|
viii
The Registrar
European Court of Human Rights
Council of Europe
F – 67075 STRASBURG CEDEX
FRANCE - ФРАНЦІЯ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Страсбург, Франція
ЗАЯВА
відповідно до Статті 34 Європейської конвенції з прав людини,
а також Статей 45 і 47 Регламенту Суду
І. СТОРОНИ
А. ЗАЯВНИК:
1. Прізвище заявника: Мельничук
2. Ім‘я та по батькові: Сергій Андрійович
стать: чоловіча
3. Громадянство: українець
4. Рід занять: приватний підприємець
5. Дата та місце народження: 31 серпня 1964 р. м. Краснодон, Луганської області, Україна
6. Постійна адреса: 91005, м. Луганськ, вул. Лянгузова, б. 2, кв. 70
адреса для листування: 91005, м. Луганськ, вул. Лянгузова, б. 2, кв. 70
7. Номер телефону: 8 (050) 258 – 00 – 19
Номер телефаксу: відсутній
В. ВИСОКА ДОГОВІРНА СТОРОНА:
8. Скарга подається проти держави України
ІІ. ВИКЛАДЕННЯ ФАКТІВ
9. З 2009 року я навчаюся на кафедрі Політології у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля (далі СНУ ім. В. Даля) група № МКз – 391.
Викладач дисципліни «Правознавство» Таликін Є.А., порушуючи порядок застосування мов, який установлено Конституцією та законами України, 21.03.2010 року лекцію читав неукраїнською мовою, чим порушив моє конституційне право на всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, та конституційне право на освіту (ст.. 53 Конституції України). На мої вимоги читати лекцію, у відповідності до чинного законодавства, державною українською мовою, - Таликін Є.А. категорично відмовив.
Конституцією України ч. 5 ст. 10 встановлено: «Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.»
Законом України «Про вищу освіту» статтею 5 встановлено: «Мова (мови) навчання у вищих навчальних закладах визначається відповідно до Конституції України та закону України про мови.».
Законом України «Про мови в Українській СРС» статтею 28 встановлено: «В Українській РСР навчальна і виховна робота в професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах ведеться українською мовою, а у випадках, передбачених частинами другою і третьою статті 3 цього Закону, поряд з українською - і національною мовою більшості населення.
Для підготовки національних кадрів в цих закладах можуть
створюватись групи з навчанням у них відповідною національною
мовою.
У цих навчальних закладах можуть створюватись групи і з російською мовою навчання для громадян Української РСР, які поряд з українською і російською мовами вивчали в загальноосвітніх школах і національну мову, для громадян з інших союзних республік та іноземних громадян, а також у випадках, визначених відповідними органами державного управління. Цими ж органами визначаються й навчальні заклади з російською мовою навчання.
В усіх групах з російською мовою навчання та неукраїномовних
навчальних закладах, незалежно від їхнього відомчого підпорядкування, забезпечується вивчення української мови.».
Я навчаюся на загальних умовах у вищому державному навчальному закладі, якому присвоєно статус національного, а не в університеті чи групі для національної меншини. Тому надання мені освіти неукраїнською мовою, порушує моє конституційне право на всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ч. 2 ст. 10 Конституції України).
Такі дії працівників СНУ ім. В. Даля порушують моє право, визнане в статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод: «1.Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статті, кольору шкіри, раси, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою.
2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які визнанні в пункті 1.». .
Для захисту свого процитованого права, визнаного в статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, 05.10.2010 року я звернувся до Жовтневого районного суду міста Луганська з позовом на неправомірні дії та відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Луганська від 7 лютого 2012 року у задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю з наступних мотивів: «Судом встановлено, що позивач навчається в Східноукраїнському національному університету! імені Володимира Даля на кафедрі політології, навчання студентів проводиться державною українською мовою, у тому числі і на кафедрі політології. Доказів протилежного суду протягом розгляду справи надано не було. Клопотань про витребування додаткових доказів суду не заявлялося.».
Рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 7 лютого 2012 року мною було оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області навівши наступні аргументи: «Судом неповно з’ясовано обставини на підставі яких, відповідач не визнає вимоги позову, що мають значення для справи. Зокрема: у судовому засіданні відповідач визнав, що викладач дисципліни «Правознавство» Таликін Є.А. 21.03.2010 року лекцію читав неукраїнською мовою, у зв’язку з чим я покинув аудиторію. Крім усних заяв у суді представників відповідача, що зафіксовано технічними засобами аудіо-фіксації судового процесу, ці обставини відображено у письмовому запереченні відповідача (аркуш справи 40, абзац – 3-й): «Таликін у своєму поясненні (копія додається) зазначив, що згідно з індивідуальним навчальним планом 21.03.2010 року він проводив лекцію з дисципліни «правознавство» для 1-го курсу 4-х груп заочного відділення. На вимогу всіх без винятку студентів (у зв’язку з їхнім недостатнім розумінням української мови) він почав проводити лекцію російською мовою, хоча вільно володіє українською мовою. На початку лекції до аудиторії зайшов студент Мельничук С. А. і почав вимагати щоб Таликін Є.А. пояснив йому причину, згідно якою читання лекції здійснюється російською мовою. У зв’язку з тим, що Мельничук С.А. висловив своє бажання слухати лекцію українською мовою, Таликін Є. А. запропонував провести для нього додаткову лекцію українською мовою, але від такої пропозиції Мельничук відмовився і покинув аудиторію.». Це свідчить про те, що висновки суду: «Судом встановлено, що позивач навчається в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля на кафедрі політології, навчання студентів проводиться державною українською мовою, у тому числі і на кафедрі політології. Доказів протилежного протягом розгляду справи суду надано не було. Клопотань про витребування додаткових доказів суду не заявлялося.» - не відповідають фактичним обставинам справи.
Наприкінці свого позову від 05.10.2010 року я зазначив: «Заява про витребування доказів: Для уточнення та підтвердження обставин вчинення протиправних дій Таликіним Є.А., прошу в порядку ст. 137 ЦПК України витребувати з прокуратури Жовтневого району м. Луганська матеріали перевірки, на підставі яких прокуратурою Жовтневого району м. Луганська надана мені відповідь від 25.06.2010 року» (арк. 1).
Згідно ЦПК України ст.. 61 ч. 1: «Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню». Ознайомившись із запереченням відповідача, у мене відпала необхідність нагадувати суду про обов’язковість задоволення вище процитованої заяви про витребування доказів.
Порушення судом части 1 статті 61 ЦПК України призвело до неправильного вирішення справи.
Основні обставини, якими представники відповідача аргументують свою позицію, зазначені у запереченні відповідача: «На вимогу всіх без винятку студентів він (Таликін Є.А) почав проводити лекцію російською мовою»; «На початку лекції до аудиторії зайшов студент Мельничук С. А. і почав вимагати щоб Таликін Є.А. пояснив йому причину, згідно якої читання лекції здійснюється російською мовою»; «…Таликін Є.А. запропонував провести для нього додаткову лекцію українською мовою, але від такої пропозиції Мельничук С.А. відмовився і покинув аудиторію.» - не відповідають дійсності, мною в суді не визнавалися, представники відповідача не надали суду ніяких доказів зазначених обставин, і клопотань про витребування додаткових доказів суду представниками відповідача не заявлялося. При цьому хочу зауважити - Конституцією України ч. 5 ст. 10 встановлено: «Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.», а не побажаннями студентів чи викладачів.».
У судовому засіданні 06 березня 2012 року Апеляційний суд Луганської області встановив: «З матеріалів справи вбачається, що встановлені судом обставини в повному обсязі відповідають матеріалам справи.» та відхилив мою апеляційну скаргу, а рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 7 лютого 2012 року залишено без змін.
Не погоджуючись із судовим рішенням апеляційної інстанції, я звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 7 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 06.03.3012 року, у якій зазначив: «Судом першої і другої інстанції не застосовано норми встановлені ЦПК України ст.. 61 ч. 1: «Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню», які підлягали застосуванню.».
18 червня 2012 року Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ встановив: «У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необгрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Доводи касаційної скарги, додані до неї матеріали, зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні.» та ухвалив відмовити у відкритті касаційного провадження за моєю касаційною скаргою.
Цивільним процесуальним кодексом України статтею 328 ч. 5 встановлено: «Неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження незалежно від обґрунтованості касаційної скарги.». Свою касаційну скаргу я аргументував саме тим, що судом першої і другої інстанції порушено норми процесуального права, а саме: «Судом першої і другої інстанції не застосовано норми встановлені ЦПК України ст.. 61 ч. 1: «Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню», які підлягали застосуванню.».
Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовляючи у відкритті касаційного провадження порушив мої права, визнані у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод: «Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежний і безстороннім судом, встановленим законом…», статті 13: «Кожен, чиї права і свободи викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи» та у, раніше процитованій, статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
ІІІ. ВИКЛАДЕННЯ ПОРУШЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ТА/АБО ПРОТОКОЛІВ ДО НЕЇ, ЩО, НА ДУМКУ ЗАЯВНИКА, МАЛИ МІСЦЕ, ТА ПІДТВЕРДЖУЮЧИХ АРГУМЕНТІВ.
10. Застосування норм Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Порушення ст.ст.6, 13 Конвенції прав людини та основних свобод, статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Я вважаю, що, усупереч нормам українського законодавства, Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовляючи у відкритті касаційного провадження порушив мої права, які визнані у ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод та статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
ІV. ЗАЯВА ВІДПОВІДНО ДО СТАТТІ 35 § 1 КОНВЕНЦІЇ
11. Використання всіх національних засобів правового захисту.
Кінцеве рішення по моїй справі було ухвалено 18 червня 2012 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Інших засобів в Україні для захисту своїх прав у вказаних правовідносинах не існує.
12. Мною були використані всі національні засоби захисту, на підтвердження чого до даної скарги додаються копії наступних судових рішень:
А. Рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 7 лютого 2012 року;
В. ухвала Апеляційного суду Луганської області від 06.03.3012 року;
С. ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2012 року.
V. ВИКЛАДЕННЯ ПРЕДМЕТУ СКАРГИ ТА ПОПЕРЕДНІ ВИМОГИ ПО СПРАВЕДЛИВОМУ ВІДШКОДУВАННЮ
13. Прошу Суд визнати факт порушення судами України мого права, визнаного в ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод та статті 1 Протоколу № 12 до цієї Конвенції.
Вважаю також за необхідне застосувати статтю 41 Конвенції.
Так, виходячи з порушень статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, статті 1 Протоколу № 12 до цієї Конвенції та часу, витраченого на відстоювання зазначених своїх прав з 20.11.2009 року, по сьогодні, затрачених зусиль, коли увесь цей час я змушений відриватися від облаштування свого особистого життя, реалізації своїх особистих здібностей тощо, справедливим буде відшкодування заподіяної мені моральної шкоди у розмірі 5 000 (п’ять тисяч) Євро.
VІ. ІНШІ МІЖНАРОДНІ ІНСТАНЦІЇ, ДЕ РОЗГЛЯДАЛАСЬ ЧИ РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ СПРАВА
14. Я не звертався до інших міжнародних інстанцій зі скаргою, яка містить вищевикладені претензії.
VІІ. ПЕРЕЛІК ДОДАНИХ ДОКУМЕНТІВ
А. Рішення Жовтневого районного суду міста Луганська
від 7 лютого 2012 року с. ІХ - ХІ
В. ухвала Апеляційного суду Луганської області
від 06.03.3012 року с. XІІ - ХІІІ
С. ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2012 року с. XIV - XV
VІІІ. ЗАЯВА ТА ПІДПИС
Цим, виходячи з моїх знань та переконань, заявляю, що всі відомості, які мною зазначені у формулярі, є вірними.
Місце
|
м. Луганськ
|
Дата
|
15 вересня 2012 року
|
Підпис заявника
|
___________________
|
|