|
|
Скачати 91.99 Kb.
|
| Предмет конституційного права Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України. Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи (блоки) суспільних відносин. 1. Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу. Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним. Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні. Реальний суверенітет – це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Суверенна воля народу України, вільно сформована і втілена у відповідних документах (передусім у Конституції України), і є єдиним джерелом державної влади. 2. Відносини, які опосередковують будівництво (будову), устрій держави як організації влади народу і для народу. Влада – необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які передбачають можливість нав’язування волі суб’єкта влади, застосування в разі потреби примусу. 3. Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави. Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженості. Такі засади забезпечують стабільність і належну цілеспрямованість функціонування держави, її соціальний характер. 4. Відносини, що визначають характер зв’язків між державою і конкретною особою. Це: а) відносини громадянства, під якими, звичайно, розуміють постійний правовий зв’язок між особою і державою, що надає їм відповідні права й покладає певні обов’язки; б) відносини фундаментальних прав громадян України: економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних; в) відносини гарантій реалізації прав і свобод; г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки. Норми КП Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин. Як важливий засіб соціальної орієнтації особи вони встановлюються чи санкціонуються державою; мають державно-владний характер, є формально визначеними загальнообов’язковими правилами поведінки; закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами; мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов’язки учасників правовідносин; передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники; визначають можливість багатоваріантної поведінки; мають ситуаційний характер; є цілеспрямованими і гарантованими. Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових норм за їх змістом. Перша група – це норми, які визначають основні засади конституційного ладу України. Друга група – це норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини і громадянина Третя група – норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії. Четверта група – норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України, самоврядування тощо. П’ята група – норми, які закріплюють територіальний устрій України. В залежності від змісту, норми конституційного права поділяються на матеріальні і процесуальні. Процесуальні норми є складовою частиною практично всіх інститутів конституційних прав України. В цьому їх функціональне призначення: обслуговувати інститут, забезпечувати реалізацію його норм. Розрізняють насамперед регулятивні та охоронні норми. Це – головний розподіл норм конституційного права, який відповідає поділові спеціально-юридичних функцій на регулятивні і охоронні. Регулятивні (правоустановчі) відносини виникають здебільшого при встановленні суб’єктивних прав та обов’язків учасників правовідносин. У свою чергу, регулятивні норми можуть бути зобов’язуючими, забороняючими та уповноважуючими. Зобов’язуючі – це такі юридичні норми, які встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії. Уповноважуючі конституційно-правові норми встановлюють суб’єктивні права з позитивним наповненням, тобто права на здійснення тих чи інших позитивних дій. Серед конституційних норм немало спеціалізованих норм: загальних, дефінітивних, норм-принципів, установчих, гарантуючих, оперативних, колізійних та інших. За сферою дії норми бувають загальні і локальні; за тривалістю дії – постійні й тимчасові. Їх можна класифікувати також за органами що видають нормативні акти, можна розрізняти норми, видані Верховною Радою України, Президентом України, місцевою радою або іншим органом місцевого самоврядування тощо. Конституційно-правова відповідальність Кон.-пр. відпов. – вид соціальної та юридичної відповідальності, що існ. у сфері кон.-пр. відносин, характеризується наявністю специфічних суб’єктів, механізму реалізації та санкцій і полягає у примусовому застосуванні заходів впливу за протиправне діяння. Два види: позитивна і ретроспективна. Позитивна – відпов., за яку не наступають санкції (парламентська відпов. перед населенням). Позитивна класифікація є правовим станом, що включає відпов. за неналежне виконання роботи, покладених обов’язків, ефективність та доцільність. Вона втілює у правові відн. підзвітність або підконтрольність, в якій беруть участь 2 сторони. Ретроспективна відпов. – наступає за вчинення правопорушення. Підстави ретроспективної відпов.: 1) нормативні підстави – законод. акти в яких передбачені можливості та умови притягнення до даного виду відповідальності. 2) фактичні підстави – юридичний факт неправомірної поведінки у конституційно-правовій сфері. Склад кон. правопорушення, що є підставою притягнення до кон-пр. відпов.: - Обєктом є сусп. відносини, що регулюються нормами КП; - Обєктивною стороною є протиправна пов. суб’єкта, що не відповідає нормам КП; -Субєктами у ретроспективному аспекті є ті суб. КП Укр., які наділені деліктоздатністю. Суб’єкти кон.-пр. відпов.: індивідуальні, колективні.; - Субєктивною стороною складу конституційного правопорушення є вина, зміст якої залежить від характеру суб’єкта, що несе відповідальність. Іноді ще її характеризують і такі додаткові ознаки, як мотив і ціль (ст. 37КУ). Конституційна відпов. класифікується за формами здійснення контролю: судова і позасудова. За санкціями: 1) визнання роботи державного органу чи посадової особи незадовільною; 2) дострокове розформування органу; 3) відміна або зупинення нормативно-правого акту; 4) обмеження або позбавлення спеціального статусу; 5) примус до виконання конституційних обовязків; 6) заборона здійснювати окремі види діяльності; 7) примус, ліквідація; 8) вираження недовіри(імпічмент). Конституція Виділяють 2 знач. пон. конституція: 1)матеріальне значення: Кон. – писаний акт або сукупність актів чи конституційних звичаїв, які перш за все проголошують чи гарантують права та свободи людини та громадянина та визначають основи суспільного ладу, форму правління і територіального устрою, основи організації центральних та місцевих органів влади, їх компетенцію та стосунки, державну символіку та столицю. 2)Формальне визначення: К. – закон для законів, що виражається в її особливому порядку прийняття та внесення змін, у верховенстві в правовій системі держави. Функції: -юридична; - політична; -ідеологічна; -правотворча; -установча; -регулятивна; -охоронна; -культурна; -інформативна. Формально-юридичні властивості К. – це її ознаки як основного нпа держави: 1) К. посідає найвищу сходинку в ієрархії нпа.; 2) Вона має найвищу юр. силу (ч.2 ст.8 КУ) та проявляється у двох аспектах: -Усі нпа приймаються органами, передбаченими К. та в установленому нею порядку; - Жоден нпа держави не може суперечити нормам К; 3) К. є юридичною базою законодавства: --К. визнач. зміст усіх нпа, що приймаються в державі; --К. визнач. види нпа, що прийм. в розвиток її положень; --К. визнач. ієрархію нпа; 4)К. характеризується особливим порядком прийняття та внесення змін до неї; 5)К. має особливий зміст та структуру; 6)К. характеризується прямою дією норм, ч.3 ст 8 КУ. Способи внесення змін: жорсткий і гнучкий. Не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування або обмеження прав та свобод або спрямовані на ліквідацію незалежності; не можлива в умовах воєнного стану. Лише через рік після внесення змін можна знову змінити К. Після внесення змін заборонено знову вносити зміни цьому парламенту. Конституційно правовий статус людини і громадянина (кпслг) Кпслг – встановлена К. та ін.. законами система юридичних параметрів, яка визначає становище людини і громадянина у суспільстві на конкретному етапі суспільно-політичного розвитку держави. Російський дослідник Невинський до елементів кпслг включає: 1)Права, свободи і обовязки як підвалину конституційного статусу особи; 2) Громадянство, правосуд., юридичні гарантії як умови реалізації прав, своюод та обов’язків; 3) Принципи правового статусу особи,, як вихідні засади, що інтегрують у собі нормативний зміст прав, свобод та обов’язків особи, а також умови їх реалізації. Права і свободи людини належать кожному індивіду, а права і свободи громадянина – тільки тим особам, які перебувають у громадянстві даної держави. Принципи кпслг: 1) Людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканість і безпека –найвища соціальна цінність (ст.. 3 КУ); 2)Конституційний принцип рівноправя, який передбачає: -рівність громадян перед законом (ч.1,2 ст 27 КУ); - рівність прав жінки і чоловіка (ч.3 ст.24 КУ); -рівний доступ громадян до публічних посад (ч.2 ст.38 КУ); -рівність у галузі політ прав (ст..38, 71 КУ); -рівність у виборі професії та роду трудової діяльності (ч.2 ст.43 КУ); -рівність прав і обов. у шлюбі та сімї кожного з подружжя та рівність дітей незалежно від походження, аткож незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним; -рівність перед судом, що означає рівний судовий захист прав та інтересів; 3) Невідчужуваність та непорушність основних прав та свобод; 4) Єдність кон. прав та обов (ст.23 КУ). Виконання людиною і громадянином своїх обов. є передумовою нормального існування сусп.. і держави та реалізації нею кореспондуючого обов’язку права; 5) Принцип безпосередньої дії прав та свобод людини і громадянина (ч.3 КУ); 6) Невичерпність прав і свобод людини і громадянина і неможливість їх скасування; 7) Принцип гарантованості прав та свобод людини і громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Громадянство Громадянство – це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст зв’язку людини і держави, взаємовідносин громадянина з державою та суспільством. У визначенні громадянства України, яке дається в преамбулі Закону “Про громадянство України”, підкреслюється правовий характер зв’язку особи й Української держави. Громадянство – правовий, а не фактичний стан. Громадян держави не можна розглядати як сукупність осіб, що проживають на її території, оскільки за цією ознакою останні утворюють населення країни – категорію демографічну. Терміном “населення” охоплюється не тільки громадяни певної держави, а й іноземці та особи без громадянства, які проживають в країні. Громадянином держави є особа не в силу того, що проживає на її території, а внаслідок існування між особою і державою певних правових зв’язків. Підставами і умовами набуття громадянства України. Ст. 11 Закону про громадянство України зазначає, що підставами набуття громадянства є: 1) народження; 2) походження; 3) прийняття до громадянства України; 4) поновлення громадянства України; 5) інші підстави, передбачені міжнародними договорами України, які ратифіковано Верховною Радою України. Даний перелік підстав для набуття громадянства є вичерпним. Це означає, що жодні інші заокнодавчі чи підзаконні акти не можуть встановлювати додаткових підстав набуття громадянства, або ж скасувати чи обмежувати їх дію. Набути громадянство України шляхом натуралізації за індивідуальними заявами можуть іноземні громадяни та особи без громадянства. Для цього їм потрібно виконати зазначені у ст. 16 Закону про громадянство України умови: 1) відмовитись від іноземного громадянства; 2) постійно проживати на території України протягом останніх п’яти років перед подачею клопотання. Це правило не поширюється на осіб, які прибули в Україну на постійне проживання і виявили бажання стати громадянами України за умов, якщо вони народились чи довели, що хоча б один із їхніх батьків, дід чи баба народилися на її території, і не перебувають у громадянстві інших держав; 3) володіти українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування; 4) мати законні джерела існування; 5) визнавати і виконувати Конституцію України та закони України. Вказані вимоги можуть не враховуватись тільки у виняткових випадках, а саме щодо осіб, які мають видатні заслуги перед Українською державою. Рішення щодо цих осіб приймає Президент України. Законодавство України встановлює обмеження щодо набуття громадянства окремими особами. Зокрема, в громадянство України не приймаються особи, які: “1) вчинили злочини проти людства чи здійснювали геноцид, чинили насильницькі дії проти національної державності України; 2) засудженні до позбавлення волі до зняття судимості; 3) перебувають під слідством або уникають покарання чи вчинили злочин на території іншої держави; 4) перебувають на військовій службі, у службі безпеки, в правоохоронних органах, органах юстиції або органах державної влади іноземної держави”. Отже, громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами, які ратифіковані Верховною Радою України, - так проголошує ст. 19 Закону. Вихід з громадянства (експатріація – від лат. ех – колишній, раtrіа – батьківщина) відбувається тільки за ініціативою самої особи (по відношенню до дітей можуть діяти їхні законні представники). Вихід з громадянства України здійснюється за клопотанням особи (ст. 19). |
|
Питання для державного іспиту з Конституційного права Затверджено на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права |
КОНТРОЛЬНЫЕ ВОПРОСЫ для подготовки к экзамену по учебной дисциплине «Хозяйственное право» Предмет, метод господарського права, його співвідношення з іншими галузями права.(Предмет, метод хозяйственного права, его соотношение... |
|
КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ... Олійник А. Ю. – професор кафедри конституційного та міжнародного права НАВС, кандидат юридичних наук, професор |
Тараса Шевченка Юридичний факультет Кафедра конституційного та адміністративного... Укладач: доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного та адміністративного права Пришва Надія Юріївна |
|
Семінарське заняття № Конституційне право України: поняття, система, принципи Система галузі конституційного права України. Принципи конституційного права. Конституційно-правові норми та інститути |
Закон як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та класифікація ... |
|
У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права.... Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального,... |
1. Поняття про джерела конституціного права Констиутція України один з найважливіших різновидів джерел конституційного права. 9 |
|
1. Поняття римського права як загального права античного світу.... Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні |
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ” Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового... |