Тренінгова програма не допоможе вам повністю уникнути стресу, але допоможе ставитись до нього як до певної сходинки в нашому житті, на яку потрібно піднятись та прямувати далі… Для використання у роботі практичними психологам

• 
  Однофакторна модель емоційного вигорання (Пайнс, Аронсон). Згідно цієї моделі, вигорання - стан фізичного, емоційного і когнітивного виснаження, яке викликається тривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях. Виснаження виступає головною причиною ( фактором), а інші прояви дисгармонії переживань і поведінки вважають наслідком. На думку прихильників цієї моделі, ризик емоційного вигорання загрожує не тільки представникам соціальних професій.
  
• 
  Двофакторна модель (Д. Дирендонк, В. Шауфелі, Х. Сікста). Синдром емоційного вигорання зводиться до двомірної конструкції, яка складається з емоційного виснаження і деперсоналізації. Перший компонент, який одержав назву «афективного», стосується сфери скарг на власне здоров’я, фізичне самопочуття, нервове напруження, емоційне виснаження. Другий - деперсоналізація - проявляється у змінах ставлення або до пацієнтів, або до себе. Він одержав назву «установочного».
  
• 
  Трьохфакторна модель (К. Маслач, С. Джексон). Синдром психічного вигорання являє собою трьохмірний конструкт, який включає в себе емоційне виснаження, деперсоналізацію і редукцію особистих досягнень. Емоційне виснаження розглядається як основна складова емоційного вигорання і проявляється у зниженому емоційному фоні, байдужості и емоційному перенасиченні.
  

• 
  Чотирьохфакторна модель (Firth, Mims, Iwanicki, Schwab). У чотирьохфакторній моделі вигорання один із його елементів (емоційне виснаження, деперсоналізація чи редуковані професійні досягнення) поділяється на два окремих фактори. Наприклад, деперсоналізація, пов’язана з роботою і з реципієнтами відповідно і т. д.
  
• 
  Процесуальні моделі емоційного вигорання розглядають вигорання як динамічний процес, який розвивається в часі і має певні фази чи стадії. Процесуальні моделі розглядають динаміку розвитку вигорання як процес зростання емоційного виснаження, внаслідок якого виникають негативні установки у відношенні до суб’єктів професійної діяльності. Спеціаліст, якого подолало вигорання, старається створити емоційну дистанцію у стосунках з ними як спосіб подолати виснаження. Паралельно розвивається негативна установка у ставленні до власних професійних досягнень (редукція професійних досягнень).
  
• 
  Динамічна модель (Б. Перлман і Е.А. Хартман). Емоційне вигорання як динамічний процес, що розвивається в часі, характеризується зростаючою ступінню вираженості його проявів. Ця модель описує розвиток процесу емоційного вигорання як прояв трьох основних класів реакції на організаційні стреси. Це:
  

• 
  фізіологічні реакції, що проявляються у фізичних симптомах (фізичне виснаження);
  
• 
  афективно-когнітивні реакції (емоційне і мотиваційне виснаження, деморалізація/деперсоналізація);
  
• 
  поведінкові реакції, які виражаються в симптоматичних типах долаючої поведінки (дезадаптация, дистанціювання від професійних обов’язків, знижена робоча мотивація і продуктивність).
  

• 
  Згідно процесуальної моделі (М. Буриш) розвиток синдрому емоційного вигорання проходить ряд стадій. (детальніше див. Стадії емоційного вигорання).
  

1. 
   почутті байдужості, емоційного виснаження (людина не може віддаватися роботі так, як це було раніше);
   
2. 
   дегуманізації (розвитку негативного ставлення до своїх колег і клієнтів);
   
3. 
   негативному самосприйнятті у професійному плані - недостатність почуття професійної майстерності.
   

• 
  почуття байдужості, емоційного виснаження, спустошення (людина не може віддаватися роботі так, як це було раніше);
  
• 
  дегуманізація (розвиток негативного ставлення до своїх колег і клієнтів);
  
• 
  негативне самосприйняття в професійному плані (почуття недостачі почуття професійної майстерності).
  

• 
  Різке підвищення втомлюваності;
  
• 
  Хронічна втома;
  
• 
  Головний біль;
  
• 
  Сприйнятливість до змін зовнішнього середовища;
  
• 
  Зміни артеріального тиску;
  
• 
  Астенія (безсилля, слабість);
  
• 
  Обмеження рухів шиї, болі в спині;
  
• 
  Мимовільні рухи - стискання кулаків, скованість;
  
• 
  Збільшення чи втрата ваги;
  
• 
  Задишка;
  
• 
  Безсоння;
  
• 
  Статева дисфункція
  

• 
  Недостатність емоцій, не емоційність;
  
• 
  Песимізм, цинізм і черствість в роботі та особистому житті;
  
• 
  Байдужість і втома;
  
• 
  Відчуття фрустрації і безпорадності, безнадія;
  
• 
  Дратівливість, агресивність;
  
• 
  Тривога, посилення ірраціональної тривожності, нездатність зосередитися;
  
• 
  Депресія, почуття провини;
  
• 
  Нервові ридання, істерики, душевні страждання;
  
• 
  Втрата ідеалів чи надій, чи професійних перспектив;
  
• 
  Збільшення деперсоналізації власно чи інших (люди стають безликими, як манекени);
  
• 
  Переважає почуття самотності.
  

• 
  Робочий час більше 45 годин на тиждень;
  
• 
  Під час робочого дня з’являється втома і бажання перерватися, відпочити, відпочити;
  
• 
  Байдужість до їжі, без надлишків;
  
• 
  Мале фізичне навантаження;
  
• 
  Виправдання вживання тютюну, алкоголю, ліків;
  
• 
  Нещасні випадки (наприклад, травми, падіння, аварії і т. д.)
  
• 
  Імпульсивна емоційна поведінка.
  

• 
  Зменшення інтересу до нових теорій та ідей в роботі;
  
• 
  Зменшення інтересу до альтернативних підходів у вирішенні проблем (наприклад, в роботі);
  
• 
  Збільшення туги, апатії чи недостача куражу, смаку та інтересу до життя;
  
• 
  Надавання переваги стандартним шаблонам, рутині, аніж творчому підходу;
  
• 
  Цинізм чи байдужість до новизни, нововведень;
  
• 
  Мала участь чи відмова від участі у розвиваючих експериментах (тренінгах, навчанні);
  
• 
  Формальне виконання роботи.
  

• 
  Немає часу чи енергії для соціальної активності;
  
• 
  Зменшення активності та інтересу до планування вільного часу, до хоббі;
  
• 
  Соціальні контакти обмежуються роботою;
  
• 
  Обмежені взаємостосунки з іншими, як вдома, так і на роботі;
  
• 
  Відчуття ізоляції, нерозуміння інших та іншими;
  
• 
  Відчуття недостачі підтримки з боку сім’ї, друзів, колег.
  

1. 
   Перша стадія емоційного вигорання («медовий місяць»). Працівник зазвичай задоволений роботою і завданнями, ставиться до них з ентузіазмом. Однак, в процесі продовження робочих стресів професійна діяльність починає приносити все менше задоволення і працівник стає все менше енергійним.
   
2. 
   Друга стадія («недостача палива»). З’являється втома, апатія, можуть виникнути проблеми зі сном. За відсутності додаткової мотивації і стимулювання у працівника втрачається інтерес до своєї праці або зникають привабливість роботи в даній організації і продуктивність його діяльності. Можливі порушення трудової дисципліни і віддаленість (дистанціювання) від професійних обов’язків. У випадку високої мотивації працівник може продовжувати горіти, підживлюючись внутрішніми ресурсами, але на шкоду власному здоров’ю.
   
3. 
   Третя стадія (хронічні симптоми). Надмірна праця без відпочинку, особливо «трудоголіків», призводить до таких фізичних явищ, як виснаження і схильність до захворювань, а також до психологічних переживань - хронічної дражливості, загостреної злоби чи почуття пригніченості, «загнаності в кут». Постійне переживання нестачі часу (синдром менеджера).
   
4. 
   Четверта стадія (криза). Як правило, розвиваються хронічні захворювання, в результаті чого людина частково чи повністю втрачає працездатність. Посилюються переживання невдоволеності власною ефективністю і якістю життя.
   
5. 
   П’ята стадія емоційного вигорання («пробивання стіни»). Фізичні і психологічні проблеми переходять в гостру форму і можуть спровокувати розвиток серйозних небезпечних захворювань, які загрожують життю людини. У працівника з’являється стільки проблем, що його кар’єра знаходиться під загрозою.
   

1. 
   Перша стадія - напруження, пов’язане з додатковими зусиллями для адаптації до ситуаційних робочих потреб. Таке напруження викликають два найбільш імовірних типи ситуацій. Перший: навички і вміння працівника недостатні, щоб відповідати статусно-рольвим і професійним вимогам. Другий: робота може не відповідати його очікуванням, потребам чи цінностям. Ті й інші ситуації створюють протиріччя між суб’єктом і робочим оточенням, що запускає процес емоційного вигорання.
   
2. 
   Друга стадія супроводжується сильними відчуттями і переживаннями стресу. Багато стресогенних ситуацій можуть не викликати відповідних переживань, оскільки відбувається конструктивне оцінювання своїх можливостей і усвідомлюваних вимог робочої ситуації. Рух від першої стадії емоційного вигорання до другої залежить від ресурсів особистості і від статусно-рольвих та організаційних змінних.
   
3. 
   Третя стадія супроводжується реакціями основних трьох класів (фізіологічні, афективно-когнітивні, поведінкові) в індивідуальних варіаціях.
   
4. 
   Четверта стадія являє собою емоційне вигорання як багатогранне переживання хронічного психологічного стресу. Будучи негативним наслідком психологічного стресу, переживання вигорання проявляється як фізичне, емоційне виснаження, як переживання суб’єктивного неблагополуччя - певного фізичного чи психологічного дискомфорту. Четверта стадія образно співставляється з «затуханням горіння» при відсутності необхідного палива.
   

1. 
   Попереджуюча фаза
   
   1. 
      Надмірна участь:
      

• 
  надмірна активність;
  
• 
  відмова від потреб, не пов’язаних з роботою, витіснення із свідомості переживань невдач і розчарувань;
  
• 
  обмеження соціальних контактів.
  

• 
  почуття втоми;
  
• 
  безсоння;
  
• 
  загроза нещасних випадків.
  

2. 
   Зниження рівня власної участі:
   
   1. 
      У ставленні до співпрацівників, пацієнтів:
      

• 
  втрата позитивного сприйняття колег;
  
• 
  перехід від допомоги до нагляду і контролю;
  
• 
  приписування вини за власні невдачі іншим людям;
  
• 
  домінування стереотипів у поведінці у ставленні до співпрацівників, пацієнтів - поява негуманного підходу до людей..
  

• 
  відсутність емпатії:
  
• 
  байдужість;
  
• 
  цинічні оцінки.
  

• 
  небажання виконувати свої обов’язки;
  
• 
  штучне продовження перерв у роботі, запізнення, закінчення роботи раніше, ніж потрібно;
  
• 
  акцент на матеріальний аспект при одночасному незадоволенні роботою.
  

• 
  втрата життєвого ідеалу;
  
• 
  почуття переживання того, що інші люди використовують тебе;
  
• 
  заздрість.
  

3. 
   Емоційні реакції:
   
   1. 
      Депресія:
      

• 
  постійне почуття провини, зниження самооцінки;
  
• 
  необґрунтовані страхи, лабільність настрою, апатія.
  

• 
  захисні установки, звинувачення інших, ігнорування власної участі в невдачах;
  
• 
  відсутність толерантності і здатності до компромісу;
  
• 
  недовірливість, конфлікти з оточенням.
  

4. 
   Фаза деструктивної поведінки
   
   1. 
      Сфера інтелекту:
      

• 
  зниження концентрації уваги, відсутність здатності виконувати складні завдання;
  
• 
  ригідність мислення, відсутність уяви.
  

• 
  відсутність власної ініціативи;
  
• 
  зниження ефективності діяльності;
  
• 
  виконання завдань чітко за інструкцією.
  

• 
  байдужість, уникання неформальних контактів;
  
• 
  відсутність участі в житті інших людей або надмірна прив’язаність до однієї людини;
  
• 
  уникання тем, пов’язаних з роботою;
  
• 
  самодостатність, самотність, відмова від хобі, сум.
  

5. 
   Психосоматичні реакції і зниження імунітету;
   

• 
  нездатність до релаксації у вільний час;
  
• 
  безсоння, сексуальні порушення;
  
• 
  підвищення тиску, тахікардія, головні болі;
  
• 
  болі в хребті, порушення травлення;
  
• 
  залежність від нікотину, кофеїну, алкоголю.
  

6. 
   Розчарування і негативна життєва установка:
   

• 
  почуття безпорадності і безсенсовності життя;
  
• 
  екзистенційний відчай.
  

• 
  емоційну виснаженість;
  
• 
  деперсоналізацію (цинізм);
  
• 
  редукцію професійних досягнень.
  

Симптоми професійного вигорання

• 
  відчуття постійної втоми не тільки ввечері, але і вранці, відразу після сну (симптом хронічної втоми);
  
• 
  відчуття емоційного і фізичного виснаження;
  
• 
  зниження сприйнятливості і реактивності у зв’язку зі змінами зовнішнього середовища (відсутність реакції зацікавленості на чинник новизни або реакції страху на небезпечну ситуацію);
  
• 
  загальна астенізація (слабкість, зниження активності та енергійності, погіршення біохімії крові і гормональних показників);
  
• 
  частий безпричинний головний біль; постійні розлади шлунково-кишкового тракту;
  
• 
  різка втрата або різке збільшення ваги;
  
• 
  повне або часткове безсоння;
  
• 
  постійний загальмований, млявий стан і бажання спати протягом всього дня;
  
• 
  задишка або порушення дихання при фізичному або емоційному навантаженні;
  
• 
  помітне зниження зовнішньої та внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.
  

• 
  байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, відчуття пригніченості);
  
• 
  підвищена дратівливість на незначні, дрібні події;
  
• 
  часті нервові зриви (спалахи невмотивованого гніву або відмова від спілкування, замкнення у собі);
  
• 
  постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації немає причин (відчуття провини, образи, сорому, підозрілість, скутість);
  
• 
  відчуття неусвідомленого неспокою і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так, як треба»);
  
• 
  відчуття гіпервідповідальності і постійне почуття страху, що «щось не вдасться» або «я не впораюся»;
  
• 
  загальна негативна настанова на життєві і професійні перспективи (за типом «як не намагайся, все одно нічого не вийде»).
  

• 
  відчуття, що робота стає все важчою і важчою, і виконувати її — все важче і важче;
  
• 
  співробітник помітно змінює свій робочий режим (збільшує або скорочує час роботи);
  
• 
  постійно, без необхідності, бере роботу додому, але і вдома її не робить;
  
• 
  керівникові важко ухвалювати рішення;
  
• 
  відчуття даремності, зневіра, що справи поліпшаться, зниження ентузіазму у ставленні до роботи, байдужість до її результатів;
  
• 
  невиконання важливих, пріоритетних завдань і «зациклення» на дрібних деталях, не відповідна до службових вимог витрата більшої частини робочого часу на мало усвідомлюване або не усвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;
  
• 
  дистанційність від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної критичності;
  
• 
  зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотичних засобів.
  

• 
  неадекватно підвищується плинність кадрів (від 100% і більше на рік, тобто, протягом року звільняються практично всі співробітники, а деякі працюють менше року);
  
• 
  знижена мотивація працівників до праці, занадто часті «перекури» і «чайні перерви» (більше 30 % від загального обсягу робочого часу; кількість «перекурів» у «вигорілих» співробітників збільшується в 3-4 рази);
  
• 
  співробітники із симптомами хронічної втоми, професійного вигорання, витрачають на звичайну роботу на 40 % більше часу ніж звичайно;
  
• 
  занадто висока конфліктність персоналу і важка атмосфера в організації.
  

• 
  зменшення включеності співробітників в роботу;
  
• 
  зниження задоволеності працею;
  
• 
  збільшення плинності кадрів;
  
• 
  погіршення соціально-психологічного клімату в колективі;
  
• 
  збільшення несприятливих фізичних і емоційних симптомів;
  
• 
  погіршення якісних і кількісних показників роботи;
  
• 
  збільшення компенсацій на забезпечення здоров'я співробітників.