|
|
Скачати 325.78 Kb.
|
|
Соціально-психологічна та педагогічна реабілітація дітей з особливими потребами Проблема соціально-педагогічної підтримки дітей з різними вадами фізичного і психічного розвитку в нашій країні є актуальною. На сьогодні Україна перебуває у стані трансформації економіки та переживає економічну кризу. Витрати на соціальну сферу та медицину скоротилися більш як на половину. Через нестачу фінансування більшість соціальних програм була згорнута, значну частину державних організацій, що займалися соціальним захистом населення, було розформовано. Категорія людей з особливими потребами тривалий час залишалася і залишається найбільш незахищеною і ізольованою від соціуму. Відкрите обговорення проблем цієї групи було замовчування і непопулярним. Найбільш поширеною формою роботи з дітьми та молоддю з особливими потребами за минулих часів були функціонування спеціальних установ інтернатного типу. Надаючи базові медичні та соціальні послуги, такі установи залишаються закритими та не створювали умов для повноцінної життєдіяльності ЛОП більша частина таких установ функціонує і досі, залишаючись найпоширенішою формою надання послуг людям з особливими потребами (ЛОП). За останніми соціологічними дослідженнями науково-дослідного інституту проблем молоді здебільшого в юридичній практиці таких людей називають “люди з особливими потребами”, “діти з особливими потребами”, але особливі потреби бувають і у талановитих людей, і у людей, що не мають достатньо коштів. Застосовується термін “людина з обмеженою дієздатністю”, хоча у людини може бути обмежена дієздатність внаслідок нетривалої хвороби. На нашу, думку жоден з цих термінів повністю не визначає обєкта дослідження. Але надалі в даній роботі ми будемо користуватися терміном “людина з особливими потребами”, оскільки, на нашу думку, такий термін є найбільш уживаним на сьогодні в Україні і найбільш гуманним. Потреба полягає у ставленні суспільства до таких людей і, як наслідок, у формування внутрішньої і зовнішньої картини світу людей з особливими потребами. Як приклад хотілося б навести слова директора “Центру досконалості” для дітей-інвалідів, який знаходиться в Америці (Маріанські острови). Англійське слово “disabled person” означає людина з обмеженою дієздатністю. Джон Джойнер, директор центру, наголошує, що семантика слова “disabled” – недієздатний, змушує людей формувати відповідну соціальну установку стосовно таких людей, що накладає відбиток і на них самих. Він пропонує називати таких людей протилежним словом “abled people” або “people wifh abilities”, тобто людьми, які мають здібності оскільки це може відіграти важливу роль у визначенні потреб таких людей і шляхів допомоги їм. І наводить приклад особливої мови під назвою “Ми і Вони”, яка використовується людьми з особливими потребами. Термінологія щодо людей з обмеженою дієздатністю в Україні, на нашу думку, на сьогодні досить невизначена, оскільки існує декілька термінів, які можна застосувати до таких людей і віднести їх до певної групи (за міжнародною класифікацією):
Групи також можна поділити за іншою ознакою (міжнародна класифікація):
Таких людей можна обєднати терміном “інвалід” – особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або уродженими дефектами, що призводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисту. Визначено, що у молодих інвалідів переважає песимізм, коли вони оцінюють можливості реабілітації та соціальної адаптації, пасивність у мобілізації власних можливостей. Це повязано не стільки з фізичним станом, скільки з конфліктним характером соціальної адаптації. Бажання перемогти хворобу і стати, як усі, виявили 58% респондентів, впевнено себе почувають лише 7%; байдужими залишилися 10% респондентів – ЛОП. Соромязливість, неспокій, відчувають 38% респондентів, бажання залишитись на самоті – 20%. Образою і злістю відповідають на ставлення оточуючих 32% опитаних. Отже, соціальне самопочуття можна оцінювати як негативне для значної кількості людей з особливими потребами (ЛОП). Хоча за діючим законодавством підприємства та організації, які залучають на роботу ЛОП, мають певні привілеї, широкого розвитку практика надання робочих місць ЛОП не набувала. З тих, які працюють, 22% змушені були змінити місце роботи через недоброзичливе ставлення оточуючих. Наша держава, яка виходить в європейський простір, повинна прийняти моральні і політичні зобовязання щодо забезпечення такого становища, коли люди з особливими потребами матимуть ті ж самі права та обовязки, що й інші члени суспільства. В умовах сьогодення інтеграція дітей з різними фізичними і психічними вадами в суспільстві є одним із провідних напрямків роботи різноманітних соціальних інститутів та громадських організацій. Втім через ряд обєктивних та субєктивних причин наше суспільство ще не готове до широкомасштабного вирішення даної проблеми. Тому соціальна робота з дітьми перш за все повинна бути спрямована на подолання стереотипних уявлень щодо неповноцінності дітей з різними фізичними і психічними вадами. Дуже велике значення в розвязанні цієї проблеми має соціальна політика та її вплив на здійснення соціальної допомоги дітям з різними фізичними і психічними вадами. Політика – складне явище. Упродовж всієї історії людства вона мала суттєвий вплив на долю народів та країн. У сучасний етап розвитку суспільства характеризується значним впливом політики на всі сфери суспільного життя. У політиці зачіпаються інтереси різних соціальних груп та утворень, концентруються та осмислюються важливі проблеми людського буття, напрацьовуються способи їх вирішення. Політика (давньогр.politika) означає державні та суспільні справи, сферу діяльності, що повязана із стосунками між людьми, соціальними групами, класами, партіями, націями і державами, в яких суттєвим елементом є влада. Політику створює держава. Пригадаємо визначення понять “держава”. Держава – це ядро політичної системи. До політичної системи входять державні політичні партії, ЗМУ та інші суспільні інститути, які сприяють формуванню влади і потребують її підтримки для реалізації своїх інтересів. Держава – основний інститут політичної системи суспільства, який здійснює управління суспільством охорону його політичної та соціальної структури на основі права за допомогою соціального механізму. Політика поділяється на зовнішню і внутрішню. Зовнішня політика тієї чи іншої держави здійснюється стосовно інших держав, обумовлена специфікою проявів та реалізації соціальних, національних, державних інтересів на міжнародній арені. Внутрішня політика держави спрямована на вирішення та управління суспільними процесами, які відбуваються на території держави. Соціальна політика є складовою частиною внутрішньої політики. Розглянемо визначення соціальної політики. Річард Тітмус, 1955, у своєму есе “Соціальний розподіл соціального захисту” стверджує, що суть соціальної політики неможливо зрозуміти у відриві від усього суспільства.[10] Соціальна політика – це дії держави, спрямовані на вирішення проблем, що існують у суспільстві, та встановлення рівноваги між становищем різних соціальних груп. Річард Тітмус підкреслює необхідність задоволення інтересів представників різних соціальних прошарків. Мета соціальної політики, на його думку, полягає у захисті населення від негативних соціальних явищ, сприянні встановленню соціальної справедливості у суспільстві. Соціальна політика держави спрямована на підтримування в суспільстві соціальної рівноваги. Вона розробляється державою на основі соціального законодавства. Важливим моментом соціальної політики є зняття протиріччя, своєчасні реформи. Призначення соціальної політики і в тому, щоб помякшувати соціальні конфлікти. Одним із основних завдань соціальної політика є зростання добробуту громадян. Соціальна політики держави формується урядом на державну регіональну та локальну. До субєктів соціальної політики відносять:
Умовою для реалізації соціальної політики є баланс між інтересами суспільства та особистими інтересами громадян. Держава визначає, інтереси яких соціальних груп будуть пріоритетними. Соціальна політика реалізується через певні механізми. Першим механізмом соціальної політики є творення нормативно-правової бази, яка забезпечує соціальний захист населення. Так, наприклад, важливим кроком у формуванні соціальної політики в Україні є прийняття Закону України “Про охорону дитинства”, де вперше визначено поняття “дитина”, а діти-інваліди розглядаються як група, що потребує першочергової допомоги. Другий механізм соціальної політики забезпечується через перерозподіл матеріальних ресурсів, узгодження організаційних зусиль, спрямованих на забезпечення та підвищення відповідного рівня життя шляхом впровадження податків та їх розподілу, а також через розвиток благодійності, підприємництва та державного контролю. Система оподаткування забезпечує безкоштовну середню освіту, медичні послуги, допомогу в кризових ситуаціях. Наприклад, у країнах з розвинутою економікою: соціальним законодавством широко застосовується практика впровадження пільг для підприємств, що беруть на роботу людей з особливим потребами або надають благочинну допомогу громадським організаціям, які організовують соціальну допомогу даній групі клієнтів та їхнім родичам. Завдяки даному механізму соціальної політики в Німеччині люди з особливими потребами отримали право на працевлаштування. Уряд зобовязує кожне підприємство незалежно від форми власності створити кілька робочих місць (залежно від кількості працівників для людей з особливими проблемами) потребами, включаючи спеціальне обладнання. Якщо підприємство створює так робочі місця, то відповідно знижується і сума податків. Установи, що не забезпечують людей з особливими потребами робочими місцями, сплачують штраф. За Тітмусом існує три моделі соціальної політики. Модель соціальної політики, яка існує в країні, прямо впливає на становище людей з фізичними та психічними вадами. Так, наприклад, у Великій Британії, яка обрала інституційно-перерозподільчу модель або “модель загального добробуту”, уряд створює умови для життєдіяльності та розвитку людей з особливими потребами, надаючи їм матеріальну допомогу, влаштовуючи спеціалізовані соціальні центри, підтримуючи громадські організації даної категорії людей. Люди з особливими потребами сприймаються як рівні члени суспільства, і ресурси розподіляються таким чином, щоб допомогти повноцінно жити в суспільстві. Наприклад, з державних ресурсів виділяються кошти для забезпечення людей з особливими потребами житлом, харчуванням та соціальними послугами. В країні існує розгалужена система соціальних служб для дітей з особливими потребами: центри по роботі з сімєю, що виховує дитину вадами розвитку, центри тимчасового перебування дитини з особливими потребами; невеличкі будинки для навчання та проживання молодих людей з особливими потребами тощо. Послуги соціальних служб для таких дітей є безкоштовними. Медичне обслуговування також забезпечується за рахунок держави. Соціальна робота з людьми з обмеженими фізичними і психічними можливостями спрямована на те, щоб адаптувати соціум, а людину, яка має проблему, до життя в суспільстві. Країни, що створюють соціальну політику за моделлю індустріальних досягнень, пріоритетним напрямом внутрішньої політики визначають розвиток виробництва, вкладаючи в нього матеріальні і людські ресурси. На вирішення соціальних проблем коштів не залишається. Дану модель обрав Китай. Люди з особливими потребами у своїй більшості отримують соціальну допомогу не від державних соціальних служб, а від родичів, які традиційно вважають це своїм обовязком. Залишкова модель соціальної політики передбачає надання допомоги тим категоріям населення, які опинилися в кризовій ситуації. В США діє залишкова модель соціальної політики. Соціальні служби тісно співпрацюють із загальноосвітніми закладами, де створюються умови для навчання, дітей з особливими потребами. Як правило, в рамках залишкової моделі люди з особливими потребами отримують короткочасну допомогу. Від обраної моделі соціальної політики залежить формування підходів щодо вирішення проблеми людей з особливими потребами. Підхід інтеграції, як правило, формується у державах, які обрали інституційно-перерозподільчу модель соціальної політики. Інтеграція – створення рівних можливостей для життєдіяльності та розвитку людей з особливими потребами у суспільстві. Підхід інтеграції передбачає створення умов для навчання та працевлаштування, відвідування місць загального користування, ставлення до дітей з особливими потребами на рівних. Прямопротилежним інтеграції є сегрегаційний підхід. Сегрегація – це відокремлення людей з особливими потребами від життя в суспільстві, створення для них закритих спеціальних установ. Наприклад, це створення системи закритих інтернатних закладів, яка була поширеною в країнах колишнього СРСР. Підхід сегрегації, як правило, формується на основі залишкової моделі соціальної політики та моделі індустріальних досягнень. Люди з особливими потребами не вважаються значним соціальних ресурсом, для них забезпечується мінімальний рівень життя в умовах інтернату. Вони не мають права на вибір місця роботи, харчування; у них обмежене коло спілкування. Суспільство сприймає людей з особливими потребами як групу, яка не здатна зробити свій внесок у розвиток добробуту держави. Соціальна політика щодо вирішення проблеми людей з особливими потребами в Україні знаходиться на стадії формування. Розвивається соціальне законодавство, змінюється суспільна думка. Творення соціальної політики знаходиться не тільки в руках держави, а й залежить від кожного з нас спеціаліста із соціальної педагогіки (соціальної роботи, викладача вузу, члена громадської організації, керівника установи, лікаря тощо). Робота з дітьми з особливими потребами в умовах навчально-виховного комплексу, загальноосвітньої школи, дошкільного закладу вимагає великих зусиль від соціального педагога: емоційних, фізичних, психологічних, духовних. Духовних – в першу чергу. Соціальний педагог в цьому випадку повинен бути носієм світла, помічником Бога у вихованні такої дитини. Він, цей гуманіст і альтруїст, водночас повинен проводити велику виховну роботу серед оточення, в якому живуть діти з особливими потребами. Завдяки такій роботі діти повинні усвідомлювати, що наше фізичне здоровя – наша фізична досконалість – це божий дар – це тільки в певній мірі наша особиста заслуга. Тому треба бути милосердним до людей, які мають фізичні вади, до людей -інвалідів, людей похилого віку. Одним з напрямків роботи соціального педагога є робота з дітьми з різними фізичними та психічними відхиленнями. Соціально-педагогічна підтримка цих дітей здійснюється в умовах навчально-виховного закладу в таких рамках:
Які ж моделі соціальної допомоги дітям з обмеженими фізичними та психічними вадами існують на сьогоднішній день у світі? Модель соціальної роботи – це сукупність теоретичних положень та технологій практичної діяльності. У межах медичної моделі соціальної допомоги передбачає:
Завдання соціальної допомоги у межах цієї моделі полягає у підтриманні життєдіяльності особистості здебільшого за допомогою медичних заходів та з домінуючим акцентом на соціальному захисті людей з особливими потребами. Стрижнем соціальної моделі є взаємозвязок між людиною з особливими потребами та соціумом, а не відхилення в її здоровї та розвитку. Обмежені можливості розуміються як наслідок того, що соціальні умови звужують можливості самореалізації людей з особливими потребами. Суспільство має адаптувати існуючі в ньому стандарти до потреб людей з обмеженими можливостями, для того, щоб вони не почувалися заручниками обставин та обмеженої дієздатності. У межах даної моделі соціальна допомога передбачає:
Як ілюстрацію можливостей людей з особливими потребами можна використати вірш Олени Гумонової (с.Севастополь). Я – инвалид, но разве хуже я, Чем те, кто пышет силой и здоровьем Есть у меня работа и друзья И сердце переполнено любовью. Пускай чего-то в жизни не могу. Мне не доступны многие высоты. Но в силах я преодолеть тоску, Я все - равно умею делать что-то Не зря я существую на земле, Да ем свой скудный хлеб я не напрасно: Я – луч надежды в непроглядной мгле; Жизнь, даже с болью, все – таки прекрасна! Які ж ресурси в соціальній роботі? Однією з необхідних умов функціонування кожної професійної діяльності є її ресурсне забезпечення. У широкому розумінні ресурси розглядаються, як запаси чого–небудь, що можна використовувати в разі потреби. В іншій інтерпретації трактуються як джерело та арсенал засобів і можливостей, до яких можна вдаватися в міру необхідності з метою виконання певних завдань чи вдосконалення діяльності. Види ресурсів:
Базуючись на такому принципі соціально-педагогічної діяльності, як принцип опори на потенційні можливості клієнта, беручи до уваги те, що одним з основних видів соціальної допомоги є вироблення у клієнта навичок самодопомоги на основі внутрішніх резервів та певного соціального досвіду особистості, внутрішні ресурси можна розглядати як сукупність психологічних характеристик обєкта (клієнта) та його когнітивних (знання) та операційних (вміння) компонентів. На основі цього до внутрішніх ресурсів та зовнішніх ресурсів відносять вище перелічені показники або види ресурсів. Серед матеріальних ресурсів слід виокремити фінансові та не фінансові, офіційні та неофіційні. До фінансових ресурсів відносимо всі види грошових надходжень для організації та здійснення соціально-педагогічної роботи. Серед них:
У свою чергу вони є різновидом офіційних матеріальних ресурсів. Прикладом неофіційних фінансових ресурсів можуть бути: грошова допомога друзів, колег по роботі, спонсорів, що безпосередньо передається в руки людині, яка потребує підтримки або її близьким. Серед нефінансових матеріальних ресурсів можна виокремити: приміщення, обладнання, книги, речі, ліки тощо. Очевидним є той факт, що будь-яка діяльність не може відбуватися без участі людей. Тому людські ресурси відіграють у соціальній діяльності провідну роль. Серед них, в першу чергу, слід виокремити фахівців: соціальних працівників, соціальних педагогів, психологів, реабілітологів, лікарів та інших працівників соціальних інститутів які реалізують соціальну політику держави в різних напрямках соціально-педагогічної діяльності. Зважаючи на те, що всіх представників соціуму можна розглядати як потенційні обєкти соціально-педагогічної діяльності, вирішувати соціальні проблеми багатомільйонної армії людей не під силу багатотисячному колективу спеціалістів. Тому потужним людським ресурсом соціальної роботи є волонтери. Це, люди, які на засадах добровольності беруть участь у роботі державних та громадських організацій. Відповідно до віку, соціальної ролі та статусу виокремлюють наступні групи волонтерів:
Як різновид людських ресурсів можна розглядати представників мікросоціуму, у якому найчастіше перебуває людина, котра потребує допомоги та підтримки. Це можуть бути сусіди, члени учнівського чи трудового колективу, родичі, які можуть прийти на допомогу в скрутний для людини час. Наявність матеріальних засобів та людей, які можуть їх застосувати у практичній роботі, ще не є достатньою умовою для здійснення всіх видів соціальної роботи. У вік бурхливого розвитку інформаційних технологій не можна не зважати на пріоритетні позиції інформаційного поля у забезпеченні високого рівня професійної діяльності. Інформаційні ресурси є дуже важливими для соціальної роботи насамперед тому, що кожен клієнт потребує індивідуального підходу до вирішення його проблем, що в свою чергу, вимагає пошуку різних варіантів соціально-педагогічної роботи. Якщо в арсеналі спеціаліста відсутній певний інструментарій для надання кваліфікованої допомоги, він за допомогою інформаційних ресурсів може шукати нових засобів для підтримки людини в конкретній ситуації. Особливість інформаційних ресурсів полягає ще й у тому, що і сам обєкт соціально-педагогічної допомоги може активно залучатися до пошуку необхідної йому інформації, яка у подальшому дасть змогу самостійно знайти вихід з проблемної ситуації чи спонукатиме до нових роздумів та пошуків. До основних видів інформаційних ресурсів можна віднести:
Кожна держава має систему соціальних інститутів, які безпосередньо чи опосередковано займаються вирішенням соціальних проблем - виступають у якості соціальних ресурсів. До них належать:
Окрім перерахованих вище різновидів внутрішніх та зовнішніх ресурсів, важливим ресурсом соціально-педагогічної роботи виступає сімя. Сімя – це система соціального функціонування людини, один із провідних інститутів її соціалізації. Вона, перш за все, покликана бути надійним психологічним “сховищем”, яке допомагає людині виживати у складних умовах сучасного життя. Сімя забезпечує своїм членам економічну, соціальну, фізичну безпеку шляхом реалізації її основних функцій: матеріально-економічної, житлово-побутової, комунікативної, рекреативної. Якщо обєктом соціально-педагогічного впливу виступає конкретна особистість, то сімя у такому випадку може бути зовнішнім ресурсом стосовної неї. При цьому в якості матеріальних ресурсів можуть виступати сімейні заощадження та фінансові надходження членів родини, а саме - батьків, дітей можна розглядати як різновид людських ресурси, що сприяють становленню, самореалізації та самодопомозі особистості. Спираючись на класифікацію ресурсів, соціальну роботу можна визначити як процес активізації внутрішніх ресурсів обєкта, пошук та залучення зовнішніх ресурсів субєктом, який може відбуватися при підтримці сімї з метою задоволення потреби чи вирішення проблеми особистості. Дуже важливе значення при спілкування з дітьми з особливими потребами має мова. Соціальні педагоги повинні проводити відповідну роботу з оточенням (соціумом) дитини з особливими потребами відносно навішування на них ярликів. Ось приклади мовних виразів, які передбачають неповагу до іншої людини (не використовуйте жоден із наведених ярликів).
(Людина, яка значно гірша від інших).
(Звучить як неособовий предмет стосовно особистості. Невже ми не можемо назвати особистостями людей з ДЦП?).
(Часто організовується для допомоги людям, які не відчувають дискомфорту від того, що вони є інвалідами. Більшість таких людей не хочуть проявів благодійності до себе. Необхідно знайти інші шляхи зняття барєрів, знайти можливості розділити життя один одного так само, як ви кожного дня приймаєте душ, або готуєте їжу. Благодійність по відношенню до нас стимулює сегрегацію, а ми бажаємо почуття єдності).
(Слід описувати умови, а не людину. Якщо описуються умови, виникає враження, що ви розміщуєте людей у різні пакети або файли).
(Цей ярлик малює картину: “ніхто не хоче виглядати так, бути обєктом жалю всіх”).
(Людина без мови. Німий звучить як дурний. Втім, ці люди є справжніми професіоналами у спілкуванні знаковою мовою. Вони розуміють мову тіла краще, ніж більшість людей, які чують).
(Інвалідність не є хворобою. Люди, які мають інвалідність, можуть бути здоровими, як інші люди).
(Неповноцінними є сходи, важкі двері, кнопки, що надто високо розташовані, місця паркування тощо. Суспільство створює неповноцінність людей своїм небажанням до змін).
(Інвалідність не відображає багатство особистості. Від характеру людини залежить наповненість її життя).
(Люди з особливими потребами не завжди страждають від своєї інвалідності. Якщо хто-небуть завжди не чув – це частина його особистості як і колір очей).
“Існує лише одне нещастя – використання цього слова, яке є неприємним). У людей з особливими потребами виникають загальні особистісні проблеми, які мають таку основну специфіку:
Загальною рисою, яка обєднує ці проблеми, є те, що всі вони повязані з недостатнім опануванням життєвих умінь і навичок, невмінням адаптуватися в навколишньому світі, неможливістю використовувати особистісні ресурси для розязання життєвих завдань. Наведені вище особистісні проблеми можна вирішувати за допомогою різних психологічних методів – консультування, бесіди, гри, різних видів групової роботи, тренінгів. Так, зокрема, нам хотілося б зупинитися на тренінгових методах, які є дуже ефективним засобом роботи з групами, оскільки сприяють підвищенню активності і розкриттю учасників, отриманню зворотного звязку від членів групи, створенню атмосфери довіри щирості і конфіденційності того, що відбувається в групі. А також дають змогу зрозуміти інших і свою власну особистість. Розроблюючи програми тренінгів для дітей з особливими потребами, доцільно врахувати такі характеристики:
Всі тренінги, які проводяться з людьми з особливими потребами, нехай це буде навчання інструментальним навичкам або корекція емоційних і поведінкових шаблонів, мають основну спільну особливість – це можливість інтезації в суспільство, можливість не почувати себе одиноким, можливість взаємодіяти з іншими і відчути себе корисним. Тематика тренінгу для людей з особливими потребами може суттєво відрізнятися в залежності від стану здоровя учасників групи. Так, для розумово відсталих дітей можна проводити тренінги, спрямовані на вироблення життєвих умінь, під якими мається на увазі оволодіння вміннями самообслуговування, навичками елементарної гігієни, елементарних дій і спілкування з оточуючими. Показовим у цьому прикладі є тренінг “Yearning for life” (штат Північна Кароліна) для людей із затримкою психічного розвитку. Він спрямований на вироблення вмінь і навичок повсякденної поведінки. У тренінгу використовуються такі методи як:
Загалом тренінгова програма базується на 5 кроках для вирішення проблем, таких як: вміння розслабитися, глибоко вдихнути, використати позитивне самопідкріплення (сказати собі що – небуть приємне); індентифікувати проблему; подумати про рішення; обрати і використати рішення. Ці кроки розглядаються по одному в кожну сесію занять і відпрацьовуються до тих пір, поки не настане черга наступного кроку. Кожен крок пояснюється в найпростішій для розуміння формі. Іншим прикладом можуть слугувати тренінги, які побудовані у відповідності з використанням певного терапевтичного методу впливу у психології. Як приклад можна навести терапію музикою і мистецтвом, яка розглядається в біхевіористичному напрямку як засіб набуття компенсаторних навичок. Останні стимулюють доступні для формування фізичні і психічні функції, розвиваючи через них і ті, що недоступні для безпосереднього впливу. Процес творчості дає змогу:
Позитивна для тренінгу, побудованого на основі образотворчого мистецтва, полягає в тому, що уражені відчуття (психологічні, сенсорні, слухові, кінестетичні) підсилюються розвиненими, які, завдяки своїй енергетичності, поширюють свій позитивний вплив. Завдання цього тренінгу зводяться до таких:
Велике місце в тренінгах образотворчого мистецтва відводиться спілкуванню учасників, і таким чином реконструюється соціально адаптивна поведінка особистості кожного учасника. Основне ж місце посідають такі компоненти як колір, кольорова гама, вибір матеріалу для малюнка (крейда, вугілля, пастель, монофарби, туш, масляні фарби, акварель і т.п.) і художній стиль, у якому виконана дана композиція. Заняття побудовані таким чином, щоб діагностувати існуючі стани учасників, запропонувати намалювати певні почуття, висловити в малюнках певне відношення до оточуючих, дослідити структуру своєї особистості, навчити новому досвіду, скоректувати певний тип поведінки і пристосувати її до навколишніх умов, розвинути здібності учасників тренінгу. Музикотерапія – це засіб підвищення соціальної активності, комунікативних здібностей особистості, її адекватної соціалізації у суспільстві. Окрім цього, це засіб корекції функціональних, рухових, психогенних або соціальних відхилень, джерело активізуючої творчості. Виділяють такі механізми лікувальної дії музики:
Основні аспекти застосування музикотерапії: блокування процесу комунікацій із соціальним оточенням; підготовка і підтримка при релаксації; аутогенне тренування, подолання тривожних станів, корекція астенії, внутрішньої напруги, стресових станів. Можна виділити такі форми групових вправ, як: а) музично-рухові ігри та вправи. Мета таких занять – стимуляція та концентрація уваги, координація аудіовізуальної, моторної і тактильної корекції людини, створення умов для комунікації та взаємодії з оточенням (фольклорні, популярні танці, звукові сигнали тарілки, барабани, гонг і т.п.); б) психічна і саматична релаксація за допомогою музики. Ця вправа має три складові: психологічну, музичну і біозвукову. Психологічний вплив здійснюється через яскраву й образну уяву формул самонавіювання, спрямованих на розслаблення мязів тіла (фрагметни записів голосів пташок, тварин, образи природи); в) вокальне вираження – спів. Мета таких занять – заняття напруги, гармонізація особистості, позитивний психічний і соматичний вплив на дихання, серцеву діяльність, травлення. Груповий спів передбачає анонімність співака, але орієнтує на групу, дає можливість приєднатися до неї, встановити соціальний контакт, викликає почуття безпечної самореалізації (пісні, які мають просту та приємну мелодію, живий темп, відповідну тональність); г) рецептивне сприйняття музики. Допомагає зняти внутрішній конфлікт, сприяє стабілізації особистості, активному сприйманню власної особистості. Слухання музики можна поєднувати з одночасним спостереженням пластичного кольорового руху (класичні твори). Прикладами вправ також можуть бути музичне малювання, пантоміма під музику, рухова драматизація під музику (пісні, сюжет яких можна зобразити рухових елементах), дихальні вправи з музичним супроводом. Таким чином, терапія образотворчим мистецтвом та музикою використовується як засіб реставрації почуттів, гідності, набуття стресотолерантності, як засіб реабілітації та реадаптації. Психодіагностичні дослідження, проведені у дітей з особливими потребами показали, що багато з них мають психологічні проблеми, які потребують заходів корекції. Серед них можна назвати: - підвищена потреба у захисті;
Запропонований тренінг має таку програму:
а) Адекватний Я – образ:
б) Формування особистісних навичок:
в) Саморегуляція соціальної поведінки:
Це були лише декілька прикладів психокорекційнї роботи, яка сприяє інтеграції людини з особливими потребам в суспільство. Насправді ж видів терапії і заходів психокорекційної роботи є незліченна кількість, оскільки кожен тренінг, кожна програма, кожен метод, що застосовується, розрахований на певний тип аудиторії. Єдине, що нам хотілося підкреслити, це те, що групова психокорекційна робота є надзвичайно ефективним засобом інтеграції у суспільство. Турбота про психічне здоровя школярів одне з основних завдань соціального педагога. Ефективне вирішення цього завдання можливе за допомогою відповідних технологій. Проте соціальні педагоги справедливо відзначають асинхронність запитів практики та їх методичного забезпечення. Зокрема, це стосується такого актуального питання, як попередження рівня невротизації дітей молодшого шкільного віку. За якими ознаками можна виявити дітей з тенденцією до утворення невротичних симптомокомплексів і як побудувати психологічну корекцію особистості цих учнів та їхніх соціальних стосунків в умовах школи? Треба почати з дослідження особистісної та емоційної сфер дітей 9-11 років. Вік вибрано невипадково: саме наприкінці дитинства, за даними соціоніків, особистість вступає до сенситивного періоду, коли формуються етико-емоційні функції. Невротичні прояви особистості характеризуються передусім викривленням емоційної сфери. Таким чином, своєчасність проведення психокорекційної роботи з учнями, “групи ризику” забезпечує більш високу її ефективність. Невроз називають хворобою цивілізації. Темп і умови життя стають психогенними чинниками, що спричиняють зростання числа неврозів, особливо з знаками тривоги і депресії. Увагу привертає те, що неврози “молодшають”, захоплюють дедалі більш ранній вік. Діти з невротичними проявами у поведінці потребують допомоги з боку батьків та фахівців. Але батьки з різних причин не завжди можуть надати цю допомогу, оцінюючи її необхідність. До таких причин можна віднести:
Тому саме соціальний педагог разом з психологом мають реально допомогти дітям та пояснити батькам, що саме діється з їхньою дитиною. Запропонована нами програма тренінгу спілкування для учнів молодших класів з тенденцією утворення невротичних симптомокомплексів є одним із варіантів корекційної роботи (соціотерапії) з підвищення рівня адаптації до мікросередовища дітей, що потребують особливої уваги. Мета роботи – розробка та апробація тренінгу спілкування для молодших школярів з високим рівнем ризику утворення невротичних симптомокомплексів. Насамперед доцільно розглянути поняття “неврози”. У поглядах на сутність неврозу в теоретичному плані визначилося декілька наукових напрямків, що намагаються тлумачити невроз як з біологічного (нейрофізіологічного), так і з психологічного погляду. Аналізуючи літературу, ми намагалися виокремити таку думку, яка, на наш погляд, могла б найбільш повно пояснити, що таке невроз, чому він виникає і якщо невротичні процеси є оберненими, то за яких умов починається їхній “зворотній розвиток”. Теоретичні пошуки відповіді на поставлені питання привели нас до таких висновків: По-перше, поняття “невроз” можна більш глибоко пояснити через розкриття понять “невротичний конфлікт” та “психічна травма”. Відповідно до того, якого тлумачення ці поняття набувають у літературі, вони можуть дещо перекривати одне одного за змістом. Невротичний конфлікт є водночас взаємодією зовнішніх і внутрішніх суперечливих подій. Психічна травма розглядається нами як наслідок деяких зовнішніх впливів навколишнього середовища на індивіда, що кваліфікуються як негативні самою людиною. По-друге, ми вважаємо за необхідне звернути увагу на причини виникнення невротичного конфлікту. У переліку основних потреб людини (за Х. Мюрреєм) провідні місця займають потреба в агресії, у пошуку дружніх звязків і відторгненні інших. Ми вважаємо, що конфлікт між одночасним проясненням проти, до і від людей є природнім. Інша річ – чи вирішується він конструктивно. По-третє, сутність і причини самого неврозу можна всебічно пояснити лише проаналізувавши погляди науковців на це явище. Для того, щоб здійснювати соціально-педагогічну підтримку молодших школярів з невротичними проявами, треба керуватися слідуючими причинами і детермінуючими чинниками, які спричиняють невротичний розвиток особистості:
У дитини виникає невроз як “депресивна установка” (за М.Кляйн), оскільки вона вперше зіштовхується з необхідністю встановлення спрямовуючих норм – “ідеалів” (за М.Люшером);
|
|
Соціально психологічний супровід навчання і розвитку молоді з особливими... ... |
ПРОБЛЕМА ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТІВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ Анотація. У статті виділені і розглянуті соціально-психологічні аспекти розвитку особистості з особливими потребами. Розкриті особливості... |
|
АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСВІТНІМИ ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ... РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ |
Соціально-психологічна реабілітація дітей з порушеннями психофізичного... Однією з найтривожніших відмітних ознак нинішньої демографічної ситуації в країні є стрімке зростання кількості наймолодших громадян,... |
|
До проблеми формування соціальної компетентності у дітей з особливими потребами У статті аналізуються теоретичні аспекти формування соціальної компетентності у дітей з особливими потребами |
АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ ДО НАВЧАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ В статті розглянуто особливості адаптації дітей з особливими потребами до навчання в початковій школі |
|
Управління освіти Чернівецької міської ради Центр практичної психології і соціальної роботи Вашої думки про можливості організації навчання дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітніх навчальних закладах міста... |
СПЕЦИФІКА СОЦІАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТІВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В УМОВАХ УНІВЕРСИТЕТУ ... |
|
Методи ТРВЗ педагогіки в соціалізації дітей з особливими потребами до навколишнього середовища Однією з актуальних проблем в сучасній педагогіці є увага до соціалізації дітей з обмеженими можливостями,її самореалізації, до захищеності... |
ОРГАНІЗАЦІЯ КОМПЛЕКСНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ ... |