|
|
Скачати 386.36 Kb.
|
Додаткове рішення суду - це такий акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог його повноти. Додаткове рішення суду ухвалюється тоді, коли суд не вирішив усі заявлені вимоги у справі або не розв'язав окремі процесуальні питання. Згідно із ст. 220 ЦПК суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; 3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст. 367 ЦПК; 4) судом не вирішено питання про судові витрати. На практиці є випадки, коли судом ухвалюються додаткові рішення при відсутності обставин, визначених у ст. 220 ЦПК. Так, у березні 2003 р. Б. звернулася до суду з позовом до державного підприємства ≪Харківський метрополітен≫ (далі—ДП), третя особа —Ф., про поновлення на роботіта стягнення заробітної плати. Ленінський районний суд м. Харкова рішенням від 26 листопада 2003 р. у задоволенні позову про поновлення на роботі Б. відмовив і зобов'язав управління ДП змінити дату її звільнення на 8 лютого 2003 р., внести в наказ про звільнення і в трудову книжку відповідні зміни та провести оплату листка непрацездатності. Апеляційний суд Харківської області рішенням від 19 травня 2004 р. зазначене рішення суду скасував і ухвалив нове, яким поновив Б. на роботі з 3 лютого 3003 р. і постановив стягнути з ДП на її користь 14 тис. 959 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу. Додатковим рішенням цього ж суду від 16 червня 2004 р. зменшено розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу з 14 тис. 959 грн до 9 тис. 922 грн. У касаційних скаргах Б. і ДП просили скасувати додаткове рішення апеляційного суду через порушення судом норм матеріального та процесуального права. Верховний Суд України, обґрунтовуючи своє рішення, зазначив, що додаткове рішення може бути постановлено судом за наявності обставин, визначених у ст. 214 ЦПК (1963 р.), зокрема: якщо відносно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази, давали пояснення, не постановлено рішення; якщо суд, розв'язавши питання про право, не зазначив точного розміру присудженого стягнення або які дії треба виконати; якщо суд не вказав про негайне виконання рішення у випадках, передбачених у ст. 217 ЦПК (1963 р.); якщо суд не вирішив питання про судові витрати. Як убачається із змісту заяви, відповідач просив виправити допущені судом помилки в частині розрахунків заробітної плати за час вимушеного прогулу, тобто фактично оспорив рішення апеляційного суду в частині правильності визначення середньомісячного заробітку Б. Оскільки порушення процесуального права привело до неправильного вирішення справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України скасувала додаткове рішення апеляційного суду і направила справу на новий розгляд до цього ж суду. Питання про ухвалення додаткового рішення може бути порушене особами, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи суду до закінчення строку на виконання рішення. Цей строк може бути поновлений, якщо суд визнає причину його пропущення поважною за правилами, передбаченими ст. 73 ЦПК. Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з викликом сторін, проте їх неявка не перешкоджає розгляду цього питання. На додаткове рішення може бути подано скаргу до апеляційного суду. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Якщо на рішення подана апеляційна скарга і поряд з цим порушено питання про ухвалення додаткового рішення, суд повинен спочатку вирішити питання про додаткове рішення, а потім направити справу для розгляду в апеляційній суд. Крім додаткового рішення суд може усунути недоліки також шляхом його роз'яснення. Роз'яснення рішення суду - це уточнення і більш ясний виклад дійсного змісту рішення. Згідно із ст. 221 ЦПК підставою роз'яснення рішення є його незрозумілість для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця. Неясним є рішення, в якому не вказано повну або правильну назву сторони чи третьої особи. Рішення потребує роз'яснення і тоді, коли виникають нові обставини, які не мають впливу на його суть, але є перепоною для його виконання (правонаступництво, зміна розміру присуджених аліментів, стягнення на двох чи більше дітей після досягнення одним із них повноліття, зміна особи, яка повинна отримувати аліменти, тощо). Приводом до роз'яснення рішення є утруднення чи неможливість його виконання. У зв'язку з цим, як правило, роз'яснюється резолютивна частина судового рішення, але може бути роз'яснена і мотивувальна. Необхідність у цьому виникає для підтвердження преюдиціально встановленого факту чи правовідносин, визнаних судовим рішення, що набрало законної сили. Роз'яснення рішення суду провадиться судом за заявою осіб, які брали участь у справі, а також державного виконавця. Подання заяви про роз'яснення рішення допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання (ч. 2 ст. 221 ЦПК). Якщо рішення виконано частково, то роз'яснення повинно стосуватися тієї частини, яка не виконувалась, але за умови, що строк для пред'явлення рішення до виконання ще не закінчився. Заява про роз'яснення рішення, подана після закінчення строку для його примусового виконання, залишається без розгляду. Заява про роз'яснення рішення розглядається судом протягом десяти днів. Неявка осіб, які брали участь у справі, і (або) державного виконавця не перешкоджає розгляду питання про роз'яснення рішення суду. Ухвала, в якій роз'яснюється рішення суду, надсилається особам, які брали участь у справі, а також державному виконавцю, якщо рішення суду роз'яснено за його заявою. Кожне рішення повинно бути точним. Точність як вимога до судового рішення полягає у безпомилковому викладенні змісту судового рішення, а також здійсненні безпомилкових підрахунків. Але іноді при ухваленні рішення суди допускають описки та арифметичні помилки. Описка - це мимовільна (випадкова) помилка в рішенні, яка допущена при його викладенні. Описка - це також помилка у правописі, у розділових знаках, у смисловому викладенні речення. Тому описками є мимовільні, граматичні, орфографічні і стилістичні помилки, які викликають неточне викладення змісту рішення суду. До них можна віднести викривлення, допущені у прізвищі судді, прізвищі, імені та по батькові сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, неправильні звороти мови, стилістично неправильно складені речення, розділові знаки, якщо вони викривляють дійсний зміст рішення. Арифметична помилка — це помилка у підрахунках. Під поняттям ≪підрахунок≫ слід розуміти арифметичні дії: додавання, віднімання, множення, ділення. Описка та арифметична помилка — це помилки, які свідчать, що рішення суду є неточним. Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні здійснюється тим судом, який його ухвалив, не змінюючи сутності цього рішення. Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні стосується тих випадків, коли такі помилки виявились після ухвалення і проголошення рішення. Якщо такі недоліки судового рішення будуть виявлені після проголошення рішення, то суд може їх виправити як за власною ініціативою, так і за заявою осіб, які беруть участь у справі. Закон не містить жодних обмежень відносно строків для здійснення дій із виправлення судового рішення. Проте слід виходити з того, що при цьому діють загальні строки виконавчої давності (один рік). Заява про виправлення описок чи арифметичних помилок у судовому рішенні розглядається протягом десяти днів із дня її надходження. Питання про внесення виправлень вирішується у відкритому судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце проведення засідання. їх неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлень. Ухвала про внесення виправлень у судове рішення постановляється в нарадчій кімнаті тим складом суду, який розглядав справу. Ухвала оформлюється як окремий процесуальний документ, додається до справи і з цього часу є складовою частиною судового рішення. Ухвала суду про внесення виправлень у рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку. 5. Законна сила судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. У цивільній процесуальній літературі поняття законної сили судового рішення визначається по-різному. Одні автори вважають, що законна сила судового рішення — це його правова дія, яка виявляється в тому, що наявність або відсутність прав, а також фактів, які лежать у їх основі, встановлюється остаточно, і в тому, що визначені рішенням суду права підлягають негайному виконанню за вимогою управомоченої особи1. Інші — під законною силою судового рішення розуміють його обов'язковість (загальнообов'язковість). Деякі вчені вважають, що рішення, яке набрало законної сили, стає незмінним, тому що не можна вимагати його перегляду в касаційному порядку, а також змінювати в будь-якому іншому порядку. Серед вчених існує думка, що законна сила судового рішення означає набуття ним властивостей акта правосуддя, спрямованого на виконання завдань цивільного судочинства: захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій; зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян, посадових і службових осіб у дусі неухильного виконання Конституції, законів України, поваги до правил співіснування, честі і гідності людини. Властивість судового рішення, що набрало законної сили, виявляється у правових наслідках, які воновикликає: авторитетність, загальнообов'язковість, стабільність, незмінність, неспростовність, виключність, преюдиціальність і реалізованість. Уявляється, що законна сила рішення хоча і розкривається в його наслідках, але має свій зміст, який не можна замінювати наслідками законної сили судового рішення. Відповідно до ст. 223 ЦПК законна сила - це правова дія судового рішення, сутність якої полягає у його незмінності і виключності. Незмінність судового рішення означає неможливість переглядати і спростовувати в апеляційному порядку рішення, яке набрало законної сили, для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, тобто неможливість апеляційного оскарження. Виключність означає неможливість після набрання рішенням законної сили для осіб, які беруть участь у справі, та для їх правонаступників заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини. Подання для розгляду тотожної заяви неприпустиме також і у випадках, коли при первісному розгляді спір між сторонами було остаточно вирішено ухвалою суду про затвердження мирової угоди або про прийняття відмови позивача від своїх вимог. Повторне звернення з таким же позовом неможливе і в інших випадках, передбачених ст. 205 ЦПК. Законна сила судового рішення має об'єктивні та суб'єктивні межі. Законна сила судового рішення з точки зору об'єктивних меж означає дію судового рішення з приводу тих правовідносин, прав і обов'язків, які були предметом рішення суду, а також щодо тих юридичних фактів, які були його підставою. Об'єктивні межі законної сили судового рішення завжди визначаються його предметом. У випадках, коли предмет судового рішення не збігається з предметом судового розгляду, така невідповідність може бути усунута шляхом ухвалення додаткового рішення чи шляхом скасування в апеляційному або касаційному порядку. Законна сила судового рішення з точки зору суб'єктивних меж поширюється на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. Усі ці суб'єкти не можуть вдруге подати той самий позов до суду. Законна сила судового рішення поширюється тільки на тих юридично заінтересованих осіб, котрі притягувались у процесі як особи, які беруть участь у справі, та мали можливість захищати в суді свої права. На особу, яка мала юридичну заінтересованість у справі, але не була притягнута як учасник процесу, законна сила рішення не поширюється, і вона може оспорювати ті самі факти і правовідносини в іншому процесі. Якщо справу було розпочато Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування, фізичною та юридичною особою (ст. 45 ЦПК), то рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу. Таким чином, суб'єктивні межі законної сили судового рішення визначаються колом осіб, які беруть участь у справі, та їх правонаступників. Поширення суб'єктивних меж законної сили судового рішення на осіб, які не є учасниками спірних правовідносин, призводить до ухвалення неправосудного рішення. Так, Іршавський районний суд Закарпатської області рішенням від 24 березня 2004 р. позов задовольнив і зобов'язав міського голову оформити та видати позивачам свідоцтва про право власності на земельні ділянки та державні акти на право власності. Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР ≪Про місцеве самоврядування в Україні≫ до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Статтею 33 цього Закону передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні та делеговані повноваження, зокрема реєстрація суб'єктів права власності на землю, реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі, видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею. У статті 42 цього Закону визначено повноваження міського голови, з яких вбачається, що до його компетенції оформлення і видача свідоцтв про право власності на земельну ділянку не входять. Отже, суд першої інстанції безпідставно зобов'язав міського голову вчинити дії, які належать до компетенції міської ради. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції не з'ясував характеру правовідносин та учасників правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору. Якісна характеристика судового рішення, яке набрало законної сили, проявляється і в правових наслідках, які воно викликає. Такими наслідками є: здійсненність, преюдиціальність і обов'язковість. Під здійсненністю слід розуміти можливість примусового виконання судового рішення незалежно від волі особи, яка зобов'язана виконати певну дію щодо цього рішення. Преюдиціальність - це неможливість для осіб, які брали участь у справі, та їх правонаступників оспорювати, а для суду — досліджу вати в іншому процесі факти і правовідносини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили. Згідно з ч. З ст. 61 ЦПК обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили по одній справі, не доказуються при розгляді інших цивільних справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (ч. 4 ст. 61 ЦПК). Судові рішення, що набрали законної сили, згідно зі ст. 14 ЦПК обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами. Державні органи і службові особи зобов'язані здійснювати необхідні дії щодо оформлення і реєстрації прав, визначених рішенням суду, а також сприяти його виконанню. Наприклад, при задоволенні позовів про визнання шлюбу недійсним, про розірвання шлюбу, про скасування усиновлення та інших потрібна реєстрація вказаних фактів в органах РАЦСу. При цьому оформлення і реєстрація цих та інших фактів можлива лише після того, як рішення набрало законної сили. У частині 4 ст. 223 ЦПК закріплене правило, яке є винятком із незмінності законної сили рішення суду. Якщо після набрання рішенням законної сили, яким із відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Це стосується, зокрема, рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи при зміні в період виплати аліментів чи відшкодування шкоди заробітної плати, сімейного чи майнового стану, ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, складу сім'ї померлого, підвищенні розміру мінімальної заробітної плати у визначеному законодавством порядку, у разі зростання в попередньому календарному році середньої заробітної плати в галузях національної економіки. |
| Тема № Особливості цивільного процесу. Специфіка господарського ... |
Законодавства Цим Законом регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал),... |
| Значення інформації. Види комунікацій та етапи комунікаційного процесу Керівник займається цим, щоб реалізувати свої ролі в міжособистісних відносинах, інформаційному обміні і в процесах прийняття рішень.... |
Законність і обґрунтованість судових постанов (209, 213) Норми ЦПП: поняття, їх мета та реалізація в цивільному судочинстві. Класифікація |
| ЗАТВЕРДЖЕНО Ця Інструкція визначає порядок опрацювання доручень про вручення документів, отримання доказів, вчинення інших процесуальних дій,... |
Закон як джерело державного права. Види законів Республіка – поняття і сутність. Ознаки республіканської форми правління. Види республік |
| Тема. Загальні відомості про проеціювання. Види проеціювання Основні поняття: види проеціювання (центральне, прямокутне), проекція (фронтальна, горизонтальна, профільна) |
У задачах прийняття рішень діє ще один суттєвий вид невизначеностей Парето альтернатив. Щоб звузити цю множину, пропонують різноманітні раціональні принципи прийняття рішень і вибору, відповідно до... |
| № ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА Предмет цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Поняття, види та ознаки особистих немайнових та майнових відносин |
Перевищення меж необхідної оборони. Крайня необхідність. Стадії вчинення... Перевищення меж необхідної оборони. Крайня необхідність. Стадії вчинення умисного злочину (поняття, види) |