ДИПЛОМНА РОБОТА


Скачати 0.9 Mb.
Назва ДИПЛОМНА РОБОТА
Сторінка 1/10
Дата 21.04.2013
Розмір 0.9 Mb.
Тип Диплом
bibl.com.ua > Право > Диплом
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

http://zakon.at.ua/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ім. Г.С. СКОВОРОДИ
Нікопольський юридичний факультет

кафедра правових дисциплін

ДИПЛОМНА РОБОТА

З ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ІПРАВА
НА ТЕМУ:
Органи прокуратури їх значення і роль у здійсненні контрольно-наглядових функцій державних органів влади в Україні
Студентки 52 групи

Черниш Наталіі Миколаєвни

Науковий керівник: кандидат

юридичних наук, доцент

Письменицький А.А.
Рецензент:
Нікополь

1999

Зміст

1. Вступ

2. Основна частина

2.1 Роль та місце прокуратури

2.1.1 Поняття державно-властної діяльності

2.2.2.Органи державно-властної діяльності

3. Контрольно-наглядова діяльність органів державної влади.

4. Законе забезпечення діяльності прокуратури

4.1. Конституційне регулювання діяльності прокуратури.

4.2. Спеціальне законодавство про прокуратуру.

5. Роль та перспективи діяльності прокуратури в формуванні демократичноі держави України.

6. Перспективи і проблеми контрольно-наглядової гілки влади.

7. Висновки.

Вступ
Украина, вступив на путь развития и становления действительно суверенного и независимого государства, неуклонно ориентируясь на признанные мировым сообществом демократические и гуманистические по своему составу и направленностью международные стандарты, приступила к формированию государственных институтов, местного саморегулирования, системы национального права.

Конституция Украины, принятая на пятой сессии Верховного Совета Украины 28 июн1996 года, определяет Украину как суверенное и независимое, демократическое созидательное правовое государство. Основоположными признаками такого государства объективно выступают верховенство Права, первоочерёдная социальная ценность прав и свобод человека и гражданина.

Поэтому ст. 3 Конституции Украины подчёркивает, что «Человек, его жизнь и здоровье, честь и достоинство, неприкосновенность и безопасность признаются в Украине высшей социальной ценностью.

Права и свобода человека и её гарантии определяют содержание и направленную деятельность государства. Государство отвечает перед человеком за свою деятельность. Утверждение и обеспечения прав и свобод человека является главной обязанностью государства»

Конституционное закрепление такого подхода к человеку и гражданину и права требует организации и осуществления деятельности государства, его органов и должностных лиц полной ответственности по правовым установкам1. Эти требования имеют свои ориентиры в повседневной жизни каждого гражданина.

Всё указанное, а также активные процессы строительства суверенного Украинского государства, деятельность, направленная на образование национальной системы права, требует глубокого знания и понимания не только содержания предписания действующего законодательства, однако и основных принципов, идей, закономерностей и направлений развития основоположных государственно-правовых явлений.

В умовах катастрофічного росту злочинності, у тому числі організованної і корумпованої, а також погіршення ії криміногенної характеристики, зростає роль органів прокуратури в посиленні нагляду за органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю та проводять оперативно-розшукову діяльність в забезпеченні одного з головних принципів криминального судочинства – невідворотності покарання за кожний вчинений злочин.

В Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на зміцнення демократії й створення правовоі держави. Проходить переоцінка цінностей в економічній, соціальній, управленській, духовній та іншій сферах життя суспільства. Однією з головних проблем громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.

Це висуває на перший план завдання забезпечення законності, захисту прав і законних інтересів громадян, верховенство закону. Криміногенна ситуація в державі набирає загрозливого характеру і все далі погіршується. Зростає протидія силам провопорядку.

Майже повсюдно, особливо у великих промислових центрах, збільшується кількість небезпечних злочинів, поєднаних з насильством, жорстокістю й цинізмом. Злочинність стає більш організованною. Вона є одним з головних факторів, що негативно впливають на забезпечення правопорядку і внутрішньої безпеки держави.

Характерною ознакою суспільних відносин стала зневага до законів та їх ігнорування.

Кримінальні структури проникли у сферу економіки, зовнішньоекономічну діяльність, кредитно-банківську систему. Рекет контролює діяльність суб’єктів бізнесу.

За такої ситуації правоохоронні, інші державні органи в окремих випадках проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку та інших факторів безаконня. Все це загострює соціальну напругу, наносить моральну й матеріальну шкоду суспільству, спричиняє недовіру значної частини населення чинності закону.

У зв’язку з цим зростає роль не тільки прокуратури а й взагалі контрольно-надзорної функції держави, щодо виконання вимог закону.

Актуальність цієї теми складається також у тому, що контрольно-наглядові органи державної влади у Конституції України, законах України та у більшості науково-правової літератури не розглядається як система органів, що утворюють самостійну гілку державної влади. Так, відповідно до Конституції України: “державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову”1. Про контрольно-наглядову гілку влади тут не згадується.

У той же час, у Конституції України та й в інших законодавчих актах вказується на конкретні повноваження і порядок формування таких державних органів, як Прокуратура України, Конституційний Суд України. Особливості формування і функціонування цих державних органів не дозволяють їх віднести повною мірою до будь-якої з конституційно визначених гілок державної влади.

Конституцією України не визначається така гілка державної влади, як контрольно-наглядова. Проте чітко визначений конституційний статус самої наявності контрольно-наглядових органів. Їх “підвішений” стан у системі гілок державної влади потребує більш чіткого конституційного і законодавчого закріплення і наукового обгрунтування.

На користь необхідності й актуальності наукового дослідження сфери контрольно-наглядових структур держави говорить і недостатня освітленість даної проблеми в науковій юридичній літературі.

Все це призводить до стійкої потреби роздивитися дану проблему з погляду наявних наукових концепцій у цій області знань і засобів, методів законодавчого регулювання такого напрямку у функціях державної влади.

У багатьох навчальних посібниках для середніх навчальних закладів по дисципліні “Основи держави і права” про Конституційний Суд і Прокуратуру мова йде просто як про органи держави, а не як про контрольно-наглядові органи влади в цілому і їхньому відношенні з іншими гілками влади.

Значимість даних органів надзвичайно велика. Вони сприяють процесу формування і функціонування системи “стримувачів і противаг”, як елемента принципу “розподілу влад”. У такий спосіб ця структура державних органів сприяє усуненню узурпації влади.

Ще одним доказом на користь актуальності аналізованої теми є не тільки визначення контрольно-наглядових функцій держави, як самостійної гілки влади, але і встановлення місця і ролі цієї гілки влади в структурі функціонування законодавчої, виконавчої і судової влади.
Державна влада в Україні
Влада у свідомості простої людини завжди мала якийсь відтінок таємності. Спочатку причиною цього була нерозвиненість людської свідомості, пізніше, з виникненням держави , влада набула закритого політичного характеру, її насамперед використовували для підкорення одних іншим.

Звичайно, було б неправильно усю різноманітну палітру влади зводити виключно до політичних відносин. Здебільшого вказують, що влада – це вольові, передбачені і врегульовані соціальними нормами двосторонні відносини, у яких ті, хто має владу, визначають, використовуючи різні засоби і методи, поведінку підвладних для задоволення суспільно корисних інтересів, цілей і завдань.

Узагальнюючи різні визначення поняття влади (а їх дуже багато), можна стверджувати, що поняття влади об’єднує три основних елементи, а саме: суверенність, тобто самостійність її носія; волю, яка є панівною, а також силу, яка забезпечує здійснення цієї волі, коли вона не використовується добровільно.

Виходячи зі сказанного, можно підсумувати, що влада: це по-перше завжди двосторонні відносини, тобто відносини між суб’єктом, що має владу, і підвладним (підлеглим); по-друге, підвладному суб’єкту адресується вольовий обов’язковий для виконання припис, який він під загрозою застосування примусу повинен виконати. Поряд з цим слід врахувати, що наведенні вище ознаки влади зосереджують увагу лише найбільш вразливих, гострих та крайніх ознаках і проявах. Проте влада може проявлятися у досить різних формах, за допомогою широкого кола методів. Адже м’яке дерегування з боку диригента оркестром – це теж один з проявів влади, керівництва, заснованного на владних ознаках. Тому стосовно визначення суті владних відносин дуже велике значення мають питання, пов'язані з формами, методами. Засобами здійснення влади1.

Саме враховуючи викладене вище, і слід підходити до диференціації влади у ході її конкретного дослідження. Здебільшого, за сферою її застосування, владу диференціюють на політичну, економічну, ідеологічну та загальносоціальну, визначаючи при цьому особливий статус державної влади, яку інколи навіть ототожнюють із владою, що є неправильним. Виходячі з такої теоритичної конструкції, Конституція України і проголосила у ст.5, що носієм влади і єдиним джерелом влади в Україні є її народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади і місцевого самоврядування. Тобто Конституція України офіційно визнала пануючою владою – владу народу і затвердила верховенство цієї влади над усіма іншими. Це вбачається у конституційному положені, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові України і ніким не може бути узурповане.

Відповідно до цього однією з найважливіших форм народовладдя є безпосереднє здійснення влади народом шляхом всеукраїнського референдуму, який може здійснюватися навіть за народною ініціативою на вимогу не меньш як трьох мільйонів громадян України.

У цьому розумінні хотілося б зауважити, що шлях держави України до поглибшення безпосередніх форм здійснення влади народом був би більш послідовним, якби поряд з проголошенням народної ініціативи щодо всеукраїнського референдуму відбулося б конституційне встановлення права законодавчої ініціативи з боку народу, як це передбачено,наприклад, в Австрії, Білорусі, Іспанії, Італії, Латвії та деяких інших країнах. Сутність її полягає в тому, що певна кількість виборців має право порушити перед парламентом питання про прийняття конкретного закону, а представницький орган зобов’язаний розглянути ці пропозиції.

Народ України може здійснювати владу також через органи державної влади і органи місцевого самоврядування, що передбачено ст.6-7 Конституції. При цьому державна влада в Україні, як відомо, здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, тобто згідно з принципом розподілу влад. Принцип розподілу влад – це модель побудови державного апарату, у відповідності з якою влада в державі повинна бути розподілена між законодавчими, виконавчими та судовими органами, при цьому кожна з влад по відношенню до інших самостійна і незалежна, що виключає можливість узурпації всієї влади в державі якоюсь особою чи окремим органом. Отже, основна ідея такого поділу полягає в запобіганні існуванню такої державної структури, яка могла б зосередити у своїх руках надзвичайні повноваження, що мають належати до різних гілок влади, у запобіганні створенню передумов для безконтрольного здійснення, а то і зловживання владними повноваженнями. У цьому розумінні слід було б більш чітко визначити правовий статус Президента України, виходячи з того, що в Україні діє змішана форма правління, яка передбачає, що законодавча і виконавча влади не мають переваг одна перед одною, а сам Президент визнається Головою держави, виступає від її імені. До того ж вкрай важливим є й тепер законодавче визначення правового статусу, зокрема, Адміністрації Президента України.

У відповідності з Конституцією України, Верховна Рада здійснює не тільки законодавчу, але й установчі та контрольні функції. Проте вона, так само як, до речі, й інші напрями діяльності Верховної Ради, не може бути оцінена однозначно. Позитивним є те, що на конституційному рівні розширилось коло суспільних відносин, які регулюються безпосередньо законами.

Говорячи про законодавчу діяльність в Україні, разом з тим не можна обійти мовчанням невисоку якість і нестабільність багатьох законів (майже у 130 з них були внесені, інколи неодноразові зміни і доповнення), недостатню наукову обгрунтованність їх зміну, відсутність належної системи урахування і використання суспільної думки, хиби у застосуванні законодавчої техніки. Через існуюче у країні політичне протистояння, у тому числі і у Верховній Раді, поспіхом була прий нята нова Конституція України, яку ті, хто її приймав, вже намагаються змінювати.

Враховуючи зазначене у майбутньому необхідно забезпечити кардинальне удосконалення законодавчої діяльності Верховної Ради України щодо поліпшення процедурної регламентації законодавчого процесу. Останній повинен бути спрямованним на сприяння досвіду, суспільної думки, задоволенню вимог соціального прогресу.

Значні зміни необхідні і у політичній ідеології та психології наших політичних діячів, перед усім депутатів Верховної Ради. Тепер кожен з них виступає у ролі борця за соціальну справедливість, за демократичні засади державної діяльності. І це дуже добре, особливо коли орієнтуються при цьому не на слова, а на практичні діла. Однак при цьому дуже часто не враховується, що іншої людини – депутата чи урядовця, які беруть участь у вирішенні відповідних справ, може бути й інша думка з тих чи інших питаннь. І єдиний демократичний шлях до утвердження демократичних засад – діловий, позитивний компроміс, порозуміння, вміння поступитися чимось для вирішення того чи іншого дійсно важливого питання.

Слід визнати і те, що багато в чому недоскональна робота Верховної Ради України зумовлюється і невдалою її структурою. Адже йдеться про таку інституцію, як парламент, орган народного представництва. Наша Верховна Рада є продуктом старої радянської системи і, певна річ, не відповідає загальновизнаним світовою теорією і демократичною практикою принципам розподілу влад і “поділеної демократії”. Вона раніше традиційно об’єднувала всю систему рад з верху до низу й виконувала не тільки законодавчі, а й управлінські та інші функції, що не відповідає її сьогоднішньому статусу, але це ми спостерігаємо і тепер.

Враховуючи вимоги теорії парламентаризму, принципу розподілу влад, слід дійти висновку, що структурно-організаційна модель парламенту в Україні повинна бути двопалатною. При цьому існування другої палати в складі парламенту необхідно пов’язувати з представництвом територій у Верховній Раді України. А це у свою чергу дасть можливість : більш повно врахувати місцеві інтереси і потреби на загальнодержавному рівні; налагодити через цю структуру оперативний зв’язок між загальнодержавними і місцевими органами; дасть останнім можливість самим вирішувати дійсно актуальні питаня місцевого рівня; сприятиме посиленню єдності державного керівництва імісцевого самоврядування; у законодавчій роботі сприятиме врахуванню більшої кількості чинників, яківпливатимуть на практичну реалізацію законів.

Слід зазначити, що в процесі підготовки проекту Конституцїї України 1996р. питання про створення двопалатного парламенту обговорювалося як на засіданнях робочої групи з питаннь підготовки нової Конституції, так і у Конституційній комісії, однак, на жаль, воно не дістало необхідної підтримки за мотивом, що це сприятиме поширенню місництва, а тому заважати посиленню державного керівництва. На мою думку життя довело безпідставність такого підходу.

Виконавча влада в Україні покликана відпрацьовувати шляхи і засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, у процесі якого здійснювати розпорядчу діяльність. При цьому одним з найважливіщих завдань держави є забезпечення невтручення інших державних органів у сферу діяльності виконавчої влади, що стверджувало багато класів теорії парламентаризму.

Проте, хоча Конституція України ліквідувала верховенство однієї влади над іншою, вона все ж встановила, що Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Підконтрольність і підзвітність Кабінету Міністрів Верховній Раді України проявляється, наприклад, у затвердженні останньою Державного бюджету України та внесенні змін до нього, у організації контролю за виконанням Державного бюджету України та прийнятті рішення щодо звіту про його виконання.

Із зазначеного, однак, не можна робити висновок, що Кабінет Міністрів перебуває наче у “подвійній підлеглості” – як Президенту держави, так і Верховній Раді. Такий підхід є помилковим, оскільки сенс прнципу розподілу влад у тому, що кожна з гілок влади – як законодавча, так і виконавча – має свій особливий, тільки їй притаманний конституційний статус.

Центральні органи виконавчої (міністерства, комітети, відомства) здійснюють відповідне галузеве, міжгалузеве та інше управління окремими напрямами соціально-економічного і політичного життя країни. Виконавчу владу на місцях здійснюють місцеві державні адміністрації, голів яких призначає на посаду і звільняє з посади Президент України.

На сучасному кризовому етапі розвитку України для поліпшення оперативного керівництва важливо значно посилити роль виконавчої влади у вирішенні актуальних питаннь життя суспільства, але це аж ніяк не може робитися за рахунок інших гілок влади.

Надзвичайно важливе місце у системі розподілу влад посідає судова влада. З цього приводу заслуговує на увагу положення ст.6 Конституції України, де вперше у нашій практиці застосоване визначення “судова влада” яка є складовою частиною принципу розподілу влад у правовій державі. Відповідно до цього за органами суду визначається самостійність і незалежність у здійсненні правосуддя, забороняється здійснення функцій правосуддя будь-якими іншими державними органами чи посадовими особами. Конституція України суворо заборонила створення будь-яких надзвичайних та особливих судів. Суди є різними за своєю юрисдикцією, але усі вони врешті – решт мають одне призначення – захист прав і свобод громадян, конституційного ладу нашої країни, національної безпеки, дотримання законності і справедливості у суспільстві. При цьому забезпечення реалізації передбачених Конституцією України прав і свобод людини і громадянина становить головний зміст діяльності органів судової влади. Адже згідно з Конституцією юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, тобто судовому захисту підлягають усі права, свободи та обов’язки громадян.

Найактуальнішими завданнями сьогодення стосовно зміцнення судової влади та підвищення ефективності її праці слід вважати, на мою думку, створення системи апеляційних судів, а також системи спеціалізованих судів, що сприятиме підвищенню професійногорівня при розгляді відповідних судових справ; перебудова відповідно до Конституції України діяльності судів загальної юрисдикції, утворення Вищої ради юстиції та кваліфікаційних комісій суддів; вдосконалення системи підготовки суддів тощо.

Особливо тепер, у перехідний період життя суспільства, доцільно поставити питання про створення в Україні особливої контрольно-наглядової влади, що сприяло б консолідації зусиль у цій дуже важливій сфері суспільного життя. Функціональним призначенням цих органів у загальному плані слід вважати захист і охорону конституційного ладу України. Що ж до системи цих органів, то вона повинна бути побудованна на засадах принципу координації зусиль вже існуючих державних структур, які у різних сферах життя, відповідно до своїх повноважень, здійснюють контрольно-наглядові функції1.

ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ




Державна влада характеризується як вияв державноі організаціі суспільства, включає в себе особливості держави і характеризується поширеністю за територією, універсалбністю, самостійністю, верховністю, легітимністю, незалежністю, повнотою. У найбільш концентрованому вигляді ознаки державноі влади виявляються через іі суверенність:

  1. верховенство – державна влада є вищою владою у суспільстві;

  2. повнота (неподільність) – державна влада належить народу, який є іі єдиним джерером;

  3. самостійність – державна влада незалежить від волі будь-яких інших організацій, окремих осіб чи інших суспільств.

Суверенність державноі влади обумовлюється іі можливостями реально, а не тільки ідеологічно впливати на суспільні відносини. Це забезпечується особливими державними утвореннямиі засобами іх впливу (підприємствами, армією,судами,поліцією тощо).

Влада – це авторитетна сила, вольові відносини між людьми, у яких ті, хто має владу, визначають програму повідінки підвладних осіб. Інакше кажучи, це реальна можливість здійснення своєі волі у соціальному житті, нав’язування іі іншим людям, при використанні різних засобів і методів, включаючи і примус. Звідси стає зрозумілим, що влада – це завжди двобічні відносини, де воля носія влади здійснюється через підлеглість підвладного. В суспільстві влада – це необхідність, бо за іі допомогою забезпечується нормальне функціонування всіх соціальних суб’єктів, вона забезпечує організованність і порядок, координує діі різних елементів держави і суспільства.

Державна влада – це влада, що здійснюється тільки державою. Характерним для неі є суверенність, універсальність і здатність владопримусового впливу на поведінку усіх людей та йх організацій, що забезпечується державно-правовими методами.

За місцем у системі державного апарату органи держави мажна класифікувати на первинні, тобто такі, що створюються шляхом прямого волевиявлення всього (або певноі частини) населення, і похідні ті, що створюються первинними, походять від них і ім підзвітні. За характером і змітом діяльності поділяються на: а) органи законодавчоі влади; б) органи виконавчоі влади; в) органи судовоі влади; г) контрольно-наглядові органи.

Прокурор (від лат. procyrator – завідуючий, управляючий, піклувальник) – офіційна посадова особа прокуратури. У Стародавньому Римі – управляючий майном, маєтком тощо. Ними були улюблені раби імператора1. Посада прокурора як державного чиновника запроваджувалась із введенням Августовської Конституції. Це був, власне, слуга імператора з представницькою владою, і особливу роль вони відігравали при зборі податків, управлінні імператорським маєтком тощо. Пізніше прокурор став представником у суді за призначенням свого довірителя.

15 грудня 1917 року на Україні розпочалась робота по створенню судів та прокурорського нагляду УНР. Був ухвален закон “Про утворення Генерального Суду” де засновувалась прокураторія. Керівництво прокураторією мав здійснювати Старший прокурор.

Теория правового государства и практичное ее воплощение в розбудову украинской государственности вносят свои изменения в доктрину разделения властей. В демократическом правовом государстве власть принадлежит народу, который является его единым источником и носителем, суверенитет власти народа – это основа суверенитета государственной власти. Поэтому говорить о разделении власти народа или государственной власти не совсем верно, поскольку последняя есть государственной формой выражения власти народа. Наиболее целесообразным будет разговор о разделе не государственной власти, а сфер работы и полномочий между разными субъектами, которые по роду своей деятельности реализуют функции государства1.

Согласно с Конституцией Украины 1996 г. органом законодательной власти в Украине является Верховный Совет Украины. Он правомочный рассматривать важные вопросы, что не входят согласно с Конституцией к компетенции органов государственной исполнительной или служебной власти, а также не являются такими, что решается исключительно всеукраинским референдумом, Верховный совет Украины состоит из 450 народных депутатов Украины и проводят свою работу по сессиям. Сессии Верховного Совета состоят из пленарных заседаний, а также с заседаний комитетов и временных комиссий Верховного Совета.

Президент Украины является главой государства. Эта государственная должность характеризуется такими признаками: выступает от имени государства, гарантирует государственный суверенитет, территориальную целостность Украины, поддержание прав и свобод человека и гражданина. Кроме того статус главы государства предусматривает исполнение Президентом государства объединительной функции по отношению к деятельности отдельных ветвей государственной власти, исполнения Президентом роли арбитра между органами законодательной и исполнительной власти в результате того или иного недоразумения между ними. Нельзя не сказать и о том, что Президент Украины своей должностью уособливает государство как главное политическое объединение общества.

Кабинет Министров Украины является высшим органом в системе органов исполнительной власти. Он ответственный перед Президентом Украины и подконтрольный и підзвітний Верховному Совету Украины в пределах, которые установлены Конституцией Украины. В состав Кабинета министров Украины входят Премьер-министр Украины, который назначается Президентом Украины с соглашения больше чем половины конституционного состава Верховного Совета Украины. Первый вице-премьер министр, три вице-премьер министра и министры.

Персональный состав Кабинета Министров Украины назначается Президентом Украины по представлению Премьер-министра Украины.

Органами государственной власти в областях и в районах являются ответственные государственные администрации. На местах действуют также органы как местного самоуправления, которые представляют интересы ответственных территориальных обществ, сельские, поселковые, городские, а также районые и областные советы. В автономной Республике Крым центральными органами государственной власти является Верховный Совет и Совет Министров Автономной Республики Крым.

Судебную власть в Украине осуществляют Верховный Суд Украины, высшие суды специализированных судов, апелляционные и местные суды, специализированные суды.

Особую роль в системе судебной власти Украины принадлежит Конституционному суду, который является единым органом конституционной юриспруденции в Украине, который решает вопросы об соответствии и других правовых актов Конституции Украины и дает официальное толкование Конституции Украины и законов Украины.

Важное Место в механизме Украинском государстве занимают органы прокуратуры, систему которой возглавляет Генеральный прокурор Украины. Согласно с Конституцией Украины прокуратура выполняет такие обязанности:

  • поддержание государственного обвинения в суде;

  • в случаях, определенных законом, представляет интересы гражданина или государства в суде;

  • осуществляет надзор за соблюдением законов органами, которые проводят оперативно-розыскную деятельность, дознания, досудебное следствие;

  • осуществляет надзор за соблюдением законов при исполнении судебных решений в уголовных делах, а также при применении других способов принудительного характера, связаных с ограничением личной свободы граждан.

С вопросом организации и деятельности государственого аппарата тесно связана теория разделения власти. Она относится к тем политико-правовым доктринам, которые имеют сложную историю своего становления и развития. Традиционно ее связывают с именем Ш.Монтескье (1689-1755), который выработал схему, согласно которой власть в государстве должна быть поделена между законодательными, исполнительными и судебными органами. При этом каждая из властей по отношению к другим самостоятельная и независимая, что исключает возможность узурпации всей власти в государстве каким-либо лицом или отдельным органом государства. Позднее Ж.-Ж.Русо предложил рассмотреть эти три власти как особенные явления единой власти всего народа.

Впервые конституционное закрепление теория разделения властей получила в Конституции США 1787г., в которой от имени всего американского народа были разделены полномочия органов государства – конгресса, президента и подотчетных ему министерств, судов. Кроме этого, эта теория была дополнена системой взаимных «сдержек» и «противовесов». Выясняя отдельные аспекты этой теории, следует помнить, что ныне она претерпела некоторые дополнения. А именно:

  1. В конституциях некоторых государств дополнительно выделили избирательную власть.

  2. В Конституции Алжира 1976г. зафиксирована политическая власть руководящей партии, законодательная – парламенту, исполнительная – президенту и правительству, судебную, контрольную, учредительную, т.е. такую, которая направленна на разработку и внесение изменений в Конституцию.

  3. Иногда эта теория рассматривается с наиболее обширных позиций и тогда говорят про раздел власти между государством и гражданским обществом, т.е. диференцируют власть на политическую, экономическую, идеологическую, массовых движений и т.д.

  4. В последнее время в этой теории начали отводить надлежащее место ее социальным, организационным, юридическим и другим аспектам1.

Науковий підхід до вирішення питання щодо місця прокуратури потребує серйозного аналізу функціонування правоохороних органів, зокрема прокуратури, в більшості європейських країн. Наприклад, прокуратура Словацької Республіки та Угорщини – самостійні органи, неподпорядковані виконавчій владі. У Польщі та Австрії прокурори підпорядковані міністрові юстиції. В інших європейських країнах це питання вирішується по-різному. Від виконавчої влади, незалежні прокурори в Білорусі, Латвії, Росії, Португалії та Македонії. Навпаки, підпорядковані виконавчій владі прокурори Німеччини, Франції, Данії, Голандії. Поряд існують ще дві моделі.

В Іспанії, Албанії, Болгарії, Хорватії прокуратура входить до складу судової влади, а у Швеції прокуратура хоча і є частиною виконавчої влади – не підпорядкована міністру юстиції. Повне підпорядкування прокуратури законодавчій владі має свою перевагу у високому ступені незалежності прокурорів від будь-яких органів. Але поряд з цим має також і недоліки в надмірній юридичній владі прокурорів.

Кожна спроба створити щонайнезалежнішу систему пов’язана із забезпеченням її незалежного функціонування. Гарантія свободи має бути збалансована гарантією проти сваволі. Незалежність і відповідальність мають бути врівноважені. Підпорядкованність всіх прокурорів Генеральному прокуророві України і його відповідальність перед парламентом будуть гарантувати потужний баланс незалежності і контролю.

Повне включеня прокуратури до складу виконавчої влади несе в собі небезпеку впливу з боку останньої на прокуратуру та служіння її політичній меті і базовим політичним поглядам Уряду. Тим більше, що на перспективу все слідство перейде в підпорядкування відповідних структур виконавчої влади. Крім того, міліцією, яка здійснює оперативно-розшукову діяльність, також керує представник виконавчої влади – Міністр внутрішніх справ.

Виходячи з вимог Конституції України щодо самостійності прокуратури як державної системи, правове положення прокуратури в пректі нового Закону України про прокуратуру, слід визначити як щось середнє між виконавчою і судовою владою. Таке становище прокуратури дає об’єктивну можливість виконувати незалежний нагляд за законністю органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю та проводять оперативно-розшукову діяльність, а також адміністраціями місць позбавлення волі1.

Такими засобами є встановлення різних строків повноважень парламенту, президента і призначеня різних дат їх виборів, право парламенту на дострокове припинення повноваження президента країни (право імпічменту), право президента на розпуск парламенту в разі його неспроможності вирішувати найважливіші питання суспільного і державного життя, спільне призначення президентом і парламентом вищих посадових осіб держави, підписання президентом країни законодавчих актів, прийнятих парламентом і т.д.

Ідея розподілу влад вперше знайшла своє відтворення в історично відомому документі “Пакти і Конституція законів та вольностей Війська Запорізького”, написаному П.Орликом ще у 1710р.

У відповідності з Конституцією України в цій статті не лише закріплений поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, а й закріпляється важливе положення про те, що органи, які уособлюють ту чи іншу гілку влади, здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ч.2 ст.6)

Кожна гілка влади повинна чітко, компетентно і відповідально, в повному обсязі виконувати притаманні їй функції. Тоді буде надійно, міцною і спроможною вся державна влада.

Як пише відомий український вчений академік АПН М.В.Цвік2, хоча в умовах перехідного періоду за розхитаності державної дісципліни й ознаках паралічу влади об’єктивно необхідним є зміцнення виконавчої влади, це однак не можна робити за рахунок делегування їй законодавчих повноважень. Передача виконавчій владі функцій законотворення розхитує принцип розподілу влад, порушує баланс гілок влади, послаблює парламент, ставить його під президентом і урядом1.

Такий підхід свідчить і про неможливість делегування законодавчій, виконавчій та судовій гілкам влади контрольно-наглядових повноважень за умов існування самостійних контрольно-наглядових органів державної влади.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

ДИПЛОМНА РОБОТА
Дана робота має на меті вивчення зазначених проблем, а також аналіз деяких лінгвістичних програмних продуктів, спрямованих на автоматизацію...
ДИПЛОМНА РОБОТА ТЕМА: ХУЛІГАНСТВО
Вступ
ДИПЛОМНА РОБОТА На тему: «День вчителя,вечеря на 40 осіб»
Характеристика бенкету
ДИПЛОМНА РОБОТА СПЕЦІАЛІСТА на тему: СПЕЦИФІКА МІЖНАРОДНОГО МАРКЕТИНГУ...

Дипломна робота
РОЗДІЛ ЗАРОДЖЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СЛУЖІННЯ ЯК ОСОБЛИВОЇ ФОРМИ СУСПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ДО ЗАХИСТУ
Дипломна робота містить сторінки, 27 таблиць, 18 рисунків, список використаних джерел із найменувань, додатків
ДИПЛОМНА РОБОТА
Професійна підготовка учнів старших класів засобами інноваційних технологій на уроках трудового навчання 1
Дипломна робота з психології
Поняття адаптації, дезадаптації. Проблема соціальної адаптації молодших школярів
Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст”
Техніко – криміналістичне дослідження підроблених документів на право водіння, володіння і користування автотранспортом”
ДИПЛОМНА РОБОТА НА ТЕМУ: “ АНАЛІЗ КРИМІНОГЕННОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ
Фактори, що визначали стан, структуру та динаміку злочинності в 2001 р виглядають наступним чином
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка