“З А Т В Е Р Д Ж У Ю”
В.о. начальника УПБ та АРР МНС України
в Миколаївській області
полковник внутрішньої служби
М.І.Поступальський
“ “ 2003 року.
ПЛАН-КОНСПЕКТ
для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки
з особовим та начальницьким складом СДПЧ-3.
ТЕМА № 5: Основи професійної психології. Спостереження, його роль і функції в оцінці ситуації. Формування практичних навичок візуальної діагностики у процесі спостереження та рекомендації з їх застосування. Особливості професійного спілкування. Рекомендації з його організації. Механізм впливу на особистість (демонстрація, навіювання). Основні поняття екстремальної психології. Професійна діяльність в екстремальних умовах. Психологічна характеристика фактору ризику та небезпечності діяльності пожежного. Психологічна готовність працівників пожежної охорони до дій в екстремальних умовах
МЕТА: розглянути з особовим та начальницьким складам СДПЧ-3 основні положення теми.
ЧАС:1година.
МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: учбовий клас.
ЛІТЕРАТУРА: Психологія / За ред. Ю.Л. Трофімова. – К., 2000. Корнєв М.Н., Коваленко А.В. Соціальна психологія. – К., 1995. Самонов А.П. Психология для пожерных. – Пермь, 2000. Самонов А.П. Психология для пожежних. – Пермь, 2000. Практична психология / Под ред. М.К.Тутушкиной. – СПб., 1988. Корнев М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія. – К., 1995.
.
Хід заняття.
1.Організаційний момент – 5 хвилин:
- перевірка присутніх;
оголошення теми і мети заняття, питань які вивчатимуться.
2.Контроль знань – 5 хвилин;
- перевірка засвоєння раніше пройденого матеріалу.
3.Викладення матеріалу теми – 40 хвилин.
Спілкування. Його функції. Засоби спілкування.
Основні правила спілкування.
Способи візуальної психодіагностики.
Механізм ідентифікації та рефлексії. Їхня роль у спілкуванні, взаємодії людей в групах.
Навіювання, наслідування як механізм впливу на діяльність, поведінку людини.
Важливим видом людської діяльності є спілкування. Сутність спілкування полягає у взаємодії суб’єктів діяльності. Поняття “спілкування” вживається у психологічній літературі в різних значеннях: як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн); як один із видів людської діяльності (Б.Г. Ананьєв, М.С. Каган, О.О. Леонтьєв); як специфічна форма інформаційного зв’язку (А.Д. Урсул, Е.О. Рєзников). У широкому розумінні спілкування – це та сторона людської діяльності, що вказує на зв’язок та взаємодію людей у процесі матеріального та духовного виробництва, спосіб реалізації соціальних відносин, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи в процесі їхньої життєдіяльності. Спілкування може бути матеріальним і духовним, прямим (безпосереднім) і масовим (опосередкованим). Спілкування – як соціальне, так і індивідуальне явище. Важливими функціями спілкування, які виділяє Б. Ломов, є: інформаційно-комунікативна (передача і прийом інформації); регуляційно-комунікативна (регуляція власної поведінки та поведінки інших людей); афективно-комунікативна (емоційна сфера людини).
Г. Андреєва виділяє три сторони спілкування: комунікативну (обмін інформацією між тими, хто спілкується); інтерактивну (взаємодія, що виявляється в організації людьми взаємних дій, спрямованих на організацію спільної діяльності); перцептивну (розуміння людини людиною). [5]
Процес спілкування реалізується за допомогою вербальних та невербальних засобів. Вербальні засоби спілкування – це мова (письмова та усна). Невербальні засоби – міміка, пантоміміка, жести, інтонація, дистанція тощо.
У процедурі спілкування виділяються такі етапи: потреба в спілкуванні; орієнтація в цілях спілкування; орієнтація в особистості співбесідника; планування змісту спілкування; вибір конкретних засобів спілкування та поведінки; сприйняття та оцінка реакції співбесідника; корекція напрямку, стиля, методу спілкування.
● Типи спілкування: функціонально-рольове (начальник та підлеглий, викладач і курсант); міжособистісне (участь двох і більше людей у спілкуванні); ділове спілкування (спілкування, спрямоване на вирішення проблем, на досягнення предметної домовленості); рапортне спілкування (спілкування з односторонньою довірою).
Одиницею виміру спілкування є контакт – зв’язок людини з людиною, зближення у спілкуванні, який виявляється в таких формах: присутність, обмін інформацією, сумісна діяльність, взаємна активність.
У процесі спілкування виявляється подібність і розбіжність соціальних установок, які породжують симпатії та антипатії між людьми і визначають рівень їхньої сумісності. Сумісність розкриває наявність внутрішньої єдності суб’єктів спілкування. Метод соціометрії дає змогу визначити реальну та бажану потребу людей бути разом. Сумісність – максимальне, суб’єктивне задоволення партнерів один одним.
Види сумісності: 1. фізична сумісність означає гармонійне поєднання людей, виконуючих сумісну діяльність (сумісність у силі та витривалості);
2. психофізіологічна – сумісність якостей темпераментів. У спілкуванні та взаємовідносинах краще порозуміння відбувається між людьми різних темпераментів; 3. соціально – психологічна сумісність передбачає схожість характерів та здібностей. Під час спілкування виникають непорозуміння між партнерами, які слугують причиною конфліктів, вони називаються бар’єрами спілкування.
● До психологічних компонентів професійного спілкування належать ті, які характеризують співробітника органів внутрішніх справ у взаємодії з колегами, керівництвом підрозділів, представниками різних організацій, підприємств та закладів та з різними категоріями населення. Важливою умовою професіонального спілкування є пізнання тих, з ким доводиться взаємодіяти під час службової та бойової діяльності. Ця справа нелегка, тому що людина – це складний об’єкт сприйняття і пізнання, їй властиві ознаки, які не піддаються безпосередньому спостереженню, також людина може «грати певну роль», маскувати свої почуття і переживання з корисливих мотивів, видавати себе за іншого.
● Спробуємо визначити інформаційні психологічні ознаки, які слід враховувати пожежнику при професійному спілкуванні. Це мова, стиль, стиль мови, логіка, тембр, експресія, емоційність, темп, інтонація тощо. Позитивні стосунки з іншими можна налагодити, лише коли між тими, хто спілкується, встановлюється доброзичлива атмосфера.
Основні правила професійного спілкування: уважно слухати співбесідника, дати людині можливість викласти свою точку зору, бути ввічливим і не ображати словом, частіше посміхатися, користуватися відкритими жестами, слідкувати за інтонацією голосу, менше критикувати та засуджувати людину. За умов користування такими правилами можна виявити такі якості співбесідника: за змістом його висловлювань визначити суть його поглядів та переконань, потреб, мети, планів; за викладом думок, відповідей, побудовою речень та словниковим запасом можна визначити інтелектуальні здібності, рівень освіти; за темпом мовлення, інтонацією можна визначити темперамент, рівень емоційної стійкості, рівень культури тощо. Знання особливостей професійного спілкування слід добре засвоїти працівникам пожежного нагляду.
● Психологи А.А. Бодальов, В.М. Панфьоров спеціально вивчали в експериментальних умовах, що робить найбільше сильне враження при знайомстві. Виявилося, перше, що впадає в око і запам’ятовується людині, – це зачіска, що може змінювати обличчя до невпізнанності. Тому важливе значення слід приділяти своїй зачісці та зовнішньому вигляду. [12] Після зачіски ми звертаємо увагу на очі людини, які, як відомо, є дзеркалом душі. Очі можуть бути добрими, холодними, променистими, хитрими, злими, колючими. Вони надають людині певного вигляду: довірчого, настороженого, агресивного. Посмішка людини нас дуже приваблює, особливо якщо вона добра і привітна, а не зла, натягнута. Не даремно відомий американський фахівець зі спілкування Дейл Карнегі як першу заповідь гарного спілкування проголосив: якщо хочете сподобатися людині - посміхайтеся, вчіться посміхатися. У цілому вираз обличчя формується мімікою, що в одних людей дуже динамічна, різноманітна, а в інших – бідна, від чого складається враження похмурості, непривітності, скритності. Людей вирізняють також манера поведінки, жести, хода, рухи тіла. Цікаво, що, коли люди довго не бачаться, вони впізнають один одного найчастіше не по обличчю, а по окремих жестах і манері рухів. Коли ми починаємо з людиною говорити, то в мовленні виділяються дві сторони: сам текст (слова) – що говориться – та підтекст – як говориться, з якою інтонацією. Ті самі слова «так», «добрий день» можна вимовити привітно, шанобливо, а можна – зло і сердито. Інтонація є могутнім виражальним засобом. Молоді спеціалісти не завжди розуміють значення цього засобу. «Адже я ніяких образливих слів не сказав», - скаржаться вони. Але образити можна і без слів, не текстом, а підтекстом. Слідкуйте за своїми інтонаціями, і ви побачите, як відразу зміниться ставлення людей до вас. Можна додати, що від одягу також залежить враження про неї.
● Не менш важливу роль у спілкуванні відіграють сформовані соціальні стереотипи, установки й еталони сприйняття, життєві уявлення, сформовані в кожної людини, і, звичайно, рівень психологічної культури в частині вміння сприймати й оцінювати іншого.
Зустрічаючи нову людину, ми відразу відносимо її до певної категорії та будуємо свою поведінку згідно зі сформованим стереотипом. Зовнішні ознаки: велике чоло – розумне, квадратне підборіддя – сильна воля, повні люди – добродушні, худі – сердиті й замкнуті.
Психологи розрізняють три типи установок на сприйняття іншої людини: позитивна, негативна й адекватна. При позитивній установці ми переоцінюємо позитивні якості і даємо людині великий аванс, що виявляється в неусвідомлюваній довірливості. Негативна установка призводить до того, що сприймаються в основному негативні якості іншої людини, що виражається в недовірливості, підозрілості. Найкраща, звичайно, адекватна установка на те, що в кожного є як позитивні, так і негативні якості.
М.К. Тутушкіна наводить приклад типових перекручувань уявлення про іншу людину. [55]
Ефект ореола – вплив загального враження про людину на сприйняття й оцінку окремих властивостей її особистості. Якщо в групі склалася думка про людину, що вона дуже гарна, то її поганий учинок розцінюється як випадковість. І навпаки, якщо всі вважають людину поганою, то гарний учинок цієї людини також оцінюється як випадковість. Цей ефект дуже часто заважає адекватно сприймати людей і створює умови, за яких здібні та яскраві індивідуальності зовсім не можуть працювати в даній групі, тому що гарне не помічається, а погане перебільшується.
Ефект послідовності. На судження про людину найбільший вплив робить інформація, подана про неї в першу чергу. Звичайно той, хто хоче нашкодити людині, довідавшись про щось неприємне щодо неї і навіть не перевіривши інформацію, біжить розповісти начальнику і його найближчому оточенню. Виправдовуватися і доводити, що все було не так, безперспективно.
Дуже розповсюдженим є ефект авансування, коли людині приписують неіснуючі позитивні якості, а зіштовхуючись з її неадекватною поведінкою, розчаровуються, засмучуються.
Ефект проектування на інших людей особистих властивостей викликає чекання відповідної поведінки по нашій моделі. Цей ефект дуже часто зустрічається і виявляється в невмінні людей прийняти точку зору іншої людини.
● Вивчення різних аспектів процесу спілкування показує, що зміст кожного з них включає в себе певні способи впливу індивідів один на одного. Тільки з метою аналізу можливе ізольоване, поза контекстом професійної діяльності, вивчення способів впливу. Насправді ж і вплив за допомогою знаків, і механізми ідентифікації, і рефлексії реалізуються в ході діяльності та визначаються у змістовному плані її характеристиками.
Ідентифікація (з лат. «ототожнення») – процес емоціонального та іншого самоототожнення особистості з іншою людиною, образом, групою, який виражається в готовності відчувати, переживати, діяти по відношенню до іншої людини так, якби цією іншою була вона сама .
Рефлексія (з лат. «відображення») – самоаналіз, усвідомлення, оцінка умов і перебігу особистісної діяльності та внутрішнього життя. Рефлексувати означає звертати свідомість на самого себе, аналізувати свій психічний стан.
Якщо мета впливу – зміна поведінки та діяльності партнера по спілкуванню, то напрямок цієї зміни визначається цілями спільної діяльності. Професійне спілкування працівників пожежних підрозділів різноманітне за формами, воно виникає не тільки в усталених групах, а й у випадкових стихійних групах, які не пов’язані спільною діяльністю у виконанні службових обов’язків. Традиційним для соціальної психології є виокремлення таких способів впливу: зараження, навіювання, наслідування, мода і чутки. Українські психологи М.М. Корнєв, А.Б. Коваленко [27] детально характеризують ці явища.
Зараження – це неусвідомлювана, мимовільна схильність індивіда до певних психічних станів. Воно здійснюється не через пасивне споглядання і більш-менш усвідомлене прийняття зовні очевидних зразків поведінки (як у наслідуванні), а через передачу психічного настрою, який має великий емоційний заряд, через загострення почуттів та пристрастей. Ефект заразливості зовнішнього впливу визначається не тільки силою його емоційного заряду, а й самим фактом безпосереднього психічного контакту між тими, хто спілкується. Механізм зараження переважно зводиться до ефекту багаторазового взаємного підсилення емоційного впливу партнерів по спілкуванню. Вивчення цієї проблеми в соціальній психології вважається недостатнім.
Паніка належить до таких явищ, які важко піддаються вивченню. Її не можна безпосередньо фіксувати, оскільки, по-перше, ніколи наперед не відомий час її виникнення; по-друге, в ситуації паніки важко залишатися спостерігачем: у тому й полягає її грізна сила, що будь-яка людина, потрапивши в ситуацію паніки, тією чи іншою мірою піддається їй. Під час паніки починають одночасно діяти кілька соціально-психологічних механізмів впливу на поведінку людини. Спрацьовують механізми комунікативного, перцептивного та інтерактивного впливу. Дуже часто паніка ініціюється чутками, засобами масової інформації, соціальними, політичними подіями. Український психолог В.О. Моляко, розглядаючи психологічні наслідки Чорнобильської катастрофи, вказує на умови виникнення будь-якої паніки: наявність шокуючого стимулу та дефіцит інформації про подію, особливо інформації вірогідної, водночас надлишок інформації неперевіреної з неофіційних (здебільшого чуток) джерел. Люди, які були охоплені панікою, виявляли такі особливості поведінки:
1) неадекватну оцінку ситуації, перебільшення небезпеки, прагнення врятуватися втечею;
2) підвищену метушливість, хаотизм поведінки або її загальмованість;
3) зниження дисципліни, працездатності;
4) пошук заспокійливих засобів (ліків, алкоголю);
5) прагнення одержати інформацію, а отже, підвищений інтерес до всіх повідомлень, чуток, новин.
Об’єктом спеціального соціально-психологічного дослідження навіювання стало порівняно недавно. В.М. Бехтерев одним із перших здійснив спробу спеціально розглянути це явище стосовно суспільного життя, хоч опис цього феномену можна знайти і в інших авторів того часу (Г. Лебон, Г. Тард, М.К. Михайловський). Навіювання – це процес психічного впливу на людину чи групу при послабленому усвідомленому контролі, некритичній оцінці змісту повідомлень, які сприймаються.
На відміну від зараження як способу одночасного співпереживання людьми спільного психічного стану, навіювання виключає однаковість переживання ідентичних емоцій та уявлень об’єктом навіювання, індуктором та реципієнтом. Воно є пізнішою формою соціально-психологічного впливу і зумовлене розвитком вербальної активності людини, її індивідуальності. Зараження має неперсоніфікований характер.
Найповніше навіювання вивчалося і використовувалося у зв’язку з медичною практикою, психотерапією, навчанням. У соціальній психології навіювання, або сугестія (з лат. – навчати, навіювати, радити), розглядається у двох аспектах: як стихійний компонент повсякденного спілкування; як спеціально організований різновид комунікативного впливу (використовується в засобах масової інформації, рекламі, моді, психологічній війні, релігії, політиці). За методами реалізації навіювання може бути прямим і опосередкованим, спрямованим і стихійним. Навіювання може здійснюватися за допомогою вербальних (слова, інтонація) і невербальних (жести, міміка, оточуюча обстановка, дії іншої людини) засобів.
До механізмів, способів впливу людей один на одного за умов переважно негрупової поведінки належить і наслідування, роль якого в житті особистості та групи досить важлива. Наслідування спрямоване на відтворення індивідом певних зовнішніх рис і зразків поведінки, манер, дій, вчинків, які характеризують об’єкт пізнання, і позначене при цьому певною емоційною й раціональною спрямованістю. За допомогою наслідування Г. Тард намагався пояснити найважливіші явища суспільного життя: відтворення, поширення й уніфікацію винаходів та відкриттів, які забезпечують, з одного боку, прогрес, а з іншого - стабільність соціальних відносин. Г. Зіммель вбачав у наслідуванні засіб залучення індивіда до системи групових цінностей, який дає змогу уникнути персональної відповідальності й необхідності вибору за рахунок надання переваги тій чи іншій моделі поведінки, вважав його одним із суттєвих засобів взаєморозуміння.
Наслідування відіграє значну роль у поведінці людей. Під його впливом формуються не тільки найпростіші навички діяльності, а й духовні цінності – ідеї, смаки, нахили, манери поведінки. Особливо велике позитивне значення наслідування має на ранніх етапах становлення і розвитку людини.
Мода (з лат. – норма, правило, міра) – це форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом настроїв, смаків, захоплень, які домінують у суспільстві. Мода поєднує багато суперечливих тенденцій та механізмів соціально-психологічного спілкування: ідентифікацію та негативізм, уніфікацію та персоналізацію, наслідування та протиставлення. До її особливостей належить те, що вона виявляється в усіх сферах суспільного життя: економіці, політиці, мистецтві, побуті, спорті тощо. Мода дуже тісно пов’язана зі смаками та звичаями людей. З першими її зближують змінність та рухливість, з другими – повторюваність та усталеність.
Чутка – це повідомлення, що надходить від однієї або більше осіб, про нічим не підтверджені події. Як правило, вони стосуються важливих для певної соціальної групи чи людини явищ, зачіпають актуальні для них потреби та інтереси. Очікування одержати задоволення в інформації є головним мотивом сприймання та відтворення почутого (чутки). Як специфічний різновид міжособистісного спілкування чутки відображають загальну інформаційну ситуацію в суспільстві або великій соціальній групі. Вони пов’язані не тільки з певною актуальною подією, а з пануючими в суспільстві масовими настроями та громадською думкою, відтворюють існуючі стереотипи й установки людей.
Не знаючи, звідки йде чутка, люди часто схильні вірити тому, що повідомлення – з надійного джерела. Це надає чутці несправжньої вірогідності, тобто її можна вважати формою престижного навіювання. У подібних випадках відбувається явище емоційного зараження, яке звужує поле свідомості та зменшує критичне ставлення до повідомлення.
Найкращий спосіб припинення чи принаймні зменшення чуток – широка, ґрунтовна і послідовна подача дійсних фактів, взагалі без посилання на чутки. Важливим при цьому є авторитет та престиж джерела інформації, комунікатора, який для більшості аудиторії має образ незалежного експерта чи спеціаліста.
|
Прочитати
Дати під запис
-//-
Дати під запис
Дати під запис
Дати під запис та пояснити
Прочитати та пояснити
Дати під запис
Дати під запис
Дати під запис
Прочитати та пояснити
Дати під запис
Дати під запис
Дати під запис
Дати під запис
Прочитати
Дати під запис
Дати під запис
|
4. Закріплення вивченого матеріалу 5 хв.
Питання для закріплення:
Що називаємо спілкуванням?
Які функції виконує спілкування?
Дайте характеристику комунікативній, інтерактивній та перцептивній стороні спілкування.
Які є засоби спілкування?
Дайте визначення поняттю сумісність.
Назвіть інформаційні психологічні ознаки, які слід враховувати пожежнику при професійному спілкуванні.
Сформулюйте основні правила спілкування.
У чому особливості ділового спілкування?
Спробуйте пояснити важливість знання способів візуальної психодіагностики.
Дайте характеристику механізмам ідентифікації та рефлексії. Визначте їхню роль у спілкуванні, взаємодії людей в групах груп.
Який механізм зараження, як способу впливу?
Навіювання, наслідування як механізм впливу на діяльність, поведінку людини.
5. Підбиття підсумків – 5 хв.:
- вказати на питання, які вимагають підвищеної уваги;
- оголосити оцінки;
- відповісти на запитання.
Конспект склав:
Начальник СДПЧ-3
майор внутрішньої служби О.І. Корчинський.
“___” жовтня 2003 року.
|