Способи формування готовності до майбутньої діяльності працівників освітніх організацій.
Насамперед варто сформувати настанову на діяльність, причому не тільки в себе, айв учнів. З давніх часів кращими способами формування настанови були певні ритуали. Ритуал — це умовний рефлекс, пов’язаний із подальшою діяльністю. Воїни, що дружно викрикують вітання своєму вождю, чи учні, що встають, коли вчитель заходить до класу, — усі вони налаштовуються на майбутню діяльність. Учителю корисно розробити свою систему ритуалів. При цьому варто пам’ятати: якщо сам учитель має потребу в однократному налаштовуванні перед роботою, то аудиторії часто необхідне повторення ритуалу. Таким ритуалом може бути і вітання, і перекличка, якщо вона не забирає багато часу, і короткі усні задачі, що задаються періодично, і щось емоційно позитивне наприкінці заняття. Отже, активний ритуал створює настанову на діяльність.
Далі варто провести “розминку” мислення, орієнтовану на вид майбутньої інтелектуальної діяльності. Так, якщо має бути робота з абстрактним матеріалом, то розминку можна провести у формі усного рахунку. Якщо має бути діяльність, пов’язана з проектуванням, то краще вирішити яку-небудь наочну задачу. Але оскільки у всіх випадках треба буде викладати, розповідати матеріал, то для цього необхідно активізувати мовну функцію, вербальне мислення, необхідно налаштувати на цю функцію. Вона особливо важлива для людей інтровертованих, замкнутих, що віддають перевагу внутрішній рефлексії над зовнішнім спілкуванням. Можна порадити “розговоритися” до початку уроку, розігріти себе не обмірковуванням того, про що буде сказано, а його частковим проговоренням уголос. А ще краще вимовити голосно і чітко кілька скоромовок. Вони активізують мовно-мисленнєву функцію, знімають емоційне напруження, а також можуть виконувати роль ритуалу готовності.
Вважається, що успіху досягає саме той, хто знає, що робити, зазнавши невдачі. Тому варто заздалегідь програти в уяві різні варіанти поведінки (зазначаючи можливі варіанти в “партитурі уроку”, як робить диригент перед концертом на репетиції) залежно від того, як поведеться клас. Учні можуть не включитися у проблему, не захотіти виконувати завдання, не засміятись у відповідь на жарт. Як на це відреагувати, не почати комплексувати? Усе це варто продумати заздалегідь.
Насамперед учіться планувати. Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність великої кількості планів уроків часто веде до плутанини, безпам’ятності й почуття, що незакінчені проекти висять над головою як дамоклів меч. Приділіть планам якийсь час, коли це буде можливо, і попрацюйте над ними доти, доки не закінчите.
Визнайте і прийміть обмеження. Багато хто з нас ставить перед собою абсолютно недосяжні цілі. Але людина не може бути досконалою, тому часто виникає почуття неспроможності чи невідповідності, незалежно від того, наскільки добре ми виконали що-небудь. Ставте перед собою цілі, які зможете досягти.
Розважайтесь. Іноді необхідно втекти від життєвих проблем і розважитися. Знайдіть заняття, що було б захоплюючим і приємним.
Будьте позитивною особистістю. Не критикуйте інших. Учіться хвалити інших за ті речі, що вам у них подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих.
Учіться терпіти і прощати. Нетерпимість до інших призведе до фрустрації і гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе вам прийняти їх.
Уникайте нездорової конкуренції. У житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але занадто велике прагнення вигравати в багатьох галузях життя створює напруження і тривогу, робить людину агресивною.
Регулярно робіть фізичні вправи. Перевіртеся в лікаря до того, як займатися за якою-небудь системою. Краще виконувати ту програму, що приносить вам задоволення.
Розповідайте про свої неприємності. Знайдіть друга, священика чи консультанта-психолога, із якими ви можете бути відверті.
Учіться безмедикаментозного методу розслаблення. Медитація, йога, аутогенне тренування і прогресивна релаксація можуть бути вивчені за допомогою акредитованих компетентних учителів і професійних психологів.
Педагогічна свідомість багато в чому заповнена міфами, ілюзіями, стереотипами, що, з одного боку, дають змогу педагогові з мінімальними витратами оперативно вирішувати складні проблеми, що виникають у його діяльності, а з іншого боку — призводять до виникнення таких станів, як “емоційне згоряння”, психоенергетичне виснаження.
Є стереотипи, що перешкоджають роботі педагога:
• про спокій (учитель завжди повинен бути спокійним, врівноваженим).
• про стриманість (учитель завжди повинен бути стриманий і тримати дистанцію).
• про любов до всіх учнів (учитель повинен виявляти однакове ставлення до всіх учнів у класі).
• про необхідність приховування почуттів, які можна усвідомити і контролювати.
• про педагогічну самопожертву, що виявляється в настанові вчителя на повну віддачу роботі, прагненні забути про всіх і жити тільки інтересами школи.
Така концентрація на професійній діяльності веде до повної розгубленості педагогів, що виходять на пенсію і відчувають “екзистенціальний вакуум”.
Тому, щоб зберегти психічне здоров’я і в процесі роботи, і після її закінчення, учитель початкових класів має зруйнувати міфи і бути людиною і на роботі. У школі усе має бути по-справжньому, а не як у “Королівстві викривлених дзеркал”.
Роздатковий матеріал №3
Дослідження емоційного вигорання педагогів Термін „емоційне вигорання’’ введений американським психіатром Х.Дж. Фрейденбергером в 1974 році для характеристики психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно насиченій атмосфері при наданні професійній допомозі. Спочатку цей термін визначався як стан знемоги, виснаження з відчуттям власної даремності.
До 1982 р. в англомовній літературі була опублікована понад тисяча статей по емоційне вигорання. Представлені в них дослідження носили головним чином описовий і епізодичний характер. Первинна кількість професіоналів, яких розглядали як схильних до „емоційного вигоранння’’, було небагато. Це були співробітники медичних установ і різних добродійних організацій.
Р.Шваб (1982 р.) розширює групу професійного риску: це – перш за все вчителя, поліцейські, юристи, тюремний персонал, політики, менеджери всіх рівнів. Як пише До Маслач, один з провідних фахівців з дослідження "эмоційного вигорання’’: „діяльність цих професіоналів вельми різна, але всіх їх об'єднує близький контакт з людьми, який, з емоційної точки зору, часто дуже важко підтримувати тривалий час”.
Можна передбачити, що синдром емоційного вигорання, що характеризується емоційною сухістю педагога, розширенням сфери економії емоцій, особовою усунутістю, ігноруванням індивідуальних особливостей що вчаться, робить досить сильний вплив на характер професійного спілкування вчителя. Дана професійна деформація заважає повноцінному управлінню учбовим процесом, наданню необхідній психологічній допомозі, становленню професійного колективу. Реальна педагогічна практика демонструє, що сьогодні досить чітко просліджується факт втрати інтересу до учня як до особи, неприйняття його таким, яким він є, спрощення емоційної сторони професійного спілкування. Багато педагогів відзначають у себе наявність психічних станів, що дестабілізують професійну діяльність, - тривожність, смуток, пригніченість, апатія, розчарування, хронічна втома.
Психологічний словник дає нам таке визначення емоційного вигорання: Синдром емоційного вигорання (СЕВ) - це реакція організму, що виникає у наслідок тривалої дії професійних стресів середньої інтенсивності. СЕВ - це процес поступової втрати емоційної, когнітивної і фізичної енергії, що виявляється в симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичного стомлення, особистої усунутості і пониження задовільненості від виконання роботи. У літературі як синонім синдрому емоційного вигорання, вживається термін "синдром психічного вигорання". [4]
Синдром емоційного вигорання розглядається також як механізм психологічного захисту у формі
повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі дії. Іншими словами одним з видів емоційного вигорання є стрес і депресія.
Будь-яке перевантаження, незалежно від його походження, викликає захисну реакцію. Це знайдений стереотип емоційної, частіше всього, професійної поведінки. Проте, можна сказати, що емоційне вигорання носить як позитивний, так і негативний характер оскільки "Вигорання" - частково функціональний стереотип, оскільки дозволяє дозувати і економно витрачати енергоресурси організму. В той же час можуть виникати його дисфункційні наслідки, коли "вигорання" негативно позначається на виконанні професійної діяльності і стосунках з партнерами. Час від часу СЕВ позначається поняттям "Професійне вигорання", що дозволяє роздивлятися це явище в аспекті особистої деформації під впливом професійних стресів. [3]
Професія вчителя відноситься до «групи ризику», оскільки вчитель піддається інформаційним і емоційним стресам, емоційному вигоранню.
Інформаційний стрес виникає при великому об'ємі інформації, при необхідності часто приймати рішення.[ 4 ] Емоційний стрес виникає в конфліктних ситуаціях, в яких людина тривалий час не може задовольнити свої біологічні і соціальні потреби. [ 4 ] Основними причинами емоційного стресу є – прискіпливість, критика себе і інших, прихована образа, гнів, відчуття провини і так далі.
Виділяють такі типи особистості вчителя, схильних до емоційного вигорання і стійких до нього. В схильних типів педагогів частіше просліджується схильність до конкуренції, агресивності, нетерпіння, занепокоєння, експресивна мова, відчуття браку часу. Дослідники стресу виявили тенденцію відповідати на стресові ситуації однаковими характерними реакціями, які обумовлені системою психологічних механізмів. [ 3 ].
Після того, як факт існування емоційного вигорання став загальновизнаним, виникло питання про причини його виникнення і чинники сприяючих його розвитку або гальмуванню.
Традиційно ці чинники групувалися в два великі блоки: зовнішні, до яких відносяться особливості професійної діяльності і внутрішні - індивідуальні характеристики особи [4]
Решетова Т.В. виділяє такі чинники, які впливають на емоційне вигорання:
- не емоційність або невміння спілкуватися;
- алекситимия у всіх проявах (неможливість висловити словами свої відчуття), завжди пов'язано з тривогою;
- трудоголізм, коли відбувається камуфляж якої-небудь проблеми роботою (працеголік найчастіше прикриває темпом свою професійну неспроможність);
- люди без ресурсів (соціальні зв'язки, родинні зв'язки, кохання, професійна спроможність, економічна стабільність, мета, здоров'я і так далі)
Розглянемо також класифікацію В.В.Бойко, який виділяє ряд зовнішніх і внутрішніх передумов, що провокують емоційне вигорання.
Група організаційних (зовнішніх) чинників, до яких відносяться умови матеріального середовища, зміст роботи і соціально-психологічні умови діяльності, є найбільш показною в області досліджень вигорання. Не випадково в деяких роботах підкреслюється домінуюча роль цих чинників у виникненні вигорання. Розглянемо їх:
- хронічна напружена психоемоційна діяльність;
- дестабілізуюча організація діяльності;
- підвищена відповідальність за виконувані функції і операції;
- неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності: ;
-психологічно важкий контингент, з яким має справу професіонал у сфері спілкування.
До внутрішніх чинників, обумовлюючи емоційне вигорання, в своїй статті "Енергія емоцій в спілкуванні: погляд на себе і на інших”, В.В.Бойко відносить наступні чинники:
- схильність до емоційної ригідності;
- інтенсивна інтеріоризація (сприйняття і переживання) обставин професійної діяльності;
- слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності;
- етичні дефекти і дезорієнтація особи. [ 2 ]
Дуже детально освітлює симптоми всіх трьох фаз Бойко В.В. в своїй статті "Енергія емоцій в спілкуванні: погляд на себе і інших”, розглянемо їх.
Фаза "напруги”. Нервова (тривожна) напруга служить передвісником і "запускаючим” механізмом у формуванні емоційного вигорання. Напруга має динамічний характер, що обумовлюється вимотуючою постійністю або посиленням психотравмуючих чинників. Фазу напруги формують такі симптоми:
1 . Симптом "переживання психотравмуючих обставин”.
Виявляється усвідомленням психотравмуючих чинників професійної діяльності, які важко або зовсім неусувні, що посилюються. Нерозв'язність ситуації наводить до розвитку інших явищ "вигорання”.
2. Симптом "незадоволення собою”.
В результаті невдач або нездатності вплинути на психотравмуючі обставини, людина зазвичай випробовує незадоволеність собою, вибраною професією, посадою, конкретними обов'язками. Діє механізм"емоційного переноса”- енергетика прямує не лише і не стільки зовні, скільки на себе. Принаймні, виникає замкнутий енергетичний контур "Я і обставини”: враження від зовнішніх чинників діяльності постійно травмують особу і спонукали її знов і знов переживати психотравмуючі елементи професійної діяльності.
3. Симптом ”загнаності у клітку”.
Виникає в результаті стресу так би мовити логічне продовження стресу, що розвивається. Коли психотравмуючі обставини дуже давлять і усунути їх неможливо, до нас часто приходить відчуття безвихідності. Це наводить до посилення психічної енергії і, якщо вона не знаходить виходу, якщо не спрацював який-небудь засіб психологічного захисту, включаючи "емоційне вигорання”, то людина переживає відчуття "загнаності в клітку”.
4. Симптом "тривоги і депресії”.
Виявляється у зв'язку з професійною діяльністю в особливо ускладнених обставинах, спонукаючих до емоційного вигорання як засобу психологічного захисту. Симптом "тривоги і депресії”, - мабуть, крайня крапка у формуванні тривожної напруженості при розвитку емоційного вигорання.
Фаза "резистенции”. Вичленення цієї фази в самостійну вельми умовно. Фактично опір наростаючому стресу починається з моменту появи тривожної напруги. Це природно: людина усвідомлено або несвідомо прагне до психологічного комфорту, понизити тиск зовнішніх обставин за допомогою наявних в його розпорядженні засобів.
Причини «синдрому згорання»
• напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка з боку колег;
• недостатні умови для самовираження, експериментування та інновацій;
• одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконуваної роботи;
• вкладання в роботу значних особистісних ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання з боку керівництва;
• зверхність у ставленні до вчителів початкових класів;
• робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру;
• невмотивованість учнів, результати роботи з якими «непомітні»;
• невирішені особистісні конфлікти.
Одним із суттєвих чинників, що запобігають посиленню “синдрому згоряння”, є прийняття вчителем початкових класів особистої відповідальності за те, що відбувається. Якщо вчитель у всьому, що відбувається, звинувачує своє оточення, то почуття безсилля і безнадійності тільки зростає.
Для вчителів, як правило, визначаються три чинники, які відіграють суттєву роль в “емоційному згорянні” учителя початкових класів: особистісний, рольовий і організаційний. З розвитком “згоряння” пов’язана значущість роботи. Якщо робота оцінюється як незначуща у власних очах, то синдром розвивається швидше (ось чому важливо вчителеві початкових класів усвідомлювати важливість і вирішальність власного місця у процесі становлення особистості учня).
На емоційний стан учителів початкових класів впливають як організаційний клімат у колективі, так і, ставлення адміністрації. Якщо остання забезпечує працівникам можливість професійного зростання, усіляко підтримує, чітко розподіляє обов’язки, то в колективі переважатиме емоційно-позитивна атмосфера.
Зокрема, М. Джехода виділяє шість аспектів психічного здоров’я:
1. Позитивне ставлення до себе.
2. Оптимальний розвиток, ріст і самоактуалізація особистості.
3. Психічна інтеграція.
4. Особиста автономія.
5. Реалістичне сприйняття оточення.
6. Уміння адекватно впливати на оточення.
Якщо бажаєте дати дітям задоволення, радощі, щастя, будьте справедливими до них, виробіть у собі чуйність до їхніх прагнень, переживань. Виявляйте повагу до малої людської істоти, уникайте вчинків, які матимуть натяк на неправду і насильство. Жоден учитель не може забувати, що він повсякчас навчає і виховує дітей. Метод його навчання має відповідати інтелектові й етиці дитини.
Основними труднощами в діяльності вчителя початкових класів є емоційне напруження та страхи, що досить часто викликають стан стресу. Оскільки вчителі початкових класів мають вплив на своїх учнів, то їхній стрес може викликати аналогічний стан у молодших школярів, блокуючи розвиток їхнього таланту.
Отже, ознаки стресового напруження (за Шеффером):
• неможливість зосередитися на чому-небудь;
• занадто часті помилки в роботі;
• погіршення пам’яті;
• почуття втоми, що виникає занадто часто;
• дуже швидке мовлення; думки, що часто “вивіюються”;
• часті болі, не спричинені фізичними проблемами;
• підвищена збудливість;
• робота не приносить радості;
• утрата почуття гумору;
• різке зростання кількості випалених цигарок;
• пристрасть до спиртного;
• постійне відчуття голоду або відсутність апетиту чи смаку до їжі;
• неможливість вчасно закінчити роботу.
Основна психологічна проблема в діяльності вчителя початкових класів – це постійний стан напруженості, пов’язаний з необхідністю внутрішнього налаштування на певну поведінку, мобілізації всіх сил на активні й доцільні дії.
Психологічні дослідження засвідчили, що стан готовності містить кілька компонентів:
• інтелектуальний — розуміння завдань, обов’язків, знання засобів досягнення мети, прогноз діяльності;
• емоційний — упевненість в успіху, наснага, почуття відповідальності;
• мотиваційний — інтерес, прагнення домогтись успіху, потреба успішно виконати поставлене завдання;
• вольовий — мобілізація сил, зосередженість на завданні, відволікання од перешкод, подолання сумнівів.
Учителю початкових класів потрібно кілька разів упродовж дня формувати в себе стан готовності, приводячи в гармонію всі її компоненти.
|