|
|
Скачати 8.53 Mb.
|
К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Iнтер, 2003. — С. 286—289; Колпаков В. К. Адміністративно-де- ліктний правовий феномен: Монографія. — К.: Юрінком Iнтер, 2004. — С. 367; Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Мо- нографія. — К.: Атіка, 2005. — С. 174—180 та ін. Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. — Т. 2. — М.: Юрид. лит., 1982. — С. 138—139. 79 Суб’єкти і учасники адміністративного процесуального права починається з моменту народження громадянина, якщо це сто- сується фізичної особи, чи з моменту створення (а в деяких випадках реєстрації), підприємства, закладу, установи щодо юридичної особи. Припиняється проавоздатність у разі смерті громадянина, якщо йдеться про фізичну особу, або реорганіза- ції, ліквідації підприємства, установи, закладу. Дієздатність — це здатність особи самостійно, за власною волею, свідомими діями реалізовувати надані їй процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки у сфері публічних відносин. Дієздатність фізичних осіб виникає (пов’язана) з до- сягненням певного віку, припиняється зі смертю фізичної осо- би. Щодо юридичних осіб, то правоздатність і дієздатність їх виникає і припиняється одночасно. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за порушення адміністративних правових норм. Слід звернути увагу, що в юридичній літературі поняття «суб’єкти» і «учасники» адміністративного процесу не ототожню- ються. Поняття «суб’єкт процесу» ширше відносно поняття «учас- ник процесу» . О. В. Кузьменко зазначає, що суб’єкт адміністратив- ного процесу є носієм прав і обов’язків з реалізації процесуальної діяльності у сфері публічного управління, який здатний надані пра- ва щодо процесуальної діяльності реалізувати, а покладені обов’язки — виконувати, учасник адміністративного процесу — це реально існуючий індивід адміністративного процесу . Таким чином, суб’єктами адміністративного процесу є осо- би, які потенціально мають право (можуть) бути учасниками процесу за наявності відповідних юридичних фактів, а учасни- ками процесу є особи, які реально беруть участь у розгляді і вирішенні конкретних адміністративних справ, хоча дослідни- ки процесуальних відносин інтенсивно використовують понят- тя «суб’єкти провадження». Мабуть, це викликано тим, що за- конодавець ні в статтях 268—274 КУпАП, ні в статтях 47— 68 КАС України не відносить органи і посадових осіб, уповнова- жених розглядати і вирішувати адміністративні справи, суди до числа учасників проваджень. Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Iнтер, 2005. — С. 206. Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно- графія. — К.: Атіка, 2005. — С. 176. Г л а в а 4 80 Водночас компетенція зазначених органів і судів чітко ви- писана і закріплена в главі 17 КУпАП «Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення» та в главі 1 розділу II КАС України «Адміністративна юрисдикція і підсудність адміністра- тивних справ», Законі України від 2 жовтня 1996 р. «Про звер- нення громадян», що свідчить про їх провідну (лідируючу) роль в адміністративних процесуальних відносинах. Незважаючи на те, що в юридичній літературі досить повно і всебічно досліджена класифікація суб’єктів і учасників ад- міністративних роцесуальних відносин , з прикладної точки зору, на наш погляд, доцільно класифікувати учасників проце- су за ознаками їх повноважень та функціонального призначен- ня у розгляді та вирішенні адміністративних справ у публічній сфері. Усіх учасників адміністративного процесу (адміністра- тивних проваджень) можна поділити на кілька груп: 1) особи (органи), які розглядають і вирішують адміністра- тивні справи; 2) особи, які обстоюють в адміністративному процесі осо- бисті права та законні інтереси; 3) особи, які представляють та захищають інтереси інших осіб; 4) особи, які сприяють адміністративним провадженням та здійсненню адміністративного судочинства. Звісно, що така класифікація досить умовна, проте водно- час унаочнює уявлення про структуру учасників адміністратив- ного процесу або окремого провадження. 4.2. Особи, які розглядають і вирішують адміністративні справи Багатоаспектність та багатовекторність діяльності у публіч- ній сфері породжують різноманітні відносини щодо реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів окремої фізичної чи юридичної особи. Врегулювання цих відносин потребує: 1) створення кола відповідних органів, інших осіб, які б роз- глядали і вирішували справи та здійснювали адміністративні провадження (наприклад створення адміністративних судів чи Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо- нографія. — К.: Юрінком Iнтер, 2004. — С. 367, 406—409; Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. — К.: Атіка, 2005. — С. 177—181. 81 Суб’єкти і учасники адміністративного процесуального права адміністративних комісій); 2) покладення обов’язків на органи управління, їхніх посадових осіб щодо реалізації прав, свобод і обов’язків фізичних чи юридичних осіб, розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ, здійснення адміністра- тивних проваджень в управлінській сфері. Наприклад, ст. 213 КУпАП визначено коло органів (посадових осіб), уповноваже- них розглядати справи про адміністративні правопорушення; 3) надання зазначеним органам адміністративних юрисдикцій- них повноважень, із набуттям статусу органу адміністративно- процесуальної юрисдикції. Тобто надання права органу (поса- довій особі) порушувати адміністративне провадження, здійс- нювати підготовку і розгляд адміністративної справи, виносити у адміністративній справі відповідне рішення (постанову, ад- міністративний акт), а також здійснювати звернення до вико- нання рішення (постанови) чи адміністративного акта. Сукупність органів (осіб) адміністративно-процесуальної юрисдикції становить єдину систему, за допомогою якої будь- які адміністративні справи вирішуються за загальними прави- лами, що встановлені державою. Однак різноманіття ад- міністративних проваджень, які в літературі за юрисдикційни- ми ознаками об’єднані в групи: адміністративно-регулятивні провадження; адміністративно-судочинні провадження та ад- міністративно-деліктні провадження зумовлюють наявність певної специфіки всієї системи. Ця специфіка полягає в: а) множинності органів (осіб), уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні ад- міністративні справи; б) неоднорідності органів (осіб) ад- міністративно-процесуальної юрисдикції. Множинність органів (осіб), уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні адміністративні справи, характери- зується тим, що розглядати і вирішувати їх можуть: — адміністративні суди та суди загальної юрисдикції; — уповноважені органи (посадові особи) виконавчої влади; — уповноважені органи (посадові особи) місцевого самоврядування; — непублічні суб’єкти права — органи (посадові особи) громадських організацій, підприємств, установ різних форм влас- ності, у випадках, передбачених законами. Наприклад, органи Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під- ручник. — К.: Юрінком Iнтер, 2003. — С. 285. Г л а в а 4 82 різноманітних фондів соціального страхування, керівництво підприємств з питань звернення громадян. Адміністративні суди відповідно до ст. 17 КАС України розглядають і вирішують: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативних ак- тів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; в тому числі й справи щодо оскарження постанов про притяг- нення до адміністративної відповідальності; 2) справи з приводу прийняття громадян на публічну служ- бу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб’єктами владних повноважень із приводу реалізації їх компетенції у сфері управління, у тому числі деле- гованих повноважень, а також спори, які виникають із приводу укладання та виконання адміністративних договорів; 4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; 5) спори щодо правовідносин, пов’язаних із виборчим про- цесом чи процесом референдуму. Суди загальної юрисдикції (районні, районні у місті, міські чи міськрайонні (судді) розглядають і вирішують: 1) справи про адміністративні правопорушення (ст. 221 КУпАП); 2) питання щодо покладення обов’язку відшкодування за- подіяної шкоди (ст. 40 КУпАП) адміністративним правопору- шенням. До компетенції судів (суддів) законодавець відносить най- більш складні справи щодо кваліфікації дій правопорушника; усі справи про проступки, вчинені неповнолітніми, а також справи, у яких виникає необхідність застосування, як правило, стягнень у вигляді: оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністра- тивного правопорушення; конфіскації предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністра- тивного правопорушення; позбавлення спеціального права, на- даного даному громадянинові; виправні роботи; адміністратив- ний арешт. Визначаючи компетенцію судів (суддів) загальної юрисдикції, законодавець виходить із вимог Конституції Ук- раїни, що ніхто не може бути заарештований інакше як за вмо- тивованим рішенням суду (ст. 29) та конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду (ст. 41). Проте це 83 Суб’єкти і учасники адміністративного процесуального права зовсім не означає, що суди загальної юрисдикції діють як ад- міністративні органи, і не порушує конституційного принципу розподілу влади. Розгляд і вирішення судами загальної юрис- дикції справ про адміністративні правопорушення становить особливу форму здійснення правосуддя у сфері адміністратив- но-деліктних відносин. Уповноважені органи (посадові особи) виконавчої влади роз- глядають і вирішують справи: 1) щодо визнання, реалізації і захисту прав, свобод і закон- них інтересів фізичних чи юридичних осіб, у тому числі й на- дання адміністративних послуг; 2) щодо здійснення контрольних повноважень за реаліза- цією та захистом прав, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб; 3) щодо розгляду скарг фізичних чи юридичних осіб сто- совно реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів у зв’язку з розглядом адміністративної справи, у тому числі на рішення, дії чи бездіяльність уповноваженого суб’єкта; 4) щодо розгляду справ про адміністративні правопорушен- ня та притягнення правопорушників до адміністративної від- повідальності відповідно до статей 222—24415 КУпАП; 5) щодо розгляду заяв та скарг відповідно до закону Украї- ни «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. Уповноважені органи (посадові особи) місцевого самоврядування розглядають і вирішують адміністративні справи ті самі, що й органи виконавчої влади в межах своїх повноважень та на відповідній території. Справи про адміністративні правопору- шення вони розглядають і вирішують відповідно до статей 218—219 КУпАП. Водночас розглядати справи про адміністра- тивні правопорушення уповноважені не всі органи (посадові особи) місцевого самоврядування, а лише спеціально створені адміністративні комісії, а також виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад. Адміністративні комісії утворюються: у районах областей, районах міст Києва і Севастополя — районними державними адміністраціями; у містах, селищах, селах — виконавчими ко- мітетами місцевих рад . Адміністративні комісії вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, крім справ, від- Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 20—21. — Ст. 25; Про місцеве самоврядування в Ук- раїні: Закон України від 21 березня 1997 р. // ВВР. — 1997. — № 24. — Ст. 38. Г л а в а 4 84 несених КУпАП до відання інших органів (ст. 214 КУпАП). Ця особливість відрізняє адміністративні комісії від усіх інших суб’єктів адміністративно-процесуальної юрисдикції. Непублічні суб’єкти права — органи (посадові особи) гро- мадських організацій, недержавних підприємств, установ різ- них форм власності розглядають і вирішують справи відповідно до Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. Стаття 19 цього Закону встановлює, що органи держав- |
| Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних... |
| БІРЖОВЕ ПРАВО Рекомендовано Міністерством освіти і науки України... ... |
Реферат На тему: СВIДОК У КРИМIНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВI Тертишник В. М. Кримінальне-процесуальне право України : Навч. Посіб. К.: Юрінком інтер, 1999. 576 с |
| О. С. Мазур ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для вищих навчальних закладів |
П. С. Дудик Комунікативно- стилістичні якості мовлення Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
| КОНКУРЕНТНЕ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Й як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ^ (лист №14/18.... |
В.І., Слободяник Н. П. ЛОГІСТИКА Рекомендовано Міністерством освіти... Викладення теоретичного матеріалу підкріплюється прикладами, контрольними запитаннями, тестами, термінологічним словником |
| ББК Ш 141. 14 9 ... |
Робоча Програма та методичні рекомендації з педагогічної практики... Положення про проведення практики студентами вищих навчальних закладів України, на підставі Програми педагогічної практики для педагогічних... |