6. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території' України
Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.
Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України.
Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.
Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.
Частина 1 ст. 6 містить загальне правило, відповідно до якого всі особи, незалежно від громадянства, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом {принцип територіальності). При цьому у частинах 2 і З містяться певні уточнення щодо загального правила, а в ч. 4 - виняток із нього {принцип екстериторіальності).
Правило, визначене у ч. 1 ст. 6, не означає, що всі особи, які вчинили злочини на території України, мають бути притягнуті до відповідальності незалежно від наявності законних підстав для звільнення їх від відповідальності.
До складу території України відповідно до її законодавства та міжнародних договорів належать:
а) суходіл, у т. ч. острови у відкритому морі, що належать Україні (при цьому острів - це природно утворений простір суходолу, оточений водою, який знаходиться вище рівня води під час припливу). Як частина берега розглядаються і виступаючі в море постійні портові споруди, що є складовою частиною даного порту (крім прибережних установок та штучних островів);
б) внутрішні води (визначені відповідними лініями або такі, що історично належать Україні, морські води, води портів, бухт, заток, губ і лиманів, гаваней і рейдів та інші водойми, частини вод річок, озер та інших водойм);
в) надра в межах кордонів України, у т. ч. надра під територіальним морем (на глибину, доступну для їх геологічного освоєння);
г) повітряний простір над суходолом і водним простором, у т. ч. над територіальним морем (на висоту до 100-110 км над рівнем моря);
д) територіальне море (прилеглий морський пояс) - смуга прибережних морських вод завширшки до 12 морських миль (майже 19 км), відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки;
е) континентальний шельф України (дно і надра під територіальним морем), у т. ч. континентальний шельф островів, що належать Україні (однак скелі, не придатні для підтримання життя людини або для самостійної господарської діяльності, вважаються такими, що не мають континентального шельфу).
Крім того, до території України прирівнюються певні об’єкти, що перебувають під її суверенітетом:
є) військові кораблі (військовий корабель - це судно, яке належить до військових сил певної держави, має зовнішні ознаки, що визначають національність судна, знаходиться під командуванням офіцера, який перебуває на службі уряду даної держави, і має екіпаж, підпорядкований регулярній військовій дисципліні) чи шлюпки, що ходять під прапором України, незалежно від того, знаходяться вони у відкритому морі, в територіальних водах іншої держави чи іноземному порту;
ж) військові повітряні об’єкти, які знаходяться в будь-якому місці за межами повітряного простору України;
з) невійськові кораблі чи шлюпки, що приписані до портів на території України та ходять під прапором України у відкритому морі (тобто за межами територіальних і внутрішніх вод іноземних держав);
и) невійськові повітряні об’єкти, зареєстровані в Україні, які знаходяться у відкритому повітряному просторі (тобто за межами території України або території іноземних держав).
Вчинення особою злочину у межах перелічених територіальних просторів і на територіях перелічених об’єктів є підставою для притягнення її до кримінальної відповідальності саме за КК України, а не за кримінальним законом іншої держави, незалежно від громадянства особи і від того, чи є вона, наприклад, членом екіпажу корабля або повітряного судна тощо. Це стосується і випадків зіткнення або будь-якого іншого навігаційного інциденту із судном у відкритому морі, що тягне кримінальну відповідальність капітана чи іншої особи зі складу команди судна.
Окремі міжнародні акти вносять певні уточнення до цих правил.
Наприклад, відповідно до Міжнародної конвенції про уніфікацію деяких правил про кримінальну юрисдикцію у справах про зіткнення суден та інші події, пов’язані із судноплавством, у випадку події, що тягне кримінальну відповідальність капітана або іншого службовця на судні, кримінальне переслідування може бути порушено тільки перед владою держави, під прапором якої судно перебувало в момент події (крім подій у портах, на рейдах чи у внутрішніх водах). Конвенція про відкрите море визначає: капітан судна, що плаває під прапором певної держави, який не надав допомоги на морі, до кримінальної відповідальності може бути притягнутий тільки владою держави прапора або тієї держави, громадянином якої він є. Місцем вчинення такого злочину є тільки «відкрите море» - усі частини моря, що не є ні територіальним морем, ні внутрішніми водами якої-небудь держави. Конвенція ООН з морського права визначила, що особа, яка займається несанкціонованим віщанням з відкритого моря, може бути притягнута до^відповідальності в суді: а) держави прапора судна; б) держави реєстрації установки; в) держави, громадянином якої є ця особа; г) будь-якої держави, де можуть прийматися передачі; або д) держави, радіозв’язку якої чиняться перешкоди. Конвенція РЄ про захист навколишнього середовища за допомогою кримінального права передбачила обов’язок встановити юрисдикцію щодо відповідних злочинів, якщо вони вчинені: а) на її території; або Ь) на борту корабля чи повітряного судна, зареєстрованого на території Сторони або ходить під її прапором, або с) її громадянином, якщо злочин караний відповідно до кримінального права там, де він був вчинений, або якщо місце вчинення злочину не знаходиться під якою-небудь територіальною юрисдикцією.
Згідно з Конвенцією про злочини та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна, злочини, вчинені на повітряному судні, що належить державі - учасниці Конвенції, крім судна, що використовується на військовій, митній і поліцейській службі, з метою видачі розглядаються як такі, що були вчинені на території держави реєстрації повітряного судна. Тобто у певних випадках кримінальна юрисдикція України поширюється і на злочини, вчинені на борту невійськових повітряних об’єктів, зареєстрованих в Україні, які знаходяться у польоті над територією інших держав. Винятками
із цього правила згідно із зазначеною Конвенцією є випадки, коли злочин: а) має наслідки на території іншої держави; б) вчинено громадянином цієї держави чи особою, що постійно проживає на її території або відносно таких осіб; в) спрямований проти безпеки цієї держави; г) полягає у порушенні діючих у цій державі правил польотів чи маневрування повітряних суден; д) здійснення юрисдикції є необхідним для забезпечення зобов’язання цієї держави відповідно до багатосторонньої міжнародної угоди.
Що стосується виключної (морської) економічної зони України (її ширина становить 200 морських миль, або близько 320 км, відлічених у такий самий спосіб, як і територіальне море), то вона, згідно з цією ж Конвенцією, прирівнюється до території України, але не у всіх випадках. Підставою для притягнення особи, незалежно від громадянства, до кримінальної відповідальності за КК України є вчинення нею у межах вказаної зони лише певних видів злочинів (наприклад, пов’язаних з порушенням митних, фіскальних, санітарних та імміграційних правил, правил стосовно безпеки експлуатації штучних островів, установок і споруд, правил рибальства та інших правил, спрямованих на збереження живих ресурсів).
Особливий правовий режим мають місця перебування науково-дослідних антарктичних станцій (Україна має одну таку станцію - «Академік Вернадський»), території дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном, автомашини послів під прапором України, місця розташування військових частин України на території інших країн, космічний простір, включаючи Місяць, космічні та деякі інші об’єкти. Ці об’єкти не перебувають під суверенітетом України. Наша держава лише має право щодо проведення на них окремих видів діяльності, а на території дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном діє принцип імунітету території, який означає заборону здійснення на цій території слідчих дій без дозволу керівника представництва (установи). Злочин, вчинений на цих територіях (об’єктах), тягне відповідальність за КК України відповідно до правил, встановлених у його статтях 7 і 8.
Згідно з ч. 2 ст. 6 для того, щоб злочин вважався вчиненим на території України, достатньо, щоб його було:
почато і закінчено на території України;
почато, продовжено і закінчено або припинено на території України;
почато на території України, а продовжено, закінчено або припинено за її межами;
почато і продовжено на території України, а закінчено або припинено за її межами;
почато на території України, продовжено за її межами, а закінчено або припинено знову на території України;
почато і продовжено за межами України, а закінчено або припинено на території України;
почато за межами України, продовжено на її території, а закінчено або припинено знову за межами України тощо.
Початком вчинення злочину слід вважати вчинення діяння, яке може бути кваліфіковане як готування до того чи іншого злочину (крім злочину невеликої тяжкості), замах на нього, або, якщо злочин не має стадій готування та замаху,- безпосередній початок вчинення діяння, яке може бути кваліфіковане як злочин.
Під продовженням злочину тут розуміється вчинення діяння, характерного для триваючого чи продовжуваного злочину, а під припиненням злочину - припинення триваючого чи продовжуваного злочину.
Про час вчинення закінченого злочину див. коментар до ст. 4.
Відповідно до ч. З ст. 6 злочин вважається вчиненим на території України у разі, якщо: а) злочин було почато, продовжено або закінчено на території України його виконавцем або хоча б одним із співвиконавців незалежно від їх загальної кількості - при простій формі співучасті, а також при вчиненні злочину організованою групою чи злочинною організацією; б) виконавець (виконавці) злочину діяв за межами України, але принаймні один із його інших співучасників - організатор, підбурювач або пособник - діяв на території України - при співучасті з розподілом ролей.
Дипломатичними представниками іноземних держав є глави дипломатичних представництв і члени дипломатичних представництв інших держав в Україні. Вони підлягають кримінальній юрисдикції України лише у разі чітко висловленої згоди на це акредитуючої держави. Вказану згоду на притягнення однієї із вказаних осіб до кримінальної відповідальності держава висловлює позбавленням її імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування.
Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. (ратифікована УРСР 11 лютого 1964 р.), правом дипломатичного імунітету в Україні користуються: а) дипломатичні агенти - глави дипломатичних представництв та члени дипломатичного персоналу представництв (ст. 31); б) дипломатичні кур’єри (ст. 27);
в) члени сімей дипломатичних агентів, які проживають разом з ним і не є громадянами держави перебування (ст. 37); г) члени адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва і члени їхніх сімей, які проживають разом з ними і не є громадянами держави перебування або не проживають у ній постійно (ст. 37); д) члени обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, які не є громадянами держави перебування або не проживають у ній постійно - тільки щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх обов’язків (ст. 37); є) домашні працівники співробітників дипломатичних представництв, які не є громадянами держави перебування або не проживають у ній постійно - тільки у тій мірі, в якій це допускає держава перебування (ст. 37). Відповідно ж до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого указом Президента України від 10 червня 1993 р. № 198/93, імунітет може бути надано працівникам дипломатичних представництв з огляду на принцип взаємності. При цьому належність до осіб, які користуються зазначеними в цьому Положенні привілеями та імунітетами, за винятком дипломатичних і консульських кур’єрів та осіб, які перебувають в Україні транзитом, посвідчується документами, що видаються Міністерством закордонних справ України; е) дипломатичні агенти, що проїжджають через територію України, яка видала їм візи, якщо такі необхідні, або перебувають на цій території, слідуючи для заняття свого посту або повертаються на цей пост чи у свою державу - тільки у межах, необхідних для забезпечення їх проїзду чи повернення. Це саме стосується будь-яких членів їх сімей, які супроводжують дипломатичних агентів або ж слідують окремо, щоб приєднатися до них чи повернутися до своєї держави (ст. 40).
До інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами не є підсудними у кримінальних справах судам України у разі вчинення ними злочину на території України, належить ще значна кількість осіб. Зокрема, правом дипломатичного імунітету в Україні також користуються:
згідно з Віденською конвенцією про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. (ратифікована УРСР 24 квітня 1963 р.): виконуючі обов’язки глав консульських установ (ст. 15); консульські кур’єри (ст. 35); консульські посадові особи - будь-які особи, включаючи глав консульських установ, при цьому консульські посадові особи, які є громадянами України або постійно проживають в Україні - тільки щодо офіційних дій, що вчинюються ними при виконанні своїх функцій (статті 41-44, 71); консульські службовці - будь-які особи, що виконують адміністративні чи технічні обов’язки у консульській установі (статті 42-44); працівники консульської установи - будь-які особи, що виконують обов’язки по обслуговуванню консульської установи (ст. 44); члени сімей працівників консульських установ, які проживають разом з ними, а також їх приватні домашні працівники (ст. 53); консульські посадові особи, що слідують до місця призначення або повертаються на свій пост, або повертаються в державу, яку вони представляють, і проїжджають через територію або перебувають на території України, яка видала їм візи, якщо такі необхідні, або,- тільки у межах, необхідних для забезпечення їх проїзду чи повернення. Це саме стосується членів їх сімей, які проживають разом з ними і слідують з консульськими посадовими особами або ж окремо, щоб приєднатися до них чи повернутися до своєї держави (ст. 54). Усі перелічені вище особи позбавляються імунітету, якщо вони у державі перебування займаються приватною діяльністю з метою отримання доходів (ст. 57); почесні консульські посадові особи (статті 58, 63); працівники консульських установ, які є громадянами держави перебування або постійно проживають у ній, і члені їх сімей, а також члени сімей працівників консульських установ і приватні домашні працівники, які є громадянами держави перебування або постійно проживають у ній,- тільки тією мірою, якою це допускає держава перебування (ст. 71).
На сьогодні є чинними консульські конвенції, укладені: а) Радянським Союзом з Великобританією, Єменом, Монголією, Норвегією, Сомалі, США, Францією, Швецією, Японією, а також б) після 1991 р. Україною з Азербайджаном, Болгарією, В’єтнамом, Грузією, Італією, Північною Кореєю, Китаєм, Кубою, Лівією, Литвою, Македонією, Молдовою, Польщею, Росією, Румунією, Туреччиною, Туркменистаном, Узбекистаном, Угорщиною, деякими іншими державами;
згідно з Конвенцією про спеціальні місії від 8 грудня 1969 р. (Україна приєдналась до Конвенції 14 лютого 1993 р.): кур’єри спеціальної місії (ст. 28); представники посилаючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу (ст. 31); члени адміністративно-технічного персоналу спеціальної місії (ст. 36); члени обслуговуючого персоналу спеціальної місії - щодо дій, вчинених ними при виконанні службових обов’язків (ст. 37); приватний обслуговуючий персонал спеціальної місії - тією мірою, якою це допускає приймаюча сторона (ст. 38); члени сімей представників посилаючої сторони в спеціальній місії, сімей членів її дипломатичного персоналу і сімей членів адміністративно-технічного персоналу спеціальної місії, які супроводжують таких членів спеціальної місії - якщо вони не є громадянами приймаючої держави або не проживають у ній постійно (ст. 39); представники посилаючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу, які є громадянами приймаючої сторони або постійно в ній проживають - щодо дій, вчинюваних ними при виконанні своїх функцій (ст. 40); представники посилаючої держави у спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу, які проїжджають через територію України або перебувають на цій території, направляючись для здійснення своїх функцій або повертаючись у посилаючу державу - тільки у межах, необхідних для забезпечення проїзду або повернення. Це саме стосується будь-яких членів їх сімей, які супроводжують зазначених осіб або ж слідують окремо, щоб приєднатися до них чи повернутися до своєї держави (ст. 42);
-
згідно з міжнародними договорами, які передбачають надання права дипломатичного імунітету главам, членам і персоналу представництв іноземних держав у міжнародних організаціях і посадовим особам цих організацій:
згідно з Конвенцією про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй від 13 лютого 1946 р. (УРСР приєдналась до Конвенції 20 листопада 1953 р.): кур’єри Об’єднаних Націй (розділ 10); представники (усі делегати, їх заступники, радники, технічні експерти і секретарі делегацій) членів ООН у головних та допоміжних органах ООН і на конференціях, що скликаються Об’єднаними Націями, при виконанні ними службових обов’язків і під час поїздок до місця засідання і назад - щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо дій, вчинених ними як представниками. Ці положення є недійсними щодо взаємовідносин між представниками і владою держав, громадянами яких вони є або були (розділ 11); посадові особи Об’єднаних Націй - тільки щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо дій, вчинених ними як посадовими особами (розділ 18); Генеральний секретар і усі помічники Генерального секретаря, їхні дружини і неповнолітні діти - у межах, що згідно з міжнародним правом надаються дипломатичним представникам (розділ 19); експерти у відрядженнях у справах Об’єднаних Націй - щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо дій, вчинених ними при виконанні службових обов’язків (розділ 22);
згідно зі Статутом Міжнародного агентства з атомної енергії від 26 жовтня 1956 р. (ратифікований УРСР 2 квітня 1957 р.), Угодою між Україною та Міжнародним агентством з атомної енергії про застосування гарантій у зв’язку з Договором про не- розповсюдження ядерної зброї, від 23 вересня 1996 р. (Угода-1) (ратифікована Україною 17 грудня 1997 р.) та Угодою про привілеї та імунітети Міжнародного агентства з атомної енергії від 1 липня 1959 р. (Угода-2), на яку зроблено відсилання в Угоді-1: кур’єри Агентства (розділ 11 Угоди-2); представники держав - членів Агентства (всі керуючі, представники, заступники, радники, технічні експерти і секретарі делегацій) (ст. XV Статуту, розділ 12 Угоди-2); інспектори та інші посадові особи Агентства - щодо сказаного або написаного ними та всіх дій, вчинених ними як посадовими особами (ст. 10 Угоди-1, розділ 18 Угоди-2); Генеральний директор Агентства, посадові особи, що виконують його обов’язки в його відсутність, а також заступники Генерального директора та посадові особи Агентства, що мають еквівалентний ранг, їх дружини і неповнолітні діти - у межах імунітету, який надається згідно з міжнародним правом дипломатичним представникам (розділ 20 Угоди-2); експерти, що працюють у комітетах Агентства або перебувають у відрядженнях від Агентства, у т. ч. як інспектори,- щодо сказаного, написаного або вчиненого ними при виконанні своїх офіційних функцій (розділ 23 Угоди-2);
згідно з Конвенцією про привілеї та імунітети Дунайської Комісії від 15 травня 1963 р. (ратифікована УРСР 14 грудня 1963 р.): представники держав у Комісії та їх заступники під час їх перебування у зв’язку з діяльністю Комісії на території однієї зі Сторін, крім випадків, коли вони є громадянами цієї Сторони,- у межах імунітету, який надається у даній державі дипломатичним представникам (ст. IV); радники та експерти держав - учасниць Конвенції під час їх перебування у зв’язку з діяльністю Комісії на території однієї зі Сторін, крім випадків, коли вони є громадянами цієї Сторони (ст. IV); посадові особи Комісії на території кожної держави - учасниці Конвенції (ст. V); Директор Секретаріату і Робочого апарату Комісії та його помічники - у межах імунітету, який надається у цій державі дипломатичним представникам (ст. V);
згідно з Конвенцією про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН від 21 листопада 1947 р. (СРСР приєднався до Конвенції 10 січня 1966 р.): кур’єри спеціалізованих установ ООН (розділ 12); представники членів спеціалізованих установ у засіданнях, що ними скликаються,- при виконанні ними своїх обов’язків та при поїздках до місця засідань і назад (розділи 13 і 14); посадові особи спеціалізованих установ - щодо сказаного чи написаного ними, а також дій, вчинених ними як посадовими особами (розділ 19); головний адміністратор і посадові особи, що виконують його обов’язки за його відсутності, а також їхні дружини і неповнолітні діти - у межах імунітету, який надається згідно з міжнародним правом дипломатичним представникам (розділ 21); голова Конференції і члени Виконавчої ради ЮНЕСКО, а також їхні заступники і радники (Додаток IV); заступник Генерального директора ЮНЕСКО, його дружина і неповнолітні діти - у межах імунітету, який надається згідно з міжнародним правом дипломатичним представникам (Додаток IV); експерти (крім посадових осіб, про яких йдеться у розділах 19 і 21), що працюють у комітетах або виконують доручення ЮНЕСКО - щодо сказаного чи написаного, а також вчиненого ними при виконанні службових обов’язків (Додаток IV);
згідно з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. (ратифікований УРСР 19 жовтня 1973 р.): члени Комітету з прав людини і спеціальних погоджувальних комісій - у межах імунітету, який надається експертам, що направляються Організацією Об’єднаних Націй у відрядження, як це передбачено у відповідних розділах Конвенції про привілеї та імунітети ООН (ст. 43);
згідно з Угодою про правоздатність, привілеї, імунітети Міжнародної організації космічного зв’язку «Інтерсупутник» від 20 вересня 1976 р. (ратифікована СРСР
грудня 1976 р.): представники членів «Інтерсупутника» у Раді, а також члени їхніх сімей, що проживають разом з ними,- у межах імунітету, що надається дипломатичним представникам (ст. 3); інші представники (члени делегацій на сесіях Ради, члени Ревізійної комісії, глави і члени делегацій на нарадах, радники та експерти делегацій) - щодо дій, які можуть бути ними вчинені як представниками (ст. 3); визначені Радою категорії персоналу Дирекції - щодо дій, які можуть бути вчинені ними як посадовими особами (ст. 4); Генеральний директор та його заступник - у межах імунітету, який надається згідно з міжнародним правом дипломатичним представникам (ст. 4);
згідно з Протоколом про привілеї та імунітети Міжнародної організації морського супутникового зв’язку (ІНМАРСАТ) від 1 грудня 1981 р. (набрав чинності для СРСР ЗО липня 1983 р.): члени персоналу - щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх офіційних функцій, крім випадків порушення правил дорожнього руху (ст. 7); Генеральний директор, за винятком випадків порушення правил дорожнього руху при керуванні ним транспортним засобом (ст. 8); представники Сторін, за винятком випадків порушення правил дорожнього руху при керуванні ним транспортним засобом (ст. 9); представники учасників і представники учасника Сторони штаб-квартири при виконанні ними своїх офіційних функцій, за винятком випадків порушення правил дорожнього руху при керуванні ним транспортним засобом (ст. 10); експерти - щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх офіційних функцій, за винятком випадків порушення правил дорожньогаруху при керуванні ним транспортним засобом (ст. 11);
згідно з Конвенцією проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (ратифікована Україною 26 січня 1987 р.): члени Комітету проти катувань і спеціальних погоджувальних комісій - у межах імунітету, що надається експертам, що діють за завданням ООН, як це передбачено у відповідних розділах Конвенції про привілеї та імунітети ООН (ст. 23);
згідно зі Статутом Ради Європи від 5 травня 1949 р. (Україна приєдналась до Статуту 31 жовтня 1995 р.), Генеральною угодою про привілеї та імунітети Ради Європи від 2 вересня 1949 р., Протоколом до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи від 6 листопада 1952 р. (Україна приєдналась до Угоди і до Протоколу
жовтня 1996 р.), а також Шостим протоколом до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи від 5 березня 1996 р. (ратифікований Україною 15 травня 2003 р.), Протоколом № 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від
травня 1994 р. (ратифікований Україною 17 липня 1997 р.): представники держав - членів РЄ (делегати, їх заступники, радники, технічні експерти і секретарі делегацій) в Комітеті Міністрів, якщо вони не є громадянами України,- щодо сказаного чи написаного, а також вчиненого ними в офіційній якості (статті 9, 12 Угоди); представники, присутні на нарадах заступників міністрів - щодо сказаного чи написаного, а також вчиненого ними в офіційній якості (ст. 2 Протоколу); представники в Консультативній асамблеї та їх заступники - щодо сказаного ними або голосування при виконанні ними своїх обов’язків (ст. 40 Статуту, ст. 14 Угоди), а під час сесій Асамблеї, незалежно від того, чи є вони членами парламенту: а) на своїй національній території - у межах імунітету, що надається членам парламенту цих держав; б) на території інших держав-членів - імунітетом від арешту та судового переслідування. Проте імунітет не надається, якщо вони захоплені на місці вчинення злочину, під час замаху на нього або щойно після його вчинення (ст. 15 Угоди); усі інші представники, присутні на нарадах, що скликаються Радою Європи і проводяться у період між засіданнями Комітету Міністрів, і заступники міністрів. Проте імунітет не надається, якщо вони захоплені на місці вчинення правопорушення, під час замаху на нього або щойно після його вчинення (ст. 2 Протоколу); Генеральний секретар і заступник Генерального секретаря, їх дружини і неповнолітні діти - у межах імунітету, який надається згідно з міжнародним правом дипломатичним представникам (ст. 16 Угоди); інші посадові особи Ради Європи (згідно зі списком, складеним Генеральним секретарем і доведеним до відома Уряду України) - щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо усіх дій, вчинених ними як посадовими особами і в рамках їх повноважень (ст. 18 Угоди); постійні представники Членів Ради Європи - при виконанні своїх обов’язків і під час поїздок на наради та назад - у межах імунітету, який звичайно надається дипломатичним посланникам відповідного рангу (ст. 4 Протоколу); судді, Секретар Європейського суду та його заступник, а також їхні дружини (чоловіки) та малолітні діти - у межах імунітету, який звичайно надається дипломатичним посланникам відповідного рангу (статті 1, 5 Шостого протоколу, ст. 51 Протоколу № 11);
згідно з Європейською конвенцією про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, від 26 листопада 1987 р. (ратифікована Україною 24 січня 1997 р.): члени та експерти Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню,- щодо висловлених ними думок або підготовлених матеріалів і всіх дій, здійснених ними в офіційній якості (Додаток до Конвенції);
згідно з Конвенцією про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення від 13 січня 1993 р. (ратифікована Україною 16 жовтня 1998 р.): делегати держав-учасниць, а також їх заступники та радники, представники, призначені до Виконавчої ради, а також їх заступники та радники, Гене- ральний директор та персонал Організації із заборони хімічної зброї (п. 49); члени інспекційної групи - інспектори та помічники інспекторів, а також спостерігачі - у межах імунітету, що надається дипломатичним агентам згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини (пункти 11,15 Додатка з перевірки);
згідно з Угодою між Кабінетом Міністрів України та Організацією економічного співробітництва та розвитку щодо привілеїв, імунітетів та пільг, наданих Організації, від 19 грудня 1997 р. (ратифікована Україною 7 липня 1999 р.): представники членів Організації та учасників, що не є членами, які акредитовані при Організації або беруть участь у роботі зібрання, що скликається Організацією (всі делегати, особи, які їх заміщують, радники, технічні експерти і секретарі делегацій) - при виконанні своїх функцій на території України і під час проїзду до місця проведення зустрічі і назад - у межах імунітету, яким користуються дипломатичні агенти прирівняного рангу (ст. 11); посадові особи Організації (згідно зі списком, який подається Урядові України) - щодо дій, вчинюваних відповідно до їхніх службових обов’язків (ст. 12); Генеральний секретар Організації та йогоЛї подружжя, а також їхні діти віком до 18 років - у межах імунітету, який надається головам дипломатичних місій, акредитованих в Україні (ст. 13); заступник, помічники Генерального секретаря, їхні подружжя та діти віком до 18 років - у межах імунітету, який надається членам дипломатичних місій, акредитованих в Україні відповідного рангу (ст. 13); експерти, які виконують функціональні обов’язки для Організації в Україні,- щодо письмових або усних заяв, а також всіх дій під час виконання службових функцій (ст. 14);
згідно з Основною Угодою про співробітництво між Дитячим Фондом Організації Об’єднаних Націй та Урядом України від 7 вересня 1998 р. (ратифікована Україною 21 вересня 1999 р.): керівник Відділення ЮНІСЕФ та інші старші посадові особи - у межах імунітету, який надається співробітникам дипломатичних місій відповідного рангу (ст. XIII); інші посадові особи ЮНІСЕФ - щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо дій, вчинених ними як посадовими особами (ст. XIII); експерти, які виконують доручення ЮНІСЕФ,- у межах, визначених у розділах 22 і 23 статті VI Конвенції про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй або у межах, які можуть надаватися за домовленістю між ЮНІСЕФ та Україною (ст. XIV); особи, що надають послуги для ЮНІСЕФ - щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо дій, вчинених ними під час надання послуг для ЮНІСЕФ (ст. XV);
згідно з Угодою між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців від 23 вересня 1996 р. (ратифікована Україною 21 жовтня 1999 р.): кур’єри Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ) (ст. 9); представник (посадова особа, яка очолює Представництво УВКБ у державі), його заступники та інші посадові особи УВКБ, їх подружжя та особи, що перебувають на їх утриманні,- у межах імунітету, що надається дипломатичним представникам згідно з міжнародним правом. При цьому посадові особи УВКБ, що є громадянами держави перебування чи постійно проживають у ній, користуються лише такими імунітетами, які передбачені для них Конвенцією про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй (ст. 10); особи, які приймаються на службу на місці і які надають послуги УВКБ за винагороду,- щодо висловленого чи написаного ними та всіх дій, вчинених ними як посадовими особами (ст. 11); експерти, які перебувають у відрядженнях у справах УВКБ - щодо висловленого чи написаного ними та дій, вчинених ними під час виконання службових обов’язків (ст. 12);
згідно з Гельсінським договором з відкритого неба від 24 березня 1992 р. (ратифікований Україною 2 березня 2000 р.): члени персоналу (згідно зі списком), який виконує обов’язки, пов’язані зі здійсненням спостережних польотів відповідно до Договору про відкрите небо, на весь період з моменту прибуття на територію України і до вибуття з неї та в подальшому - під час здійснення своїх офіційних функцій (ст. XIII); члени вказаного персоналу, які прямують транзитом через територію України, і члени їхніх сімей, якщо вони проживають разом з ними, не є громадянами України і супроводжують зазначених осіб або прямують окремо, щоб приєднатися до них чи повернутися до своєї держави,- під час проїзду (ст. XIII);
згідно зі Статутом Організації Чорноморського Економічного Співробітництва від 5 червня 1998 р. (ратифікований Україною 19 березня 1999 р.) і Додатковим протоколом про привілеї та імунітети Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (ратифікований Україною 6 липня 2000 р.): представники держав - членів ЧЕС (всі делегати, заступники делегатів, радники, технічні експерти і секретарі національних делегацій, які беруть участь у роботі ЧЕС та її органів), які мають дипломатичний ранг, їх дружини і родичі, які перебувають на їхньому утриманні - у межах імунітету, що надається дипломатичним представникам відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини та Конвенції про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй. При цьому представники держав - членів ЧЕС, що є громадянами або постійно проживають у приймаючій державі, користуються імунітетом тільки щодо офіційних дій, здійснюваних на виконання своїх функцій (ст. 28 Статуту, ст. 12 Протоколу); працівники Постійного міжнародного секретаріату (ПМС) ЧЕС (згідно зі списком, складеним Генеральним Секретарем ПМС ОЧЕС і доведеним до відома Уряду України) - щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх службових обов’язків на посаді та в межах їхніх повноважень. При цьому працівники ПМС, які є громадянами або мають постійне місце проживання в державі перебування ПМС, користуються імунітетом тільки щодо дій, вчинених ними під час виконання своїх функцій (статті 16, 18 Протоколу); Генеральний секретар ПМС та його заступники, їхні дружини та родичі, що перебувають на їхньому утриманні,- у межах, що надаються дипломатичним представникам відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини (ст. 17 Протоколу);
згідно з Угодою між Урядом України і Міжнародною організацією з міграції щодо статусу Міжнародної організації з міграції в Україні та співробітництва у сфері міграції (ратифікована Україною 13 липня 2000 р.): персонал МОМ - у межах імунітету, що надається персоналу спеціалізованих установ ООН на підставі Конвенції про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН (ст. 4);
згідно з Угодою з адаптації Договору про звичайні збройні сили в Європі від 19 листопада 1999 р. (ратифікована Україною 21 вересня 2000 р.): інспектори і члени екіпажів транспортних засобів - у межах імунітету, що надається дипломатичним агентам згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини (ст. 27);
згідно з Угодою про створення Українського науково-технологічного центру від 25 жовтня 1993 р. (згода на обов’язковість її для України надана згідно із Законом від 15 березня 2001 р.): співробітники Сторін (України, Канади, Сполучених Штатів Америки та Швеції), які перебувають в Україні у зв’язку з проектами і діяльністю
УНТЦ,- у межах імунітету, еквівалентному тому, який надається адміністративному та технічному персоналові згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини (ст. XII); персонал УНТЦ - щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо дій, вчинених під час виконання службових обов’язків (ст. XII); представники Сторін в Адміністративній раді, Виконавчий директор та заступники Виконавчого директора - у межах імунітету, який надається представникам держав-членів і виконавчим керівникам міжнародних організацій відповідно до норм міжнародного права (ст. XII); інші, крім співробітників і представників Сторін, особи, які перебувають в Україні у зв’язку з проектами та діяльністю Центру,- щодо сказаного чи написаного ними, а також щодо дій, вчинених під час виконання службових обов’язків (ст. XII);
згідно з Угодою про привілеї та імунітети Комісії із захисту Чорного моря від забруднення від 28 квітня 2000 р. (ратифікована Україною 15 травня 2003 р.) та Конвенцією про захист Чорного моря від забруднення (ратифікована Україною 4 лютого 1994 р.): представники Договірних Сторін та Голова Комісії із захисту Чорного моря від забруднення (ст. 11 Угоди, ст. XVII Конвенції); посадові особи Секретаріату - Виконавчий директор та інші призначені Комісією посадові особи, на яких поширюється положення про службовий персонал, прийняте Комісією,- щодо усього сказаного, написаного і вчиненого ними під час виконання службових обов’язків або в ході офіційного листування і підготовки службових документів (ст. 12 Угоди);
згідно з Протоколом про привілеї та імунітети Міжурядової організації міжнародних залізничних перевезень, який є додатком до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 9 травня 1980 р. (Україна приєдналась до Конвенції 5 червня 2003 р.): представники держав-учасниць при виконанні своїх функцій і під час поїздок у службових справах - щодо дій, вчинених при виконанні обов’язків (ст. З Протоколу); працівники Міжурядової організації міжнародних залізничних перевезень - при виконанні ними своїх функцій, крім випадків, коли ними порушуються правила руху транспортних засобів (ст. 4 Протоколу); експерти, запрошені Організацією,- при виконанні ними своїх функцій, крім випадків, коли ними порушуються правила руху транспортних засобів (ст. 5 Протоколу);
згідно з Угодою про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду від 10 вересня 2002 р. (Україна приєдналась до Угоди 18 жовтня 2006 р.): представники держав - учасниць Римського статуту Міжнародного кримінального суду, що беруть участь у засіданнях Асамблеї та її допоміжних органів, представники інших держав, які можуть брати участь у засіданнях Асамблеї та її допоміжних органів як спостерігачі відповідно до пункту 1 статті 112 Статуту, і представники держав і міжурядових організацій, запрошених на засідання Асамблеї та її допоміжних органів, під час виконання своїх службових функцій та під час проїзду до місця засідання й назад - імунітетом від будь-яких процесуальних дій стосовно сказаного або написаного й усього здійсненого ними в службовому порядку, причому цей імунітет продовжує діяти й після того, як відповідні особи припинили виконувати функції представників (ст. 13 Угоди).
Нарешті, відповідно до ст. 12 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20 квітня 1959 р. (ратифікована Україною 16 січня 1998 р.), імунітет має також свідок або експерт незалежно від громадянства, який постає перед судовими органами запитуючої Сторони за повісткою про виклик до суду. Він не може ні притягуватися до відповідальності, ні утримуватися під вартою, ні підлягати ніякому іншому обмеженню його особистої свободи на території цієї Сторони за діяння або обвинувальні вироки, які передували його від’їзду з території запитуваної Сторони.
Особа, незалежно від громадянства, яка викликана в судові органи запитуючої Сторони для того, щоб відповідати за діяння, які є предметом кримінального переслідування, порушеного проти неї, не може ні притягуватися до відповідальності, ні утримуватися під вартою, ні підлягати ніякому іншому обмеженню її особистої свободи за діяння або обвинувальні вироки, які передували її від’їзду з території запитуваної Сторони і які не зазначені у повістці про виклик до суду.
Крім перелічених, існують і деякі інші категорії осіб, які користуються імунітетом, схожим на дипломатичний. Це, зокрема:
військовослужбовці, які входять до складу з’єднань та військових частин Чорноморського флоту Російської Федерації, дислокованих на території України, а також члени їхніх сімей, які є громадянами Росії,- якщо вчинений ними злочин є злочином, спрямованим проти Російської Федерації, або проти осіб, які входять до складу військових формувань або членів їхніх сімей - громадян Росії, а так само вказані військовослужбовці - якщо злочин вчинено під час виконання службових обов’язків у місцях дислокації військових формувань (ст. 19 Угоди між Російською Федерацією та Україною про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, від 28 травня 1997 р. (ратифікована Україною 24 березня 1999 р.);
військовослужбовці польської національної складової частини спільного україно- польського військового миротворчого батальйону,- якщо вчинений ними злочин пов’язаний з виконанням службових обов’язків і спрямований виключно проти майна або безпеки Польщі або виключно проти особи або майна іншого члена збройних сил Польщі чи їх цивільного персоналу (ст. 5 Угоди між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій (ратифікована Україною 6 квітня 2000 р.).
Згідно з Угодою між Урядом Угорської Республіки, Урядом Румунії, Урядом Словацької Республіки та Кабінетом Міністрів України стосовно створення багатонаціонального інженерного батальйону, від 18 січня 2002 р. (ратифікована Україною 22 листопада
р.), питання, не передбачені цією Угодою, є предметом Угоди між державами - членами Організації Північноатлантичного Договору та іншими державами, які беруть участь у програмі «Партнерство заради миру», щодо статусу їхніх збройних сил, від 19 червня 1995 р. (ратифікована Україною 2 березня 2000 р.) та Додаткового меморандуму до неї. Остання ж відсилає до Угоди між Сторонами Північноатлантичного Договору щодо статусу їх збройних сил від 19 червня 1951 р., згідно з статтею VII якої: 1) військові власті держави, що відправляє (договірна Сторона, якій належать війська), мають право здійснювати кримінальну юрисдикцію відповідно до свого військового закону всередині держави, що приймає (договірна Сторона, на території якої війська розміщені чи будуть зупинятися, чи перетинати транзитом); 2) власті ж держави, що приймає, повинні здійснювати юрисдикцію над військовослужбовцями чи особами цивільного складу, а також членами їх сімей щодо правопорушень, здійснених на її території, і карати відповідно до свого закону.
Водночас, щодо правопорушень, що впливають на безпеку держави (а саме: державної зради, саботажу, шпигунства чи порушення будь-якого закону, що має відношення до державних таємниць чи до таємниць, що стосуються національної оборони цієї держави), то: 1) військові власті держави, що відправляє, мають право здійснювати виключну юрисдикцію над особами та карати їх відповідно до свого військового закону, а не закону держави, що відправляє; 2) власті держави, що приймає, мають право здійснювати виключну юрисдикцію над військовослужбовцями чи особами цивільного складу та членами їх сімей, і карати відповідно до свого закону, а не закону держави, що відправляє.
У випадках, коли право здійснення юрисдикції є паралельним, повинні застосовуватись такі правила: 1) військові власті держави, що відправляє, мають першочергове право здійснення юрисдикції над військовослужбовцями чи особами цивільного складу стосовно правопорушень, вчинених: а) особою проти власності чи безпеки даної держави;
б) особою проти особи чи власності іншого військовослужбовця або члена цивільного складу даної держави, або члена їх сімей; в) при виконанні службових обов’язків; 2) у випадку будь-якого іншого правопорушення власті держави, що приймає, мають першочергове право на здійснення юрисдикції; 3) якщо держава, маючи першочергове право, вирішує не здійснювати юрисдикцію, вона повинна сповістити власті іншої держави так швидко, як це можливо.
Принцип екстериторіальності відповідно до законів та міжнародних договорів України може поширюватися і на інших осіб (на інші категорії військовослужбовців, на журналістів, представників певних міжнародних організацій тощо). Найбільш повний перелік таких осіб можна визначити на основі з’ясування змісту відповідних міжнародних договорів (див. нормативно-правові акти до цієї статті).
Випадки позитивного вирішення дипломатичним шляхом питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників у світовій практиці мають місце. Міжнародні договори містять для цього відповідні підстави. Наприклад, відповідно до Конвенції про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй імунітет від кримінальної відповідальності посадовим особам ООН надається не для їх особистої користі, а в інтересах Організації. Тому Генеральний секретар ООН має право і обов’язок відмовитися від імунітету, що наданий будь-якій посадовій особі, якщо імунітет заважає відправленню правосуддя і від нього є можливість відмовитися без шкоди для інтересів ООН. Подібні положення містяться і в інших міжнародних договорах України.
Якщо ж іноземна держава чи міжнародна організація не вважає за можливе притягнення її дипломатичного представника чи іншої особи із числа перелічених вище до кримінальної відповідальності за КК України, така особа може бути визнана Україною регзопа поп §гаїа, що тягне видворення її за межі України у порядку, встановленому Законом України «Про правовий статус іноземців», і, за рішенням компетентних органів держави її громадянства, притягнута до кримінальної відповідальності за кримінальним законом цієї держави.
Положення ч. 4 ст. 6 не стосується громадян України, які за законами України користуються недоторканністю. Адже щодо них вона має інший аспект - процесуальний. Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни України є рівними перед законом. Президент України, народні депутати України та судді, так само, як й інші громадяни, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, але в дещо іншому, більш складному процесуальному порядку, який слугує додатковою гарантією їх політичної та професійної незалежності.
Конституція України (статті 2, 9, 24, 26).
Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. Ратифікована СРСР 17 квітня 1954 р. (статті 91-93).
Конвенція про континентальний шельф від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р.
Конвенція про територіальне море і прилеглу зону від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р.
Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р. (статті 2-16, 27-33, 95-97, 121).
Конвенція про злочини та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна, від 14 вересня 1963 р. УРСР приєдналася до Конвенції 21 грудня 1987р.
Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 р. Ратифікована Україною 3 червня 1999р. (статті 27, 55-74, 97, 121).
Конвенція держав — учасниць ГУУАМ про взаємне надання допомоги з консульських питань від 7 червня 2001 р. Ратифікована Україною 12 вересня 2002 р.
Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про кримінальну юрисдикцію у справах про зіткнення суден та інші події, пов ’язані із судноплавством, від 10 травня 1952 р.
Конвенція РС про захист навколишнього середовища за допомогою кримінального права від
листопада 1998 р.
Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р. (статті 32, 34).
Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. (статті 1-6, 13-14).
Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджене Указом Президента України № 198/93 від 10 червня 1993 р. (пункти 13, 25).
Порядок застосування зброї і бойової техніки з
|