СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ


Скачати 139.13 Kb.
НазваСУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ
Дата20.04.2013
Розмір139.13 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
Тема 1. СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ

1.1. Грошова система та її основні елементи

1.2. Еволюція грошових систем та їх типи

1.3. Кредитна система та її основні елементи

1.4. Грошово-кредитна політика

1.1. Грошова система та її основні елементи

Грошова система — це встановлена державою форма організації грошового обігу в країні.

До основних елементів грошової системи належать: грошова одиниця, державні грошові знаки, масштаб цін, валютний курс, організація емісії та обігу грошових знаків, організація міжнародних розрахунків, суб'єкт грошово-кредитного і валютного регулювання (рис. 1).



Рис. 1. Основні елементи грошової системи.

Грошова одиниця — встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, який слугує для вимірювання цін товарів та послуг.

Державні грошові знаки — визначаються законодавством держави і мають законну платіжну силу. Грошові знаки, що випускаються державою, обов'язкові до приймання на території всієї країни.

Розрізняють такі види державних грошових знаків:

  • банківські білети — вид державних грошових знаків, які випускаються в обіг центральним емісійним банком країни;

  • казначейські білети — вид державних грошових знаків, які впроваджуються в обіг при бюджетній емісії спеціально уповноваженим державним органом;

  • розмінна (білонна) монета — дрібна частина державних грошових знаків, яку випускають для зручності обслуговування роздрібного обігу.

Масштаб цін — засіб вираження вартості (ціни) товарів і послуг у грошових одиницях, який складається під впливом ринкового попиту і пропозиції.

Валютний курс — вартість грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни.

Розрізняють два основні види валютних курсів:

  • фіксований — офіційно встановлене співвідношення грошових одиниць різних країн;

  • плаваючий — ринкове співвідношення грошових одиниць різних країн, що залежить від попиту і пропозиції.

Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначених у законодавчому порядку валютних паритетах. Фіксований валютний курс передбачає закріплення вмісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або в доларах США за жорсткого обмеження коливань ринкових курсів валют до 1%. На практиці це означало тверду прив'язку всіх валют, що брали участь у міжнародній торгівлі, до долара США.

Курс, який коливається - це валютний курс, що вільно змінюється під впливом попиту й пропозиції.

Плаваючий курс - різновид валютного курсу, що коливається, який вимагає використання ринкового механізму валютного регулювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу.

Незалежне плавання: курс валюти формується на девізних ринках при помірних інтервенціях центральних банків.

Таку різновидність плаваючих курсів використовують деякі розвинуті країни та країни, що розвиваються.

Кероване (регульоване) плавання схоже з незалежним плаванням, але наявне більше втручання центральних банків/

Валютна інтервенція – втручання центрального банку в операції на

валютному ринку для того, щоб впливати на курс національної валюти.

Організація емісії та обігу грошових знаків включає визначення сфер готівкових і безготівкових розрахунків, режим використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо. Порядок емісії та обігу грошових знаків встановлюється державою і регулюється законодавством країни.

Організація міжнародних розрахунків — система регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, шо виникають між державами, підприємствами, організаціями та фізичними особами, які перебувають на території різних країн.

Суб'єкт грошово-кредитного і валютного регулювання — в ролі такого органу в більшості країн виступає центральний емісійний банк.



1.2. Еволюція грошових систем та їх типи

Тип грошової системи залежить від форми організації грошового обігу в країні і визначається сукупністю її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи. Типи грошових систем представлені на рис. 2.



Рис. 2. Типи грошових систем.

За типами функціонування грошові системи поділяються на саморегульовані та регульовані грошові системи.

Саморегульовані грошові системи — грошові системи, що базувалися на використанні в ролі грошей благородних металів та в обслуговуванні сфери обігу монетами з благородних металів і обмінними на ці метати банкнотами. Саморегулювання полягало в механізмі грошового обігу: вартість грошей дорівнювала вартості благородних металів, які містилися в монетах або могли бути одержані в обмін на банкноти. Втручання держави було мінімальним (встановлювався лише питомий вміст благородного металу в грошовій одиниці).

Саморегульовані грошові системи виступати у формах біметалізму та монометалізму.

Біметалізм — це форма саморегульованої грошової системи, за якої роль загатьного еквівалента законодавчо закріплювалася за двома грошовими металами (золотом і сріблом). Монети з цих металів карбувалися та перебували в обігу на рівних засадах. Банкноти піддягали обміну на обидва метати.

Біметалізм існував у трьох видах:

  • система "паралельних" валют (співвідношення між золотими і срібними монетами встановлюється на ринку стихійно):

  • система "подвійної" валюти (співвідношення між золотими і срібними монетами встановлюється державою в законодавчому порядку);

  • система "кульгаючої" валюти (один із видів монет карбується у закритому порядку).

Найпослідовнішою формою біметалізму була система паралельної валюти. Однак вона створювала технічні труднощі у функціонуванні сфери обігу в зв'язку з наявністю та постійними коливаннями подвійної системи цін.

Спроби впорядкування обігу через законодавчу фіксацію співвідношення золотих і срібних монет, що, як правило, не відповідало їх ринковій вартості, неминуче призвод до тезаврації монет, вартість яких недооцінювалась. Явище витіснення "добрих" грошей "поганими", яке обумовлює перехід від біметалізму до монометалізму визначається як закон Коперніка-Грешема.

Не припинило цього процесу введення деякими країнами системи "кульгаючої" валюти. Відмова від вільного карбування монет з срібла прискорила їх знецінення, наплив срібла з сусідніх країн і вивезення золота за кордон. Тому вони змушені були зовсім припинити карбування монет із срібла, а ті, що залишся в обігу, перетворся на розмінну монету.

Між сріблом і золотом встановлювалося певне співвідношення. З часом ціни, зокрема й на монети, змінювалися, і встановлене співвідношення втрачало силу, що зумовлювало постійне існування двох мір вартості та двох масштабів цін. Постійне коливання співвідношень різних видів металевих грошей та пов'язані з цим незручності призвели до поступового зникнення з обігу одного із видів металевих грошей і переходу від біметалізму до монометалізму.

Монометалізм — це форма саморегульованої грошової системи, у якій роль грошей виконує один грошовий метал. Банкноти підлягали обміну на цей грошовий метал.

Починаючи з кінця XIX ст., найпоширенішою грошовою системою у світі став золотий монометалізм, який існував у трьох видах:

  • золотомонетний стандарт;

  • золотозливковий стандарт;

  • золотодевізний стандарт.

Найдосконалішим видом золотого монометалізму вважається золотомонетний стандарт, який використовувався в XIX— XX ст.

Золотомонетний стандарт — це вид золотого монометалізму, для якого характерне виконання золотом усіх функцій грошей, карбування і обіг золотих монет із фіксованим золотим вмістом, вільний обмін паперових грошей на золото.

Запровадження золотомонетного стандарту вимагало від кожної країни-учасниці конвертування внутрішньої валюти в золото за фіксованим курсом. Жодних міжнародних норм не існувало, а основою валютних курсів був золотий паритет.

Використання золотомонетного стандарту вимагало від держав значних обсягів золотих запасів у центральних емісійних банках для забезпечення потреб обігу золотими монетами. З метою зменшення маси золотих монет в обігу широко емітуватися паперові банківські білети, активно розвивалася депозитна форма грошей і безготівкові розрахунки.

Золотозливковий стандарт — це вид золотого монометалізму, для якого характерні відсутність в обігу золотих монет, заборона на їх вільне карбування, обмін банкнот лише на стандартні золоті зливки. Золотозливковий стандарт використовувався переважно для міжнародних розрахунків.

Більшість країн у післявоєнний час не змогли відновити золотий монометалізм навіть у такій "урізаній" формі й запровадили систему золотодевізного стандарту.

Золотодевізний (золотовалютний) стандарт це вид золотого монометалізму, для якого характерні відсутність в обігу золотих монет та їх вільного карбування, здійснення обміну банкнот на золото через обмін на іноземну валюту (девізу), яка, в свою чергу, обмінюється на золото. У такий спосіб зберігався непрямий зв'язок грошових одиниць тридцяти країн світу із золотом.

Система золотодевізного стандарту була юридично оформлена рішенням Генуезької конференції (1922 p.). Світова економічна криза (1929—1933 pp.) призвела до скасування золотого монометалізму, масового знецінення валют і зумовила перехід грошово-кредитних систем світу від саморегульованих до регульованих грошових систем.

Регульовані грошові системи — тип грошових систем, які базуються на обігу паперових і металевих грошових знаків, які не мають власної внутрішньої вартості.

Регулювання полягає в механізмі грошового обігу: емісія грошових знаків повністю монополізована державою, яка забезпечує сталість емітованих грошових знаків, регулює пропозицію грошей відповідно до потреб обігу в засобах обігу, а курс валют формується на базі паритету їхньої купівельної сили.

Регульовані грошові системи розрізняються за такими класифікаційними ознаками:

За характером регулювання пропозиції грошей виділяються такі види грошових систем:

  • паперово-грошового обігу — вид регульованої грошової системи, для якої характерна бюджетна емісія для покриття бюджетного дефіциту. Бюджетна емісія в системі паперово-грошового обігу виступає у двох формах:
    а) грошові знаки емітуються державним казначейством у формі казначейських білетів;

  • б) грошові знаки емітуються центральним емісійним банком у формі банківських білетів;

  • кредитного обігу — вид регульованої грошової системи, для якої характерний випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитними принципами є забезпеченість та повернення коштів, що створює реальну можливість утримувати кредитну емісію на рівні реального попиту на гроші.

За характером економічної системи, в межах якої здійснюється грошовий обіг, виділяються такі види грошових систем:

  • неринкова — вид регульованої грошової системи, яка харак- теризується адміністративними методами регулювання грошового обігу (розмежування сфер готівкового і безготівкового грошового обігу, заборона певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями суб'єктами економічних відносин, лімі тування кредитів тощо);

  • ринкова — вид регульованої грошової системи, яка характе ризується наявністю регулювання грошового обігу на основі використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку і струк туру грошової маси.

За характером регулювання валютних відносин виділяються такі види грошових систем:

  • відкрита — вид регульованої грошової системи, яка характеризується відсутністю обмежень на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами, повною конвертованістю національної валюти, високою організованістю валютного ринку;

  • закрита — вид регульованої грошової системи, яка характеризується використанням валютних обмежень, неконвертованістю національної валюти, обмеженням ринкового механізму формування валютного курсу.



1.3. Кредитна система та її основні елементи

Кредитна система — це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини.

У структурі кредитної системи вирізняють банківську систему та небанківські кредитно-фінансові установи. В загальному вигляді структура кредитної системи подана на рис. 3.



Рис.3. Кредитна система та її основні елементи.

Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банківська система, яка здійснює основну масу кредитних і фінансових операцій і є організаційною сукупністю різних видів банків у їх взаємозв'язку.

Банк — це установа, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності, терміновості та забезпеченості. Основне завдання банку — здійснювати посередництво в розміщенні коштів від кредиторів до позичальників.

Залежно від підпорядкованості банків, відповідно до чинного банківського законодавства, розрізняють два основних типи побудови банківської системи: однорівнева та дворівнева.

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених держав, а також для країн із тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система характерна для держав із ринковою економікою, передбачає відносини підпорядкування між центральним і комерційними банками.

На першому рівні банківської системи знаходиться центральний (емісійний) банк, який є емісійним центром держави і відповідає за сталість грошової та банківської систем. Центральні (емісійні) банки всіх країн світу виконують такі функції:

  • розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

  • емісія грошей і контроль за грошовим обігом у країні;

  • кредитно-розрахункове обслуговування держави;

  • кредитно-розрахункове обслуговування банківських інститутів.

Крім перелічених функцій центральний банк може зберігати централізовані золоті та валютні запаси, здійснювати регулювання і нагляд за діяльністю кредитних організацій.

На другому рівні банківської системи знаходяться комерційні банки, які обслуговують економічних суб'єктів, здійснюючи мобілізацію коштів, та надають кредитно-розрахункове обслуговування.

Комерційні банки. Головною їх функцією є створення за рахунок кредиту додаткових платіжних засобів через збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів. Розрізняють універсальні та спеціалізовані комерційні банки.

Крім банків, до кредитної системи входять небанківські фінансово-кредитні інститути.

Небанківські кредитно-фінансові інститути функціонують у порівняно вузьких сферах ринку позичкового капіталу і мають досить специфічну клієнтуру. Такі фінансово-кредитні інститути не мають статусу банку, і їхня діяльність не змінює маси грошей у обігу.

Інвестиційні компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, який акумулює грошові кошти інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів і вкладає їх у цінні папери інших підприємств та нерухомість.

Пенсійні фонди — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, що створюється приватними та/або державними установами, підприємствами для виплати пенсій особам, які вносять пенсійні внески. Вільні кошти пенсійних фондів можуть бути інвестовані у фінансові активи, які приносять прибуток.

Ощадні установи — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, який спеціалізується на залученні грошових коштів фізичних осіб і без участі кредитної системи не може розглядатися та функціонувати як інвестиційний капітал.

Страхові компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, для якого характерна особлива форма залучення коштів — продаж страхових полісів. Надходження від страхових премій та активних операцій перевищує суму страхових виплат, що дає змогу страховим компаніям здійснювати інвестиції. Порядок інвестицій страхових компаній встановлюється національним страховим законодавством.

Страхові компанії поділяються на компанії, що здійснюють страхування населення, та компанії, що здійснюють страхування майна.

Фінансові компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, що надає позики споживачам шляхом купівлі у торговельній фірм боргових зобов'язань покупців, а також здійснює кредитування торговельних фірм під заставу боргових зобов'язань покупців. Джерелом їхніх позичкових ресурсів є кредити комерційних банків та капітали, які мобілізуються через випуск та розповсюдження власних цінних паперів.

Лізингові компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, який спеціалізується на купівлі основних засобів виробництва і наданні їх у тимчасове користування орендарю, котрий поступово – сплачує лізинговій компанії вартість узятого в оренду майна.

Факторингові компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, шо спеціалізується на купівлі дебіторської заборгованості кпієнтів. пов'язаної з постачанням товарів або наданням послут.



1.5. Грошово-кредитна політика

Грошово-кредитна політика — комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредитних відносин, шо їх здійснює держава з метою регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості, врівноваження платіжного балансу.

Oб’єктами грошово-кредитної політики виступають сукупна грошова маса та рівень процентних ставок.

Суб'єктами грошово-кредитної політики виступають центральний (емісійний) банк країни, комерційні банки, інституції зі страхування депозитів тощо.

Інструменти грошово-кредитної політики — диверсифікація валютних резервів, облікова політика.

Диверсифікація валютних резервів – політика держав, банків, монополій, яка направлена на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції і захисту валютних втрат. Ця політика здійснюється шляхом продажу не стабільних валют і купівлі більш стійких валют, відображаючи позиції окремих валютна світових валютних ринках.

Дисконтна (облікова) політика – одна із форм грошово – кредитної політики національних банків, яка спрямована на регулювання економіки країни, шляхом збільшення або зменшення процентних (дисконтних) ставок з метою впливу на попит і пропозицію позичкового капіталу, темпи інфляції, а також на стан платіжного балансу країни і валютного курсу.

Найпоширенішим в економічній літературі визначенням конвертованості валюти є здатність валюти певної країни вільно обмінюватись на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби за діючим курсом.

Вільно конвертованими валютами (ВКВ) є валюти країн, де немає ніяких обмежень як на поточні комерційні операції, так і на операції, пов'язані з рухом капіталів, а також на всі категорії вітчизняних (резидентів) й іноземних (нерезидентів) юридичних і фізичних осіб — власників цієї валюти. Валюти цих країн можуть обмінюватися на будь-яку іноземну валюту (долар США, Євро, японська єна, канадський долар тощо).

Частково конвертовані валюти (ЧKB) — це валюти тих країн, які відмінили валютні обмеження не на всі валютні операції або тільки для нерезидентів. До них належать валюти більшості західноєвропейських країн.

Неконвертованими валютами (НКВ) є валюти, що повністю зберегли валютні обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і нерезидентів.

Схожі:

2. ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ
Важливу роль в еволюції і формуванні сучасної грошово-кредитної системи США відіграли два компоненти
1. Еволюція грошово-кредитної системи Німеччини
Поряд із монетами в обігу перебували паперові гроші країн, що входили до Німеччини, й банкноти 33-х емісійних банків. Після об'єднання...
Реферат на тему: “Законодавство про банки
Національний банк України: його роль у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду
Таврійський національний університет імені В. Вернадського
На перший план виходять проблеми розроблення режиму грошово-кредитної політики, здатного, за наявності прозорого і зрозумілого механізму,...
3 Управління інвестиційною діяльністю
У розпорядженні держави є важелі як прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об’єкти загальнодержавного...
ТЕМА: Операційні системи Windows. Робота з вікнами програм та діалоговими вікнами
МЕТА: засвоїти основні методи роботи з типовими вікнами програм та діалоговими вікнами; набути навички переміщення вікон, зміни розміру...
Керівництво користувача Зміст Режими та управління в системі 3 Режими...
«Карта» режим роботи з картою. Вікно карти є головним вікном системи. Використовується для пошуку об'єктів, планування маршрутів,...
 Ф-05-4зс  Финансовый менеджмент и его структура
ХІV всеукраїнській студентській науково-практичній конференції Реформування фінансово-кредитної системи
ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА
Франція переходить до системи біметалізму й офіційною грошовою одиницею стає франк. За законом 1803 р золото і срібло підлягали вільному...
5. Апаратна складова інформаційної системи
Апаратна складова інформаційної системи. Основні складові апаратного забезпечення комп’ютерних систем, їх функціональне призначення...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка