|
|
Скачати 483.46 Kb.
|
| інвалідам право на матеріальне забезпечення та соціальну захищеність. Особи, які стали інвалідами внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, мають право на трудову пенсію. Інвалідам, які ніколи не працювали, Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16.12.00 гарантується соціальна допомога. Право на державну соціальну допомогу мають інваліди з дитинства І і ІІ груп, непрацюючі інваліди ІІІ групи, діти-інваліди до 16 років. Інвалідам з дитинства, які мають одночасно право на допомогу і пенсію, соціальна допомога або пенсія призначається за їх вибором. Допомога призначається у таких розмірах (ст. 2 Закону): інвалідам з дитинства І групи — 100 % прожитктвого мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам з дитинства ІІ групи — 70 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам з дитинства ІІІ групи — 50 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; дітям-інвалідам віком до 16 років — 70 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Допомога інвалідам І, ІІ груп та непрацюючим інвалідам ІІІ групи призначається на весь час інвалідності. Дітям-інвалідам допомога призначається на час інвалідності, але не більше як по місяць досягнення дитиною 16 років. Якщо дитина-інвалід після досягнення 16 років визнана інвалідом з дитинства, то допомога виплачуватиметься в новому розмірі за її заявою. У разі смерті дитини-інваліда або інваліда з дитинства особі, яка здійснила поховання, виплачується допомога на поховання у розмірі двомісячної суми державної соціальної допомоги. Допомога здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Допомога з тимчасової непрацездатності надається працюючим громадянам з фонду соціального страхування України. Це компенсація заробітку працівнику, що втратив його внаслідок хвороби. Право й умови надання допомоги регулюються Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Особа має право на допомогу, якщо вона підлягає страхуванню. Вона має право на її отримання з першого дня роботи. Тривалість роботи для отримання допомоги значення не має, але має значення для визначення її розміру. Розмір допомоги перебуває у прямій залежності від загального трудового (страхового) стажу. Допомога з тимчасової непрацездатності надається у разі настання таких страхових випадків: тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві; необхідність догляду за хворою дитиною; необхідність догляду за хворим членом сім’ї; догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері; карантин; тимчасове переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу нижчеоплачувану роботу; протезування з розміщенням у стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства; санаторно-курортне лікування. Разом з тим, до стажу для призначення допомоги з тимчасової непрацездатності не зараховуються: час участі працівника у страйку, що визнаний судом незаконним; час навчання у вищому навчальному закладі освіти, в аспірантурі, докторантурі; час роботи засуджених у колонії, поселенні і відбування виправних робіт без позбавлення волі за місцем роботи. Чим більша тривалість страхового стажу, тим більший розмір допомоги. Розміри допомоги з тимчасової непрацездатності такі: 100 % середньої зарплати надається — працівникам, які мають страховий стаж 8 і більше років; працівникам, віднесеним до 1—4 категорій постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС; одному з батьків, який здійснює догляд за хворою дитиною віком до 14 років, потерпілою внаслідок Чорнобильської аварії; ветеранам війни; 80 % середньої зарплати — працівникам, які мають страховий стаж 5—8 років; 60 % середньої зарплати — працівникам, які мають страховий стаж до 5 років. Допомога з тимчасової непрацездатності виплачується Фондом соціального страхування, починаючи з шостого дня непрацездатності на період до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Перші п’ять днів оплачуються власником за рахунок коштів підприємства. Допомога не видається у період відпустки без збереження заробітної плати. Якщо непрацездатність настала в період оплачуваної відпустки, то допомога надається за всі дні непрацездатності, засвідчені лікарняним листком. За певних обставин працівник може бути позбавлений допомоги з тимчасової непрацездатності: якщо шкода здоров’ю заподіяна навмисно чи хвороба симулюється; якщо працівник захворів чи отримав травму внаслідок сп’яніння чи дій, пов’язаних зі сп’янінням, а також у результаті зловживання алкоголем; якщо працівник отримав травму при здійсненні ним злочину; за час примусового лікування по визначенню суду; за час перебування під арештом і за час судово-медичної експертизи. Положенням про допомоги встановлено, що заробіток для обчислення допомоги береться за два останніх календарних місяці перед настанням тимчасової непрацездатності. Оплата, що підлягає обліку при обчисленні допомоги, включається в заробіток за часом, за який вона нарахована, а не за часом її фактичного отримання. Допомога на поховання. Вона надається особам, які постійно проживають в Україні та застраховані у системі державного соціального страхування відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням» у разі настання страхового випадку. Розмір допомоги на поховання встановлюється у розмірі не нижче за 50 % прожиткового мінімуму для працездатної особи (ст. 5 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» від 11.01.01). Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.01. «Про розмір допомоги на поховання» допомога виплачується у розмірі 150 грн. 4. Соціальний захист ветеранів війни Основу правового статусу ветеранів складають конституційні права і свободи людини і громадянина. Обсяг прав і свобод, якими може користуватися громадянин у державі, та коло його обов’язків залежить від його правового статусу. Статус ветеранів закріплений спеціальними законами. Він відрізняється деякими особливостями від статусу громадянина, які виражаються в підставах визнання громадянина ветераном війни і в засобах його соціальної захищеності. Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав (Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93). До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Учасники бойових дій — це особи, які брали безпосередньо участь у виконанні бойових завдань як у воєнний, так і у мирний час (ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). До них належать: військовослужбовці, які проходили службу в діючій армії, партизани та підпільники громадянської та Великої Вітчизняної війни; учасники бойових дій на території інших країн; колишні бійці винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу, які брали участь у бойових операціях з ліквідації диверсійно-терористичних груп; працівники, які були переведені у період Великої Вітчизняної війни на становище військовослужбовців (комісаріат шляхів, зв’язку, охорони здоров’я, річкового флоту і деякі інші); працівники сфери культурного обслуговування фронтів, які в період Великої Вітчизняної війни або в період ведення бойових дій виступали перед воїнами; військовозобов’язані, які призивалися на навчальні збори і направлялися до Афганістану у період ведення там бойових дій; військовослужбовці автомобільних батальйонів, які доставляли вантажі до Афганістану, військовослужбовці льотного складу, які здійснювали бойові вильоти до Афганістану з території СРСР; вояки УПА, які не вчинили злочинів проти людства і миру та реабілітовані відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17.04.91. До учасників бойових дій прирівнюються колишні неповнолітні (до 16 років) в’язні концтаборів, гетто та інших місць примусового тримання. Інваліди війни — це військовослужбовці, партизани, підпільники, працівники, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини в період Великої Вітчизняної та громадянської воєн, період ведення бойових дій у мирний час на території інших держав. Також інвалідами війни визнаються: військовослужбовці, які стали інвалідами в зв’язку з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; малолітні (до 14 років) в’язні фашистських концтаборів та інших місць примусового тримання, які визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин; особи, які стали інвалідами внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних у районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів у повоєнний період (в т. ч. і неповнолітні) та під час виконання робіт, пов’язаних з розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від часу їх виконання; учасники бойових дій на території інших держав. Учасники війни — це військовослужбовці, трудівники тилу та інші особи, які не брали безпосередньої участі у бойових діях (ст. 8 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). До них належать: військовослужбовці, які проходили службу в армії (але не в діючих частинах) або навчалися в цей період у військових училищах, школах і на курсах; особи, які в період Великої Вітчизняної війни працювали в тилу або навчалися у ремісничих, залізничних училищах, ФЗУ та інших спеціальних навчальних закладах, працювали на відбудові об’єктів; члени груп самозахисту, народного ополчення, що діяли в період Великої Вітчизняної війни; сини полків, юнги, які перебували в армії (але не в діючій частині); колишні в’язні концтаборів та інших місць примусового тримання, особи, які були вивезені для примусових робіт; працівники, які на контрактній основі направлялися на роботу в держави, де велися бойові дії, і не входили до обмеженого контингенту; особи, які в період Великої Вітчизняної війни добровільно надавали матеріальну, фінансову чи іншу допомогу військовим частинам, госпіталям, партизанським загонам. Ветеранам війни відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» здійснюється пільгове обчислення стажу (наприклад, час перебування у концтаборах зараховується у потрійному розмірі). Військовослужбовці, які брали участь у бойових діях і стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов’язку, мають право на пенсію за віком: чоловіки — після досягнення 55 років і при стажі не менше 25 років; жінки — після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років (ст. 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення»). Мінімальний розмір пенсії особам, які є інвалідами війни, встановлюється в таких розмірах (ст. 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення): інвалідам І та ІІ груп — у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком; інвалідам ІІІ групи — у розмірі 1,5 мінімальної пенсії за віком. Призначені пенсії підвищуються: пенсії за віком інвалідам війни — на суму мінімального розміру пенсії з інвалідності, встановленого Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців» від 09.04.92 для інвалідів війни (4, 3, 2 мінімальні пенсії за віком); іншим учасникам бойових дій та дружинам і батькам загиблих на фронті, при виконанні інтернаціонального обов’язку — на 50 % мінімальної пенсії за віком; пенсії по інвалідності з дитинства внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, пов’язаних з бойовими діями в період Великої Вітчизняної війни чи пов’язаних з їх наслідками — на 15 % мінімальної пенсії за віком; громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, — на 50 % мінімальної пенсії за віком, а членам їх сімей, які були примусово переселені, — на 25 % мінімальної пенсії за віком. З метою створення належних умов для підтримання здоров’я та активного довголіття ветеранів ветеранам війни надаються пільги. Рівень пільг залежить від того, до якої категорії належать ветерани: безплатне одержання ліків за рецептами лікарів; першочергове безплатне зубопротезування; знижка плати за користування житлом, комунальні послуги, паливо: для учасників бойових дій — 75 %, інвалідів війни — 100 %, учасників війни — 50 %; безплатний проїзд усіма видами міського і міжміського пасажирського транспорту (для учасників бойових дій, інвалідів війни, членів сімей загиблих учасників бойових дій, інвалідів війни); переважне право на залишення на роботі при скороченні штатів; учасникам бойових дій, учасникам війни — безплатний проїзд один раз на два роки (туди і назад) залізничним, повітряним, міжміським автомобільним транспортом (або раз на рік, але з 50 % знижкою); інвалідам війни І та ІІ груп — один раз на рік безплатний проїзд в обидва кінці, для ІІІ групи та супроводжуючого інваліда І групи — раз на рік з 50 % знижкою; звільнення від сплати прибуткового податку з усіх одержуваних доходів (в межах 15 неоподатковуваних мінімумів за місяць), податку з власників транспортних засобів, земельного податку; пільгове встановлення та користування телефоном — для інвалідів війни І та ІІ груп і для учасників бойових дій; позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення; щорічно до 5 травня має виплачуватися разова грошова допомога: учасникам бойових дій — 5 мінімальних пенсій за віком; інвалідам війни — 10, 8, 7 мінімальних пенсій за віком; учасникам війни — чотири (нагородженим орденами і медалями), три мінімальні пенсії за віком. 5. Соціальний захист постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи Чорнобильська катастрофа створила на значній території України небезпечну для здоров’я людей і навколишнього середовища радіаційну обстановку. З метою зменшення дії радіаційного опромінення на здоров’я людини та на екологічні системи законодавство закріплює та гарантує забезпечення режиму використання та охорони вказаних територій. До територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами понад доаварійний рівень і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на необхідність обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної господарської діяльності. Залежно від рівня забруднення ґрунтів ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19.12.91 визначає такі зони радіоактивно забруднених територій: зона відчуження — територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 р.; зона безумовного (обов’язкового) відселення; зона гарантованого добровільного відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю. Межі зон встановлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України на основі експертних висновків Національної комісії радіаційного захисту населення України, Академії Наук України, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Міністерства сільського господарства України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища. Населення, яке проживає у зоні безумовного відселення, підлягає обов’язковому відселенню. Кожен громадянин, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, має право на підставі наданої йому об’єктивної інформації про радіаційну обстановку самостійно приймати рішення про дальше проживання на цій території чи відселення. Громадянам, які прийняли рішення про виїзд, створюються умови для відселення. Відселення та самостійне переселення дозволяється лише у зони, які не віднесені до зон радіоактивно забруднених територій. Особам, які проживали чи проживають та які працювали в 1—4 зонах законодавством надано особливого статусу. Особами, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС (ст. 9 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19.12.91), є учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; потерпілі від Чорнобильської катастрофи. |
|
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ” Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового... |
1. Поняття, предмет, джерела і система державного права зарубіжних країн Юридична наука не обмежується рамками національного права якоїсь окремої держави. Правознавство збагачується дослідження зарубіжних... |
|
Тема ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА Поняття адміністративного права. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права |
Кодекс законів про працю Відмежування трудового права від суміжних галузей права (цивільного, адміністративного, права соціального забезпечення) |
|
ЛЕКЦІЯ 2 Поняття та основні завдання, функції та джерела авторського права як інституту права інтелектуальної власності |
1. Поняття римського права як загального права античного світу.... Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні |
|
1. Поняття про джерела конституціного права Констиутція України один з найважливіших різновидів джерел конституційного права. 9 |
Тема: 3 Джерела фінансового права. Фінансове законодавство Традиційно джерелами права вважаються нормативно-правові акти, санкціоновані звичаї, прецеденти (судові чи адміністративні), міжнародні... |
|
Поняття трудового права як галузі права. Принципи і джерела трудового права як галузі права Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві.... |
Законодавства, їх система Поняття цивільного права як галузі права. Предмет та метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин |