|
|
Скачати 1.64 Mb.
|
84.Акти офіційного тлумачення норм права: поняття, види. Результати офіційного тлумачення (інтерпретації) закріплюють у відповідних актах-документах, так інтерпретаційних актах. Інтерпретаційно-правовий акт (акт офіційного тлумачення правової норми) - це формально обов'язкове рішення компетентного органу, яке містить офіційне роз'яснення змісту певної правової норми. До основних видів інтерпретаційних актів відносять: •S за суб'єктами тлумачення - акти тлумачення право-творчих органів, акти правозастосувальних органів; •S за сферою дії - нормативні (загальні), казуальні (індивідуальні); •S за формою зовнішнього виразу - письмові, усні (тільки казуальні); •S за галузевою приналежністю норми тлумачення - акти тлумачення норм конституційного права, адміністративного, цивільного, кримінального права; S за юридичною формою - постанови, роз'яснення, ухвали. 85. Форми (джерела) права: поняття та види. Багатозначність терміна “джерело права”. Форма права — це зовнішнє оформлення змісту загальнообов'язкових правил поведінки, які офіційно встановлені або санкціоновані державною владою або загальновизнані суспільством -/правові звичаї, рішення, прийняті на всенародних і місцевих референдумах.'В минулому і сьогодні до поняття «джерело права» підходять, по суті, з двох позицій:його розуміють як матеріальне джерело права — звідки йде зміст норми або правотворча сила; наприклад, державна влада, Парламент, Верховна Рада України, Президент України, судові органи;формальне джерело права — спосіб вираження змісту правил поведінки або те, що дає правилу загальнообов'язковий характер. Поняття форми і джерела права мають різне значення і ототожнювати їх не можна. Термін джерела права має багато значень: а) його розуміють як сили, які творять право, наприклад,джерелом права можна вважати волю Бога, волю народу,правосвідомість, ідею справедливості, державну владу. Вони можуть мати матеріальний і ідеальний зміст; б) матеріали, покладені в основу того чи іншого законодавства. Наприклад, римське право послужило джерелом для німецького цивільного кодексу; праці вченого Потьє — для французького кодексу Наполеона, Литовський Статут — для Уложенія Олексія Михайловича в царській Росії; ідеї правової держави послужили джерелом для підготовки нової Конституції України і інших конституційних законів; в) до джерел права відносяться історичні пам'ятники, які колись мали значення діючого права. Наприклад, Руська Правда, яка була основним законом в Київській Русі, Закони Хаммурапі в стародавньому Вавілоні тощо. г) під джерелами права також розуміють засоби пізнання. 86. Нормативно-правовий договір як джерело права. Міжнародно-правові договори: поняття, види, місце в системі законодавства України. Нормативно-правовий договір — це двостороння або багатостороння угода, яка містить норми права. Ознаки нормативно-правового договору: 1)Має публічно-вольовий характер – хоча б одна зі сторін договору повинна мати у своєму розпорядженні владні повноваження, бути суб’єктом нормотворчості (держава, її органи, посадові особи, міжнародні організації …) 2)Має погоджувальний і добровільний характер, тобто потребує погодження сторін 3)передбачає обов’язковість установлених договорами правових норм і принципів для третіх осіб 4)має особливий предмет договору – питання володарювання, управління і саморегуляції 5)має особливу, суворо формальну процедуру прийняття і спеціальний порядок розгляду спорів,конфліктів пов’язаних з виконанням (Конституційний Суд, спеціальні погоджувальні процедури) 6)є письмовим актом-документом за формою зовнішнього вираження 7)укладається в порядку, встановленому нормативними актами певної країни 8)підлягає офіційному опублікуванню: неопубліковані нормативні договори не мають правових наслідків 9)забезпечується державою відповідно до закону ВИДИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ ДОГОВОРІВ ЗА ТЕРИТОРІЄЮ РЕГУЛЬОВАНИХ ВІДНОСИН: 1)ВНУТРІШНЬОДЕРЖАВНИЙ – спрямований на регулювання внутрішньодержавних відносин (договір про компетенцію і договір про взаємодію, Конституційний договір між ВР України і Президентом України 1995 р., кредитні договори між банками і підприємствами) 2)МІЖНОРОДНИЙ – спрямований на регулювання міжнародних відносин і утворення міжнародних співтовариств (установчі договори, договори про взаємодію) *Міжнародні договори за рівнем їх укладання можуть бути: -Міждержавними – приєднання до них або прийняття їх проводяться від імені України: це угоди що укладаються між двома чи кількома суверенними державами на певний строк або безстроково. -Міжурядовими – приєднання до них чи прийняття їх здійснюється від імені уряду України – це угоди між урядами двох або кількох суверенних держав на певний строк чи безстроково. -Міжвідомчими - приєднання до них чи прийняття їх здійснюється від імені міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України – це угоди між міністерствами, комітетами урядів двох або кількох суверенних держав на певний строк або безстроково. 87. Судова практика як джерело права. Прецеденти Європейського суду з прав людини, їх значення для правової системи України. Під судовою практикою звичайно розуміють ті положення (рішення) судів, які виробляються судами при розгляді певної категорії справ (наприклад, щодо встановлення батьківства, відшкодування шкоди, яка заподіяна джерелом підвищеної небезпеки тощо). Разом з тим судова практика тісно пов'язана з джерелами права і має важливе значення в цивільному законодавстві. По-перше, саме за допомогою судової практики встановлюється таке розуміння і тлумачення закону, яке розкриває його зміст і розвиває його положення. По-друге, саме цивільна практика є вихідною базою для цивільного законодавства. Завдяки судовій практиці в нормативному порядку урегульовуються відносини, які до цього цивільним законодавством не регламентувалися. Так, чинний ЦК України не містить положень щодо відшкодування витрат., які особа зазнала при веденні чужої справи без доручення. Але на практиці такі справи виникали, і суди змушені були їх вирішувати. Як наслідок цього, в проекті нового ЦК України з'явилася окрема глава: "Ведення чужих справ без доручення". По-третє, застосування цивільно-правових норм на практиці дозволяє з'ясувати, наскільки ефективною і повною є діюча норма, виявити прогалини,, неточності, суперечності, які закладені в ній, усунути їх і цим самим удосконалити норму права. Так, ст. 36 Закону України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р. забороняє приватним нотаріусам посвідчувати договір довічного утримання, в той час як Указом Президента України від 23 серпня 1998 р. таке обмеження вже не передбачене. Судовий прецедент – рішення з конкретної справи, яке завдяки обґрунтуванню стало правилом, обов’язковим для судів тієї самої або нижчої інстанції при розгляді аналогічних справ. ВИДИ судових прецедентів в англійському праві: -Обов’язкові – створюються виключно вищими судовими інстанціями. -Переконувальні – створюються рішеннями нижчих судових інстанцій. Зростанню ролі судового прецеденту в Україні сприяють: 1)Недосконалість законодавства (колізії, суперечності і прогалини в ньому) 2)Відведення належного місця «третій владі» - судовій. 3)Наявність конституційного контролю, здійснюваного Конституційним Судом. 4)Офіційне визнання прецедентів Європейського Суду з прав людини. Варто пам’ятати, що прецедент не право Європейського Суду з прав людини обмежене рамками Конвенції про захист прав і основних свобод людини, засноване на інтерпретації її норм і використовується лише у зв’язку з їх реалізацією. 88. Поняття реалізації норм права. Поняття та основні форми безпосередньої реалізації норм права. Реалізація норм права — це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб'єктів права, в іх практичній діяльності, її можна розглядати як процес і як кінцевий результат. Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в законах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя — у суспільні відносини, поведінку громадян — волю законодавця й інших суб'єктів правотворчості, спрямовану на встановлення правопорядку. Без такої реалізації право втрачає своє соціальне значення і призначення. Поняття реалізації права охоплює декілька способів і форм впливу на поведінку суб'єктів права. За рівнем (глибиною) реалізації розпоряджень, що містяться в нормативних актах, можливі: Реалізація загальних установлень — це втілення в життя загальних установлень, які містяться в преамбулах законів, статтях, що фіксують загальні завдання і принципи права та правової діяльності. Вплив права на суспільні відносини в результаті реалізації його загальних установлень, завдань і принципів може бути чималим, але вона позбавлена юридичної специфіки і скоріше має ідейний, моральний характер, виражає «дух» права, а не його «літеру». Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами — це втілення в життя загальних норм, які встановлюють правовий статус і компетенцію суб'єктів права, тобто безперешкодне використання суб'єктивних юридичних прав і свідоме виконання суб'єктивних юридичних обов'язків — без конкретних зв'язків або відносин між суб'єктами права. Є дві форми такої реалізації: • активна — припускає реалізацію загальних правових норм, якими користуються суб'єкти права щодо всіх інших суб'єктів. Цим правам відповідають обов'язки всіх інших суб'єктів не робити дій, які б могли перешкодити їх здійсненню; • пасивна — припускає реалізацію норм, що містять заборони, через утримання суб'єкта від дій, за які встановлюється юридична відповідальність. Вона полягає в додержанні обов'язків, непорушенні заборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм права, які встановлюють юридичну відповідальність. Реалізація конкретних правових норм у конкретних правовідносинах — це втілення в реальні відносини конкретних норм права (див. главу «Правовідносини. Юридичні факти»). Форми реалізації права за суб'єктами такі: — індивідуальна; — колективна. Форми реалізації права за складністю і характером дій суб'єкта (за участю чи без участі держави) такі: Додержання — полягає в утриманні від дій, заборонених юридичними нормами, суворому додержанні встановлених заборон (наприклад, дотримання швидкості руху автомобіля у місті 60 км на годину). Припускає пасивну поведінку суб'єкта — незалежно від його власного бажання Виконання — полягає в обов'язковому вчиненні активних дій, що наказуються нормами права в інтересах правомочної сторони, у виконанні обв'язків (наприклад, своєчасне заповнення та подання до податкової інспекції декларації про доходи). Припускає активну поведінку суб'єкта — незалежно від його власного бажання Використання - полягає у використанні можливостей, наданих правовими нормами, у здійсненні суб'єктивних прав для задоволення власного інтересу (наприклад, реалізація права на вищу освіту). Припускає як активну, так і пасивну поведінку. 89. Застосування норм права: поняття, ознаки. Особливості застосування норм права ОВС. Застосування норм права (правозастосовна діяльність) ~ владно-організаційна діяльність уповноважених державних органів, організацій і посадових осіб, яка здійснюється в процедурнопроцесуальному порядку і полягає у реалізації норм права шляхом винесення юридичних рішень щодо конкретних суб'єктів з конкретних питань.. З погляду формальної логіки, це підведення конкретного життєвого випадку під загальну правову норму і винесення на цій підставі акта застосування норм права. Ознаки застосування норм права: 1)державно-владний характер, оскільки здійснюється зазвичай компетентним органом або посадовою особою, котрі наділені державно-управлінськими повноваженнями (президентом, головою обласної державної адміністрації та ін.) і повинні не виходити за їх межі; 2)індивідуалізований і конкретизований характер, оскільки являє собою вирішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової ситуації на основі норм права, тобто полягає у «прикладанні» норм права до конкретної особи (персони), конкретних обставин; 3)процесуальний характер, оскільки є не одноразовим актом, а процесом ~ офіційним порядком дій, що складається з низки послідовних стадій; 4)творчий, інтелектуальний характер, оскільки це завжди інтелектуальна діяльність компетентних суб'єктів. 5)здійснюється на основі норм права. При цьому розуміння норми права і конкретного випадку є одним і тим самим розумовим актом, результатом якого виступає конкретизуюча норма; 6)юридично оформлений характер - завершується ухваленням спеціального акта (у більшості випадків - письмового), який називається актом застосування норм права, або правозасто- совним актом; 7)забезпечувальний характер - забезпечується здійснення право- застосувальних актів третіми особами (наприклад, примусове виконання вироків судів (кримінальних покарань) - працівниками кримінально-виконавчої служби). 90.Основні стадії застосування норм права. Порядок застосування норм права може бути простим і складним. Прикладом простого Порядку (процесу) застосування норм права є застосування санкції за безквитковий проїзд у міському транспорті (пропозиція контролера сплатити штраф, одержання суми і виписка квитанції). Інша річ складний процес застосування норм права (наприклад, застосування Особливої частини Кримінального кодексу). Складний порядок застосування норм права, як правило, складається з трьох стадій правозастосувальної діяльності: 1) встановлення фактичних обставин справи; 2) встановлення юридичної основи справи - вибір і аналіз юридичних норм (інакше: юридична кваліфікація фактичних обставин); 3) вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення. Зазначені стадії є умовними, оскільки на практиці вони збігаються. Розглянемо кожну з них. І. Встановлення фактичних обставин справи (юридична кваліфікація фактичних обставин) - це стадія підготовча, але надзвичайно відповідальна, оскільки іноді має вирішальне значення, її можна поділити на такі підстадії: 1. Встановлення юридичних фактів і юридичного (фактичного) складу. Це можуть бути головні факти (тобто факти, що підлягають доведенню) і факти, що підтверджують головні, але обов'язково у тому обсязі, як того вимагає нормальне вирішення юридичної справи. У деяких випадках коло обставин, що підлягають встановленню, позначене у законі. Головний факт (наприклад, факт вбивства, вчиненого громадянином Г.) належить, як правило, до юридичних фактів, тобто до фактів, що спричиняють виникнення або припинення юридичних наслідків. Зазвичай досліджуються не всі факти, а лише ті, які мають безпосереднє відношення до вирішення юридичної справи. Часто збирання доказів і попереднє встановлення фактів є справою одних осіб, а ухвалення рішення у справі — інших. Однак завжди відповідальна особа правозастосовного органу (прокурор, суддя, директор підприємства, начальник УВС та ін.) зобов'язана переконатися у вірогідності фактів, їх обґрунтованості та повноті. Вказівки на фактичні обставини справи містяться в гіпотезі норми права. 2. Встановлення фактичних обставин справи здійснюється за допомогою юридичних доказів. Правозастосувач не може спостерігати фактичні обставини справи безпосередньо, тому що вони, як правило, належать до минулого. Тому вони підтверджуються доказами - слідами минулого, які мають матеріальний і нематеріальний характер і зафіксовані в документах (показання свідків, протокол огляду місця події, висновок експерта та ін.). Доказами є відомості про факти, інформація про них, а також самі факти (пожежа, крадіжка) і джерела відомостей про них - документи, акти, показання свідків. Джерела відомостей про факти потрібно засвідчити (наприклад, протокол про предмети, вияв- лені при обшуку, має бути підписаний понятими). Юридична справа як сукупність документів, зібраних разом і певним чином оформлених, включає також документи правозастосовних органів (про прийняття справи до провадження, про призначення експертизи та ін.). Вимоги до доказів: а) вірогідність - залучення і аналіз лише тих фактів, які мають значення для справи, що розглядається. Виключається підтасування фактів і залучення фактів, що не стосуються справи; б) обґрунтованість - використання лише зазначених процесуальними нормами засобів доведення. Наприклад, для встановлення причин смерті необхідно проведення експертизи. Виключається використання засобів доведення, взятих з іншого джерела, який не вказується; в) повнота - встановлення всіх даних, які мають значення для справи, що розглядається. 3. Встановлення фактичних обставин справи відбувається через доведення - творчу діяльність з встановлення і надання доказів, участь в їх дослідженні та оцінці. Доведення дозволяє відтворити той чи інший фрагмент дійсності, реконструювати обставини з метою встановлення істини для застосування норм права. Наприклад, предметом доведення у кримінальній справі є система обставин, встановлення яких необхідно для правильного вирішення кримінальної справи і виконання завдань кримінального судочинства. На стадії порушення кримінальної справи предмет доведення незрівнянно вужче, ніж в інших стадіях судочинства. Законодавство фіксує, які обставини потребують доведення, а які ні (загальновідомі, презумпції, преюдиції), які факти доводяться певними засобами (наприклад, експертизою). Остаточна оцінка доказу завжди є справою правозастосувача. Презумпції у галузі доказів і доведення - це припущення про факти, їх наявність чи відсутність. Види презумпцій: 1) неспростовні - це закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність певного факту, який не підлягає сумніву і тому не потребує доведення (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітньої особи); 2) спростовні - це закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність факту, який має юридичне значення, доки щодо цього факту не буде встановлене інше (наприклад, презумпція невинності особи) (див. про презумпції у главі "Правовідносини. Юридичні факти"). Преюдиція - це виключення заперечуваності юридичної вірогідності одного разу доведеного факту. Якщо суд або інший юрисдикційний орган вже встановив певні факти (після їх перевірки і оцінки) і закріпив це у відповідному документі, то вони визнаються преюдиціальними — такими, що при новому розгляді справи вважаються встановленими, істинними, такими, що не потребують нового доведення. II. Встановлення юридичної основи справи - вибір і аналіз юридичних норм. Встановлення юридичної основи справи є юридичною кваліфікацією фактичних обставин справи. Юридична кваліфікація -це правова оцінка всієї сукупності обставин справи через співвіднесення даного випадку з певними юридичними нормами. Вказівки на правові наслідки містяться в диспозиції (санкції) норми права. Встановлення юридичної основи справи (юридична кваліфікація фактичних обставин) включає: 1. Вибір галузі, підгалузі, інституту права і знаходження норми, яка може бути застосована до даного випадку. Не можна підганяти факти під гіпотезу обраної норми. 2. Перевірку дійсності тексту того акта, в якому міститься шукана норма, тобто встановлення офіційного тексту норми. Не можна посилатися на неофіційні тексти. Слід керуватися останньою редакцією офіційного видання закону з усіма змінами і доповненнями на день застосування норм права. 3. Аналіз норми з погляду її дії в часі, просторі і за колом осіб. Слід встановити: а) чи діяла норма права в момент, коли відбувалися досліджувані обставини; б) чи діє вона в момент розгляду конкретної справи; в) чи діє вона на території, де розглядається справа; г) чи поширюється вона на осіб, пов'язаних з цією справою. При визначенні чинності закону в часі необхідно додержуватися правила: "Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи" (ст. 58 Конституції України). При виявленні в процесі вибору норм протиріч або суперечностей змісту двох чи більше формально діючих норм необхідно дозволяти колізію норм у такий спосіб: а) якщо норми мають різну юридичну чинність, то діє норма, що має більшу силу; б) якщо норми мають рівну юридичну чинність, то діє норма, прийнята пізніше. 4. З'ясування змісту норми права. Необхідна перевірка, чи немає офіційного тлумачення норми. Якщо правотворчий орган видав нормативно-правовий акт, а потім - акт, у якому наводиться офіційне тлумачення, то таке тлумачення є обов'язковим для того, хто застосовує норму. Недостатньо перевірити, чи було офіційне тлумачення. Правозастосовний орган має сам її тлумачити, тому що без тлумачення не можна застосовувати правову норму. Всі зазначені дії є головними вимогами до застосування норм права і служать одній меті - правильній кваліфікації фактів, а відтак - зміцненню законності та правопорядку. III. Вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення. Результат вирішення юридичної справи виражається в індивідуальному державно-владному велінні, розпорядженні, акті-документі, який називається правозастосовним актом. Правозастосовний акт може мати подвійну правову функцію: 1) юридичної констатації, тобто визнання існування певних фактів, їх правомірності (неправомірності), визнання того чи іншого права за даною особою або констатації у даній події факту правопорушення; 2) нового юридичного обоє 'язку, тобто після ухвалення рішення (а саме: накласти покарання, встановити обов'язок, здійснити певні дії у встановлений строк, передати майно, сплатити борг та ін.) необхідна додаткова діяльність, новий обов'язок компетентних органів щодо виконання рішення. |
| Службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає... Теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку);... |
ШПАРГАЛКИ з Теорії Держави І Права Предмет ТДП – загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства,... |
| Структура юриспруденції(наук про державу право) Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙГУМАНІТАРНИЙУНІВЕРСИТЕТ... Україні, а також виходячи з необхідності закріплення ідеї пріоритету права в юридичній діяльності вивчення навчальної дисципліни... |
| Закономірності та тенденції виникнення, розвитку і зміни історичних типів держави і права Предметом курсу є вивчення процесів формування, розвитку державних утворень, правничих норм, правових систем, що існували на території... |
1. Поняття, предмет і методи теорії держави та права 9 Тема Походження держави та права 11 П.І., Стрельник О. Л., Гончаров А. В. Навчально-методичні матеріали з курсу “Теорія держави та права” для студентів та курсантів... |
| Конспект з курсу “Теорія держави і права”. § Теорія права і держави в системі юридичних наук У залежності від того, які з цих компонентів, підсистем, структур і функцій чи їхніх аспектів і рівнів вивчаються, і підрозділяються... |
Теорія держави і права в системі юридичних наук Теорія держави і права належить до системи юридичних наук, об'єднаних загальною назвою — правознавство |
| 1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн... Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення... |
1. Палеогеографія: предмет, об’єкт, методологічні засади й принципи дослідження Землі, яка вивчає просторово-часові закономірності її розвитку. Головна мета науки – просторово-часове вивчення будови, складу, структури... |