9. Правові наслідки засудження особи за межами України
Вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо громадянин України, іноземець або особа без громадянства були засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили злочин на території України.
Відповідно до частини першої цієї статті рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання.
У частині 1 ст. 9 визначено сукупність умов, за яких правові наслідки вироку суду іноземної держави можуть бути враховані в Україні і які становлять зміст принципу заліку: 1) особою раніше вчинено злочин за межами України; 2) за цей злочин вона засуджена судом іноземної держави; 3) ця особа вчинила новий злочин на території України.
В окремих актах міжнародного законодавства містяться положення щодо необхідності врахування національними судами тих чи інших правових наслідків засудження особи за межами країни. Так, Рамкова Конвенція ООН проти організованої злочинності рекомендувала державам-учасницям вжити законодавчих заходів для визнання попередніх судимостей за кордоном за злочини, зазначені у цій Конвенції, «з метою встановлення злочинної кар’єри припустимого злочинця». Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків визначає порядок і умови виконання європейських судових рішень у кримінальних справах, зокрема санкцій, що включають: ув’язнення, штраф, конфіскацію, позбавлення прав. Особа, щодо якої було винесено європейське судове рішення у кримінальній справі, не може за ту саму дію переслідуватися, бути покараною чи підлягати виконанню санкції в іншій державі, якщо вона: а) виправдана; б) повністю відбула чи відбуває покарання; в) піддана помилуванню чи амністії; г) не може відбувати покарання за давністю часу; д) засуджена без призначення санкції.
Про поняття раніше засудженої особи див. коментар до статей 88-91. Особа не вважається раніше судимою, якщо: суд (у т. ч. суд іншої держави) визнав її винною без призначення покарання; особа відповідно до законодавства іноземної держави була звільнена від покарання, у т. ч. через амністію або помилування, чи відбула покарання за діяння, злочинність і караність якого усунуті законом; судимість була погашена чи знята.
Судом іноземної держави є орган, що здійснює судову владу в іншій, крім України, суверенній державі згідно з її законодавством.
Вирок суду - це рішення суду першої інстанції про винність чи невинність відданої до суду особи. Вирок також встановлює міру покарання винному та визначає інші правові наслідки визнання особи винною.
Згідно з Європейською конвенцією про міжнародну дійсність кримінальних вироків, вирок означає встановлення санкції, тобто «будь-якого покарання чи іншого заходу, застосованого до особи у зв’язку із вчиненим нею злочином судом Договірної Сторони у кримінальній справі чи в «огсіопапсе репаїе». При цьому під останнім розуміється «постанова у кримінальній справі» - будь-яке з рішень, винесених в іншій Договірній Державі та перелічених у Додатку III до цієї Конвенції» (зазначений Додаток III містить перелік постанов у кримінальній справі, які вважають за необхідне прирівняти до вироків такі країни, як: Австрія, Данія, Франція, Німеччина, Італія, Люксембург, Норвегія, Швеція, Швейцарія, Туреччина).
Проте, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків», Україна відмовлятиме у виконанні, зокрема: а) санкції за діяння, яку згідно із законодавством України за вчинення відповідного діяння призначає лише адміністративний орган; б) санкцій, винесених за відсутності підсудного,- а «огсіопапсез репаїез» Україна виконуватиме та визнаватиме за умови їх постановлення лише судовими органами.
Зазначене у ст. 9 не означає можливість врахування правових наслідків вироків, винесених Верховним Судом чи військовими трибуналами колишнього Союзу РСР і судами союзних республік, що входили до його складу, а також Міжнародним кримінальним судом, оскільки ці суди не є судами іноземної держави.
Згідно з ч. 2 ст. 9 правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при: а) кваліфікації нового злочину (наприклад, при кваліфікації за ч. 2 ст. 185 крадіжки як повторної, або при кваліфікації за ч. 2 ст. 133 зараження венеричною хворобою як такого, що вчинене особою, раніше судимою за цей злочин); б) призначенні покарання (скажімо, при призначенні покарання за сукупністю вироків (ст. 71) або як обставина, що обтяжує покарання (ч. 1 ст. 67)); в) звільненні від кримінальної відповідальності (особа, засуджена судом іноземної держави, так само, як і особа, засуджена судом України, може бути звільнена від кримінальної відповідальності за амністією чи помилуванням або за іншими підставами, передбаченими КК); г) звільненні від покарання (наприклад, при звільненні від покарання за хворобою, вагітних жінок тощо).
Правовими наслідками вироку іноземної держави, які можуть бути враховані відповідно до ст. 9, є, зокрема, рецидив злочинів, невідбуте покарання та ін. Про поняття рецидиву злочинів і невідбутого покарання див. відповідно ст. 34 і статті 71 і 82 та коментар до них. До інших правових наслідків вироку іноземної держави можна віднести: повторність і сукупність злочинів, вид і розмір призначеного покарання, зарахування у строк покарання всього періоду, впродовж якого засуджена особа фактично була позбавлена волі, порушення особою обов’язків, пов’язаних з умовно- достроковим звільненням, тощо.
Проте вказані правові наслідки можуть і не враховуватися. Як випливає із Закону України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», Україна не бере на себе зобов’язання враховувати вироки, винесені судами Азербайджану, Молдови, Вірменії, Росії, Білорусії, Таджикистану, Грузії, Туркменістану, Казахстану, Узбекистану, Киргизії при вирішенні питань про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, встановлення факту вчинення злочину повторно, порушення зобов’язань, пов’язаних з умовно-достроковим звільненням, тощо.
Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків, від 28 травня 1970 р. Ратифікована Україною 26 вересня 2002 р.
КПК України (п. 12 ст. 32).
Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 р.
Закон України «Про визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29 листопада
р.
Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків» від 26 вересня 2002 р.
Висновок КС у справі про Римський Статут № З-в/2001 від 11 липня 2001 р.
Римський статут міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 р. Підписаний від імені України 20 січня 2000 р.
Рамкова Конвенція ООН проти організованої злочинності від 21 липня 1997 р.
Інструкція про порядок виконання Європейських конвенцій з питань кримінального судочинства. Затверджена наказом МЮ, ГП, СБ, МВС, ВС, ДПА, ДДПВП від 29 червня 1999 р. N9 34/5/22/103/512/326/73.
Стаття 10. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину
Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.
Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.
Частина 1 ст. 10 конкретизує положення ст. 25 Конституції України, відповідно до якого громадянин України не може бути виданий іншій державі за жодних обставин, у т. ч. в разі вчинення ним злочину за межами України, а також поширює його на осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, якщо очікуваним наслідком видачі останніх є притягнення їх до кримінальної відповідальності та віддання до суду. У разі вчинення злочину за межами України особою без громадянства, що постійно проживає в Україні, вона може бути видана іноземній державі для здійснення щодо неї інших примусових заходів, крім притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.
При визначенні поняття «вчинення злочину за межами України» слід враховувати, що злочин вважається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, або якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України (див. коментар до ст. 6).
Частина 1 і частково ч. З ст. 10 регламентують інститут видачі (екстрадиції), а ч. 2 і частково ч. З ст. 10 - інститут передачі засудженої особи для відбування покарання в іншій державі. Положення ст. 10 щодо видачі відображають міжнародний принцип «видай або суди сам», передбачений численними міжнародними конвенціями про боротьбу з різними видами міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру.
Що стосується видачі, то з ч. З ст. 10 випливає, що іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України і перебувають на її території, якщо вони не засуджені за них на підставі КК України, можуть бути видані іноземній державі: а) для притягнення до кримінальної відповідальності або б) для віддання до суду, якщо така видача передбачена міжнародними договорами України. Притягнення їх до відповідальності за КК України не виключається, якщо їх видача не передбачена міжнародними договорами України.
Що стосується передачі для відбування покарання, то із частин 2 і 3 ст. 10 випливає, що:
іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання державі: а) громадянами якої вони не є; б) громадянами якої вони є, якщо така передача не передбачена міжнародними договорами України;
особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання іншій державі, якщо інше прямо не передбачено міжнародним договором, учасниками якого є Україна і відповідна держава;
іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України і перебувають на її території, якщо вони не засуджені за них на підставі КК України, можуть бути передані іноземній державі для відбування покарання, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.
Загалом нормативними підставами видачі (екстрадиції) та передачі злочинця, крім ст. 10 КК, є багатосторонні та двосторонні угоди про:
видачу правопорушників (такі двосторонні угоди укладені Україною з Бразилією, Індією, Панамою, Єгиптом, Іраном);
передачу засуджених осіб (такі двосторонні угоди укладені Україною з Грузією, Азербайджаном, Узбекистаном, Казахстаном, Вірменією, Китаєм, КНДР, Іраном, Таджикистаном, Туркменістаном, Лівією, Білоруссю);
правову допомогу у кримінальних справах (такі двосторонні угоди укладені Україною з Молдовою, Латвією, Грузією, Естонією, Монголією, США, В’єтнамом, Бразилією, Індією, Гонконгом, Кубою, Панамою, КНДР, Єгиптом, Іраном, Лівією), а також
окремі положення відповідних угод про боротьбу з деякими видами злочинів. Йдеться про положення відомих міжнародних конвенцій: про боротьбу з бомбовим тероризмом; про боротьбу з фінансуванням тероризму; про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден; про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації; про запобігання, а також покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів; про фізичний захист ядерного матеріалу; про охорону персоналу ООН та зв’язаного з нею персоналу; про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців; про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства; проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання; про наркотичні засоби; про психотропні речовини; про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин,- а також Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії тощо. У Декларації ООН про злочинність та громадську безпеку недвозначно вказано, що держави-члени мають передбачити ефективну процедуру видачі або переслідування осіб, які беруть участь у небезпечних транснаціональних злочинах, з тим, щоб ці особи «не знаходили собі жодного безпечного притулку».
Умова про те, що видача (передача) має бути передбачена міжнародним договором, означає, що за відсутності такого багатостороннього чи двостороннього договору видача (передача) відбутися не може (питання про неї не може бути вирішене і в дипломатичному порядку), і містить у собі інші, додаткові умови.
Умови, за яких особа може бути видана іншій державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду, і умови, за яких особа може бути передана іншій державі для відбування покарання, зазвичай є різними. Крім того, різними можуть бути і додаткові умови видачі або передачі, визначені тим чи іншим міжнародним договором України.
Так, згідно з Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р. особа може бути видана лише за такі діяння, які за законами запитуючої і запитуваної Сторін тягнуть покарання у виді позбавлення волі на строк не менше одного року або інше більш тяжке покарання, а передана для відбування покарання - якщо вона позбавлена волі на строк не менше шести місяців або до неї застосоване більш тяжке покарання.
Дещо інші умови видачі передбачені Європейською конвенцією про видачу правопорушників і Додатковими протоколами до неї. Так, видача не здійснюється, якщо злочин, у зв’язку з яким вона запитується, розглядається як: а) політичний чи пов’язаний з політичним, а так само звичайний, якщо є достатні підстави вважати, що запит на видачу зроблено з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної належності чи політичних переконань. До політичних злочинів не належать: вбивство або замах на вбивство глави держави чи члена його сім’ї; злочини проти людства, зазначені у Конвенції про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього; злочини, перелічені у ст. 50 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, ст. 51 Конвенції про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, зі складу збройних сил на морі, ст. 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни; будь-які порушення законів і звичаїв війни, крім тих, що передбачені у зазначених положеннях Женевських конвенцій; б) військовий (якщо він не є злочином за звичайним кримінальним правом. При цьому видачу за вчинення загальнокримінальних злочинів, що також є військовими злочинами, може бути здійснено Україною лише за умови, якщо особу, видача якої запитується, не буде піддано кримінальному переслідуванню за військовим правом або законом); в) фінансовий (пов’язаний з податками, зборами, митом та валютою).
Погодившись із визначеннями політичних, військових і фінансових злочинів, Україна Законом про ратифікацію даної Конвенції і Протоколів до неї залишила за собою право вирішувати в кожній окремій справі, задовольняти чи не задовольняти запит про видачу правопорушника, а також зобов’язалась здійснювати видачу лише тих осіб, які вчинили злочини, що караються позбавленням волі на строк не менше одного року або
|