|
|
Скачати 3.72 Mb.
|
|
мають бути виключені негативні оцінки роботи слідчого і прокурора з кримінального переслідування у випадках обґрунтованого направлення такої кримінальної справи до суду для звільнення особи від кримінальної відповідальності і закриття справи за примиренням. У навчальних заходах органів прокуратури доцільно планувати вивчення програм відновного правосуддя і відновних підходів до вирішення кримінально-правових конфліктів, до навчання прокурорів залучати науково-педагогічних працівників Національної академії прокуратури України, представників Благодійної організації «Український Центр Порозуміння» та регіональних громадських організацій, що впроваджують відновне правосуддя. Прокурорам за місцем знаходження громадських організацій, які здійснюють посередництво на стадії досудового провадження у кримінальних справах, бажано налагодити з ними співпрацю, у прокуратурах вивісити доступні для населення інформації про їх контактні дані та характер діяльності. Роз’яснювати потерпілим і обвинуваченим у справах про злочини невеликої тяжкості та необережні злочини середньої тяжкості положення статей 45 і 46 КК України та незалежно від категорії злочину – пункту 2 ч.1 ст.66 КК України, їх право на примирення самостійно чи за допомогою посередників (медіаторів) і можливі наслідки вирішення кримінальних справ у разі досягнення примирення та відшкодування заподіяних злочином збитків. Надавати можливість потерпілому та обвинуваченому звертатися до вказаних організацій для вирішення конфлікту і досягнення примирення. За власною ініціативою інформувати громадські організації, які здійснюють посередництво, про можливість його проведення у конкретних кримінальних справах за наявності для цього підстав і надавати необхідну інформацію з дотриманням таємниці досудового слідства та іншої охоронюваної законом таємниці. Генеральний прокурор у своєму листі роз’яснив, що у разі досягнення угоди про примирення між обвинуваченим і потерпілим на досудовій стадії провадження необхідно перевіряти її добровільність та повноту реалізації, відповідність вчиненому злочину, усвідомлення сторонами угоди її наслідків, приймати рішення у справі відповідно до закону з урахуванням досягнутого примирення. Він, також, звернув увагу прокурорів на необхідність при підтриманні державного обвинувачення в судах враховувати угоди про примирення між підсудним і потерпілим, відшкодування заподіяної злочином матеріальної чи моральної шкоди при наданні суду пропозиції про закриття справи чи про міру покарання. Відсутність згоди підсудного на примирення чи його відмова відшкодувати шкоду відповідно до ст.67 КК України не може вважатися як обтяжуюча покарання обставина. Питання для самоконтролю: 1. Чи є звільнення від кримінальної відповідальності відмовою від її застосування? 2.В чому відмінність звільнення від кримінальної відповідальності в її розумінні як відмови від застосування такої відповідальності від звільнення від покарання та його відбування? 3. В чому відмінність між звільненням від кримінальної відповідальності та виключенням такої відповідальності? 4. Які види звільнення від кримінальної відповідальності відомі кримінальному праву України? 5. Чи існує єдина підстава відмови від застосування кримінальної відповідальності? 6. В чому відмінність між звільненням від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям та у зв’язку з примиренням учасників кримінально-правового конфлікту? 7. Які кримінально-правові наслідки зупинення та переривання строків давності притягнення до кримінальної відповідальності? Розділ 5. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх та їх звільнення від неї Як зазначалося в попередніх розділах, суб'єктом злочину за законом про кримінальну відповідальність є особа, яка досягла до вчинення злочину певного віку: шістнадцяти (загальний вік) або чотирнадцяти (знижений вік) років. Окрім нижчої вікової межі, з якої можлива кримінальна відповідальність, вік суб'єкта злочину враховується при визначенні характеру і ступеню суворості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, оскільки існують вікові особливості цієї категорії суб’єктів злочину. Головними серед них є: нестійкість психічних процесів та відсутність достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки, тобто недостатній рівень соціалізації неповнолітніх. Така психофізична незавершеність процесу формування особистості неповнолітнього має своїм наслідком нездатність повною мірою (на рівні психофізичного розвитку повнолітньої особи) усвідомлювати фактичні ознаки та суспільну небезпечність такого складного соціального явища, як злочин, адекватно оцінювати свої вчинки Зазначені особливості й обумовили виокремлення низки кримінально-правових положень в самостійний розділ XV КК, зокрема таких як звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97) та у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 1 ст. 107); видів і строків покарань, що застосовуються до неповнолітнього (статті 98-102); призначення покарання (ст. 103); звільнення від покарання та його відбування (статті 104-106, ч. 2 ст. 107); погашення та зняття судимості (ст. 108). Характеристику цих особливостей розпочнемо з видів і строків покарання неповнолітніх, як першої форми кримінальної відповідальності, за тим охарактеризуємо особливості двох інших її форм – звільнення від покарання та його відбування, а на завершення розглянемо особливості звільнення від кримінальної відповідальності. 5.1 Особливості покарання неповнолітніх та його призначення Як зазначалося в попередніх розділах, суб'єктом злочину за законом про кримінальну відповідальність є особа, яка досягла до вчинення злочину певного віку: шістнадцяти (загальний вік) або чотирнадцяти (знижений вік) років. Окрім нижчої вікової межі, з якої можлива кримінальна відповідальність, вік суб'єкта злочину враховується при визначенні характеру і ступеню суворості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, оскільки існують вікові особливості цієї категорії суб’єктів злочину. Головними серед них є: нестійкість психічних процесів та відсутність достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки, тобто недостатній рівень соціалізації неповнолітніх. Така психофізична незавершеність процесу формування особистості неповнолітнього має своїм наслідком нездатність повною мірою (на рівні психофізичного розвитку повнолітньої особи) усвідомлювати фактичні ознаки та суспільну небезпечність такого складного соціального явища, як злочин, адекватно оцінювати свої вчинки Зазначені особливості й обумовили виокремлення низки кримінально-правових положень в самостійний розділ XV КК, зокрема таких як звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97) та у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 1 ст. 107); видів і строків покарань, що застосовуються до неповнолітнього (статті 98-102); призначення покарання (ст. 103); звільнення від покарання та його відбування (статті 104-106, ч. 2 ст. 107); погашення та зняття судимості (ст. 108). Характеристику цих особливостей розпочнемо з видів і строків покарання неповнолітніх, як першої форми кримінальної відповідальності, за тим охарактеризуємо особливості двох інших її форм – звільнення від покарання та його відбування, а на завершення розглянемо особливості звільнення від кримінальної відповідальності. Закон передбачає вичерпний перелік видів покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітнього. Відповідно до ч. 1 ст. 98 КК це такі основні покарання: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на певний строк. На підставі ч. 2 цієї статті до неповнолітнього можуть бути застосовані і додаткові покарання у виді штрафу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. При цьому, як зазначив Пленум Верховного Суду України в постанові від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», інші основні та додаткові покарання до неповнолітніх не застосовуються, навіть якщо на час розгляду справи судом вони досягли повноліття. Слід передусім відзначити, що зміст та умови застосування передбачених у ч. 1 ст. 98 КК видів покарань до неповнолітніх мають певні особливості порівняно з такими ж покараннями при застосовуванні їх до повнолітніх. Відповідно до ч. 1 ст. 99 КК штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Частина 2 цієї статті обмежує розмір штрафу: він може бути призначений у межах до п'ятисот встановлених законом неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з обов'язковим урахуванням судом тяжкості вчиненого злочину та матеріального стану неповнолітніх. Істотно пом'якшені і такі види покарань, як громадські роботи та виправні роботи. Згідно зі ст. 100 КК ці види покарання можуть бути призначені тільки неповнолітнім у віці від 16 до 18 років. Значно меншими є строки цих покарань: громадські роботи можуть бути призначені на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні робіт у вільний від навчання чи основної роботи час, тривалість їх не може перевищувати двох годин за день; строк виправних робіт і встановлений від двох місяців до одного року, і вони виконуються зі місцем роботи, при цьому відрахування в доход держави визначаю і ь ся судом у розмірі від п'яти до десяти відсотків. На підставі ст. 101 КК арешт полягає у триманні неповнолітнього в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах і може призначатися на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб лише особам які на момент постановлення вироку досягли шістнадцяти років. Позбавлення волі відповідно до ч. 2 ст. 102 КК не може бути призначене неповнолітньому, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості. Обмежує закон і максимальні строки позбавлення волі для неповнолітніх. Залежно від тяжкості злочину (ст. 12 КК), за який засуджується неповнолітній, позбавлення волі може бути призначено: 1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — не більше одного року шести місяців; 2) за злочин середньої тяжкості — не більше чотирьох років; 3) за тяжкий злочин — не більше семи років; 4) за особливо тяжкий злочин — не більше десяти років; 5) за особливо тяжкий злочин, пов'язаний з умисним позбавленням життя людини, — до п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають покарання у виховних колоніях. Особливості відбування в них покарання неповнолітніми передбачено в ст. 143 Кримінально-виконавчого кодексу України. Певні особливості має призначення покарання неповнолітнім. Вони викликані, насамперед, тим, що стосовно цих осіб метою покарання виступають виправлення, виховання та соціальна реабілітація. У ч. 1 ст. 103 КК передбачено, що, крім загальних засад призначення покарання (статті 65-67 КК), суд при призначенні покарання неповнолітньому повинен ураховувати умови його життя і вихований, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього. Особливе значення має врахування вікових особливостей неповнолітнього, що вимагає встановлення не лише того, що особа формально досягла віку кримінальної відповідальності, а й з'ясування всіх індивідуальних психофізичних властивостей неповнолітніх певного віку У зв'язку з цим практика йде шляхом виключення кримінальної відповідальності і покарання тих неповнолітніх, які хоча і досягли віку, з якого встановлено кримінальну відповідальність, але відстають (не у зв'язку з психічним захворюванням) у розумовому розвитку від того рівня, що є типовим для цього віку і визначає можливість усвідомлювати фактичні ознаки та суспільну небезпечність вчиненого. Тому можна сказати, що загальні засади призначення покарання стосовно неповнолітніх застосовуються з урахуванням специфіки їх вікового психофізичного розвитку. Можливість відносно легко (порівняно з дорослими) змінювати спрямованість формування особи підлітка пояснює і загальний напрям у призначенні йому покарання — його пом'якшення. Це передбачено п. З ст. 66 КК, яка визначає вчинення злочину неповнолітнім обставиною, що пом'якшує покарання. Саме цим обумовлено і те, що практика однозначно йде шляхом найбільш частого застосування до неповнолітніх пільгових інститутів кримінального права наприклад призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК). 5.2 Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування За офіційною судовою статистикою, кількість неповнолітніх, звільнених від покарання та від його відбування становить 2/3 від усіх засуджених неповнолітніх. Так, у 2008 р. суди звільнили від покарання з випробуванням понад 7 тис. підлітків, або 69,9% (69,8% у 2007 р.) від засуджених неповнолітніх. Стосовно майже 2 тис. неповнолітніх справи закрито із застосуванням примусових заходів виховного характеру, що на 12,2% менше, ніж 2007 р. У 2009 р. суди звільнили від відбування покарання з випробуванням 5,7 тис. підлітків, або 66,4% (69,9% у 2008 р.) від засуджених неповнолітніх. Стосовно 1,8 тис. неповнолітніх справи закрито із застосуванням примусових заходів виховного характеру, що на 9,4% менше, ніж у 2008 р. У 2010 р. суди звільнили від відбування покарання з випробуванням 7,6 тис. підлітків, або 69,4% (66,4% у 2009 р.) від засуджених неповнолітніх. Суди застосували примусові заходи виховного характеру стосовно 2,3 тис. неповнолітніх осіб, що на 26,5% більше, ніж у 2009 р. Аналіз норм КК про звільнення неповнолітніх від покарання дає змогу виділити низку особливостей, які свідчать про прояв принципу гуманізму стосовно цієї категорії осіб. Гуманне ставлення до них проявляється у тому, що, по-перше, ст. 105 КК передбачає звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, тобто такий вид звільнення від покарання, який може застосовуватися лише до неповнолітніх; по-друге, ті види звільнення від покарання, які можуть застосовуватися і до повнолітнього, і до неповнолітнього, щодо останніх мають пільгові умови застосування. Звільнення від відбування покарання з випробуванням. У ст. 104 КК встановлено, що для застосування цього виду звільнення від відбування покарання необхідно враховувати: по-перше, загальні підстави та умови, передбачені в статтях 75-78 КК; по-друге, особливості, скріплені в ст. 104 КК. Ці особливості полягають у такому: 1) звільнення неповнолітніх ВІД відбування покарання з випробуванням можливе в разі засудження і\ тільки до арешту або позбавлення волі; 2) іспитовий строк встановлюється тривалістю від одного до двох років; 3) у разі звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на конкретну особу (за її згодою або на її прохання) обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. У ч. 2 ст. 105 КК міститься вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру, зміст яких розкрито в § 1 цього розділу. Обов'язковими умовами звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є: а) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості; б) наступне, після вчинення злочину і до винесення вироку, щире розкаяння і бездоганна поведінка. Якщо суд унаслідок оцінювання цих обставин дійде висновку про те, що неповнолітній для досягнення мети виправлення, попередження вчинення нових злочинів на момент винесення вироку не потребує застосування покарання, він може звільнити його від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. У цьому разі суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання. При цьому особа вважається такою, що не має судимості. Одночасно суд призначає певні примусові заходи виховного характеру, передбачені у ч. 2 ст. 105 КК. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Відповідно до ч. 1 ст. 106 КК суд, застосовуючи цей вид звільнення від відбування покарання, повинен перш за все керуватися положенням ст. 80 КК і лише після цього врахувати особливості, визначені в ч. З ст. 106 КК. Такими особливостями є: по-перше, можливість її застосування до осіб, які не досягай вісімнадцяти років до вчинення злочину, незалежно від їх віку на момент вирішення питання про звільнення від відбування покарання; по-друге, встановлення в ній менш тривалих строків давності. Для перебігу давності виконання обвинувального вироку ч. З ст. 106 встановлює такі строки: - два роки — у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості; - п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більш п'яти років за тяжкий злочин; - сім років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин; - десять років — у разі засудження до покараним у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин. Ст. 107 КК передбачає підставу і правові умови умовно-дострокового звільнення осіб, що вчинили злочини у віці до вісімнадцяти років. Особливістю умовно-дострокового звільнення неповнолітніх порівняно з загальною нормою про умовно-дострокове звільнення (ст. 81 КК) є те, що його підставою виступає виправлення засудженого, доведене сумлінною поведінкою і ставленням не лише до праці, а й до навчання (ч. 2 ст. 107 КК). Мають особливості і правові умови застосування ст. 107 КК: по-перше, ця стаття застосовується до осіб, що вчинили злочин до досягнення вісімнадцяти років, незалежно від їх віку на момент умовно-дострокового звільнення; по-друге, умовно-дострокове звільнення застосовується лише до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, по-третє, застосування цього виду звільнення не залежить від тяжкості вчиненого злочину; по-четверте, воно застосовується при відбутті певної частини призначеного покарання, що за розміром є меншою, ніж це передбачено в ст. 81 КК стосовно повнолітніх. Відповідно до ч. З ст. 107 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання осіб, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване після фактичного відбуття: 1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин; 2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який її засуджено до позбавлення волі; 3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного за умисний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення не відбутої частини покарання і до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який її засуджено до позбавлення волі. Щодо повнолітніх ці строки відповідно становлять: не менше половини; не менше двох третин; не менше трьох чвертей фактично відбутого покарання (ст. 81 КК). Якщо умовно-достроково звільнений протягом не відбутої частини покарання вчинить новий злочин, то суд призначає покарання за правилами, передбаченими у ст. 71 КК, тобто за сукупністю вироків, з додержанням правил складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення, встановлених у ст. 72 КК. До осіб, які не досягай до вчинення злочину вісімнадцяти років, заміна не відбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується. Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочини до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, відбуваються на підставі статей 88-91 КК, але з урахуванням особливостей, передбачених у ст. 108 КК. Ці особливості стосуються: 1) тривалості строків погашення судимості та 2) умов дострокового зняття судимості. У ч. 2 ст. 108 КК передбачено, що такими, які не мають судимості, визнаються особи: 1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після відбуття цього покарання; 2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину; 3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину; 4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину. Дострокове зняття судимості з осіб, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, допускається на підставі ч. 1 ст. 91 КК, тобто якщо вони довели своє виправлення зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці. Але мають бути враховані такі особливості: 1) відбуття покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин; 2) після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, визначеного в пп. З та 4 ч. 2 ст. 108 КК. Тобто, якщо вони відбули покарання за тяжкий злочин, то дострокове зняття судимості можливе після одного року і шести місяців з дня відбуття покарання, а якщо вони відбули покарання за особливо тяжкий злочин — після двох років і шести місяців. Але при цьому загальною умовою залишається невчинення в ці строки нового злочину. 5.3 Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності: 1) із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК); 2) у зв'язку із закінченням строків давності. Загальним для цих видів є те, що неповнолітній, який вчинив злочин, за підставами, передбаченими в законі, звільняється від державного осуду, певних обмежень, позбавлень, передбачених кримінальним законом за цей злочин (частини 1 та 2 ст. 106 КК). Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру є найбільш важливою особливістю кримінально-правового статусу неповнолітніх, що відбиває принципову позицію законодавця — кримінальне покарання стосовно неповнолітніх є крайнім заходом, який може застосовуватися лише у випадках, коли іншими заходами впливу не можна досягти мети їх виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Частина 1 ст. 97 КК передбачає, що неповнолітній, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках до неповнолітніх застосовують примусові заходи виховного характеру, передбачені у ч. 2 ст. 105, які не є кримінальним покаранням. За своєю юридичною природою вони є заходами виховання, переконання і спрямовані на забезпечення правильного формування особи неповнолітніх, попередження вчинення ними правопорушень. Отже, обов'язковими ознаками цих заходів є: 1) передбаченість їх кримінальним законом — ч. 2 ст. 105 КК; 2) застосування їх тільки судом; 3) тільки до неповнолітніх, що вчинили злочин1; 4) відсутність у цих заходах ознак кримінального покарання. 1 Відповідно до ч. 2 ст. 97 КК примусові заходи виховного характеру можуть бути призначені також особі, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, учинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК. Підставою звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру виступає можливість їх виправлення без призначення покарання. Можливість такого виправлення має випливати з оцінки поведінки неповнолітнього до і після вчинення злочину, його ставлення до навчання, роботи та інших обставин, що свідчать про невелику небезпечність особи неповнолітнього. Необхідними правовими умовами застосування таких заходів є: а) вчинення злочину вперше; б) злочин належить до категорії злочинів невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК). У ч. 2 ст. 105 КК міститься вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру: а) застереження; б) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; в) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання; г) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; д) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах і порядок їх залишення визначаються законом. Застереження полягає в осуді суспільно небезпечної поведінки неповнолітнього, вимозі припинити таку поведінку під загрозою застосування більш суворих заходів відповідальності. Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог щодо поведінки неповнолітнього відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру»1 полягає в обмеженні перебування поза домівкою в певний час доби; забороні відвідувати певні місця; змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи; виїжджати в іншу місцевість; продовжити навчання тощо. Тривалість цих обмежень визначає суд. Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також: окремих громадян на їх прохання за своєю сутністю виявляється у встановленні контролю і посиленні виховного впливу з боку тих осіб, що зобов'язані внаслідок сімейних, виробничих або інших відносин справляти позитивний вплив на неповнолітнього. Саме тому цей захід може застосовуватися лише тоді, коли батьки чи колектив мають реальну можливість справити такий вплив, створити нормальну обстановку для неповнолітнього. У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. рекомендовано передавати неповнолітніх під нагляд батьків чи осіб, що їх заміняють (усиновителів, опікунів та піклувальників), лише за наявності даних про їх здатність забезпечити постійний виховний вплив на них та постійний контроль за їх поведінкою. Певні вимоги ставляться і до колективу чи інших громадян: обов'язково повинна бути згода колективу на здійснення нагляду і проведення виховної роботи з неповнолітнім, а від громадян — їх прохання (п. З ч. 2 ст. 105 КК). Як і при обмеженні дозвілля, тривалість передачі неповнолітнього під нагляд колективу, батькам або іншим особам визначається судом з урахуванням конкретних обставин справи та мети виправлення неповнолітнього. Більш суворим видом примусових заходів виховного характеру є покладання на неповнолітнього обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки. Закон обмежує можливість застосування цього заходу як віком неповнолітнього, так і його матеріальним станом: він може бути застосований тільки до неповнолітніх, які досягли п'ятнадцяти років і мають власне майно, кошти або заробіток. Найсуворішим з аналізованих заходів є направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків. Такими установами відповідно до Закону України від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх»1 є загальноосвітні школи соціальної реабілітації, в які направляються особи від одинадцяти до чотирнадцяти років, і професійні училища соціальної реабілітації — для осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Цей захід може застосовуватися тільки тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений іншими менш суворими заходами. Строк перебування в таких установах визначається судом, але не може перевищувати трьох років. Основними завданнями загальноосвітніх шкіл і професійних училищ соціальної реабілітації є: створення належних умов для життя, навчання та виховання учнів, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів, професійної підготовки, розвитку індивідуальних здібностей, а також забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання та соціального захисту. З огляду на це закон допускає у виняткових випадках можливість утримання в загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітніх до п'ятнадцяти років, а у професійних училищах соціальної реабілітації — до дев'ятнадцяти років, якщо це необхідно для завершення навчального року або фахової підготовки. Відповідно до ч. З ст. 105 КК залежно від конкретних обставин вчиненого злочину й особи неповнолітнього суд може застосувати до нього одночасно декілька примусових заходів виховного характеру. Поряд із цими заходами ч. 4 ст. 105 КК надає суду право, якщо він вважає це необхідним, призначити неповнолітньому вихователя. У ч. З ст. 97 КК встановлено, що у разі ухилення неповнолітнього від виконання призначених йому примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються судом і він притягається до кримінальної відповідальності, тобто звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру є умовним: неповнолітній не повинен ухилятися від примусових заходів виховного характеру. Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Стаття 106 КК передбачає особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до такої відповідальності. Згідно з ч. 1 ст. 106 КК для застосування такого звільнення слід перш за все враховувати загальні умови застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлені у ст. 49 КК: а) закінчення встановлених законом строків з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили; б) відсутність факту ухилення особи від слідства або суду; в) не вчинення під час цих строків нового злочину. За наявності сукупності цих загальних умов суд повинен ураховувати особливості застосування цього виду давності до неповнолітніх. Такими особливостями, передбаченими у ст. 106 КК, є: по-перше, можливість її застосування до осіб, які не досягай до вчинення злочину вісімнадцяти років, незалежно від їх віку на момент вирішення питання про звільнення; по-друге, встановлення для цих осіб менш тривалих строків давності. У ч. 2 ст. 106 КК передбачено такі строки давності: 1) два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості; 2) п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 3) сім років — у разі вчинення тяжкого злочину; 4) десять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину. Питання для самоконтролю: 1. Які причини виокремлення особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх? 2. Які види покарань не застосовуються щодо неповнолітніх? 3. Які обставин, окрім передбачених ст. ст. 65 – 67 КК, враховує суд при призначенні покарання неповнолітнім? 4. Які підстава та умови звільнення неповнолітніх від відбування покарання? 5. Які особливості звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням? 6. Які особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв’язку з закінченням строків давності? 7. Які особливості умовно-дострокового звільнення неповнолітніх від відбування покарання? 1 Під соціалізацією розуміємо засвоєння особою норм та цінностей соціального середовища, "входження" в це середовище. Див.: закон України від 15.04.2008 р. № 270-VI. |
| Тема: КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Мета: ознайомити учнів з порядком притягнення до кримінальної відповідальності та видами кримінальних покарань, особливостями кримінальної... |
“ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ” Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК). 7 |
| 2: ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ ТА ІНШІ ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА Р України, які визначають загальні положення, підстави та межі кримінальної відповідальності, види злочинних діянь і передбачених... |
Л. В. Чернявська Теорія та історія публіцистики Чернявська Л. В. Теорія та історія публіцистики. Навчальний посібник для студентів магістратури факультету журналістики. Запоріжжя:... |
| РОЗДІЛ Поняття та суть звільнення від кримінальної відповідальності... РОЗДІЛ Поняття та суть звільнення від кримінальної відповідальності в Україні |
2. Принцип змагальності кримінального судочинства та рівності процесуальних... КПК державне обвинувачення процесуальна діяльність прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення... |
| Стаття 21. Види відповідальності за корупційні правопорушення За вчинення корупційних правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії... |
КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с |
| Законодавством передбачено такі види звільнення від кримінальної відповідальності та покарання |
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний... |