|
|
Скачати 5.79 Mb.
|
|
17 Розділ І Вступ до загальної психології впливає на об'єктивність вияву психічних явищ. Наявність приладів та активне втручання в умови проведення та діяльність людини порушує цілісність і природність її психіки. Тому експеримент доцільно поєднувати з іншими методами психологічного дослідження. Опитування в психології — це отримання інформації про різноманітні факти психічного життя зі слів людини. Якщо опитування проводять у письмовій формі, його називають анкетуванням, а якщо в усній — бесідою. Анкетування застосовують у тих випадках, коли дослідник обмежений у часі або не може зустрітися з досліджуваними особисто. Людина, яка відповідає на запитання анкети, може давати відповіді або у вільній формі, або вибирати запропоновані варіанти. Для підвищення вірогідності результатів часто до основного переліку питань додають окрему їхню групу, що дає змогу оцінити ступінь щирості відповіді (наприклад, «Чи Ви ніколи не запізнювались на роботу чи побачення?», «Чи всі Ваші звички хороші та бажані?»). Бесіду проводять у тому випадку, коли дослідник має достатньо часу та може особисто побачитись із досліджуваним. її проводять за певними правилами: заздалегідь визначають мету бесіди; питання мають бути чіткими і зрозумілими; вона має відбуватися в невимушеній, дружній атмосфері. Бесіду, яка має чітко визначену тему, проводять в одних і тих самих умовах і якщо вона охоплює наперед заданий перелік запитань, називають інтерв'ю. Бесіда дає адекватніші результати, ніж анкетування, оскільки дає змогу фіксувати додаткову інформацію про досліджуваного (наприклад, вираз обличчя, посмішка тощо). У сучасній психології поширеним методом стають тести. Це є методи діагностичного дослідження, які дають змогу зробити найімовірніший висновок про рівень розвитку тих чи інших психічних явищ чи особистості загалом. Перші тести виникли на початку XX ст., їхнім творцем вважають Френсіса Гальтона. Тести можуть використовувати для виявлення особливостей темпераменту і характеру; рівня розвитку загальних і творчих здібностей; професійної придатності; несвідомих потягів та потреб. Оцінюючи тестовий метод дослідження, слід зазначити, що він дає лише «моментальну фотографію» рівнярозвитку людини в час обстеження. 18 Тому не можна лише на його основі передбачити майбутнє психічного розвитку людини. Вагомим недоліком тесту є те, що досліджуваний, знаючи його зміст, може свідомо вплинути на результати, спотворивши їх. Саме тому поширене уявлення про простоту та доступність тестового методу дослідження не відповідає дійсності. Використання тестів можливе лише за умови посилання на загальнопсихологічні знання та компетентність у галузі теорії та практики психодіагностичних досліджень. Використання тестів непрофесіоналами з метою надання рекомендацій іншим людям суперечить етичним нормам психології. Методи опрацювання даних. У психології розроблено різні методи опрацювання отриманих даних, однак найчастіше використовують математико-статистичний (кореляційний, дисперсійний, факторний, кластерний аналіз тощо). Він запозичений з прикладної математичної статистики. Основна мета їхнього застосування полягає у підвищенні обґрунтованості наукових висновків. Застосовуючи ці методи у психології, слід пам'ятати, що статистичний аналіз дає змогу встановити та визначити кількісну залежність явищ, проте не розкриває їхнього змісту. Сутність психічних явищ встановлюють шляхом їхньої наукової інтерпретації. Інтерпретаційні методи забезпечують тлумачення результатів, отриманих у дослідженні. До них належать генезисний та структурний методи. Генезисний метод розкриває вертикальні зв'язки між фазами чи рівнями розвитку психіки. Наприклад, пояснюючи результати гнучкості мислення студентів п'ятого курсу спеціальності комп'ютерних технологій, ми наводимо їхні результати, отримані на першому курсі. Зміна отриманих показників засвідчує розвиток цієї характеристики мислення впродовж усього часу навчання. Структурний метод розкриває горизонтальні зв'язки між психічними явищами. Так, щоб пояснити особливості уяви студентів-програмістів, ми можемо порівняти їхню уяву з уявою студентів-психологів. Виявлені відмінності можуть вказувати на характерні особливості у структурі уяви кожної з досліджених груп. 19 Розділ І Вступ до загальної психології 2.2. Методи розуміння психіки людини Ці методи використовують з метою надання психологічної допомоги людині. До найпопулярніших методів, метою яких є розуміння неповторного внутрішнього світу людини, належать: ем-патичне слухання, ідентифікація та інтерпретація внутрішнього світу іншої людини. Метод емпатичного слухання (від гр. empatheia — співпереживання) побудовано на так званому «емоційному розумінні» проблем клієнта і на здатності психолога співпереживати йому, поставивши себе на його місце. При цьому ситуація іншої людини не стільки осмислюється, скільки переживається. Психолог бере до уваги лінію поведінки клієнта або його точку зору, приймає її зі співчуттям. Метод вимагає дотримання певних правил, а саме: близької дистанції між співрозмовниками, контакту очей, повної зосередженості на співрозмовникові тощо. Метод ідентифікації (від лат. identifico — ототожнювати) — це метод, спрямований на логічне розуміння психологічних проблем клієнта. Його побудовано на здатності психолога подумки поставити себе на місце клієнта, уподібнити себе до нього і діяти відповідно до цього. На відміну від емпатичного слухання, у цьому випадку, уподібнивши себе до клієнта, психолог будує свою поведінку так, як її будувала б інша людина. Тобто, він займає позицію клієнта і діє відповідно до неї. При цьому застосовують такі логічні операції, як порівняння, аналіз тощо. Метод інтерпретації внутрішнього світу іншої людини як метод психології побудовано на використанні психологом свого досвіду. Розуміння іншої людини відбувається за аналогією. 23. Методи впливу на психіку людини Ці методи, так само, як і попередні, також використовують для надання психологічної допомоги людині, однак у цьому випадку ця допомога має характер активного впливу на людську психіку. Це психотерапія, психокорекція, психотренінг та психологічне консультування. Психотерапія — це система психологічних (вербальних та не-вербальних) впливів на психіку з метою лікування або сприяння зміні ставлення людини до соціального оточення чи власної особи. 20 Серед значного різновиду психотерапевтичних засобів виокремимо клінічну та клієнтцентровану психотерапію. Клінічна психотерапія — комплексний лікувальний психологічний вплив на людину у випадках психічних, нервових, психосоматичних та наркологічних захворювань. Клієнтцентрована, або орієнтована на особистість психотерапія ставить завдання сприяти клієнтові у зміні його ставлення до соціального оточення та власної особи. Результатом психотерапії є перебудова внутрішнього психологічного життя індивіда. Психокорекція полягає у вивченні якостей психіки людини з метою їхнього виправлення. Психокорекції підлягають, наприклад, вади пам'яті чи уваги людини, окремі риси характеру тощо. Під час психокорекції психолог впливає на окремі характеристики внутрішнього світу людини, активно формуючи у клієнта певні навички. Цей вплив не спрямовано на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і його можуть здійснювати навіть у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ. Безперечно, психокорекцію застосовують і до клієнтів, які добре розуміють та усвідомлюють свої проблеми, знають, що потрібно робити, щоб їх позбутися, але змінити свої звички самостійно не можуть. Результатом психокорекції є зміна зовнішньої поведінки клієнта. Психотренінг — це система вправ, спрямованих на психічну адаптацію людини до навколишнього середовища та до інших людей. У психології дуже поширеними є аутогенне тренування та соціально-психологічний тренінг. Аутогенне тренування — це метод психічної саморегуляції та самонавіювання. Цей метод дає змогу керувати психофізіологічним станом людини. Соціально-психологічний тренінг — своєрідна форма навчання спілкуватися, а також відповідні форми корекції. Психологічне консультування — це надання людині психологічної допомоги в опануванні різноманітними особистісними та міжособистісними труднощами у процесі спеціально організованої взаємодії. Під час консультування клієнт сам «працює» над своїми проблемами, а психолог лише створює для цього умови. Одним із головних принципів психологічного консультування є те, що психолог не відповідає за майбутнє клієнта, тому нічого не 21 Розділ І Вступ до загальної психології радить, не дає ніяких рецептів. Результатом психологічного консультування є подолання конкретних психологічних труднощів і особистісне зростання клієнта. Психологічне консультування слід відрізняти від психологічних консультацій — надання клієнтові рекомендацій щодо конкретних дій, зміни поведінки, стосунків тощо. Однак такі консультації рідко бувають ефективними, оскільки клієнти сприймають прямі поради як звинувачення у тому, що вони поводять себе неправильно, допускають помилки, що спричинює опір. Розглянуті вище методи практичної психології використовують спільно та реалізують як в умовах індивідуальної, так і групової роботи з клієнтами. * # * * * Метод психології — це спосіб наукового пізнання людської психіки. Залежно від призначення їх поділяють на методи пояснення, розуміння і впливу на психіку людини. Психологи-теоретики використовують методи пояснення, серед яких особливу увагу зосереджено на емпіричних методах (спостереження, експеримент, опитування та тести) і методах опрацювання даних (математи-ко-статистичні). Психологи-практики застосовують методи розуміння психіки людини (емпатичне слухання, ідентифікація та інтерпретація внутрішнього світу) і методи впливу на психіку (психотерапія, психокорекція, психотренінг, психологічне консультування). Методи розуміння дають змогу складати уявлення про психологічні проблеми клієнта, методи впливу — активно взаємодіяти з клієнтом з метою надання психологічної допомоги. Список літератури 1. Готтсданкер Р. Основы психологичекого эксперимента. — М.: Изд- во Моск. ун-та, 1982. — 464 с. 2. Троицкий М. М. Современное учение о задачах и методах психоло- гии // Вопросы психологии. — 1995. — № 4. — С. 93-107. 3. Фридман Л. М., Пушкина Т. А., Каплунович И. Я. Изучение личнос- ти учащегося и ученических коллективов. — М.: Просвещение, 1988. - С. 12-38. 4. Яценко Т. С. Психологічні основи групової психокорекції. — К.: Либідь, 1996. - 264 с. 22 3. Природа та сутність психіки людини
3.1. Умови та чинники формування психіки людини Під умовами розуміють те середовище, яке безпосередньо або опосередковано впливає на розвиток. Психічний розвиток людини відбувається під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх умов. До внутрішніх умов належать фізіологічні та психологічні особливості людини (наприклад, тип нервової системи, акцентуація характеру, ціннісні орієнтації тощо). Вони безпосередньо впливають на наш психічний розвиток. Наприклад, по-різному будуть розвиватися здібності студентів, які мають інтерес до техніки, сильний тип нервової системи і яким притаманна така риса характеру як наполегливість, а також у студентів, які цікавляться технікою, але які мають слабку нервову систему і яким властива нерішучість і невпевненість. До зовнішніх умов належить як природне середовище, яке здійснює опосередкований вплив на психіку людини, так і соціально-історичне середовище, яке безпосередніше впливає на неї. Відомо, що в екологічно забруднених районах спостерігають низький рівень інтелектуальних здібностей дітей. У цьому випадку несприятливі природні умови насамперед впливають на фізичне здоров'я дитини, а вже від нього залежить психічне здоров'я і, відповідно, психічний розвиток. Соціально-історичне середовище безпосередніше впливає на процес розвитку. Без засвоєння досвіду суспільства, без спілкуван- 23 Розділ І Вступ до загальної психології ня з іншими людьми не сформувалися б і особливості людської психіки. Під впливом культурних цінностей та установок суспільства загалом і сім'ї, в якій ми живемо, формуються ціннісні орієнтації та установки особистості. Загальновідомо, що діти, які своє дитинство провели серед тварин (діти-Мауглі) нездатні повноцінно поновити низку своїх психічних функцій після повернення в людське суспільство. Оскільки соціальні умови завжди діють у конкретний історичний час, а для кожної історичної епохи характерні свої особливості світогляду, людська психіка формується під впливом цих історичних умов. Історичний час з особливою силою впливає на молодих людей, оскільки саме у їхньому віці здійснюється пошук першої роботи і тому дуже важливо, чи це відбувається під час війни або економічного злету. Внутрішні й зовнішні умови не впливають на психічний розвиток окремо, вони тісно взаємодіють: від внутрішніх умов залежить, що саме із зовнішнього середовища є для людини значущим, впливає на неї і стає чинником розвитку. Наприклад, до ззовні привабливого і дисциплінованого студента, який, однак, має погану навчальну успішність, часто ставляться так, ніби він навчається добре. А це, у свою чергу, сприяє зростанню самооцінки студента. Питання чинників психічного розвитку є питанням про те, що спричиняє цей процес: біологічні чи соціальні причини. Біологічні чинники може зумовлювати спадковість і вродженість. Під час впливу спадкових чинників індивідуальний психічний розвиток відбувається в результаті успадкування генотипу людини (наприклад, задатків до технічних чи літературних здібностей). Вроджені чинники зумовлені тими змінами в зародку, які відбулись у пренатальному періоді розвитку, отже під впливом фенотипу (наприклад, якщо в перші 3-5 тижнів вагітності жінка перенесла вірусне захворювання або вживала шкідливі хімічні препарати, ймовірність народження дитини з порушеннями нервової і серцево-судинної системи різко зростає; ці порушення впливають на успадковані задатки). Проте ні спадкове, ні вроджене саме по собі не визначають психічного розвитку людини, адже людина живе і формується не лише у природному, а й у соціально-історичному середовищі. 24 Головними соціальними чинниками формування психіки є творча діяльність людини та мовлення. Творча діяльність забезпечує науковий прогрес людства і свого часу зумовила зміну міфологічної картини світу на наукову. Саме завдяки людській творчості було винайдено парову машину, закон всесвітнього тяжіння, електронний спосіб зв'язку тощо. Прогрес науки і техніки суттєво змінив способи мислення і спілкування людини, її норми поведінки і життєві цінності тощо. Другим соціальним чинником формування людської психіки стало мовлення. Виникнення мовлення спричинює три найсуттєвіші зміни в психічній діяльності людини: позначаючи словами чи словосполученнями предмети та явища, мовлення допомагає вирізнити ці предмети, скерувати на них увагу; дає змогу абстрагувати та узагальнити важливі ознаки предметів та явищ, що перетворює мовлення на важливе знаряддя мислення; слугує головним засобом передавання інформації. З появою людського мовлення виникають нові види психічних процесів — вербально-логічні. 3.2. Матеріальні основи та фізіологічні механізми психіки Матеріальні основи та фізіологічні механізми психіки пов'язані з нервовою і ендокринною системами. Думка про те, що «органом душі» є нервова система, зокрема мозок, належала ще давньогрецькому лікареві Алкмеонові (VI ст. до н.е.). Однак цей висновок упродовж кількох століть розглядали тільки як припущення. Сучасне розуміння цього питання ґрунтується на рефлекторній теорії психіки Івана Сеченова, що міститься у його статті «Рефлекси головного мозку» (1863). На підставі власних досліджень, а також робіт видатних фізіологів середини XIX ст. (Е. Пфлюгер, К. Бернар, Е. Вебер) І. Сеченов сформулював два головні положення рефлекторної теорії психіки: цілісним актом, який пов'язує організм з об'єктом, є рефлекс; центральну ланку рефлексу не можна відокремити від рецептора та ефектора. Ці положення означають, що матеріальна основа і фізіологічний механізм психічного процесу пов'язаний зі структурою рефлексу: рецептором, центральною ланкою та ефектором. 25 Розділ І Вступ до загальної психології Ці положення сєченовської концепції лягли в основу подальшого розвитку рефлекторної теорії психіки, яку на початку XX ст. почав інтенсивно розробляти Іван Павлов. Він висунув концепцію про сигнальну функцію нервових та нервово-психічних процесів, які вибудовуються в ієрархію. На першому рівні вищої нервової діяльності сигнальну функцію виконують образи — первинні (відчуття та сприймання) та вторинні (пам'ять); на другому рівні — усвідомлений за допомогою мислення та мовлення зміст слова. Завдяки І. Павлову вперше було відкрито загальні принципи організації нервових та нервово-психічних процесів, однак надмірний акцент на матеріальній основі та фізіологічних механізмах психіки згодом спричинив те, що психіку почали утотожнювати з вищою нервовою діяльністю. Починаючи з 30-х pp. XX ст. рефлекторну теорію психіки розробляв Петро Анохін, який висунув ідею про роботу головного мозку за принципом функціональної системи, зокрема, що психічні функції не можуть бути локалізовані в обмежених ділянках головного мозку і реалізуються цілим комплексом сумісно працюючих зон. Сучасні дані про функціональну організацію головного мозку людини свідчать про те, що у ньому можна виділити три головні блоки, кожен з яких відіграє свою роль у психіці: енергетичний блок підтримки тонусу кори; блок прийому, опрацювання та збереження інформації; блок програмування, регуляції та контролю діяльності. Матеріальною основою психіки також є ендокринна, або гуморальна система, яка через гормони здійснює хімічну регуляцію життєдіяльності людини. Ця регуляція є повільнішою, ніж нервова, однак не менш дієвою. Функціонування залоз внутрішньої секреції впливає на емоційні стани людини. Ще лікар античності Гіппократ висунув гуморальну теорію темпераменту. Згідно з його припущенням, динаміка поведінки людини залежить від співвідношення рідин, які знаходяться в організмі людини. Хоча сучасні погляди на чинники людської активності зазнали суттєвих змін, ідея про те, що хімічний склад крові, лімфи чи жовчі впливає на людську психіку, заслуговує на увагу. Відомо, що при гіперфункції щитоподібної залози в організм потрапляють речовини, які спричинюють підвищену активність людини, що може перерости в агресивну поведінку. |
|
Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка |
Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка |
|
КОНСУЛЬСЬКЕ ПРАВО МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН |
Львівський національний університет імені Івана Франка Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького та юридичному факультеті Львівського національного університету... |
|
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Львівський... Прийом абітурієнтів, які мають диплом бакалавра (спеціаліста) для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра за спеціальністю... |
1. Наука як об’єкт філософського пізнання Укл. С. О. Гнатуш, І. О. Добропас – Львівський національний університет імені Івана Франка, 2012. – 46 с |
|
Три ВНЗ Львівщини : Львівський державний університет фізичної культури... Підведені підсумки XXVII літньої Всесвітньої універсіади, яка проходила з 6 по 17 липня 2013 року в російському місті Казані та Х1... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ... Шановна Пані секретар Дрогобицької міської ради, в о міського голови міста Дрогобича |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Дрогобицький державний педагогічний... ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ... Медичну довідку про стан здоров’я за формою №086-о та 2 фотокартки, 2 конверти, 2 папки |