|
|
Скачати 0.63 Mb.
|
|
ВИСНОВКИ ПО ДРУГОМУ ПИТАННЮ: Таким чином, державні правоохоронні органи, їх службові та посадові особи здійснюють в межах своєї компетенції функції, повноваження, форми і методи діяльності щодо створення сприятливих умов для реалізації конституційних свобод людини та громадянина, охорони і захисту їх від правопорушень та діють по відтворенню порушених конституційних своюод і відшкодуванню завданих збитків. Порядок їх організації і діяльності регламентується законами і підзаконними нормативно-правовими актами. Удосконалення правового регулювання та практики такої діяльності буде сприяти підвищенню ефективності їх роботи. ВИСНОВКИ ПО ЛЕКЦІЇ №1 Підводячи підсумки по лекції можна стверджувати, що при аналізі системи конституційних органів зосереджено увагу на місці і ролі в механізмі забезпечення основних прав і свобод людини та громадянина : а) парламенту України; б) Президента України; в) виконавчої влади України; г) судової влади і правоохоронних органів України; д) суб’єктів громадянського суспільства. ЛЕКЦІЯ № 2 3. ФУНКЦІЇ ТА ЗАВДАННЯ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ПО РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ, СВОБОД ТА ОБОВ’ЯЗКІВ ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА В структурі механізму забезпечення реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина міліція відіграє важливу роль завдяки своїй діяльність. Ця діяльність має зовнішню і внутрішню сторони. Зовнішня сторона діяльності міліції по забезпеченню реалізації прав, свобод та обов’язків особи характеризується тим, що вона: а) виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом; б) поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення; в) захищає права людини і громадянина незалежно від походження, майнового та іншого становища, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань; г) не розголошує відомості, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов’язків не вимагають іншого; д) тимчасово, в межах чинного законодавства, обмежує права і свободи особи, якщо без цього неможливо виконати покладені на неї обов’язки; е) забезпечує право на захист та інші юридичні права затриманих і взятих під варту; ж) створює умови для реалізації прав, охороняє і захищає особистість від правопорушення, вживає всі передбачені законом заходи до поновлення порушеного права. Внутрішня сторона діяльності міліції характеризується тим, що вона: а) в межах своїх завдань і функцій, своєї компетенції виконує свої обов’язки і права; б) застосовує заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю на законних підставах; в) використовує правові і організаційні форми і методи при забезпеченні прав людини і громадянина; г) її працівники не повинні самі порушувати закони, права та свободи особи. Міліція повинна виконувати свої завдання неупереджено, у відповідності з діючим законодавством. Це означає, що забезпечуючи особисту безпеку людині, захищаючи її права, міліція діє в межах своєї компетенції у точній відповідності з діючим законом. Порушення закону не може бути виправдано ніякими винятковими обставинами або вказівками посадових осіб. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції повинні вжити заходів по припиненню правопорушень і викриттю правопорушників. За порушення вимог закону або неналежне виконання своїх обов’язків працівники міліції несуть відповідальність у встановленому законом порядку. Згідно з рішенням Координаційного комітету з питань боротьби зі злочинністю "Про стан забезпечення охорони громадського порядку, безпеки громадян та заходи щодо зміцнення правопорядку в цій сфері" від МВС України вимагається забезпечити регулярне здійснення широкомасштабних заходів щодо наведення належного порядку на вулицях, в місцях відпочинку і масового перебування людей, інших громадських місцях, виявлення та своєчасне припинення будь-яких злочинних проявів на вокзалах, ринках, в готелях, інших місцях проживання громадян, проведення ними дозвілля, на транспорті, підприємствах громадського харчування. В цьому ж документі ставиться вимога до керівників різних ланок органів внутрішніх справ забезпечити активну цілеспрямовану роботу дільничних інспекторів, служби охорони громадського порядку, звільнятись від працівників, що безвідповідально відносяться до своїх службових обов’язків. Слід відзначити, що сьогодні потрібно ширше практикувати звернення до суду особи з позовами на незаконні дії працівників міліції, слідчих системи органів внутрішніх справ, інших працівників цієї системи. Потрібно удосконалювати законодавче, організаційне і наукове забезпечення діяльності цих органів у відповідності з міжнародними стандартами та ширше втілювати механізми на практиці. Звідси слід зробити висновок, що виконання своїх завдань по забезпеченню реалізації прав особи у відповідності з законом залежить не тільки від високої професійної правосвідомості і правової культури працівника міліції, а ще й від того, який рівень законодавчого та матеріально-технічного забезпечення цих працівників. Повага до особи, охорона і захист її честі і гідності - обов’язок усіх державних органів, громадських організацій і службових осіб. Цей конституційний обов’язок в рівній мірі стосується і діяльності міліції по забезпеченню реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Пріоритет загальнолюдських цінностей є загальновизнаним принципом міжнародного права. Працівники міліції в різних ситуаціях, пов’язаних з попередженням, припиненням та розкриттям злочинів та інших правопорушень, затримання правопорушників, їх тримання під вартою та виконання покарань (адміністративного стягнення), зобов’язані поважати гідність особи, гуманно до неї ставитись, не допускати будь-яких випадків катувань та ін. Беззаперечно, що працівники міліції повинні керуватися правовими нормами та принципами викладеними не тільки у національних, але й у міжнародних та регіональних правових актах. До них відносяться: а) Загальна декларацію прав людини 1948 року; б) Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права; в) Міжнародний пакт про громадянські і політичні права; г) Підсумковий документ Венської зустрічі представників держав-учасниць Наради по безпеці і співробітництву в Європі 1989 року; д) Кодекс поведінки службових осіб по підтриманню правопорядку, що прийнятий Генеральною Асамблеєю в грудні 1979 року; е) Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї службовими особами по підтримці правопорядку (прийняті 8-м Конгресом ООН по попередженню злочинності і поводження з правопорушниками в вересні 1990 року) і деякими іншими. Слід також на основі вказаних документів привести у відповідність з ними чинне Українське законодавство, що регулює правові форми і методи забезпечення працівниками органів внутрішніх справ реалізації та захисту прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Як і на усіх інших співробітників правоохоронних органів на працівників міліції покладається обов’язок охороняти і захищати права людини незалежно від її походження, майнового та іншого становища. расової та національної належності, громадянства, віку, статі, мови та освіти, ставлення до релігії, політичних та інших переконань. Цей обов’язок закріплюється Конституцією України (ст. 3), законами та підзаконними нормативно-правовими актами, що складають правову основу діяльності працівників органів внутрішніх справ. Важливим структурним елементом механізму забезпечення реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина є діяльність міліції, що спрямована на нерозголошення відомостей, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов’язків не вимагають іншого. Особисте життя людини охороняється конституцією і діючим галузевим та іншим законодавством. При виконанні своїх обов’язків працівникам міліції стають відомі деякі відомості з особистого життя людини в сфері сімейних відносин, взаємозв’язків між рідними, інтимні відносини, симпатії і антипатії, склад думок, творчість, захоплення та інша інформація де людина має право на неформальному рівні самостійно визначати коло суб’єктів і зміст розмов на ці теми. Такі відомості працівники органів внутрішніх справ не вправі розголошувати без згоди на це конкретної людини. Якщо це викликається необхідністю виконання обов’язків працівниками міліції, то на нашу думку, таке розголошення подібної інформації може бути лише за рішення суду. Тимчасово, в межах чинного законодавства, працівники міліції мають право обмежувати особисті (фізичні) права і свободи особи, якщо без цього неможливо виконати покладені на них обов’язки. Серед таких прав громадян в першу чергу можна назвати право на недоторканість особи, житла і особистого життя, свободи пересування, віросповідання, думки та інше. Названі права в своїй сукупності пов'язані з тією соціальною сферою, де більш за все проявляється свобода особистості, її автономія, де людина має можливість проявити свої нахили і інтереси. При здійсненні працівниками органів внутрішніх справ своїх функцій по правомірному обмеженню прав людини, вони в процесі своєї діяльності не повинні переходити дозволених меж, повинні діяти згідно з діючим законодавством, що встановлює їх компетенцію, використовувати форми і методи забезпечення прав людини, що не суперечать правовим і моральним вимогам. Якщо працівники міліції тимчасово обмежують право громадянина на індивідуальну свободу (недоторканість особи, житла, особистого життя), то особа, права якої обмежено, згідно з діючою Конституцією України, може звернутися в суд за захистом. Затриманому чи заарештованому має бути повідомлено про мотиви затримання чи арешту, роз'яснено його права, надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто чи користуватися послугами захисника. Про арешт чи затримання працівники міліції повинні негайно повідомити родичів затриманого чи заарештованого. Важливим в механізмі забезпечення реалізації та захисту прав, свобод та обов’язків людини і громадянина є прийняття необхідних заходів для поновлення порушеного права. Реалізація цього структурного елементу механізму має дві сторони: по-перше, коли права людини порушено з боку інших осіб (наприклад, діями державних і громадських організацій); по-друге, коли визначені права порушено самими працівниками міліції. В першому варіанті працівники міліції, виконуючи свої завдання і функції в межах своєї компетенції, притягуючи до юридичної відповідальності винних та приймають всі передбачені законом заходи для поновлення порушеного права. В другому випадку маються на увазі ті ситуації, коли працівники міліції самі порушили якесь право людини в процесі своєї професійної діяльності і закон покладає на них обов'язок прийняти заходи по відшкодуванню втрат, заподіяних їх незаконними діями (ст. 56 Конституції України). Наприклад, в ст. 53 Кримінально-процесуального кодексу України передбачається, в разі припинення кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні особи складу злочину чи за не доведенням участі особи у скоєні злочину, а також у випадку винесення оправдального вироку підсудному, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані розтлумачити особі порядок поновлення її порушених прав і прийняти всі необхідні заходи до відшкодування втрат, заподіяних особі незаконним засудженням, притягненням як обвинуваченого, затриманням, застосуванням заходів припинення злочину і в разі незаконного продовження виконання призначеного покарання, в випадках, коли кримінальний закон, який вступив в законну силу усуває таке покарання. Діючим законодавством України не регулюється порядок поновлення порушеного права людини в разі її незаконного притягнення до адміністративної і дисциплінарної відповідальності. Ми вважаємо, що необхідно прийняти закон України в якому передбачити порядок поновлення порушених прав в випадках незаконного притягнення особи до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної та інших видів юридичної відповідальності. В механізм забезпечення реалізації та захисту органами міліції прав, свобод та обов’язків людини і громадянина входить і внутрішня сторона діяльності їх працівників в межах своїх повноважень по застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, вибір правових і організаційних форм і методів такої діяльності. Важливо тільки, щоб працівники органів внутрішніх справ самі не порушували законів, прав та свобод людини і громадянина. Функції ОВС визначаються завданнями, які вони повинні здійснювати. До основних функцій ОВС належать: Організація та забезпечення охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю; Захист прав і свобод гр.-н, держави від протиправних посягань організація забезпечення безпеки дорожнього руху зд-ня ОРД проведення дізнання та досудового слідства у крим.справах, що належать до їх компетенції. Основними завданнями ОВС є : Захист прав і свобод людини, інтересів держави від протиправних посягань ОГП і забезпечення безпеки громадян Боротьба зі злочинністю Попередження злочинів, їх припинення та розкриття Стаття 2. Основні завдання міліції
ВИСНОВКИ ПО ТРЕТЬОМУ ПИТАННЮ: Служба в органах внутрішніх справ і діяльність міліції будується відповідно до принципів гзаконності, гуманізму, поваги й дотримання прав людини й громадянина, гласності, підконтрольності й підзвітності працівників органів внутрішніх справ, дотримання службової дисципліни, справедливої винагороди за якісне виконання завданьб, просування по службі за результат праці з урахуванням здібностей та кваліфікації. Охоронці правопорядку постійно контактують з преставниками усіх верств суспільства і можуть розглядатися як партнери у спільних зусиллях, спрямованих на забезпечення прав і свобод людини, спокою іц безпеки для всіх. Проте забезпечення всіх категорій прав може вимагати від держави прямого втручання або вжиття запобіжних заходів, але не порушуючи принципу поваги до особистих прав людей. 4 ФОРМИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ Форми діяльності органів внутрішніх справ взагалі щодо забезпечення прав і свобод людини реалізуються в конкретних діях, які здійснюються їх працівниками. Тобто, владні повноваження цих органів не можуть реалізовуватися самі по собі. Вони мають бути представлені (виражені) в певних діях, які сприймаються як такі, що містять владні приписи управлінського впливу. Ці дії досить різноманітні і можуть бути об'єднані в більш-менш однорідні групи. Зовнішнє практичне виявлення діяльності щодо реалізації певних функцій одержало назву форм їх здійснення. У загальнонауковому трактуванні «форма» завжди пов'язується з категорією «зміст». У даному разі під формою розуміють той чи інший варіант зовнішнього вираження змісту. Форми і методи діяльності державних інституцій з охорони прав і свобод людини і громадянина за великим рахунком - це форми та методи здійснення державної влади. В теорії адміністративного права у найзагальнішому вигляді під формою управлінської діяльності розуміється той чи інший спосіб зовнішнього вираження (оформлення) змісту цієї діяльності. Кожен суб'єкт державного управління (орган чи посадова особа) наділений відповідною компетенцією, яка, як правило, дає йому можливість обирати у конкретних ситуаціях той чи інший варіант поведінки, варіант конкретних дій, тобто відбити зміст управлінської діяльності в тій формі, яка, на його думку, найбільш ефективна і найбільшою мірою відповідає державним інтересам. Аналіз форм, що використовуються в державному управлінні, свідчить про те, що їх сукупність - це своєрідне системне утворення, компоненти якого тісно взаємодіють один з одним, проте не є взаємозамінними. Система форм відіграє в управлінському процесі важливу роль. Форми управлінської діяльності відзначаються помітною самостійністю та універсальністю щодо конкретних галузей і сфер державного управління. Між ними немає жорсткої залежності і взаємообумовленості. Через це одні й ті ж форми успішно застосовуються в різних галузях і сферах. Водночас застосування суб'єктом управління тієї чи іншої форми багато в чому визначається його компетенцією, характеристиками об'єкта управління, управлінською метою, прагненням отримати той чи інший конкретний результат. В такій ситуації принципово важливим є вміння вільно орієнтуватись у всій різноманітності форм, здатність здійснити обґрунтований вибір найбільш ефективних серед них, а за необхідності поєднувати вже відомі або знайти нові форми. Враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що під формою діяльності підрозділів міліції громадської безпеки щодо забезпечення прав людини можна розуміти сукупність однорідних конкретних дій їх працівників, пов' язаних зі створенням оптимальних умов для вільної реалізації особистих прав та свобод людини, а також спрямованих на попередження та усунення негативних факторів, що ускладнюють їх реалізацію. Діяльність зазначених підрозділів міліції щодо реалізації їх завдань та функцій здійснюється в рамках тих форм, які визначено для них законом. Ними є організаційна і юридична форми, які тісно пов'язані і взаємодіють одна з одною, незважаючи на різний зміст. Теорія і практика правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ розробили практичні форми й методи, способи і прийоми роботи, що зумовлено різноманітністю та складністю їхніх завдань і функцій Грань між юридичною і організаційною формами діяльності досить нечітка, оскільки багато в чому вони тісно взаємозалежні і доповнюють або дублюють одна одну. За своїм змістом, характером і властивостям юридична форма охоплює нормотворчу, правозастосовчу і правоохоронну діяльність. Нормотворча діяльність має підзаконний характер, оскільки спрямована на створення відомчих нормативних актів. Їх мета - регулювання різноманітних сторін функціонування підрозділів міліції громадської безпеки. Проте в якій би сфері не регулювалася їхня діяльність, вона незмінно переслідує головну мету - забезпечення прав і свобод людини. В одному випадку це документи, що регламентують, наприклад, припинення правопорушень, в іншому - визначається механізмом заходів щодо їх профілактики. Велика кількість нормативних актів приймається з проблем зміцнення законності, дотримання прав і свобод людини, ціла низка прийнятих документів доповнюють і конкретизують закони держави та підзаконні акти, що мають вищу щодо відомчих актів юридичну силу. Але вони повинні не суперечити Конституції та законам України і відповідати положенню про те, що права і свободи можуть бути обмежені виключно законом і тільки в тій мірі, в якій це необхідно для захисту конституційного ладу, законних прав та інтересів людей. Наступною формою діяльності підрозділів міліції громадської безпеки є правозастосування. Цю форму слід розглядати як один з найбільш дієвих елементів механізму реалізації правових норм і прийняття державно-владних рішень в індивідуально-конкретних справах. Здійснення багатьох проголошених Конституцією та іншими нормативними актами прав і свобод людини може бути досягнуте лише за допомогою застосування відповідної правової норми. Водночас правозастосування є формою управлінської діяльності, оскільки виражається в безпосередньому впливі владних повноважень на учасників суспільних відносин. Цей вплив реалізується у вигляді правових актів, розпорядження яких є обов'язковими для виконання органами або особами, яким вони адресовані. Причому такі розпорядження забезпечуються можливістю застосування заходів державного примусу. Головними вимогами до застосування норм права є законність, обґрунтованість, доцільність і справедливість. Сутність застосування правових норм полягає в діях посадових осіб щодо зіставлення конкретного юридичного факту з відповідною правовою нормою та прийняття на цій основі державно-владних рішень. У ході правозастосування органи внутрішніх справ: а) встановлюють наявність прав та обов'язків і їхні критерії; б) визначають момент дії або факт припинення суб'єктивних прав і обов'язків; в) здійснюють контроль за правильністю набуття прав та обов'язків. Правозастосування не обов'язково є невідкладним одноразовим актом. У багатьох випадках це може бути цілий комплекс дій багатьох учасників, будь-який процес (порушення кримінальної справи, попереднє розслідування, віддання до суду, судовий розгляд, касація, виконання вироку тощо). Важливе значення при напрацюванні форм та методів діяльності підрозділів міліції громадської безпеки повинна мати правова культура їхніх працівників, оскільки саме вона тісно пов'язана з поняттям гуманізму і ґрунтується на глибокому знанні норм чинного законодавства та беззастережного їх дотримання. Через норми моралі та правову культуру працівник міліції усвідомлює, що людина є найбільшим надбанням світової цивілізації і вимагає до себе належної поваги незалежно від національності, соціального походження, майнового стану, віку, статі, освіти, політичних поглядів та інших чинників. Правозастосовча діяльність підрозділів міліції громадської безпеки за своїм змістом поділяється на регулятивну і правоохоронну. Необхідність у застосуванні закону у формі регулятивної діяльності виникає, якщо реалізація правових норм, які встановлюють суб'єктивні права та юридичні обов'язки громадян, неможлива без винесення компетентними органами відповідних владних рішень. Ця форма роботи переважно охоплює організаційні аспекти діяльності підрозділів міліції громадської безпеки. Вона забезпечує вирішення різних управлінсько-розпорядчих питань, спрямованих на виконання завдань внутрішньо-організаційного та зовнішньо-організаційного плану. Регулятивна форма потрібна для створення необхідних умов реалізації міліцією своєї компетенції, зокрема з метою забезпечення прав і свобод людини. Вона пов'язана з правомірною поведінкою суб'єктів (громадян, організацій, посадових осіб). Особливою рисою цієї форми діяльності є прийняття правозастосовчих регулятивних актів, які можуть бути спрямовані на: а) встановлення обсягу прав і свобод, що надаються людині; б) визначення підстав реалізації наданих їй прав і свобод; в) визначення порядку реалізації прав і свобод, наданих людині; г) визначення меж реалізації цих прав і свобод. Регулятивна правозастосовча діяльність необхідна для створення умов, що найбільш ефективно сприяли б реалізації прав і свобод людини та її впливу на поведінку суб'єктів у сфері забезпечення особистої свободи. Підставою для застосування заходів охоронного плану є наявність обставин негативного характеру, що перешкоджають здійсненню суб'єктивних прав або порушують їх, а також випадків відмови від виконання юридичних обов'язків. У системі гарантій прав і свобод людини правозастосування підпорядковане завданням охорони прав, тобто припиненню адміністративних проступків. Застосування юридичних норм працівниками міліції громадської безпеки здійснюється з ініціативи громадянина на основі офіційного звернення щодо реалізації або захисту прав. Проте дуже часто ініціаторами є самі органи внутрішніх справ, які у процесі повсякденної роботи виявляють факти порушень прав людини. Правоохоронна форма - найважливіша форма діяльності міліції. Вона спрямована на охорону найважливіших суспільних відносин, врегульованих нормами права, від будь-яких посягань і безпосередньо пов'язана із захистом прав і свобод людини, а також створенням найбільш сприятливих умов для їх реалізації. Особливість цієї форми діяльності полягає в тому, що вона розпочинається у разі виникнення негативних умов середовища, що провокує протиправну поведінку суб'єкта. Тоді міліції надані повноваження щодо припинення такої поведінки і застосування до нього спеціальних заходів державного примусу. Зазначені форми не можна розглядати окремо одна від одної. Вони тісно взаємопов'язані і утворюють єдиний непорушний «організм», який і повинен створити гідні умови для реалізації прав і свобод людини. Форми діяльності не є статичними, вони постійно змінюють свій зміст, набувають нових рис, оскільки кожне суспільство перебуває у постійному розвитку. Змінюються умови життя, економічний устрій, політика держави, і все це накладає свій відбиток на форми діяльності міліції. Організаційна форма потрібна для створення умов з метою забезпечення виконання правозастосовчих актів, що регламентують діяльність міліції громадської безпеки щодо забезпечення прав і свобод людини. Все це робиться для забезпечення взаємозв'язку між різними органами держави, допомагає цим органам обмінюватись позитивним досвідом для розробки найефективніших заходів, спрямованих на реалізацію прав і свобод людини, дозволяє контролювати посадових осіб на предмет виконання ними правових приписів і, нарешті, дозволяє впливати на поведінку людей при здійснені ними своїх прав та свобод і в разі порушень застосовувати ефективні засоби щодо їх усунення. Таким чином, організаційна форма реалізації прав і свобод людини виявляється у кількох аспектах. По-перше, вона створює доцільний порядок забезпечення прав людини. По-друге, забезпечує дотримання цього порядку, вдосконалює його, а у разі зміни певних умов відповідає за приведення його у відповідність з ними. По-третє, організує роботу посадових осіб міліції у сфері реалізації прав і свобод людини. Саме вона дозволяє ефективно використовувати методи й засоби з метою своєчасного реагування на негативні фактори, що ускладнюють користування особистими правами і свободами. Дії, що становлять зміст організаційної форми діяльності, можуть мати як правовий, так і неправовий характер. Їх поєднання в діяльності міліції підвищує її ефективність. До правових дій можна віднести діяльність міліції з організації та вирішення завдань, які покладені на неї, а також діяльність, що створює юридичні положення, які змінюють правові відносини або виступають необхідними факторами, що сприяють створенню позитивних правових наслідків. До неправових можна віднести організаційні заходи та матеріально-технічні операції. Організаційні заходи мають два аспекти: 1) робота, яка проводиться безпосередньо в міліції (так би мовити внутрішньоапаратна робота) - наради, підвищення культурного та освітнього рівня працівників міліції тощо; 2) робота з громадськістю - повідомлення, виступи перед широким колом населення, тематичні лекції, інспекторські перевірки, індивідуально-виховна робота і т. ін. Матеріально-технічні операції - це додаткові заходи. Вони встановлюють правила роботи з документами, технічними засобами, службовими матеріалами тощо. Превентивно-організаційні заходи, що застосовуються працівниками підрозділів міліції громадської безпеки для забезпечення прав і свобод людини, пов'язані з охороною правопорядку і виражаються в організації та здійсненні: патрульно-постової служби, індивідуальної і спеціальної профілактики, в тому числі виховної роботи, юрисдикційної діяльності. |
|
КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ... Олійник А. Ю. – професор кафедри конституційного та міжнародного права НАВС, кандидат юридичних наук, професор |
Питання для державного іспиту з Конституційного права Затверджено на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права |
|
Тараса Шевченка Юридичний факультет Кафедра конституційного та адміністративного... Укладач: доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного та адміністративного права Пришва Надія Юріївна |
Тема 2 (заняття 2). Джерела міжнародного права (2 год.) Поняття і значення джерел міжнародного права. Роль ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН у визначенні джерел міжнародного права |
|
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне... Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права |
Предмет конституційного права Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення... |
|
Семінарське заняття № Конституційне право України: поняття, система, принципи Система галузі конституційного права України. Принципи конституційного права. Конституційно-правові норми та інститути |
Питання з курсу «Міжнародне право» Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права |
|
Питання з навчальної дисципліни «МП» Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права |
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права |