КОДЕКС УКРАЇНИ


Скачати 7.94 Mb.
Назва КОДЕКС УКРАЇНИ
Сторінка 5/48
Дата 19.04.2013
Розмір 7.94 Mb.
Тип Кодекс
bibl.com.ua > Право > Кодекс
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   48

Стаття 32. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів

  1. Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

  2. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесу­альна співучасть) допускається, якщо:




  1. предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

  2. права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

  1. предметом спору є однорідні права і обов'язки.

3. Співучасники можуть доручити вести справу одному із співу­
часників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.

1. Коментована стаття регулює питання співучасті у цивіль­ному процесі. Співучасть - це обумовлена матеріальним правом
множинність осіб на тій чи іншій стороні у цивільному процесі
внаслідок наявності загального права або загального обов'язку. Від
співучасті необхідно відрізняти суб'єктивне поєднання позовів,
коли суб'єктивні права і обов'язки не залежать одні від одних, а
множинність осіб виникає за розсудом суду (судді) з метою проце­суальної економії. Тому уявляються спірними випадки, зазначені у
пунктах 2 і 3 частини 2 коментованої статті.

Дійсно, права кількох позивачів можуть виникнути з однієї під­стави, наприклад, із факту скорочення штатів на підприємстві, але спільного права у них не буде, не буде і співучасті. Ще більш роз­митим є визначення третьої підстави співучасті: предметом спо­ру є однорідні права і обов'язки, які теж можуть бути підставою суб'єктивного поєднання позовів, але не співучасті.

2. Співучасть за формою можна розділити на такі види:

а) активна співучасть - кілька співпозивачів виступають проти
одного відповідача;

б) пасивна співучасть - один позивач виступає проти декількох
співвідповідачів;

в) змішана співучасть - кілька співпозивачів виступають проти
декількох співвідповідачів.

Від пасивної співучасті необхідно відрізняти інші випадки мно­жинності осіб на боці відповідача. Особливий характер має участь у цивільному процесі додаткового відповідача. Згідно з части­ною 2 ст. 33 ЦК України неповнолітня особа особисто несе від-

повідальність за порушення договору, укладеного за згодою бать­ків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відпові­дальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Тому до справи, в якій неповнолітня особа виступає як відповідач, як додаткових відповідачів суд притягає його батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

  1. За ступенем обов'язковості, а отже, і за змістом, співучасть може бути обов'язковою і факультативною. Обов'язкова співучасть можлива в тому разі, якщо характер спірних матеріальних правовід­носин такий, що питання про права і обов'язки одного із суб'єктів не­можливо вирішити без притягнення до справи інших суб'єктів цього відношення. При факультативній співучасті немає обов'язкової мно­жинності суб'єктів. Так, суд може винести рішення про стягнення аліментів стосовно тих дітей, на котрих як на відповідачів укажуть непрацездатні батьки, що потребують допомоги (ст. 205 СК).

  2. Особливості процесуального становища співучасників поля­гають у наступному:

а) кожен зі співучасників відносно іншої сторони виступає са­мостійно;

б) при співучасті проглядається своєрідне представництво - ко­жен із співучасників може мати свого представника або всі вони
можуть доручити ведення справи одному із співучасників;

в) співучасники можуть оскаржити судові постанови самостій­но або приєднатися до апеляційної чи касаційної скарги (статті 299,
329 цього Кодексу), поданої особою, на стороні якої вони виступа­ли. В останньому випадку заяви співучасників судовим збором не
обкладаються.

Стаття 33. Заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідачів

  1. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду спра­ви, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

  2. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі спів­відповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

1. Стаття 105 ЦПК 1963 p. називалась «Заміна неналежної сто­рони», тобто вона регулювала питання про поняття неналежних позивача та відповідача, встановлювала умови та порядок їх замі­ни. Коментована стаття деяких питань не вирішує, деякі питання вирішує вельми спірно, що, безумовно, викликає проблеми при її застосуванні. По-перше, вона з незрозумілих причин не регулює питання про неналежного позивача, умови та порядок його замі­ни. Якщо тлумачити коментовану статтю у тому сенсі, що відтепер заміна неналежного позивача у цивільному судочинстві є немож­ливою, таке вирішення проблеми буде протирічить головним його засадам, тим більше, що ст. 52 КАС України, який прийнято значно пізніше, ніж ЦПК, і введений у дію разом з ЦПК, передбачає як за­міну неналежного відповідача, так і заміну неналежного позивача. Якщо в адміністративному судочинстві заміна неналежного пози­вача передбачається, було б правильним вважати, що в цивільно­му процесі таке положення хоча б допускається, оскільки законом воно не заборонене. Можливість заміни неналежного позивача буде забезпечувати оперативність цивільного судочинства та еко­номію матеріальних і процесуальних засобів при розгляді справи.

По-друге, коментована стаття, як умову заміни неналежного відповідача, у першому реченні частини 1 передбачає клопотання позивача про заміну, а у другому реченні цієї частини - згоду пози­вача. Безумовно, згода позивача є умовою заміни як неналежного позивача, так і неналежного відповідача тому, що ініціатором замі­ни неналежної сторони може бути не тільки позивач, але і суд, і, як уявляється, особи, які беруть участь у справі.

По-третє, залучити належного відповідача суд не може як спів­відповідача, як зазначено у тому ж другому реченні частини пер­шої коментованої статті. Співвідповідачами можуть бути ті особи, які пов'язані поміж собою спільним обов'язком. Не можуть бути співвідповідачами дві особи, з яких одна визнається судом такою, яка не має відповідати за позовом, і друга - такою, яка має відпові­дати за позовом.

З урахуванням викладеного вважаємо, що коментовану статтю слід розуміти і застосовувати таким чином.

2. В момент порушення справи не завжди достовірно відомо, чи є сторона належною. Неналежний позивач - це особа, якій не належить право вимоги за пред'явленим позовом, а неналежним відповідачем є особа, яка не повинна відповідати за пред'явленим позовом. Якщо при розгляді справи суд установить, що сторона є неналежною, виникає необхідність її заміни. Умовою такої заміни

є згода позивача, тому що саме в його інтересах порушено цивіль­ну справу. Після заміни сторони розгляд справи починається зано­во, тому що належній стороні, яка вступила у справу, необхідно з нею ознайомитися.

  1. Заміна неналежного позивача можлива в п'ятьох варіантах. Перший варіант: первісний позивач є неналежним, але встановле­но і те, хто є належним. Якщо неналежний позивач згоден виб­ути з процесу, а належний вступити у нього, суд своєю ухвалою замінює позивача, не припиняючи провадження в справі. Другий варіант: при цих же вихідних даних - якщо неналежний позивач не погоджується вибути з процесу, а належний просить допустити його, то суд допускає останнього як третю особу, що заявляє само­стійні вимоги на предмет спору, тому що місце позивача зайняте. Третій варіант: якщо неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний не згоден вступити у нього, суд припиняє проваджен­ня в справі через відмову позивача від позову. Четвертий варіант: якщо не встановлено, хто є належним позивачем, а неналежний згоден вибути з процесу, то й у цьому разі провадження в справі припиняється через відмову від позову. П'ятий варіант: якщо нена­лежний позивач не згоден вибути, а належний не згоден вступити в процес, суд розглядає справу до кінця і відмовляє у позові нена­лежному позивачеві.

  2. При заміні неналежного відповідача можливі чотири варіан­ти цієї заміни. Перший варіант: якщо судом установлено, що пер­вісний відповідач є неналежним, і хто є належним, то за згодою позивача суд своєю ухвалою здійснює їх заміну. Другий варіант: якщо за тих же обставин позивач не згоден на заміну, то суд, з ме­тою процесуальної економії, притягає належного відповідача як другого відповідача і задовольняє позов (за обставинами справи) відносно другого відповідача, а в позові відносно першого - від­мовляє. Третій варіант: якщо позивач згоден на вибуття з процесу неналежного відповідача, а належного немає, суд припиняє про­вадження у справі на підставі відмови позивача від позову. Четвер­тий варіант: якщо у такій ситуації позивач не згоден на вибуття із процесу неналежного відповідача, то справа розглядається до кін­ця і постановляється рішення про відмову в позові.

5. Ця стаття не передбачає як умову заміни сторони згоди від­
повідача. Але в судовій практиці думку неналежного відповідача
враховують, якщо відповідач домагається від суду мовби реабілі­
тації, рішення про відмову у позові щодо нього. У такому випадку,
навіть за наявності згоди позивача на вибуття неналежного від-

45

повідана з процесу, суди повинні враховувати думку останнього й у рішенні вказувати про відмову у позові щодо нього.

6. Пленум Верховного Суду України підкреслив, що відмова у прийнятті заяви за мотивами пред'явлення позову неналежним позивачем або до неналежного відповідача недопустима (див. п. 2 постанови № 9 Пленуму від 21 грудня 1990 р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при вирішен­ні цивільних справ по першій інстанції»). Це означає, що питання про заміну сторони має вирішуватися в судовому засіданні, а не в момент порушення справи. Заміна неналежної сторони оформ­ляється ухвалою суду, яка не може бути оскаржена окремо від су­дового рішення.

Стаття 34. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

  1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі про­цесуальні права і обов'язки позивача.

  2. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи роз­глядається спочатку.

1. Участь третіх осіб у цивільній справі надзвичайно важлива
і необхідна для правильного та своєчасного розгляду і вирішення
цивільної справи, оскільки дозволяє зібрати максимум доказово­
го матеріалу, з'ясувати дійсні взаємостосунки сторін, уникнути
винесення спірних і навіть взаємовиключаючих судових рішень.
Відповідно до ст. ст. 34 - 36 цього Кодексу у цивільному процесі
беруть участь два види третіх осіб: треті особи, які заявляють са­мостійні вимоги, і треті особи, які не заявляють самостійних ви­мог щодо предмету спору. Треті особи першого і другого видів від­
несені законом до числа осіб, які беруть участь у справі, а отже,
мають юридичну заінтересованість. Однак, на відміну від проку­рора, органів державної влади і органів місцевого самоврядуван­ня, представників, заінтересованість третіх осіб або тотожна, або
близька до заінтересованості сторін, тому що треті особи пов'язані
в допроцесуальних відносинах зі сторонами цивільної справи.

2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спо­ру, можуть вступити у справу до закінчення її судового розгляду .
46

Ознаками третіх осіб цього виду є те, що вони:

а) вступають у процес, що розпочався;

б) втручаються у спір між сторонами, що вже виник;

в) їх інтереси суперечать, як правило, інтересам обох сторін;

г) заявляють самостійні вимоги на предмет спору;

д) відстоюють у процесі свої інтереси, а відтак, їхня юридична
заінтересованість носить особистий характер;

є) вступають у справу, пред'явивши позов до однієї або до обох сторін.

  1. В юридичній літературі і судовій практиці остання особливість викликає заперечення, хоча вона прямо закріплена в коментованій статті. Іноді стверджують, що позов третьої особи не може бути пред'явлений до однієї сторони, тому що вимога третьої особи за­вжди суперечить інтересам обох сторін. Уявляється, що правило цієї статті є цілком обгрунтованим. Так, у разі пред'явлення позову про витребування речі, позов пред'являється третьою особою тіль­ки до відповідача, тобто до тієї із сторін, в якої знаходиться спірна річ. Позов же про визнання права пред'являється до тієї сторони, яка стверджує, що спірне право належить їй. Якщо при розгляді позову про присудження неясно, кому належить річ, тобто присуд­женню має передувати визнання права, то позов третьою особою повинен пред'являтися до обох сторін.

  2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спо­ру, вступають у процес шляхом подачі позовної заяви, яка повинна відповідати всім вимогам статей 119, 120 цього Кодексу, обклада­тися судовим збором, як і заява первісного позивача. Третя особа цього виду наділяється тими самими правами і обов'язками, що і первісний позивач, але тільки по своїй вимозі.

Стаття 35. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

  1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

  2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

  3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають проце­суальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу.

4. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо пред­мету спору, відрізняються від попереднього виду третіх осіб харак­тером заінтересованості: вони заінтересовані не у предметі спо­ру, а у певному результаті спору, тому що той чи інший результат спору може вплинути на їх взаємостосунки з однією із сторін у справі. Так, наприклад, водій автомобіля бере участь у справі про відшкодування шкоди як третя особа на стороні відповідача, який є власником джерела підвищеної небезпеки. Він заінтересований в тому, щоб суд відмовив у задоволенні позову, тому що у против­ному разі автогосподарство звернеться до нього у майбутньому з регресним позовом.

  1. Коментована стаття та судова практика розрізняють два види третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: вони можуть брати участь у процесі на стороні позивача або на стороні відповідача. У судовій практиці треті особи бе­руть участь найчастіше на стороні відповідача. Треті особи беруть участь на стороні відповідача найчастіше тому, що побоюються в майбутньому пред'явлення до них регресного позову (див. приклад у п. 1 коментаря до цієї статті). Так, відповідно до ст. 24 Закону № 2493-НІ від 7 червня 2001 р. «Про службу в органах місцевого самоврядування» як треті особи по справах про відшкодування ма­теріальної шкоди, заподіяної територіальній громаді, виступають службові особи органів місцевого самоврядування, які заподіяли цю шкоду. Однак у третіх осіб цього виду може бути й інша за­інтересованість, наприклад, у разі участі у справі про стягнення аліментів на дітей дружини відповідача, яка є стягувачем алімен­тів за раніше винесеним судовим рішенням. Вона побоюється пред'явлення позову про зниження розміру аліментів у разі задо­волення позову по даній справі.

  2. Значно рідше трапляються у судовій практиці випадки участі третіх осіб на стороні позивача. Так, наприклад, громадянин С. у порядку спадкування одержав житловий будинок. У заповіті по­мерлого батька було зазначено, що спадкоємець зобов'язаний на­дати у довічне користування громадянці Д. (сестрі спадкодавця) одну кімнату. За позовом громадянина С. про виселення наймачів суд допустив як третю особу на стороні позивача громадянку Д., тому що вона заінтересована у позитивному вирішенні справи. Рі­шення суду про допуск третьої особи є повністю обґрунтованим,

л п

оскільки громадянка Д. не може бути ні позивачем, ні співпози­вачем, оскільки не є ні володільцем, ні власником житлового бу­динку, і захист свого права могла одержати лише беручи участь як третя особа на стороні позивача.

  1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо пред­мету спору, наділяються процесуальними правами і обов'язками, встановленими статтею 27 цього Кодексу для осіб, які беруть участь у справі (див. коментар до ст. 27 ЦПК). Практично їх права та обов'язки співпадають з правами сторони по справі, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, а також права на відмову від позову, виз­нання позову і укладення мирової угоди, права вимагати виконан­ня судового рішення або ухвали. Такий обсяг процесуальних прав даного виду третіх осіб випливає з особливостей їх юридичної за­інтересованості.

  2. На відміну від вступу в справу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   48

Схожі:

Кодекс України відносить
Частиною першою статі 1 Сімейного кодексу України встановлено, що Сімейний кодекс України визначає
Кодекс України  про адміністративні правопорушення
Митний кодекс України                                                               НОВИЙ!!!
РОЗ’ЯСНЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ МДПІ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ
Основними документами, що регулюють земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Закон України...
Господарський кодекс України
Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання),...
КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання...
Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року, крім частини
України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки,...
ЕТИЧНИЙ КОДЕКС
Даний кодекс розроблений в 1998 році у відповідності до Етичного кодексу Європейської Асоціації Психотерапії
Реферат СімейнИЙ кодекс України План
Кожна сім’я створюється на підставі шлюбу та кровного споріднення, установлення та інших прав, що не заперечує закон і моральні засади...
Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2001 року, див п. 1 розділу I...
Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського...
Кодекс України: Стаття №156 «Особливості оподаткування страховика»
Податковий кодекс України: Стаття №156 «Особливості оподаткування страховика» [Електронний ресурс]. Режим доступу
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка