Захарченко П. П. З 38 Історія держави та права України: Навч посіб для дист навч


Скачати 2.93 Mb.
Назва Захарченко П. П. З 38 Історія держави та права України: Навч посіб для дист навч
Сторінка 4/25
Дата 15.03.2013
Розмір 2.93 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

27

- договори Русі з Візантією 911, 945, 971 років. В історико-правовій літе­
ратурі часто зустрічається згадка про договір 907 року. Проте, за твердженням
дослідників руської історії та права, посилання на нього є некоректним, адже не
доведена реальність існування самого договору.

Договір 911 року містив зобов'язання греків перед Києвом і навпаки. Зо­бов'язання греків були набагато ширшими, ніж зворотні.

Договір 945 року князя Ігоря є додатковим до договору 911 року. Його статті мають характер уточнень та доповнень, спричинених новими обставина­ми. Невдалий похід Ігоря на Візантію і, як наслідок, звуження зобов'язань греків перед Руссю знайшов відображення в статтях, які забороняють русичам бороти­ся за Корсунську землю, зобов'язують надавати грекам військову допомогу.

Договір 971 року року є самостійною угодою князя Святослава після пора­зки в бою під Доростолем. У чотирьох статтях київський князь бере односторон­ні зобов'язання не воювати з греками, завжди виступати союзником, мати з ними "мир і міцну дружбу";

- "Устави" та "Уроки" княгині Ольги (X ст.) є першими зразками князівсь­
кої правотворчості. Урок означає "уректи", тобто проголосити, висловити, а
устав — "установити", "постановити". Уроки видавалися за власним бажанням
княгині, стосувалися здебільшого фінансових справ держави, носили тимчасовий
характер. Устави мали погоджуватися з представниками державної влади, насампе­
ред з князівською Радою і діяли на увесь період перебування князя при владі.

Серед даного виду джерел збереглися:

  • Устав земляний князя Володимира Святославовича. В ньому визна­
    чалися основи державного устрою та правового становища дружинників;

  • Устав князя Володимира (церковний) — короткий, конспективний ко­
    декс церковно-судового права, що діяв від часу прийняття християнства аж до
    XVIII ст.;

Устав князя Ярослава (церковний) — ще одна пам'ятка церковного пра­ва, яка розвиває ідеї, закладені в Уставі князя Володимира. Він визначає церков­ну юрисдикцію по справах моралі, сім'ї та шлюбу, а також тих, що стосувалися злочинів священиків, членів їхніх родин, церковної обслуги. Оригінал тексту не зберігся.

Найвідомішою пам'яткою права цього періоду, безумовно, є "Руська прав­да" — перший відомий нам кодифікований збірник Київської Русі.

28

Оригінал "Руської правди" не зберігся. її текст вдалося відтворити за 106 списками, що збереглися у Кормчих книгах та інших юридичних збірниках. Списки — це тексти "Руської правди", переписані, вірогідно, місцевою адмініст­рацією, суддями, один в одного. їх цікавив насамперед зміст постанов, а не фор­ма їх викладу. Залежно від часу написання, обсягу та авторства дослідники поді­ляють "Руську правду" на три редакції:

1.Найдавніша або " Коротка правда ". В її тексті зустрічаються фрагмен­ти давньоруського права, які відносять ще до VIIIIX ст.;

  1. "Розширена правда", час укладення якої відносять до періоду князю­
    вання Володимира Мономаха або його сина Мстислава (перша третина XII ст.).
    Поділяється на дві частини;

  2. "Скорочена правда" створена шляхом вилучення низки статей із "Роз­
    ширеної правди". Більшість науковців відносить її появу до XV чи навіть XVII
    ст. Збереглася лише у двох списках.

Пам'ятки іноземного права. Окрім власне руських (місцевих) джерел пра­ва, широкого застосування набули й іноземні джерела. їх поява на Русі була обумовлена впливом візантійської церкви, особливо після прийняття християнс­тва у 988 році. До них належать:

  • "Закон судний людем"- юридичний збірник, укладений болгарським ца­
    рем Гимеоном (893-927 рр.), який є переробкою деяких візантійських і давньо­
    єврейських законів;

  • "Номоканони" (на Русі називалися Кормчі книги) — це юридичні збір­
    ники, в яких містилися як церковні правила, так і настанови римських і візантій­
    ських імператорів про церкву (капоп -релігійне правило, потоз — постанова ім­
    ператора);

-"Еклога" (досл.—вибрані закони) — офіційний законодавчий звід візан­тійського права VIII ст., пам'ятка законодавства іконоборців. Мала на меті об­межити церковні привілеї та землеволодіння, спрямовувалася проти пишності обрядів, збільшення кількості монастирів. Проголошувався намір слідувати принципам християнської моралі, зокрема запроваджувався, хоч і не завжди по­слідовно, принцип рівності всіх перед законом, оплата державної діяльності суд­дів, безкоштовність судових послуг для учасників процесу. Значно пом'якшено відповідальність за злочинні діяння. Зменшено кількість жорстоких процедур під час страт. Законодавець відмовився від публічного спалення, розп'яття тощо. В цілому система покарань націлювалася на невідворотність і справедливість від-

29

плати за вчинене діяння. Від відповідальності звільнялися діти до 7-літнього віку та особи, що здійснили злочин у стані афекту. Збірник регулював також шлюб­но-сімейні відносини, зобов'язальне право, проблеми власності. "Еклога" зустрі­ла шалений спротив духовенства і, зрештою, була відмінена;

  • "Прохірон"(879 р.) Своєрідний посібник для вивчення законодавства Ві­
    зантійської імперії. Ним відмінена низка положень "Еклоги", внесено зміни до
    багатьох діючих джерел права. В галузі спадкового права відмінив інститут за­
    повіту, збільшив розмір передшлюбного подарунка з боку нареченого тощо;

  • "Книги законні" — це переклад візантійських законів. їх джерелами бу­
    ли закони візантійських імператорів, "Еклога" та "Прохірон". На Русі з'являють­
    ся в кінці XII — на поч. XIII ст.. Основна увага приділена кримінальному праву,
    зокрема системі покарань за злочини проти держави, віри, життя, здоров'я, честі
    фізичних осіб;

Кримінальне право. "Руська правда" не знала достатньо чіткого визна­чення злочину. Під злочином давньоруська пам'ятка права розуміла "обіду", тоб­то нанесення матеріальної, фізичної чи моральної шкоди. Церковне законодавст­во знало іншу назву злочину — "гріх".

"Руська правда" визнавала наступні види злочинів:

  • злочини проти життя. Найтяжчим серед них вважалося вбивство. На­
    вмисне вбивство називалося "душогубством". За здійснення вбивства в розбої
    передбачалося найсуворіше покарання — потік і пограбування (вигнання з об­
    щини та конфіскація майна);

  • нанесення тілесних пошкоджень. За "Короткою правдою" злочином
    вважалося позбавлення особи життєво важливих органів, насамперед ноги, руки,
    ока, носа. Значний штраф у розмірі 20 гривень (напіввіра) пояснювався тим, що
    потерпіла особа обмежувалася у правоздатності. Вона потрапляла під опіку цер­
    кви, де її спостигала так звана громадянська смерть;

  • злочини проти здоров'я. До них відносилися нанесення ран та ушко­
    джень, побої. За їх здійснення передбачався штраф у розмірі три гривні;

  • злочини проти честі. Йдеться про образу не словом, а фізичною дією.
    Цей вид злочину перекликається зі змістом злочину проти здоров'я, однак відпо­
    відальність передбачалася значно суворіша. Так, за удар невийнятим із піхов ме­
    чем, передбачалися санкції вчетверо суворіші, ніж за тяжку рану. Такі ж стяг­
    нення очікували того, хто вдарить іншого батогом, долонею чи зворотньою сто­
    роною меча або посягне на символ чоловічої гідності — бороду та вуса;

зо

- майнові злочини. Право не розрізняло пограбування від розбійного напа­
ду чи від крадіжки. Без сумніву, ці кримінально-правові категорії містяться в од­
ному терміні— "татьба". Тяжкість татьби залежить насамперед від цінності
вкраденого. Найбільший штраф у розмірі 12 гривень накладався на осіб, що вчи­
нили викрадення холопа чи бобра. Як бачимо, раб ставився на один щабель із
твариною.

На визначення тяжкості покарання впливало і місце вчинення крадіжки. Суво­ріші наслідки наступали для злодія, що реалізував свій злочинний намір шляхом викрадення майна чи тварин із закритого приміщення — хліва, будинку тощо;

  • знищення чужого майна. "Руська правда" розрізняє підпал рухомих і неру­
    хомих речей. В першому випадку передбачався штраф у 3 гривні, а в іншому —
    підпал будинку і присадибних будівель карався "потоком і пограбуванням";

  • злочини проти шлюбу та моралі. Виникають після прийняття християн­
    ства, містяться в церковних уставах. До цієї категорії злочинів належали:

  • злочини, що підлягали церковному суду та грошовому штрафу на ко­
    ристь церковної влади. А саме: шлюб між родичами; двоєженство як чоловіка,
    так і жінки; розлучення, не освячене єпископом, тощо;

  • злочини, що підлягали суду князя чи спільному суду князя і церкви. А
    саме: викрадення нареченої, зґвалтування, підпал церковних будівель тощо. В
    цьому разі штраф ділився між церквою і світською (державною) владами;

  • злочини проти держави. У "Руській правді" не згадуються, проте відо­
    бражені в інших історичних та правових пам'ятках даної епохи.

Система покарань. "Руська правда" не знала смертної кари, хоча, як зазна­чалося, джерела повідомляли про її застосування. Ймовірно, страти людей, які виступали проти князя, були настільки звичайною справою, що законодавець не вважав за потрібне навіть згадувати про неї. Відтак у Київській Русі були відомі такі види покарань:

- кровна помста. "Коротка правда" визнавала можливість кровної помсти.
Проте в разі відсутності месників чи небажанні родичів потерпілого мстити
встановлювалася ірошова компенсація. Помста мала застосовуватися тільки при
двох видах злочину: вбивстві та нанесенні тяжких ран і сильних побоїв. Рішення
про її здійснення приймалося судом.

В другій половині XI ст. Ярославичі відмінили систему кровної помсти в інтересах привілейованих верств суспільства;

  • потік і пограбування — найбільш суворе покарання, що передбачало ви­
    гнання злочинця з общини, перетворення членів його родини на рабів і конфіс­
    кації належного йому майна. Застосовувався за три види злочину: вбивство в
    розбої, підпал будинку і присадибних будівель, повторне конокрадство;

  • віра — грошове стягнення за вбивство у розмірі 40 гривень. Відомі і по­
    двійна віра (80 гривень), коли з'являється право-привілей; напіввіра (20) гри­
    вень за вбивство чи нанесення каліцтва жінці; дика віра— складчина членів
    общини. Вона виплачувалася у двох випадках — при ненавмисному вбивстві під
    час сварки чи на бенкеті та в разі відмови общини видати злочинця чи здійсню­
    вати заходи з його розшуку. Хто не міг виплатити стягнення, що йшли до князів­
    ської скарбниці, ставав рабом.

Інші штрафи за вбивство представників нижчих верств суспільства колива­лися у розмірі від 5 до 12 гривень;

  • продаж — штраф, що йшов до скарбниці князя у трьох розмірах, залежно
    від виду злочину: а) тяжкі злочини —■ 12 гривень; б) інші злочини — 3 гривні; в)
    малозначні — 60 кун;

  • урок — грошова компенсація, яку отримували потерпілі від злочинів. Роз­
    міри визначалися судом;

  • і оловщина — грошове стягнення на користь сім'ї чи родичів убитого. На
    думку вчених, розмір головщини відповідав розміру віри.

Суд та його компетенція. Судових органів як спеціальних закладів у Русь­кій державі не існувало. Судові функції виконували представники центральних і місцевих органів влади. Суд не був відділений від адміністрації.

Залежно від категорії справ, що розглядалися судами, їх можна поділити на світські, до яких належали общинні, князівські, вічові, доменіальні або приват­ні, та церковні.

Общинний (вервний) суд в період становлення держави діяв як єдиний су­довий орган. Згодом здійснював судові функції паралельно із князівським і вічо­вим судами. До його складу входили найповажніші члени общини, яких назива­ли "судними мужами" або "добрими людьми". Під їхню юрисдикцію потрапляли як цивільні справи, так і кримінальні, зокрема вбивство чи крадіжка, здійснені на території общини.

Князівський суд очолював сам князь або урядовці, що здійснювали право­суддя від його імені. Серед них виділялися тіуни та вірники. Як і князь, вони проводили судочинство як у центрі, так і на місцях. Постійно діючими в містах

32

були суди посадника, а в сільській місцевості — волостеля. Вони ухвалювали вироки з усіх справ, окрім торговельних, які розглядалися тисяцькими. їм підля­гало все населення, окрім священиків, та справ, що відносилися до компетенції

церковних судів.

Вічовий суд. Спочатку вирішував усі справи: політичні, цивільні, криміна­льні. Згодом — лише найважливіші. Йому були підсудні справи проти князів, членів їх родини, державних чиновників;

Доменіальні, вотчинні або приватні суди здійснювали землевласники сто­совно підлеглого їм населення — невільників, рабів, інколи щодо закупів.

Церковні суди. Після хрещення Русі київські князі визнали церковне судочин­ство обов'язковим. Суди існували при єпископствах і підкорялися канонічній владі пшскопа. їм підлягали священики і монахи, їхні родичі, церковна обслуга, особи, що перебували під опікою церкви. Духовенство та церковні люди у всіх справах були підсудними лише церковному суду. Злочин проти церкви, здійснений світсь­кою особою, розглядався на спільному засіданні за участю князя і єпископа.

Організація судочинства. Судовий процес в Руській державі називався "тяжба". Сторонами виступали як юридичні (церква, верв), так і фізичні особи. Не могли бути свідками жінки і закупи. Процесуальні сторони називалися істця-ми, сутяжниками або суперниками.

Судовий процес розпочинав потерпілий. Він самостійно домовлявся із своїм супротивником з приводу передачі спору до суду, або ж від імені останнього пе­редавав виклик. В обох випадках неявка приводила до заочного вироку. При не­обхідності підсудного доставляли силою.

Суду фактично належала роль посередника між обома сторонами. Засідання відбувалися публічно, проводилися усно. Процес носив обвинувально-змагальний характер, відбувався у присутності свідків. Сторони змагалися в сло­весній баталії за формулою "слово проти слова", підтверджуючи свої заяви й клопотання доказами.

Система доказів. Історичні та правові джерела Київської Русі містять згад­ки про наступні види доказів:

  • власне зізнання підозрюваного;

  • свідчення видоків, тобто очевидців;

  • свідчення послухів, тобто гарантів доброї слави однієї чи іншої сторони,
    що брала участь у процесі;

  • зовнішні ознаки злочину (синці, сліди від побоїв, рани тощо), а також
    "лицо" (звідси "факт на лицо") — знайдені у підозрюваного речові докази;

  • суди божі вважалися одним із найважливіших доказів. Це пов'язано з гли­
    бокою релігійністю, вірою в надприродні сили. До судів божих належали:

а) рота (присяга) для язичників, хресне цілування для християн. Вважа­
лося, що той, хто іменем бога чи божества присягався, не міг обманювати, тому
що ним же і буде покараний;

б) жереб. До нього доходило тоді, коли сторони відмовлялися від присяги
або ж таким чином суд вирішував кому присягати;

в) ордалії. Про них йдеться в трьох статтях "Руської правди". Випробову­
вання водою проводилися при позовах на суму меншу за півгривні золота, а роз­
печеним залізом — на більшу суму. В першому випадку підозрюваного зв'язува­
ли і кидали у воду. Якщо він потопав — визнавався невинним. В іншому — не­
винним визнавався той, у кого рани швидко загоювалися або не залишалося слі­
дів від опіків;

г) судовий поєдинок або поле, відомий з XIII століття, замінив ордалії.
Призначався судом через два тижні після останнього засідання. Якщо призначе­
ний поєдинок не відбувався, винною визнавалася особа, яка не з'явилася на ньо­
го. Справу вигравав той, хто перемагав під час поєдинку.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

Схожі:

Формування особистості дитини Помчалова О. Г
Навч посіб для вищ навч закл. / Валентина Тарасун, Ганна Хворова; Ін-т спец педагогіки АПН України. – К.: Наук світ, 2004. – 98,...
Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч посіб
Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч посіб. – К.: Знання, 2006. – 407 с. (ст. 257-290)
Григорія Сковороди "ПОГОДЖЕНО"
Робоча програма складена на основі: Блуда А. А. Практична підготовка вчителя історії в пед навч закладах України: Етапи і особливості.—К.,...
Л. Е. Акпинар; Республ вищ навч закл. "Кримський інжен педагог ун-т". К. Слово, 2014. 288 с
Акпинар, Лємара Енверівна. Інтерактивні технології навчання в початковій школі : навч посіб для студ вищ навч закл. / Л. Е. Акпинар;...
Основи інформаційного права України: Навч посіб. B. C. Цимбалюк,...

Мацько Л. І., Кравець Л. В. Культура української фахової мови: Навч посіб
Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. Посібник. – Львів: Світ, 2003. – 432 с
Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи...
Література: Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи і технології в обліку: Навч посіб. 3-тє вид., перероб....
Реферат На тему: СВIДОК У КРИМIНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВI
Тертишник В. М. Кримінальне-процесуальне право України : Навч. Посіб. К.: Юрінком інтер, 1999. 576 с
Хриков Є. М. Х95 Управління навчальним закладом: Навч посіб
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-751 від 24 березня 2006р.)
Петрушенко В. Л. Філософія : Навч посіб для студ вищ закл освіти I-IV рівнів акредитації
Проблеми людини і науки в західноєвропейській філософії ХVII ст Емпіризм та раціоналізм
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка