1. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників


Скачати 125.72 Kb.
Назва1. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників
Дата23.04.2013
Розмір125.72 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
СУДОВІ ДОКАЗИ

1 . Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників.

Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників є одним із засобів доказування. Ці пояснення мають статус доказів за умов, що сторони, треті особи та їхні представники допитані як свідки та пояснення давалися за їх згодою (ст. 62 ЦПК).

Доказове значення мають лише ті пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, в яких містяться відомості про факти, що мають значення для справи.

Є два види пояснення сторін (третіх осіб): твердження і визнання. Сутність тверджень полягає в тому, що в них містяться відомості про факти, які згідно із законом повинна доказувати сторона як суб'єкт доказування. Сутність же визнання в іншому. Визнання сторони — це таке пояснення, що містить відомості про факти, які згідно із законом повинна доказувати інша сторона.

Таким чином, особливості допиту сторін, третіх осіб та їх представників зводяться до такого:

1) сторони, треті особи та їхні представники можуть бути допитані як свідки тільки за їх згодою;

2) ініціатором допиту може бути як позивач, відповідач, їх представник, так і суд;

3) вказані особи можуть бути допитані як свідки тільки про відомі їм обставини, що мають значення для справи;

4) вони дають показання як свідки згідно із правилами, встановленими ЦПК (статті 180 - 182);

5) вказані особи мають право відмовитись від давання показань за наявності підстав, передбачених законодавством (правовий імунітет).
2. Показання свідків.

Один із засобів доказування в цивільному процесі - показання свідків, тобто повідомлення суду свідком відомостей (фактичних даних) про обставини, які мають значення для справи.

Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ст. 50 ЦПК). Свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини.

Як правило, свідками викликаються громадяни, яким особисто відомі будь-які істотні для справи обставини. Особи, які знають про ці обставини зі слів інших чи в результаті ознайомлення з певним документом, за необхідності можуть також допитуватись як свідки. їх показання

вважаються похідними і дозволяють знайти первісні докази.

Якщо ж свідок не може назвати джерела своїх відомостей, такі фактичні дані не будуть доказами. Особа, що просить про виклик свідка, повинна зазначити його прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання та обставини, які свідок може підтвердити.

Якщо викликаний свідок не з'явиться в судове засідання з причин, визнаних судом неповноважними, його може бути піддано штрафу, а при неявці за повторним викликом — примусовому приводу через органи внутрішніх справ. За злісне ухилення від явки до суду, відмову від свідчень на суді і за дачу завідомо неправдивих показань свідок підлягає кримінальній відповідальності згідно із статтями 178 і 179 КК.

Перед допитом свідка суд встановлює його особу, вік, рід занять, відношення до даної справи і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, і попереджає його про кримінальну відповідальність за дачу суду завідомо неправдивих показань і за відмову

дати показання.

Суд може призначити свідкам очну ставку для з'ясування причин розходжень в їх показаннях.

3. Письмові докази

У законі передбачається, що письмовими доказами є будь-якого роду документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи (ст. 64 ЦПК).

У науці є найбільш поширеним погляд, згідно з яким письмові докази визначаються як предмети, на яких за допомогою знаків закріплені думки, що містять свідчення про факти, необхідні для вирішення справи. Таке визначення відбиває головні ознаки письмового доказу.

Істотною ознакою письмового доказу є те, що відомості про факти закріплюються в об'єктивній формі на тих або інших матеріальних предметах. Предмет, який може бути використаний для закріплення думок, повинен бути придатним для письма, щоб нанесені знаки могли зберегтися протягом певного часу (папір тощо).

Ознакою письмового доказу є й те, що закріплення людиною на предметі своїх думок здійснюється за допомогою певних знаків. Засіб нанесення знаків повинен бути таким, щоб на предметі утворювалися матеріальні сліди цих знаків, доступні для сприйняття. Знаки наносяться

певними хімічними засобами або шляхом механічної зміни поверхні предмета.

Відомості про факти можуть бути виражені або у формі думки, або у вигляді певних слідів на матеріальних предметах. Тільки своїм змістом письмові докази можуть підтверджувати наявність або відсутність фактів, які слід встановити для розгляду справи.

У судовій практиці використовуються різні види письмових доказів, яким притаманні певні особливості, що необхідно враховувати при їх дослідженні. Вони класифікуються за такими ознаками: за суб'єктом (джерелом) формування; за характером змісту; за формою закріплення; за засобом формування.

За суб'єктом письмові докази поділяються на офіційні та неофіційні. Офіційні письмові докази — це документи, акти, які виходять від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, державних установ, підприємств, службових осіб і громадських об'єднань. Неофіційні — це документи, які виходять від громадян. Розмежування письмових доказів на офіційні та неофіційні зумовлює не однаковий порядок їх дослідження. Дослідження офіційних

документів потребує з'ясування наявності повноважень органів і службових осіб, які склали документ, дотримання передбаченого законом порядку складання документів і перевірки достовірності викладених у документах відомостей. Оспорювання офіційних документів у ряді випадків можливе лише у встановленому законом порядку. До офіційних письмових доказів належить велика група документів, у складі якої можна виділити певні підгрупи, у тому числі документи, що виходять від органів державної влади та місцевого самоврядування; службових осіб; судово-прокурорських органів; органів громадських організацій тощо. У судовій практиці часто зустрічаються неофіційні документи. У всіх випадках особа, яка склала документ, виступає тільки як громадянин. До неофіційних документів належать листування ділового і особистого характеру, різні записи, щоденники, рукописи, договори тощо. Дослідження неофіційних документів допускає перевірку достовірності відомостей, які містяться в документі, або волевиявлення суб'єкта. Неофіційні документи мають доказове значення для правильного вирішення спору, тому що вони можуть містити позасудове визнання певних фактів.

За змістом письмові докази поділяються на розпорядчі й інформативні.

Розпорядчі докази визначаються як документи, які містять вираження волі (акти органів державної влади, письмові правочини тощо). Інформативні документи містять відомості про наявність або відсутність певних фактів. Різноманітність розпорядчих документів пояснюється характером суб'єкта і його функціями, що має враховуватися при дослідженні цих доказів. Розпорядчі документи характеризуються наявністю двох головних ознак: правомірністю волевиявлення і наявністю дійсної волі суб'єкта, вираженої в документі. У судовій практиці часто використовуються інформативні письмові докази (довідки, звіти, акти, листи, повідомлення). Істотною ознакою інформативного документа є те, що в ньому повідомляється лише про певні факти, їх наявність або відсутність. У таких документах головним при дослідженні доказів є встановлення відповідності закріплених відомостей самим фактам дійсності. Наведений поділ документів має умовний характер, тому що в одному й тому ж документі можуть бути закріплені одночасно і волевиявлення особи, і відомості інформативного характеру.

За формою письмові докази поділяються на прості й нотаріально засвідчені, або документи простої письмової форми і кваліфікованої письмової форми. Для документів простої письмової форми є характерним те, що порядок їх викладу не має значення, вони не мають обов'язкових реквізитів. Ці документи можуть бути використані як докази з урахуванням вимог допустимості. Форма таких документів довільна і визначається їх суб'єктами. Для документів кваліфікованої форми характерно те, що для них встановлена визначена форма з наявністю необхідних реквізитів.

Письмові докази можуть бути кваліфіковані також за засобом і характером формування. За цією ознакою їх можна поділити на оригінали і копії. Оригіналами є перші примірники. Такий документ має більшу вірогідність, тому що відомості про факт закріплені у ньому безпосередньо особою, яка склала цей документ. При вирішенні справи передусім мають бути використані письмові докази в оригіналі.
4. Речові докази.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення

для справи (ст. 65 ЦПК).

Речові докази можуть підтверджувати обставини невиконання договірних зобов'язань (виготовлення або продаж речі неналежної якості), порушення права власності (знаходження речі в особи без правових підстав), заподіяння шкоди (ушкодження майна) тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 65 ЦПК до речових доказів належать магнітні, електронні та інші носії інформації, які містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. Носії аудіовізуальної інформації є специфічними. Ними може бути не будь-який матеріальний

об'єкт, а спеціально виготовлений матеріал (диск, плівка). Інформація на носій передається за допомогою існуючих технічних засобів, а не від безпосереднього впливу на матеріал джерела відомостей про факт.

Виходячи з вимог, які пред'являються до доказів, що вимагають використання технічних засобів при їх виготовленні та відтворенні, ці докази можуть бути покладені в основу судового рішення за умов, що: 1) відоме джерело виготовлення цих матеріалів; 2) відомий час виготовлення

цих матеріалів; 3) ці матеріали були виготовлені загальноприйнятим способом або способом, про який домовилися особи, які виготовили їх; 4) ці матеріали до їх подання до суду зберігалися належним чином; 5) ці матеріали можуть бути надані суду у доступному для відтворення і зберігання вигляді.

Дослідження відео- і звукозаписів у судовому засіданні починається з такої процесуальної дії, як відтворення їх змісту. Згідно зі ст. 188 ЦПК відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, з відображенням у журналі судового засідання особливостей

оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі. У разі потреби відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису можуть бути повторені повністю або у певній частині. З метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу.

5. Висновок експерта.

Висновок експерта — докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом (ст. 66 ЦПК).

Згідно із ст. 143 ЦПК для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України ≪Про судову експертизу≫, і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів (ч. 2 ст. 53 ЦПК).

У цивільному процесі застосовуються різні експертизи: судово-медична, судово-психіатрична, почеркознавча, товарознавча, біологічна та ін. Предметом експертизи не можуть бути питання права.

У судовій практиці виникає необхідність проведення додаткової або повторної експертизи. Цивільне процесуальне законодавство передбачає, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необгрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумнів у його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові чи групі експертів (ст. 150 ЦПК). Згідно зі ст. 148 ЦПК у цивільному судочинстві може бути призначена комісійна експертиза, яка проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. У законодавстві передбачається можливість призначення комплексної експертизи за участю не менш як двох експертів різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань (ст. 149 ЦПК).

6. Розгляд судом заяв про фальшивість доказів.

Згідно з ч. 2 ст. 185 ЦПК у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Відповідно до ч. 4 ст. 188 ЦПК з метою з'ясування відомостей, що містяться в матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста

або призначено експертизу. Таким чином, заява про фальшивість може бути подана лише відносно двох видів доказів: письмового і речового.

За змістом ч. 2 ст. 185 ЦПК заяву про сумнів з приводу достовірності або про фальшивість може бути подано будь-якою особою, яка бере участь у справі, а також відносно будь-якого документа, наданого як письмовий доказ. При цьому слід виходити з того, що згідно зі ст. 64 ЦПК письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Заяву про сумнів у достовірності доказу або про його фальшивість може бути подано лише в судовому засіданні (а саме при дослідженні письмових або речових доказів) відносно документа, який уже знаходиться у справі, тобто доданий з позовом або з іншими доказами, або відносно документа, який лише подається особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення з ним судом та учасниками процесу. При цьому особа, яка заявляє спір про фальшивість доказу, повинна чітко

зазначити, в чому саме виявляється сумнів у достовірності доказу або його фальшивість, оскільки безпідставне заявления такого спору є зловживанням своїми процесуальними правами (ч. З ст. 27 ЦПК). Заява може бути зроблена усно в ході розгляду справи, або письмово. У першому

випадку усна заява про фальшивість доказу заноситься до журналу судового засідання, а письмова заява — залучається до матеріалів справи. ЦПК не встановлює відповідальності осіб, які заявили бездоказовий спір щодо фальшивості доказу.

Можливі різні форми підробки офіційного письмового доказу: зміна дати, підробка підпису, зміна частини змісту, складання документа в цілому від імені організації чи особи, які в дійсності його не видавали, підробка штампа, печатки, виправлення цифр тощо. У судовій практиці трапляються випадки, коли предметом підробки виступають і приватні документи, наприклад, підроблювалися ділові папери, особисті листи, заяви, письмові пояснення, в яких визнається наявність певного матеріально-правового зобов'язання або факту, який має юридичні наслідки. Наприклад, до суду можуть додаватися підроблені письмові заяви (або розписки) особи, яка померла, що вона продала свою власність (нерухомість) позивачу при розгляді справи про визнання права власності.

За змістом ч. 2 ст. 185 ЦПК у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, які подали документ, відносно якого заявлено спір про його фальшивість або сумнів у достовірності, не має права забрати доказ назад. Вони лише мають право просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. На цю специфіку звернув увагу М. К. Треушніков, який зазначив, що у цивільному процесі в осіб, які беруть участь у справі, немає повного права розпоряджатися доказами, що характерно для процесу деяких інших зарубіжних країн згідно з принципом диспозитивності. Тому ≪просити виключити≫ не означає ≪забрати доказ назад≫.

На практиці можлива ситуація, коли заява про фальшивість документа подається у судовому засіданні при обговоренні клопотання іншого учасника процесу про залучення документа до матеріалів справи і його дослідження у засіданні. ЦПК не забороняє особі, яка заявляє

таке клопотання, ≪зняти≫ це клопотання і забрати документ назад без його залучення до матеріалів справи до позитивного вирішення цього клопотання судом.

Суди не можуть вільно трактувати положення ч. 2 ст. 185 ЦПК про виключення документа, відносно якого подано заяву про фальшивість, із числа доказів. Це буде суперечити як принципам законності, змагальності, так і нормам матеріального права, що регулюють, наприклад, форми правочинів і, відповідно, допустимість засобів доказування. Тому судді відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК мають роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав. Враховуючи зазначене, суди не повинні буквально застосовувати правило про виключення доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Підроблений документ також є доказом у справі, однак інформація, яка в ньому міститься, буде мати кардинально протилежне значення. Якщо документ, відносно якого заявлений

спір про фальшивість, виявиться дійсним, то відомості, які в ньому містяться, можуть бути покладені судом в обґрунтування вимог чи заперечень сторони, яка його надала. У разі визнання документа підробленим, тобто фальшивим, він для суду значення мати не буде. Більше того, якщо його фальшивість буде доведена висновком відповідної експертизи, цей документ буде свідчити про відсутність обставин, для підтвердження яких стороною він був наданий.

Отже, суди мають виходити із того, що запідозрений у фальшивості документ не може бути виключений із числа доказів, а, навпаки, перевіряється, досліджується і оцінюється поряд з іншими доказами, наявними у справі. Більше того, у разі, якщо фальшивість документа підтверджена, суд вправі направити матеріал прокурору для перевірки або на предмет порушення кримінальної справи в порядку постановления окремої ухвали (ст. 211 ЦПК). Тобто якщо при розгляді справи буде подана заява про сумнів у достовірності доказу або про його фальшивість, суд має роз'яснити особі, яка надала такий документ, перш ніж вона зможе заявити про виключення такого документа з числа доказів, наслідки вчинення або не вчинення нею таких процесуальних дій, роз'яснити право на доведення дійсності такого доказу або надання інших доказів для підтвердження його дійсності, особливо у тих справах, де такі докази становлять

основу заявлених позовних вимог, і відповідно до правил про належність та допустимість доказів (статті 58, 59 ЦПК) іншими доказами обставини справи підтверджуватися не можуть. Це є вимогою до суду і його обов'язком організувати для сторін дійсно змагальний процес.

У цивільному судочинстві стає поширеним доказом звуко- і відеозапис. Зокрема, до матеріалів справи, як правило, залучається ≪розшифровка≫ тексту радіо- чи телепередачі, без яких дуже часто важко розібрати ті чи інші слова, речення. У ЦПК містяться норми, які встановлюють

властиві лише для цього доказу порядок витребування, дослідження, відтворення звукозапису, демонстрацію відеозапису, його збереження та повернення.

У разі надходження заяви про фальшивість звуко- і відеозапису суд перевіряє їх дійсність шляхом залучення спеціаліста або призначення експертизи. При цьому сумніви та спори можуть бути заявлені не лише відносно фальшивості самого доказу, а й щодо ідентичності голосу, записаного на аудіоносії, а також голосу конкретної особи. Це означає, що особа, яка надала такий доказ, не має права просити виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів, якщо буде заявлено спір про фальшивість доказу, на відміну від вимог ч. 2 ст. 185 ЦПК.




Схожі:

УГОДА про співпрацю у сфері безпеки життєдіяльності населення
Залучення представників сторін (за згодою та в межах наданих повноважень) до участі у перевірках (вивченнях)
До уваги представників інститутів громадянського суспільства!
Синельниківської міської ради на 2013-2015 рр., сформована ініціативна група у складі 11 осіб з числа представників інститутів громадянського...
КОНВЕНЦІЯ про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні
Сторін доступу до освітніх ресурсів інших Сторін, зокрема шляхом сприяння їхнім зусиллям, спрямованим на продовження своєї освіти...
Тема: Обчислювальна геометрія
Для визначення площі скористуємось двома процедурами за координатами знаходимо довжини сторін за довжинами сторін визначаємо площу...
Детальне ознайомлення учнів третіх класів із журналом «Яблунька»,...
...
Пропонований посібник, назва якого "Глосарій", утворена від лат слова...
Україні з 2006 року. Глосарій створений за абеткою, наведені пояснення корисні для вчителів навчальних класів загальноосвітних та...
Про договірне списання коштів з метою оплати послуг, поповнення вкладних...
Банку; поповнення вкладних рахунків Клієнта або третіх осіб в Банку; погашення кредитів Клієнта в Банку (у випадку, якщо умовами...
Тест №1 Правильні многокутники Знайдіть кількість сторін правильного...
...
Словник термінів соціального педагога Авторитет батьків
Авторитет батьків визнаний вплив батьків на переконання й поведінку дітей, який грунтується на глибокій повазі до батьків, довірі...
ДОКАЗУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
Таким чином, судове доказування це процесуальна діяльність сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, яка за своєю суттю зводиться...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка