За редакцією доктора юридичних наук, професора М. І. Мельника, доктора юридичних наук, доцента М. І. Хавронюка Київ • Юридична думка • 2010

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   295

При пом’якшенні санкції норми Особливої частини КК новий закон може: а) вста­новлювати інший, менш тяжкий вид основного покарання (одного із альтернативних основних покарань за рівності інших основних покарань); б),скасовувати найбільш тяжке серед альтернативних основних покарань; в) робити максимальну межу основного по­карання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) нижчою (меншою); г) робити мінімальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) нижчою (меншою); д) не передбачати додаткове покарання;

е) встановлювати інший, менш тяжкий вид додаткового покарання (одного із альтерна­тивних додаткових покарань); є) скасовувати найбільш тяжке серед альтернативних додаткових покарань; ж) робити максимальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) нижчою (меншою); з) робити міні­мальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) нижчою (меншою); и) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) факультативним, а не обов’язковим; і) передбачати меншу кіль­кість додаткових обов’язкових покарань; к) робити додаткове покарання (одне із аль­тернативних додаткових покарань) таким, що може бути приєднане лише до окремих, а не до будь-якого із основних покарань, тощо.

Пом’якшення кримінальної відповідальності особи за вчинене іншим чином (без зміни санкції відповідної норми Особливої частини КК) відбувається шляхом, напри­клад: зменшення (зниження) часової, грошової або іншої верхньої чи нижньої межі того чи іншого виду покарання, визначеного у розділі X Загальної частини КК; встановлен­ня можливості застосування при вчиненні того чи іншого злочину умовно-достроково- го звільнення від відбування покарання або зменшення строків, які необхідно відбути для такого звільнення; зміни чи виключення обставин, що обтяжують покарання; змен­шення строків погашення судимості.

Інше поліпшення становища особи може мати місце, зокрема, у зв’язку із немож­ливістю застосування до особи: примусових заходів виховного характеру (ст. 105), примусових заходів медичного характеру (ст. 94) або примусового лікування (ст. 96); контролю за її поведінкою (статті 76, 79, 83); конфіскації (вилучення) та знищення пев­них предметів, знарядь, сировини і матеріалів для їх виробництва (статті 176, 177, 203-1, 204, 229),- або покладення судом додаткових обов’язків на особу, звільнену від відбу­вання покарання з випробуванням (статті 76, 79, 104).

3. 
   Закон, який має зворотну дію в часі, поширюється на осіб, які вчинили відпо­відні діяння до набрання цим законом чинності та: а) не були притягнуті до криміналь­ної відповідальності (у цьому випадку кримінальна справа не може бути порушена у зв’язку з відсутністю події злочину); б) котрим пред’явлене обвинувачення у вчиненні злочину (кримінальна справа підлягає закриттю за відсутністю події злочину); в) засу­джені обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, і відбувають покарання (відповідно до ст. 405-1 КПК звільнення від покарання і пом’якшення покарання у цьо­му випадку провадяться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання); г) відбули покарання, але мають непогашену чи незняту судимість.
   

Питання про застосування старого чи нового закону про кримінальну відповідаль­ність у випадках вчинення дій організатором, підбурювачем чи пособником злочину, тобто діянь, норми про відповідальність за які не мають власних санкцій, вирішується так само, як і у разі вчинення закінченого злочину його виконавцем, з урахуванням по­ложень статей 29-31.

4. 
   Згідно з ч. 2 ст. 5 зворотної дії в часі не має закон про кримінальну відповідаль­ність, який: 1) встановлює злочинність діяння; 2) посилює кримінальну відповідаль­ність або 3) іншим чином погіршує становище особи.
   

Встановлення злочинності діяння (його криміналізація) може бути досягнуте шляхом: а) доповнення Особливої частини КК новими нормами чи окремими положен­нями; б) зміни норм Особливої частини КК; в) внесення відповідних змін до норм

Загальної частини КК; г) нового офіційного тлумачення кримінально-правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою поведінки.

Посилення кримінальної відповідальності може відбуватися шляхом зміни у бік посилення санкції тієї чи іншої норми Особливої частини КК або іншим чином.

При посиленні санкції норми Особливої частини КК новий закон може: а) встанов­лювати інший, більш тяжкий вид основного покарання (одного із альтернативних основ­них покарань за рівності інших основних покарань); б) скасовувати найменш тяжке се­ред альтернативних основних покарань; в) робити максимальну межу основного пока­рання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) вищою (більшою);

г) робити мінімальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) вищою (більшою); д) передбачати додаткове покарання; е) вста­новлювати інший, більш тяжкий вид додаткового покарання (одного із альтернативних додаткових покарань); є) скасовувати найменш тяжке серед альтернативних додаткових покарань; ж) робити максимальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) вищою (більшою); з) робити мінімальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) вищою (більшою); и) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) обов’язковим, а не факультативним; і) передбачати більшу кількість додат­кових обов’язкових покарань; к) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) таким, що може бути приєднане до будь-якого із основних пока­рань, а не лише до окремих із них, тощо.

Посилення кримінальної відповідальності іншим чином (без зміни санкції відповід­ної норми Особливої частини КК) може відбутися шляхом: збільшення (підвищення) часової, грошової або іншої верхньої чи нижньої межі того чи іншого виду покарання, визначеного у розділі X Загальної частини КК; виключення можливості застосування при вчиненні того чи іншого злочину умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, або збільшення строків, які необхідно відбути для такого звільнення; збіль­шення строків погашення судимості тощо.

Інше погіршення становища особи може мати місце шляхом уможливлення: застосу­вання до особи примусових заходів виховного характеру (ст. 105), примусових заходів ме­дичного характеру (ст. 94) або примусового лікування (ст. 96); покладення судом обов’язків (чи додаткових обов’язків) на особу, звільнену від відбування покарання з випробуван­ням (статті 76, 79, 104); застосування контролю за поведінкою засудженого (статті 76, 79, 83); конфіскації (вилучення) та знищення певних предметів, знарядь, сировини і матеріалів для їх виробництва як спеціального кримінально-правового заходу тощо.

5. 
   Частина 3 ст. 5 передбачає, що закон про кримінальну відповідальність, що част­ково пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом’якшує криміналь­ну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
   

Наприклад, коли зміни в диспозиції статті спрямовані на посилення відповідальності, а в санкції - на її пом’якшення, зворотну дію мають лише зміни в санкції норми. Коли у новому законі передбачена спеціальна стаття, що передбачає відповідальність за діяння, яке за старим законом кваліфікувалось за більш загальною статтею, а санкція, встановле­на у цій новій, спеціальній статті, є більш суворою, то діяння має кваліфікуватися за ста­рим законом. Коли максимальна межа покарання того самого виду у новому законі є ниж­чою (меншою), а мінімальна - вищою (більшою), то покарання має призначатися не вище мінімальної межі за старим законом і не вище максимальної межі за новим законом, а коли, навпаки, максимальна межа покарання того самого виду у новому законі є вищою (більшою), а мінімальна - нижчою (меншою), то покарання має призначатися не вище максимальної межі за старим законом і не вище мінімальної межі за новим законом.

6. 
   Якщо з часу вчинення злочину і до часу засудження особи закон про кримінальну відповідальність змінювався більш ніж один раз, то застосовуватися має найбільш сприятливий для винного закон із усіх, що були чинними у цей період.
   

7. 
   При визначенні зворотної дії закону про кримінальну відповідальність стосовно три­ваючих і продовжуваних злочинів слід виходити із часу вчинення цих злочинів (про час вчинення злочину див. коментар до ст. 4). Якщо ж триваючий чи продовжуваний злочин почався під час дії старого закону і вчинювався під час дії нового закону, який пом’якшує кримінальну відповідальність за відповідне діяння, може бути застосований новий закон.
   
8. 
   Згідно з положенням ч. 4 ст. 5, якщо після вчинення особою діяння, передбачено­го цим КК, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, то зворот­ну дію в часі має лише той закон, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримі­нальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Відповідно, закон, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної сили.
   

Наприклад, відповідно до ст. 215-3 КК України 1960 р. каралось позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна лише таке незаконне за- володіння транспортним засобом, яке було поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчи­нене організованою групою. КК України 2001 р. у ст. 289 передбачив аналогічне пока­рання за таке саме діяння, вчинене організованою групою, або поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого на­сильства, або стосовно транспортного засобу, вартість якого у двісті п’ятдесят разів пере­вищує нмдг (ч. З ст. 289). Отже, з’явилась нова кваліфікуюча обставина, і Закон припису­вав більш суворо карати ті самі дії за умови певної вартості предмета злочину. У цій час­тині Закон, зрозуміло, не мав зворотної сили. Згідно із Законом № 2903-ІУ від 22 вересня 2005 р. у ч. З ст. 289 слова «або стосовно транспортного засобу, вартість якого у двісті п’ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян» були замінені словами «якщо вони [ці дії] завдали великої матеріальної шкоди» (при цьому під вели­кою матеріальною шкодою було запропоновано розуміти реальні збитки на суму понад двісті п’ятдесят нмдг), водночас у санкції цієї частини слова «від десяти» були замінені словами «від семи». Відтепер, ігноруючи вартість предмета злочину, суд мав з’ясовувати наявність і розмір реальних збитків. У цій частині і в частині санкції Закон мав зворотну силу. Нарешті, згідно із Законом № 270-VI від 15 квітня 2008 р. санкція ч. З ст. 289 була ще раз змінена і набула такого змісту: «караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої». Цей Закон також має зворотню силу. Таким чином, якщо, скажімо, особа була засуджена у 2000 р. до тринадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна за ч. З ст. 215-3 КК України 1960 р. за те, що, ді­ючи у складі організованої групи, незаконно заволоділа новим автомобілем вартістю 500 тис. грн. (який згодом був знайдений без пошкоджень), то після набрання чинності КК

2001. 
      р. справа не повинна була переглядатися. Обов’язково має бути знижена міра пока­рання, призначена цьому засудженому, лише у зв’язку з прийняттям Закону № 270-VI від 15 квітня 2008 р.- до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону (у даному випадку до дванадцяти років). Це прямо передбачено ч. З ст. 74 КК, а також пунктом 5 Прикінцевих положені Закону № 270-VI від 15 квітня 2008 р. Якщо ж за такі самі дії (але вчинені у складі не організованої групи, а групи осіб за попередньою змо­вою) і до такого саме покарання особа була засуджена у 2002 р., то відповідно до ч. З ст. 74 КК у зв’язку з набранням чинності Законом № 2903-ІУ від 22 вересня 2005 р. пока­рання цій особі мало бути знижене до восьми років (адже санкція ч. 2 ст. 289 в редакції цього Закону передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої).
      

9. 
   Для гарантування дотримання вимог ст. 58 Конституції України та правильного застосування положень ст. 5 - у разі прийняття закону, що пом’якшує чи посилює кри­мінальну відповідальність за той або інший злочин - необхідно визначити, яка санкція передбачає більш суворе покарання (є більш суворою санкцією), а яка - менш суворе. Правила визначення таких санкцій потрібні також для: а) правильного застосування положень частин 1 і 2 ст. 70, відповідно до яких: при сукупності злочинів суд, призна­чивши покарання за кожний злочин окремо, може визначити остаточне покарання шля­хом поглинення менш суворого покарання більш суворим; при складанні покарань оста­точне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання; б) вирішення питання про необхідність кваліфікації за сукупністю злочинів, суспільно небезпечний характер яких є однаковим, а ступінь тяжкості - різним. Наприклад, умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, поєднані з розпалюванням національної чи релі­гійної ворожнечі, кваліфікуються тільки за ч. 2 ст. 110 і не потребують додаткової ква­ліфікації за ст. 161 саме тому, що санкція ч. 2 ст. 110 є більш суворою, ніж санкції ст. 161. Незаконне ж введення наркотичних засобів в організм іншої особи проти її во­лі, що спричинило смерть потерпілого, якщо винна особа передбачала настання такого суспільно небезпечного наслідку і бажала або свідомо допускала його настання, не охоплюється ч. З ст. 314 і потребує додаткової кваліфікації за частинами 1 або 2 ст. 115, санкції яких є більш суворими.
   

Правила визначення санкції з більш суворим покаранням можна умовно розділи­ти на три частини, які включають дванадцять правил.

І. Правила для двох санкцій, які відрізняються за видами основного покарання.

Правило перше. Якщо основне покарання (або одне з них), передбачене санкцією ст. 1, є більш тяжким, ніж основне покарання (або одне з них), передбачене санкцією ст. 2, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.

Види основних покарань від найменш тяжкого до найбільш тяжкого розташовані (відповідно до ст. 51) у такому порядку: 1) штраф; 2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 3) громадські роботи; 4) виправні роботи;

5. 
   службові обмеження для військовослужбовців; 6) арешт; 7) обмеження волі; 8) три­мання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовця; 9) позбавлення волі на пев­ний строк; 10) довічне позбавлення волі.
   

Наприклад, більш суворою є санкція у виді штрафу або обмеження волі, ніж санк­ція у виді виправних робіт або арешту.

(Слід враховувати особливості покарання неповнолітніх (статті 99-102). Напри­клад, якщо санкцією ст. 1 передбачено громадські роботи або арешт, а санкцією ст. 2 - виправні роботи або позбавлення волі на строк до 5 років, то стосовно неповнолітнього більш суворою санкцією може бути санкція ст. 1 (адже згідно з ч. 2 ст. 102 позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості)).

Правило друге. Якщо санкцією ст. 1 передбачено альтернативні види основних по­карань, а санкцією ст. 2 - один вид основного покарання, яке є однаковим за тяжкістю і межами з найбільш тяжким із тих видів основного покарання, які передбачено ст. 1, то санкція ст. 2 передбачає більш суворе покарання.

Наприклад, більш суворою є санкція у виді обмеження волі на строк від 2 до 5 ро­ків, ніж санкція у виді арешту до 6 місяців або обмеження волі від 2 до 5 років.

Із цього правила існує виняток. Оскільки санкції ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 239 і ч. 1 ст. 323 передбачають штраф або позбавлення права обіймати певні посади чи займати­ся певною діяльністю на строк до 3 років, а санкції ч. 1 ст. 183 і ч. 1 ст. 203 - штраф, поєднаний з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на такий самий строк, та при цьому і штраф, і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років можуть водночас бути й основни­ми, і додатковими покараннями, то санкції ч. 1 ст. 183 і ч. 1 ст. 203 є більш суворими, ніж санкції ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 239 і ч. 1 ст. 323.

2. 
   Правила для двох санкцій, які відрізняються за межами основного покарання.
   

Правило третє. Якщо у санкції ст. 1 максимальна межа даного виду основного по­карання є вищою (більшою), ніж у санкції ст. 2, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання. Навіть якщо при цьому мінімальна межа даного виду основного покарання

у санкції ст. 1 є нижчою (меншою), ніж у санкції ст. 2, то санкція ст. 1 однак передбачає більш суворе покарання - адже в основу категоризації злочинів залежно від ступеня їх тяжкості покладено саме верхню межу санкції, а правові наслідки засудження за злочи­ни різної категорії суттєво відрізняються (див. про це коментар до ст. 12). Це правило не застосовується при визначенні зворотної дії нового закону, адже, відповідно до час­тин 3 і 4 ст. 5, закон про кримінальну відповідальність, що частково пом’якшує відпо­відальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом’якшує відповідальність.

Під межами покарань розуміються часові (година, місяць, рік) або інші межі, в яких з урахуванням положень Загальної частини КК (статті 52-63) відповідний вид по­карання може бути призначений, а також їх певні фактичні межі, встановлені у конкрет­ній санкції. Загальною частиною КК межі покарань визначені для:

а) штрафу - від ЗО до 1000 нмдг, якщо статтями Особливої частини КК не передба­чено вищого розміру штрафу (вищі розміри штрафу передбачені, наприклад, у частинах

1. 
   і 2 ст. 204, ч. 2 ст. 212, ст. 220);
   

б) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - від

2. 
   до 5 років;
   

в) громадських робіт - від 60 до 240 годин;

г) виправних робіт - від 6 місяців до 2 років із відрахуванням у дохід держави від

10. 
    до 20 відсотків заробітку засудженого;
    

ґ) службового обмеження для військовослужбовців - від 6 місяців до 2 років із від­рахуванням у дохід держави від 10 до 20 відсотків суми грошового забезпечення засу­дженого;

д) арешту - від 1 до 6 місяців;

е) обмеження волі - від 1 до 5 років;

є) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовця - від 6 місяців до

2. 
   років;
   

ж) позбавлення волі на певний строк - від 1 до 15 років, за винятком випадків, пе­редбачених Загальною частиною КК (ч. 2 ст. 71, ч. 5 ст. 80, ч. 2 ст. 87).

Отже, наприклад, більш суворою є санкція у виді арешту на строк до 6 місяців, ніж арешту на строк до 3 місяців. Межі альтернативних менш тяжких видів покарань у цих випадках до уваги не беруться. Тому покарання у виді виправних робіт на строк до 1 ро­ку або арешту на строк до 6 місяців однак є більш суворим, ніж покарання у виді ви­правних робіт на строк до 2 років або арешту на строк до 3 місяців.

(Деякі особливості мають межі покарань, які застосовуються до неповнолітніх (статті 99-102). Наприклад, якщо за рівних мінімальних меж максимальна межа позбав­лення волі у санкції ст. 1 становить 5 років, а у санкції ст. 2 - 4 роки, то санкцію ст. 1 не можна визнати більш суворою, оскільки згідно з ч. З ст. 102 за злочин середньої тяжко­сті покарання у виді позбавлення волі у будь-якому разі призначається неповнолітньому на строк не більше 4 років).

Правило четверте. Якщо максимальна межа даного виду основного покарання од­накова, але у санкції ст. 1 мінімальна його межа є вищою (більшою), ніж у санкції ст. 2, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.

Наприклад, більш суворою є санкція у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 ро­ків, ніж на строк від 3 до 10 років.

2. 
   Правила для двох санкцій, які відрізняються за додатковими покараннями (їх наявністю, видами, межами тощо).
   

Правило п ’яте. Якщо санкцією ст. 1 передбачене додаткове покарання, а санкцією ст. 2 - ні, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.

Наприклад, більш суворою є санкція у виді позбавлення волі від 7 до 12 років з конфіскацією майна, ніж санкція у виді позбавлення волі від 7 до 12 років.

Правило шосте. Якщо санкцією ст. 1 передбачений більш тяжкий вид додаткового покарання, ніж санкцією ст. 2, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.

Види додаткових покарань від найменш тяжкого до найбільш тяжкого розташовані (відповідно до ст. 51) у такому порядку: а) штраф; б) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; в) конфіскація майна.

Правило сьоме. Якщо санкцією ст. 1 передбачено альтернативні види додаткових покарань, а санкцією ст. 2 - один вид додаткового покарання, яке є однаковим за тяжкі­стю і межами з найбільш тяжким із тих видів додаткового покарання, які передбачені ст. 1, то санкція ст. 2 передбачає більш суворе покарання.

Наприклад, більш суворою є санкція у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 ро­ків з конфіскацією майна, ніж санкція у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю або з конфіскацією майна.

Правило восьме. Якщо санкцією ст. 1 передбачено більшу кількість додаткових обов’язкових покарань, ніж санкцією ст. 2, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.

Наприклад, більш суворою є санкція у виді позбавлення волі на строк до 5 років зі штрафом і позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльніс­тю, ніж санкція у виді позбавлення волі на строк до 5 років зі штрафом.

Правило дев ’яте. Якщо санкціями статей 1 і 2 передбачено однаковий вид додатко­вого покарання, але у санкції ст. 1 максимальна його межа є вищою (більшою), ніж у санкції ст. 2, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.

Під межами додаткових видів покарання розуміються часові (рік) або інші межі, в яких з урахуванням положень Загальної частини КК (див. статті 53, 54 і 59) цей вид покарання може бути призначений, а також їх відповідні фактичні межі, встановлені у конкретній санкції. Загальною частиною КК вони визначені для:

а) штрафу як додаткового покарання - від ЗО до 1000 нмдг, якщо статтями Особли­вої частини не передбачено вищого розміру штрафу (вищий розмір штрафу передбаче­но, наприклад, у ч. З ст. 365);

б) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання - від одного до трьох років;

в) конфіскації - від конфіскації частини майна до конфіскації всього майна, яке є власністю засудженого. Певним чином застосування конфіскації майна обмежує Пере­лік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

Правило десяте. Якщо санкціями статей 1 і 2 передбачені однаковий вид додаткового покарання і рівною є його максимальна межа, але у санкції ст. 1 мінімальна його межа є ви­щою (більшою), ніж у санкції ст. 2, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.

Наприклад, більш суворою є санкція у виді арешту зі штрафом від 100 до 200 нмдг, ніж у виді арешту зі штрафом (від 30) до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Правило одинадцяте. Якщо санкцією ст. 1 передбачене додаткове покарання як обов’язкове, а санкцією ст. 2 - таке саме додаткове покарання, але як факультативне, то санкція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.

Наприклад, більш суворою є санкція ч. 2 ст. 140 (обмеження волі до 5 років або по­збавлення волі до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до 3 років), ніж санкція ч. 2 ст. 144 (обмеження волі до 5 років або позбавлення волі до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до 3 років або без такого).

Правило дванадцяте. Якщо санкцією ст. 1 передбачене додаткове покарання, яке може бути приєднане до будь-якого із основних покарань, а санкцією ст. 2 - таке саме додаткове покарання, яке може бути приєднане не до всіх основних покарань, то санк­ція ст. 1 передбачає більш суворе покарання.

Наприклад, більш суворою є санкція у виді штрафу або виправних робіт, з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, ніж санкція у виді штрафу з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяль­ністю або виправних робіт.

Конституція України (статті 58, 147).

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст. 11).

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966р. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 р. (ст. 15).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Рати­фікована Україною 17 липня 1997р. (ст. 7).

КПК (ст. 409).

Рішення КС у справі про зворотну дію кримінального закону в часі N9 6-рп/2000 від 19 квітня

2000. 
      р.
      

Стаття

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   295

При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua