. Гоббс, К. Маркс, Г. Зіммель, Р. Дарендорф, Р. Мертон, Г. Маркузе.

Томас Гоббс (1588–1679) – англійський мислитель, прихильник ідеї природної рівності прав людей, що неминуче спричиняє ворожнечу, адже для всіх не вистачає тих благ, на які вони можуть претендувати. Цей стан природної рівності веде до «війни всіх проти всіх», в якій кожен відстоює свої права. Однак постійна війна відлякує людей, страх знищення спонукає людей до самообмеження своїх прав і домагань на користь «суспільного договору», в основі якого присутній особистий інтерес і вигода кожного члена спільноти. З цього часу «природна людина» стає «соціальною людиною», членом суспільства.

Карл Маркс (1818–1883) – німецький соціолог, політичний діяч, філософ. Робив акцент на міжкласових конфліктах: суперечність економічних інтересів робітників (які продають свою працю) та власників засобів виробництва. Цей класовий конфлікт може спричинити соціальні зміни (революції).

Георг Зіммель (1858–1918) – німецький соціолог, що розробляв «формальну соціологію», де влада в суспільстві ґрунтується на взаємозалежності заможних верств з підлеглими верствами людей.

Герберт Маркузе (1898–1979) – німецько-американський філософ. Стверджував, що людська свідомість та зовнішні соціальні обставини перебувають в простійному змаганні. Щоб упокорити громадян (робітничі верстви населення), інтегрувати їх в свою структуру, сучасне індустріальне суспільство вдається до хитрощів – намагається чимось зайняти їх увагу, підкидаючи їм фальшиві «цінності», «потреби» та «споживацький спосіб життя» Люди, перебуваючи у полоні фальшивих «цінностей», «ідей», стають духовно поневоленими, хоча їм здається, що вони насолоджуються свободою. Намагання людини звільнитися від таких хибних «цінностей», на думку Г. Маркузе, може стати причиною конфліктів. Однак це є шляхом людини до «справжнього» її існування. Лише звільнення своєї свідомості від хибних «цінностей» та «потреб» дає можливість людині стати самим собою, стати ініціатором змін: змінюючи світ, людина щоразу створює себе.

Роберт Мертон (нар. 1910) – американський соціолог, розробляв теорію аномії (неврегульованість), що вивчала руйнування єдності культури, втрату чіткої системи соціальних (ідеальних) норм, внаслідок чого життєвий досвід людей в суспільстві стає неузгодженим.

Ральф Дарендорф (нар. 1929) – німецько-британський соціолог, представник концепції соціального конфлікту. Свої погляди обґрунтовував суперечністю інтересів соціальних груп, які відрізняються мірою участі (неучасті) в політичному, соціальному пануванні.

Класифікація причин конфліктів. Конфлікти необхідно диференціювати відповідно до причин їх виникнення:

  • Емоційно-невротичні конфлікти – їх основу становлять емоційні стани індивіда (неврози, нав’язливі стани, патологічні потяги, розлад інтимних стосунків), що виливаються в усякого виду соціальні конфлікти від сімейно-побутових до економічних та ідеологічних.

Основа емоційно-невротичних конфліктів закладається в дитячому віці.

  • Соціально-психологічні конфлікти – основою яких є психологічна несумісність, тобто неусвідомлене, нічим невмотивоване неприйняття однієї людини іншої людини. Взаємостосунки між такими людьми викликають у них неприємні враження, емоційні стани.

Причинами соціально-психологічних конфліктів можуть бути боротьба за лідерство, соціальний вплив, престижний соціальний статус, увагу, підтримку оточуючих людей.

  • Сімейно-побутові – дисгармонія сімейних стосунків подружжя.

Причин таких конфліктів є безліч, від побутових негараздів, подружньої невірності до неприйняття світогляду, ідейних уподобань партнера.

  • Соціально-побутові конфлікти – суперечності, що пов’язані з неможливістю одночасно задовольнити житлові, побутові інтереси окремих осіб, сімей, груп.

  • Статусно-мотиваційні конфлікти – суперечність між наявним соціальним статусом та мотивами особи (мотиви безпеки, почуття власної гідності, належності до співтовариства). Такі конфлікти виникають у двох випадках:

  • «недовантаження» працівника, що сприймається ним як заниження його соціального статусу, приниженням його гідності, що штовхає людину до активності та конфліктогенності;

  • «перевантаження» працівника – людину завантажують додатковими обов’язками, за які вона не отримує визнання, а лише додаткові зауваження.

  • Комунікативні конфлікти – під час безпосереднього спілкування людей може виникати суперечність між змістом повідомлення одного з учасників діалогу та комунікативною формою (переважно принизливою, іронічною) в якій це повідомлення транслюється.

  • Владні конфлікти – суперечності між членами колективу за здобуття влади та її здійснення.

Сторона, яка не отримала доступу до влади, не отримала визнання своєї позиції може скерувати свої сили на гальмування справ, «вставляння палок в колеса», поодинці усувати членів команди опонента під час здійснення конкурентом владних повноважень.

  • Економічні конфлікти – економічна суперечність, при якій одна сторона (особа, група, держава) намагається задовольнити економічні потреби за рахунок іншої сторони.

  • Ідеологічні конфлікти – в їх основі суперечності поглядів людей (груп) на різноманітні питання життя суспільства, держави, свого колективу.

Учасники ідеологічного конфлікту можуть бути членами різних етнічних спільнот, релігійних груп, політичних організацій, а на рівні міждержавних відносин – учасниками різних політичних таборів, союзів тощо.

Особливості перебігу конфліктів. За швидкістю перебігу сутички та гостротою форми конфлікти поділяють на:

  • Короткотривалі бурхливі конфлікти – супроводжуються бурхливими спалахами емоцій (злості, ненависті) двох сторін та мають трагічні наслідки

  • Довготривалі бурхливі конфлікти – виникають в тих обставинах, коли суперечності з обох сторін є достатньо глибокими, стійкими, важкими для примирення. Сторони контролюють свої реакції і вчинки і ведуть підривну діяльність на шкоду опонентів.

  • Довготривалі м’які конфлікти – в таких конфліктах переважно є активною одна сторона, інша сторона не бажає загострення, постійно уникає відкритої конфронтації. Наслідки таких конфліктів важко прогнозувати. Багато що залежить від намірів ініціатора конфлікту, а також від ресурсів сторони, що уникає.

  • Короткотривалі м’які конфлікти – начебто найбільш сприйнятлива форма сутички сторін, коли це лише поодинокий випадок суперечностей. Коли ж така м’яка форма конфлікту повторюється періодично, то за цим може ховатися бажання однієї з сторін поступово дискредитувати супротивника.

Динаміка розвитку соціальних конфліктів


Поки ти під впливом гніву, тобі все заборонено. Чому? Саме тому, що ти вважаєш, що тобі дозволено геть усе.

Сенека (4–65 рр. н.е.). «Про гнів».

Кожна соціальна сутичка має свої особливості, породжені етапами розвитку конфліктів. Звернемо увагу на специфіку зародження, розвитку та розв’язання конфліктів.

Передконфліктний етап. Цей етап пов’язаний з виникненням передумов, які згодом можуть виплеснутися в боротьбу інтересів. У таких обставинах для стороннього спостерігача немає жодних ознак напруження, справи йдуть спокійно. Однак існуючі проблеми приховані за фасадом позірного благополуччя.

Тому варто перелічити, які обставини можуть сигналізувати про майбутні напруженості.

  • Тривалий безконфліктний (беземоційний) стан колективу, групи. Не чути критики, ніхто не висловлює претензій до співробітників (стилю керівництва), усіх усе влаштовує. У житті такого не буває, щоб все йшло настільки гладко, щоб кожен настільки чітко доповнював співробітників без жодних зауважень, побажань.

Критика необхідна, однак слід критикувати не людину загалом, а лише ті її форми діяльності, де вона здатна дати кращі показники, але не приклала до цього зусиль.

  • Постійна перевтома працівників. Така втомлюваність може бути пов’язана з фізичними та психологічними перенавантаженнями в колективі, сім’ї. Перенавантаження є причиною підвищеної збудливості, нервозності.

Втомлена особа може бурхливо і неадекватно виплеснути свої емоції навіть при незначному зауваженні. Коли партнер втомлений, не слід кепкувати з нього, поводитися зверхньо щодо нього.

  • Інформаційно-сенсорний та екзистенційний голод. Йдеться про недостачу життєвоважливої інформації, відсутність яскравих і сильних вражень. Відсутність необхідної інформації провокує появу чуток, домислів, породжує тривожність і спричиняє заворушення.

  • Наявність нерівних умов працівників для самореалізації. Не всіх членів колективу керівництво справедливо оцінює, окремі працівники роблять стрімку кар’єру без належних для цього заслуг, чи старанності. За таких умов виникають заздрощі до більш успішних, здібних.

Важливо, щоб в колективі, у сім’ї людина не почувала себе безпідставно обділеною, людиною «другого сорту».

  • Відсутність колективного духу. Важливо відчути, чи всі почувають себе членами команди незалежно від ланки спільної роботи, яку вони виконують.

На передконфліктному етапі між окремими людьми, групами загострення лише визрівають. Однак протистояння може і не відбутися, все залежить від того, якою є атмосфера в колективі, який рівень культури та вихованості її членів.

Вміння ясно й чітко формулювати свої думки не є тотожним вимогам ввічливості. У багатьох культурах прямолінійність висловлювань є ознакою низької культури. Тому під час спілкування співрозмовники (неважливо, чи це люди одного соціального статусу, чи ні) висловлюються, свідомо залучаючи фрази, які вказують на особисті сумніви та готовність прислухатися до заперечень іншої сторони. Така культура спілкування спрямована на відвернення можливого зіштовхування позицій сторін. Співрозмовники уникають прямолінійності у висловлюванні, що може принизити почуття гідності колег.

Етап зародження і дозрівання конфлікту. На етапі зародження конфлікту визріває «зіштовхування інтересів» у таких формах:

  • Уявне протистояння – конфлікту насправді немає, одна із сторін на основі своїх припущень уявляє, що конфлікт зародився. При цьому відносини людей можуть зіпсуватись через неточну інформацію, наклеп, чиюсь брехню.

  • Тертя інтересів – конфлікт стосується лише форми відносин між сторонами, однак не стосується моральних, матеріальних, духовних потреб та інтересів сторін.

  • Принципова несумісність інтересів – при цьому задоволення інтересів однієї групи (особи) можливе лише завдяки істотному ущемленню інтересів іншої сторони.

Аналізуючи ситуацію, слід чітко визначити, що саме ускладнило відносини сторін. Якщо це несуттєві причини (тертя інтересів, уявне протистояння), то непорозуміння швидко вичерпаються, слід докласти лише незначних зусиль. Якщо ж протиріччя мають принциповий характер (принципова несумісність інтересів), то протиріччя невідворотно будуть поглиблюватися і переростуть в конфлікт.

Під час дозрівання конфлікту сутичка інтересів сторін, яка визрівала, стає неминучою. За цих обставин проявляються стійкі несприятливі умови, про що свідчить психологічна атмосфера в колективі, групі. Сторонні люди швидше помічають існування суперечки, яка назріває, оскільки вони є більш вільними від суб’єктивних думок.

Сторони конфліктної ситуації можуть відчувати неблагополучний розвиток подій, однак або не цілком усвідомлюють причин суперечностей, або свідомо приховують свої наміри.

На етапі дозрівання конфлікту у сторін формується стійка психологічна установка – неусвідомлена готовність діяти у конфронтаційний спосіб стосовно одне одного в рамках двох варіантів поведінки:

  • Припинення контактів із супротивною стороною. Підсвідоме бажання зменшити сферу спільних відносин, своєрідний відступ однієї або двох сторін.

  • Підкреслення неприязного ставлення. Неприємні емоційні стани від контактів одна з сторін реалізує в словесній «атаці», агресії стосовно іншої сторони.

Шляхи усвідомлення конфлікту. Саме тепер сторони чітко починають усвідомлювати конфлікт своїх інтересів. Вони можуть починати свідомо формувати свою позицію у стосунках, планувати можливі наслідки протиріччя. Зокрема обидві сторони можуть дійти висновку про небажаність конфліктних відносин і висловлять готовність відмовитися від конфронтації.

Найбільш радикальний розвиток подій настає тоді, коли двоє учасників доходять висновку про непримиренність їх інтересів і починають мобілізацію ресурсів для розв’язання конфлікту на свою користь.

Два останні варіанти йдуть шляхом поглиблення конфлікту. Однак, чи є на цьому етапі можливості відвернення безпосереднього зіткнення? Певною мірою такі можливості є. Наведемо декілька прийомів, які можуть зменшити напругу конфлікту, який уже назрів:

  • Психологічна атака – один з партнерів бере на себе ініціативу і прямолінійно пропонує своєму опонентові з’ясувати причини суперечностей. Він звертається до опонента: «Давайте з’ясуємо стосунки…» Цей шлях прийнятний, коли опонент не сприйме такий крок як прояв слабкості, боязні, безпринципності.

  • Демонстрація небажаних наслідків – цей миротворчий сценарій краще доручити посередникам (бажано впливовим). Посередникам слід дати чітке розуміння того, що внаслідок конфлікту постраждає не лише одна з сторін, але конфлікт може похитнути перспективи посередників. Головна ідея такого розв’язку: «Якщо не погасити конфлікт, то…».

  • Письмове звернення – мова йде про письмове звернення до опонента. Лист більш прийнятний для відвертої розмови. Передовсім ініціатор листа може уважно, відкинувши зайві емоції, укласти прийнятний текст. Також для опонента письмове звернення, без візуального контакту, є більш прийнятним шляхом з’ясування протиріч.

Етап безпосереднього конфлікту. Є ситуації, коли уникати відкритого конфлікту немає можливості (наприклад, прилюдно принижена гідність і честь одного з учасників протистояння). На конфлікт слід іти в інтересах справи, коли людині, яка добросовісно і чесно виконує свої обов’язки, інший свідомо протидіє, відверто саботує або відверто дискредитує результати її діяльності. Це, звичайно, тривалі, ззовні непомітні конфлікти, однак небезпечні своїми наслідками.

Неможливо дійти консенсусу з нахабним «паразитом», або з людьми з кримінальними нахилами. Звичайно, не слід ігнорувати ймовірних небезпек. Не кожний готовий до відвертої конфронтації з криміналітетом (явним, прихованим).

Якщо прийнято рішення йти на конфлікт, то проаналізуємо найбільш типові варіанти розвитку подій.

  • Демонстрація переваги – якщо ваша пропозиція мирного вирішення суперечки відкинута, слід продемонструвати, що ваша позиція в конфлікті більш потужна. Продемонструйте, зокрема, що вас підтримує більшість співпрацівників; ви маєте більше зв’язків з авторитетними, впливовими людьми; авторитет, здобутки вищі, ніж опонента.

  • Демонстрація відмови – спосіб психологічного тиску, демонстрація різкого охолодження стосунків з опонентом.

Під час зустрічі не подаєте йому руки, вживаєте стриманий беземоційний тон розмови, відвертаєтесь від нього плечима.

  • Інверсія конфліктної реакції – публічна демонстрація гнучкості.

Коли ваш опонент привселюдно приготувався до жорсткого нападу – його обеззброюють несподівано дружнім до нього ставленням, позитивно висловлюються про його заслуги, компетентність.

Словесний конфлікт. Коли опонент не відмовляється від загострення стосунків, то неминучим є словесний конфлікт. При цьому дві сторони публічно висловлюють одне одному оцінкові судження, неприємні запитання, погрози (в різкій, пом’якшеній, метафоричній, іронічній, спокійній, емоційній формі). Мета словесного конфлікту – зниження статусу співрозмовника. В обставинах словесного змагання головне завдання не потрапити в логічно безвихідну ситуацію, дати аргументовану відсіч принизливим фразам опонента. Коли вам адресоване «важке» запитання можна використати такі варіанти словесної поведінки:

  • Зменшення значення запитання. До такого прийому вдаються в обставинах, з яких трудно знайти оптимальний вихід, наприклад, коли задано явно провокативне запитання, відповідь не яке має дискредитувати відповідаючого.

Наприклад: «В цьому питанні немає жодного змісту, сформулюйте його чіткіше…», «У запитанні міститься відповідь на нього…»

  • Зниження статусу особи, що задала запитання.

Наприклад: «Ваші закиди свідчать про вашу некомпетентність, недосвідченість», «запитання свідчить про нерозуміння автором суті справи», «скажіть, хто вас уповноважив задавати таке питання».

  • Перенесення питання на інший предмет обговорення. Завдання цього комунікативного прийому – розрядити гостроту питання, перевести розмову в ширший контекст, отримати можливість скерувати розмову у вигідне для вас русло, відвести увагу слухачів на інші проблеми.

Наприклад: «Ваша думка складається з декількох окремих питань. Не будемо обговорювати очевидні для всіх речі, а з’ясуємо лише ті проблеми, які дійсно важливі для обговорення і які замовчує співрозмовник…»

  • Затягування часу з відповіддю на запитання. Завдання цього комунікативного прийому – зволікати з подачею відповіді, отримати час, щоб знайти найбільш оптимальну форму відповіді, вийти з непростої ситуації з найменшими втратами. Цього можна досягти завдяки уточнюючим запитанням.

Наприклад: «На це запитання неможливо дати скороспілу відповідь.

Провокація та дискредитація у конфліктах


Переростання соціального конфлікту з прихованого стану у явні агресивні дії сторін передбачає наявність певного стимулу, який змусить учасників конфлікту врешті діяти публічно, виявляти свої правдиві наміри, висловлювати правдиве ставлення одне до одного. Такий стимул має назву провокації (див. рис. 9).


Прихований передконфліктний стан



Провокація



Конфлікт
Рис. 9. Роль провокації у виявленні конфлікту
Поняття «провокація» з латинської мови означає (pro – неначе; voco – кликати, запрошувати) – нещиро закликати, запрошувати, доводити до очікуваного емоційного стану, піддавати когось ризику, звинувачувати у злочині, ставити когось у небезпечне становище. Слово provocator в латинській мові вживалося у значенні: «особа, яка кидає виклик», «гладіатор з особливими прийомами».

Провокація – специфічний вид соціальної поведінки одного з учасників конфлікту (або сторонньої особи), що має на меті спонукати супротивника вдатися до емоційного, необдуманого реагування і тим самим поставити його у хитку, ризиковану, програшну позицію.

Провокація є особливим видом публічних людських взаємин, при яких, крім сторін конфлікту, є ще «глядач», або «арбітр» – сторона, яка має стати очевидцем конфлікту. «Арбітрами» можуть бути друзі, колеги по роботі, правоохоронці, суд, політичні партнери і союзники, міжнародна громадськість тощо.

Людина-провокатор намагається певними діями або словами вивести з рівноваги свого опонента, щоб він своєю невиваженою поведінкою втратив авторитет в очах «арбітра». Засобом провокації може бути дія або судження людини-провокатора, яке принижує гідність супротивника.

Провокативний «стимул» спонукає людину, захищаючись, виявити бурхливі емоції, втратити самовладання, висловити невиважені судження, вчинити необдумані дії, іншими словами – скомпрометувати себе. «Арбітр» за таких обставин отримує можливість споглядати спровоковану сторону і сформувати про неї нову думку.

З допомогою провокації можна спричинити ворожнечу між людьми – колишніми друзями, колегами, партнерами, політичними союзниками.

Дискредитація є інформаційною атакою на особу, завдяки якій людину намагаються позбавити громадської довіри, усунути її з мережі соціальних стосунків. Внаслідок дискредитації людину ізолюють, позбавляють можливості реалізувати свої здібності, завдають душевних і фізичних страждань.

Дискредитація (з латин. dis-credit – без кредиту) – це дії однієї з сторін конфлікту, які спрямовані на знеславлення, позбавлення опонента довіри з боку оточуючих людей. Поняття дискредитації є близьким за змістом до «безпідставного осуду», «створення негативного іміджу», «чорного PR», «наклепу», «поширення чуток» стосовно особи або соціальної групи.

Законодавство України кваліфікує дискредитацію (наклеп) як правопорушення, що спричиняє моральну шкоду людині й виявляється у приниженні честі, гідності, ділової репутації фізичної або юридичної особи (Цивільний Кодекс України, ст. 23, п. 4).

Далеко не всі конфлікти, які спричинені моральною шкодою, доходять до судового розгляду, тому громадяни змушені самотужки відстоювати свою репутацію, що постраждала внаслідок публічних конфліктів.

Історія зберігає безліч фактів усунення з суспільної арени людей завдяки цілеспрямованому спотворенню публічної думки про них. Нерідко ця технологія завершувалася фізичним насильством щодо безпідставно осуджених людей, як це відбулося з давньогрецьким філософом Сократом, італійським природодослідником Джордано Бруно і цілих суспільних верств й народів у ХХ сторіччі – геноцид цілих народів.

Структура дискредитації є типовою. Для цього потрібні дві конфліктуючі сторони, соціальне середовище (громадськість) з певними ідеологічними, культурними, моральними цінностями, а також «арбітр» (суд, правління, колектив, громадськість), волею якого намагаються усунути конкурента.

Поширення неправдивої інформації про особу спотворює у свідомості громадськості образ людини, їй приписують аморальні, злочинні, некомпетентні якості. Така опінія має потягнути за собою санкції (арешт, остракізм, звільнення з посади).

Інформація, що «очорнює», може різко змінити сприйняття оточуючими свого колеги, товариша, керівника, політика. Громадськість часто не може довідатися, хто ж є ініціатором наклепницьких дій і перевірити, чи інформація є достовірною.

Така суспільна ситуація має за мету змусити «арбітра» усунути особу, на яку поширено наклеп, з мережі суспільних відносин.
Запитання для самоперевірки та завдання для самостійної роботи:

  • Що таке «конфлікт» і на яких рівнях взаємодії він проявляється?

  • Які причини «емоційно-невротичних», «соціально-психологічних», «сімейно-побутових», «соціально-побутових», «статусно-мотиваційних», «владних», «комунікативних» та «ідеологічних» конфліктів?

  • Назвіть ознаки передконфліктного стану.

  • Охарактеризуйте методи відвернення безпосереднього зіткнення сторін «психологічна атака», «демонстрація небажаних наслідків», «письмове звернення».

  • Охарактеризуйте шляхи ескалації конфлікту у формі «демонстрації переваги», «демонстрації відмови», «інверсії конфліктної реакції».

  • Охарактеризуйте явище «провокації» та її місце в структурі конфліктної ситуації.

  • Що таке «дискредитація» та яка мета застосування цього прийому соціального змагання?
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Курс лекцій Львів 2013 Л 72 Рекомендовано до друку
...
Курс лекцій Київ 2006 Київський Національний Університет культури і мистецтв
Безклубенко Сергій Данилович. Основи філософських знань. Курс лекцій для слухачів Академії пепрукарського мистецтва та студентів...
Курс лекцій СУМИ 2003 МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ...
Курс лекцій спрямований на надання студентам допомоги по вивченню навчального курсу з „Торгового права” та розрахований на студентів...
ISBN Філософія фінансової цивілізації: людина у світі грошей Збірник...
Філософія фінансової цивілізації: людина у світі грошей: Збірник наукових праць. Книга / Редколегія. Відп секретар З. С. Скринник....
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ...
Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с
КУРС "ІСТОРІЯ ПЕРЕКЛАДУ" СПИСОК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСНОВНОЮ ЛІТЕРАТУРОЮ Основні підручники
Зорівчак Р. П. Реалія і переклад (на матеріалі англомовних перекладів української прози). – Львів: Вид-во Львів ун-ту, 1989. – 256...
УКРАЇНА БОГОРОДЧАНСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ
На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 14. 08. 2013 р. №611-Р «Про затвердження плану заходів з проведення у 2013...
Курс лекцій Черкаси 2012

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів освітнього рівня «бакалавр»
Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки...
«Права людини. Право та обов’язок»; урок з учнями 8 класу Чуднівської...
В Чуднівському районі відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 14. 08. 2013 року №611-р «Про затвердження плану...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка