Соціально-психологічна та педагогічна реабілітація дітей з особливими потребами


Скачати 325.78 Kb.
НазваСоціально-психологічна та педагогічна реабілітація дітей з особливими потребами
Сторінка1/2
Дата12.03.2013
Розмір325.78 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
  1   2
Соціально-психологічна та педагогічна реабілітація дітей

з особливими потребами
Проблема соціально-педагогічної підтримки дітей з різними вадами фізичного і психічного розвитку в нашій країні є актуальною.

На сьогодні Україна перебуває у стані трансформації економіки та переживає економічну кризу. Витрати на соціальну сферу та медицину скоротилися більш як на половину. Через нестачу фінансування більшість соціальних програм була згорнута, значну частину державних організацій, що займалися соціальним захистом населення, було розформовано.

Категорія людей з особливими потребами тривалий час залишалася і залишається найбільш незахищеною і ізольованою від соціуму. Відкрите обговорення проблем цієї групи було замовчування і непопулярним.

Найбільш поширеною формою роботи з дітьми та молоддю з особливими потребами за минулих часів були функціонування спеціальних установ інтернатного типу. Надаючи базові медичні та соціальні послуги, такі установи залишаються закритими та не створювали умов для повноцінної життєдіяльності ЛОП більша частина таких установ функціонує і досі, залишаючись найпоширенішою формою надання послуг людям з особливими потребами (ЛОП).

За останніми соціологічними дослідженнями науково-дослідного інституту проблем молоді здебільшого в юридичній практиці таких людей називають “люди з особливими потребами”, “діти з особливими потребами”, але особливі потреби бувають і у талановитих людей, і у людей, що не мають достатньо коштів. Застосовується термін “людина з обмеженою дієздатністю”, хоча у людини може бути обмежена дієздатність внаслідок нетривалої хвороби. На нашу, думку жоден з цих термінів повністю не визначає обєкта дослідження.

Але надалі в даній роботі ми будемо користуватися терміном “людина з особливими потребами”, оскільки, на нашу думку, такий термін є найбільш уживаним на сьогодні в Україні і найбільш гуманним.

Потреба полягає у ставленні суспільства до таких людей і, як наслідок, у формування внутрішньої і зовнішньої картини світу людей з особливими потребами. Як приклад хотілося б навести слова директора “Центру досконалості” для дітей-інвалідів, який знаходиться в Америці (Маріанські острови). Англійське слово “disabled person” означає людина з обмеженою дієздатністю. Джон Джойнер, директор центру, наголошує, що семантика слова “disabled” – недієздатний, змушує людей формувати відповідну соціальну установку стосовно таких людей, що накладає відбиток і на них самих.

Він пропонує називати таких людей протилежним словом “abled people” або “people wifh abilities”, тобто людьми, які мають здібності оскільки це може відіграти важливу роль у визначенні потреб таких людей і шляхів допомоги їм. І наводить приклад особливої мови під назвою “Ми і Вони”, яка використовується людьми з особливими потребами.

Термінологія щодо людей з обмеженою дієздатністю в Україні, на нашу думку, на сьогодні досить невизначена, оскільки існує декілька термінів, які можна застосувати до таких людей і віднести їх до певної групи (за міжнародною класифікацією):

  1. Проблеми слуху (hearing impairmenf).

  2. Проблеми зору (parfially sighfed).

  3. Проблеми опорно-рухового апарату (wheelchairuser mobilify, difficulfies).

  4. Діабет, епілепсія, астма (diabefes, epilepsy or asfhma).

  5. Загальні захворювання (general illness).

  6. Порушення або затримка психічного розвитку (menfal disoders).

Групи також можна поділити за іншою ознакою (міжнародна класифікація):

  1. Користувачі інвалідним візком.

  2. Люди, які використовують палицю або подібний інструмент для пересування більше ніж шість місяців.

  3. Люди, які мають труднощі з функціональною активністю.

  4. Люди, які мають труднощі з виконанням повсякденних обовязків.

  5. Люди, які мають труднощі з інструментальною активністю.

  6. Люди, які мають затримку в розвитку, є розумово або емоційно відсталими.

Таких людей можна обєднати терміном “інвалід” – особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або уродженими дефектами, що призводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисту. Визначено, що у молодих інвалідів переважає песимізм, коли вони оцінюють можливості реабілітації та соціальної адаптації, пасивність у мобілізації власних можливостей. Це повязано не стільки з фізичним станом, скільки з конфліктним характером соціальної адаптації.

Бажання перемогти хворобу і стати, як усі, виявили 58% респондентів, впевнено себе почувають лише 7%; байдужими залишилися 10% респондентів – ЛОП. Соромязливість, неспокій, відчувають 38% респондентів, бажання залишитись на самоті – 20%. Образою і злістю відповідають на ставлення оточуючих 32% опитаних. Отже, соціальне самопочуття можна оцінювати як негативне для значної кількості людей з особливими потребами (ЛОП).

Хоча за діючим законодавством підприємства та організації, які залучають на роботу ЛОП, мають певні привілеї, широкого розвитку практика надання робочих місць ЛОП не набувала. З тих, які працюють, 22% змушені були змінити місце роботи через недоброзичливе ставлення оточуючих. Наша держава, яка виходить в європейський простір, повинна прийняти моральні і політичні зобовязання щодо забезпечення такого становища, коли люди з особливими потребами матимуть ті ж самі права та обовязки, що й інші члени суспільства.

В умовах сьогодення інтеграція дітей з різними фізичними і психічними вадами в суспільстві є одним із провідних напрямків роботи різноманітних соціальних інститутів та громадських організацій. Втім через ряд обєктивних та субєктивних причин наше суспільство ще не готове до широкомасштабного вирішення даної проблеми. Тому соціальна робота з дітьми перш за все повинна бути спрямована на подолання стереотипних уявлень щодо неповноцінності дітей з різними фізичними і психічними вадами.

Дуже велике значення в розвязанні цієї проблеми має соціальна політика та її вплив на здійснення соціальної допомоги дітям з різними фізичними і психічними вадами.

Політика – складне явище. Упродовж всієї історії людства вона мала суттєвий вплив на долю народів та країн. У сучасний етап розвитку суспільства характеризується значним впливом політики на всі сфери суспільного життя. У політиці зачіпаються інтереси різних соціальних груп та утворень, концентруються та осмислюються важливі проблеми людського буття, напрацьовуються способи їх вирішення.

Політика (давньогр.politika) означає державні та суспільні справи, сферу діяльності, що повязана із стосунками між людьми, соціальними групами, класами, партіями, націями і державами, в яких суттєвим елементом є влада.

Політику створює держава. Пригадаємо визначення понять “держава”. Держава – це ядро політичної системи. До політичної системи входять державні політичні партії, ЗМУ та інші суспільні інститути, які сприяють формуванню влади і потребують її підтримки для реалізації своїх інтересів.

Держава – основний інститут політичної системи суспільства, який здійснює управління суспільством охорону його політичної та соціальної структури на основі права за допомогою соціального механізму.

Політика поділяється на зовнішню і внутрішню. Зовнішня політика тієї чи іншої держави здійснюється стосовно інших держав, обумовлена специфікою проявів та реалізації соціальних, національних, державних інтересів на міжнародній арені.

Внутрішня політика держави спрямована на вирішення та управління суспільними процесами, які відбуваються на території держави. Соціальна політика є складовою частиною внутрішньої політики.

Розглянемо визначення соціальної політики.

Річард Тітмус, 1955, у своєму есе “Соціальний розподіл соціального захисту” стверджує, що суть соціальної політики неможливо зрозуміти у відриві від усього суспільства.[10]

Соціальна політика – це дії держави, спрямовані на вирішення проблем, що існують у суспільстві, та встановлення рівноваги між становищем різних соціальних груп.

Річард Тітмус підкреслює необхідність задоволення інтересів представників різних соціальних прошарків.

Мета соціальної політики, на його думку, полягає у захисті населення від негативних соціальних явищ, сприянні встановленню соціальної справедливості у суспільстві. Соціальна політика держави спрямована на підтримування в суспільстві соціальної рівноваги.

Вона розробляється державою на основі соціального законодавства. Важливим моментом соціальної політики є зняття протиріччя, своєчасні реформи. Призначення соціальної політики і в тому, щоб помякшувати соціальні конфлікти. Одним із основних завдань соціальної політика є зростання добробуту громадян. Соціальна політики держави формується урядом на державну регіональну та локальну.

До субєктів соціальної політики відносять:

  • державу, її представників та виконавчі органи;

  • партії та громадські організації;

  • соціальних працівників та соціальних педагогів.

Умовою для реалізації соціальної політики є баланс між інтересами суспільства та особистими інтересами громадян.

Держава визначає, інтереси яких соціальних груп будуть пріоритетними.

Соціальна політика реалізується через певні механізми. Першим механізмом соціальної політики є творення нормативно-правової бази, яка забезпечує соціальний захист населення. Так, наприклад, важливим кроком у формуванні соціальної політики в Україні є прийняття Закону України “Про охорону дитинства”, де вперше визначено поняття “дитина”, а діти-інваліди розглядаються як група, що потребує першочергової допомоги.

Другий механізм соціальної політики забезпечується через перерозподіл матеріальних ресурсів, узгодження організаційних зусиль, спрямованих на забезпечення та підвищення відповідного рівня життя шляхом впровадження податків та їх розподілу, а також через розвиток благодійності, підприємництва та державного контролю.

Система оподаткування забезпечує безкоштовну середню освіту, медичні послуги, допомогу в кризових ситуаціях.

Наприклад, у країнах з розвинутою економікою: соціальним законодавством широко застосовується практика впровадження пільг для підприємств, що беруть на роботу людей з особливим потребами або надають благочинну допомогу громадським організаціям, які організовують соціальну допомогу даній групі клієнтів та їхнім родичам.

Завдяки даному механізму соціальної політики в Німеччині люди з особливими потребами отримали право на працевлаштування. Уряд зобовязує кожне підприємство незалежно від форми власності створити кілька робочих місць (залежно від кількості працівників для людей з особливими проблемами) потребами, включаючи спеціальне обладнання. Якщо підприємство створює так робочі місця, то відповідно знижується і сума податків. Установи, що не забезпечують людей з особливими потребами робочими місцями, сплачують штраф.

За Тітмусом існує три моделі соціальної політики. Модель соціальної політики, яка існує в країні, прямо впливає на становище людей з фізичними та психічними вадами.

Так, наприклад, у Великій Британії, яка обрала інституційно-перерозподільчу модель або “модель загального добробуту”, уряд створює умови для життєдіяльності та розвитку людей з особливими потребами, надаючи їм матеріальну допомогу, влаштовуючи спеціалізовані соціальні центри, підтримуючи громадські організації даної категорії людей. Люди з особливими потребами сприймаються як рівні члени суспільства, і ресурси розподіляються таким чином, щоб допомогти повноцінно жити в суспільстві.

Наприклад, з державних ресурсів виділяються кошти для забезпечення людей з особливими потребами житлом, харчуванням та соціальними послугами. В країні існує розгалужена система соціальних служб для дітей з особливими потребами: центри по роботі з сімєю, що виховує дитину вадами розвитку, центри тимчасового перебування дитини з особливими потребами; невеличкі будинки для навчання та проживання молодих людей з особливими потребами тощо.

Послуги соціальних служб для таких дітей є безкоштовними. Медичне обслуговування також забезпечується за рахунок держави.

Соціальна робота з людьми з обмеженими фізичними і психічними можливостями спрямована на те, щоб адаптувати соціум, а людину, яка має проблему, до життя в суспільстві.

Країни, що створюють соціальну політику за моделлю індустріальних досягнень, пріоритетним напрямом внутрішньої політики визначають розвиток виробництва, вкладаючи в нього матеріальні і людські ресурси.

На вирішення соціальних проблем коштів не залишається. Дану модель обрав Китай. Люди з особливими потребами у своїй більшості отримують соціальну допомогу не від державних соціальних служб, а від родичів, які традиційно вважають це своїм обовязком.

Залишкова модель соціальної політики передбачає надання допомоги тим категоріям населення, які опинилися в кризовій ситуації. В США діє залишкова модель соціальної політики.

Соціальні служби тісно співпрацюють із загальноосвітніми закладами, де створюються умови для навчання, дітей з особливими потребами.

Як правило, в рамках залишкової моделі люди з особливими потребами отримують короткочасну допомогу.

Від обраної моделі соціальної політики залежить формування підходів щодо вирішення проблеми людей з особливими потребами. Підхід інтеграції, як правило, формується у державах, які обрали інституційно-перерозподільчу модель соціальної політики.

Інтеграція – створення рівних можливостей для життєдіяльності та розвитку людей з особливими потребами у суспільстві. Підхід інтеграції передбачає створення умов для навчання та працевлаштування, відвідування місць загального користування, ставлення до дітей з особливими потребами на рівних.

Прямопротилежним інтеграції є сегрегаційний підхід.

Сегрегація – це відокремлення людей з особливими потребами від життя в суспільстві, створення для них закритих спеціальних установ. Наприклад, це створення системи закритих інтернатних закладів, яка була поширеною в країнах колишнього СРСР. Підхід сегрегації, як правило, формується на основі залишкової моделі соціальної політики та моделі індустріальних досягнень. Люди з особливими потребами не вважаються значним соціальних ресурсом, для них забезпечується мінімальний рівень життя в умовах інтернату. Вони не мають права на вибір місця роботи, харчування; у них обмежене коло спілкування. Суспільство сприймає людей з особливими потребами як групу, яка не здатна зробити свій внесок у розвиток добробуту держави.

Соціальна політика щодо вирішення проблеми людей з особливими потребами в Україні знаходиться на стадії формування. Розвивається соціальне законодавство, змінюється суспільна думка.

Творення соціальної політики знаходиться не тільки в руках держави, а й залежить від кожного з нас спеціаліста із соціальної педагогіки (соціальної роботи, викладача вузу, члена громадської організації, керівника установи, лікаря тощо).

Робота з дітьми з особливими потребами в умовах навчально-виховного комплексу, загальноосвітньої школи, дошкільного закладу вимагає великих зусиль від соціального педагога: емоційних, фізичних, психологічних, духовних. Духовних – в першу чергу. Соціальний педагог в цьому випадку повинен бути носієм світла, помічником Бога у вихованні такої дитини. Він, цей гуманіст і альтруїст, водночас повинен проводити велику виховну роботу серед оточення, в якому живуть діти з особливими потребами.

Завдяки такій роботі діти повинні усвідомлювати, що наше фізичне здоровя – наша фізична досконалість – це божий дар – це тільки в певній мірі наша особиста заслуга. Тому треба бути милосердним до людей, які мають фізичні вади, до людей -інвалідів, людей похилого віку.

Одним з напрямків роботи соціального педагога є робота з дітьми з різними фізичними та психічними відхиленнями. Соціально-педагогічна підтримка цих дітей здійснюється в умовах навчально-виховного закладу в таких рамках:

  1. Соціальна паспортизація даних дітей тобто своєчасне виявлення даної категорії дітей, фіксації їх анкетних даних.

  2. Відвідування даних дітей на дому і складання акту обстеження житлово-побутових та моральних умов проживання в сімї.

  3. Застосування до цієї категорії дітей психокорекційних методів роботи.

  4. Виявлення творчих обдарувань, нахилів, реклама творчих здобутків дітей з різними фізичними та психічними відхиленнями на рівні села міста, в яких вони проживають. Ствердження їхнього особистісного ”я”.

  5. Виховання в соціумі гуманного відношення до дітей з обмеженою дієздатністю.

  6. Організація дозвілля, зайнятості в гуртках, клубах, секціях тощо.

  7. Здійснення матеріальної допомоги сімям, в яких проживають такі діти, тобто здійснення соціального захисту.

  8. Проведення просвітницької роботи для батьків цих дітей, педагогів, вихователів.

  9. Пошуки спонсорів для здійснення соціального захисту даної категорії дітей.

Які ж моделі соціальної допомоги дітям з обмеженими фізичними та психічними вадами існують на сьогоднішній день у світі?

Модель соціальної роботи – це сукупність теоретичних положень та технологій практичної діяльності.

У межах медичної моделі соціальної допомоги передбачає:

  • патронаж людей з особливими потребами вдома;

  • медичне обслуговування;

  • забезпечення медикаментами,

  • санаторне лікування;

  • виплату коштів та реалізацію пільг, гарантованих державою.

Завдання соціальної допомоги у межах цієї моделі полягає у підтриманні життєдіяльності особистості здебільшого за допомогою медичних заходів та з домінуючим акцентом на соціальному захисті людей з особливими потребами.

Стрижнем соціальної моделі є взаємозвязок між людиною з особливими потребами та соціумом, а не відхилення в її здоровї та розвитку. Обмежені можливості розуміються як наслідок того, що соціальні умови звужують можливості самореалізації людей з особливими потребами. Суспільство має адаптувати існуючі в ньому стандарти до потреб людей з обмеженими можливостями, для того, щоб вони не почувалися заручниками обставин та обмеженої дієздатності.

У межах даної моделі соціальна допомога передбачає:

  • розширення сфери соціальних контактів людей з особливими потребами;

  • створення умов для їх довільного переміщення;

  • забезпечення юридичного, психологічного, медичного консультування;

  • навчання дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах;

  • допомогу у професійному самовизначенні та працевлаштуванні;

  • організацію роботи по допомозі людям з особливими потребами у самореалізації та самоствердженні;

  • залучення волонтерів до роботи з людьми з особливими потребами.

Як ілюстрацію можливостей людей з особливими потребами можна використати вірш Олени Гумонової (с.Севастополь).

Я – инвалид, но разве хуже я,

Чем те, кто пышет силой и здоровьем

Есть у меня работа и друзья

И сердце переполнено любовью.
Пускай чего-то в жизни не могу.

Мне не доступны многие высоты.

Но в силах я преодолеть тоску,

Я все - равно умею делать что-то

Не зря я существую на земле,

Да ем свой скудный хлеб я не напрасно:

Я – луч надежды в непроглядной мгле;

Жизнь, даже с болью, все – таки прекрасна!
Які ж ресурси в соціальній роботі?

Однією з необхідних умов функціонування кожної професійної діяльності є її ресурсне забезпечення. У широкому розумінні ресурси розглядаються, як запаси чого–небудь, що можна використовувати в разі потреби.

В іншій інтерпретації трактуються як джерело та арсенал засобів і можливостей, до яких можна вдаватися в міру необхідності з метою виконання певних завдань чи вдосконалення діяльності.
Види ресурсів:

Внутрішні:

Зовнішні:



Психічні пізнавальні процеси (сприймання, увага, память, мислення, мова, уява)

Матеріальні

Емоційно-вольові процеси та психологічні стани

Інформаційні

Особистісні характеристики (характер, темперамент, потреби, інтереси, цінності, мотиви

Соціальні (соціальні служби, громадські організації)

Освітній рівень

Технологічні

Професійні та соціальні вміння і навички

Людські

Базуючись на такому принципі соціально-педагогічної діяльності, як принцип опори на потенційні можливості клієнта, беручи до уваги те, що одним з основних видів соціальної допомоги є вироблення у клієнта навичок самодопомоги на основі внутрішніх резервів та певного соціального досвіду особистості, внутрішні ресурси можна розглядати як сукупність психологічних характеристик обєкта (клієнта) та його когнітивних (знання) та операційних (вміння) компонентів. На основі цього до внутрішніх ресурсів та зовнішніх ресурсів відносять вище перелічені показники або види ресурсів.

Серед матеріальних ресурсів слід виокремити фінансові та не фінансові, офіційні та неофіційні. До фінансових ресурсів відносимо всі види грошових надходжень для організації та здійснення соціально-педагогічної роботи. Серед них:

  • бюджетні витрати на забезпечення діяльності різних соціальних служб; пенсії та інші види виплат, передбачені діючим законом для різних категорій населення, спонсорські надходження на рахунок державних, громадських організацій та фізичних.

У свою чергу вони є різновидом офіційних матеріальних ресурсів.

Прикладом неофіційних фінансових ресурсів можуть бути: грошова допомога друзів, колег по роботі, спонсорів, що безпосередньо передається в руки людині, яка потребує підтримки або її близьким. Серед нефінансових матеріальних ресурсів можна виокремити: приміщення, обладнання, книги, речі, ліки тощо.

Очевидним є той факт, що будь-яка діяльність не може відбуватися без участі людей. Тому людські ресурси відіграють у соціальній діяльності провідну роль. Серед них, в першу чергу, слід виокремити фахівців: соціальних працівників, соціальних педагогів, психологів, реабілітологів, лікарів та інших працівників соціальних інститутів які реалізують соціальну політику держави в різних напрямках соціально-педагогічної діяльності. Зважаючи на те, що всіх представників соціуму можна розглядати як потенційні обєкти соціально-педагогічної діяльності, вирішувати соціальні проблеми багатомільйонної армії людей не під силу багатотисячному колективу спеціалістів. Тому потужним людським ресурсом соціальної роботи є волонтери. Це, люди, які на засадах добровольності беруть участь у роботі державних та громадських організацій. Відповідно до віку, соціальної ролі та статусу виокремлюють наступні групи волонтерів:

  • діти та підлітки;

  • студенти;

  • батьки;

  • спонсори.

Як різновид людських ресурсів можна розглядати представників мікросоціуму, у якому найчастіше перебуває людина, котра потребує допомоги та підтримки. Це можуть бути сусіди, члени учнівського чи трудового колективу, родичі, які можуть прийти на допомогу в скрутний для людини час.

Наявність матеріальних засобів та людей, які можуть їх застосувати у практичній роботі, ще не є достатньою умовою для здійснення всіх видів соціальної роботи. У вік бурхливого розвитку інформаційних технологій не можна не зважати на пріоритетні позиції інформаційного поля у забезпеченні високого рівня професійної діяльності. Інформаційні ресурси є дуже важливими для соціальної роботи насамперед тому, що кожен клієнт потребує індивідуального підходу до вирішення його проблем, що в свою чергу, вимагає пошуку різних варіантів соціально-педагогічної роботи. Якщо в арсеналі спеціаліста відсутній певний інструментарій для надання кваліфікованої допомоги, він за допомогою інформаційних ресурсів може шукати нових засобів для підтримки людини в конкретній ситуації. Особливість інформаційних ресурсів полягає ще й у тому, що і сам обєкт соціально-педагогічної допомоги може активно залучатися до пошуку необхідної йому інформації, яка у подальшому дасть змогу самостійно знайти вихід з проблемної ситуації чи спонукатиме до нових роздумів та пошуків. До основних видів інформаційних ресурсів можна віднести:

  • спеціальну літературу;

  • буклети, листівки, брошури, прес-релізи;

  • рекламну продукцію (плакати, стенди);

  • інформацію в ЗМІ про благодійні заходи неурядових структур і соціальні програми органів влади та міського самоврядування;

  • інформаційну мережу Інтернет (сторінки донорів, інформаційно-пошукові сервери, спеціалізовані сторінки по фандрайзингу тощо);

  • усну інформацію спеціалістів та волонтерів.

Кожна держава має систему соціальних інститутів, які безпосередньо чи опосередковано займаються вирішенням соціальних проблем - виступають у якості соціальних ресурсів. До них належать:

  • соціальні інститути виховання (загальноосвітні школи, щколи-інтернати, вищі навчальні заклади, позанавчальні заклади);

  • державні органи соціальної роботи з населенням (територіальні центри по роботі з населенням, соціальні служби молоді, притулки, реабілітаційні центри тощо);

  • громадські організації (благодійні фонди, громадські обєднання, товариства);

  • церква.

Окрім перерахованих вище різновидів внутрішніх та зовнішніх ресурсів, важливим ресурсом соціально-педагогічної роботи виступає сімя. Сімя – це система соціального функціонування людини, один із провідних інститутів її соціалізації. Вона, перш за все, покликана бути надійним психологічним “сховищем”, яке допомагає людині виживати у складних умовах сучасного життя. Сімя забезпечує своїм членам економічну, соціальну, фізичну безпеку шляхом реалізації її основних функцій: матеріально-економічної, житлово-побутової, комунікативної, рекреативної. Якщо обєктом соціально-педагогічного впливу виступає конкретна особистість, то сімя у такому випадку може бути зовнішнім ресурсом стосовної неї. При цьому в якості матеріальних ресурсів можуть виступати сімейні заощадження та фінансові надходження членів родини, а саме - батьків, дітей можна розглядати як різновид людських ресурси, що сприяють становленню, самореалізації та самодопомозі особистості.

Спираючись на класифікацію ресурсів, соціальну роботу можна визначити як процес активізації внутрішніх ресурсів обєкта, пошук та залучення зовнішніх ресурсів субєктом, який може відбуватися при підтримці сімї з метою задоволення потреби чи вирішення проблеми особистості.

Дуже важливе значення при спілкування з дітьми з особливими потребами має мова. Соціальні педагоги повинні проводити відповідну роботу з оточенням (соціумом) дитини з особливими потребами відносно навішування на них ярликів.

Ось приклади мовних виразів, які передбачають неповагу до іншої людини (не використовуйте жоден із наведених ярликів).

  1. Неповноцінний, негативний, і, мабуть, зануда.

(Людина, яка значно гірша від інших).

  1. Хворий на церебральний параліч.

(Звучить як неособовий предмет стосовно особистості. Невже ми не можемо назвати особистостями людей з ДЦП?).

  1. Благодійність.

(Часто організовується для допомоги людям, які не відчувають дискомфорту від того, що вони є інвалідами. Більшість таких людей не хочуть проявів благодійності до себе. Необхідно знайти інші шляхи зняття барєрів, знайти можливості розділити життя один одного так само, як ви кожного дня приймаєте душ, або готуєте їжу. Благодійність по відношенню до нас стимулює сегрегацію, а ми бажаємо почуття єдності).

  1. Соціальні працівники.

(Слід описувати умови, а не людину. Якщо описуються умови, виникає враження, що ви розміщуєте людей у різні пакети або файли).

  1. Каліка.

(Цей ярлик малює картину: “ніхто не хоче виглядати так, бути обєктом жалю всіх”).

  1. Глуха або німа людина.

(Людина без мови. Німий звучить як дурний. Втім, ці люди є справжніми професіоналами у спілкуванні знаковою мовою. Вони розуміють мову тіла краще, ніж більшість людей, які чують).

  1. Хвороба.

(Інвалідність не є хворобою. Люди, які мають інвалідність, можуть бути здоровими, як інші люди).

  1. Неповноцінний.

(Неповноцінними є сходи, важкі двері, кнопки, що надто високо розташовані, місця паркування тощо. Суспільство створює неповноцінність людей своїм небажанням до змін).

  1. Бідність.

(Інвалідність не відображає багатство особистості. Від характеру людини залежить наповненість її життя).

  1. Страждає від хвороби.

(Люди з особливими потребами не завжди страждають від своєї інвалідності. Якщо хто-небуть завжди не чув – це частина його особистості як і колір очей).

  1. Нещасний.

“Існує лише одне нещастя – використання цього слова, яке є неприємним).

У людей з особливими потребами виникають загальні особистісні проблеми, які мають таку основну специфіку:

  1. Комплекс неповноцінності, відчуття неспроможності виконувати важливі людські функції, підвищена потреба в захисті;

  2. Відчуття несхожості на інших, відчуженість від інших;

  3. Почуття самотності внаслідок обмеженості контактів із зовнішнім світом, підлеглість у контактах, низький рівень симпатії;

  4. Екзистенційні проблеми, відчуття втрати життєвого смислу.

Загальною рисою, яка обєднує ці проблеми, є те, що всі вони повязані з недостатнім опануванням життєвих умінь і навичок, невмінням адаптуватися в навколишньому світі, неможливістю використовувати особистісні ресурси для розязання життєвих завдань. Наведені вище особистісні проблеми можна вирішувати за допомогою різних психологічних методів – консультування, бесіди, гри, різних видів групової роботи, тренінгів. Так, зокрема, нам хотілося б зупинитися на тренінгових методах, які є дуже ефективним засобом роботи з групами, оскільки сприяють підвищенню активності і розкриттю учасників, отриманню зворотного звязку від членів групи, створенню атмосфери довіри щирості і конфіденційності того, що відбувається в групі. А також дають змогу зрозуміти інших і свою власну особистість. Розроблюючи програми тренінгів для дітей з особливими потребами, доцільно врахувати такі характеристики:

  • час настання інвалідності;

  • характер реакції на інвалідність (емоційна, когнітивна, поведінкова);

  • важкість порушень (діапазон обмежень, спричинених захворюванням або дефектам);

  • рівень інтелектуального та емоційного розвитку;

  • дотримання логічної послідовності тренінгових занять.

Всі тренінги, які проводяться з людьми з особливими потребами, нехай це буде навчання інструментальним навичкам або корекція емоційних і поведінкових шаблонів, мають основну спільну особливість – це можливість інтезації в суспільство, можливість не почувати себе одиноким, можливість взаємодіяти з іншими і відчути себе корисним.

Тематика тренінгу для людей з особливими потребами може суттєво відрізнятися в залежності від стану здоровя учасників групи. Так, для розумово відсталих дітей можна проводити тренінги, спрямовані на вироблення життєвих умінь, під якими мається на увазі оволодіння вміннями самообслуговування, навичками елементарної гігієни, елементарних дій і спілкування з оточуючими.

Показовим у цьому прикладі є тренінг “Yearning for life” (штат Північна Кароліна) для людей із затримкою психічного розвитку. Він спрямований на вироблення вмінь і навичок повсякденної поведінки. У тренінгу використовуються такі методи як:

  • активні розвиваючі;

  • відеодопомога і рольові ігри, які допомагають учасникам розвивати обмежені мовні вміння і навчатися взаємодіяти;

  • рольові ігрові ситуації, взяті з реального життя, що мають дуже простий сценарій;

  • багатоманітність репетиційних завдань, які дозволяють вивчити та запамятати інформацію.

Загалом тренінгова програма базується на 5 кроках для вирішення проблем, таких як: вміння розслабитися, глибоко вдихнути, використати позитивне самопідкріплення (сказати собі що – небуть приємне); індентифікувати проблему; подумати про рішення; обрати і використати рішення.

Ці кроки розглядаються по одному в кожну сесію занять і відпрацьовуються до тих пір, поки не настане черга наступного кроку. Кожен крок пояснюється в найпростішій для розуміння формі.

Іншим прикладом можуть слугувати тренінги, які побудовані у відповідності з використанням певного терапевтичного методу впливу у психології.

Як приклад можна навести терапію музикою і мистецтвом, яка розглядається в біхевіористичному напрямку як засіб набуття компенсаторних навичок. Останні стимулюють доступні для формування фізичні і психічні функції, розвиваючи через них і ті, що недоступні для безпосереднього впливу. Процес творчості дає змогу:

  • побудувати адекватну Я – функцію;

  • усвідомити особистісні переживання;

  • збудувати творчі сили, виявити оригінальність, сформувати здатність розкриватися духовно. Виробити гнучкіть психічних функцій;

  • набути соціальних навичок і вмінь;

  • адаптуватися до соціального та професійного життя.

Позитивна для тренінгу, побудованого на основі образотворчого мистецтва, полягає в тому, що уражені відчуття (психологічні, сенсорні, слухові, кінестетичні) підсилюються розвиненими, які, завдяки своїй енергетичності, поширюють свій позитивний вплив. Завдання цього тренінгу зводяться до таких:

  • вивільнення негативних станів;

  • реконструювання та закріплення особистісного “Я” – через процес образотворчого саморегулювання, самопізнання і самопозбавлення від деструктивних станів;

  • підвищення самооцінки;

  • встановлення позитивних емоційних стосунків з оточуючими.

Велике місце в тренінгах образотворчого мистецтва відводиться спілкуванню учасників, і таким чином реконструюється соціально адаптивна поведінка особистості кожного учасника. Основне ж місце посідають такі компоненти як колір, кольорова гама, вибір матеріалу для малюнка (крейда, вугілля, пастель, монофарби, туш, масляні фарби, акварель і т.п.) і художній стиль, у якому виконана дана композиція. Заняття побудовані таким чином, щоб діагностувати існуючі стани учасників, запропонувати намалювати певні почуття, висловити в малюнках певне відношення до оточуючих, дослідити структуру своєї особистості, навчити новому досвіду, скоректувати певний тип поведінки і пристосувати її до навколишніх умов, розвинути здібності учасників тренінгу.

Музикотерапія – це засіб підвищення соціальної активності, комунікативних здібностей особистості, її адекватної соціалізації у суспільстві. Окрім цього, це засіб корекції функціональних, рухових, психогенних або соціальних відхилень, джерело активізуючої творчості. Виділяють такі механізми лікувальної дії музики:

  • катарсис;

  • вплив на емоційний стан;

  • підвищення доступності для свідомого переживання психо і соціально-динамічних процесів.

Основні аспекти застосування музикотерапії: блокування процесу комунікацій із соціальним оточенням; підготовка і підтримка при релаксації; аутогенне тренування, подолання тривожних станів, корекція астенії, внутрішньої напруги, стресових станів.

Можна виділити такі форми групових вправ, як:

а) музично-рухові ігри та вправи. Мета таких занять – стимуляція та концентрація уваги, координація аудіовізуальної, моторної і тактильної корекції людини, створення умов для комунікації та взаємодії з оточенням (фольклорні, популярні танці, звукові сигнали тарілки, барабани, гонг і т.п.);

б) психічна і саматична релаксація за допомогою музики. Ця вправа має три складові: психологічну, музичну і біозвукову. Психологічний вплив здійснюється через яскраву й образну уяву формул самонавіювання, спрямованих на розслаблення мязів тіла (фрагметни записів голосів пташок, тварин, образи природи);

в) вокальне вираження – спів. Мета таких занять – заняття напруги, гармонізація особистості, позитивний психічний і соматичний вплив на дихання, серцеву діяльність, травлення. Груповий спів передбачає анонімність співака, але орієнтує на групу, дає можливість приєднатися до неї, встановити соціальний контакт, викликає почуття безпечної самореалізації (пісні, які мають просту та приємну мелодію, живий темп, відповідну тональність);

г) рецептивне сприйняття музики. Допомагає зняти внутрішній конфлікт, сприяє стабілізації особистості, активному сприйманню власної особистості. Слухання музики можна поєднувати з одночасним спостереженням пластичного кольорового руху (класичні твори).

Прикладами вправ також можуть бути музичне малювання, пантоміма під музику, рухова драматизація під музику (пісні, сюжет яких можна зобразити рухових елементах), дихальні вправи з музичним супроводом.

Таким чином, терапія образотворчим мистецтвом та музикою використовується як засіб реставрації почуттів, гідності, набуття стресотолерантності, як засіб реабілітації та реадаптації.

Психодіагностичні дослідження, проведені у дітей з особливими потребами показали, що багато з них мають психологічні проблеми, які потребують заходів корекції. Серед них можна назвати:

- підвищена потреба у захисті;

  • спрямованість переживань у минуле;

  • невпевненість у собі;

  • відповідальність за прийняття рішення найчастіше перекладається на оточуючих;

  • низька осмисленість життя (методика смисложиттєвих орієнтацій);

  • у міжособових стосунках спостерігаються підлеглі відношення;

  • низький рівень емпатії;

  • конфліктність поведінки.

Запропонований тренінг має таку програму:

  1. Тренінги особистісного зростання та подолання внутрішньоособистісних проблем:

а) Адекватний Я – образ:

  • аутотренінг на адекватне самовідношення;

  • тренінг “Я, моє минуле, теперішнє, майбутнє”;

б) Формування особистісних навичок:

  • тренінг на розвиток емоційно-вольової сфери;

  • тренінг “Ігри-релаксації”;

  • тренінг “Впевненість у собі”;

  • тренінг на розвиток емпатійного співпереживання;

в) Саморегуляція соціальної поведінки:

  • тренінг ”Батько. Дорослий. Дитина”.

  1. Тренінги комунікативної культури.

  • тренінг оформлення зворотнього звязку;

  • тренінг на розвиток активного слухання;

  • тренінг на розвиток знання невербальних засобів спілкування;

  1. Рольовий тренінг:

  • тренінг “Спілкування в різних ситуаціях;

  • тренінг “Вирішення конфліктів”.

Це були лише декілька прикладів психокорекційнї роботи, яка сприяє інтеграції людини з особливими потребам в суспільство. Насправді ж видів терапії і заходів психокорекційної роботи є незліченна кількість, оскільки кожен тренінг, кожна програма, кожен метод, що застосовується, розрахований на певний тип аудиторії. Єдине, що нам хотілося підкреслити, це те, що групова психокорекційна робота є надзвичайно ефективним засобом інтеграції у суспільство.

Турбота про психічне здоровя школярів одне з основних завдань соціального педагога. Ефективне вирішення цього завдання можливе за допомогою відповідних технологій. Проте соціальні педагоги справедливо відзначають асинхронність запитів практики та їх методичного забезпечення. Зокрема, це стосується такого актуального питання, як попередження рівня невротизації дітей молодшого шкільного віку.

За якими ознаками можна виявити дітей з тенденцією до утворення невротичних симптомокомплексів і як побудувати психологічну корекцію особистості цих учнів та їхніх соціальних стосунків в умовах школи?

Треба почати з дослідження особистісної та емоційної сфер дітей 9-11 років.

Вік вибрано невипадково: саме наприкінці дитинства, за даними соціоніків, особистість вступає до сенситивного періоду, коли формуються етико-емоційні функції. Невротичні прояви особистості характеризуються передусім викривленням емоційної сфери. Таким чином, своєчасність проведення психокорекційної роботи з учнями, “групи ризику” забезпечує більш високу її ефективність.

Невроз називають хворобою цивілізації. Темп і умови життя стають психогенними чинниками, що спричиняють зростання числа неврозів, особливо з знаками тривоги і депресії. Увагу привертає те, що неврози “молодшають”, захоплюють дедалі більш ранній вік. Діти з невротичними проявами у поведінці потребують допомоги з боку батьків та фахівців.

Але батьки з різних причин не завжди можуть надати цю допомогу, оцінюючи її необхідність. До таких причин можна віднести:

  1. необізнаність батьків у тому, що не всі примхи дитини можна виправити більш жорстким вихованням;

  2. під пресингом суспільної думки батьки не хочуть показувати, що з їхньою дитиною щось негаразд;

  3. неможливість батьків забезпечити належну допомогу через незадовільні матерільно-економічні умови життя сімї.

Тому саме соціальний педагог разом з психологом мають реально допомогти дітям та пояснити батькам, що саме діється з їхньою дитиною.

Запропонована нами програма тренінгу спілкування для учнів молодших класів з тенденцією утворення невротичних симптомокомплексів є одним із варіантів корекційної роботи (соціотерапії) з підвищення рівня адаптації до мікросередовища дітей, що потребують особливої уваги.

Мета роботи – розробка та апробація тренінгу спілкування для молодших школярів з високим рівнем ризику утворення невротичних симптомокомплексів.

Насамперед доцільно розглянути поняття “неврози”. У поглядах на сутність неврозу в теоретичному плані визначилося декілька наукових напрямків, що намагаються тлумачити невроз як з біологічного (нейрофізіологічного), так і з психологічного погляду.

Аналізуючи літературу, ми намагалися виокремити таку думку, яка, на наш погляд, могла б найбільш повно пояснити, що таке невроз, чому він виникає і якщо невротичні процеси є оберненими, то за яких умов починається їхній “зворотній розвиток”.

Теоретичні пошуки відповіді на поставлені питання привели нас до таких висновків:

По-перше, поняття “невроз” можна більш глибоко пояснити через розкриття понять “невротичний конфлікт” та “психічна травма”. Відповідно до того, якого тлумачення ці поняття набувають у літературі, вони можуть дещо перекривати одне одного за змістом.

Невротичний конфлікт є водночас взаємодією зовнішніх і внутрішніх суперечливих подій. Психічна травма розглядається нами як наслідок деяких зовнішніх впливів навколишнього середовища на індивіда, що кваліфікуються як негативні самою людиною.

По-друге, ми вважаємо за необхідне звернути увагу на причини виникнення невротичного конфлікту.

У переліку основних потреб людини (за Х. Мюрреєм) провідні місця займають потреба в агресії, у пошуку дружніх звязків і відторгненні інших.

Ми вважаємо, що конфлікт між одночасним проясненням проти, до і від людей є природнім. Інша річ – чи вирішується він конструктивно.

По-третє, сутність і причини самого неврозу можна всебічно пояснити лише проаналізувавши погляди науковців на це явище.

Для того, щоб здійснювати соціально-педагогічну підтримку молодших школярів з невротичними проявами, треба керуватися слідуючими причинами і детермінуючими чинниками, які спричиняють невротичний розвиток особистості:

  1. Кожна дитина з часом робить для себе відкриття, що “добре” і “погано” можуть бути частинами єдиного цілого (насамперед під цим цілим дитиною сприймається мати).

У дитини виникає невроз як “депресивна установка” (за М.Кляйн), оскільки вона вперше зіштовхується з необхідністю встановлення спрямовуючих норм – “ідеалів” (за М.Люшером);

  1. У дитини виникає невроз як тривога через зіткнення з ворожим їм світом, адже вона хоче встановити і слідувати власним “ідеалам”, а навколишній світ (суспільство) притягує і вимагає дотримань своїх норм. (за К.Хорні).

  1   2

Схожі:

Соціально психологічний супровід навчання і розвитку молоді з особливими...
...
ПРОБЛЕМА ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТІВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ
Анотація. У статті виділені і розглянуті соціально-психологічні аспекти розвитку особистості з особливими потребами. Розкриті особливості...
АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСВІТНІМИ ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ...
РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ
Соціально-психологічна реабілітація дітей з порушеннями психофізичного...
Однією з найтривожніших відмітних ознак нинішньої демографічної ситуації в країні є стрімке зростання кількості наймолодших громадян,...
До проблеми формування соціальної компетентності у дітей з особливими потребами
У статті аналізуються теоретичні аспекти формування соціальної компетентності у дітей з особливими потребами
АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ ДО НАВЧАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
В статті розглянуто особливості адаптації дітей з особливими потребами до навчання в початковій школі
Управління освіти Чернівецької міської ради Центр практичної психології і соціальної роботи
Вашої думки про можливості організації навчання дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітніх навчальних закладах міста...
СПЕЦИФІКА СОЦІАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТІВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В УМОВАХ УНІВЕРСИТЕТУ
...
Методи ТРВЗ педагогіки в соціалізації дітей з особливими потребами до навколишнього середовища
Однією з актуальних проблем в сучасній педагогіці є увага до соціалізації дітей з обмеженими можливостями,її самореалізації, до захищеності...
ОРГАНІЗАЦІЯ КОМПЛЕКСНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка