ПРИМУСОВІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МИРУ І БЕЗПЕКИ
Наявність у Статуті ООН військово-політичних засобів примусу, що мають застосовуватися до держави, яка створює загрозу миру й безпеці є, можливо, найважливішою його відмінністю від Статуту Ліги Націй. Примусові заходи, які можна визначити як екстраординарні заходи неправового характеру, викладені в розділі VІІ «Дії з приводу загрози миру порушення миру і актів агресії». Завдяки цьому розділу Рада Безпеки ООН має найширші повноваження з розв’язання міжнародних спорів. Але її компетенція обмежується лише ситуаціями і спорами, продовження яких може загрожувати міжнародному миру і безпеці. Це обумовлено тим, що Рада Безпеки несе головну відповідальність за підтримку миру і безпеки.
Підставою для розгляду спору в Раді Безпеки може бути звернення сторін (сторони) – учасників спору, звернення третіх держав, рішення самої Ради Безпеки, ухвалене за власною ініціативою, звернення Генерального секретаря ООН, рекомендація Генеральної Асамблеї ООН.
Рада Безпеки визначає наявність будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру чи акту агресії, на основі чого вона робить рекомендації, або приймає рішення щодо засобів які належить застосувати у відповідності до статей 41 і 42 для підтримки чи відновлення миру і безпеки (ст. 39). Перед тим, як виносити від подіне рішення, РБ ООН може вимагати від зацікавлених сторін дотримання таких тимчасових заходів, які вона вважатиме за необхідні. Ці тимчасові заходи не повинні завдавати збитків правам інтересам чи станови щу зацікавлених сторін. Рада безпеки належним чином враховує виконання цих тимчасових заходів (ст. 40).
Рада Безпеки може своєю резолюцією зажадати від членів ООН застосування належних заходів, а держави-члени ООН, згідно зі статтею 25 Статуту, зобов’язані підкорятися рішенням РБ ООН і виконувати їх. Держави-члени ООН з санкції Ради Безпеки можуть впливати на державу порушницю двома способами: без використання збройних сил (ст. 41), що тягне повне або часткове припинення:
економічних відносин;
залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо та ін. сполучень;
розрив дипломатичних відносин1.
Якщо перераховані в ст. 41 заходи недостатні РБ ООН уповноважена впливати на державу порушницю через держави-члени з використанням збройних сил, відповідно до ст. 42 Статуту, зокрема: вживати такі дії повітряними, морськими або сухопутними силами, які виявляться необхідними для підтримки або відновлення міжнародного миру й безпеки, останні можуть включати демонстрацію, блокаду й інші операції повітряних, морських або сухопутних сил членів ООН.
За ст. 43 Статуту всі члени ООН зобов’язані надавати на вимогу РБ у її розпорядження свої національні збройні сили та іншу необхідну допомогу. Але надання збройних сил і допомога повинна здійснюватися на підставі угод між Радою Безпеки й відповідних держав. Угоди фіксують чисельність і рід військ, їхню дислокацію, характер надаваних засобів обслуговування.
Повноваження РБ не зачіпають, згідно ст. 51, невід’ємного права держав на індивідуальну або колективну (регіональну) самооборону у випадку збройного нападу, доки РБ не прийме необхідних заходів.
Манільська декларація 1982 р. закликає держави – члени ООН зміцнювати провідну роль Ради Безпеки, щоб вона повною мірою й ефективно могла б виконувати свої обов’язки з вирішення спорів чи ситуацій, продовження яких могло б загрожувати підтримці міжнародного миру й безпеки. З цією метою державам слід:
а) цілком усвідомлювати свій обов’язок передавати в Раду Безпеки спір, сторонами якого вони є, якщо вони не розв’язали його з допомогою засобів, вказаних в ст. 33 Статуту;
б) ширше використовувати можливість доведення до відома Ради Безпеки інформації про будь-який спір або ситуацію, що може привести до міжнародних зіткнень або викликати спір;
в) заохочувати Раду Безпеки ширше використовувати можливості, передбачені Статутом для розв’язання спорів або ситуацій, продовження яких могло б загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки;
г) розглядати питання про ширше використання, відповідно до Статуту, можливостей Ради Безпеки з розслідування фактів;
д) заохочувати Раду Безпеки для сприяння мирному вирішенню спорів ширше використовувати допоміжні органи, засновані для виконання функцій Ради за Статутом ООН;
е) враховувати, що Рада Безпеки уповноважена на будь-якій стадії спору рекомендувати належну процедуру або методи його врегулювання;
ж) заохочувати Раду Безпеки діяти без зволікань відповідно до своїх функцій і повноважень, особливо у випадках, коли міжнародні спори переростають в озброєні конфлікти.
|